МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ПЕРЕПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ

К О Н Т Р О Л Ь Н А Р О Б О Т А

по дисципліні «Міжнародна економіка»

Слухач: ........................ ... ... ... ... ............................ Сидоркевич
Дмитро Іванович

Спеціальність, група: ............................. ЗФ - 02 (фінанси)

Керівник:
.................................................. ............ Петкова Леся
Омел'янівна

Результат, дата:

Реєстраційний номер, дата:

м. Черкаси

2002 р.

З А В Д А Н Н Я

ТЕМА: Сутність і види міжнародної міграції робочої сили. Регулюванняміжнародних міграційних процесів.

1. Сутність і причини міжнародної міграції робочої сили
..........................- 3

2. Державне та наддержавних регулювання міжнародної міграції робочої сили
................... ... .............................. ..........................< br>.................................................. .......... ... ...- 6

3. Міжнародна економічна інтеграція
........ ... ... ... ... ... ............... ... ... ................ .... ........- 8

Література
.................................................. ..........................< br>.................................................. ...............- 11

1. Сутність і причини міжнародної міграції робочої сили

Як форма міжнародних економічних відносин міжнародна міграція робочоїсили виникає і розвивається водночас зі становленням і еволюцієюміжнародної міграції капіталу, міжнародної торгівлі. Інтенсивно цей процесвідбувався наприкінці XVIII - на початку XIX ст. із здійсненням промисловоїреволюції та формуванням технологічного способу виробництва, заснованого намашінній праці.

Міжнародна міграція робочої сили спричинена насамперед економічнимичинниками: по-перше, дією законів капіталістичного нагромадження,народонаселення, нерівномірності економічного розвитку тощо, які зумовлюютьвідносне перенаселення в одних країнах та нестачу робочої сили в інших; по-друге, істотною різницею в умовах праці, рівні заробітної плати,рівні життя, умовах підприємницької діяльності тощо; по-третє, ціклічнім характером економічного розвитку, зокремаасінхронністю економічного циклу в різних країнах; по-четверте, нерівномірнім розгортанням НТР, структурних криз іструктурних реформ; по-п'яте, демографічними факторами, різницею у природному приростінаселення. Так, якщо у XX ст. темпи щорічного приросту населення услаборозвінутіх країнах становили приблизно 2,5%, то в розвинутих вони неперевищували 1%; по-шосте, політичними, військовими, національно-етнічними та іншиминеекономічнімі чинниками.

Міжнародна міграція робочої сили - форма міграції населення, яка полягає в переміщенні працездатного населення у межах світового господарства в пошуках роботи, кращих умов життя відповідно до економічних законів.

Певною мірою таке переміщення зумовлене неекономічнімі факторами. Зпогляду речового змісту міграція малокваліфікованої та некваліфікованої,недостатньо освіченої робочої сили відбувається, по-перше, з азіатських таафриканських країн у розвинуті країни західної Європи, златиноамериканських країн - до США та ін. Цей вид міграції наймасовіший. За -друге, має місце міграція висококваліфікованої та освіченої робочої сили іззахідноєвропейських країн до США, частково із слаборозвінутіх країн, країнколишнього СРСР (зокрема з України до США та країн Західної Європи і деякихкраїн Східної Європи).

З погляду соціально-економічної форми міжнародна міграція робочої силиозначає процес формування її інтернаціональної вартості, а також певнусукупність відносин економічної власності між різними суб'єктами з приводупривласнення створеного нею необхідного і додаткового продукту.

Процес формування інтернаціональної вартості робочої сили складається зтрьох основних елементів:

1) формування нових витрат, пов'язаних з утриманням самого працівника ічленів його сім'ї. Такі витрати - це зрослі фізичні, нервові, психічні,розумові витрати, зумовлені підвищенням інтенсивності та продуктивностіпраці; споживання певної кількості матеріальних і духовних благ за іншимицінами, оплата житла тощо. Зміни в утриманні членів сім'ї пов'язані згрошовими переказами на утримання сім'ї, а в разі міграції найманогопрацівника з сім'єю - зі споживанням інших благ та новими цінами на них;

2) поява нових витрат, зумовлених необхідністю перекваліфікації,отримання нової професії, вивчення мови тощо;

3) розвиток нових потреб найманого працівника в якісно новому середовищі.
Йдеться про модифікацію соціально-історичного елемента вартості робочоїсили, в якому відображається розвиток матеріальних, соціальних і духовнихпотреб.

Як засвідчив чималий досвід формування інтернаціональної вартостіробочої сили в країнах Європейського Союзу, така вартість утворюється наоснові середніх для певного регіону рівнів освіти та кваліфікаціїпрацівників, середньої складності праці, середніх умов відтворення робочоїсили нормальної якості. Виявом цього процесу є вирівнювання заробітноїплати на середньому (а не нижчому і не вищому) для ЄС рівні, на яку
(зарплату) впливає не лише інтернаціональна вартість товару, а й його ціна.
Остання, у свою чергу, може відхилятися вгору й донизу від вартості залежновід попиту та пропозиції на товар, економічної кон'юнктури загалом та іншихчинників.

В інших країнах та регіонах інтернаціональна вартість можеформуватися на нижчому від середнього рівні. Це зумовлено тим, щоімпортована робоча сила переважно використовується на непрестижних,нижчеоплачувану роботу, має місце дискримінація в її використанні (аотже, й в умовах праці та оплати), в обмеженні економічних, соціальних,політичних та громадських прав. Така ж ситуація складається в межах ЄС і увипадку міграції малокваліфікованої робочої сили з асоційованих країн,держав колишнього СРСР.

Щорічно в пошуках роботи, кращих умов життя в 90-х роках емігрувалодо 25 млн. осіб (на початку 80-х років - приблизно 20 млн. осіб). Кількістьіноземних працівників у США в середині 90-х років становила 7-8 млн. осіб,в країнах Західної Європи - понад 10 млн. осіб, у нафтодобувна країнах
Близького Сходу - до 4 млн. осіб. Це свідчить про переміщення центруміграції робочої сили зі США до Західної Європи.

Створюючи кращі умови праці, встановлюючи вищу заробітну плату, СШАпроводять активну політику переміщення кадрів вищої та найвищоїкваліфікації, особливо молодих. Тому не дивно, що майже третина всіхлауреатів Нобелівської премії в цій країні - емігранти.

Найбільшого динамізму й завершеності набула міжнародна міграціяробочої сили в країнах Європейського Союзу, про що буде сказано далі.

Важливою її особливістю в 90-ті роки стала масова міграціяпрацездатного населення як всередині СНД, так і в інші розвинуті країни.
Наприклад, у Росії в середині 90-х років налічувалося до 3 млн. мігрантів,зокрема й з України.

Якісно новою формою міграції робочої сили в епоху НТР є масовіпереміщення науково-технічних кадрів із Західної Європи та країн СНД
(насамперед з Росії та України) до США.

Ще однією рисою міжнародного руху робочої сили в сучасних умовах єпослаблення стихійності та посилення регульованості цього процесу як з бокуокремих національних країн, так і міжнародних організацій. Крім того,постійно зростають масштаби нелегальної еміграції. Так, щорічний потікнелегальних емігрантів до США перевищує 1 мли. осіб. Розвинуті країни світунамагаються проводити імміграційну політику з метою припливу й використаннянайбільш працездатної, мобільної, в розквіті фізичних та розумовихздібностей робочої сили.

Як і будь-яка форма міжнародних економічних відносин, міжнародна міграціяробочої сили має позитивні й негативні наслідки. Позитивним для країн -експортерів робочої сили є зменшення безробіття, набуття емігрантами новихзнань і досвіду, поліпшення їх (та членів їх сімей) умов життя, отриманнякраїною-експортером додаткового джерела валютних доходів у формі грошовихпереказів від емігрантів, а отже, покращення й платіжного балансу (крімтого, повертаючись з еміграції, наймані працівники привозять з собоюцінності та заощадження на суму, яка приблизно дорівнює їх грошовимпереказам).

До негативних наслідків країни-експортера відносять насамперед відпливвисокоосвічених та висококваліфікованих кадрів (так звана "втеча умів").
Якщо виходити з наведених вище оцінок про середню вартість створюваноїоднієї складної робочої сили в США, яка в середньому перевищує 400 тис..дол., а інженера - до 800 тис.. дол., то у випадку постійного виїзду зкраїни таких спеціалістів держава-експортер зазнає відповідних збитків покожному емігранту. Ще більших збитків вона зазнає у разі виїзду за кордонкандидата або доктора наук, підготовка яких обходиться від 1 до 2 млн. дол.

Ця проблема не обминула і Україну. В останній час Президент країни,
Кабінет Міністрів та НАН України прймають невідкладні заходи по поліпшінюумов праці та заробітної плати науково-технічного потенціалу нації,створення нових робочих місць.

2. Державне та наддержавних регулювання міжнародної міграції робочої сили.

Глобальні міграційні процеси робочої сили вимагають державного танаддержавних регулювання.

Державне регулювання міжнародної міграції робочої сили - сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу держави на міграційний рух працездатного населення з метою його пристосування до потреб національної економіки і насамперед для потреб розширеного відтворення крупного капіталу.

Ця сукупність форм і методів залежить від особливостей історичногорозвитку країни, економічної кон'юнктури, умов відтворення. Так, у США вперші 140 років існування країни відбувалося освоєння величезних вільнихтериторій, бракувало робочої сили. Тому імміграція с цю країну в той часбула практично вільною (здійснювалася без будь-яких обмежень).
З 1952 p. уряд почав регламентувати в'їзд мігрантів за такими критеріями:
1) суворий відбір мігрантів;
2) члени сім'ї емігрують разом з главою сім'ї;
3) значна питома вага осіб, які іммігрують на підставі родинних зв'язків;
4) відносна свобода вибору місця проживання й роботи;
5) значна частка іммігрантів, які після п'яти років перебування у країніотримують американське громадянство;
6) чимала частка іноземних громадян набуває статусу біженців.

Отримання громадянства (а отже, працевлаштування в будь-якому штаті,в тому числі право займатися підприємницькою діяльністю) через п'ять роківзакріплено за іммігрантами. Водночас існує Категорія не іммігрантів, якіотримують право на працевлаштування на чітко визначений термін, зазакінченні якого вони повинні виїхати з країни.

З-поміж методів державного регулювання міграції робочої сили важливароль належить регулюванню кількісного та якісного складу мігрантів. Длярегулювання кількості іммігрантів використовують показник імміграційноїквоти, який розраховують і затверджують щороку. При цьому враховуютьсястатево вікова структура, рівень освіти, безробіття, наявність ринку житлата інші параметри. Так, у США в 1995 p. загальна імміграційна квотастановила 675 тис.. осіб. Із них родичі американців - 480 тис.. (71%), 140тис.. (20%) - спеціалісти (в яких зацікавлені США) і 55 тис.. - Інші групиіммігрантів.

Якісний склад працівників-мігрантів регулюється процедурою визнаннянаявних у них документів про освіту або професійну підготовку, роботу заспеціальністю, встановлення вікового цензу (більші шанси на в'їзд маютьмолоді працівники), врахування національності (для забезпеченнянаціональної рівноваги), стану здоров'я, додаткові вимоги до певнихпрофесій і спеціальностей (наприклад, програміст повинен володітиприйнятими у країні програмними заходами та ін,), врахування деяких якостейособистості (наприклад, характеру, якщо йдеться про в'їзд із певних країн).
Водночас пріоритет віддається підприємцям, які хотіли б зайнятися бізнесом.

Країни-експортери робочої сили також намагаються впливати на міжнароднуміграцію працівників. Вони регулюють обсяги еміграції та якісний складемігрантів (деяким із них відмовляють в еміграції через нестачукваліфікованих і висококваліфікованих спеціалістів, за несприятливоїдемографічної ситуації); використовують еміграцію як засіб залученнявалютних ресурсів в економіку країни (відкривають валютні рахунки знаданням вищих відсоткових ставок, створюють вигідніші умови длявикористання цих коштів, ставиться вимога про переказ у країну певноїчастки зарплати тощо, залучають частину коштів посередницьких організаційта ін.); країна-експортер намагається захистити права емігрантів закордоном, укладаючи двосторонні угоди з країною-імпортером, використовуючиконтрактну форму найму робочої сили для роботи за кордоном (яка повиннагарантувати певну заробітну плату, оплату проїзду, житла, медичногообслуговування тощо); організовують спеціальні установи, фонди,представництва, аташе з праці при посольствах тощо, які приймають народніконвенції, угоди з трудової міграції, дотримання основних прав емігрантів,допомагають у забезпеченні їх медичними послугами, житлом, навчанням дітейу школі (цим насамперед займаються спеціальні фонди).

Важливим засобом регулювання процесу трудової міграції єзапровадження обов'язкового державного ліцензування діяльності організаційщодо найму працівників для роботи за кордоном. Ліцензію надають лише тиморганізаціям, які мають необхідні знання, досвід роботи, міжнародні зв'язкий можуть нести відповідальність (юридичну, матеріальну) за свої дії.
Процес регулювання міжнародної міграції робочої сили окремими країнами всучасних умовах відбувається на підставі правових норм і правил,зафіксованих у документах міжнародних організацій, насамперед МОП. Прицьому держави, які ратифікували міжнародні конвенції, визнають пріоритетміжнародного права над національним.

МОП створена в 1919 p. У 1962 p. на 46-й сесії МОП було прийнятоугоду про основні цілі та норми державної політики, в якій закріплювалисятакі ж права мігрантів, як і корінних жителів, зокрема у сфері соціальногозабезпечення. Країни, які ратифікували цю угоду, зобов'язалися надаватимігрантам за місцем їх проживання соціальну допомогу (оплату медичногообслуговування, допомогу в разі безробіття, хвороби, інвалідності,професійного захворювання тощо). У загальнішому плані визначається рівністьмігрантів щодо національності, релігії, статі тощо.

Захист прав мігрантів забезпечується через організацію безплатнихслужб для допомоги мігрантам. Ці служби надають їм необхідну інформацію,вживають заходів, які допомагають виїзду мігрантів та їх переміщенню,забезпечують переведення заробітної плати й заощаджень на батьківщину,дбають про письмове оформлення трудових контрактів і дотримання правмігрантів на їх отримання (ці контракти передбачають термін найму, умови тазміст праці, рівень заробітної плати і порядок її виплати), про рівність вотриманні мінімальної заробітної плати, забезпечення права на освіту іздобуття кваліфікації (а також її підвищення), участі в профспілках,працевлаштування й соціальне забезпечення.

3. Міжнародна економічна інтеграція

Процеси інтернаціоналізацію одиничного поділу праці, формуванняінтернаціональної вартості супроводжуються посиленням міжнародноїконцентрації виробництва, міжнародною кооперацією та спеціалізацією тощо. Усукупності вони є матеріальною основою інтернаціоналізації виробничихвідносин (або відносин економічної власності) і господарського механізму,що, у свою чергу, детермінує процес інтернаціоналізації соціальних,правових та інших надбудовніх відносин.

Найбільшого розвитку ці процеси набули в інтеграції країн Західної
Європи, зокрема в утворенні та функціонуванні Європейського економічногоспівтовариства, або "Спільного ринку". Спершу це було об'єднання шестикраїн (ФРН, Франції, Італії, Бельгії, Голландії та Люксембургу), якіпідписали "Римський договір" 1957 p., що набрав чинності з 1.1.1958. У 1973p. до них приєдналися Великобританія, Данія, Ірландія, у 1981 p. - Греція,у 1986 p. - Португалія та Іспанія. У 1991 p. на сесії ЄЕС було підписаноугоду між ЄЕС і Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ) простворення Європейського економічного простору (ЄЕП). До ЄАВТ, яка буластворена в 1960 p., увійшли Великобританія, Норвегія, Данія, Швеція,
Австрія, Швейцарія, Португалія. Отже, в ЄЕП входять нині 17 європейськихкраїн, у ЄС - 15.

Згідно з Єдиним Європейським актом 1987 p. і Маастрихтського договору
1991 p. було утворено Європейський Союз із загальною кількістю населенняпонад 370 млн. осіб. Подали заяви про входження до ЄС Австрія, Туреччина,
Польща, Угорщина та інші країни. Мають намір вступити до цієї організаціїдеякі країни колишнього СРСР, зокрема Україна, Білорусь, республіки Балтії.
У недалекому майбутньому ЄС може налічувати понад 20 держав Європи.
Головними органами ЄС є Рада Міністрів (до якої входять представники країн -членів на рівні міністрів і яка наділена законодавчою владою, а її рішенняобов'язкові і входять до національного законодавства); Європейська комісія
(у складі 20 осіб, яких призначають уряди національних країн на 5 років),яка виступає із законодавчими ініціативами та сприяє їх втіленню в життя таін.; Європейський Парламент (до нього прямим голосуванням обирають 626депутатів, які здійснюють законотворчу діяльність і контролюють діяльність
ЄС, Європейського Суду та ін .).

Колишній голова Комісії EC Жак Делор підрахував в 1992 p., що за 33 рокисвого існування EC пережив 19 років динамічного розвитку, 5 років криз, 19років застою. За цей час були закладені основи митного союзу (знижені, авідтак скасовані митні збори при перевезенні товарів з країни в країну,встановлені єдині тарифи в торгівлі з іншими державами); жителі країн -учасниць мають змогу пересуватися всередині співтовариства без паспортів івіз (лише з національним посвідченням особи), почалося взаємне визнаннясвідоцтв та дипломів про освіту, громадяни інтегрованих країн мають правона постійне проживання в іншій країні за наявності роботи; проводитисяспільна сільськогосподарська політика; майже без перепон компанії цих країнроблять взаємні інвестиції; досягнуто значного прогресу щодо вільногопереміщення товарів і послуг, робочої сили і капіталів. Надалі плануєтьсяузгоджувати єдину податкову, цінову політику тощо, тобто домогтисяекономічної інтеграції. Так, з 1993 p. будь-який банк-резидент має право наздійснення всіх банківських операцій у будь-якій країні ЄС. У 1999 p.створено Центральний Європейський банк, який разом із центральними банкамиінших країн ЄС сформує єдину Європейську систему центральних банків, а убезготівковий обіг введено єдину валюту євро (у готівковій обіг вона будезапроваджена в 2003 p.).

Експерти Комісії ЄС підрахували, що остаточна ліквідація торговельнихбар'єрів дасть щорічну економію 15 країнам у сумі майже 330 млрд. дол.;введення єдиної грошової валюти зекономить 10 млрд. дол.; ціни на споживчітовари внаслідок посилення конкуренції знижуватимуться на 4,5-5% щорічно;темпи зростання економіки підвищаться на 4,5-7%, на 1,8-5,7 млн.збільшиться кількість робочих місць. Для досягнення цього уже ниніформується єдиний наднаціональний бюджет у сумі майже 100 млрд. євро.
Крім економічної, ЄС проводить єдину соціальну політику, спрямовану (згідноз офіційними документами) на забезпечення вищого рівня соціальної єдності,унеможливлення експлуатації.

Але економічна інтеграція супроводжується й значними втратами. Українах ЄС зросло безробіття (до 22 млн. осіб), із сільськогосподарськогообігу через перевиробництво продукції до 2000 p. буде вилучено майже 15млн. га землі, знищується чимало готової сільськогосподарської продукції, втой час як у країнах ЄС налічується майже ЗО млн. бідних. Але загаломжиттєвий рівень більшості населення підвищується. Наприкінці 80-х роківжителі ЄС витрачали на продовольство до 20% споживчих витрат, у 1987 p.уперше витрати на відпочинок та розваги перевищували витрати на харчування.
Передбачається скорочення середнього робочого тижня до 35-36 годин та ін.

Економічна інтеграція не може не супроводжуватися політичною, юридичноюта іншими видами інтеграції у сфері надбудови. Сьогодні ЄС - це переважноконфедеративний устрій зі значними елементами федерації. Такі органи цієїорганізації, як Рада та Комісія, наділені правом прийняття юридичнеобов'язкових для держав-членів цього товариства рішень з багатьох питань.
Крім проблем вільного переміщення товарів, послуг, робочої сили такапіталів, керівні органи товариства мають право вирішального голосу
(наднаціональне право) у сфері сільськогосподарської, антітрестівської,транспортної політики та у сфері зовнішньої і внутрішньої торгівлі. Згідноз рішеннями Маастріх-тського договору в ЄС запроваджено єдине громадянство.
Водночас ці країни не проводять єдиної промислової політики. Згодом органи
ЄС матимуть право регулювати валютні відносини. Тому справедливим єтвердження Дж. Піндера (професора Королівського інституту міжнароднихвідносин Великобританії) про те, що "розвиток співтовариства з часу йогоутворення може розглядатися як поступ до створення федеративної системи ".
Якщо інтеграція, на його думку, пошириться й на сферу безпеки, то цеспівтовариство стане Федеративною державою.

Нині, коли наднаціональні органи приймають закони лише у межах тихфункцій, які добровільно делегують Їм національні держави, закони окремихкраїн не можуть протиставляти законам всього співтовариства і не повиннавиникати проблема їх пріоритету. З прийняттям у 1986 p. Єдиного
Європейського акта в разі конфлікту національного права і праваспівтовариства пріоритет надається праву співтовариства.

Право співтовариства поширюється на всіх фізичних та юридичних осіб українах. Для того, щоб воно набрало чинності, не вимагається згода всіхучасників співтовариства. До кінця 90-х років сферами такого права, крімназваних, буде єдина політика в соціальній сфері, в сфері охоронинавколишнього середовища, фундаментальних досліджень, регіональна політика.
Більшість країн ЄС дійшли висновку про необхідність поглиблення інтеграціїу сфері зовнішньої політики та безпеки. Планується створення Кабінету
Міністрів ЄС. До 2010 p., коли кількість держав співтовариства зросте майжевдвічі, постане питання обрання президента, головною функцією якого будекоординація діяльності держав співтовариства у політичній, військовій,соціальній, економічній та інших сферах.

У наступному столітті відбуватиметься боротьба двох суперечливихтенденцій. Перша з них - тенденція до утворення моноетнічніх держав. Так,за науковими прогнозами, до 100-річчя ООН (заснована у 1949 p.) на планетіз'являться ще майже 100 нових держав. Друга тенденція - створенняекономічних угруповань багатьох країн конфедеративного і федеративноготипу.

Література:

1. "Міжнародні економічні відносини" В. Б. Буглаї, Н. Н. Лівенцов. Москва,
"Фінанси і статистика", 1996 р.. - 347с. ;

2. "Міжнародні економічні відносини" Е. Ф. Авдокушин Москва, Інформаційно -впроваджувальний центр "Маркетинг", 1997 р.. - 289с. ;

3. Мочерний С.В. «Економічна теорія: Посібник для студентів вищих закладівосвіти ». - К.: Видавничий центр "Академія", 1999. - 592с. ;

4. Тлумачний словник економічних термінів "Це - бізнес". Київ,
"Альтерпрес", 1996р. - 278с. ;

5. Положення міжнародного валютного фонду.