Курсова робота на тему:

«Аналіз собівартості продукції»

Зміст:
Введення.
1. Теоретична частина.
1 Собівартість продукції і завдання її аналізу.
2 Шляхи зниження собівартості.
2. Аналітична частина.
1 Аналіз витрат на виробництво.
2 Аналіз собівартості товарної продукції.
3. Економічна частина.
1 Розрахунок економії від зниження собівартості продукції.
Висновок.
Література.

Введення.

Створення цілісної, ефективної і гнучкої системи управління включаєтакі положення: підвищення якісного рівня керівництва економіки;удосконалення системи планування та ціноутворення; фінансовокредитного механізму, створення нових організаційних структур.

Рішення поставлених завдань значною мірою залежить від більшширокого знання методів економічного аналізу та їх застосування на практиці.
Роль економічного аналізу не вичерпується здійсненням таких найбільшзагальних функцій управління, як планування, організація координація,стимулювання і контроль. Аналіз є засобом оцінки стану ірозвитку керованого об'єкта, здійснення зворотного зв'язку між функціямиуправління і керованими об'єктами, комплексного вивчення економічнихпроцесів, виявлення і мобілізація резервів у сфері виробництва тауправління, розробки та прийняття управлінських рішень щодо підвищенняефективності виробництва.

Складовою частиною аналізу господарської діяльності підприємстває аналіз собівартості, який полягає у визначенні величини іпричин витрат, не обумовлених нормальною організацією виробничогопроцесу: наднормативних витрат сировини і матеріалів, палива, енергії;доплат працівникам за відхилення від нормальних умов праці і понаднормовіроботи; витрат від простою машин і агрегатів, аварій, браку; змінавитрат, викликані нераціональними господарськими зв'язками, що стосуютьсяпостачання сировини і матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих виробів;порушенням технологічної і трудової дисципліни.

На основі аналізу собівартості виявляються Внутрішньовиробничірезерви і розробляються організаційно-технічні заходи підвищенняекономічної ефективності виробництва.

1. Теоретична частина.

1 - Собівартість продукції і завдання її аналізу.

Економічність роботи підприємства характеризується собівартістюпродукції. Собівартість продукції - це виражена в грошах сума всіхвитрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції.

Усі витрати, що входять у собівартість виробу, можна об'єднати в 3основні групи економічних елементів: витрати предметів праці, витратизасобів праці і заробітна плата. Таке групування витрат (з деталізацієювсередині кожної групи) використовується при складанні кошторису витрат навиробництво. Кошторис витрат - це плановий розрахунок витрат на всі потребипідприємства на календарний період. Така кошторис витрат дозволяє визначитипотреба підприємства в кожному виді ресурсів, наприклад в матеріальнихресурсах, у фонді заробітної плати, оборотних коштах.

Склад витрат за структурою та видами однаковий для більшостіпідприємств. Структура собівартості залежить від характеру галузі,технології та організації виробництва на кожному підприємстві.

Структура собівартості дозволяє визначити головний напрямоканалізу її зниження. Основну увагу треба звертати на економію тихвитрат, питома вага яких найбільший, бо це дасть для підприємстванайбільший ефект.

Багато витрат і витрат супроводжує постачання, виробництва іреалізацію продукції підприємства. І всі вони включається в собівартість. Алене можна сказати, що всі витрати мають однакове значення у створеннівироби, у формуванні його собівартості. Залежно від участі втехнологічному процесі витрати діляться на основні та накладні.

Основними витратами вважаються такі, які безпосередньо пов'язаніз технологією виробництва даного виробу, визначають його характер іспоживчі властивості.

До накладних витрат відносяться витрати, пов'язані не зі створеннямпродукції, а з керуванням і обслуговуванням виробництва. Ці витрати, хочаі необхідні, але, як би, накладаються додатковим тягарем насобівартість виробу. Треба старатися, що б такий «вантаж» був якомогаменше.

Витрати, які за документами, що надходять до бухгалтерії, можназаписати за рахунок виробництва вироби, називають прямими (витрата матеріаліві заробітна плата робітників). Величина прямих витрат становитьтехнологічну собівартість. Але є витрати, які не можна врахуватибезпосередньо для кожного виробу. Наприклад, заробітна плата майстрацеху. Також важко врахувати витрати на утримання цеху, ремонт обладнання,амортизацію, які падають на кожен вид виробу. Треба встановити їх загальнусуму, а потім розподілити на кожен виріб. Розподіляють цю суму понепрямими ознаками, наприклад, пропорційно до відпрацьованих машино-годинахабо сумі прямої заробітної плати. Тому такі витрати називаютьсянепрямими. До них відносять: загальноцехового і загальнозаводські витрати (вміступравлінського апарату, загальногосподарські витрати та інші).

Розподіл витрат на прямі і непрямі обумовлено можливістювключення витрат у собівартість конкретного виробу. Якщо уявитисобі таке виробництво, де виготовляється тільки один вид продукції,наприклад, електростанції, то на такому виробництві всі витрати будутьпрямими. На більшості підприємств, наприклад, у машинобудуванні, накладнівитрати враховуються опосередковано в собівартості виробів, тому накладнівитрати збігаються приблизно з непрямими. Але є й різниця:амортизація є основним витратою, але в собівартість потрапляє якнепрямі витрати.

Сума прямих і непрямих витрат на вироби, що виробляються в цехах,складає цехову собівартість виробу. Якщо до цехової собівартостівироби додати загальнозаводські витрати, то отримаємо суму всіхвиробничих витрат на даний вид вироби - виробничусобівартість. Якщо до виробничої собівартості додатипозавиробничі витрати (витрати на реалізацію), то отримаємо повнусобівартість виробу.

Цехова собівартість охоплює всі витрати цеху на виготовленняпродукції, витрати сировини, матеріалів, покупних напівфабрикатів, витратапалива та енергії, заробітну плату основних робітників (основну ідодаткову) і відрахування на потреби соціального страхування цих робітників,витрати на підготовку і освоєння виробництва, втрати від браку, витрати зутриманню та експлуатації обладнання, загальноцехового витрати, а такожвключає вартість послуг допоміжних цехів. Всі витрати, що включаються вцехову собівартість, є виробничими витратами, але діляться напродуктивні (суспільно необхідні) і непродуктивні, які,як правило, не є суспільно необхідними (втрати від браку,недостачі і псування матеріальних цінностей, простоїв, перевитрати матеріалів,праці тощо).

Загальнозаводська виробнича собівартість включає крім витрат,що входять до цехову собівартість, загальні витрати по заводу. Основну частинузагальнозаводських витрат складають адміністративно-управлінські тазагальногосподарські витрати (вміст заводського персоналу, амортизація таутримання будівель і споруд загальнозаводського характеру, проведеннявипробувань, досліджень, витрати з охорони праці і т.д.). Загальнозаводськівитрати є виробничими витратами, але серед них можуть бутиоплата простоїв, нестачі і втрати від псування матеріалів та продукції таінші невиробничі витрати.

На бухгалтерських рахунках на кожен вид вироби збираються всі витратиз розбивкою на окремі статті. Такі рахунки називають аналітичними, вонидозволяють вивчати собівартість продукції по окремих її видах. Якщо загальнусуму витрат на аналітичному рахунку розділити на кількість випущених заданий період виробів, то отримаємо собівартість одного виробу. Розрахуноксобівартості одиниці продукції з розбивкою на статті витрат називаєтьсякалькуляцією. Розрізняють планову, нормативну і звітну калькуляцію.

Планова калькуляція являє собою завдання за собівартістюодиниці продукції на весь плановий період.

Нормативна калькуляція є величина витрат на одиницю продукції,обчислена за діючими нормами. У цій калькуляції враховуються змінинорм, тому вона, як правило, змінюється щомісяця і щокварталу.
Звітна калькуляція складається на основі даних бухгалтерського обліку тапоказує суму фактичних витрат на одиницю продукції. За допомогоюзвітної калькуляції перевіряють виконання плану по собівартості і виявляютьвідхилення від плану за статтями витрат і на окремих ділянкахвиробництва. Зазвичай на підприємствах калькулюють собівартість найбільшважливих виробів, за якими судять про рух собівартості всіх виробів.
Серед статей витрат крім економічно однорідних, таких як сировина іматеріали, заробітна плата робітників, є і комплексні статті.
Наприклад, у загальногосподарських витратах враховують заробітну платудопоміжних робітників, цехового персоналу, витрати багатьох допоміжнихматеріалів та ін

Планування та облік витрат за статтями витрат дозволяє бачити, як,хто витрачає; як, хто заощаджує. Витрати контролюються по цехах,виробничих ділянок, робочих місць, виробам.

Слово «собівартість» в залежності від об'єкта та інших ознаккласифікації має ряд значень (рис. 1.1.). Коли собівартістьпідраховують за якийсь період, можливий такий випадок: на початку періодусобівартість одна, а в кінці його, наприклад, років, інша. Томусобівартість за рік чи інший період підраховують як середню величину
(точніше, середню арифметичну зважену величину).

Принципова схема формування та аналізу показників собівартостітоварної і реалізованої продукції наведена на ріс.1.2.

Основними завданнями аналізу собівартості продукції є:визначення динаміки і рівня виконання плану за найважливішими показникамивизначення чинників, що вплинули на динаміку показників і виконання планупо них, величин і причин відхилень фактичних витрат від планових,виявлення резервів і шляхів подальшого зниження собівартості продукції.

Ознаки Показники класифікації

За Цехова собівартість охопленням Виробнича собівартість витрат Повна собівартість

За Середньомісячна собівартість < p> тривалості Среднеквартальная собівартість періоду Середньорічна собівартість

За Планова собівартість методу Нормативна собівартість розрахунку Фактична собівартість

За Собівартість одиниці продукції об'єктів Собівартість порівнянної продукції підрахунку Собівартість непорівнянної продукції

Собівартість всієї товарної продукції

Основні елементи витрат

Малюнок 1.1 - Класифікація показників собівартості.

Малюнок 1.2 - Схема формування і аналізу показників та факторів собівартості.

1.2 - Шляхи зниження собівартості.

Собівартість характеризує затратоемкость окремих видів продукції.
Вона є узагальнюючим показником всіх видів витрат на одиницю продукції
- Трудомісткості, матеріаломісткості, енергоємності, фондомісткості, а такожнаукоємності продукції, якщо фінансування науково-дослідної роботиздійснюється за рахунок собівартості. Зміни окремих видів витратвзаємопов'язане. Зниження трудомісткості зазвичай вимагає підвищення технічноїозброєності праці, а отже, збільшення фондомісткості і капітальнихвкладень. Зниження матеріалоємності іноді супроводжується зростанням витратпраці. Використання результатів НТП для зниження собівартості пов'язано ззбільшення частки наукомісткої продукції та витрат на науку. Заходи щодозниженню собівартості обмежені нормативної ефективністю і наявністюкапіталовкладень.

У цих умовах зниження собівартості у виробничій стадіїє оптимізаційної завданням, яке в загальному вигляді може бути описанасистемою наступних рівнянь

(СiNi (min

(КiNi