Знайомий незнайомець: Ханс-Крістіан Андерсен (1805 -- 1875)

Шуламіт Шаліт

Ось ми й живемо в третьому тисячолітті, коли-то немислимо і недосяжному. І скоро наші онуки, а тим більше їхні діти й онуки стануть якщо не говорити, то думати про нас, ще зовсім не старих, як про динозаврів: вони народилися так давно, ще в минулому тисячолітті ... Смішно думати, що і мої діти стануть, мабуть, такими "динозаврами". І будуть написані романтичні розповіді про те, де, хто і як зустрів 2000 ...

А ми спрямуємо на сто з гаком років тому. У новорічну ніч передодня 1900 майбутній письменник Костянтин Паустовський, тоді восьмирічний хлопчик, сидів під ялинкою і читав казки Ганса-Крістіана Андерсена. З тих пір старий казкар, всього лише за чверть століття до того що жив в маленькій Данії, який любив і як ніхто інший розумів сумних дітей і нещасливих дорослих, на все життя став його другом і найулюбленішим письменником. У той час маленький Паустовський думав, що Андерсен ще живий і його хвилювало питання: а тих, хто не знає данського мови і живе далеко від Данії, Андерсен теж любить? (Про це, зі слів самого письменника, розповів мені колись в Паланзі Лев Адольфович Озеров.) Може, казкарі насправді не старіють і не вмирають? Хто тільки не намагався розгадати загадку вічного чарівності та живучості казок Андерсена, хто тільки не писав про нього, але краще Паустовського ніхто цього все-таки не зробив. Тим не менше, виявилося, що навіть Паустовський дечого про Андерсена не знав. Скільки казок Андерсена він прочитав? А скільки прочитали ми з вами? 48-50? Стільки зазвичай збирається до збірки. Але, виявляється, він написав їх більше 200! За іншими даними навіть 256! У різних джерелах - різні цифри, але набагато більше, ніж перекладається на російську мову. Писав він і вірші, і п'єси, в основному, трагедії, але і водевілі, і подорожні нариси про численні подорожі. Менш відомо, що він ще тричі написав свою автобіографію, і кожен варіант був все світліше і щасливішою. Мабуть, йому не тільки набридло страждати, але навіть думати і згадувати про страждання дитинства і юності набридло. У 70-ті роки ХХ століття в Данії -- і цього Паустовський не знав: він помер у 1968 році - вийшли в світ всі щоденники Андерсена - 12 томів! Як це можна написати про себе 12 томів? Але ми ж говоримо про людину незвичайному. А до 200-річчя з дня народження письменника, в 2005, вийшла книга, в якій сказано, що дещо він все-таки приховав. Але про що не знаємо, говорити не будемо.

Давайте поміркуємо: телевізорів немає, кіно немає, радіо немає. Навіть літаків немає -- нікуди, як би цього не хотілося, полетіти не можна. І що ж залишається? - Читати, мріяти, їздити в диліжансі, вигадувати різні історії і записувати їх. Так ось Андерсен і прожив все життя, всі свої сімдесят років. Особливо далеко не їздив, ну, до Швеції, Італії, Англії, але фантазія могла перенести його і в дуже далекі і зовсім вже райські місця ... Крім книг і згаданих щоденників, залишилися тисячі його листів різним людям. Тисячі! Як шкода, що вони не переведені на російську мову. А може, поки я це пишу, їх уже переводять?

Андерсен не відразу став писати свої знамениті казки. Спочатку він збирався бути актором. Потім драматургом, поетом, романістом. Але саме його усні розповіді мали успіх у всіх, будь то діти або дорослі. Він не любив слово "казка", а віддавав перевагу "розповідь" або ще краще "історія". І став їх записувати. І саме вони-то принесли йому світову славу. У Росії перше чотиритомне зібрання творів вийшло в 1864 році, ще за життя письменника. Він про це знав. Найбільш повним виданням до цих пір залишається п'ятитомник у перекладах А. І. П. Ганзен 1895 року. Андерсена перекладають і публікують на протязі більше ста п'ятдесяти років. Однак найчастіше це вже знайомі нам твори. А багатьох ми не знаємо до цих пір, тому що на російську мову вони не переводилися. Навіть про життя його розказано далеко не всі. Вам, напевно, дивно буде почути те, про що я хочу зараз розповісти вам.

За фрагментами з маловідомих творів Андерсена та за фактами його автобіографії ми маємо право судити про особливе ставлення улюбленого нами і такого знайомого всім письменника до єврейського народу, його традицій, його культуре.1  

Розповідь Андерсена "Єврейська дівчина" на російську мову ніколи не переводилась. Спробую його переповісти.

Дівчинка Сарра вчилася в християнській школі для бідних. Під час уроків по релігії їй дозволялося займатися чим-небудь іншим, наприклад, географією або рахунком. Але Сарру якраз дуже захоплювали розповіді про Біблію. Ставлячи питання, вона виявляла при цьому добре знання предмета. Реакція вчителів була несподіваною. Батькові дівчинки сказали: "Якщо ви хочете, щоб ваша донька залишалася в нашій школі, вона повинна прийняти християнську віру ". І ось що, за словами Андерсена, відповів батько: "Зізнаюся, я сам не дуже побожний і навіть мало обізнана в юдейської релігії. Але моя дружина дотримувалася всі закони наших предків і перед смертю взяла з мене обіцянку, що наша дівчинка ніколи не перейде в іншу віру. Я обіцяв їй, і Бог тому свідок ".

Через кілька років Сарра стала гувернанткою в одному багатому домі. Господарі були люди віруючі, протестанти, як і належить датчанам. По неділях вони йшли в церкву, яка стояла неподалік, і Сарра слухала доносилися звідти звуки недільних співів та молитов. Вони манили не тільки її слух, але й серце. Андерсен пише: "Її волосся були чорні як ебенове дерево, а очі сяяли особливим блиском, властивим дочкам Сходу. Читала вона тільки Старий Заповіт - спадщина її народу і скарбницю знань про нього. Вона була присутня при розмові вчителі з її батьком, внаслідок якого була виключена зі школи. Те обставина, що мати перед смертю просила, щоб їх дочка не зраджувала віри предків, справило на неї дуже сильне враження ... Одного вечора господар будинку читав своїм домашнім "Житія святих". Всі сиділи тихо, але уважніше за всіх слухала, сидячи в куточку, Сара, їх служниця і гувернантка. Все, чого вона слухала, бачилося їй в картинках. Сльози заповнили її чорні блискучі очі. Серце її тремтіло, як у дитинстві, у школі, коли вона слухала новозавітні історії. І ось вже сльози заструменіли по її щоках ".

Внутрішній конфлікт стає все нестерпним. Але Сарра не поступається своїми принципами.

В наступному уривку з'являється і додатковий аспект - тема антисемітизму. Андерсену відомо було страждання: його так часто і багато принижували за його бідняцьке походження (батько був напівзлиденним швець, мати - прачка), за некрасивість, за всілякі дивні речі, які ми сьогодні вважаємо достоїнствами, наприклад, за вміння розмовляти з речами і цвіркунами, що він не міг не співчувати іншим. Письменник наводить такий внутрішній монолог Сари: "Не можна, щоб моя дівчинка хрестилася "(слова мами перед смертю), і всі її істота луною відгукується на слова "Шануй батька свого й матір свою". "Ні, я ніколи не хрещуся! Коли я стояла навпроти входу до церкви, видали дивлячись на освітлений вівтар і слухаючи молитовний спів, син наших сусідів крикнув мені, і з такою насмішкою: "Жидівка!" Так, це правда, з того часу, коли я вчилася в школі, і до цих пір мене хвилюють і церковний спів і молитви. У них -- сила сонця. Навіть, коли я закриваю очі, промені його проникають у моє серце. Але я не зраджу тебе, мамо, не обману. Я буду жити за законами Бога мого батька ".

Між тим господарі Сари розорилися і не можуть більше платити їй платню. Йти їй нікуди, і вона залишається з ними і продовжує їм віддано служити, не отримуючи за це ні копійки. Проходить час, помирає господар дому. На прохання його вдови тепер вже сама Сарра читає їй з "Житія Апостолів". І дівчину знову охоплює забуте хвилювання. Оповідання завершується в дусі класичного святочного розповіді, сильним акордом, але цілком по-андерсенівський: "Мамо, твоя дочка не хрестилася. Для християн вона була і залишилася єврейкою. Обіцянка, дане тобі батьком на цьому світі, не порушено. Все - по твоєї волі. Так, але хіба не важливіше виконувати волю Божу? Він відвідує землю, звертає її до пустині, а потім перетворює її ж на квітучий сад ... Адже це справа рук Христа! "- і як тільки вона вимовила це ім'я, тремтіння пройшла по всьому тілу, жах обгорнув її і впала вона обличчям вниз, ставши блідіше своєї хворої пані, для якій тільки що читала вголос ... "

"Бідна Сарра, - сказали люди. - Вона не жаліла себе в турботах про інших ". Її відвезли до лікарні для бідних, там вона й померла. Її не поховали на освяченій частини кладовища, там не знайшлося місця для єврейської дівчини, їй виділили могилку за межами церковного кладовища, зовсім під парканом. "Але коли божественний сонячне світло ллє промені на християнські могили, він посилає промінь і на самотню могилку Сари, бідній єврейській дівчата ".

Ось якусь дивну історію склав Андерсен. Подружку його юних років звали Сарра Хейман. Доля її склалася не дуже щасливо, можливо, коли він писав, то думав про неї.

Андерсен, в душі віруючий християнин, був далекий від офіційної церкви. Це не єдиний його розповідь, пов'язаний з єврейською темою, але в ньому особливо відчутно повагу, з яким великий Ханс-Крістіан Андерсен ставився до іудейської релігії та прихильності євреїв до своєї традиції.

Цікаві варіації цієї теми простежуються і в оповіданні "Тільки скрипаль" і в двох його романах. Один називається "Бути чи не бути?". У ньому - ціла серія теологічних діалогів між неспокійний, нестійким у своїй вірі Нільсом і єврейкою Естер, яка не тільки сама приймає хрещення, а й повертає в лоно його ж релігії самого Нільса. Для нас же повчальний конфлікт між дідусем Естер і нею самою, як його осмислює і описує Андерсен: "Дідусь не може зрозуміти її почуттів і не здатний говорити з нею на цю тему. Він вважав, що своїм мовчанням зуміє пригасити, вапна чуже вплив, сподівався вилікувати її від ідей, які внесли дисгармонію в їх сім'ю. Він був гордий за народ Ізраїлю, який, незважаючи на віковічні переслідування, залишався народом особливим, обраним Всевишнім - великим і в милості і в гніві ".

В романі "Щасливий Пер" його герой, подібно героям багатьох творів Андерсена, наділений автобіографічними рисами самого автора. Пер - бідний юнак, що перш, ніж стане знаменитим оперним співаком, проходить через багато випробувань і приниження. І в його житті, як і в житті самого Андерсена, з'являється людина, яка з делікатністю підтримує його і морально і матеріально. Про друга Андерсена мова попереду, а у Пера ним став новий учитель музики. В один із днів цей учитель відкриває юнакові таємницю: він - єврей! Зрозуміло, він міг би піднятися по суспільній драбині, якщо б погодився хреститися, але він відмовився від цієї можливості, і хоча сам не виконує релігійних приписів, переконаний, що релігію предків не змінюють.

А тепер поставимо собі запитання: що викликало у Андерсена такий інтерес до євреїв і іудейської релігії? Звідки? Чому? Припустимо, Біблію він знав і любив з дитинства. Але ця обставина ще нічого не пояснює. Відоме співчуття до всіх нещасним і гнаним? Безумовно. Але, швидше за все, таємниця криється в його біографії. Протягом всього його життя більшість з тих, хто простягав йому руку допомоги, були євреями. Прізвища цих людей відомі: Карстенс, Коллін, Хенрікс, Мелхіор. Але якщо деякі з них у літературі російською мовою і названі, ніде не сказано, що всі вони євреї. Чи не логічно тоді припустити, що єврейська тема в його творах в якійсь мірі - вдячна данину єврейським сім'ям, які підтримували письменника і допомагали йому.

Ви пам'ятаєте книжку Ірини Муравйової "Андерсен" в серії "Життя чудових людей "? Напевно, у багатьох з вас вона стоїть на полиці і сьогодні. Перше її видання вийшло в 1959 році і миттєво розійшлося, і з тих пір вона багато разів перевидавалася. Автор, Ірина Гнатівна Муравйова, пішла з життя в 1961 році, ще до виходу друге видання, не досягши і сорокарічного віку.

Муравйова знала не тільки німецька та французька, але і данська мова, була знайома з листами і щоденниками Андерсена, не кажучи вже про роботи дослідників життя і творчості письменника, і її книга - поетична і яскрава. Можна було б сказати, що і правдива, і достовірна, якщо б не одне маленьке обставина. Ось один приклад: "Літо минуло, лелеки відлетіли за море до пірамід, а в спустілих полях вила хуртовина. Цієї зими Ханс-Крістіан ... ходив до школи. Коли мати привела його сюди в перший раз, він порядком злякався, бо вже знав, що не завжди в школі буває добре. Цей сумний досвід він придбав, відвідуючи маленьку приватну школу для дівчаток, де стара вдова перчатніка за допомогою прута вчила читати по складах ... ". І коли ця" тріска в чепці " вдарила і його, мати забрала хлопчика з цієї школи, а оскільки в міській школі для бідних місць теж не було, вона відвела його до пана Ф. Карстенс. Ось це "маленьке обставина" послідовно опускається, викидається з тексту, і саме тому, що сам Ф. Карстенс був єврей, і його школа була єврейська.

Так, Ханс-Крістіан Андерсен вчився у єврейській школі - ось вона, перша таємниця, і я не сумніваюся, що Ірині Гнатівні вона була відома. Не можу, однак, запідозрити її в нелюбові до євреїв: вона сама двічі була одружена з євреями. Муравйова була радше юдофілкой і вже ніяк не юдофобкой, але в 50-і роки написати, що великий датський казкар вчився у єврейській школі, що серед тих, хто допомагав йому все життя, було багато євреїв, вона не могла, її книжка, швидше за все, не побачила б світу ... Тому багато про що їй довелося промовчати.

Про те ж, що юний Андерсен став свідком єврейського погрому в Копенгагені, Ірина Муравйова могла й не знати.

В автобіографії Андерсена, виданої англійською мовою, 2 письменник згадує про свій приїзд до Копенгагена. Це було в 1819 році. Йому чотирнадцять. І він один в чужому місті. Ось його запис у щоденнику: "Увечері, напередодні мого приїзду, сталася тут єврейська свара (Андерсен не знав слова "погром"), яка поширилася на багато європейських країн. У місті безладдя, вулиці повні народу. Шум, паніка, переполох - це було багато сильніше моєї уяви, мого уявлення того часу про характер великої міста ".

В історії Данії погроми були рідкісні. Вони прийшли сюди з Німеччини. Після розгрому Наполеона реакція підняла голову і спалахнула ненависть до чужих. Євреї, як звичайно, стали першими козлами відпущення. Ненависні в Німеччині французи дали євреям громадянські права, свободу. Кому? Цим космополітом? .. Почалися факельні ходи, переслідування євреїв, вже тоді палили книги, вибивали вітрини. Але після арешту призвідника цих справ Фрідріха Людвіга Яана прусської поліцією хвилювання покотилися далі, досягнувши і Данії. І цьому був свідком підліток Андерсен.

Відомий біограф Моніка Стірлінг3  відзначає, що дивний мрійливий хлопчик не умів знаходити собі друзів, і Ф. Карстенс, директор єврейської школи, помітивши це, часто займався з ним окремо, розмовляв з ним і брав на прогулянки разом зі своїми синами. Андерсен дуже дорожив симпатією до нього Карстенса, в якій так потребував. І в зрілі роки Андерсен не забував свого доброго друга. Ставши знаменитим, він продовжував писати йому листи, надсилав свої книги і відвідував, коли бував в Оденсе - місті, де минуло дитинство письменника.

З окремих уривків його творів видно, що Андерсен розбирався в єврейських звичаї, знав закони іудейської релігії. І хоча в його автобіографії є і портрет несимпатичних єврея, неохайного на вигляд випадкового попутника, який без угаву базікає і сипле анекдотами, або опис жахнувшись його атмосфери в однієї з римських синагог - замість тихого релігійного екстазу він побачив там жестикулює і голосно переговорних один з одним людей, "як на біржу ", зауважує він, але в цілому його симпатії завжди на боці євреїв. Той же факт, що Андерсен не вживає для порівняння таких слів, як "вулиця" або "базар", а саме "біржа", говорить, що і він не позбавлений був усталених стереотипів щодо євреїв.

Прибувши до Венеції, він направляється в район єврейського гетто, заходить разом з одним у гості до єврейської сім'ї, бачить на столі Танах (єврейську Біблію), відкриває книгу і, на подив господарів будинку, читає перші рядки на івриті.

Він вже знаменитий на всю Європу, тільки його земляки все ще не можуть пробачити йому його бідняцького походження, його злиденного минулого. Найгірше йому саме в Данії.

В 1866 Андерсен побував в Амстердамі. Він приходить на симфонічний концерт і потім записує в щоденнику: "Там була елегантна публіка, але я з сумом зазначив, що небачу тут синів народу, що дав нам Мендельсона, Халеві і Мейєрбера, чиї блискучі музичні твори ми слухаємо сьогодні. Я не зустрів у залі ні одного єврея. Коли ж я висловив своє здивування з цього приводу, то, на свій сором - О, коли б мої вуха обманули мене! - Почув у відповідь, що для євреїв вхід сюди заборонений. У мене залишилося важке враження про приниження людини людиною, про жахливої несправедливості, що панує в суспільстві, релігії та мистецтві ". Гостроту і цієї реакції можна зрозуміти, пам'ятаючи про серцеву близькості і багаторічної дружбу з єврейськими родинами: він бачив проблему як би зсередини. Спочатку був Ф. Карстенс. Потім з'явилися Едвард і Йонаса Коллін, вони не тільки допомогли юному драматургові отримати освіту в Копенгагені, домоглися для нього королівської стипендії для навчання в Латинській школі, але і брали на себе численні клопоти і витрати по влаштуванню його побуту. Без поради і допомоги суворого, але дбайливого пана Едварда Колліна Ханс-Крістіан багато років не приймав жодного рішення, хоча і скаржився часом на манірну атмосферу в домі Коллін і прохолодне ставлення до його творчості. Але він завжди знав, чим зобов'язаний цій сім'ї.

А потім в його життя увійшли два нові сімейства - Хендрікс і Мелхіор. Особливо любив він привітний будинок Мелхіоров. Тут не доводилося нічого приховувати, тут з співчуттям ставилися до його минулого, в якому були і горе, і холод, і голод. Ці благородні люди зуміли оцінити його талант і полюбили як рідного. Представники цієї поважної сім'ї до цих пір живуть в Данії. У Короткої єврейської енциклопедії українською мовою я не знайшла згадки прізвища Мелхіор, але в енциклопедії на івриті 1987 року і в англійській "Judaica" читаю: "Мелхіор - єврейська сім'я в Данії. Глава сімейства Моше Мелхіор прибув з Гамбургу в Копенгаген в 1750 р. добився успіху і популярності торгівлею шкірою і тютюном. Його син Гершон і онук Моріц розширили фірму, а Моріц став членом датського парламенту. Він був другом Ханса-Крістіана Андерсена. У 1852 році був обрано головою єврейської громади Данії. Помер у 1884 році ". Через дев'ять років після смерті Андерсена. Інший член сім'ї Мелхіоров, Маркус, був головним рабином Данії з 1947 по 1969 годи4) . Він же перекладав на датську Шолом-Алейхема. І син його Бент став рабином ... Один з нащадків цього сімейства, Міхаель Мелхіор, живе в Ізраїлі і приймає участь у політичному і суспільного життя. Будучи міністром у справах діаспори, він побував з візитами в Росії і в Україні.

А тепер повернемося з двадцять першого століття в дев'ятнадцятому, до Андерсену і Моріц Мелхіору. Моріц та його родина оточили Ханса-Крістіана такою любов'ю і серцевим теплом, що він не раз і не два говорить про це в щоденниках і листах. Після смерті спочатку Едварда, потім Йонаса Колліна, чий будинок був для Андерсена своїм протягом багатьох років, практично з дня приїзду в Копенгаген, саме будинок Мелхіоров він нагороджує визначенням "Home of homes" - кращий з будинків. У цьому будинку він провів останні роки життя і тут помер.

З автобіографії Андерсена: "У день мого народження, 2 квітня (1866 рік, йому вже 61 рік), моя кімната прикрашена квітами, картинами, книгами. Звучить музика і звучать вітання на мою честь. Я в домі моїх друзів - родини Мелхіор. На вулиці світить весняне сонце, і таке ж тепло я відчуваю в своєму серці. Я осмислюють минуле і розумію, яке велике щастя, якого я удостоївся ".

Майже до кінця життя, навіть коли Андерсен був уже хворий, він писав свій щоденник. А коли не зміг писати, то почав диктувати, а записували господиня дому, Доротея Мелхіор, або дві її дочки. В останній тиждень життя, з 28 липня по 4 серпня 1875 року, він вже і диктувати не міг. Залишилася запис самої Доротеї Мелхіор:

"середа. 4 серпня. Андерсен спить з десяти вечора. А зараз вже 10 години ранку. Він усе ще дрімає, і мені здається, що в нього температура. Вночі він кашляв ... У нього не було сил поставити чашку із залишками каші на місце, і каша вилилася на ковдру. Вчора, після відходу доктора Мейер, Ханс-Крістіан сказав мені: "Доктор збирається повернутися увечері - це погана прикмета ". Я йому нагадала, що доктор приходить до нього вже два тижні підряд два рази на день, вранці і ввечері. Мої слова заспокоїли його. І ось світло згасло. Смерть - як ніжний поцілунок! У 11 годин 5 хвилин наш дорогий друже зітхнув в останній раз ... "(А на вебсайті peoples.ru читаю: "Андерсен помер в повній самоті на своїй віллі Ролігхед "...)

В отроцтві Андерсен обіцяв матері стати знаменитим, а коли став ним, ніяк не міг повірити в це. Одного разу йому надали велику честь: запросили до палацу герцога Веймарського. З листа приятельці Генріетта Вульф: "Мене прийняли дуже тепло. А потім, у потязі, відбулося наступне. І це вже не вперше. Коли люди дізнаються, що я - датчанин, відразу перераховують моїх знаменитих земляків - Торвальдсена-скульптора, Еленшлегера-поета і Ерстеда-фізика ... А я з сумом вимовляю: "Але нікого з них вже немає на світі". І чую у відповідь: "Але Андерсен ще живий!" І я стискати, я так малий ... Може, це сон наяву? Боже мій, чи можливо, що моє ім'я вимовляють поруч з цими великими ... "

Письменник був гнаний, він не був любимо так, як любив сам, як хотів і умів любити, і у нього завжди, навіть в роки його слави, боліло серце, коли він розпізнавав таке знайоме йому відчуття - біль ...

Список літератури

1.  Тема "Андерсен і євреї" в Ізраїлі вперше досліджено письменником і літературознавцем, фахівцем з дитячої літератури Менахемом Регев. Основні факти та цитати наводяться за його робіт. - Ш.Ш.

2.  Див: Andersen H.Ch. The Fairy Tale of my Life. Paddington Press, 1975. (Репринт видання 1868 р.)

3.  Див: Stirling Monica. The Wild Swan: The Life and Times of H.Ch. Andersen. - Collins, 1965.

4. Маркус Мельхіор був головним рабином Данії і в роки Другої світової війни і німецької окупації. Отримавши вчасно інформацію від німецького морського аташе Георга Дуквіца про підготовку депортації данських євреїв, Мельхіор зробив все, щоб попередити про небезпеку. Датські євреї були врятовані, а данський народ отримав колективне звання "праведник народів світу ". Див статтю Євген Беркович. Перевернутий світ. (Георг Фердинанд Дуквіц і порятунок євреїв у Данії). В кн. Беркович Євген "Банальність добра. Герої, праведники і інші люди в історії Голокосту. М. 2003.

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://berkovich-zametki.com