Менеджмент, як орган (апарат) управління організацією

Менеджмент

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РЕГІ ім. СТЕПАНА Дем'янчук

[email protected]

Курсова робота з дисципліни "Менеджмент" на тему:

Менеджмент, як орган (апарат) управління організацією

Виконала:

Перевірив:

РІВНЕ - 2004

"Менеджмент, як орган (апарат) управління організацією" ЗМІСТ

ВСТУП
.................................................. .......................... ......................................... 3

1. Розвиток, історія, сутність та зміст менеджменту
...................................... 5

1.1. Формування та розвиток принципів управління

........................... 5

1.2. Сутність менеджменту

......................................... ...............................

. 7
2. Структура управління організацією
.................................................. ............ 11

2.1. Визначення поняття і принципи побудови організації

.................... 11

2.2. Ієрархічний тип структур управління

....................................... ......... 13

2.3. Органічний тип структур управління

....................................... .......... 16

2.4. Вибір організаційної структури управління

...................................... 17

2.5. Вдосконалення організаційних структур менеджменту

.................. 23
Висновки
.................................................. .......................... ...................................... 26

Література
.................................................. .......................... .................................... 27

ВСТУП

Тема курсової роботи "Менеджмент, як орган (апарат) управлінняорганізацією ".

Перехід до ринкових відношень вимагає трансформації системиуправління. Таким чином необхідний розгляд нової системи управління,адекватної тій, яка склалась. Ринок потребує, як продуманої господарськоїроботи, так і надійної теоретичної основи. Особливу актуальність маютьпитання менеджменту теоретичні та практичні.

Основна функція менеджменту - організація режиму функціонуваннясуб `єкту, що залежить від управлінського продукту. Чим краще управлінськийпродукт, тим краще функціонує і дає позитивні результати організація
(фірма).

В світі бізнесу існують так звані вічні питання на які люди постійношукають відповіді. Чому великі та малі компанії заробляють сотнімільйонів, а інші втрачають капітал? Як може невелика фірма, компаніязабезпечити високий рівень обслуговування ніж велика, яка застосовуєнабагато більше ресурсів? На ці та інші питання допомагає відповіститеорія і практика менеджменту.

Менеджмент - як наука виникла і розвивається в зв'язку з необхідністюпояснити, "чому" та в наслідок чого процвітають чи руйнуються організації.
Науковці в області менеджменту шляхом випробувань та практики в областіуправління, методом спроб та помилок відповідають на питання: "Чимвиявляється успіх організації? ". Відповідь на це питання дозволяєвідповісти на більш прагматичне питання: "Що може зробити керівник длязабезпечення успіху організації ?".

Організації складають основу світу менеджерів, саме в нихспостерігаються причини, які є причиною існування менеджменту.

Володіння основами сучасного менеджменту - важкий, багатоплановийпроцес, який оцінюється фахівцями з різних боків. Одні вважають, щоменеджером потрібно народитися, другі, - що менеджмент це така ж наука, якнаприклад фізика чи біологія, так чи інакше формування менеджераздійснюється через активне навчання і самовдосконалення. Як показуєстатистика, не багато з тих, хто має талант організатора вміє розвиватицей талант і користуватись їм за ради розвитку суспільства.

Творчий процес правління людьми неможливо виховати та навчити, однакздібність знаходити оригінальні рішення зустрічаються у людей частіше ніжзвикли думати. Але невелика кількість людей, досягають успіху вудосконалені основ бізнесу.

У наш час важко назвати більш важливу і багатогранну сферудіяльності, ніж управління або менеджмент, від якого в значній мірізалежать і ефективність виробництва, і якість обслуговування населення.

Наука і мистецтво людських відносин охопили область комунікацій іконтактів як у середині організацій, так і з зовнішнім оточенням (діловимипартнерами, споживачами, постачальниками, державними установами, засобамимасової інформації).

Позитивна уява фірми стала важливим інструментом підвищення довіри донеї, а також, і чинником конкурентноздатності.

менеджерських керування починалось з нижчих підрозділів функціональнихвідділів (цех, склад, магазин) і середньої ланки (керування самимифункціональними відділами і їхньою координацією). Зниження витрат наодиницю продукції за рахунок збільшення швидкості й обсягу постачань,виробництва і збуту, а також їхній скоординованості давала конкурентнуперевагу, досягнення якої було прямим обов `язком менеджерів (якадміністраторів, або лінійних керуючих, так і штабних спеціалістів), щозаймалися прикладними дослідженнями і розробками.

У зарубіжних країнах накопичений значний досвід управління в областіпромисловості, торгівлі, кооперації, сільського господарства і т. д.,внаслідок безпосередньої участі людей в управлінській діяльності. Вінзбагачується за рахунок знань основ науки управління, світових досягнень впрактичній організації економічних і соціальних процесів.

В даній роботі дається розвиток, історія, сутність менеджменту танаукові підходи до нього,

1. Розвиток, історія, сутність та зміст менеджменту, як науки

1.1. Формування та розвиток принципів управління

Поняття бізнесу зародилося разом з поняттям товарно-грошовихвідносин, тобто на громадському етапі розвитку людства. Коли основноюформою "торгівлі" між общинами був натуральний обмін, з'явилися Міняйла -кочовики, що кочував з однієї общини в іншу і різні товари, щовімінювалі з вигодою для себе. Це і можна вважати одним з перших виявівдуху підприємництва.

Поступово з розвитком товарно-грошових відносин розвивався і бізнес.
У часи рабоволодіння процвітала торгівля; пізніше, у часи феодалізму іпроцвітання натурального господарства значення торгівлі в селі трохипоменшало, але з розвитком міст і ремесла вона знову придбала своє первиннезначення. У часи становлення капіталізму і первинного накопичення капіталупроцвітало фінансове підприємництво, а пізніше - промислове. У середині
ХІХ століття бізнес придбав нові форми. Якщо до цього одноосібнимуправлінцем був господар, то у часи бурхливого промислового зростанняструктура значно змінилася.

Саме на цьому етапі і почав розвиватися менеджмент в тому вигляді, вякому ми звикли сприймати це слово. Не можна сказати, що він з'явивсяраптово саме з розвитком капіталізму, він існував і раніше. У часирабоволодіння були керівники на плантаціях, які стежили за правильністювиконання робіт, але це правильніше було б назвати наглядом, чимуправлінням. У часи феодалізму і процвітання натурального господарства,також існували керівники, помічники господаря, це, співуче, можна вважатиодним з перших виявів саме управління, а не тільки нагляду над працюючими,оскільки у керівника була можливість маневру: він міг замінити вигляд робіту вигляді заохочення або покарання селян, міг знизити податок (правда, лишеза рахунок підвищення податку для інших).

Це було убоге, але все ж вияв управління. Але по-справжньомуменеджмент почав розвиватися тільки з розвитком капіталізму, саме тодіз'явилася потреба в талановитих управлінцях, які могли б виробити своюстратегію управління фірмою і розвитку бізнесу і привести фірму до Успіху,або в крайньому випадку, врятувати її від банкрутства.

Яскравим прикладом є Америка: безліч контор, працюючих в різнихобластях. Кожна з них має свою управлінську структуру, де крім президента
(господаря) є ще і керівник, фінансисти і аналітики, що займаєтьсярозробкою політики фірми. Ті з них, чиї фахівці виявилися найбільшталановитими, досвідченими і грамотними вижили в морі дикої конкуренції.
Всі самі знамениті американські бізнесмени: Генрі Форд, Рокфеллер і іншіпочинали з малого, але швидко зорієнтувавшісь в ситуації, що склалася наринку, змогли набрати команду і зробити свою роботу максимальноефективною; працюючи швидше і краще інших, вони змогли стати лідерами всвоїй області.

Основна мета існування будь-якого бізнесу і створення будь-якої фірми
- Привести фірму до вершини успіху, закріпити її там і дати їйможливість сміливо дивитися в майбутнє, бачачи там нові перспективи їїрозвитку. Суть бізнесу складається в постійному вдосконаленні самої фірми,її стратегії і тактики в боротьбі за місце на ринку, в прагненні додосконалості. Примноження капіталу, отримання прибутку і розвиток фірми,надія на майбутнє - ось ті складові, без яких бізнес немислимий. Так самевін немислимий без талановитих менеджерів, які можуть повести за собоюлюдей і реалізувати все задумане.

Для повноцінного і гармонійного розвитку фірми і її бізнесунеобхідний системний підхід до управління її персоналом і діяльністю.
Менеджмент, як система управління і теорія менеджменту зародилися в томувигляді, в якому вони функціонують зараз, в XIX віці. Зараз існують різнішколи управління зі своїми принципами і тактикою управління, ось деякі зних:

Школи управління

У кожній з вище перелічених шкіл існують свої підходи до управління іменеджменту, як системи управління, кожна з них дає своє визначенняменеджменту і стоячими перед ними завданнями. У кожної з них свої принципиуправління.

2. Сутність менеджменту, як науки

Менеджмент (англ. management - управління, завідування,організація) це управління виробництвом або комерцією; сукупністьпринципів, методів, коштів і форм управління, що розробляються іщо застосовуються з метою підвищення ефективності виробництва ізбільшення прибутку.

Сучасний менеджмент включає дві невід'ємні частини:

. теорію керівництва;

. практичні способи ефективного управління, або мистецтво управління.

Поняття "менеджмент" міцно увійшло в наше повсякденне життя істало звичним для ділового українського життя. Однак необхідновраховувати, що мова йде про нову філософію, де діють інші системицінностей і пріоритетів.

У зв'язку з цим потрібно детальне зупинитися на значеннітерміну "менеджмент". Українське слово "управління" і англійське слово
"менеджмент" вважаються синонімами, однак насправді їх істинний зміствельми розрізнюється. Вживаючи термін "менеджмент", мі слідуємосталій в міжнародній практиці традиції, згідно з якою під ниммається на увазі цілком певне коло явищ і процесів. Насправдітермін "управління" не є задовільним заступником терміну "менеджмент"тому, що в останньому випадку мова йде лише про одну з формуправління, а саме про управління соціально - економічними процесами задопомогою і в рамках підприємницької структури, акціонерної компанії.
Причому адекватною економічною основою менеджменту є ринковий типгосподарювання, здійснюваний на базі індустріальної організаціївиробництва або комерції.

Таким чином, термін "менеджмент" вживається застосовано доуправління господарською діяльністю, тоді як у інших цілейвикористовуються інші терміни.

У наших умовах потрібно вживати терміни "організація",
"управління" і "адміністрування". Проте, державні, громадські і іншіорганізації також повинні використати принципи і методи менеджменту,якщо хочуть досягнути своїх цілей при мінімумі витрат.

З урахуванням викладеного в роботі термін "управління" надалі будевживатися, з певною мірою умовності, в тому ж значенні, що і термін
"менеджмент".

Для того щоб визначити поняття менеджменту, важливо уточнитидеякі вхідні в нього положення, передусім цільовий зміст.

Задачами менеджменту як науки є розробка, експериментальнаперевірка і застосування на практиці наукових підходів, принципів іметодів, що забезпечують стійку, надійну, перспективну і ефективнуроботу колективу (індивідуума) шляхом випуску конкурентноздатноготовару.

У той же час кінцевою метою менеджменту як практики ефективногоуправління є забезпечення прибутковості підприємства шляхомраціональної організації виробничого (торгового) процесу, включаючиуправління виробництвом (комерцією) і розвиток техніко-технологічноїбази.

Виходячи з цього найважливішою задачею менеджменту є організація виробництва товарів і послуг з урахуванням попиту споживачів наоснові ресурсів, що є. При цьому до задач менеджменту такожвідносяться:

V перехід до використання працівників, що володіють високою кваліфікацією;

V стимулювання співробітників організації шляхом створення для них відповідних умов праці і системи її сплати;

V визначення необхідних ресурсів і джерел їх забезпечення;

V розробка стратегії розвитку організації і реалізація;

V визначення конкретних цілей розвитку організації;

V постійний пошук і освоєння нових ринків;

V вироблення системи заходів для досягнення намічених цілей;

V здійснення контролю за ефективністю діяльності організації, за виконанням поставлених завдань.

Задачі менеджменту безперервно ускладнюються по мірі зростаннямасштабів і розвитку виробництва і комерції. Виконані задачі ідосягнуті намічені цілі оцінюються на ринку.

Розвиток теорії управління, розробка економіко-математичнихметодів дозволили багато які якісні рішення задач доповнити абозамінити точними кількісними оцінками або рішеннями, а розвиток коштівобчислювальної техніки і комунікацій сприяв підвищенню ефективностіуправління. Багато які задачі, які раніше не могли вирішуватися вреальній або допустимій мірі часу за трудомісткості розрахунків,стали повсякденною реальністю.

У сучасному менеджменті існують різні способи рішення задач:конкретні методи рішення задач управління, моделювання управлінськихпроцесів, інформаційне і технічне забезпечення прийняття рішень іін.

В Україні теоретична і прикладна статистика, економіко-математичнімоделі рішення задач, інженерних розрахунків і т.п. розроблені досить добре. Менш розвинена автоматизація процесів обробки інформації,управління виробництвом, прийняття рішень.

Однак ефективність управління залежить не тільки від способіврішення задач, але у величезній мірі і від господарського механізму ісистеми державного регулювання. Тому багато які моделі управління
(стратегічного і оперативного), що успішно використовуються зарубежем, не завжди можуть бути ефективно застосовані в Україні, щопояснюється різною мірою зрілості ринкових відносин.

Якщо розглядати способи менеджменту з позицій макроекономікиуправління організаціями, то можна помітити, що передові методиуправління найбільш активне впроваджуються в рамках діючого ігосподарського механізму, що змінюється.

Сучасний менеджмент, враховуючи досягнення всіх шкіл інапрямів, інтегрує їх в процесі управління.

Сучасний менеджмент характеризують наступні положення: відмовавід пріоритету класичних принципів шкіл менеджменту, згідно з якими успіхпідприємства визначається передусім раціональною організацією виробництвапродукції, зниженням витрат, розвитком спеціалізації, тобто впливомуправління на внутрішні чинники виробництва. Замість цього першоряднустає проблема гнучкості і адаптованості до постійних змін зовнішньогосередовища. Значення чинників зовнішнього середовища різко підвищуєтьсяв зв'язку з ускладненням всієї системи суспільних відносин (в тому числіполітичних, соціальних, економічних), що складають середовище менеджменту організації.

Використання в управлінні теорії систем, що полегшує завданнярозгляду організації в єдності її складових частин, які нерозривнопов'язані із зовнішнім світом. Головні передумови успіху підприємствазнаходяться у зовнішній середовищі, причому кордони з нею є відкритими,тобто підприємство залежить в своїй діяльності від енергії,інформації і ресурсів інших, що поступає ззовні. Щоб функціонувати,система повинна пристосовуватися до змін у зовнішньому середовищі.

Застосування до управління ситуаційного підходу, згідно з якимфункціонування підприємства обумовлюється реакціями на різні засвоїй природою впливи ззовні. Центральний момент тут - ситуація, тобтоконкретний набір обставин, які впливають істотний чином на роботуорганізації в даний період часу. Звідси витікає визнання важливостіспецифічних прийомів виділення найбільш значущих чинників, впливаючи наякі, можна ефективно досягати мети.

Нова управлінська парадигма приділяє величезну увагу такимчинникам, як лідерство і стиль керівництва, кваліфікацію і культурупрацюючих, мотивація поведінки, взаємовідношення в колективі і реакціялюдей на зміни.

Орієнтація на нові умови і чинники розвитку знайшла відображення впринципах менеджменту, формулювання яких показує роль людини, що зросла, його професіоналізму, особистих якостей, а також всієї системивзаємовідносин людей в організаціях. Наприклад, в складі найважливіших принципів, якими рекомендується користуватися менеджерам в останньомудесятиріччі потокового віку, нерідко називаються наступні:

> доброзичливе відношення менеджерів до всіх працюючих в організації;

> відповідальність менеджерів всіх рівнів за успішну діяльність організації;

> комунікації (горизонтальні і вертикальні) як всередині, так і за межами організації;

> створення атмосфери відвертості, чесності, довір'я людям;

> сприяння реалізації їх талантів і прагнення до постійного вдосконалення, як особистої роботи, так і роботи організації.

Практичне втілення нових принципів управління вельми складне івимагає радикального перегляду всієї філософії бізнесу, змінипсихології працюючих (в тому числі менеджерів), підвищення їхкваліфікації і зростання особистого потенціалу.

Теорію управління прийнято розглядати як комплексну науку абонауковий напрям, що спирається на багато які теоретичні і практичнізнання. Це пояснюється багатогранністю проблеми управління ібагатооаспектністю управлінської діяльності, заснованою на свідомомувикористанні економічних, природно - технічних організаційних, соціально
- Психологічних законів і закономірностей, властивих об'єктууправління. Теорія управління очевидно повинна бути орієнтована нарішення практичних завдань.

Елементами управління як загального вигляду людської діяльності є мета управління і спосіб досягнення мети, об'єкт і суб'єкт управління,взаємодіюча в певному навколишньому середовищі.

Предметом розгляду теорії управління є управлінські
(організаційно - управлінські, організаційно - економічні) відносини, щореалізовуються як інформаційні зв'язки при організації виробництва іуправлінні ними.

Процес управління включає збір, переробку і передачу інформації
(предмет управлінської праці), що використовується для вироблення рішень
(продукт управлінської праці).

Ціна роботи в управлінській діяльності - методи і засобиобробки і аналізу інформації і прийняття на цій основі конкретнихрішень.

Зміст управлінської роботи розкривається в процесі управління, щоскладається з циклічного повторення функцій управління абоконкретних видів управлінських робіт, що виконуються у всіх видахвиробничої діяльності:

* науково - технічної;

* технологічної;

* облікової;

* фінансової; * та інше.

Технологія управління - це прийоми, способи і порядок
(послідовність, регламент) виконання процесу управління загалом іСкладаючи його функцій. У процесі будь-якої технології предметроботи перетворюється в продукт роботи.

Підприємство кероване, якщо вироблення і прийняття всіх управлінських рішень здійсняться раніше, ніж закінчаться виникаючі в даний моментпроцеси, що реалізовують раніше прийняті управлінські рішення.

Технологія управління повинна враховувати час управлінськихциклів і їх раціональну взаємодію з виробничими циклами і життєвими циклами товарів.

Технологія управління повинна відповідати технології виробництва іреалізаціям товарів (послуг), забезпечуючи безперервність ікерованість їх процесів.

Послідовність виконання взаємопов'язаних функцій управління - цесуть, технологія управлінської роботи.

2. Структура управління організацією

2.1. Визначення поняття і принципи побудови організації

Під структурою управління організацією розуміється упорядкованасукупність взаємопов'язаних елементів, які знаходяться між собою в сталихвідношеннях, що забезпечують їх функціонування і розвиток як єдиногоцілого. Елементами структури є окремі робітники, служби та інші ланкиапарату управління, а відношення між ними підтримуються завдяки зв'язкам,що прийнято поділяти на горизонтальні і вертикальні. Горизонтальні зв'язкиносять характер погодження і є, як правило, однорівневімі. Вертикальнізв'язки - це зв'язки підпорядкування, і необхідність в них виникає приієрархічності управління, тобто. за наявності декількох рівнів управління.
Крім того, зв'язки в структурі управління можуть носити лінійний іфункціональний характер. Лінійні зв'язки відображають рух управлінськихрішень і інформації між так званими лінійними керівниками, тобто. особами,які повністю відповідають за діяльність організації або її структурнихпідрозділів, функціональні зв'язки мають відповідати лінії руху інформаціїі управлінським рішенням тим або іншим функціям управління.

В рамках структури управління протікає управлінський процес (рухінформації і прийняття управлінських рішень), між учасниками якогорозподілені задачі і функції управління, а отже - права і відповідальністьза їх виконання. З цих позицій структуру управління можна розглядати якформу розподілу і кооперації управлінської діяльності, в рамках якоївідбувається процес управління, направлений на досягнення наміченої ціліменеджменту.

Таким чином, структура управління включає в себе всі цілі,розподілені між різноманітними ланками, зв'язки між якими забезпечуютькоординацію окремих дій по їх виконанню.

Тому її можна розглядати як зворотну сторону характеристики механізмуфункціонування (як процесу реалізації структурних зв'язків системиуправління). Зв'язок структури управління з ключовими поняттями менеджменту
- Його метою, функціями, процесом, механізмом функціонування, людьми і їхповноваженнями, - свідчить про її величезний вплив на всі сторониуправління. Тому менеджери всіх рівнів приділяють величезну увагу принципамі засобам формування структур, вибору типу або комбінації віглядівструктур, вивченню тенденцій в їх побудові і оцінці їхньої відповідностіметі, що вирішуються і задачами.

Організаційні структури, що сприяють реалізації принципівстратегічного планування і керування на практику, розвивалися еволюційно уміру розвитку самої концепції стратегічного менеджменту для цілей посиленняфункції стратегічного керування використовують: групи нововведень,програмно-цільовий підхід.

Багатогранність утримання структур управління передбачає множинністьпринципів їхнього формування. Передусім структура повинна відображати метуі задачі організації, отже, бути підлеглою виробництву і змінюватися разомзі змінами, що відбуваються. Вона повинна відображати функціональнийрозподіл праці і обсяг повноважень робітників управління; останнівизначаються політикою, процедурами, правилами і посадовими інструкціями іпоширюються, як правило, у напрямку більш високих рівнів управління. Прицьому повноваження керівника будь-якого рівня обмежуються не тількивнутрішніми факторами, але й факторами зовнішньої середовища, рівнемкультури та цінніснімі орієнтаціями суспільства, прийнятими в ньомутрадиціями і нормами.

Іншими словами, структура управління повинна відповідати соціально -культурному середовищу, і при її побудові треба враховувати умови, в якихвона буде функціонувати. Практично це означає, що спроби сліпо копіюватиструктури управління, які діють успішно в інших організаціях, спрямовані напровал, якщо умови роботи відмінні. Важливе значення має також реалізаціяпринципу відповідності між функціями і повноваженнями, з одного боку, ікваліфікацією і рівнем культури - з іншої.

Створення структури є важливим елементом в організаційній діяльностіфірми. Вибір ефективної методики департаментації і формування усьогокомплексу організаційних структур - також життєво важливий елемент вдіяльності менеджерських корпусу. Як правило, в таких корпораціях приознаках недоліків в функціонуванні вищої ланки менеджмент вирішує питанняпро необхідність реорганізації в управлінській структурі.

В теорії західного менеджменту, основаної на концепціяхорганізаційної поведінки, структура фірми розглядається як найважливішийфактор, що визначає форми поведінки (діяльності) усього колективу іокремих його членів. В цьому плані в організаційну структуру включаютьсятакі управлінські поняття, як співвідношення відповідальності іповноважень, делегування повноважень, централізація і децентралізація,відповідальність і контроль, норми керованості, організаційна політикафірми, моделі управлінських рішень, проектування загальних і індивідуальнихзавдань і деякі інші. По суті йдеться тут про змістовну сторону структурименеджменту: якої меті вона служить і які управлінські процеси воназабезпечує.

Таким чином, даючи загальну характеристику організаційної структури,можна виділити декілька положень, що визначають її значимість:

- організаційна структура фірми забезпечує координацію всіх функційменеджменту;

- структур організації визначає права і обов'язки (повноваження івідповідальність) на управлінських рівнях;

- від організаційної структури залежить ефективна діяльність фірми,її виживання і процвітання;

- структура, прийнята в даній конкретній фірмі, визначаєорганізаційну поведінку її співробітників, тобто. стиль менеджменту іякість праці колективу.

2.2. Ієрархічний тип структур управління

Протягом багатьох десятірічніх організації створювали такіорганізаційні структури управління, що отримали назву ієрархічних, абобюрократичних.

Концепція ієрархічної структури була сформульована німецькимсоціологом Максом Вебером, що розробив нормативну модель раціональноїбюрократії. Вона містила наступні принципові положення: чіткий розподілпраці, слідством якого є необхідність використання кваліфікованих фахівцівна кожній посаді; ієрархічність управління, при якій нижчий рівеньпідкоряється і контролюється вищестоящим. Наявність формальних правил інорм, що забезпечують однорідність виконання менеджерами своїх задач іобов'язків; дух формальної безособовості, з якими офіційні особи виконуютьсвої обов'язки; здійснення найму на роботу в відповідності зкваліфікаційних вимог до даної посади. Об'єктивний характер управлінськихрішень виступає в якості гаранта раціональності такої структури.

Ієрархічний тип структури має багато різновидів, але самоїрозповсюдженою є лінійно-функціональна організація управління, досі широкоще використовується організаціями у всьому світі. Основу лінійно -функціональних структур складає так званий "шахтний" принцип побудови іспеціалізація управлінського процесу по функціональним підсістемаморганізації (маркетинг, виробництво, дослідження і розробки, фінанси,персонал та ін.). По кожній з них формується ієрархія служб (Рис. 1.
"Шахтна" структура управління). Пронизує всю організацію згори донизу.
Результати роботи кожної служби апарату управління організацією оцінюютьсяпоказниками, що характеризують виконання ними своїх мети і задач.

багатолітній досвід використання лінійно-функціональних структуруправління показав, що вони найбільш ефективні там, де апарат управліннявиконує рутинні, які частіше повторюються і рідко змінюються задачі іфункції. Вони виявляються в управлінні організаціями з масовим абобагатосерійнім типом виробництва, а також при господарському механізмівитратного типу, коли виробництво найменш чутливо до прогресу в областінауки і техніки При такій організації управління виробництвом підприємствоможе успішно функціонувати лише тоді, коли зміни по всім структурнимпідрозділам відбуваються рівномірно. Але в реальних умовах цього немає,виникає неадекватність реакції системи управління на вимогу зовнішньоїсереди. Положення посилюється втратою гнучкості в взаємовідносинахробітників апарату управління із-за застосування формальних правил іпроцедур. В результаті ускладнюється і уповільнюється передача інформації,що не може не відбиватися на швидкості і своєчасності прийняттяуправлінських рішень. Необхідність погодження дій різних функціональнихслужб різко збільшує обсяг роботи керівника організації і його заступників,тобто. вищого ешелону управління

Рис. 1. "Шахтна" структура управління

Недоліки лінійно-функціональної структури управління на практиціпосилюються за рахунок таких умов господарювання, при яких допускаєтьсяневідповідність між відповідальністю і повноваженнями, у керівників різнихрівнів і підрозділів: перевищують норми управління, особливо у директоріві їхніх заступників; формуються нераціональні інформаційні потоки: надмірноцентралізується оперативне управління виробництвом; не враховуєтьсяспецифіка роботи різноманітних підрозділів; будуть відсутні необхідні прицьому типі структури нормативні документи, що це регламентують.

Аналогічні характеристики має і так звана лінійно-штабна структурауправління, що також що передбачає функціональний розподіл управлінськоїпраці в штабних службах різних рівнів (рис. 2. Лінійно штабна структурауправління організацією). Головна задача лінійних керівників тут --координація дій функціональних служб (ланок) і направлення їх в руслозагальних інтересів організації.
Рис. 2. Лінійно-штабна структура управління організацією.

різновидом ієрархічного типу організації управління є так званадивізіональна структура, перші розробки якої відносяться до 20-х років, апік практичного використання - до 60 - 70-х років. Цей тип структуринерідко характеризують як поєднання централізованої координації здецентралізованим управлінням (децентралізація при збереженні координації іконтролю).

Ключовими фігурами в управлінні організаціями з дівізіональноюструктурою стають не керівники функціональних підрозділів, а менеджери, щоочолюють виробничі відділення. По Структуризація організації відділеннямвиробляється, як правило, по загальному з трьох критеріїв: по продукції, щовипускається або по послугам що надаються (продуктова спеціалізація), поорієнтації на споживача (споживча спеціалізація), по обслуговуваннютериторіям (регіональна спеціалізація). Такий підхід забезпечує більштісний зв'язок виробництва з споживачами, істотно прискорюючи його реакціюна зміни, що відбуваються в зовнішньому середовищі. В результаті розширенняміж оперативно-господарською самостійністю, відділення стали розглядатисяяк "центри прибутку", що активно використовують надану їм свободу дляпідвищення ефективності роботи.

В той же час дівізіональні структури управління були причиноюзростання ієрархічності, тобто вертикалі управління. Вони зажадалиформування проміжних рівнів менеджменту для координації роботи відділень,груп і т. п. Дублювання функцій управління на різних рівнях в кінцевомурахунку призвело до зростання витрат на утримання управлінського апарату.

Різноманітні модифікації ієрархічних структур, що використалися закордоном і в нашій країні, не дозволяли вирішувати проблеми координаціїфункціональних ланок по горизонталі, підвищення відповідальності ірозширення повноважень керівників нижчих і середніх рівнів, звільненнявищого ешелону від оперативного контролю. Вимагався перехід до більшгнучких структур, краще пристосованих до динамічних змін і вимогивиробництва.

2.3. Органічний тип структур управління

Головною властивістю структур, відомих в практиці управління якгнучкі, адаптивні, або органічні, є притаманна їм спроможність порівняльнулегко міняти свою форму, пристосовуватися до нових умов, органічновписуватися в систему управління. Ці структури орієнтуються на прискоренуреалізацію складних програм і проектів в рамках великих підприємств іоб'єднань, цілих галузей і регіонів. Як правило, вони формуються натимчасовій основі, тобто на період реалізації проекту, програми, рішенняпроблемиабо досягнення поставленої мети.

Різновидами цього типу структур є проектні, матричні, програмно -цільові, брігадні форми організації управління.

Проектні структури формуються при розробці організацією проектів, підякими розуміються будь-які процеси цілеспрямованих змін в системі,наприклад, модернізація виробництва, освоєння нових виробів або технологій,будівництво об'єктів і т. п. Управління проектом включає визначення йогомети, формування структури, планування і організацію виконання робіт,координацію дій виконавців.

Однією з форм проектного управління є формування спеціальногопідрозділу - проектної команди, працюючої на тимчасовій основі. У її складзвичайно включають необхідних фахівців, в тому числі і по управлінню.
Керівник проекту наділяється так званими проектними повноваженнями. Уїхньому числі відповідальність за планування проекту, за стан графіку і хідвиконання робіт, за витрачанням виділених ресурсів, в тому числі і заматеріальне заохочення працюючих. У зв'язку з цим велике значенняпридається вмінню керівника сформувати концепцію управління проектом,розподілити задачі між учасниками команди, чітко визначати пріоритети іресурси, конструктивно підходити до дозволу конфліктів. По завершенніпроекту структура розпадається, а співробітники переходять в нову проектнуструктуру або вертаються на свою постійну посаду (при контрактній роботі --звільняються). Така структура володіє великою гнучкістю, але за наявностідекількох цільових програм або проектів наводить до дробіння ресурсів іпомітно ускладнює підтримання і розвиток виробничого і науково-технічногопотенціалу організації як єдиного цілого.

З метою полегшення задач координації в організаціях створюютьсяштабні органи управління з керівників проектів або використовуються такзвані матричні структури.

Матрична структура нагадує собою сітчану організацію, побудовану напринципі подвійного підпорядкування виконавців: з одного боку --безпосередньому керівнику функціональної служби, що надає персонал ітехнічну допомогу керівнику проекту, з другого - керівнику проекту
(цільовий програми), що наділений необхідними повноваженнями для здійсненняпроцесу управління в відповідності з запланованими термінами, ресурсами іякістю. При такій організації керівник проекту взаємодіє з двома групамипідлеглих: з постійними членами проектної групи і з іншими робітникамифункціональних відділів, що підкоряються йому тимчасово і по обмеженомуколу питань. При цьому зберігається їх підпорядкування безпосереднімкерівникам підрозділів, відділів, служб.

Перехід до матричних структур звичайно охоплює не всю організацію, алише її частину. При цьому її успіх в значній мірі залежить від того, вякий ступені керівники проектів володіють професійним якостями менеджерів іможуть виступати в проектній групі лідерами. Масштаби застосуванняматричних структур в організаціях досить значні, що говорить про їхнюефективність.

При бригадному типі структури істотно змі