Питання на іспит з міжнародних відносин і зовнішньої політики

2. Системний підхід до вивчення міжнародних відносин.

Термін Міжнародні відносини (МВ) з'явився після ІІ Світової війни, алеще до цього періоду Бентам (ІІ половина XVIII - початок XIX ст.)використовував цей термін для визначення спілкування між державами.

Міжнародні відносини - це сукупність економічних, політичних, культурних, правових, ідеологічних, дипломатичних зв'язків і взаємовідносин між народами, державами і системами держав, економічними та політичними організаціями на міжнародній арені.
. Системний метод - був започаткований з 20 років ХХ ст. Міжнародна система

(МС) - суть цієї системи складає взаємодію окремих держав, які є її складовими елементами.

Існує багато типологій МС, але в основні їх лежать наступні критерії: o кожна система має свої типи контролю; o структура МС - співвідношення елементів системи та засіб організації елементів системи;

Одним з головних принципів функціонування МС є прагнення державотримати контроль над поведінкою інших акторів МС. Контроль базується нарозподілі сил та ресурсів між її акторами. Наслідком нерівності держав єміжнародна стратифікація з притаманною їй фактичною нерівністю держав.

Стратифікація:

1. Наддержави o здатність до масових руйнувань планетарного масштабу; o здатність впливати на умови існування всього людства; o неможливість поразки від іншої держави або коаліції держав, якщо до її складу не входить інша супердержава;

2. Велика держава o істотний вплив на світовий розвиток; o вплив обмежується одним регіоном або сферою відносин на рівні регіону;

3. Середні держави o мають вплив в найближчому оточенні;

4. Малі держави o вплив в оточенні не значними, але мають національні засоби для захисту незалежності;

5. Мікро держави o не здатні захистити свій суверенітет національними засобами;

Три типи контролю:а) імперський - єдина держава контролює решту (сучасна епоха);б) біполярний тип контролю - дві наддержави контролюють та регулюють взаємовідносини в межах своїх сфер впливу (Холодна війна);в) баланс сил - три або більше держав контролюють дії одне одного за допомогою дипломатичних маневрів, зміні союзів та відкритих конфліктів (Європа Віденської епохи);

відокремлюють три структурних виміри МС:
1. Конфігурація співвідношення сил, що відображає існування центрів сили: а) монополярний; б) мультиполярні; в) Біполярна;
2. Ієрархія акторів;
3. Гомогенність - відображає ступінь згоди що існує у акторів відносно тих чи інших принципів та цінностей (Віденська система); та гетерогенність.

В основі традиційно історичного підходу полягає використання поняття
МС для визначення етапу у розвитку МВ в той чи інший період.

3. Типи контролю за міжнародною системою.

Кожна система має свої типи контролю. Одним з головних принципівфункціонування міжнародних систем є прагнення держав отримати контроль надповедінкою інших акторів міжнародної системи.

Контроль над МС базується на розподілі сил та ресурсів між їїавторами. В історії МВ існують 3 типи контролю:
1. Імперський - єдина держава контролює решту. Притаманний до сучасної епохи.
2. Біполярний тип контролю. Дві держави регулюють взаємовідносини в межах своїх сфер впливу (холодна війна).
3. Баланс сил - три або більше держав контролюють дії одна одної за допомогою дипломатичних маневрів, зміни союзів та відкритих конфліктів

(Європа Віденської епохи).

4. Структура міжнародної системи.

Стратифікація:
1. Наддержави o здатність до масових руйнувань планетарного масштабу; o здатність впливати на умови існування всього людства; o неможливість поразки від іншої держави або коаліції держав, якщо до її складу не входить інша супердержава;
2. Велика держава o істотний вплив на світовий розвиток; o вплив обмежується одним регіоном або сферою відносин на рівні регіону;
3. Середні держави o мають вплив в найближчому оточенні;
4. Малі держави o вплив в оточенні не значними, але мають національні засоби для захисту незалежності;
5. Мікро держави o не здатні захистити свій суверенітет національними засобами;

відокремлюються три структурні виміри міжнародних систем:
1. Конфігурація співвідношення сил, що відображає існування центрів сили

(монополярний або мультиполярні, Біполярна).
2. Ієрархія авторів.
3. Гомогенність або негетерогенність - відображає ступінь згоди, що існує у авторів відносно тих чи інших принципів та цінностей.

5. Основні характеристики Віденської системи міжнародних відносин.

Віденська система (1815-1914 або 1918 рр..):
1. Імперський принцип контролю.
2. Утворення великих колоніальних імперій та початок антіколоніальніх війн

(1776 рік - декларація незалежності США).
3. Друга хвиля колоніальної експансії (об'єктами стають держави, що колись чинили опір - Китай, Японія).
4. Втрата позицій Османської імперії.
5. Утворення нових колоніальних імперій (німецька, італійська).
6. Завершення територіального розподілу, початок боротьби за його перерозподіл.
7. Початок нової епохи - епохи територіально-розподіленного та засвоєного світу.

6. Версальсько система міжнародних відносин.

Для підбиття підсумків першої світової війни було скликано Паризькамирну конференцію, яка розпочала роботу 18 січня 1919 p. Тепер до Парижаприбули представники 27 держав, з них 9 учасниць війни - на боці Антанти,
15-які оголосили війну Німеччині, але не брали участі у воєнних діях, та 3нових країни - Польща, Чехословаччина, Королівство сербів, хорватів тасловенців.

Основним питанням конференції була підготовка мирного договору з
Німеччиною. Його було підписано 28 червня 1919 p., у п'яті роковинисараєвського вбивства, у Великому Версаль-кому палаці (Версальський мир).

мирні договори з союзниками Німеччини були укладені за зразком
Версальського. Сен-Жерменській мирний договір з Австрією було підписано 10вересня 1919р., Нейїській з Болгарією - 27 листопада 1919р., Тріанонсь-кийз Угорщиною - 4 червня 1920 p. та Севрській з Туреччиною -10 серпня 1920 p.

Версальсько система мирних договорів закріплювала територіальні зміни,які відбулися в результаті першої світової війни й розпаду Німецької,
Османської та Австро-Угорської імперій. Франція здобула перевагу на
Європейському континенті. Англія закріпила провідні позиції на Близькому
Сході й панування на морі. Контроль над Лігою Націй фактично перейшов до
Англії та Франції.

Ознаки Версальської системи МВ:
1. Розпад імперій.
2. Поява нових держав.
3. Перерозподіл колоній.
4. Формування регіональних підсистем міжнародних відносин внаслідок появи нових суб'єктів міжнародних відносин.

Створена система міжнародних угод встановила Версальсько-Вашингтонськасистему устрою міжнародних відносин, що зафіксувала та оформила результатипершої світової війни, визначила нове співвідношення сил на світовій арені.
Вона стала спробою розв'язати незліченні проблеми, об'єднати йгармонізувати суперечливі інтереси народів та держав.

Втім вона мала низку суттєвих недоліків:
1. НЕ розв'язала протиріччя між державами-переможницями й державами, які зазнали поразки;
2. НЕ ліквідувала протиріччя між великими й малими країнами;
3. НЕ запобігла можливості виникнення реваншизму, перш за все внаслідок відсутності дійового контролю за виконанням укладених договорів;
4. викликала значні територіальні зміни в Європі, друге «велике переселення народів», започаткувала основи національних конфліктів.

Версальсько-Вашингтонська система закріпила нову розстановку сил уповоєнному світі, але внаслідок своїх вад не могла бути стійкою й тривалою.

7. Постдамська система міжнародних відносин.

Остаточне формування нової конфігурації повоєнних міжнародних відносиндовершували на Потсдамській конференції лідерів великих держав, щопроходила з 17 липня до 2 серпня 1945р. Головною сферою обговорень булиєвропейські справи, насамперед те, що стосувалося всебічного вирішення
«Німецького питання». Від останнього аспекту значною мірою залежали якконтури, так і сама сутність повоєнного європейського устрою, що, власне, йпідтвердив перебіг подій у наступних кількох десятиліттях.

Ознаки: o Біполярна система контролю; o розподіл сфер впливу і прагнення до його порушення; o децентралізація насильства - стабільність на центральному та глобальному рівнях, що підтримується державами і нестабільність на регіональних та субрегіональніх рівнях; o орієнтація глобальної міжнародної системи і регіональних підсистем, на рівні яких вихід з конфліктів залежить перш за все від рівноваги сил в регіоні та чисто внутрішніх факторів; o неможливість збройних сутичок між супердержавами; o розпад колоніальних імперій; o світ перестає бути переважно європоцентріськім; o прискорення суспільно-історичних процесів внаслідок модернізації; o формування єдиного інформаційно-технологічного простору.

Оцінюючи досягнуті в Потсдамі домовленості, з одного боку, необхідновраховувати, що вони зафіксували об'єктивне співвідношення сил та інтересів
- Насамперед великих держав - на момент укладання відповідних угод; зіншого боку, не цілком коректним є твердження, що з плином десятиліть вониостаточно втратили свій сенс. Адже територіальний устрій у більшості частин
Європи залишається в основному таким, яким його було встановлено в Потсдамі

8. Характер та цілі першої світової війни.

На початку XX ст. змінилося співвідношення сил на міжнародній арені.
Розподіл сфер впливу, колоній, ринків збуту, що сформувався ще у XIX ст.,НЕ задовольняв найбільші імперіалістичні держави. На початку XX ст.загострилися міжнаціональні та соціальні конфлікти. Крім того, розвитокмілітарізму спричинив створення нових, могутнішіх видів озброєння тазасобів знищення людей. Він охопив усі сфери діяльності: економіку,політику, науку, ідеологію й Тін.

Отже, усі держави воюючих блоків вели несправедливу, загарбницькихвійну. Кожна з держав домагалася досягнення тільки своїх власних цілей зарахунок інших країн.

Німеччина розраховувала покласти край пануванню Англії на морі,захопити колонії та ринки збуту інших європейських держав. Вона мала намірзагарбати північно-східні райони Франції та Прибалтику, Крим, Приазов'я,
Кавказ, що належали до Росії.

Австро-Угорщина планувала захопити Сербію, зміцнити своє панування на
Балканах, відібрати у Росії частину Польщі, Поділля й Волинь.

Туреччина, яка вступила у війну на боці Німеччини восени 1914 p.,мріяла захопити російське Закавказзя й поновити свій вплив на Балканах.

Англія прагнула зберегти своє панування на морі, не втратити колонії.
За вдалого розвитку подій вона охоче відібрала б у Туреччини Месопотамію йчастину Аравійського півострова.

Франція сподівалася повернути собі Ельзас та Лотарінгію, втрачені ще вході франко-пруської війни, захопити лівий берег Рейну й Саарськійвугільний басейн.

Царська Росія ставила на меті збереження свого впливу на Балканськомупівострові, оволодіння чорноморських протоками Босфор та Дарданелли.

Японія, оголосивши війну Німеччині 23 серпня 1914р., мала намірзахопити території в Китаї та острови у Тихому океані.

9 "Геополітичні наслідки першої світової війни"

Геополітичні наслідки І Світової війни:
1. Розчленування Німеччини. o а) Ельзас-Лотарингія поверталася Франції з дати підписання перемир'я 11 листопада 1918 р.; o б) Саарська область передавалася під контроль Ліги Націй в особі комісії з п'яти членів на чолі з французом строком на 15 років. Франція діставала у свою власність шахти (як компенсацію за руйнування шахт півночі під час відступу німецьких військ). Через 15 років мав відбутися плебісцит місцевого населення; o в) лівий берег Рейну й 50 км на правому березі оголошувалися демілітарізованою зоною, де не буде укріплень і збройних сил; o г) Бельгія анексувала дві невеликі німецькі округи - Ейпен і Мальмеді; o д) Північний Шлезвіг після плебісциту в березні 1920 р. відійшов до

Данії; o е) Польща одержала Данцігській «коридор» (район Познані й частина

Західної Пруссії), який давав їй вихід до моря. Данціг оголошено вільним містом під контролем Ліги Націй в особі верховного комісара. Відтак

Східна Пруссія була відрізана від решти Німеччини, залишаючись її територією; o є) Польща одержала в жовтні 1921 р.. за рішенням Ліги Націй ще південну частину Верхньої Сілезії (1/3 цього промислового району); o ж) Сілезькій район Цєшина, який до 1918 р.. входив до складу Австро-

Угорщини, з 1920 р.. був поділений між Польщею й Чехословаччиною; o з) Мемельська область (130 тис.. населення) спочатку була відтята від

Німеччини без плебісциту й тимчасово управлялася міжнародною адміністрацією, а з 1923 р.. перейшла до Литви.

В цілому Німеччина втратила 1/7 своєї території та 1/10 населення. (+мирні договори з союзниками Німеччини).
2. Союзники Німеччини втратили:
Австро-Угорщина. Австро-Угорська імперія перестала існувати. Частина

Південного Тіролю переходила до Італії, Чехія й Моравія ставали частиною новоутвореної держави Чехословаччина, Буковина передавалася Румунії. Закарпатську Україну було передано до складу

Чехословаччини. Договором визнавалася незалежність Австрії, але заборонялося її об'єднання з Німеччиною.
Болгарія. Частина території Болгарії відійшла до Югославії та Румунії.
Угорщина. Відмовлялася від ряду територій та визнавала нові кордони держав у Центральній Європі. Її територія була скорочена утроє, а населення - у 2,5 рази. Угорщина, як і інші союзники Німеччини, сплачувала репарації переможцям.
Туреччина втрачала 80% своєї території на Близькому Сході та у Північній

Африці, позбавлялися флоту й могла мати лише 50-тисячну армію.
3. Розподіл колоній шляхом установлення так званої мандатної системи (до речі, деякі делегати навіть не зрозуміли, що означає «мандат»). Ліга

Націй як «спадкоємниця» Німецької та Османської імперій надавала

«мандати» країнам-наступницею - так званим «мандатаріям».

Згідно з Версальського договору Німеччина віддавала свої «права таінтереси »в Шаньдуні (Китай) Японії. У зв'язку з цим Китай відмовивсяпідписати Версальський договір. Громадськість США теж засудила це рішення
Вільсона. Тільки в 1922 р.. після Вашінгтонської конференції Японія й Китайуклали угоду, за якою в 6-місячний термін Шаньдун був повернутий Китаю.

Італія отримала Південний Тіроль. Франція здобула перевагу на
Європейському континенті. Англія закріпила провідні позиції на Близькому
Сході й панування на морі. Контроль над Лігою Націй фактично перейшов до
Англії та Франції. США поступово втрачали свій вплив в Лізі Націй.

10 "Причини першої світової війни"

Перша світова війна стала результатом протиборства двох військовихблоків: Троїстого союзу (Німеччина, Авст-Угорщина, Італія) й держав
Антанти (Росія, Англія, Франція). На 1914 р.. протистояння між цими двомавійськово-політичними угрупуваннями європейських держав украй загострилося.
Балканський півострів став зоною особливої напруженості. Австро-Угорщина
(за підтримки Німеччини) вирішила, завдавши одного удару по Сербії,остаточно укріпітіся на Балканах. Приводом для оголошення війни сталовбивство у Сараєво 28 червня 1914 р. австрійського ерцгерцога Франца
Фердінанда. Виникла нагода розгромити Сербію. 23 липня Австро-Угорщиназаявила Сербії запевне нездійсненній та принизливий ультиматум.

Росія, яка була не підготовленою до війни, радила Сербії піти накомпроміс. Проте Австро-Угорщина й Німеччина не бажали мирного врегулюванняконфлікту. 28 липня Австро-Угорщина оголосила війну Сербії. ЗО липня 1914р. російський імператор Микола II підписав указ про загальну мобілізацію.
Німеччина 1 серпня оголосила війну Росії, а З серпня - Франції. Німецьківійська почали наступ на Францію через територію Бельгії. З вимогоюповажати нейтралітет Бельгії й негайно вивести звідти німецькі військавиступила Англія. Не отримавши відповіді на свій ультиматум, вона 4 серпняоголосила війну Німеччині. До збройного конфлікту, що його було розпочатоєвропейськими державами, поступово було втягнуто 38 держав, населення якихстановило 1,5 млрд. осіб (87% населення усієї планети). Війна сталасвітовою.

11 "Створення Ліги націй та її діяльність"

Лігу Націй було створено на Паризькій мирній конференції заініціативою президента США В. Вільсона. Створення Ліги Націй було першоюспробою утворення організації глобального характеру, яка б узяла на себевідповідальність за підтримання миру на земній кулі шляхом погодження дійїї членів
Завдання: боротьба за мир, співробітництво й безпека народів.
Найважливіша мета - підтримання миру, збереження повоєнного статус-кво, виконання умов Версальського миру.
Статут: передбачав гарантії членам організації у збереженні їхньої політичної незалежності й територіальної цілісності проти зовнішньої агресії; передбачав колективні дії усіх членів Ліги в разі порушення агресором статуту та розв'язання конфліктів; воєнні санкції, економічна та політична ізоляція порушника миру; створення об'єднаних збройних сил з контингентів країн-членів Ліги.
Слабкість Ліги націй як інструмента підтримання миру зумовлювало самим статутом. Рішення ухвалювалися за принципом одностайності, за винятком питань процедурних і таких, що стосувалися прийняття нових членів. Обов'язкову силу мали тільки рішення з адміністративних питань, що стосувалися самої Ліги. Навіть санкції фактично були добровільними. Статут Ліги Націй був складовою частиною

Версальського мирного договору Його підписали 44 країни. Але США, під впливом «ізоляціоністів» у конгресі, не ратифікували

Версальський договір й не увійшли до складу Ліги Націй.
Головними органами Ліги були Збори представників усіх членів організації

(Асамблея), Рада Ліги Націй у складі 5-ти постійних членів (США,

Англії, Франції, Італії та Японії) й 4 -х тимчасових. Відсутність ряду великих держав серед членів Ліги негативно позначилася на ефективності її діяльності.

СРСР було прийнято до Ліги Націй у 1934 p. та виключено у зв'язку зрадянсько-фінською війною 1939 -1940 pp. Німеччина вступила до Ліги Націй у
1926 p. й вийшла з неї 19 жовтня 1933 p., Японія вийшла з Ліги Націй 28березня 1933 p.

Ліга Націй виявилася нездатною підтримати статус-кво, що склалосявнаслідок першої світової війни, зберегти Версальсько-Вашингтонськасистему. Друга світова війна остаточно поховала Лігу Націй, хоча формальновона проіснувала до 31 липня 1946 p.

12 "Завершення першої світової війни та її наслідки"

Після укладення Берестейського миру Німеччина розпочала новий наступна Заході. Проте у червні 1918 p. країни Антанти за підтримки США вдалисядо контрнаступу й почали звільнюваті окуповані території. Водночас союзникирозгорнули наступ на Балканському півострові. Ця операція змусила Болгарію
29 вересня вийти з війни, а наступ англійських війську Сербії, Месопотаміїй Палестині примусив ЗО жовтня 1918 p. капітулювати Туреччину.

Революційні події В Австро-Угорщині спричинили відокремлення від усіхпівденнослов'янських провінцій. 4 грудня було утворене Королівство сербів,хорватів та словенців (з 1929 p. - Королівство Югославія). До Україниприєдналася Північна Буковина, до Польщі - Галичина. ЗО - 31 жовтняспалахнули масові революційні виступи у Відні. Було сформовано Тимчасовийуряд Австрії. З листопада австрійський уряд від імені Австро-Угорщини, якафактично перестала існувати, підписав перемир'я з Антантою. 12 листопада
Австрія проголосила себе республікою.

Революційна активність зростала й на території Німеччини. Утворювалися
Ради (в Кілі, Бремені, Ессені, Кельні, Мюнхені, Шверіні, Дрездені й т.ін.). 8 листопада у Баварії було повалено монархію й проголошенореспубліку. 9 листопада повстання охопило Берлін.

За таких умов німецька делегація 11 листопада 1918 p. у Комп'єнськомулісі підписала угоду про перемир'я з державами Антанти. Перша світова війназавершилася.

Німеччина, визнавши свою поразку, зобов'язалася негайно вивести своївійська з окупованих західних територій та лівого берега Рейну, передатидержавам Антанти військовий флот, озброєння та військове майно.

В результаті війни з 70-ти млн. чоловік, які воювали на її фронтах,близько 10 млн. було вбито й 20 млн. - поранено. Матеріальні втрати країн -учасниць склали 208 млрд. доларів.

Після завершення першої світової війни постало питання мирноговрегулювання повоєнних проблем.

13 "Основні проблеми міжнародних відносин після першої світової війни

(мирне врегулювання, Російське та Німецьке питання)"

1. Надзвичайно гострі й тривалі суперечки викликала 5 проблематериторіального розчленування Німеччини. З територіальних питань буловирішено: o а) Ельзас-Лотарингія поверталася Франції з дати підписання перемир'я 11 листопада 1918 р.; o б) Саарська область передавалася під контроль Ліги Націй в особі комісії з п'яти членів на чолі з французом строком на 15 років. Франція діставала у свою власність шахти (як компенсацію за руйнування шахт півночі під час відступу німецьких військ). Через 15 років мав відбутися плебісцит місцевого населення; o в) лівий берег Рейну й 50 км на правому березі оголошувалися демілітарізованою зоною, де не буде укріплень і збройних сил; o г) Бельгія анексувала дві невеликі німецькі округи - Ейпен і Мальмеді; o д) Північний Шлезвіг після плебісциту в березні 1920 р. відійшов до

Данії; o е) Польща одержала Данцігській «коридор» (район Познані й частина

Східна Пруссія була відрізана від решти Німеччини, залишаючи-ся її територією; o є) Польща одержала в жовтні 1921 р.. за рішенням Ліги Націй ще південну частину Верхньої Сілезії (1/3 цього промислового району); o ж) Сілезькій район Цєшина, який до 1918 р.. входив до складу Австро-

Німеччини без плебісциту й тимчасово управлялася міжнародною адміністрацією, а з 1923 р.. перейшла до Литви.

В цілому Німеччина втратила 1/7 своєї території та 1/10 населення. (+мирні договори з союзниками Німеччини).

2. Проблеми колоній були вирішені шляхом установлення так званоїмандатної системи (до речі, деякі делегати навіть не зрозуміли, що означає
«Мандат»). Ліга Націй як «спадкоємниця» Німецької та Османської імперійнадавала «мандати» країнам-наступницею - так званим «мандатаріям».

3. Проблеми репарацій: Франція вимагала від Німеччини сплатити всізбитки - до 800 млрд. марок, що означало б цілковите розорення Німеччини.
Ллойд-Джордж запропонував зменшити їх до 100 млрд. марок. Конференція так іНЕ встановила ні остаточного розміру, ні терміну виплати репарацій.
Домовилися, що Німеччина спочатку сплатить 20 млрд золотих марок до 1травня 1921 р.. (2/5 цієї суми мала одержати першочергово Бельгія). Значначастина повинна була сплачуватися натурою (понад 2,7 млн. т судновоготоннажу, поставки вугілля тощо). Верховна Рада союзників на конференції в
Спа в липні 1920 р.. за участю Німеччини лише розподілила репарації покраїнах: Франції - 52%, Англії - 22, Італії - 10, Бельгії - 8, Греції,
Румунії й Югославії - 6,5, Японії - 0,75, Португалії - 0,75%. Проблемарепарацій ще багато років остаточно не вирішувалася.

4. Польське питання. Франція наполягала на відновленні кордонів Польщі
1772 р., Прагнучи зробити її сильною як свого союзника. Бальфур (Англія)осаджував французів: «Але ж тепер 1919 рік!» США підтримували Англію. Якуже згадувалося, Польща одержала частину німецьких територій. Польськівійська окупували Східну Галичину (Західна Україна), в 1920 р.. здійснилизбройну інтервенцію проти України. Але поки що її східні кордони не буливизначені.

5. Претензії Італії були більшими, ніж її внесок у війну. Вонавимагала Далмацію, Істрію, порт Фіуме, протекторат над Албанією тощо.
Італійський прем'єр Орландо, нічого не здобувши, на знак протесту у квітніпокинув конференцію. Коли він у травні повернувся, союзники вже розподілилиосновні території. Італії відмовили навіть на Близькому Сході й віддалилише Південний Тіроль.

6. Претензії Японії були більше враховані, бо її делегація,користуючися моментом, теж загрожувала покинути конференцію. Від'їзд двохделегацій був дуже небажаним, тому Японія одержала все жадане, крім, як ужезгадувалося, Шаньдун.

7. Радянська проблема не потрапила до офіційного порядку денного, алесама конференція, її основні органи весь час поверталися до цього питання.
Росія - населення 1/6 частини Землі - зробила найбільший внесок у війнупроти Четверного союзу, втратила більше солдатів, ніж її союзники, разомузяті. Створення радянської держави й ряду національних держав на території
Росії висунули перед союзниками болюче питання щодо ставлення до Сходу.
Паризька конференція перетворилася по суті на організатора антірадянськоїінтервенції: вона санкціонувала економічну блокаду радянської держави,схвалила захоплення Бессарабії румунськими військами, підтрималаперебування німецьких військ у Прибалтиці, визнала уряд Колчака, великідержави організували широку воєнну допомогу антирадянським арміям і саміпосилили збройну інтервенцію в Росії. Паризька конференція стала своєріднимштабом антірадянської інтервенції.

14 "Декрет про мир і мирна програма Вільсона (14 пунктів): порівняльний аналіз"

У січні 1918 p. президент США В. Вільсон виступив з миротворчимипропозиціями ( «14 пунктів»). Це була зовнішньополітична програма Сполучених
Штатів. Вона передбачала: o відкриту дипломатію; o свободу торгового судноплавства; o свободу торгівлі; o скорочення озброєнь; o врегулювання колоніальних питань; o евакуацію німецьких військ з території Росії, надання їй можливості самостійно визначати політику, вступити до співтовариства вільних націй; o звільнення й відбудову Бельгії; o повернення Франції Ельзасу та Лотарінгії; o виправлення кордонів Італії відповідно до національних ознак; o автономію народам Австро-Угорщини; o звільнення й відбудову Румунії, Сербії та Чорногорії; o самостійність турецьких частин Османської імперії, автономію для її національних частин; o утворення незалежної Польської держави з виходом до моря; o створення загальної асоціації націй з метою надання взаємних та однакових гарантій політичної незалежності, територіальної цілісності як великих, так і малих країн.

Отже, у цій програмі засуджувалися несправедливі війни, національнегноблення, таємна дипломатія, проголошувався принцип самовизначення націй.
У 14-му пункті своєї програми В. Вільсон запропонував створити міжнароднуорганізацію, яка могла б забезпечити повоєнний мир.

15 "Концептуальні підходи держав переможець до розробки мирних договорів з Німеччиною та її союзниками на Паризькій конференції"

Основним питанням конференції була підготовка мирного договору з
Німеччиною. Його було підписано 28 червня 1919 p., у п'яті роковинисараєвського вбивства, у Великому Версальсько палаці (Версальський мир).

За Версальський мирним договором з Німеччиною: o Німеччина визнавалася винною у розв'язанні світової війни; o Вона втрачала свої колонії, деякі її території передавалися сусіднім державам; o накладалися військові обмеження та репарації за збитки, завдані країнам

Антанти; o Ельзас та Лотарингія поверталися Франції, управління Саарською областю передавалося на 15 років Лізі Націй; o Данциг (Гданськ) було оголошено «вільним містом»; o Польщі поверталася частина територій, загарбаних Німеччиною (Познань, деякі райони Прусії й Померанії); o Данії передавався Північний Шлезвіг; o до Бельгії відійшли округи Ейпен, КДальнеді, Морен.

Порівняно з 1914 p. німецька територія зменшилася на 12,5%. Загальнавійськова повинність у Німеччині скасовувалася. її сухопутна армія неповинна була перевищувати 100 тис.. чол. й призначалася для підтримкипорядку всередині країни. Німеччині заборонялося мати підводний флот,великі надводні кораблі, військову авіацію та важку артилерію. Німецькийгенштаб розпускався. Німецька територія по лівому березі Рейну та смугазавширшки 50 км. по правому - оголошувалася Рейнську демілітарізованоюзоною. Загальна сума репарацій була встановлена на Лондонській конференціїу 1921 p. й становила 132 млрд. золотих марок. Франція мала одержати 52%цієї суми, Великобританія - 22%, Італія -10%, Бельгія - 8%. З метоюгарантії виконання Версальського договору країни Антанти окупували Рейнськузону терміном на 15 років.

мирні договори з союзниками Німеччини були укладені за зразком
Версальського.

Сен-Жерменській мирний договір з Австрією було підписано 10 вересня
1919р., Колишня Австро-Угорська імперія перестала існувати. Частина
Південного Тіролю переходила до Італії, Чехія й Моравія ставали частиноюновоутвореної держави Чехословаччина, Буковина передавалася Румунії.
Закарпатську Україну було передано до складу Чехословаччини. Договоромвизнавалася незалежність Австрії, але заборонялося її об'єднання з
Німеччиною.

Нейїській з Болгарією - 27 листопада 1919р., Частина території
Болгарії відійшла до Югославії та Румунії.

Тріанонській з Угорщиною - 4 червня 1920 p. вона відмовлялася від рядутериторій та визнавала нові кордони держав у Центральній Європі. Їїтериторія була скорочена утроє, а населення - у 2,5 рази. Угорщина, як іінші союзники Німеччини, сплачувала репарації переможцям.

Севрській з Туреччиною -10 серпня 1920 p. втрачала 80% своєї територіїна Близькому Сході та у Північній Африці, позбавлялися флоту й могла матилише 50-тисячну армію.

16 "Мандатна система"

Проблеми колоній були вирішені шляхом установлення так званоїмандатної системи (до речі, деякі делегати навіть не зрозуміли, що означає
«Мандат»). Ліга Націй як «спадкоємниця» Німецької та Османської імперійнадавала «мандати» країнам-наступницею - так званим «мандатаріям». Буловстановлено три види мандатів:
Мандат «А» - колишні арабські частини Туреччини стали формально незалежними, передавалися «під опіку» великих держав.
Мандат «В» - колишні центральноафріканські колонії Німеччини потрапили під управління мандатаріїв, «опіка» для них була визнана недостатньою.

заборонялася торгівля рабами й зброєю.
Мандат «С» - колишні німецькі колонії в Південно-Західній Африці й на

Тихому океані просто «приєднувалися» до територій мандатаріїв відкритою анексією як колонії.

Більшість мандатів розподілила Верховна Рада Антанти ( крім Італії).
Франція одержала мандати на частину Того й Камеруну (другу частину віддали
Англії), частину Французької Екваторіальної Африки; Англія - крім того, навсю Східну Африку, Золотий Берег тощо; Португалія - на Анголу, Кіонгу таін.; Бельгія - на Руанди-Урунді та частину Конго; Південне-Африканський
Союз - на Південне-Західну Африку; Австралія отримала в Океанії німецькучастину Нової Гвінеї та німецькі острови на південь від екватора; Нова
Зеландія - острови Західного Самоа; Японія - на північ від екватора острови
Маріанські. Маршаллові, Каролінські та Тїалау.

17 "Російське питання на Паризькій мирній конференції"

Необхідно нагадати, що Паризька мирна конференція відбувалася з 18січня 1919 року - по 21 січня 1920 року. Головними проблемами цієїконференції були питання мирного врегулювання після завершення 1СВ (Перша
Світова Війна), підписання мирних договорів та повоєнного перерозподілусвіту.

Як відомо, Царська Росія була однією з держав Антанти, що воювалапроти країн Четверного союзу, але в лютому 1917 року в Росії відбувсяпереворот, було повалено монархію. Після цього в країні фактично утворилосядвовладдя: з одної сторони - Тимчасовий уряд, який виступав за буржуазно -демократичні шляхи розвитку країни і був визнаний Антантою, а з іншої -
Рада робітничих та солдатських депутатів, які виступали за більшовицькийрух та створення в майбутньому радянської влади. Все це звичайно послабилипозиції Росії в Антанті, і як наслідок послабила позиції Антанти у війніпроти країн Четверного союзу.

Відомо, що радянську Росію на Паризька конференцію не було запрошено і
Радянське питання не стояло навіть на порядку денному. Але сама конференціявесь час поверталися до цього питання. Росія - населення 1/6 частини Землі
- Зробила найбільший внесок у війну проти Четверного союзу, втратилабільше солдатів, ніж їїсоюзники, разом узяті.

Антанта не визнавала радянський уряд, і тому вже під час конференціїрозгорнула воєнну інтервенцію в деяких регіонах Росії. Союзні державиздійснили блокаду радянської держави, боючись поширення більшовизму в своїхкраїнах.

Але све ж таки Вільсон (президент США) за допомогою Ллойда-Джорджа
(Прим'єр-міністр Англії) вирішив таємно втановіті контакти з Леніним івідрядити в Москву секретну місію на чолі з Буллітом. Ленін визнав умови
Вільсона важкими, але погодився з ними, вважаючи, що вони будуть основоюдля мирного договору з США та Антантою.

Незабаром відбулися серйозні зміни в міжнародній ситуації: в Москвіутворений Комуністичний Інтернаціонал, в Угорщині проголошена Радянська
Республіка, а в Росії почалися воєнні наступи Колчака та Денікіна протирадянської влади.

Тому, коли Булліт повернувся з Москви Вільсон та Ллойд-Джордж офіційнозаявили, що нічого не знають про будь-які умови з радянською Росією і тепервже й слухати не хотіли про будь-які переговори з радянським урядом.

Так, згодом паризька конференція перетворилася по суті на організатораантірадянської інтервенції: вона санкціонувала економічну блокадурадянської держави, схвалила захоплення Бессарабії румунськими військами,підтримала перебування німецьких військ у Прибалтиці, визнала уряд Колчака,великі держави організували широку воєнну допомогу антирадянським арміям ісамі посилили збройну інтервенцію в Росії.

18 "Вашингтонська конференція та її рішення"

Вашингтонська конференція проходила з 12 листопада 1921 року до 6лютого 1922 року. Основними проблемами, які мали бути вирішені на ній, булипроблеми обмеження морського озброєння та проблеми тихоокеанського регіону.
У цій конференції брали участь 9 країн: США та делегації Англії, Франції,
Італії, Японії, Бельгії, Голандії, Португалії та Китаю. Всі ці країнивітали ініціативу проведення конференції, але кожна мала свої інтереси.
Так, наприклад, Японія виступала за обговорення питань морського озброєннята зовсім не хотіла торкатися проблем тихоокеанського регіону, а самепроблем Китаю. Радянську Росію на конференцію не було запрошено, хоча все жтаки неофіційно прибула делегація від Далекосхідної Республіки, яка зігралапевну роль в розвитку конференції. Вона мала в своєму розпорядженні деякісекретні договори, які почала публікувати в пресі напередодні конференції.
Це були документи про секретні спільні дії Японії з генералом Семеновимпроти Радянської Росії, що свідчило про загарбницьких характер Японії таматеріали таємних франко-японських переговорів про спільні дії, щодовитіснення США з Азії. Все це істотно загострило протиріччя в таборіколишніх соbuюзніків.

Порядок денний Вашінгтонської конференції містив два питання:
1. Обмеження морських і сухопутних озброєнь, правила користування новими засобами війни.
2. Тихоокеанське та далекосхідне питання.

Протягом цієї конференції було укладено ряд договорів (трактатів):
1. "Договір чотирьох держав", який 13 грудня 1921 р.