МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ трудовим КОЛЕКТИВОМ

Управління - складний і динамічний процес, керований і здійснюванийлюдьми для досягнення поставленої мети. Після того як встановлено ціліуправління, необхідно знайти найбільш ефективні шляхи та методи досягненняїх. Інакше кажучи, якщо при визначенні цілей потрібно відповісти назапитання «чого потрібно досягти?», то слідом за цим виникає запитання: «якнайбільш раціонально досягти мети? ». Отже, виникає потреба у застосуванніарсеналу засобів, що забезпечують досягнення цілей управління, тобтометодів управління.

Методом називається захід або сукупність заходів у будь-якій людськійдіяльності, спосіб досягнення мети, шлях вирішення певного завдання.

Засоби цілеспрямованого впливу на трудовий колектив або на окремихйого членів називають методами управління. Методи являють собою важливийелемент процесу управління (Наявність прогресивних методів управління тавміле використання їх є передумовою ефективності управління і господарськихпроцесів).

Методи управління покликані забезпечити високу ефективність діяльностіколективів, їх злагоджену роботу, сприяти максимальній мобілізації творчоїактивності кожного члена. Цим методи управління відрізняються від усіхінших технічних та технологічних методів, які використовуються у ходівирішення комплексних виробничо-господарських завдань.

Особлива роль методів управління полягає у тому, щоб створити умовидля чіткої організації процесу управління, використання сучасної техніки іпрогресивної технології організації праці і виробництва, забезпечити Їхмаксимальну ефективність при досягненні поставленої мети. Таким чином,зміст поняття «методи управління» витікає із суті і змісту управління іналежить до основних категорій теорії управління.

Формування цілеспрямованого впливу на трудові колективи та їх окремихчленів безпосередньо пов'язане з мотивацією, тобто використанням факторів,які визначають поведінку людини в колективі у процесі виробництва. Звідсивитікає дуже важлива вимога до методів управління: методи управлінняповинні мати свою мотиваційну характеристику, що визначає напрям дії їх. Цяхарактеристика показує мотиви, які визначають поведінку людей і на якіорієнтована відповідна група методів.

Відповідно до мотиваційної характеристики у складі методів управліннявиділяють три групи: економічні; організаційно-розпорядчі;

. соціальні.

Економічні методи управління об'єднують усі методи, за допомогою якихздійснюється вплив на економічні інтереси колективів і окремих їхніхчленів. Цей вплив здійснюється матеріальним стимулюванням окремихпрацівників і колективів у цілому.

Організаційно-розпорядчі методи спрямовані на використання такихмотивів трудової діяльності, як почуття обов'язку, відповідальності, у томучислі адміністративної. Ці методи відрізняються прямим характером впливу:будь-який регламентуючих чи адміністративний який підлягає. обов'язковомувиконанню.

Соціальні методи грунтуються невікорістанні соціального механізму, щодіє у колективі (неформальні групи, роль і статус особистості, системавзаємовідносин у колективі, соціальні потреби та ін .).

Ефективність застосування методів управління в основному залежить відрівня кваліфікації керівних кадрів, що зумовлює потребу систематичної іцілеспрямованої підготовки та повсякденного використання всіх зазначенихнапрямів впливу на колектив і окремих людей.

Економічні методи управління посідають центральне місце в системінаукових методів управління трудовою діяльністю людей, оскільки на їхоснові встановлюється цільова програма господарського розвитку окремихпідприємств і організацій і визначається такий режим роботи і такі стимули,які об'єктивно спонукають і зацікавлюють колективи і окремих працівників вефективній праці.

Таким чином, впливом на безпосередні інтереси об'єкта управліннястворюється механізм його орієнтації на найбільш ефективний режим роботиДо складуекономічних методів управління належать організаційно-виробниче планування,метод комплексних цільових програм, комерційний розрахунок, системаекономічних регуляторів господарської діяльності.

Під плануванням розуміють продуману підготовку майбутньої діяльності,систематично орієнтовану на цілі організації чи підприємства. Економічнепланування полягає у розробці системи показників, які є найбільш важливими,визначальними показниками господарської діяльності. Ці показники охоплюютьусі сфери діяльності підприємства чи організації: виробництво, реалізацію,закупівлю сировини, матеріалів та товарів, фінанси, запаси товарів іматеріалів, робочу силу та ін.

Планування як метод управління характеризується рядом специфічнихознак:

1) цільовою спрямованістю, оскільки кожен показник вказує виконавцям, яких результатів діяльності бажано досягти;

2) конкретною адресною спрямованістю, оскільки планове завдання завжди конкретно адресоване якомусь виконавцю (працівнику, групі працівників, колективу в цілому);

3) часовим інтервалом дії (рік, квартал, місяць, декада чи інший проміжок часу).

Система планування господарської діяльності в колишньому СРСР малапозитивні і негативні сторони. До позитивних сторін планування слідвіднести: внесення за допомогою плану елемента свідомого програмуваннякомплексу дій для досягнення поставлених цілей; розробку основ методологіїпланування на різних щаблях і в ланках управління; уніфікацію системипоказників планів та деякі інші.

Разом з тим для соціалістичного планування були характерні і значнінедоліки, які багато в чому зводили ефект планування нанівець. Цедіректівність планових завдань і відсутність гнучкості планів,волюнтаристський підхід до визначення показників плану, надмірнадеталізація планів і регламентація діяльності підприємств та організацій,недостатня розробка методології планування господарської діяльності нарівні підприємств і організацій та ін. В результаті не були виконаніпланові завдання жодної п'ятирічки в масштабах всього СРСР, Перша група --програми народногосподарського рівня, включаючи соціально-еконо-мічні,програми розвитку зовнішньоекономічних зв'язків та ін.

Друга група - це програми галузевого та регіонального рівня, а такожміжгалузеві програми по окремих об'єктах. До них належать науково-технічніпрограми, програми виконання великих дослідно-конструкторських робіт,будівництва та введення в експлуатацію важливих підприємств і споруд та ін.

До третьої групи відносять програми розвитку підприємств, а такожпрограми, які координують розробку та впровадження окремих видів машин,технологій, устаткування, приладів.

Структура КЦП повинна відповідати їх призначенню, ролі, яку вонивикопують у забезпеченні загальної ефективності господарської діяльності.

У кожній програмі повинні бути відображені: стан проблеми, основні передумови її програмного вирішення; головна мета програми, її місце в загальній системі цілей галузі чипідприємства; система цілей та основних завдань програми; цільові показники, які розкривають кінцеві результати реалізаціїпрограми; шляхи досягнення цілей програми, система програмних заходів; організаційно-виконавча структура; дані про ресурси, необхідні для виконання програми та про строки їїздійснення; оцінка ефективності результатів реалізації програми.

Ефективність реалізації плану чи КЦП залежить від механізму, щорегулює систему економічних взаємовідносин на рівні окремих підприємств,організацій і галузей. Таким механізмом в умовах ринкової економіки єкомерційний розрахунок.

Комерційний розрахунок грунтується на загальних принципах ринковоїекономіки: максимальній розкріпаченості економічних суб'єктів; повній їхвідповідальності за підсумки господарської діяльності; конкуренціївиробників товарів та послуг; вільному ціноутворенні; відмові держави відпрямої участі в господарській діяльності ринкових суб'єктів; соціальнійзахищеності громадян., Інакше кажучи, необхідною умовою ефективногофункціонування ринкового механізму регулювання економіки є наявністьнезалежних, самостійних суб'єктів ринкових відносин.

У національній економіці України застосовуються дві «формикомерційного розрахунку: повний і внутрішній.

На повному комерційному розрахунку перебувають підприємства з правамиюридичних осіб, які мають самостійний баланс, бухгалтерську і статистичнузвітність, створюють і витрачають фонди стимулювання працівників,відкривають рахунки у банках, володіють правом незалежної господарськоїдіяльності, тобто укладання угод, контрактів, договорів з будь-якоююридичною чи фізичною особою як суб'єктом ринкового господарювання.

Повний комерційний розрахунок як метод управління застосовується напідприємствах, у організаціях і установах усіх форм власності: державної,колективної (кооперативної), приватної, мішаної.

На засадах внутрішнього комерційного розрахунку працюють відносносамостійні у вирішенні питань виробничо-господарської діяльності середні тадрібні виробничо-господарські одиниці підприємств і організацій.

Вони ведуть облік своїх витрат та результатів, скла-ють бухгалтерськийбаланс (або спрощені розрахунки, подібні бухгалтерському балансу) тастворюють фонди матеріального стимулювання. Взаємовідносини зпідприємствами чи організаціями, часткою яких вони є, грунтуються насистемі договорів, що містять взаємні зобов'язання. Права самостійноїекономічної діяльності за межами підприємства чи організації такіструктурні одиниці не мають.

Комерційний розрахунок повністю не виключає регулюючого впливу нагосподарську діяльність суб'єктів господарювання з боку держави або вищихщодо них управляючих систем. Таке регулювання здійснюється неволюнтаристського впливом на господарські процеси, а із застосуваннямсистеми економічних регуляторів господарської діяльності. Ці економічнірегулятори поділяють на загальнодержавні, місцеві і внутрішньосістемні.

До загальнодержавних регуляторів господарської діяльності відносятьподатки, кредити, регульовані ціни і тарифи, економічні пільги.

Серед економічних регуляторів господарської діяльності, застосовуванихдержавою, перше місце посідають податки. Вони поділяються на прямі інепрямі. До прямих належать податок на прибуток, на землю, на транс порт,на добавлену вартість та ін. Непрямим додатка ми є митний та акцизнийзбори. Мито стягується з то варів, які ввозять, вивозять і транзитних, атакож цінностей, що перевозять під контролем митного відомства Акциз як виднепрямого податку на товари масового споживання включається в цінувідповідного товару або плату за послуги.

За допомогою податків держава регулює напрями діяльності суб'єктівгосподарювання, встановлюючи податки більш високого рівня на діяльність читовари, які не мають важливого суспільного значення (наприклад, ігровийбізнес, тютюнові і лікеро-горілчані вироби) і знижуючи податки у тихсферах, які потребують пріоритетного розвитку (виробництво товарів іпослуг) або виконують особливу соціальну роль (наприклад, підприємстватовариств інвалідів).

Важливим регулятором господарської діяльності є кредит. Кредитуваннягосподарської діяльності в Україні здійснюється нині системою комерційнихбанків за рахунок власних коштів та одержаних кредитних ресурсів від
Національного банку України.

Національний банк України встановлює процентну ставку за кредитніресурси, отже, визначає і основну частину процентної ставки на кредити,надані підприємствам комерційними банками. Останні визначають розмірипроцентів за кредит, виходячи з виплаченої Національному банку процентноїставки, швидкості обороту кредитних ресурсів, видів кредитів та ін. Отже,банки здійснюють таким чином цілеспрямований вплив на господарськудіяльність підприємств та організацій, на їх ефективність.

Держава може також використовувати такий важіль економічного впливу нагосподарську діяльність, як регульовані ціни. Регулювання цін можездійснюватися встановленням верхніх меж цін на окремі товари, фіксованих
(твердих) цін, граничних норм рентабельності виробництва та розмірівторгової націнки для ланок товаропросування. Отже, ціни на деякі товариформуються не під впливом попиту і пропозиції, а залежно від способу івеличини обмежень, накладених державою на складові елементи цін. Цей важільзастосовується державою для соціального захисту окремих категорій населення
(ціни на товари повсякденного вжитку), стимулювання чи дестімулюваннявиробництва деяких товарів (товари розкоші). Аналогічний підхідзастосовується державою при встановленні тарифів на послуги.

Досить ефективним регулятором господарської діяльності є такожекономічні пільги, які встановлюються державою щодо сплати податків,порядку розрахунків між бюджетом і підприємствами, між підприємствамирізних галузей народного господарства та ін.

На господарську діяльність впливають також місцезнаходженнявиробничих, торгових та інших підприємств та ступінь розвиткуінфраструктури в місцях діяльності їх. Місцеві органи влади використовуютьряд економічних регуляторів для того, щоб підприємства, які перебувають убільш вигідних умовах порівняно з іншими, надприбутки перераховували вмісцеві бюджети. До місцевих регуляторів відносять рентні платежі, місцевіподатки і збори.

Таким чином, регулювання господарської діяльності конкретнихгосподарюючих суб'єктів здійснюється державою та уповноваженими неюорганами.

Крім того, регулювання діяльності підприємств, які є складовимичастинами певної господарської системи, здійснюється цією системою.
Внутрішньосістемнімі регуляторами господарської діяльності підвідомчихпідприємств є централізоване створення фондів (капітальних вкладень,підготовки кадрів, резервного, страхування, розвитку науки і техніки таін.) та внутрішньогосподарські відрахування на загальносістемні цілі іпрограми. Нормативи відрахувань у ці фонди та на виконаннязагальносистемних програм встановлюються відповідним вищим органомуправління системи.

Комплекс економічних регуляторів господарської діяльності повинен бутигнучким, негайно реагувати на зміну економічної ситуації. Теперзастосовується досить багато цих регуляторів. Надалі, в умовах розвинутогоринку, кількість їх зменшиться, однак ринок не передбачає повної відмовивід економічного регулювання господарських процесів.

Реалізація економічних методів управління здійснюється в рамкахсистеми виробничих відносин між людьми, що входять до складу трудовогоколективу. Ця система взаємовідносин надзвичайно складна і включає в себеекономічні, соціальні, психологічні та організаційні відносини. Останнізнаходять своє вираження у вертикальних та горизонтальних зв'язках, щовиявляються у формі зацікавленості працівників в організації спільноїпраці. Для виконання будь-яких робіт виробничого характеру кожен працівникмає свої обов'язки, права, відповідальність, які формуються у процесіздійснення функції менеджменту «Організація».

Реалізація організаційних відносин у системі відбуваєтьсязастосуванням організаційно-розпорядчих методів управління, які щеназиваються адміністративними. Однак поняття «організаційно-розпорядчіметоди управління »більш широке, оскільки адміністративні методигрунтуються на застосуванні нормативних актів (постанов, наказів,інструкцій органів влади і управління), а організаційно-розпорядчі методиохоплюють усю суть організаційної складової механізму управління.

Організаційно-розпорядчі методи тісно пов'язані з і економічнимиметодами управління, оскільки вони спрямовані на вирішення єдиних завдань здосягнення цілей господарської діяльності.

Застосування організаційно-розпорядчих методів управління передуєекономічним методам, оскільки для того, щоб використати останні, потрібноорганізаційно сформувати об'єкт управління та структуру управління. Упроцесі функціонування господарської системи економічні методи управлінняреалізуються у формі організаційно-розпорядчого впливу суб'єкта управлінняна об'єкт (постанови, накази, розпорядження та ін.). Тісний зв'язок цихдвох груп методів синтезує ефективний вплив управляючої підсистеми напідсистему, якою управляють. Разом з тим організаційно-розпорядчі методиуправління відрізняються від економічних. Основою їх розмежування ємеханізм дії та форма прояву цих методів у процесі управління. Економічніметоди управління грунтуються на врахуванні економічних інтересів людей,поєднанні цих інтересів за схемою: людина - колектив - суспільство. Формоюпрояву економічних методів управління є певні плани, завдання, програми,виражені економічними параметрами, чи ступінь задоволення індивідуальних,групових, колективних інтересів, виражений стимулами індивідуальної іколективної праці. Організаційно-розпорядчі методи управління грунтуютьсяна таких індивідуальних і групових властивостях людей, як почуттяобов'язку, відповідальності, дисципліни та розуміння можливостіадміністративного покарання.

Організаційно-розпорядчі методи управління слід застосовувати зврахуванням вимог економічних законів.

Тільки у цьому випадку вони є науково обгрунтованими. Якщо органуправління в своїй діяльності не враховує "або недостатньо враховує вимогиекономічних законів, то організаційно-розпорядчі методи можутьперетворитися на адміністративні, бюрократичні, волюнтаристські,суб'єктивні методи впливу.

Характерними особливостями організаційно-розпорядчих методівуправління є: прямий вплив на об'єкт управління; обов'язковий характер виконання вказівок, розпоряджень, постанов таінших адміністративних рішень вищих органів управління для підпорядкованихоб'єктів; суворо визначена відповідальність за невиконання вказівок тарозпоряджень.

Акти управління, які здійснюються управлінськими працівниками,поділяють на два види: нормативні та індивідуальні.

Нормативні акти не мають конкретного адресата. Вони містять загальнінорми дій щодо тих чи інших умов і розраховані, як правило, на тривалийперіод. До них можна віднести примірні статути, положення про господарюючісуб'єкти та їхні підрозділи, посадові інструкції, норми і нормативи витрат,матеріалів, праці, стандарти та ін.

Індивідуальні акти управління адресуються певним об'єктам управління.
До них відносять накази, постанови, розпорядження, циркуляри, вказівки.

Організаційно-розпорядчі методи управління класифікують за різнимиознаками. Найважливіше значення для них має класифікація, побудована наврахуванні специфіки засобів важелів організаційного впливу/Такимиважелями є регламент, норма, інструкція, дисциплінарні вимоги,відповідальність, повноваження та ін. Групуючі ці засоби впливу за роллю впроцесі управління, можна виділити дві групи організаційно-розпорядчихметодів управління: організаційно-стабілізуючі та розпорядчі. Центральнемісце серед них посідає перша група - організаційно-стабілізуючі методивпливу.

Основний зміст методів організаційно-стабілізуючого впливу полягає увстановленні складу елементів системи і стійких організаційних зв'язків міжними закріпленням певних обов'язків як за системою в цілому, так і заокремими її ланками.

Другою групою організаційно-розпорядчих. методів управління є методирозпорядчого впливу, які відображають поточне використання встановленихорганізаційних зв'язків і їх часткове коригування в разі зміни умов роботи.
В основу розпорядчих методів покладено повноваження та обов'язки.

Обидві групи методів управління використовуються спільно, оскількивони доповнюють одна одну. Разом з тим ці методи взаємозамінні, що івизначає особливості вибраного в управлінні того чи іншого типу організаціїабо основні аспекти організаційної діяльності в процесі управління.

Організаційно-розпорядчі методи управління можна класифікувати такожза джерелами впливу. Тоді виділяють способи організаційного впливу першого,другого та наступних рівнів управління, практика свідчить, що кожний рівеньсистеми управління має свої особливості організаційного впливу і виділяє тіз них, які найбільш ефективні для цього рівня. На вищих рівнях системиуправління переважають регламентаційні та нормативні способиорганізаційного впливу. На низовому щаблі управління на передній планвиходять розпорядчі методи, покликані регулювати та підтримуватиповсякденну виробничо-господарську діяльність. Диференціація способіворганізаційного впливу за рівнями системи управління закономірна, оскількивона відображає обсяг повноважень, якими володіють керівники певного рангу,юридичне становище певного рівня управління, специфіку управління, йогофункціональний зміст на певному щаблі управління.

Обгрунтована диференціація організаційно-розпорядчих методівуправління за рівнями системи управління відіграє важливу роль у теоріїуправління, сприяє найбільш повному врахуванню організаційних відносин усоціально-економічній системі. І навпаки, застосування організаційно -розпорядчих методів управління, що не відповідають положенню щабляхуправління в ієрархії управлінської структури, призводить до зривів,порушення ритму виробничо-господарських процесів. Яскравим прикладом цьогоможе бути намагання сконцентрувати на вищих щаблях управління в рокипанування адміністративно-командної системи розпорядніцьку діяльність зпоточного регулювання функціонування організацій і підприємств.

Організаційно-розпорядчі методи класифікують також за їхспрямованістю. Виділяють методи управління спрямовані на суб'єкт і об'єктуправління. Специфіка, тієї чи іншої підсистеми визначає специфікуорганізаційного впливу на кожну з них. Організація інтелектуальної праці
(діяльності суб'єкта управління) має свої особливості. У цьому процесіосновну роль відіграють: регламентуючі акти, відповідно до яких діютьпрацівники апарату управління, використовуючи права, повно важливий тавиконуючи певні обов'язки в загальній системі управління.

Трудова діяльність людей, які є об'єктом управлінського впливу міститьдещо менше інтелектуального елемента і потребує застосування розпорядчихактів у форм економічного, соціального та інших видів впливу.

Отже, організаційно-розпорядчі методи витікають і суті управління,особливостей і властивих йому взаємовідносин, є стрижнем управлінськоговпливу, специфічно управлінським явищем. Звідси потреба застосуванняорганізаційно-розпорядчих методів управління за будь-якої системигосподарювання. В цих методах управлінський вплив набуває предметної формиі спонукає виконавців до конкретних дій. Особливе значення маютьорганізаційно-розпорядчі методи в період зародження ринкової економіки в
Україні. На цьому етапі потрібно сформувати нові структури управління,регламентувати їх діяльність, визначити раціональне співвідношення міжвсіма групами методі управління та напрями цілеспрямованої зміни цьогоспіввідношення до стану, рекомендованого сучасним науковим та практичнимменеджментом. Організаційно-розпорядчі методи управління можуть бутиефективним засобом активізації працівників на перехідному етап оскільки дляцього потрібна як перебудова психолог! людей, так і поступове створеннясистеми економічного регулювання господарських процесів.

Серед організаційно-розпорядчих методів управління основну рольвідіграють методи організаційно-стабілізуючого впливу, спрямовані навстановлення, підтримку та поліпшення організаційних структур і порядкудіяльності суб'єктів та об'єктів управління. Так, на тривали період задопомогою цих методів визначають структур управління, способи взаємодіїелементів системи управління, функції, повноваження і формивідповідальності суб'єкта і об'єкта управління.

Об'єктами організаційного впливу виступають як суб'єкт, так і об'єктуправління і частково зовнішнє середовище. Організаційний вплив на суб'єктуправління полягає у зміні організації його функціонування, тобто функцій,структури, організації управлінської праці, визначенні чи зміні прав,обов'язків та ін. Звичайно, впливаючи на суб'єкт управління, ми тим самимвпліваємо і на об'єкт, оскільки ці дві підсистеми перебувають унерозривному зв'язку.

Суб'єкт управління здійснює самостійний організаційний вплив наоб'єкт, встановлюючи режим функціонування останнього.

До складу організаційно-стабілізуючих методів управління входятьрегламентування, нормування й інструктування. Регламентування являє собоюдосить жорсткий тип організаційного впливу і полягає у розробці та введеннів дію організаційних положень, обов'язкових для виконання протягом певного,визначеного цими положеннями часу. Можна конкретизувати складрегламентуючих організаційних положень. Це, по-перше, положеннязагальноорганізаційного характеру, яке встановлює організаційнувідокремленість і порядок функціонування соціально-економічної системи вцілому. По-друге, це положення, яке визначає і встановлює внутрішнійпорядок роботи, організаційний статус різних ланок, їх завдання, функції,повноваження та ін. По-третє, це типові структури, які визначають основніриси побудови внутрішніх організаційних основ. По-четверте, це посадоверегламентування, яке здійснюється розробкою штатного розкладу та посадовихінструкцій, що встановлюють перелік посад і основні вимоги до заміщення їх.

З наукового погляду сукупність регламентів повинна охоплювати усіланки соціально-економічної системи - від робочих місць, бригад, відділів,секцій, підприємств до верхніх ланок управління. Побудова і функціонуваннявсіх цих ланок повинні регламентувати спеціальними положеннями проструктурні підрозділи і посадовими інструкціями для окремих посад.

Нормування як метод організаційно-стабілізуючого впливу більш м'якийспосіб організаційної стабілізації і полягає у встановленні нормативів, якіє орієнтиром у діяльності.

Норми і нормативи, що використовуються в практиці управління, можнакласифікувати так: за рівнем управління - народногосподарські, загальносістемні івнутрішньовиробничі. Прикладами народногосподарських норм можуть бутиставки вивізного мита, норми оподаткування діяльності підприємств,мінімальний розмір заробітної плати у народному господарстві та ін. Дозагальносистемних норм і нормативів відносять нормативи створення фондів,норми амортизації приміщень, обладнання та механізмів, природних втраттоварів при перевезеннях та зберіганні та ін. Внутрішньовиробничі нормирозробляють безпосередньо на підприємствах. Це норми витрати матеріалів,сировини і палива у виробництві, виробітку, нормативи часу на технологічніоперації тощо; за видами - техніко-технологічні, планово-економічні, трудові,фінансово-кредитні, матеріально-постачальніцькі, організаційно-управлінськіта ін. Техніко-технологічні норми регулюють використання сировини,обладнання та допоміжних матеріалів. Група планово-економічних норм охоплюєрегулювання оплати і стимулювання праці, нормування товарних залишків,строки подання статистичної звітності. Трудові норми - це норми виробітку,нормативи чисельності працівників, норми часу для праці і відпочинку,трудового розпорядку тощо. Фінансово-кредитні норми регулюють порядокодержання кредитів та ліквідації заборгованості, створення фондівзагального і спеціального призначення, порядок віднесення втрат і збитківна результати діяльності та ін. Матеріально-постачальніцькі нормивизначають порядок надходження сировини, матеріалів та товарів упідприємства, строки поставки, встановлюють мінімальні обсяги відвантаженнятощо. До організаційно-управлінських норм відносять типові управлінськіструктури, норми підпорядкування, порядок розробки та прийняттяуправлінських рішень та ін.; за строками дії норми поділяють на довго-та короткострокові; за напрямом впливу розрізняють норми впливу на колектив у цілому та наокремих працівників.

Норми і нормативи, що застосовуються в процесі управління, єнеобхідною, важливою умовою наукової організації управління, оскільки самена них грунтується виконання функцій менеджменту. Тому надзвичайно важливопостійно поліпшувати нормативну базу, розширювати коло нормативнихпоказників, своєчасно переглядати раніше прийняті норми і нормативи, щобвони не стали перепоною на шляху оптимізації управління.

Інструктування - найбільш м'який спосіб організаційного впливу іполягає в ознайомленні з умовами роботи чи обставинами дорученої "справи,з'ясуванні питань, можливих утруднень, пересторозі від можливим помилок, упорадах щодо виконання певних видів робіт! Інструктування завжди має формуметодичної та інформаційної допомоги, спрямованої на успішне виконанняроботи.

Інструктування може здійснюватися за допомогою радіо, телефону,відеопрістроїв, особистими контактами, індивідуально і колективно. Вономоже мати наочну форму. До інструктування відносять оформлення приміщеньорганізаційною документацією про умови роботи. Це стенди з найменуваннямиорганізаційних підрозділів, схеми розташування їх, порядок роботи,внутрішньоорганізаційні інструкції. Важливу роль при цьому відіграютьлаконічність, простота, врахування психології сприйняття. Це все поліпшуєорганізаційні умови роботи, сприяє успішному виконанню її.

Зазначені методи організаційного впливу рекомендується застосовувати вкомплексі.

Методи організаційного впливу спрямовані на формування системиуправління, визначення її функцій і структури, порядку і методів здійсненняокремих функцій, організацію спільної праці, її нормування, методичнеінструктування і навчання працівників ефективним способам виконанняпокладених на них завдань. Важливість цих цілей передбачає обов'язковістьвикористання і безперервного удосконалення методів організаційного впливуяк особливих інструментів управління на всіх рівнях управління.

У практиці управління можуть виникнути такі проблеми, які невкладаються в установлені регламентацій-ними актами чи нормами межі. Інакшекажучи, нерідко виникає конкретна ситуація, не передбачена врегламентаційніх актах або ж передбачена ними як розпорядча діяльність.
Ситуаціями першого роду є відхилення від раніше прийнятих планів, зумовленіпорушенням зв'язків між суб'єктом і об'єктом управління, недостатньоюобгрунтованістю деяких управлінських рішень, зриви в постачанні товарамиі сировиною підприємств, змінами в характері попиту на ринку та ін.
Відхилення порушують планову програму розвитку господарської діяльності іпотребують обов'язкового активного втручання управлінських органів длятермінового виправлення становища, яке склалося.

ситуаціями іншого виду, тобто передбаченнями в організаційних нормах,але такими, що потребують конкретної розпорядчої діяльності в кожномувипадку, є, наприклад, діяльність з добору і розстановки кадрів, оперативнекерівництво виробничо-господарським процесом.

У всіх випадках застосовуються способи розпорядчого впливу.

Основою розпорядчого впливу є порядок управління, розроблений врезультаті актів організаційного впливу. Саме на підтримання і поліпшенняцього порядку спрямований розпорядчий вплив. Він виходить від керівника,має обов'язковий характер і не підлягає обговоренню чи зміні. Всі актирозпорядчого впливу надходять суворо в одному напрямі: від вищихуправлінських ланок до низових, від керівника до підлеглих.

Для розпорядчого впливу характерна нерегулярність його виникнення,оскільки відхилення в прийнятому порядку управління виникають раптово і їхскладно передбачати наперед. У добре організованій системі ці відхиленнязведені до мінімуму, проте через різноманітні зовнішні і внутрішні причиниінколи і в ній виникає потреба в застосуванні розпорядчого впливу.

Причинами таких відхилень у системі організації,-наприклад, торговоїдіяльності, можуть бути нерітмічність завезення товарів у торгову мережу,незабезпеченість працівниками необхідних категорій, порушення технікибезпеки та ін.; в технологічній системі - порушення технологічного процесуоптового та роздрібного продажу товарів, надходження від постачальниківнеякісних товарів, недодержання регламентів та режимів роботи; в системіорганізації праці - порушення трудової дисципліни, використаннянедосконалих систем матеріального стимулювання праці та ін.; в економічнійсистемі - невідповідність фактичних витрат обороту запланованого,недосконалість діючих систем планування та економічного стимулювання.

Методи розпорядчого впливу дають змогу запобігти відхиленням відпланової програми господарювання, здійснити перехід системи до станурівноваги, наприклад, впровадженням більш досконалого порядку організаціїпраці, планування, стимулювання та ін. Розпорядчий вплив здійснюється наоснові розробки управлінських рішень щодо способів подолання відхилень, яківиникли, або підвищенням ефективності організаційної системи, спрямовуючиці рішення конкретним виконавцям для реалізації. Формою виробленнярозпорядчого-впливу є усні та письмові розпорядження. До їх складу входятьдирективи, постанови, накази, вказівки, розпорядження, резолюції. Все цевиди розпорядчої діяльності, розпорядчого впливу, а не документи. Документиз аналогічними назвами - лише зовнішній прояв розпорядчого впливу. Сам жерозпорядчий вплив може бути за формою усним чи документально оформленим.
Кожна з цих форм має свої переваги. Усна форма більш оперативна.
Документальна форма сприяє кращому обліку і контролю виконаннярозпоряджень. Поєднання форм розпорядчої діяльності становить важливускладову сторону діяльності керівника.

Постанови - це розпорядчі акти, які приймаються органами колегіальніміуправління (з'їздами, конференціями, зборами, комісіями, правлінням) імістять шляхи вирішення важливих питань, що стосуються всієї організації чисистеми в цілому.

Основною формою розпорядчого впливу на підприємствах, якими керуютькерівники на засадах єдіноначальства, є накази. Наказ - це письмовевирішення певного завдання з переліком конкретних шляхів, строків, порядку,відповідальних осіб і форм контролю. Виконання наказу обов'язкове, оскількивін виражає волю лінійного керівника, який має право одноособовоприйняття рішень. Сам наказ обов'язково повинен відповідати нормамадміністративного права, інакше він юридично може бути неправомірним.

різновидом розпорядчого впливу є розпорядження, що деталізує конкретнішляхи і способи вирішення окремих завдань у масштабах окремо взятих службта підрозділів. Розпорядження може бути видане лінійним чи функціональнимкерівником у межах його повноважень.

специфічною формою розпорядчого впливу є директива,, що являє собоюрішення про цілі перспективного розвитку окремих структурних підрозділів,підприємств, організацій, господарських систем та галузей. Директививизначають загальну мету господарювання, розраховану на тривалий період іяка потребує якісної зміни способів і методів роботи. Реалізація директивпов'язана з виданням наказів, розпоряджень, постанов і вказівок длявирішення проміжних завдань.

В управлінні також широко застосовується резолюція, яка являє собоюконкретну вказівку виконавцю щодо здійснення тих чи інших дій, передбаченихвідповідним документом. Резолюція накладається керівником у лівомуверхньому куті документа під кутом до його тексту.

Таким чином, розпорядчий вплив реалізується в різноманітних формах.
Різноманітність цих форм дає змогу успішно підтримувати стійкість системиуправління відповідно до характеру проблем, що виникають, і усувативідхилення від заданої програми в організаційній системі підприємств таорганізацій.

Одним з найважливіших практичних питань управління є ефективністьвикористо