МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

УСТАНОВА ОСВІТИ «Гродненська

ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. Я. Купали »

ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ

КАФЕДРА МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

ВІЛЬНІ ЕКОНОМІЧНІ ЗОНИ КИТАЮ

РЕФЕРАТ < p> Гродно 2003

Китай - це величезна по території країна, що займає перше місце всвіті за кількістю жителів (1,2 млрд. чол), що володіє найбільш значними вСвіт мінеральними ресурсами, КНР в 80 -90 рр.. добилася великих успіхів врозвитку економіки, вийшовши на друге місце в світі (після США) за загальноювартості ВВП. Незабаром після смерті Мао Цзедуна в КНР було проголошено курсна економічну реформу ( «ГАЙГЕ»). Основою перетворень стали: впровадженнябагатоукладної економіки; реформа ціноутворення (введені 3 рівня цін:тверді державні, рухливі договірні і вільні ринкові);перехід на селі до системи «договірного» підряду; політика «відкритихдверей »та ін [2, с.22]

Складовою частиною економічних реформ Китаю стала« політикавідкритості »(« Кайфан »). Це політика залучення іноземного капіталу вкитайську економіку у вигляді позик, прямих інвестицій, організації СП ззарубіжними партнерами і залучення капіталу через СЕЗ.

Перша вільна економічна зона була створена в маленькому селі
Шеньчжень в 1979 р. Менш ніж через 10 років Шеньчжень перетворилася насучасне місто з населенням в 2 млн. чол., а в 1990 р. там вжедіяло понад 3000 підприємств з участю іноземного капіталу, причомублизько 2000 з них були спільними до іноземців китайськими, а 354 - повністюіноземними. [1, с.135]

Головними особливостями китайських СЕЗ є:

1. Самостійне економічний розвитку на основі принципів ринкового регулювання.

2. Опора на іноземні капіталовкладення. Цей принцип декларується, але реалізувати його поки не вдалося. Так, за 80-і рр.. в Шеньчжені бюджетні асигнування склали 10% всіх інвестицій, засоби центральних і провінційних відомств, а також китайських підприємств - 7%, накопичення самої зони - 37%, внутрішні кредити - 22%, іноземні капіталовкладення - 24%.

3. Головний сучасний галузевий пріоритет - промисловість (до

1989 Китай йшов практично на будь-які іноземні інвестиції в

ВЕЗ).

4. Експортна орієнтація виробництва, широке залучення імпортної сировини.

5. Включення великих національних регіонів.

6. Активна взаємодія СЕЗ з рештою території країни.

7. Податкова система диференційована з регіональних особливостей

СЕЗ. [1, с.160], [6]

Основні цілі створення ВЕЗ:

. залучення іноземного капіталу, передової техніки і технології, оволодіння досвідом управління, підготовка національних кадрів;

. збільшення експортної валютної виручки;

. стимулювання реформи, попередня "обкатка" її заходів;

. ефективне використання природних ресурсів;

. стимулювання розвитку економіки країни в цілому, передача передової зарубіжної технології та досвіду управління у внутрішні райони країни;

. створення "буферів" у зв'язку з поверненням Гонконгу (1997 р.) і Макао (1999 р.);

. мобілізація фінансових можливостей китайської еміграції;

. забезпечення прискореного розвитку тих регіонів країни, де знаходяться спецзони всіх типів [6]

На розвиток СЕЗ Китаю зробили сприятливий вплив якоб'єктивні фактори: дешевизна і надлишок робочої сили; сприятливегеографічне положення (вихід до моря, наявність портів), близькість Гонконгу,
Макао і Тайваню; на Хайнань - наявність сприятливих природних ресурсів длярозвитку туризму, металургії, тропічного землеробства; так і суб'єктивні:курс на реформи і відкритість, взятий з 1978 р.; юридичні гарантії дляіноземного капіталу; економічні пільги; приплив ресурсів з усієї країнидля розвитку зон.

Спеціальні економічні зони

На початок 2002 р. в Китаї було 6 спеціальних економічних зон, більш
30 державних зон економічного і технічного розвитку, 14 відкритихпортів, а так само інші зони вільної торгівлі, митні простору,райони і території, які мають спеціальний податковий і торговий статус. СЕЗє найбільш економічно розвинутими регіонами країни. 4 з 6 СЕЗрозташовані на південно-східному узбережжі.

СЕЗ Шеньчжень включає 17,5 тис. підприємств із загальним обсягомінвестицій в $ 22,4 млрд., з яких 85% припадає на Гонконг. Основнісфери інвестування: ядерна енергетика, електроніка, машинобудування,інфраструктура, фінанси, високі технології. Обсяг експорту промисловоїпродукції в 1999 р. - $ 7,5 мрлд.

СЕЗ Чжухай налічує близько 4980 підприємств з іноземнимиінвестиціями. Вкладення направлені в сферу послуг, важку промисловість,електроніку, портове і дорожнє будівництво і т.д. 80% Капітал --інвестиції з Гонконгу, Макао, Тайваню і Сінгапуру.

СЕЗ Сямень - 4150 підприємств з іноземним капіталом на суму $ 15млрд., з яких 80% - з Тайваню. Основні галузі інвестування --електроніка, текстиль, харчова промисловість, хімічна промисловість.

СЕЗ Шаньтоу - понад 3000 проектів за участю іноземного капіталу воблшасті нафтохімії, портової та ін інфраструктури, виробництва одягу,взуття та електроніки. Обем іноземних інвестицій - $ 3,5 млрд., з яких
95% надходять від китайських співвітчизників у Гонконгу, Тайвані,
Сінгапурі.

СЕЗ Хайнань - 7320 підприємств, сукупний обсяг заявлених інвестицій
- $ 22,3 млрд.

СЕЗ Пудун (початок 90-х рр.., Складова частина Шанхая) - 5405 проектів уавтомобілебудуванні, електроніці, приладобудуванні, телекомунікації,високих технологіях, енергетиці на суму інвестицій $ 27,3 млрд. [3, с.56]

«Відкриті» міста

У 1984 р. було прийнято рішення про «відкриття» 14 міст -портів наузбережжі Жовтого, Східно-Китайського і Південно-Китайського морів. Фактично
- Це території з 20-ти млн. населенням містять у собі весь приморськийпояс країни і значно поширюються в глибину материкових районів.

Ці 14 міст, відкритих для світового ринку та інтернаціоналізаціївиробництва не ставилися до бідують районам з самого початку. Вонидавали 23% всього промислового виробництва Китаю, а їх частка в експортікраїни становила 40%, сумарна потужність цих портів - 97%, як видно,цей вид СЕЗ було створено в індустріально розвиненою смузі Китаю. . [1, С.139]

У відкритих районах з пільговим режимом господарської діяльностірозміщені технопарки (15), розробляються новітні технології за участюіноземного капіталу, функціонує експортоорієнтовані виробництво,активно працюють торговельні підприємства. Практично, «відкриті» міста можнаназвати комплексними зонами. На облаштування цих територій були витраченівеличезні кошти, приблизно $ 15 - 17 млн. на кожен га зони.

Приморські «відкриті» міста орієнтовані на розвиток прибережних івнутрішніх регіонів Китаю. У них діють значні податкові пільги
(наприклад, прибутковий податок для підприємств високих технологій дорівнює 15%,прибутковий податок на дивіденди, відсотки, рентні платежі, роялті звідкритих міст для іноземних інвесторів-10% та ін.) [1, с.141]

«Відкриті» порти отримали значні свободи в проведенніекономічної політики. Їм можна, наприклад, приймати законодавчі акти,регулюють потік іноземного капіталу, в тому числі і частинидодаткових пільг чи обмежень прибуткового податку, орендної плати заземлю і т.д.

«Відкриті» міста-порти дають 40% експорту і майже 100% вантажообігуморських портів. Продуктивність тут на 2/3 вище среднекітайскогорівня. [1, с.142]

Комплексні зони

До комплексних зон можна віднести більшість ВЕЗ. Комплексні зони Китаюмають власні адміністративні кордони і законодавство.

У квітні 1988р. на острові Хайнань була створена спеціальна зона, абозона комплексного призначення. ЇЇ особливістю було те, що створена вона булав одному з найбільш відсталих районів Китаю. Для залучення інвестиційногокапіталу була запропонована ціла система податкових знижок і пільг у найбільшрізних галузях (гірська, с/г, транспорт, високі технології). [1, с.142]

На початку 90-х рр.. в Шанхаї створена зона розвитку «Пудун». У цій зонідіють: зона вільної торгівлі, райони фінансово-торговельної, промисловоїта наукової спеціалізації. Головні інвестори - США, Японія, Сінгапур,
Франція, Канада. [2, с.28]

Проте, з самого початку цього грандіозного експерименту з Зонамикитайська влада віддавали собі звіт в тому, що за допомогою іноземнихінвестицій можна підняти економіку країни, але неможливо розвиватиекономіку тільки за рахунок цих інвестицій. Економіка країни, знекровлена
"великими стрибками" і "великої культурної революції", потребувала не тількив припливу капіталу, але і в нових технологіях, що дозволяють підвищити рівеньвиробництва, наситити внутрішній ринок і вийти на зовнішні ринки зконкурентоспроможної готовою продукцією. Крім того, розвиток виробництваза рахунок іноземних інвестицій та шляхом імпорту технологій повинне було негальмувати розвиток власних технологій, а сприяти створенню більшпередовій, більш просунутої, в порівнянні із зарубіжними аналогамипродукції. Тому офіційна державна політика, по-перше --ставила всілякі бар'єри на шляху імпорту в країну застарілих абодругорядних технологій, а по-друге - всіляко стимулювала створенняіноземними корпораціями наукових і дослідницьких центрівбезпосередньо на території КНР.

Такі визнані авторитети в галузі ІТ, як Motorola, IBM, Lucent
Technologies, Hewlett-Packard, Microsoft, Nokia, Cisco, AT & T та ін створюютьв середині 90-х років у найбільших містах Китаю власнідослідні центри, в яких працюють і навчаються роботі з новітнімитехнологіями тисячі і десятки тисяч китайських інженерно-технічнихпрацівників і вчених. Іноземні корпорації не шкодують коштів на різнінекомерційні програми, фонди, гранти, щедро фінансують навчаннякитайських фахівців у провідних навчальних центрах Старого та Нового Світу.
[5]

Керівництво країни ще в 1988 році приймає генеральну програмакитайкою розвитку науки і техніки "ФАКЕЛ". Головною метою програми "ФАКЕЛ"є не тільки розвиток національної науки і техніки, а й якнайшвидшевпровадження у виробництво передових вітчизняних розробок. Завдякидержавної підтримки вже на початку 1990 в Китаї почали виникати такзвані "Зони високих технологій (технопарки). [5]

Технопарки

Сьогодні китайським Міністерством Науки і Техніки декларується 120 зоносвоєння високих і новітніх технологій різного рівня, з них 53 --державного значення. Фактично, технопарки територіально іорганізаційно перетинаються зі спеціальними економічними зонами. Такесусідство дозволяє вченим у парках вельми ефективно взаємодіяти ззакордонними компаніями і брати участь у міжнародному науково-технічномуобміні.

Згідно зі статистикою, в парках діє від 14 до 16,5 тисячпідприємств, зайнятих дослідної та впроваджувальної діяльністю.
Державне регулювання діяльності технопарків виявляється, перш заза все, у визначенні напрямків досліджень і виробництва. Протягомостанніх кількох років такими напрямками були: мікроелектроніка,телекомунікації, біоінженерія і технології нових матеріалів. Крімдержавного регулювання - Парки отримують від держави ще йсерйозні фінансові вливання. [5]

Першим технопарком Китаю стала Пекінська експериментальна зонарозвитку нових технологій (1988р.). Площа - 100 км2, тут функціонуютьдесятки навчальних закладів, 130 НДІ та лабораторій, зайнято більше 100 тис.фахівців.

Другим за величиною парком є Наньху, що розташований у м.
Шеньян і займає площу в 22 км2. На території тахнопарка 12 ВУЗів, 30
НДІ, 210 багатопрофільних дослідних лабораторій, 220 підприємстввисокою і новітньої технології, в числі яких 30 компаній за участюіноземного капіталу ($ 7 млрд.).

Основні проблеми функціонування СЕЗ в КНР:

1. Переважна більшість вкладів (близько 80% іноземних інвестицій) в СЕЗ вкладено особами китайського походження, перш за все з Гонконгу. Інвестиції транснаціональних корпорацій, здатних на створення великомасштабних, технічно сучасних підприємств поки що направляються головним чином в інші райони Китаю. З цим пов'язаний менший, у порівнянні з середнім по Китаю, розмір інвестицій в одне підприємство.

2. Невисокий рівень впроваджуваної зарубіжної технології, низька кваліфікація китайської робочої сили і брак фахівців.

3. Зростання витрат на оренду землі та робочої сили, що впливає на темпи залучення іноземного капіталу. (Створення та зміст

СП в СЕЗ обходиться в середньому в 5 разів дорожче, ніж у внутрішніх районах КНР.)

4. Бюрократичні перешкоди при створенні і функціонуванні СП.

5. Дефіцит сировини та енергії.

6. Відсутність єдиного закону про СЕЗ.

7. Зловживання з боку інвесторів: китайські організації занижують вартість держмайна, що передається при створенні нових

СП, іноземні підприємці до 90% коштів вкладають у вигляді обладнання (часто застарілого або низькоякісного) за завищеними цінами; процвітає надексплуатації працівників СП; більше 60 % підприємств ухиляються від сплати податків.

Висновок

Розглянувши все вищезазначене, можна прийти до висновку, що СЕЗ в Китаїодержали широке поширення, розвинули ті міста й території, де вониорганізовувалися.

У 80-і роки СЕЗ дозволили КНР, не відмовляючись від засад плановоїекономіки по всій країні, набути досвід взаємодії зі світовим ринком,стимулювали перебудову організації зовнішньоекономічної діяльностікраїни та реформу економічної системи. В даний час, на думку частинивчених-економістів КНР, «... вони значною мірою втратили свою авангарднуроль, а практика і методи їхньої роботи потребують істотного оновлення ... »
[7]

А от про твердженнях, що ВЕЗ Китаю привертають величезні інвестиції з -за кордону, можна посперечатися. За дослідженнями індійських економістів, у 2002р. прямі іноземні інвестиції в китайські СЕЗ перевищили $ 50 млрд.,однак, від кого вони прийшли в китайську економіку? Їх значна частина (поПринаймні 2/3 цих коштів) припадає на гонконгський і тайваньськийкапітал, частина припливу зовсім не має іноземного походження: згідно зприпущенням західних спостерігачів, 25% становлять приховані формиінвестування вітчизняного капіталу.

Сам факт існування СЕЗ вносить розбіжності між експертами Китаю.
Вони критикують сам принцип надання особливого економічного, а,частково, і політичного, режиму тих чи інших територій, розглядаючийого як основу регіонального лобізму і загрозу для цілісності внутрішньогоринку. Внутрішні райони Китаю також критикують особливий статус ВЕЗ, вимагаючидля себе порівнянних з приморськими провінціями пільг, що неприйнятно дляцентру.

Зі вступом КНР до СОТ СЕЗ тим більше стали розглядатися всібільше з негативної сторони, тому що вони створюють умови для нечесноїконкуренції.

І все ж, ВЕЗ внесли значне поліпшення в економічне ісоціального положення районів їх базування, в зонах набагато швидше, ніжв середньому по країні, зростає зайнятість населення, рівень життя ікваліфікація робітників і службовців. Нехай це й незначна частина країни,але, завдяки СЕЗ, Китай зміг вийти на світовий ринок і заявити про себе,виробляти товари з експортною орієнтацією і «ужіть» соціалістичнуспрямованість країни і ринкові механізми. А сам уряд Китаюрозуміє, що тільки іноземних інвестицій у СЕЗ не достатньо длярозвитку всієї країни.

Література

1. Я. С. Друзик. Вільні економічні зони// Мн: 2000, с.132-162;

2. В. Ігнатов, В. Бутов. Вільні економічні зони// М: 1997, с.22-30;

3. Н. Грачев. Гроші йдуть, але не у будь-яку зону// Дело. Схід + Захід. № 4,

2001 р., с.55-56;

4. Оцінка індійськими економістами досвіду КНР зі створення ВЕЗ// БИКИ № 21,

22 лютого 2003;

5. І. В. Мажаров. Науково-технічна програма КНР: погляд у майбутнє// http://www.chinadata.khv.ru/scit_ma.htm

6. Спеціальні економічні зони Китаю// http://www.nalogi.net/1997/199708_2.htm

7. М. Баранов. Спеціальні економічні зони Китаю// http://www.chinalaw.ru/CCI/l023.htm

-----------------------

Дапянь

Цінькуандо

Тяньцзань

Яньтай

Ціньдвоь

Паньюньгань

Наньгун

Сямень

Фучжоу

Веньчжоу

Нінбо

Шанхайь

Аоминь

Шаньтоуь

Гуанчжоу

Шаньчжень

о.Тайвань

Чжухай

«відкриті» міста -порти

о.Хайнань

Бейхай

Спеціальні економічні зони

Малюнок 1. СЕЗКитаю.
Джерело: Я. С. Друзик. Вільні економічні зони, Мн: 2000, с. 144

ДОДАТОК 1