Санкт-Петербурзький
ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ФАКУЛЬТЕТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН
КАФЕДРА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
Курсова робота
| ТЕМА: | ПРОБЛЕМА МІЖНАРОДНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ в |
| | Спектрі думок |
СТУДЕНТКА III КУРСУ
ЄВТУШЕНКО ТАМАРА
НАУКОВИЙ КЕРІВНИК
Худолей К.К
Санкт-Петербург
2000
ЗМІСТ
| | Стор. |
| | |
| Вступ | 3 |
| I. Види міжнародної відповідальності | 5 |
| 1.1.Понятіе міжнародної правової відповідальності | 5 |
| 1.2. Суб'єкти міжнародної відповідальності | 6 |
| 1.3. Види міжнародної відповідальності | 6 |
| 1.4. Реалізація відповідальності | 7 |
| 1.5. Відповідальність за міжнародні злочини | 8 |
| 1.6. Відповідальність міжнародних організацій | 8 |
| 1.7. Відповідальність окремих осіб | 9 |
| II. Припинення порушень права війни, що здійснюються окремими | 9 |
| особами | |
| 2.1. Системи припинення порушень | 9 |
| 2.2. Законодавства окремих європейських країн у | 11 |
| припинення порушень | |
| 2.3. Класифікація порушень права збройних конфліктів | 13 |
| 2.4. Типізація порушень права збройних конфліктів у | 13 |
| законодавствах окремих європейських країн | |
| 2.5. Відповідальність за припинення серйозних порушень і | 15 |
| припинення порушень норм міжнародного права, що не | |
| кваліфікуються як військові злочини | |
| 2.6. Кримінальні санкції за порушення | 16 |
| 2.7. Універсальна кримінальна юрисдикція для переслідування за | 16 |
| військові злочини | |
| III. Інститут міжнародної відповідальності | 17 |
| 3.1. Міжнародний Трибунал по колишній Югославії | 17 |
| 3.1.1. Юрисдикція Трибуналу по колишній Югославії | 18 |
| 3.1.2. Статут Мут по колишній Югославії | 19 |
| 3.2. Міжнародний Кримінальний Суд | 20 |
| Висновок | 33 |
| Список джерел | 34 |
| Додаток 1 | 36 |
| Додаток 2 | 37 |
ВСТУП
Кінець ХХ століття поставив безліч проблем перед усім людством.
Збройні конфлікти, етнічні чистки і терористичні актизумовили цілісність і взаємозалежність світу.
Порушення гуманітарного права і збільшення числа збройних конфліктівзмусили світове співтовариство вживати заходів для забезпечення більш суворогодотримання норм цього права, створювати органи, які залучають довідповідальності, вводити санкції для припинення порушень.
Проблема міжнародної відповідальності стала актуальною в сучаснихумовах. Міжнародній відповідальність є чинником міжнародноїбезпеки та стабільності у світі. З урахуванням цього в даній роботі хотілосяб розглянути наступні питання, пов'язані з цією проблемою: хто є суб'єктом міжнародної відповідальності;
- які міжнародні органи відповідальні за припинення злочинів;
- яка мета створення нових міжнародних інститутів;
- яка система припинення порушень;
Велика увага в роботі приділяється припиненню серйозних порушень,скоєних під час збройних конфліктів, де основна відповідальністьпокладається на сторони в конфліктах і інші держави-учасниці. Якітипи порушень встановила міжнародна система, які з них повиннівідобразити в своєму національному законодавстві держави, яка позиціядеяких європейських держав у справі розвитку міжнародних норм?
Військові злочини, акти агресії, насильства і злочини протилюдяності змусили задуматися світове співтовариство про запобіганнязвірств і злочинів шляхом створення єдиних судових органів. У зв'язку зцим виникла проблема міжнародної відповідальності осіб за вчиненізлочину. Для її рішення необхідні відповідні міжнародніінститути. До таких інститутів можна віднести Міжнародний Трибунал поколишньої Югославії, що був заснований в 1993 році у відповідь на масовівбивства та етнічні чистки. Зрештою досвід, накопичений
Міжнародним трибуналом по колишній Югославії, виявився позитивним, цебув перший етап у процесі створення постійно діючого Муса.
У роботі передбачається приділити більше уваги новому міжнародномуінституту - Міжнародного Кримінального Суду.
Прийняття статуту МУСА є важливою подією в історії розвиткуміжнародного гуманітарного права. МКС буде уповноважений залучати досудової відповідальності осіб, без прямої вказівки на те Ради
Безпеки, причетних до злочинів міжнародного характеру - це івійськові злочини, і злочини проти людства, геноцид та інші.
У роботі також висвітлюються проблеми, що перешкоджають створенню таефективній роботі МУСА: проблема державного суверенітету США ідіяльності Муса, розбіжності між державами з приводу відбиранняповноважень суду, проблема фінансування, яким чином будуть виділятисякошти на фінансування такого дорогого судового органу.
При написанні роботи використовувалися в основному першоджерела: це і
Женевські Конвенції від 12 серпня 1949 року, і Статут Міжнародного
Трибуналу по колишній Югославії, Статут Міжнародного Кримінального Суду,звіти Підготовчої Комісії Муса, а також Кодекси військової юстиціїокремих європейських держав.
Також для дослідження проблеми міжнародної відповідальностівикористовувалася мережа Internet. Доступ до інформації здійснювався за допомогоюрізних пошукових систем. Перш за все це http://www.altavista.com, іhttp://www.yahoo.com.
Майже всі аналітичні статті суддів та експертів, їх виступи наконференціях були знайдені в цих пошукових системах. Вони дали можливістьвизначити позицію представників різних країн щодо створення Муса,зробити власні висновки і прогнози.
Із-за недостатньої кількості інформації російською мовою, майже всіджерела мною були використані англійською та французькою мовами.
I. ВИДИ МІЖНАРОДНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
1.1. Поняття міжнародно-правової відповідальності
Міжнародно-правова відповідальність - це юридичний обов'язоксуб'єкта-правопорушника ліквідувати наслідки шкоди, заподіяноїіншого суб'єкта міжнародного права в результаті вчиненогоправопорушення.
Міжнародні правопорушення з середини ХХ століття підрозділяються наміжнародні делікти і міжнародні злочини. До останніх відносятьсяособливо небезпечні делікти, які порушують основоположні принципи і нормиміжнародного права, що мають життєво важливе значення для всьогоміжнародного співтовариства. Міжнародними злочинами вважаються актиагресії, насильницьке встановлення або збереження колоніальногопанування, геноцид, апартеїд.
Відповідальність - одна з найдавніших інститутів міжнародного права.
Історія міжнародних відносин свідчить про його постійнепрактичному застосуванні й удосконалення. Однак, як це непарадоксально, правові норми цього інституту до цих пір не кодифіковані,і тому він грунтується, як правило, на застосуванні звичайно-правових норм,сформованих на базі прецедентів та судових рішень. Цим же пояснюєтьсядостаток теоретичних досліджень інституту міжнародно-правовоївідповідальності. У міжнародному праві склався загальний принцип, згідно зякому міжнародно-правове діяння суб'єкта тягне його міжнародно -правову відповідальність.
Деякі норми загального характеру, що регулюють питання відповідальності,закріплені в міжнародних договорах, а також підтверджені в резолюціях ООНта інших міжнародних організацій.
Статті 39, 41 і 42 Статуту ООН встановлюють процедури реалізаціївідповідальності за вчинення міжнародних злочинів протиміжнародного миру та безпеки.
З 1972 року діє Конвенція про міжнародну відповідальність зашкоду, заподіяну космічними об'єктами. Учасники Конвенції зобов'язалисявідшкодовувати шкоду, заподіяну космічним об'єктом на поверхні Землі,повітряному судну в польоті і космічного об'єкту іншого суб'єктаміжнародного права.
Також проголошується міжнародна відповідальність за порушення рядуміжнародних договорів, серед яких необхідно відзначити Міжнародну
Конвенцію про припинення злочину апартеїду і покарання за нього 1973та Конвенцію про попередження злочину геноциду і покарання за нього 1948року.
Займають питання в міжнародному праві відповідальності фізичних осіб,виступають від імені держави і які вчиняють дії, якікваліфікуються як військові злочини і злочини протилюдяності.
Генеральна Асамблея ООН встановлює, що агресивна війна єзлочином проти миру, а агресія тягне за собою міжнароднувідповідальність.
1.2. Суб'єкти міжнародної відповідальності
Суб'єктами міжнародно-правової відповідальності є тількисуб'єкти міжнародного публічного права. Фізичні і самостійніюридичні особи не несуть такої відповідальності за звичайні правопорушення,оскільки в цих випадках відповідальність є цивільно-правовий.
Держава несе відповідальність за діяльність своїх органів іпосадових осіб навіть у випадку, коли останні перевищили свої повноваження,встановлені внутрішньодержавним правом, або порушили інструкції,що стосуються їх діяльності.
Поведінка окремої особи або групи осіб розглядається як діяннядержави, якщо встановлено, що ця особа або група осіб фактичнодіяли від імені цієї держави або здійснювали прерогативидержавної влади у разі відсутності відповідних можливостей дляофіційної влади і за обставин, які виправдовувализдійснення таких прерогатив.
1.3. Види міжнародної відповідальності
Існує два види міжнародно-правової відповідальності: матеріальнаі політична. Матеріальна відповідальність виражається в обов'язкувідшкодувати матеріальну шкоду, що може реалізовуватися у формі реституціїабо репарації.
Політична відповідальність виражається у формі сатисфакцію: завіренняпостраждалої сторони у недопущенні повторення правопорушення, покаранняконкретних винуватців правопорушення, інші форми морального задоволенняпотерпілої сторони.
Також слід згадати таку форму політичної відповідальності, яквідповідні насильницькі дії, що здійснюються постраждалим суб'єктом,які іменуються репресалії [1]. Репресалії повинні бути пропорційнимитих дій, якими вони викликані. Від індивідуальних репресалій слідтакож відрізняти колективні санкції, які, згідно зі Статутом ООН, можутьробитися тільки на підставі рішень Ради Безпеки стосовнодержав, дії яких являють собою загрозу миру або порушеннясвіту. Такі санкції можуть виражатися у повному або частковому призупиненняекономічних відносин, функціонування комунікацій, у розривідипломатичних відносин, а також у застосуванні збройної сили.
Санкції, що виражалося в обмеженні суверенітету, були застосовані післядругої світової війни щодо Німеччини та Японії (окупаційний режим,обмеження права мати збройні сили). У 1993 році Рада безпеки
ООН постановив заснувати Міжнародний трибунал для суду над особами,що скоїли військові злочини на території колишньої Югославії [2].
Здійснення групами держав колективних санкцій без дозволу
Ради Безпеки є протиправним. Проте держави мають правоу разі агресії на індивідуальну та колективну самооборону, яка допоняттю санкції не відноситься.
1.4. Реалізація відповідальності
Діяння держави може бути кваліфіковане як міжнародно -протиправне лише на підставі міжнародного права. Порушенняміжнародного зобов'язання має місце лише в тому випадку, коли поведінкасуб'єкта не відповідає тому, що потрібно від нього за відповіднимзобов'язанням. У разі вчинення міжнародного злочину претензії доправопорушника можуть бути пред'явлені будь-якою державою або групоюдержав. Претензія може бути виражена в заяві офіційного органуабо особи в дипломатичному зверненні, в іншому письмовому зверненніурядових органів потерпілого суб'єкта. Важлива доведеність провиниправопорушника, інакше при недостатньо обгрунтованих претензії виникаютьміжнародні спори. Тому необхідно давати точне і достовірнетлумачення норми права, яка, на думку потерпілої сторони, булапорушена.
У практиці міжнародних відносин нерідкі випадки політичнихзаяв від відповідальності держави за ті чи інші дії. Якщо зацим не слід офіційного вимоги про визнання відповідальності івживання заходів, то такі заяви носять попереджувальний характер. Інодівиділяється і третій вид міжнародно-правової відповідальності - моральної.
Однак різниця між політичною та моральною відповідальністюнедоцільно, тому що політична відповідальність виникає з фактуправопорушення у будь-якому випадку, навіть якщо вона не реалізується у виглядіформальної претензії.
1.5. Відповідальність за міжнародні злочини
До найтяжчим міжнародно-правових діянь відносяться міжнароднізлочини, які посягають на основи існування держав інародів, підривають принципи міжнародного права, загрожують міжнародномумиру і безпеці. Об'єктом міжнародного злочину можуть бутизагальний мир та міжнародна безпека, право народів і націй насамовизначення, закони і звичаї війни.
Вперше в статутах Міжнародних військових трибуналів в Нюрнберзі і Токіобула дана кваліфікація злочинів проти миру, проти людяності івійськових злочинів. Надалі таку ж кваліфікацію отримавгеноцид [3].
1.6. Відповідальність міжнародних організацій
Крім держав, відповідальність несуть і міжнародні організації.
Їх відповідальність виникає з порушення ними міжнародних зобов'язань,що випливають з договорів та інших джерел міжнародного права.
Відповідальність міжнародних організацій встановлюється також і вконвенціях про відповідальність за ядерну шкоду в тих випадках, колиміжнародні організації виступають в якості операторів ядерних установокабо операторів ядерних суден.
Міжнародні організації несуть відповідальність за недотриманнястатутних та інших обов'язків своїми органами та міжнароднимипосадовими особами, за заподіяння шкоди своїми діями державам,іншим міжнародним організаціям та фізичним особам. У випадкахматеріальної відповідальності міжнародних організацій слід виходити зтого, що їхні кошти складаються з внесків держав-членів.
Міжнародні організації можуть бути і суб'єктами міжнароднихпретензій.
Міжнародна організація може нести відповідальність і заміжнародного приватного права, а також по внутрішньому праву держав.
1.7. Відповідальність окремих осіб
Відповідальність фізичних осіб за міжнародні злочини найчастішенастає за умови, що їх злочинні діяння пов'язані зі злочинноюдіяльністю держави. Держави, винні у вчиненні злочину,несуть міжнародну відповідальність, а офіційні особи - кримінальну
Після закінчення другої світової війни для суду над головними військовимизлочинцями були створені два міжнародних військових трибуналу: в Нюрнберзіі Токіо. Рішенням Ради Безпеки в 1993 році було передбаченостворення Міжнародного трибуналу для засудження осіб, винних у скоєннізлочинів на території колишньої Югославії після 25 червня 1991 року. У 1998році був прийнятий і відкритий для підписання Статут Міжнародного Кримінального
Суду.
II. Припинення порушень прав ВІЙНИ, здійснювати окремі ОСОБАМИ
2.1. Системи припинення порушень
Право війни займає особливе місце в загальній системі західзлочинів. Міжнародне право замикається з тими положеннями, якіприймають держави в рамках своїх внутрішніх законодавств дляприпинення незаконних діянь. Воно має особливу систему західзлочинів, яка передбачає санкції за порушення міжнародногоправа державами, міжнародними організаціями та окремими особами.
Якщо говорити про припинення злочинів, що здійснюються окремими особами,то слід зазначити, що існує традиційна система західпорушень права війни і надзвичайна. Таку класифікацію висуває Хосе
Луїс в статті про припинення порушень права війни, що здійснюються окремимиособами [4].
Підперший системою слід розуміти державну, внутрішнюсистему заходу. Тільки в XIX столітті на основі внутрішніх законів початкускладатися міжнародна система, але це не призвело до включення доміжнародні документи санкцій за порушення МГП [5]. Тому міжнародноїсистеми припинення порушень в повному розумінні слова не було, тому що вона непередбачала трибунали і міжнародну судову процедуру для будь-якоїтакої мети. Відповідальність окремих осіб була визнана за військовізлочину відповідно до міжнародного права лише після Другоїсвітової війни. Важливим інструментом припинення військових злочинів,пов'язаних з порушенням міжнародного права, стало створення трибуналу в
Нюрнберзі 8 серпня 1945 р та Міжнародного військового трибуналу для Далекого
Сходу, створеного 19 січня 1946, засідання якого проходили в
Токіо.
Після того, як міжнародні трибунали, котрі розглядали злочини ввідповідно до міжнародного права, припинили діяти, системаприпинення порушень міжнародного права припинила існування.
В даний час діє система припинення порушень права війниокремими особами, яка носить змішаний характер. Вона є частковоміжнародною, частково внутрішньодержавної. Система виявляєтьсярізнорідної, лише створює ілюзію того, що вона є міжнародноюсистемою припинення порушень. Кожна країна має власні норми і по -своєму застосовує положення міжнародного права. В результаті одне і те жзлочин може класифікуватися як правопорушення або злочин вокремих національних законодавствах або повністю ігноруватися вінших. Відповідно, одні країни застосовують більш жорсткі кримінальнісанкції, інші - легкі, треті взагалі не приймають ніяких заходів. Такдоля обвинуваченого буде залежати від того, де скоєно злочин і відтієї стани, яка має його судити. Підсудний може віддати перевагупостати перед судом іншої країни, ніж перед судовими органами своєї.
Так, в даний час ця ситуація не регламентується, однак мовайде про розробку «універсального кримінального кодексу». Міжнародний суд унедалекому майбутньому буде розглядати такого роду порушення. Поки даніпорушення можуть розглядати тільки два типи суден: національні і,можливо, міжнародні, створювані спеціально, коли починаєтьсязбройний конфлікт. Слід зазначити, що міжнародні принципиприпинення порушень як такі не відсутні, вони визначають лише загальнусхему припинення порушень, в основі яких лежить мінімум обов'язковихвимог.
Основними чинними міжнародними документами є Женевські
Конвенціі1949 р. [6] і Додатковий Протокол I від 1977 р. [7]
Відповідно до Женевських Конвенцій, кримінальне покарання залежить від тяжкостіпроступків, поділяються на порушення і серйозні порушення. Всі країни --учасниці Конвенції правочинні і зобов'язані карати осіб, які допустилисерйозні порушення, діючи за принципом або карати, або видатиіншій країні.
Вони зобов'язуються застосувати санкції щодо осіб, які вчинили абонаказав зробити серйозні порушення Конвенцій, судити їх або видаватиіншим країнам [8]. У статті 86, пункту 1 Протоколу I написано приблизно тежсаме, що і в Женевських Конвенціях: «Високі Договірні Сторони історони, що перебувають у конфлікті, повинна припиняти серйозні порушення івживати необхідних заходів для припинення всіх інших порушень Конвенціїабо цього Протоколу, які є результатом неприйняття заходів, якіповинні були бути прийняті ».
Серйозними порушеннями Конвенцій вважаються умисне вбивство, катуванняі нелюдське поводження, серйозні каліцтва, захоплення майна і т.д.
Конвенція IV додає до переліку серйозних порушень депортацію,переміщення, а також взяття заручників.
Так, Женевська Конвенція зв'язує зобов'язаннями всі держави.
Кожна сторона зобов'язується розшукувати осіб, яких звинувачують в тому, що вонивчинили або наказали вчинити ту чи іншу серйозне порушення і, якеб не було їх громадянство, віддавати їх своєму суду. Сторона може також,якщо бажає, передати їх, відповідно до положень свогозаконодавства, інший зацікавленій стороні в тому випадку, якщо цясторона має докази, які дають підставу для звинувачення цихосіб. Женевські конвенції були прийняті в 1949 році.
2. 2. Законодавства окремих європейських країн у припиненні порушень права війни
Припинення порушень пов'язано і з проблемою національногозаконодавства.
Існують держави, які виконують вимоги Конвенцій (або
Протоколу I) і ті, які, кожна по-своєму, формально виконують їх.
Деякі держави не виконали вимоги Конвенцій, тому що вони невважають за необхідне приймати подальші заходи. Вони вважають, що їхзагальнокримінальної і військове право є достатньою основою для визначеннякримінальних покарань за серйозні порушення. Ці країни, як правило, нератифікували Протокол I.
Серед цих країн Франція, уряд якої включив в свій Кодексвійськової юстиції кілька правопорушень, які часто збігаються зпорушеннями, зазначеними в Конвенціях і Протоколі I. Уряд Франціївважає, що воно належним чином виконує зобов'язання, що накладається
Конвенціями. Португалія зробила таке застереження: кожен з військовослужбовців,
«Вчинили будь-яка дія, засуджувала міжнародними Конвенціями, дояких вона приєдналася », буде покараний« якщо тільки дані дії небули необхідні для успішного виконання військових операцій ».
Інші країни теж поки що не виконали своїх зобов'язань, але внесливідповідні законопроекти. Так, наприклад, Федеративна Республіка
Німеччина внесла урядовий законопроект про порушення законів ізвичаїв війни. Цей законопроект передбачає спеціальнезаконодавство, доповнює звичайне кримінальне право. Однак, Хосе Луїс
Фернандес Флорес у статті «Припинення порушень права війни, що здійснюютьсяокремими особами », вказує на те, що передбачені міри покарання заправопорушення порівняно м'які [9].
Італія не розробила ніяких законопроектів, її кримінальне правонедостатньо для припинення порушень, зазначених у Женевських конвенціями.
Італія, ратифікувала Протоколи в 1986 р., проте не внесла законопроектущодо порушень, передбачених у Конвенціях і Протоколі I.
Можна виділити і держави, які формально виконують своїзобов'язання, ратифікувавши Конвенції та Протокол I. До даної категоріївідносяться Іспанія, Швейцарія, Нідерланди, Швеція, Данія, Норвегія та
Великобританія.
Так, деякі з держав, які ратифікували Женевські Конвенції та
Протокол I від 1977 р., ввели додатки до міжнародних норм, тоді якінші цього не зробили. В результаті існують відмінності міждержавами в судочинстві кримінальної відповідальності за порушення і взаходи покарання за них.
Всі порушення в міжнародних документах були розбиті на 2 групи: впершу групу віднесені порушення, що в міжнародних документахназиваються «серйозними порушеннями», у другу - ті порушення, які миможемо назвати «дрібними», хоча цей термін не використовується в міжнароднихдокументах.
2.3. Класифікація порушень права збройних конфліктів
У міжнародних нормах вказуються типи тих злочинів абоправопорушень, які за своєю жорстокістю не можуть залишитисябезкарними з боку держав.
Будь-яка подальша класифікація порушень є справою самихдержав. Їх єдиною обов'язком є лише перерахування цихкатегорій злочинів і порушень у тій формі, в якій вони типізуютьв міжнародному праві.
Під порушеннями слід розуміти незаконні дії, так говориться в
Женевських Конвенціях і Протоколі I [10]. Впорядкувати порушення правазбройних конфліктів можна наступним чином:
1. Серйозні порушення
У Женевських Конвенцій 1949 року:
. умисне вбивство;
. тортури або нелюдське поводження, включаючи біологічні експерименти;
. навмисне заподіяння тяжких страждань або серйозні каліцтва, заподіяння шкоди здоров'ю [11].
2. Дрібні порушення
. дії, які не є серйозними порушеннями, але суперечать поведінки, обов'язковому з точки зору гуманітарного права;
. невжиття заходів, які повинні були бути прийняті, але це неприйняття не є достатньою мірою тяжким, щоб класифікувати його як серйозне порушення.
Види порушення права збройних конфліктів повинні утримуватися внаціональних законодавствах кожної з держав, які ратифікували
Женевські Конвенції.
2.4. Типізація порушень права збройних конфліктів у законодавствах окремих європейських країн
Спочатку хотілося б представити підходи держав щодотипізації серйозних порушень.
Існує ряд країн, які виконують незалежні від Конвенцій та Протоколутипізацію, засновану на власних концепціях, характерних для їхкримінального права. Деякі використовують «змішану систему», де використовують
2 види типізації порушень - міжнародну, взяту з Конвенцій і
Протоколу, і свою внутрішню.
До цієї групи входять:
Франція, чий Кодекс військової юстиції та Правила загальної дисципліни взбройних силах встановлюють заборони на ті порушення, які частковозбігаються з передбаченими в міжнародному праві.
ФРН розробила законопроект, у якому була використана незалежнавід міжнародної, власна деталізуються система типізації.
Бельгія також розробила законопроект, де була використанавласна система типізації.
Також і Італія у Військово-кримінальному Кодексі якій міститься ряд нормприпинення порушень законів і війни, але які не відносяться до порушень,що має міжнародний характер.
Можна виділити і ті країни, які типізують злочину у своємувнутрішньому законодавстві подібно до того, як це робиться в міжнароднихдокументах, але використовують поняття, характерні для власної, внутрішньоїсистеми припинення порушень.
Таким чином, перед нами виникає 2 види типізації - міжнародна інаціональна.
внутрінациональний типізація, у свою чергу, може бути спільною,деталізованої або змішаною.
У цю групу можна включити Іспанію, Нідерланди, які післяратифікацію Женевських Конвенцій прийняли новий Закон про військово-кримінальномуправо, змінивши і доповнивши своє законодавство і привівши його увідповідність з міжнародними документами шляхом введення загального положення проприпинення порушень законів і звичаїв війни; Норвегія та Югославія,порушення якої, сформовані в кримінальному кодексі, практичнозбігаються з усіма тими, які в Конвенціях класифікуються яксерйозні порушення.
Третю групу представляють країни, які найбільш детально слідуютьміжнародній системі припинення порушень. Замість власної типізаціївони послалися на ті порушення, які перераховані в міжнароднихдоговорах.
До таких країн належать Великобританія, закон якої про Женевських
Конвенціях був прийнятий в 1957 році, який передбачає загальне покарання завсі серйозні порушення, перелічені в Женевських Конвенціях і фактичнопосилається на весь перелік порушень, даний в кожній з Конвенцій.
Закон Ірландії від 1962 слід британської моделі загальної типізації,але крім відсилання до серйозних порушень в ньому містяться і норми покаранняза «дрібні порушення».
Данія використовує загальну типізацію з посиланням на міжнародні норми.
Швейцарія також дотримується у своєму Військово-кримінальному кодексі загальноїтипізації з посиланням на міжнародні конвенції про ведення військових дій,вважаючи типізацію, представлену в Женевських Конвенціях, достатньою.
Що стосується дрібних порушень, то слід зазначити, що держави незобов'язані приймати жодних законодавчих заходів, не повинні і вводитикарні санкції.
Звідси випливає, що міжнародна система не зобов'язує державизастосовувати карні санкції відносно дрібних порушень. Однакміжнародні норми не забороняють державам вводити додатковікримінальні міри покарання, спрямовані на припинення дрібних порушень,визначаючи за них покарання як за порушення, або розглядаючи їх якзлочину.
Таким чином, можна зробити наступний висновок: міжнародні нормивстановлюються для низки універсальних типів серйозних порушень, якідержави зобов'язані відобразити в своєму законодавстві. Якщо вони не роблятьцього, значить вони не дотримуються зобов'язань, взятих на себе при ратифікації
Женевських Конвенцій та Протоколу I.
Міжнародні норми не вимагають кримінального переслідування за іншіпорушення, і, таким чином, не визначають їх типу.
2.5. Відповідальність за припинення серйозних порушень і припинення порушень норм міжнародного права, що не кваліфікуються як військові злочини
У МГП велике місце відводиться припинення серйозних порушень,скоєних під час міжнародних збройних конфліктів.
в Женевських конвенціях 1949 р. і Додатковій протоколі Iрозглядаються порушення 2-х видів: порушення, пов'язані з числасерйозних, які передбачають зобов'язання для держав припиняти їх укримінальному порядку, і порушення, по відношенню до яких на державипокладається тільки одне зобов'язання - домагатися їх припинення безвказівки на те, у який спосіб це робити.
У справі припинення серйозних порушень МГП основна відповідальністьпокладається на сторони в конфлікті і на інші держави-учасниці.
Держави зобов'язані дотримуватися принципу універсальної кримінальної юрисдикції,тобто держави-учасники договорів по праву зобов'язані припиняти серйозніпорушення незалежно від громадянства осіб, які скоїли їх, а також від місцяїх вчинення.
Міжнародну кримінальну відповідальність не несуть особи, які вчинилипорушення норм, що застосовуються під час міжнародних збройних конфліктів,які не кваліфікуються як серйозні порушення. Ці та інші порушенняповинні розглядатися як діяння, що грубо порушують положення договорів по
МГП, але вони не занесені як такі в списки серйозних порушень (наприкладдії, не перераховані в списку серйозних порушень, але що носятьсерйозний характер).
2.6. Кримінальні санкції за порушення
Основні положення (стаття 49 Конвенції I і відповідні статті трьохінших Конвенцій), вимагають від держав введення законодавства,необхідного для забезпечення ефективних кримінальних покарань за серйознізлочину.
Звідси випливає, що: міжнародне право вимагає від держав прийняттякримінальних санкцій тільки щодо порушень, які визначаються в Конвенціяхяк серйозні порушення. Що стосується тих порушень, які не визначеніяк серйозні, але суперечать міжнародному праву, єдинимзобов'язанням, що накладаються на державу, є їх припинення.
Держави не зобов'язані визначати покарання, але ніщо не перешкоджає їмце робити.
2.7. Універсальна кримінальна юрисдикція для переслідування за військові злочини
Договори МГП, на відміну від інших договорів з міжнародногоправу [12], не передбачають міжнародної кримінальної юрисдикції дляпереслідування за військові злочини, але й не виключають її. Цякомпетенція повинна встановлюватися відповідно до спеціальнихугодами, укладеними між державами у формі міжнародногодоговору з універсальною сферою застосування. Саме так було створено
Міжнародний трибунал для судового переслідування осіб, відповідальних засерйозні порушення МГП, що здійснюються на території колишньої Югославії, 1січень 1991 [13]
III. ІНСТИТУТИ МІЖНАРОДНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
3.1. Міжнародний Трибунал по колишній Югославії
Створення Міжнародного Трибуналу по колишній Югославії стало важливоювіхою на шляху до дійсного виконання зобов'язання карати військовихзлочинців. Мета такого органу - зробити все можливе, щоб найбільшмерзенні злочини, скоєні під час збройних конфліктів, незалишилися безкарними. Даний орган зміцнився завдяки активності іноваторської діяльності, практично не знає прецедентів.
Міжнародний кримінальний трибунал по колишній Югославії був заснований в
1993 році у відповідь на масові вбивства, етнічні чистки, Що відбувалися вколишньої Югославії в такому масштабі і з такою жорстокістю, яких європейськийконтинент не бачив із закінчення Другої світової війни. Рада Безпеки ООНвважав, що подібна ситуація є загрозою міжнародному миру ібезпеки. Тому він заснував Міжнародний трибунал в якостідопоміжного судового органу, сподіваючись зупинити подібні порушення.
Судова діяльність Міжнародного трибуналу - в даний час це
19 публічно підтверджених обвинувальних актів, п'ять справ, один завершенийсудовий процес (справа Тадіча), 2 винесених вироку (справа Тадіча і
Ердемовіча) і ще кілька справ - зумовила величезний інтерес доміжнародного гуманітарного права. Створення Міжнародного Трибуналу такожвплинуло на рішення Ради Безпеки про заснування Міжнародноготрибуналу по Руанді і міжнародного кримінального суду, статут якого бувпідписаний в Римі після напружених і складних переговорів у 1998 році.
Про створення Міжнародного Кримінального Суду говорили неодноразово. Після
Другої Світової війни процеси в Нюрнберзі і Токіо стали важливою віхою нашляху створення міжнародного судового органу. За словами Мохаммеда Беннуни,створення Міжнародного Кримінального Суду є вправою побудовиабстрактних теорій [14]. Однак, коли світ вразили трагічні події,пішли за розпадом колишньої Югославії, міжнародне співтовариство вирішилостворити Міжнародний Трибунал по колишній Югославії, що був заснований напідставі резолюцій 808 та 827 Ради Безпеки ООН.
Що стосується процедури створення Трибуналу, то тут було дваможливості: традиційний шлях розробки та укладення договору - на цепішло б багато часу. Трибунал зміг би приступити до роботи з великоюзатримкою, в результаті чого його процедури виявилися б у значніймірою неефективними. Тому невідкладність проблеми вимагала пітишляхом односторонніх рішень, які змогли виходити від Ради
Безпеки ООН. Правовою основою для прийняття резолюції Ради послужиларозділ VII Статуту ООН. Цей вибір мав як переваги, так і недоліки. Зодного боку, таке рішення виявилося ефективним, оскільки Трибуналнегайно приступив до роботи. З іншого - його доля залежить від Ради
Безпеки, органу ООН, до якого входить лише невелика кількість членів, ілише 5 держав мають право вето. Крім того, неминучим стало питання про те,компетентний чи Рада Безпеки своєю владою віддавати такого родусудовий орган, ніде в Статуті ООН в прямій формі подібні повноваження йомуне надано.
3.1.1. Юрисдикція Трибуналу по колишній Югославії
Юрисдикції Міжнародного Кримінального Трибуналу по Югославії (мут)підлягають такі злочини:
1. Серйозні порушення Женевських Конвенцій 1949
2. Порушення законів і звичаїв війни
3. Геноцид
4. Злочини проти людяності
До Другої Світової війни терміну «злочин проти людяності» іподібним виразами приділялося мало уваги. Злочином протичелове
