ВСТУП.

В даний час у світі надзвичайно загострилося питання дозволукризових і конфліктних ситуацій. У зв'язку з цим особливої актуальностінабуває проблема вибору алгоритму дій при їх вирішенні. Данийвибір значною мірою залежить від інтересів сторін і при їх сприяннямає грунтуватися на принципах міжнародного права.

Основними принципами міжнародного права при вирішенні конфліктує підтримка мирних і добросусідських відносин між державами,а також недопущення виникнення ситуацій, що можуть призвести до суперечки,конфлікту або кризи.

У разі якщо спір, конфлікт або криза все-таки виникає, в силувступають два інших взаємозалежних принципу поведінки: утримуватися відзастосування сили або загрози силою для нав'язування іншій стороні свогоспособу вирішення конфлікту і зробити спроби до врегулювання спорів,конфліктів чи криз мирним шляхом.

У той же час приймається в розрахунок і додаткові міжнародніправила - не сприяти ускладнення або розростання спору, аврегулювання конфлікту чи кризи не має нести в собі загрози миру ібезпеки.

В таких заходах, як перший крок до врегулювання споруабо запобігання його ускладнення, держава повідомляє іншу сторону всуперечці про те, що дана ситуація може порушити існуючі між нимидружні відносини, і пропонує інший стороні обмінятися думками зданого питання.

Якщо домовленість не досягнута, сторони змушені шукативрегулювання спору шляхом прямих переговорів по дипломатичних або іншимканалах. Якщо і в результаті прямих переговорів не вдається прийти доврегулювання спору, вони приступають до обміну думками щодонаступних кроків, які вони зроблять.

При неможливості досягти угоди про подальшу процедуру кожнасторона в суперечці має право шукати врегулювання в односторонньому порядку узгідно з якою - або однією процедурою врегулювання, розглянутоїв одному з попередніх угод між сторонами. За відсутності такихугод і у випадку, якщо даний спір може бути загрозою дляміжнародного миру і безпеки, сторони у суперечці повинні передати його нарозгляд Ради Безпеки ООН. Цей орган повноважний давати сторонамрекомендації щодо належної процедури і методів врегулюванняспору, а також рекомендувати доцільні умови врегулювання.

Алгоритм дій в конкретному конфлікті залежить від багатьох факторів івимагає спеціального обгрунтування. Але теоретичний і практичний інтереспредставляє висновок про те, що ефективність переговорів як засобівврегулювання суперечок і конфліктів істотно підвищиться, якщо в основупереговорів буде покладено принцип вирішення проблем, а не принципмаксимізації виграшу.

Врегулювання конфлікту передбачає знаходження нового,компромісного і прийнятного для всіх основних політичних сил балансувладних повноважень у тому поліетнічному суспільстві, де цей конфліктвиник і розвивається у формі політичної боротьби.

1. ПОНЯТТЯ ЗАСОБІВ МИРНОГО ВИРІШЕННЯ СПОРІВ.

Під засобами мирного вирішення спорів розуміються міжнародно -правові способи і процедури врегулювання спорів між суб'єктамиміжнародного права, відповідно до принципів міжнародного права без застосування примусу в будь-якій формі.

Що ж таке міжнародний спір. Міжнародний суперечка - формальновизнане розбіжність між суб'єктами міжнародного права, що виникаютьз питання факту або права. Може бути двостороннім чи багатостороннім,виникати в різних сферах діяльності держав щодо тлумаченняабо застосування того чи іншого міжнародного договору, відповідальногоконкретної держави і т.д. У кожній сфері міжнародний спір маєсвої особливості. Він може утворитися не відразу, а протягом тривалогоперіоду. Поява будь-якого розбіжності між державами ще непередбачає наявності міжнародного спору. Визнання факту існуванняміжнародного спору тягне за собою обов'язок вирішувати цю суперечку. Міжнароднісуперечки повинні вирішуватися мирним шляхом на основі принципу мирноговирішення міжнародних суперечок.

Принцип мирного вирішення спорів - один з основних принципівміжнародного права, відповідно до якого держави зобов'язаніврегулювати свої спори шляхом звернення до мирних засобів дозволуміжнародних суперечок і таким чином, щоб не піддавати загрозіміжнародний мир і безпеку. Сучасне міжнародне право невизнає можливості застосування будь - або немирних коштів дляврегулювання суперечок. Найважливішими вимогами принципу мирного вирішеннясуперечок є положення про те, що саме всі без виняткуміжнародні спори повинні зважитися мирними засобами. Ця вимогапоширюється на весь комплекс міждержавних суперечок, незалежно відпредмета спорів, часу і місця його виникнення, ступеня гостроти танебезпеки для підтримки міжнародного або регіонального миру ібезпеки, що є істотною умовою для забезпеченняефективності даного принципу. Принцип мирного вирішення міжнароднихспорів закріплений у Статуті ООН, Декларації про принципи міжнародного права,що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами вВідповідно до Статуту ООН, 1970 р., в Заключному акті Наради збезпеки і співробітництва в Європі, 1975 р., Манільської декларації промирне врегулювання міжнародних суперечок, 1982 р. і багатьох іншихдокументах. [1]

Одні способи та процедури мирного вирішення спорів відоміміжнародного права з давніх часів, інші з'явилися не так давно. Однаклише з визнанням обов'язки вирішення спорів виключно мирнимизасобами сформувалася система таких засобів. Ця система знайшлазакріплення в ст. 33 Статуту ООН. У ній перераховані такі мирні засоби,як:

- переговори;

- обстеження;

- посередництво;

- примирення,

-- арбітраж;

- судовий розгляд;

- звернення до регіональних органів та угодами;

- і інші мирні засоби.

До іншим мирним засобів можна віднести:

- добрі послуги;

- механізм вирішення спорів органами ООН;

- механізми вирішення спорів, передбачені спеціальними угодами.

У практиці міжнародних відносин можуть з'явитися й інші процедури.
Статут ООН розрізняє суперечки юридичного характеру і всі інші. При цьому
Статут Міжнародного Суду ООН в ст. 36 до юридичних (правових) споріввідніс тлумачення договору; будь-яке питання міжнародного права; наявністьфакту, що представляє порушення міжнародного зобов'язання; характер ірозміри відшкодування, належної за порушення міжнародногозобов'язання. З такої відмінності виходить також Європейська конвенція промирному вирішенні спорів 1957 року.

Розглянемо докладно засоби і процедури мирного врегулюванняміжнародних суперечок.

2. ПЕРЕГОВОРИ І КОНСУЛЬТАЦІЇ.

Безпосередні переговори займають особливе місце в системі мирнихзасобів вирішення спорів. Без переговорів по суті взагалі неможливомирне залагодження міжнародних суперечок, бо використання всіх мирнихкоштів так чи інакше пов'язане з переговорами. [2]

Майже у всіх угодах про мирне врегулювання міжнародних спорівпереговори визнаються першим кроком для досягнення мети - у Гаазькихконвенціях про мирне вирішення міжнародних зіткнень 1899 і 1907 років, у
Статуті ООН (ст. 33), в Загальному акті про мирне вирішення міжнародних спорів
1949 року, в Манільської декларації про мирне вирішення спорів 1982 року іін У рішенні Постійної палати міжнародного правосуддя у справі
Мавромматіса від 30 серпня 1924 р., а також у вирішенні Міжнародного Суду
ООН щодо спору про право проходу через територію Індії від 12 квітня 1960прямо вказувалося, що до того, як суперечка стане об'єктом судовогорозгляду, необхідно спробувати вирішити його шляхом переговорів.

Ведення переговорів між зацікавленими сторонами прийнято іменуватидипломатичним шляхом вирішення спірних міжнародних питань.
Перевага переговорів полягає в тому, що сторони, що перебувають усуперечці, безпосередньо з'ясовують взаємні претензії, визначають процедуру таспособи вирішення спірної проблеми, виробляють взаємоприйнятне рішення.

Переговори розрізняються по колу учасників - переговори главдержав, глав урядів, міністрів закордонних справ, голівдипломатичних представництв та переговори за участю спеціальноуповноважених осіб. Переговори можуть вестися офіційно і неофіційно.

Переговори розрізняються також за формою (усні - шляхом безпосередніхконтактів та письмові - шляхом обміну нотами, листами і т.д.) і за кількістюучасників (двосторонні і багатосторонні, в тому числі в рамкахміжнародних конференцій).

Міжнародне право не встановлює термінів тривалостіпереговорів. Якщо мова йде про суперечку, що загрожує підтримання міжнародногомиру і безпеки, то сторони мають докласти зусиль до врегулюванняйого в найкоротший термін.

Переговори можуть призвести до позитивних результатів при дотриманніпевних умов. Перш за все, переговори повинні бути рівноправними івестися з урахуванням суверенної рівності партнерів по переговорах. Вони повиннівестися без попередніх умов, ультиматумів і примусу. Для успіхупереговорів необхідна наявність доброї волі сторін спору до вирішенняобговорюваних проблем, взаємні пошуки рішень, взаємні поступки ікомпроміси. Сприятливе завершення переговорів можливе на основівзаємних поступок або поступок однієї зі сторін або на основі відмови однієї ізсторін від своїх претензій або визнання претензій іншої сторони.

Якщо переговори не привели до угоди, сторони зобов'язані звертатися доіншим мирним засобам.

Консультації, по суті, є різновидом переговорів. Цевідносно новий спосіб мирного вирішення спорів, його появавідноситься до XX століття.

Розрізняються факультативні та обов'язкові консультації. Факультативнимиє консультації, до яких вдаються сторони в кожному конкретномувипадку за взаємною згодою. До обов'язкових відносяться консультації,проведення яких заздалегідь обумовлено в угоді на випадок виникненнярозбіжностей між його учасниками.

У ряді багатосторонніх конвенцій міститься зобов'язання проводитиконсультації з будь-якого питання, що може виникнути стосовно метиабо у зв'язку із здійсненням положень конвенції, наприклад у Конвенції прозаборону розробки, виробництва та накопичення запасівбактеріологічної (біологічної) зброї і токсинів та їх знищення
1972 року (ст. V), у Конвенції про заборону розробки, виробництва,накопичення і застосування хімічної зброї та про її знищення 1993
(ст. IX).

Такі консультації можна розглядати як найбільш раннє засіб,що дозволяє запобігти розбіжності або суперечки. Саме в цьому ключійдеться про консультації в Договорі про заборону розміщення на дні морів іокеанів і в його надрах ядерної зброї та інших видів зброї масовогознищення 1971 року. У ст. III передбачено, що якщо у держави --учасника Договору є обгрунтовані сумніви щодо виконаннязобов'язань іншою державою-учасницею, то воно може провестиконсультації з цією державою з метою усунення сумнівів.

У ряді договорів консультації прямо передбачені як мирне засібвирішення спорів (наприклад, у ст. 283 Конвенції ООН з морського права 1982р.). У Віденській конвенції про представництво держав у їх відносинах зміжнародними організаціями універсального характеру 1975 року в ст. 84говориться: "Якщо між двома або кількома державами - учасникамицієї Конвенції виникає спір з приводу її застосування або тлумачення,але прохання будь-якої з них між ними проводяться консультації. На проханнякожної зі сторін у суперечці для участі в консультаціях запрошуєтьсяорганізація або конференція ».

3. ДОБРІ ПОСЛУГИ І ПОСЕРЕДНИЦТВО.

Добрі послуги і посередництво - це мирні засоби дозволуміжнародних суперечок за допомогою третьої сторони. Між ними є багатоспільного, але є й відмінності.

Гаазькі конвенції про мирне вирішення міжнародних зіткнень 1899 і
1907 років в числі мирних засобів вирішення спорів передбачають добріпослуги і посередництво. У них вказується, що добрі послуги іпосередництво повинні надавати держави, не причетні до суперечки
(зіткнення). Третя сторона може надавати добрі послуги абопосередництво за власною ініціативою або на прохання однієї або декількохсторін у суперечці. При цьому як пропозицію добрих послуг або посередництва,так і відмова від них не вважається недружнім дією (ст. 3). Добріпослуги або посередництво мають «виняткове значення ради і не можутьшануватися обов'язковими »(ст. 6).

Відмінності між цими двома мирними засобами наступні. Метою добрихпослуг є налагодження контактів між сторонами в суперечці з тим, щобспонукати їх вступити в переговори. Сторона, що надає добрі послуги, неповинна брати участь у переговорах і впливати на їх перебіг. Посередництвопередбачає більш активну участь третьої сторони. Його метою є нетільки налагодження контактів між сторонами сперечаються, але й досягненняміж ними примирення. Як зазначається в ст. 4 Конвенцій 1899 і 1907 років,
«Завдання посередника полягає в узгодженні протилежних домагань іу заспокоєнні почуття неприязні, якщо воно виникло між державами,що знаходяться в суперечці ». Посередник може брати участь у переговорах, активновпливати на їх перебіг, вносячи пропозиції щодо суті спору. Саме тому дляздійснення посередництва необхідна згода обох сторін спору.

Володіючи широкими правами, посередник повинен дотримуватися певнихобов'язки: утримуватися від надання допомоги одній стороні на шкодуінший; поважати суверенні права, честь і гідність сперечаються держав.

Добрі послуги і посередництво можуть бути індивідуальними іколективними. Їх можуть надавати держава, міжнародна організація,їх посадові особи, приватні особи, як правило, видні суспільнідіячі. [3]

Держави досить активно використовують у своїх міжнародних відносинахці мирні засоби. Це відноситься і до Росії, яка в XVIII-XIX століттяхвиступала з пропозицією добрих послуг та посередництва. Відомідобрі послуги Уряду СРСР, що перейшли в посередництво, зарозв'язання індо-пакистанського конфлікту, що привели до підписанняконфліктуючими сторонами Ташкентської декларації від 10 січня 1966 р. У 1945році Радянський уряд погодився на посередництво Франції впереговорах зі Швейцарією з приводу долі інтернованих у ній радянськихгромадян.

Відомий і випадок відмови СРСР від пропозиції бути посередником. У 1945році японський уряд запропонувало СРСР виступити посередником між
Японією, з одного боку, і США, Великобританією і Китаєм - з іншого, запитання припинення війни на Далекому Сході. Дана пропозиція не малосенсу, тому що Японія відхилила вимогу зазначених держав пробеззастережної капітуляції.

У практиці ООН з наданням добрих послуг і посередництва дуже частовиступають Генеральний секретар ООН або його спеціальні представники,що діють на основі резолюцій Ради Безпеки або Генеральної
Асамблеї ООН. Добрі послуги Генерального секретаря під час Карибськоїкризи в 1962 році сприяли переговорам між СРСР і США і призвели дойого врегулювання. Добрі послуги і посередництво представника
Генерального секретаря ООН відіграли важливу роль у мирному врегулюванні в
1988 році в Афганістані та в інших міжнародних конфліктах.

У ст. 8 Конвенцій 1899 і 1907 років передбачено особливий випадокпосередництва. Знаходяться в суперечці держави обирають, кожне зі своєюбоку, державу-посередницю. Ці держави повинні увійти в безпосереднізносини друге одним і провести переговори щодо предмету спору. У цейперіод спрощує сторони не повинні підтримувати між собою ніякихконтактів відносно спору. За допомогою такого посередництва було вирішенеАлжир-марокканський суперечка про кордон, що виник восени 1963 року.
Державами-посередниками виступили Малі і Ефіопія.

4. Слідчі й погоджувальних процедур.

Міжнародні следст?? енние та погоджувальні комісії - органи,створювані сперечаються сторонами на паритетних засадах, іноді ззалученням третьої сторони. У ст. 33 Статуту ООН ці мирні засобипозначаються термінами «обстеження» і «примирення».

Завданням слідчих комісій є точне встановлення фактів,пов'язаних з суперечкою. Погоджувальні комісії не обмежуються з'ясуваннямфактичної сторони справи, вони роблять зусилля для врегулювання споруі з цією метою вносять пропозиції. Висновки слідчих і погоджувальнихкомісій факультативно і не зобов'язують спрощує боку. Вони можуть з нимипогодитися або відмовитися прийняти їх. Однак існує ряд угод, уяких визнається обов'язковий характер висновків таких комісій, наприклад в
Конвенції про режим судноплавства на Дунаї 1948 року (ст. 45).

Порядок формування і функціонування міжнародних слідчихформ дискримінації щодо жінок 1979 року.

Для утворення судової присутності достатній кворум у дев'ять суддів.
Однак, як правило, суд засідає у повному складі. Разом з тимпередбачено, що для розбору певних категорій справ,. наприклад справ,що стосуються транзиту і зв'язку, Суд може утворювати одну або кількакамер у складі трьох і більше суддів. Суд також може в міру потребистворювати камери і для розбору окремих справ (ст. 26 Статуту). У практиці
Суду така камера вперше була створена в 1982-1984 роках по спору між СШАі Канадою про розмежування морських просторів у затоці Мен. Крім того, вцілях прискорень дозволу справ Суд щорічно утворює камеру у складі п'ятисуддів, яка на прохання сторін може розглядати і вирішувати справи впорядку спрощеного судочинства (ст. 29 Статуту).

Судочинство в Суді ведеться французькою або англійською мовою. Заклопотанням будь-якої сторони Суд може надати їй право користуватисяіншою мовою (ст. 39 Статуту). Справи в Суді порушуються двома способами:нотифікацією спеціальної угоди, укладеної між сторонами в спорі,або подачею секретареві Суду одностороннього письмової заяви, В обохвипадках повинні бути зазначені предмет спору і сторони (ст. 40, п. 1,
Статуту),

Порядок судочинства викладено в Регламенті Суду, прийнятому в 1946році і переглянутому в 1978 році.

Суд має право вказати, які, на його думку, заходи повинні бути прийнятідля забезпечення прав кожної зі сторін. Повідомлення про такі пропонованих заходинегайно доводиться до відома сторін і Ради Безпеки ООН. Так,отримавши скаргу Нікарагуа проти США 9 квітня 1984 р., Суд 10 травня 1984виніс рішення про тимчасові заходи, ухваливши, що США повинні негайноприпинити мінування нікарагуанських портів і будь-які посягання натериторіальну цілісність або політичну незалежність Нікарагуа здопомогою будь-яких військових або напіввійськових дій, застосування сили або загрозисилою в порушення принципів міжнародного права.

Судочинство ділиться на дві частини: письмову та усну. Судвстановлює терміни надання сторонами меморандумів,контрмеморандум, відповідей на них, а також підтверджують їх документів.
Усна судочинство полягає в заслуховування Судом свідків, експертів,представників, повірених і адвокатів. Слухання справи проводитьсяпублічно, якщо Суд не вирішив інакше або якщо сторони не зажадали, щобпубліка не була допущена.

Після закінчення слухання справи Суд виходить до нарадчої кімнати дляобговорення рішення. Наради Суду відбуваються в закритому засіданні ізберігаються в таємниці. Всі питання вирішуються більшістю голосівприсутніх суддів. У разі розподілу голосів порівну голос
Голови вважається вирішальним. Рішення має бути аргументовано, і вньому повинні бути вказані імена суддів, що беруть участь в його ухваленні.

Кожен суддя має право представити в письмовому вигляді окрему думку
(мотивовану незгоду з рішенням), індивідуальне думку (незгоду