МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ І КУЛЬТУРИ Киргизької Республіки

МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КИРГИЗСТАН

ВИЩА ШКОЛА ДИПЛОМАТІЇ І МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

Магістратура

Абдіева Айгуль Ільясбековна

ТЕМА: «Права людини: міжнародні правові пакти та Киргизької законодавство»

Випускна кваліфікаційна робота на здобуття

академічного ступеня «магістр».

Напрямок: Юриспруденція

Спеціалізація: Міжнародне право

Науковий керівник:

Доц. юр.наук Конулькулов Е.Е.

Бішкек 2000р.

ЗМІСТ

I. ВСТУП ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 2
II. Розділ I Загальна декларація прав людини ... ... ... ... ... ... ... 5

1. Основні права і свободи, проголошені Декларацією прав людини ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 5

2. Співробітництво держав у галузі прав людини ... ... ... .. 13

3. Міжнародні механізми контролю за дотриманням і реалізацією норм прав людини ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 15

III. Розділ II Міжнародні пакти з прав людини ... ... ... 20

2.1. Міжнародний пакт про громадянські та політичні

права ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 20

2.2. Міжнародний пакт про економічні, соціальні ікультурні права ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 49

IV. Розділ III Реалізація прав людини в законодавстві

Киргизької Республіки і в міжнародних договорах ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... ... ... ... ... ... ... 65

1 . Захист прав людини на основі міжнародних норм ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 73

2. Конституційний захист цивільних і політичних прав ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 76

3. Удосконалення законодавчої основи захисту прав людини в КР ... ... ...

... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... .79

V. ВИСНОВОК ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... 90
VI. Використана література ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. ... 93
VII. ДОДАТКИ ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 95

ВСТУП

Права людини набули сьогодні справді світове значення. У своїхпроявах вони стали показником цивілізованості держав і рівнядобробуту їхніх громадян, джерелом вирішення найважливіших загальносоціальних іособистісних проблем.

Головна ідея представленого в програмі роботи - концентраціянайважливіших знань про права людини в їх історичному, теоретичному іпрактичному аспектах. Концептуальну основу складають сучаснідемократичні погляди на проблематику прав людини і громадянина,закладені у Загальній декларації прав людини 1948 року і що одержало своюподальше політико-правовий розвиток.

Загальна декларація прав людини, проголошена Генеральною
Асамблеєю Організації Об'єднаних націй в 1948 році стала одним з першихосновоположних документів Міжнародного Білля про права людини, також
Білль включає в себе Пакт про громадянські та політичні права і Пакт проекономічні, соціальні та культурні права які були прийняті
Генеральною Асамблеєю в 1966 році і вступили в силу в 1976 році. Кодругий пакту був прийнятий Факультативний протокол, який передбачаємеханізм розбору скарг від окремих осіб.

У них закріплені найбільш важливі норми, на основі яких булорозроблено понад 50 конвенцій, декларацій, зводів, правил та принципів ООНз принципових питань прав людини, зокрема про самовизначеннянародів, про попередження дискримінації, геноциду, про свободу інформації, проправа дітей та молоді і т.д.

Загальна декларація прав людини, що розглядається «як завдання,до виконання якого повинні прагнути всі народи і всі держави », сталакритерієм для визначення ступеня поваги та дотримання міжнародних норм,що стосуються прав людини.

З 1948 року вона була, і правомірно як і раніше є найбільшважливою і всеохоплюючою із усіх декларацій ООН, а також основним джерелом,надихаючим і міжнародні зусилля, спрямовані на заохочення і захистправ людини та основних свобод.

Ратифікувавши ці документи наша республіка віддала перевагу нормам
Загальної Декларації з прав людини як джерела розвиткувнутрішньодержавного права про права людини.

У Конституції Киргизької Республіки правам і свободам людиниприсвячено цілий розділ.

Конституція нашої республіки виходить з того, що людськегідність абсолютно і недоторканно, основні права і свободи людининалежать йому зроду, захищаються законом і судом від посягань збоку кого б то не було. Життя людини та її здоров'я, особистанедоторканність і безпека, власність є вищимицінностями держави. Забезпечення дотримання прав і свобод людини --головний обов'язок державної влади.

З огляду на важливість і актуальність, що стоїть сьогодні проблеми захисту правдітей та біженців до бюлетеня також включені Декларація і Конвенція про правадитини, Конвенція про права біженців.

Рішення завдань зі створення комплексного механізму захисту прав ісвобод людини у нашій республіці досить актуальна і перебуває на стадіїтворення. Створення атмосфери поваги до людини неможливо безформування високої правової свідомості, моральності, забезпеченнягарантованих Конституцією республіки, міжнародних норм прав іневід'ємних свобод людини. Дане видання, почасти, спрямоване на те,щоб інформувати наших громадян про це.

Це важливо тому, що забезпечення і захист прав людини єнеобхідною умовою виживання і життєздатності всіх систем --політичних, економічних, соціальних, екологічних та ін Правалюдини, їх охорона, забезпечення - кінцева мета і головний результатрозвитку країн, що орієнтуються на демократично правові цінності.

Повага та захист прав людини - це фундамент, на якому будуютьсяполітична структура людської свободи і демократизм державноївлади. Свобода людини, що оберігає державою, породжує волю іздатність до економічного і соціального прогресу, який у своючергу, забезпечує справжній мир і розквіт всього людства.

Для нашої молодої незалежної держави, що йде по шляхудемократичних перетворень, створення такого фундаменту життєвонеобхідно.

Визнання прав людини як однієї з основ сучасногодержавного права передбачає повний діапазон поглядів, життя ідіяльності особистості, обмеженої тільки однією умовою - забороноюдій, що руйнують особисті права інших людей.

Здається, що декларація прав людини буде сприяти кращомурозуміння норм з прав людини, а також загального дотримання правлюдини й розвитку освіти в цій області.

Розділ I

Загальна декларація прав людини

1. Основні права і свободи, проголошення Декларації прав людини.

Одним з перших важливих досягнень ООН стало прийняття Генеральної
Асамблеєю 10 грудня 1948 Загальної декларації прав людини.
Асамблея проголосила в якості "завдання, до виконання якого повинніпрагнути всі народи і всі держави ». Вона закликала всі держави --члени і народи світу сприяти повазі і забезпечити ефективневизнання і дотримання прав і свобод, втілених у Декларації.

Щороку 10 грудня, день прийняття Декларації, відзначається в усьомусвіті як День прав людини.

Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах.
Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти у відношенні один одного вдусі братерства. (ст.1. Загальної декларації прав людини). [1]

Кожна людина має право на життя, на свободу і на особистунедоторканність (ст.3).

Кожна людина повинна мати всі права і всі свободи,проголошені цією Декларацією, без якого б то не було різниці,як-то: у відношенні раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичнихабо інших переконань, національного чи соціального походження,майнового, станового або іншого становища.

Крім того, не повинно проводитися ніякого розрізнення на основіполітичного, правового або міжнародного статусу країни або території,до якої людина належить, незалежно від того, чи є цятериторія незалежною, підопічною, несамоврядованою або як-небудь інакшеобмеженою у своєму суверенітеті.

Стаття 4.

Ніхто не повинен бути в рабстві або в підневільному стані,рабство і работоторговля забороняються в усіх їх видах.

Стаття 5

Ніхто не повинен зазнавати тортур, або жорстокого, нелюдського, аботакого, що принижує його гідність, поводження і покарання.

Стаття 6.

Кожна людина, де б він не перебував, має право на визнання їїправосуб'єктності

Стаття 7.

Всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, нарівний захист закону. Усі люди мають право на рівний захист від якої б тоне було дискримінації, що порушує цю Декларацію, і від якого б тоне було підбурювання до такої дискримінації.

Стаття 9

Ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання абовигнання.

Стаття 10

Кожна людина, для визначення її прав і обов'язків і длявстановлення обгрунтованості пред'явленого їй кримінального обвинувачення, маєправо, на основі повної рівності, на те, щоб її справа була розглянутаприлюдно і з додержанням усіх вимог справедливості незалежним ібезстороннім судом.

Стаття 11

1. Кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинним до тих пір, поки його винність не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усі можливості для захисту.

2. Ніхто не може бути засуджений за злочин на підставі вчинення будь-якого діяння або бездіяльність, які під час їх вчинення не становили злочину за національними законами або за міжнародним правом. Не може також накладатися покарання тяжче від того, яке могло бути застосоване на час, коли злочин було скоєно.

Стаття 12

Ніхто не може зазнавати безпідставного втручання в його особисте ісімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність йогожитла, тайну його кореспонденції або на його честь і репутацію. Коженлюдина має право на захист закону від такого втручання або такихпосягань.

Стаття 13

1. Кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави.

2. Кожна людина має право покинути будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися в свою країну.

Стаття 14

1. Кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком.

2. Це право не може бути використане в разі переслідування, яке в дійсності грунтується на вчиненні неполітичного злочину, або діяння, що суперечить цілям і принципам

Організації Об'єднаних Націй.

Стаття 15 < p> 1. Кожна людина має право на громадянство.

2. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений громадянства або права змінити своє громадянство.

Стаття 16

1. Чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження, під час шлюбу та під час його розірвання.

2. Шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються.

3. Сім'я є природним і основним осередком суспільства і має право на захист з боку суспільства та держави.

Стаття 17

1. Кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і спільно з іншими.

2. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Стаття 18

Кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії, цеправо включає свободу змінювати свою релігію або переконання і свободусповідувати свою релігію або переконання як одноособово, так і разом зіншими, публічним або приватним порядком в навчанні, богослужінні і виконаннірелігійних та ритуальних обрядів.

Стаття 19

Кожна людина має право на свободу переконань і на вільнеїх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватисясвоїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію таідею будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів.

Стаття 20

1. Кожна людина має право на свободу мирних зборів і асоціацій.

2. Ніхто не може бути примушений вступати до будь-якої асоціації.

Стаття 21

1. Кожна людина має право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через вільно обраних представників.

2. Кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні.

3. Воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна знаходити собі виявлятися у періодичних і нефальсифікованих виборах, які повинні провадитись при загальному і рівному виборчому праві, шляхом таємного голосування або ж через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування.

Стаття 22

Кожна людина, як член суспільства, має право на соціальнезабезпечення і на здійснення необхідних для підтримання йогогідності і для вільного розвитку її особи прав у економічній,соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль іміжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсівкожної держави.

Стаття 23

1. Кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

2. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю.

3. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім'ї і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

4. Кожна людина має право створювати професійні спілки і входити до професійних спілок для захисту своїх інтересів.

Стаття 24

Кожна людина має право на відпочинок і дозвілля, включаючи право на розумнеобмеження робочого дня та на оплачувану періодичну відпустку.

Стаття 25

1. Кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який необхідний для підтримання здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї, і право на забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів до існування через незалежні від неї обставини.

2. Материнство і дитинство дають право на особливе піклування і допомогу.

Всі діти, народжені у шлюбі або поза шлюбом, повинні користуватися однаковим соціальним захистом.

Стаття 26

1. Кожна людина має право на освіту. Освіта повинна бути безплатною в тому, хоча б початкова і загальна. Початкова освіта повинна бути обов'язковою.

Технічна і професійна освіта повинна бути загальнодоступною, а вища освіта повинна бути однаково доступною для всіх на основі здібностей кожного.

2. Освіта повинна бути спрямована на повний розвиток людської особи і збільшення поваги до прав людини і основних свобод. Освіта повинна сприяти взаєморозумінню, терпимості і дружбі між усіма народами, расовими або релігійними групами і повинна сприяти діяльності Організації Об'єднаних Націй з підтримки миру.

3. Батьки мають право пріоритету у виборі виду освіти для своїх малолітніх дітей

Стаття 27

1. Кожна людина має право вільно брати участь у культурному житті суспільства, втішатися мистецтвом, брати участь у науковому прогресі і користуватися його благами.

2. Кожна людина має право на захист її моральних і матеріальних інтересів, що є результатом наукових, літературних або художніх праць, автором яких вона є.

Стаття 28

Кожна людина має право на соціальний і міжнародний порядок, приякому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бутиповністю здійснені.

Стаття 29

1. Кожна людина має обов'язки перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний і повний розвиток її особи.

2. При здійсненні своїх прав і свобод кожна челове?? повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно в метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших і задоволення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.

3. Здійснення цих прав і свобод ні в якому разі не повинно суперечити цілям і принципам Організації Об'єднаних Націй.

Стаття 30

Ніщо у цій Декларації не може тлумачитись якнадання будь-якій державі, групі осіб або окремим особамправа займатися будь-якою діяльністю або вчиняти дії,спрямовані на знищення прав і свобод, викладених у цій
Декларації. [2]

2. Співробітництво держав у галузі прав людини

Хочеться відзначити, що завдання ефективного захисту прав людини носитьголовним чином загальнонаціональний характер і за її рішення, в кінцевому рахункуповинна відповідати держава. Саме по собі закріплення прав людини в
Конституції або законах та інших нормативних актах не є гарантієютого, що ці права не будуть порушуватися на практиці. Тому всімдержавним органам та посадовим особам особливо необхіднодотримуватися міжнародних стандартів у галузі прав людини.

На сьогодні Урядом Киргизької Республіки схваленіпідготовлені національні звіти в ООН про виконання положення 6документів в галузі прав людини. Це доповіді про дотримання громадянських,політичних, економічних, культурних прав, про заборону расовоїдискримінації, заборону катувань та інших бесчеловеческіх, що принижуютьгідність видів поводження і покарання, про заборону дискримінації ввідношенню до жінок і про права дитини.

Киргизстан, ставши учасником цих шести основних міжнароднихдоговорів з прав людини, взяв зобов'язання дотримуватися їх інадавати доповіді про виконання згаданих договорів з прав людини.

Таким чином, така звітність перед ООН про дотримання прав людининашою державою дозволяє оцінювати досягнення в галузі захисту правлюдини і сприяє прийняття подальших практичних кроків у справігарантій та захисту прав людини.

В даний час проблема гарантій прав громадян, і перш за всесоціальної захищеності кожної людини з боку суспільства і державивкрай загострилася, стала однією з найактуальніших. Такі явища, якмасове безробіття, зниження життєвого рівня населення ставлять підзагрозу забезпечення їхніх прав. Створення законодавчої бази в Киргизькій
Республіці думається істотно змінять правове регулювання цихпитань.

Особливо хочеться відзначити також співпрацю з Киргизстануміжнародними організаціями, багато з яких мають великуконсультативну та технічну допомогу в реалізації проектів по формуваннюправової бази в нашій державі, у справі забезпечення захисту прав людини
Киргизстану.

Одним з останніх прикладів такої співпраці є проведення
12-14 листопада 1998 Міжнародної конференції з питань реформуванняорганів юстиції в державах-учасницях СНД, присвяченій 50-річчю
Загальної декларації прав людини. У роботі Конференції взяли участьпредставники Міністерств юстиції Грузії, Казахстану, Росії, України, атакож представники таких міжнародних організацій як УВКБ ООН, ПРООН,
ТАСІС, Американська асоціація юристів. Було приділено особливу увагувдосконалення законодавчої бази, спрямованої на комплексне рішенняпитань, пов'язаних з правами людини. Зазначено на необхідностіспівпраці Міністерств юстиції держав-учасниць СНД, а такожнеобхідність подальшого вдосконалення механізму право застосування,який забезпечував би цілісне і практичне здійсненнядержавних заходів у галузі прав людини.

Хочеться сказати, що ми сьогодні стоїмо на порозі нового тисячоліття іхотілося б вірити, що правові основи захисту прав людини, створенінами, стануть надійною основою спільності всіх народів, що забезпечуєнормативну захист прав і свобод людини.

3. Міжнародні механізми контролю за дотриманням і реалізацією норм прав людини.

Трансформація міжнародної політики щодо прав людини сталаособливо разючішою на нормативному рівні. Наприклад, міжнародніконвенції про права людини ратифікували більше трьох четвертих всіх країнсвіту. Хоча міжнародні організації все ще відіграють вторинну роль вреалізації цих норм, зростає відповідальність держав передміжнародною спільнотою за проведену ними політику щодо правлюдини.

Відповідно до Міжнародної конвенції ООН про громадянські іполітичні права створено спостережну комітет у складі незалежнихекспертів - комітет з прав людини, головним завданням якого євивчення періодичних звітів, що надаються державами. У рамкахміжнародних договорів з прав людини створені аналогічні комітети зрасової дискримінації, прав жінок, застосування катувань і прав дитини.

Незважаючи на те, що питання, що піднімаються комітетом при розглядізвітів, часто підкріплені необхідною інформацією і носять глибокийхарактер, представник продав такий звіт держави не зобов'язанийвідповідати на будь-яке питання, не кажучи вже про наданнязадовільної відповіді. Багато звіти містять набагато більше, ніжпросто витяги із законів та конституції, або явно ухильні заяви продотриманні прав людини. І яким би не було якість відповіді, після йоговивчення процес контролю звичайно завершується до моменту поданнянаступного звіту.

Існують механізми звітності, очевидно, не можуть змусити неслухняні держави змінити свою практику. Однак вони можуть створити длядержав додаткові стимули до поліпшення або закріпленню своєїрепутації з точки зору дотримання прав людини. Процес підготовкизвіту вимагає вивчення національного законодавства і практики, в ходіякого можуть бути виявлені області, в яких необхідні або можливіполіпшення. Він також служить свого роду конкретним періодичнимнагадуванням державним чиновникам про їх міжнародних правовихзобов'язання.

Оскільки джерелом проходження звітів про дотримання прав людиниє уряд звітує країни, ці звіти можуть бутиостанніми коментарями по всіх механізмів міжнародного контролю. Щеоднією позитивною стороною систем звітності є те, що вонидозволяють обговорювати проблеми дотримання прав людини до того, як вонистануть дуже серйозними. Але державний комітет за цими механізмамиробить цей вид нагляду найбільш уразливим перед усілякими вивертами,відмовками і зловживаннями.

Комітет з прав людини може також розглядати «повідомлення»
(скарги) окремих громадян держав, що підписали (перший) додатковийпротокол до конвенції. Хоча рішення, що приймаються Комітетом з правлюдини, не є обов'язковими для виконання, низка держав вжеприйняв по них відповідних заходів. Наприклад, Канада переглянула своєзаконодавство щодо прав індіанців, які проживають за межами своїхплемінних земель; Маврикій вніс зміни в своє законодавство,що стосується прав жінок, а нідерландці змінили існуюче колись в ційкраїні дискримінаційне законодавство про соціальне забезпечення.
Аналогічними повноваженнями володіють і експертні комітети з расовоїдискримінації і застосування катувань.

У Раді Європи діє ще більш сильний механізм розглядускарг громадян. Рішення Європейської комісії з прав людини, хоча іформально не є обов'язковими для виконання, зазвичай приймаютьсяусіма державами. А Європейський суд з прав людини виніс юридичнообов'язкове до виконання рішення за результатами розгляду понад 150 справпро порушення прав людини, що зачіпають самі різні сфери, включаючитакі «тонкі» питання, як надзвичайні ситуації суспільної значимості.
У світовому масштабі це поки єдиний приклад значною передачіповноважень із забезпечення прав людини державами наднаціональномуполітичного співтовариства. На жаль, в Північній і Південній Америці та Африцірегіональні механізми розгляду повідомлень від окремих громадян та прийняттяпо них необхідних заходів працюють не настільки успішно, а в Азії і в арабськомусвіті взагалі немає регіональних комісій з прав людини.

Єдиною привабливою стороною практики розгляду окремихвипадків порушення прав людини є те, що їх конкретний зміст іспецифіка ускладнюють для держав-винуватців ухилення відвідповідальності. Щоб уникнути небажаної розголосу держава можевипустити на волю політичних ув'язнених або надати компенсаціюокремі жертви порушень прав людини, не здатні охопити більшеширокі картини і більш глибокі структурні сили.

Тому особливий інтерес становить той факт, що Комісія по боротьбі ззастосуванням тортур також уповноважена розслідувати повідомлення про випадкисистематичного застосування тортур. Але саме тому, що такі процедуридопускають більш систематичні вимоги до урядів, вони нереалізуються в більш широких масштабах. Подібними повноваження не маєжоден інший незалежний комітет експертів, а порівнюючи за силою
«Процедура № 1503» Комісія ООН з прав людини за перші двадесятиліття свого існування застосовувалося менш ніж в півдюжинивипадків.

Тут, як і в інших випадках, можна бачити зворотну залежність міжсилою і масштабом процедур міжнародного контролю, з одного боку, іготовністю держав застосовувати ці процедури і брати участь у їхреалізації. А оскільки суверенні держави мають право не прийматиучасті у функціонуванні більшості міжнародних систем з реалізаціїправ людини, протиріччя між силою та охопленням представляють собоюсерйозну і стійку проблему.

В основі іншого набору механізмів багатостороннього контролю задотриманням права людини лежать принципи підготовки дослідницькихдоповідей і заступництва. Піонером у цій галузі стала Міжамериканськакомісія з прав людини. Підготовлені нею в 70-х і 80-х доповіді проситуації в Чилі були важливим елементом міжнародної компанії протиуряду Піночета, а підготовлений нею ж у 1978 р. доповідь по
Нікарагуа, судячи з усього, вніс значний внесок в усунення від владирежиму Самос.

В останні 15 років Комісія ООН з прав людини приділялазначне і зростаючу увагу вивченню стану в окремих країнах,включаючи такі відомі з політичної точки зору країни, як Гватемала,
Іран і Бірма. Як правило, комісія працює через спеціального доповідача
- Напівнезалежна експерта та дослідника. Цей спеціальний доповідач нетільки офіційно звітує перед комісією, але й зазвичай намагається вестибезперервний діалог з урядом даної країни для створення постійноїприсутності і каналу впливу.

Комісія ООН з прав людини також виробила новаторську серію
«Тематичних» підходів до розгляду конкретних видів порушень правлюдини, а початок цієї діяльності було покладено в 1980 р. Робочоїгрупи з насильницьких або недобровільних зникнень. За перші десятьроків свого існування ця робоча група розглянула понад 19 тис.різних справ. У 1985 р. нинішній голова комісії Петер Коойманс бувпризначений спеціальним доповідачем із застосування тортур. Коойманс обіймав цюпосаду до 1993р., коли він став прем'єр-міністром Нідерландів - знакрізкого зростання пріоритетності проблеми прав людини в зовнішнійполітиці принаймні окремих держав. Були також введенідодаткові посади доповідачів або створені робочі групи зрозгляду випадків швидкоплинного або довільного застосування смертноїстрати, довільного взяття під варту, релігійної нетерпимості,порушення прав людини найманцями або расизму.

Останнім кроком з посилення міжнародного контролю за дотриманнямправ людини стало введення в 1994 р. посади напівнезалежною комісара
ООН з прав людини. Поки що сліщком рано оцінювати наслідки цьогокроку.

Розділ II

Міжнародні пакти з прав людини

1. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права

Слідом за прийняттям Загальної Декларації прав людини була розпочатарозробка міжнародних пактів про права людини: одного - про громадянські іполітичні права та іншого про економічні, соціальні та культурніправах, щоб додати обов'язкову юридичну силу правам, проголошениму Декларації.

Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права,
Міжнародний пакт про громадянські та політичні права та Факультативнийпротоколу до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права булиодноголосно прийняті Генеральною Асамблеєю 16 грудня 1966 [3]. Цідокументи разом із самою Декларацією і другого Факультативного протоколу,прийнятим в 1989 році, отримали широку популярність під назвою
Міжнародного білля про права людини.

Хоча Пакти грунтуються на Загальної декларації прав людини,охоплюються ними права не ідентичні.

Найважливіше право, зафіксоване в обох Пактах і не включене в
Декларацію - це право народів на самовизначення, включаючи право вільнорозпоряджатися своїми природними багатствами та ресурсами.

У статті 2. Міжнародного пакту про громадянські і політичні правайдеться:

1. Кожен бере участь у цьому Пакті державі зобов'язується поважати і забезпечувати усім, хто знаходиться в межах її території та під її юрисдикцією особам права, визнані в цьому Пакті, без якого б то не було різниці, як-то у відношенні раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національності чи соціального походження, майнового стану, народження або іншої обставини.

2. Якщо це вже не передбачено існуючими законодавчими чи іншими заходами, кожне бере участь у цьому Пакті, зобов'язується вжити необхідних заходів відповідно до своїх конституційних процедур і положень цього Пакту для вжиття таких законодавчих або інших заходів, які можуть виявитися необхідними для здійснення прав, визнаних у цьому Пакті.

3. Кожен бере участь у цьому Пакті, зобов'язується: a) Забезпечити будь-якій особі, права і свободи якої, визнані в цьому пакті, порушені, ефективний засіб правового захисту, навіть якщо це порушення було скоєно особами, що діяли в офіційній якості; b) забезпечувати, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, що вимагає такого захисту, встановлювалося компетентними судовими, адміністративними чи законодавчими органами влади або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту; c) Забезпечити застосування компетентними властями засобів правового захисту, коли вони надаються.

Стаття 3

беруть участь у цьому Пакті держави зобов'язуються забезпечити рівнедля чоловіків і жінок право користування всіма громадянськими і політичнимиправами, передбаченими в цьому Пакті.

Стаття 4

1. Під час надзвичайного стану в державі, при якому життя нації знаходиться під загрозою і про наявність якого офіційно оголошується, що беруть участь у цьому Пакті держави можуть вживати заходів у відступ від своїх зобов'язань за цим пактом тільки в такій мірі, в якій це вимагається гостротою стану, при умови, що такі заходи не є несумісними з їх іншими зобов'язаннями за міжнародним правом і не тягнуть за собою дискримінації виключно на основі раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії або соціального походження.

2. Це положення не може бути підставою для будь-яких відступів від статей 6,7,8 (пункти 1 і 2), 11,15,16 і 18.

3. Будь-яке бере участь у цьому Пакті держава, яка використовує право відступу, повинна негайно інформувати інші держави, що беруть участь у цьому пакті, за посередництвом генерального секретаря

Організації Об'єднаних Націй про положення, від яких вона відступила, і про причини, що спонукали до такого рішення. Також повинно було зроблено повідомлення?? ісля того ж посередника про ту дату, коли вона припиняє такий відступ.

Стаття 5

1. Ніщо в цьому Пакті не може тлумачитися як таке, що будь-яка держава, будь-яка група або будь-яка особа право займатися якої б то не було діяльністю або вчиняти будь то не було дії, спрямовані на знищення будь-яких прав чи свобод, визнаних у цьому Пакті, або на обмеження їх у більшій мірі, ніж передбачається в цьому Пакті.

2. Ніяке обмеження чи применшення яких би то не було основних прав людини, визнаних або існуючих в будь-якому бере участь у цьому пакті державі в силу закону, конвенцій, правил чи звичаїв, не допускається під тим приводом, що в цьому Пакті не визнаються такі права або що в ньому вони визнаються в меншому обсязі.

Стаття 6

1. Право на життя є невід'ємне право кожної людини. Це право охороняється законом. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя.

2. У країнах, які не скасували смертної вироки можуть виноситися тільки за самі тяжкі злочини відповідно до закону, який діяв під час вчинення злочину і який не суперечить постановам цього Пакту і Конвенції про попередження злочину геноциду і покарання за нього. Це покарання може бути здійснене тільки на виконання остаточного вироку, винесеного компетентним судом.

3. Коли позбавлення життя становить злочин геноциду, слід мати на увазі, що ніщо в цій статті не дає державам-учасницям цього

Пакту яким би то не було шляхом відступати від будь-яких зобов'язань, прийнятих згідно з постановами Конвенції про запобігання злочину геноциду і покарання за нього.

4. Кожен, хто засуджений до смертної кари, має право просити про помилування чи про пом'якшення вироку. Амністія, помилування або заміна смертного вироку можуть бути даровані в усіх випадках.

5. Смертний вирок не виноситься за злочини, скоєні особами молодше вісімнадцяти років, і не приводиться у виконання у відношенні вагітних жінок.

6. Ніщо в цій статті не може служити підставою для відстрочення або недопущення скасування смертної кари будь-яким державам-учасницям цього

Пакту.

Стаття 7

Ніхто не повинен піддаватися тортурам або жорстокому, нелюдському абознищують його гідність, поводженню чи покаранню. Зокрема, жоднеособа не має без його вільної згоди піддаватися медичним абонауковим дослідам.

Стаття 8

1. Ніхто не повинен бути в рабстві рабство і работоторговля забороняються в усіх їх видах.

2. Ніхто не повинен бути в підневільному стані.

3. а) Ніхто не повинен примушувати до примусової чи обов'язкової праці; б) У тих країнах, де у вигляді покарання за злочинможе призначатися позбавлення волі, зв'язане з каторжними роботами, пункт
3. (А) не вважається перешкодою для виконання каторжних робіт за вирокомкомпетентного суду, що призначив таке покараний