Міністерство освіти Республіки Молдова

Слов'янський Університет,

кафедра економічних дисциплін

Курсова робота з макроекономіки

на тему:

«Вільні економічні зони: сутність, роль, можливості і проблеми становлення».

Курс: I - Бак

Форма навчання: денна

Факультет: економічний

Спеціальність: ББД

Студент: Комарицький Р.О.

Науковий керівник: Білоус О.І.

Кишинів , 2001

План:
1. Введення ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .1
2. Сутність вільної економічної зони

1. Загальні відомості про ВЕЗ ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 2

2. Підходи, використані в створенні ВЕЗ ... ... ... ... ... ... ... .. 4

3. Цілі створення ВЕЗ ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 5

4. Пільги, що використовуються в ВЕЗ ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 7
3. Основні види вільних економічних зон

1. Торгові ВЕЗ ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .10

2. Промислово-виробничі ВЕЗ ... ... ... ... ... ... ... ... 13

3. Техніко-впроваджувальні ВЕЗ ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .17

4. Сервісні ВЕЗ

1. Зміст і види офшорних операцій ... ... ... ... ... ... 19

2. Податкова гавань і центр «офф - шор» ... ... ... ... ... ... ... ... 22

3. Офшорна компанія ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 27

5. Інші види ВЕЗ ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 32
4. Огляд економічних наявних моделей вільних зон у світі

1. Загальні відомості про існуючі моделях ВЕЗ у світі ... 34

2. Модель розвитку ВЕЗ у Латинській Америці ... ... ... ... ... .. 36

3. Модель розвитку ВЕЗ у Китаї ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 38

4. Висновки про загальні риси, досягнення й особливості розвитку ВЕЗ у світі ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 40

5. Становлення вільних економічних зон у Молдові ... ... ... ... .42
6. Висновок ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 47
7. Список літератури ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 51

1. Введення

Отримання, використання і розподіл створених матеріальних благвимагають обміну ними не тільки на особистісному, внутрішньодержавні рівні, алетакож і на міжкраїнну. Необхідність здійснення обмінних операційміж країнами обумовила формування міжнародних економічнихвідносин як окремої економічної категорії, а також призвела доінтенсивному розвитку міждержавного поділу праці і відповіднозміцненню взаємозв'язків в області торгівлі, руху капіталу, наукових ітехнологічних знань, робочої сили, інформації. Можна з упевненістюговорити про те, що міжнародний поділ праці і міжнародніекономічні відносини при їхньому раціональному і правильному використанніможуть бути взаємовигідний для всіх учасників. На сьогоднішній день єчимало підтверджень тому, що, незважаючи на відносно успішний рістсвітової економіки в цілому, міжнародна торгівля, що базується наміжнародному поділі праці, розвивається більш швидкими темпами. (№ 6,стор.3).

Одним з важливих ланок у реалізації принципів відкритої економікиє створення вільних економічних зон. Їх функціонуванняпов'язується з лібералізацією й активізацією зовнішньоекономічноїдіяльність. Економіка вільних економічних зон має високий ступіньвідкритості зовнішньому світу, а митний, податковий і інвестиційний режимсприятливий для зовнішніх і внутрішніх інвестицій.

Крім залучення іноземного капіталу, задействуемого дляактивізації економічних процесів усередині країни, створеннявиробничих вільних економічних зон погоджують із трьома основнимизавданнями: o Стимулювання промислового експорту й одержання на цій основі валютних коштів; o Зростання зайнятості; o Перетворення зон у полігон з випробування нових методів господарювання, полюса росту національного господарства.

Важливою причиною утворення вільних економічних зон є те,що часто країна не бажає цілком відкривати свою економіку для припливуіноземного капіталу або всеосяжно особливий інвестиційний клімат ітому використовує часткову, локальну відкритість у вигляді спецзони. (№ 1,стор.83).

2. Сутність вільної економічної зони

2.1. Загальні відомості про СЕЗ

За останні кілька десятиліть розвиток вільних економічнихзон (ВЕЗ) стало одним з помітних нових явищ у світовій економіці. Усвітовій практиці вони з'явилися наприкінці 50-х - початку 60-х років і одержалишироке розповсюдження в багатьох країнах. Досить сказати, що на початку
90-х років за різними оцінками у світі нараховувалося понад тисячу таких зон.
(№ 7, стор.180). Через них проходить 1/10 світового торгового обороту, апрацює в них більш 3 мільйонів чоловік. (№ 5, стор.282).

Ні у вітчизняній, ні в закордонній літературі поки що не існуєєдиної оцінки і навіть загальноприйнятого визначення вільної економічноїзони. У самій загальній формі можна затверджувати, що вільна економічназона - це територія, що володіє вигідним географічним положенням,наділена своїм політичним центром більш пільговим у порівнянні ззагальноприйнятим для даної держави режимом господарської діяльності.
Іншими словами, вона являє собою анклав [1], де здійснюється вибірковескорочення державного втручання в економічні процеси, тобтостановить відокремлену частину національного економічного простору, наякій застосовується визначена система пільг, не використовувана на іншихтериторіях даної держави.

Вперше офіційне конкретне визначення вільної економічної зонибуло дано в Кіотської конвенції від 18 травня 1973 року. У ній говорилося, щопід вільною економічною зоною слід розуміти частину територіїдержави, на якій завезені товари звичайно розглядаються як товари,що знаходяться за межами митної території стосовно права імпортуі відповідним податкам і не піддаються звичайному митномуконтролю. З цього визначення видно, що свобода відокремленої частинидержавного простору є не абсолютною, а відносною.
Вільною ця територія є лише в тому сенсі, що ввезені на неїтовари звільняються від митних зборів, податків на імпорт та інших видівконтролю за імпортом, які відповідно до митного законодавствакраїни застосовується у відношенні імпортованих товарів на інші територіїцієї країни. Це означає, що товари, що ввозяться у вільну економічнузону з-за кордону, не декларуються як ввезення на територію приймаючоїкраїни. Але в теж час закони не звільняють товаровласників та інвесторіввід існуючого економічного правопорядку, а лише полегшують його. У зв'язкуз цим вільні економічні зони варто було б іменувати не вільними, аспеціальними економічними зонами. (№ 7, стор.181).
2.2. Підходи, що використовуються у створенні ВЕЗ

Історія створення ВЕЗ знає два концептуальних підходи - територіальнийі функціональний. Незважаючи на те, що в їхній основі лежить єдиний принципнадання преференційного режиму господарювання, проте, міжними є істотні відмінності, що визначають вибір одного з них. Згіднопершого підходу пільговим режимом користуються підприємства та організації,розташовані на відокремленої території. При другому підході преференціїзастосовуються до певних видів підприємницької діяльності позазалежно від місця з розміщення. (№ 7, стор.181).

Прикладом реалізації першого підходу є вільні економічнізони Китаю, зона «Манаус» (Бразилія), багато експортно-виробничізони в країнах, що розвиваються. Результатом другого підходу є
«Точкові» зони, представлені окремими підприємствами (офшорні фірми,магазини «д'юті фрі»). (№ 1, стор.85).

Вибір одного з двох зазначених підходів залежить від конкретних завдань,які повинні бути вирішені в результаті організації вільних економічнихзон. Так, територіальний підхід у більшій мірі можна застосувати при вирішенніпроблеми розвитку якогось регіону, а функціональний - при великійперебудові структури економіки в цілому або її окремих сфер.
Функціональний підхід більш гнучкий, тому що він дає можливість створити такзвані точкові зони, представлені окремими підприємствами. У силуцього він більш зручний для інвесторів, у тому числі й іноземних, необмежуючи їх місцем розташування відповідної фірми в країні. Однак уреальному житті переважає територіальний підхід. (№ 7, стор.181).
2.3. Цілі створення ВЕЗ

Світова практика організації і функціонування спеціальнихекономічних зон свідчить, що вони створюються для досягненнярізноманітних цілей.

По-перше, головною метою створення вільних економічних зон єбільш глибоке включення країн у процес розвитку міжнародного поділупраці. Мова йде про збільшення випуску конкурентоспроможної продукції наекспорт і забезпеченні таким шляхом росту їхніх валютних надходжень. І цялогіка цілком зрозуміла. Якщо країна з яких-небудь причин не можезабезпечити широке відкриття економіки для іноземних підприємницькогокапіталу або вдатися до стимулювання експортної експансії [2], то вона взмозі це зробити в рамках вільних економічних зон, коли їїуряд має можливість створити більш сприятливий інвестиційнийклімат для іноземних вкладників.

По-друге, ВЕЗ потрібні також для насичення внутрішнього ринкузацікавленої країни високоякісною продукцією, в першу чергуімпортозамінюючих товарами. Для досягнення цієї мети на анклавністьтериторії за допомогою іноземного капіталу організується імпортозамінюючівиробництво.

По-третє, організація спеціальних економічних зон передбачаєбільш глибоке включення в МРТ не тільки по виробничій лінії, але і вгалузі туризму, культури та санаторно-курортної сфери, що, втім, такожведе до збільшення валютних надходжень.

По-четверте, ВЕЗ покликані забезпечити прискорене впровадження увиробництво вітчизняних та іноземних науково-технічних розробок зподальшим використанням їх результатів у всій національній економіцікраїни.

По-п'яте, однією з цілей створення спеціальних економічних зон длякраїн, що розвиваються є навчання і підготовка кваліфікованихробітників, інженерів, господарських і управлінських кадрів.

По-шосте, важлива мета організації ВЕЗ - стимулювання економічногорозвитку якоїсь території чи конкретної галузі виробництва. Наприклад,в США і Великобританії спеціальні економічні зони створювалися на початку
80-х рр.. для пожвавлення дрібного і середнього бізнесу в депресивних районах.
На цих територіях підприємцям надавалося більша, ніж в іншихмісцях країни, воля господарської діяльності і помітні фінансовіпільги. Ці програми стимулювання не мали спеціальної орієнтації назалучення іноземного капіталу.

З тією ж метою перетворення раніше відсталих регіонів у динамічнощо розвиваються проходила організація вільних економічних зон услаборозвинених державах. Але тут на відміну від промислово розвиненихкраїн при формуванні таких зон акцент робився на ввіз іноземноїкапіталу.

Нарешті, по-сьоме, в окремих країнах ВЕЗ розглядаються якрегіональний метод модернізації економіки в умовах її переходу відадміністративних принципів функціонування до ринкових. Наприклад, у Китаїспеціальні економічні зони носять експериментальний соціальний характер.
У цій країні перехід за принципом «всі разом» від адміністративної системи доринкової визнаний неприйнятним, чреваті потрясіннями для народу та економікив цілому. Тому тут ефективність ринкової економіки перевіряється наприкладі ВЕЗ. Досвід їхнього функціонування показує, що ринкові принципивитісняють відносини, засновані на державній власності, вони більшефективні, динамічні.

Слід зазначити, що при створенні вільних економічних утвореньчисло цілей повинне бути чітко позначено. Виконання цієї вимогизумовлює вибір системи пільг, що надаються суб'єктам господарськоїдіяльність. Множинність цілей веде до невиправданого розподілупільг на всі сфери економіки від сільського господарства до банківських операційі на діяльність різних суб'єктів ВЕЗ - від вхідних у СП приватних осіб дофілій транснаціональних корпорацій. (№ 7, стор.182).

2 Пільги, що використовуються в ВЕЗ

Загальною характерною рисою різних видів вільних економічних зонє наявність сприятливого інвестиційного клімату, що включає в себемитні, фінансові, податкові пільги і переваги в порівнянні ззагальним режимом для підприємців, що існують у тій чи іншій країні.
Конкретні пільги і стимули мають деякі кількісні відмінності по зонахрізних країн; по суті вони, як правило, подібні. (№ 1, стор.90).

Наявний досвід створення спеціальних економічних зон показує, щокожному їхньому типу відповідає свій специфічний набір пільг і стимулів. Уекономічній літературі звичайно виділяють 4 основні групи пільг:

Зовнішньоторговельні пільги, що передбачають введення спрощеного порядку здійснення зовнішньоторговельних операцій і зниження або скасування експортно-імпортних мит;

Фінансові пільги у вигляді встановлення низьких цін на комунальні послуги, зниження орендної плати за користування землею і виробничими приміщеннями, а також надання різних форм субсидій за рахунок бюджетних коштів і преференційних державних кредитів;

Фіскальні пільги, що пов'язані з податковим стимулюванням визначених видів підприємницької діяльності; ці пільги можуть торкати податки на прибуток, дохід, майно, рівень податкових ставок, питання постійного або тимчасового звільнення від оподаткування;

Адміністративні пільги, що надаються адміністрацією даної

ВЕЗ для спрощення режиму в'їзду і виїзду іноземних громадян, процедур реєстрації підприємств, а також надання різних послуг.

Специфічний набір пільг і стимулів, що застосовується в окремих зонах,доповнюється спеціальними формами заохочень, спрямованих або на прискореннярозвитку транспортної інфраструктури, чи на стимулювання переробкимісцевої сировини на експорт, або на залучення в зону визначеного типуінвесторів (дрібних чи, навпаки, великих), або на рішення іншихконкретних завдань.

Усі згадані пільги можуть застосовуватися в самих різних комбінаціях.
Однак весь їхній набір повинний служити інструментом реалізації порівняльнихпереваг даної території, а не засобом відшкодування відсутніхтут факторів розвитку. Важливо також мати на увазі, що податкові пільги неє вирішальним стимулом залучення іноземного капіталу. Присучасних масштабах поширення вільних економічних зон більшважливими факторами в цьому відношенні можуть виявитися інвестиційні гарантії,якість інфраструктури і кваліфікація робочої сили, можливість одержанняна внутрішньому ринку дешевих кредитів і простота адміністративних процедур.
Головним же фактором для залучення іноземних капіталів, як показуєсвітова практика, залишається політична стабільність у країні розміщення
ВЕЗ.

Організація спеціальних економічних зон - справа копітка задміністративної точки зору і вимагає значних фінансових коштів.
Так, за даними Інституту сходознавства Російської Академії Наук,провів обстеження 26 країн, їхні відповідні витрати по залученнюіноземних капіталовкладень склали 4 долари на 1 долар закордоннихінвестицій. А в Китаї власні вкладення в чотири ВЕЗ до кінця 80-х рр..перевищили 22 млрд. дол, а іноземні інвестиції склали тільки 4 млрд.доларів. У зв'язку з цим експлуатацією вільних економічних зонзаймаються або спеціально створені урядами адміністративніструктури, або державні компанії. Тільки таким шляхом забезпечуютьсянеобхідні для облаштованості інвестиції.

Спеціальні економічні зони довели свою ефективність в багатьохкраїнах світу. Однак у ряді місць вони не відбулися або довгий часзалишалися збитковими. Подібні явища відбувалися по політичних,економічних та організаційних причин. Загострення політичної ситуації,перехід політичної кризи у військову стадію дестабілізує обстановку вкраїні і не сприяють припливу і нормальному функціонуваннюіноземного капіталу. Навпаки, він іде їх цих країн. Так було в
Ліберії, Гватемалі і деяких інших країнах. До економічнихобставин можна віднести відсутність достатніх матеріальних умов,необхідних для функціонування вільної зони. Так сталося на
Філіппінах??, Де зону створили в регіоні, в якому не було необхідногочисла робітників, і який не мав у своєму розпорядженні розвиненою інфраструктурою. Не меншимгальмом у розвитку економічних зон є і всякого родуорганізаційні безладдя: складні процедури реєстрації іноземногокапіталу, відсутність кваліфікованої реклами і деякі іншідеструктивні фактори. (№ 1, стор 95, № 7 стор.184).

3. Основні види вільних економічних зон

По своїй загальній меті спеціальні економічні зони, як правило,схожі, але їх функції досить різноманітні. У науковій літературівиділяються до 30 різновидів ВЕЗ. Велике розмаїття спеціальнихекономічних зон зумовлено безліч чинників, які впливають на їхвиникнення і розвиток. Хоча зони проявилися давно, проте,загальноприйнятої типології цього розповсюдженого економічного феноменадосі немає. (№ 7, стр.185).

Однак російськими фахівцями була розроблена зразковакласифікація по ознаці господарської спеціалізації - по профілідіяльності більшості господарюючих в зоні фірм. (№ 1, стор 85).

1. . Торгові вільні економічні зони

Однією з форм спеціальних економічних зон є вільні торговізони (СТЗ) або зони вільної торгівлі (ЗВТ). Це обмежені ділянкиморського території порту, чи аеропорту розташовані в безпосереднійблизькості від них, що виведені за межі національного митногопростору. Тут можуть здійснюватися операції зі складування,зберігання, сортування, пакування, маркування та ін У СТЗ передбачаєтьсятакож можливість демонстрації товарів у виставочних центрах з метоюподальшого їх продажу. При цьому товари можуть бути реалізовані тільки оптом.
Роздрібна торгівля допускається лише для екіпажів і пасажирів морських іповітряних суден, а в інших випадках забороняється. Ці зони не вимагаютьзначних інвестицій і швидко окуповують витрачені кошти. (№ 7,стр.185).

Відповідно до існуючого законодавством США вільні торговізони, що діють на території країни, підрозділяються на зони загальногопризначення і спеціалізовані (Субзони). Зони загального призначення займаютьневеликий простір (трохи кв. км) і що знаходяться за межаминаціональної митної території. У них здійснюються операції зскладування та переробки ввезених товарів (упакування, сортування,маркірування, доробка і т.п.)

Субзони створюються для окремих великих компаній, діяльність якихвиходить за рамки зон загального призначення. У субзонах виробляється експортнаабо імпортозаміщуюча продукція. Субзони є результатом використаннякомбінації режимів зон вільної торгівлі та імпортозаміснихвиробничих зон. До середини 90-х років у США налічувалося близько 500зон вільної торгівлі.

До числа найпростіших зон вільної торгівлі можна віднести спеціальнімагазини «д'юті фрі» у великих міжнародних аеропортах, портах. З точкизору режиму, вони розглядаються як знаходяться за межамидержавних кордонів. До зон вільної торгівлі відносяться також ітрадиційні вільні гавані (порти) з пільговим торговим режимом. (№ 1,стор 86).

Однією з версій вільних торгових зон є широко розповсюдженів США так називані зони зовнішньої торгівлі (ЗВТ - Foreign Trade Zones). Вонибули створені у відповідності з законом 1934 р. для активізації зовнішньоїторгівлі США. Це був час глибокої економічної кризи, іза допомогою створення ЗВТ передбачалося значно знизити рівеньбезробіття в країні. Компанії, що діють у зонах зовнішньої торгівлі, можутьвідстрочувати виплати, знижувати тарифи на що проходять через зону товари і т.д.
Ці товари не виступають об'єктами митного контролю, однак у разі їхпереміщення із зони на митну територію США підлягають проходженню всіхпередбачених митних процедур. Доставка товарів через вільнуторгову зону може відбуватися в самих різних напрямках. Напрмер,одні товари імпортуються в зону і потім доставляються в третю країну чи в
США, а товари вітчизняного виробництва направляються в зону для їхдоробки перед остаточним вивозом за кордон. (№ 7, стор.186).

Другою формою торгових спеціальних економічних зон є вільнімитні зони.

Ці зони, як і вільні торгові зони, відносяться до зон першогопокоління. Вони існують з XVII - XVIII ст. (№ 1, стор 86).

Вільна митна зона - це обмежена ділянка митноїтериторії країни, де встановлюється особливий режим підприємницькоїдіяльності. Відповідно до митних кодексів різних країн іноземнітовари розміщуються і використовуються у вільній митній зоні без стягуваннямитних зборів, податків, а національні товари розміщаються івикористовуються на умовах, застосовуваних до вивозу відповідно до митногорежимом експорту.

Такі зони часто називають бондовимі складами чи вільними митнимитериторіями. (№ 2, стор 376).

2. . Промислово-виробничі зони

Ідея безмитного режиму зовнішньоторговельної діяльності, характерного длявільних торгових зон, наприкінці 50-х рр.. була застосована для поощереніяпромислового виробництва в окремих країнах. З цього часу починаєтьсястворення зон виробничої спрямованості, за якими незабаромзакріпилася назва експортно-виробничих зон (ЕПЗ). Спочаткутака зона була створена в ірландському аеропорту Шеннон. У зв'язку з відкриттямтрансатлантичних ліній, що минають проміжну посадку літаків у
Шенноні, над аеропортом зависла серйозна погроза втрати роботи. Томууряд Ірландії пішов на застосування безмитного режиму, щобзалучити іноземних інвесторів у промисловість, торгівлю і туризм.
Ірландської компанії в 1959 році було доручене формування спеціальної зонив регіоні аеропорту Шеннон на площі 15 га для створення 300 робочих місць.
Через 15 років їх там уже нараховувалося 23 тисячі. (№ 7, стор.186).

Згодом багато країни, що розвиваються, особливо ті держави Азії,які пройшли стадію індустріалізації, скориставшись ірландським досвідомз метою якнайшвидшої інтеграції у світову економіку. Замість не відбуласястратегії розвитку на основі імпортозаміщення вони стали застосовувати політикузаохочення експортного виробництва. Суть цього курсу полягає в тому, щомашини, обладнання, матеріали імпортуються на територію даної країни,звичайно розташовану біля міжнародних портів, без митного контролю.
Тут надійшла продукція піддається обробці і потім експортуєтьсязнову ж таки без втручання митних влади приймаючої країни.
Поширення практики створення ЕПЗ сприяло швидкому зльоту новихіндустріальних країн, який підтвердив існування залежності міжзначним припливом інвестицій у вільну зону і спільними економічнимиуспіхами країни.

Експортно-виробничі зони сформувалися внаслідок заохоченняекспортного виробництва на анклавність території деяких країн. Однак,незважаючи на обмежений ареал їхньої дії, вони зробили відчутне вплив навсю національну економіку, що здійснюється декількома шляхами.
Перш за все, ЕПЗ впливає на вітчизняні підприємства, розташованів її митних кордонах. Контактуючи з закордонними інвесторами,керівники вітчизняних фірм підвищують їх технологічний іуправлінський рівні до іноземних. Крім того, ЕПЗ забезпечують «ефектнавчання »для національних кадрів. Десятки навчених в експортно -виробничій зоні інженерів, майстрів і робітників, які мають намірпрацювати на вітчизняному підприємстві поза зоною, здатні невпізнаннозмінити його діяльність. Нарешті, експортно-виробничі зони можутьзіграти вирішальну роль у прискоренні переходу від закритої до відкритоїекономіці. При цьому процес поступового «відкриття» може проходити більшприскореними темпами, чим при загальній лібералізації зовнішньоекономічноїполітики країни. Далі, у міру розвитку ЕПЗ заробітна плата робітників іслужбовців завдяки високій продуктивності праці і надурочних робітвиявляється значно вище, ніж на аналогічних вітчизняних підприємствахпоза зоною. А це забезпечує приймаючій країні велику частину її валютнихнадходжень.

Таким чином, розвиток експортного виробництва на анклавністьтериторії якої-небудь країни забезпечує ріст обсягу її експорту,підвищення рівня зайнятості, проведення промислової модернізації іприскорене освоєння нових технологій. Ці досягнення й обумовили тойінтерес, що виявили багато країн до організації на своїй території
ЕПЗ. (№ 7, стр. 187).

У 1980 році в Сполучених Штатах Америки з'явилася так звана зонапідприємства (Enterprise Zones). Це спеціальна територія, на якійфункціонуючі підприємства одержують від місцевих, штатівських або федеральнихвлади певні преференційні права. Суть цих прав полягає вподаткових і неподаткових стимули. Податкові знижки поширюються навиробництво, будівництво і торгівлю. Неподаткові стимули відносяться досфері управління, до стандартів по навколишньому середовищу і т.д. Терміни діїпреференційних прав у зонах більшості штатів становлять від 10 до 20років. Федеральні зони спочатку орієнтуються на двадцятирічний термін,який згодом може бути продовжений. Число зон у деяких штатахлімітується. Наприклад, у штаті Коннектикут можна створити шість таких зон,а в штаті Кентуккі - сім.

Багато штатів виявляють активність у створенні нових зон і наданніїм нових стимулів для розвитку. Приймаючи рішення по організації зонипідприємства, влада користується кількома критеріями. Найбільш важливими зних є:

- відсоток безробіття в районі має значно перевищувати національний рівень;

- більше 70% жителів району повинні мати прибуток на родину нижче 80% середнього національного рівня.

Концепція зон підприємства постійно міняється. Зрештою,подібні утворення є фінансовою тягарем для місцевих, штатівських іфедеральної влади, але у вигляді компенсації внаслідок активізуєпідприємництва і зростаючої зайнятості в цих зонах влади територійзнижують витрати на соціальні програми. (№ 7 стр.187).

В останнє десятиліття західні економісти виділили ще один видпромислово - виробничих економічних зон - «Макіладорас».

Перші «макіладорас» з'явилися в Мексиці в 1965 році. «Макіла» - старийіспанська термін, позначав плату мірошникові за помел зерна. Великіамериканські корпорації одержали право створювати в прикордонній зоні
Мексики свої підприємства для використання дешевої робочої сили, кудибезмитно завозили своя сировина та напівфабрикати, а відвозили готові виробиабо вузли для остаточної зборки на головних підприємствах у США. У Мексицізалишалася «плата за помел» - заробітна плата, оплата енергії й іншихвитрат, збільшувалася зайнятість, росла кваліфікація робочої сили. У 1993році в Мексиці було зареєстровано вже 2142 підприємства - «макіладорас» зчислом зайнятих 532 тисячі чоловік (17% всіх зайнятих в обробнійпромисловості) і доданою вартістю продукції 5,9 млрд. доларів. Прицьому, хоча абсолютна більшість «макіладорас» належало корпораціям
США (більше 50%), багато підприємств були створені капіталами Мексики (40%),
Японії, Німеччини, Іспанії, що працювали на американський ринок. Основнапродукція - трудомісткі компоненти, вузли й апарати електротехніки таелектроніки (36%), автомобільної промисловості (28%), швейні вироби,взуття, деревообробка. Близько 70% підприємств розміщені в прикордонних ЕПЗ.

Починаючи з 80-х років «макіладорас» поширюються і на інші країнирегіону. У 1993 році в Латинській Америці діяло близько 200 експортно -виробничих зон - у Мексиці, Гватемалі, Сальвадорі, Гондурасі, Коста-
Ріці, Домініканській Республіці, Ямайці, Колумбії, Еквадорі. Нижче наводятьсядані про динаміку значення ЕПЗ у товарному експорті деяких країн.

| Країни | Частка ЕПЗ в експорті,% |
| | 1980 | 1985 | 1990 | 1992 |
| Мексика | 16,1 | 19,0 | 34,6 | 40,9 |
| Домініканська | 10,8 | 22,5 | 53,3 | 67,8 |
| Республіка | | | | |
| Коста-Ріка | 0,4 | 13,7 | 18,4 | 20,9 |
| Ямайка | - | 11,5 | 21,8 | 30,1 |

Цікаво відзначити, що в останні роки на англомовних Ямайці,
Гренаді, Сент - Люсії корпорації США розвивають зовсім нову галузьекспортної переробки - комп'ютерну обробку інформаційних масивів,які приймаються і передаються обробленими назад за допомогоюпараболічних антен через супутники. У середині 90-х років на Ямайці булозадіяно близько 2500 операторів ПК, і ще близько 300 чоловік проходиликурс навчання. (№ 8, стр.362).

3.3. Техніко-впроваджувальні ВЕЗ

В останнє десятиліття широке поширення одержали так званітехніко-впроваджувальні, чи науково - технологічні зони. Цей процес уокремих країнах має помітні національні особливості. У різних країнахвони носять оригінальні назви - технопарки, технополіси, інноваційніцентри та інші. Але як би вони не іменувалися, вони завжди, як правило,створюються навколо якогось наукового ядра з особливою інфраструктурою,що забезпечує процес прискорення передачі нової технології впромисловість. Ідея створення цих зон, хоча і під іншою назвоювиникла й одержала визначене втілення в Росії. До числапопередників сучасних науково - технологічних зон можна віднести
Академмістечко під Новосибірськом, міста науки Дубну і Обнінськ в
Підмосков'ї. Досвід їх створення ретельно вивчався, приміром, японськимифахівцями при розробці власної концепції науково-технологічнихзон.

Сучасні науково-технологічні парки вперше з'явилися в США ще впочатку 70-х рр.., але значний ріст їх спостерігався в 80-і роки. Науковіпарки США - це райони з підвищеною концентрацією високотехнологічнихпідприємств, що знаходяться поблизу великих наукових інститутів абоуніверситетів. Особливістю розвитку наукових парків США є те, щоспочатку вони виникли спонтанно завдяки сполученню ряду факторів --економічного, соціального, географічного й інших. Так, поряд з містом
Санта - Клара, біля університету, виникла науково - технологічна зона
Кремнієва Долина (Силікон Веллі). Це найбільш велика в США науково --технологічна зона, яка дає 20% світового виробництва засобівобчислювальної техніки і комп'ютерів. Всього в США налічується понад 80технопарків, де трудяться понад 140 тисяч робітників і 45 тисяч учених.
Аналогічні технопарки стали створюватися у Франції, Великобританії та
Німеччині. (№ 7, стор.189).

У Японії науково - технічні центри одержали назву технополісів (відгрецького techne - майстерність + polis - місто). Під технополісіврозуміється місто і прилегла до нього територія, де розміщені органічновзаємодіючі підприємства високотехнологічних галузей промисловості,науково - дослідні інститути, вузи, які готують для технополісунаукові і інженерської кадри, і житлова забудова із сучасноювиробничої і соціальної інфраструктурою.

Програма створення технополісів переслідувала наступні цілі:перерозподіл промисловості з центру на периферію; інтенсифікаціянаукових розробок за рахунок активізації діяльності місцевих університетів;переорієнтація промисловості на розвиток наукомістких і енергозберігаючихтехнологій; прискорення впроваджувального процесу та ін Для досягнення цихцілей передбачалися різні міри кредитного і податковогостимулювання. Приміром, підприємствам з високою технологією дозволялосясписувати в перший рік функціонування 30% вартості устаткування і 15%вартості будівель і споруд. При цьому держава брала на себе третинувитрат по проведенню досліджень розташованими тут науковимилабораторіями і місцевими фірмами. (№ 7, стор.189).

Основним досягненням американських технопарків і японських технополісівє створення локалізованої науково - виробничого середовища, якапостійно генерує передові технології, висококваліфікованихфахівців і підприємців і систематично одержує підтримку відсучасної мережі науково - дослідницьких, навчальних і комерційнихорганізацій. Однак, незважаючи на очевидні досягнення науково --впроваджувальних зон, їм так і не вдалося досягти деяких очікуванихефектів. Ні в США, ні в Японії так і не відбувся перерозподілекономічного потенціалу країни на користь відстаючих районів, хоча це булоключовою метою національних програм стводанія технопарків і технополісів.
Це означає, що в черговий раз була доведена непередбачуваністьрезультатів здійснення великих економічних проектів. (№ 1, стор.88, № 7,стор.189).

3.4. Сервісні ВЕЗ

Серед безлічі спеціальних економічних зон з'явилися і такі, вяких розвивається який-небудь один вид діяльності - банківська, аграрнав Агрополіс, екологічна в Екопарк, туристична та ін Наприклад,зона одного виду діяльності розташована в Ізраїлі біля Тель-Авіва. Тутйде торгівля алмазами і функціонує алмазна біржа країни. (№ 7,стор.190).

Такі зони одержали назва сервісних економічних зон. Але найбільшрозповсюдженим видом сервісних ВЕЗ є офшорні зони.

3.4.1. Зміст і види офшорних операцій

Виникнення офшорних операцій викликано реалізацією зменшення податківна доходи від підприємницької діяльності в законодавчому порядку.

Підприємець - резидент [3] зобов'язаний сплатити податки з обороту і зприбутку, отриманих від своєї діяльності усередині країни і за кордоном.

Підприємець, що бере участь у зовнішньоекономічній діяльності,платить податки двічі.

Подвійне оподаткування - це оподаткування податком прибутку іноземногоучасника в спільному підприємстві при її перекладі за кордон і обкладанняцієї ж прибутку в країні іноземного учасника.

Тому для уникнення подвійного оподаткування та для стимулюваннязовнішньоекономічної діяльності підприємця багато державуклали між собою угода (конвенцію, договір) про виключенняподвійного оподаткування. (№ 2, стор.339).

Наприклад, станом на 1 січня 2001 р. в Республіці Молдовадіють угоди (конвенції) про уникнення подвійного оподаткування знизкою країн (Румунія, Болгарія, Чехія, Польща, Німеччина, Японія та ін) [4]

Крім усунення подвійного оподаткування для стимулюванняміжнародного комерційного обороту використовується принцип мінімізаціїподатків на легальній основі, який покладено в основу офшорних зон.

Офшорні операції (англ. off - chore - знаходиться на відстані відберега, поза територією країни) являє собою законодавчу основуміжнародних фінансових і торгових операцій, що здійснюються підприємствами,зареєстрованими на території, що має статус податкової гавані,різновидом якої є центр «офф - шор».

Офшорні операції за своїм змістом є фінансовийінструмент, який, не порушуючи чинне законодавство, використовуєтьсядля планування і мінімізації оподатковування і для захисту комерційноїтаємниці.

Офшорні операції включають:

1. Консультаційні послуги по мінімізації оподатковування, вибору офшорної зони та ін;

2. Послуги зі створення та реєстрації офшорних підприємств (компаній), по відкриттю банківських рахунків, з продажу цих підприємств та ін;

3. Послуги з ефективного використання офшорних компаній у міжнародному комерційному обороті;

4. Послуги з управління офшорною компанією через довірчого упра