Менеджмент: теорія та практика 1.4. Методи, функції та критерії управління
Уникаючи полеміки, що досить широко ведеться в літературі щодо методівуправління, спробуємо сформулювати глобальний для соціально-економічногорозвитку підприємства критерій управління ефективністю цієї діяльності тазнайти місце методам управління, які дозволяють досягати цього критерію впроцесі управління діяльністю підприємства.
Для вибору критерію управління доцільним є узгодження процесівдосягнення основних цілей управління та глобального критерію для об'єкта.
Якщо за головну ціль держави вважати вирішення проблеми задоволеннядуховних та матеріальних потреб населення, які постійно зростають, торозглянута (див. рис. 1) ієрархія потреб за А. Х. Маслоу може бутиузагальненню змістовною основою вирішення цього завдання узгодження.
Повністю вирішити що проблему може лише держава, але її рішення формуєтьсяз сукупності локальних рішень, що приймають окремі підприємства чиорганізації (див. рис. 5). Кожне підприємство займається розв'язаннямоднієї проблеми чи її складової в цілому для суспільства, але з оплатоюпраці та соціальними рішеннями воно багато в чому дозволяє працівникамреалізувати ієрархію потреб. Зазначена "подвійність" (двоїстість) напідприємстві при орієнтації діяльності на досягнення кінцевої цілі розвиткусуспільства не є суперечливою для його працівників. Більш того, спочаткуцілі розвитку всієї держави, кожного підприємства та життєвих інтересівкожного працівника, усіх членів суспільства збігаються.
Завдання методів управління тут - побудова системи господарювання, якаб забезпечувала одночасне досягнення Кореспондуючий цілей розвитку кожноїлюдини відповідно до її різноманітних потреб, підприємств та організацій,що задавольняють ці потреби, та держави, яка забезпечує скоординованийрозвиток підприємств у напрямку ефективнішого задоволення потреб населення.
Тому у вершині піраміди задоволення потреб населення діяльністю підприємству цілому для держави, вочевидь, має бути критерій максимальної ефективностіпроцесів задоволення потреб в абсолютній величині та в розрахунку на однулюдину. У міжнародній практиці показником, що лежав в основі такогокритерію, виступав максимум національного доходу на душу населення уєдиному для всіх країн доларовому численні.
57
За цим показником у 1991 p. CPCP (у рік розпаду) не належав навіть допершої десятки країн; мав негативні темпи розвитку і відставав від двохперших країн у першій десятці в три рази, від передостанньої - майже в дварази. В Україні, як в одній Із спадкоємиць СРСР, наступними рокамивідбувалося погіршення цього показника і відповідно - добробуту населення.
Тому актуальність проблем вибору критерію та організації досягнення йогомаксимуму в процесі реалізації поставлених цілей в системі управліннясоціально-економічним розвитком країни, її підприємств та організацій,посилюється.
'• * і
і-І
ь
Рис. 12. Піраміда перетворення вихідних ресурсів на підприємстві на потрібні для населення кінцеві результати
На рівні підприємства за критерій, що можна порівняти з тим, що використовується на рівні держави, доцільно брати Макі сімум прибутку підприємства, який забезпечується діяльністю підприємства в процесі виробництва та реалізації продукції споживачам; продукцію випускають відповідно до всієї гами потреб населення у цій продукції. Методичну основу досягнення максимуму прибутку в процесі перетворення вихідних виробничих ресурсів на кінцеву продукцію закладено у "фундаменті" системи, економічному забезпеченні, розглянутому раніше. Зобразімо
58 графік, базуючись на розгляді піраміди задоволення потреб населення для рівня всієї країни (рис. 6), вічленуємо з неї як складову піраміду для рівня одного з підприємств (рис. 12). < p> Складність системи управління народним господарством та його ланкамизростає через те, що постійно ускладнюються економічні відносини в процесівиробництва та реалізації продукції. Це призвело до необхідності розділенняпроблеми вдосконалювання управління суспільним виробництвом на різніаспекти, такі як соціальний, психологічний, правовий, організаційно -технічний, організаційно-економічний, кібернетічній і т.д. При цьомузбільшується значення забезпечення єдності взаємодії та наступності всіхцих зовні різнорідних аспектів. В основі вирішення поставленого складногозавдання лежить розроблення уніфікованого підходу до об'єкту управління,необхідність у забезпеченні єдності складу та змісту методів управління, щовикористовуються в будь-якому аспекті.
У суспільному виробництві економічні зв'язки направлено на планомірнезадоволення об'єктивних економічних інтересів суспільства та потребконкретних виробничих колективів та кожного їх члена. Управління процесомдосягнення цілі з задоволення об'єктивних економічних інтересів, властивихсуспільству, здійснюється за допомогою економічних методів.
Вочевидь, під змістом методів управління, що задовольняють вимогампевних економічних законів, треба розуміти склад та зміст економічнихвідносин між людьми в процесі виробництва та збуту продукції. Ці методиохоплюють економічні відносини між людьми з: планування; обліку таконтролю; аналізу; прийняття рішень; регулювання та організації виконаннярішень; господарського розрахунку, економічного стимулювання та договірно -правових відносин. Особливістю всіх перерахованих методів управління, яківідображають склад та зміст економічних відносин між людьми в процесівиробництва та розподілу благ, є трансформація їх при безпосередньомууправлінні об'єктом у функції цього управління. При цьому якщо методуправління являє собою спосіб досягнення мети, функція - це завдання, щовирішується в процесі управління.
Взаємодія різнорідних аспектів управління має значну спільну зону, якапроявляється в інформаційному аспекті. Всі методи управління інформаційноперебувають у тісному взаємозв'язку на основі взаємної наступності окремихскладовиху процесі функціонування цих методів. При вирішенні завдань обліку вжечастково вирішуються завдання економічного аналізу. Разом з тим припроведенні аналізу вирішуються окремі завдання планування. При цьомузавдання, що вирішуються в обліку та плануванні, практично складають основуметоду прийняття рішень - їх інформаційну підготовку. Методи аналізузароджуються в надрах обліку, методи планування - в надрах аналізу і т.д.
(див. тонку лінію на рис. 13).
Завершальним методом є економічне стимулювання, яке інформаційно такожбазується на перших трьох методах та разом з тим виконує одну з функційостаннього етапу процесу прийняття рішень - організацію їх виконання.
Економічне стимулювання одночасно є важелем зворотнього зв'язку міжоб'єктом управління та управлінським персоналом. Таке взаємопроникненняметодів управління, інформаційна єдність їх та взаємозв'язок знайважливішим методом всієї системи управління - прийняттям управлінськихрішень - дозволяє розглядатівсі методи управління на єдиній основі.
Рис. 13. Взаємопроникнення функцій управління:
А - процеси в реальному масштабі часу;
Б - облік: 1 - реєстрування інформації, 2 - систематизація таоброблення звітних даних, 3 - видання управлінському персоналу звітнихданих порівняно з плановими;
В - аналіз: 4 - відхилення за складовими елементами діяльності об'єкта,
5 - вивчення та оцінка стану і причин відхилення складових елементів, б --розроблення рекомендацій із зміни стану складових еле-
Менеджмент: теорія та практикаментів діяльності, 7 - синтез складових елементів діяльності в критеріїуправління, 8 - госпрозрахункова оцінка;
Г - планування: 9 - розроблення нормативів та обмежень, 10 - балансовірозрахунки, 11 - оптімізаційні розрахунки;
Д - управлінські рішення: 12 - прийняття управлінського рішення, 13 --організація виконання прийнятого рішення, 14 - регулювання;
Е - економічне стимулювання: 15 - матеріальне та моральне заохочення.
Отже, в сучасних умовах з'являється можливість стикування, поєднаннярізнорідних методів управління та їх відображення через прийняттяуправлінських рішень.
Динамічність процесів виробництва та відповідно управління нимиприводить до необхідності розгляду методів та функцій цього управління зурахуванням особливостей відображення динаміки. Як правило, їх розглядаютьу певній послідовності, яка залежить від цілей такого розгляду. Якщо метоює вивчення процесів перетворення інформації в системі управління длянаступного її комп'ютерного оброблення, послідовність буде такою (ців. рис.
13). Якщо ж треба побачити весь процес управління з вічленуванням ролікожного методу чи функції в цьому процесі при досягненні цілей розвиткупідприємства, послідовність та її структура будуть іншими (рис. 14).
Незважаючи на те, що в зазначених двох випадках вирішуються зовні різнізавдання, обидва вони підлягають досягненню однієї мети - управліннявиробництвом продукції відповідно до потреб населення. В обох випадкахрозглядаються лише процеси управління внутрішнім для підприємствавиробництвом та послідовність залучення потрібних для цього методівуправління. Разом з тим усі внутрішні для підприємства процеси виробництвата управління ними починаються з вивчення зовнішнього середовища, потребкінцевого споживача продукції. Враховуючи ці потреби, на підприємствівивчають можливості їх задоволення та, виходячи з нормативних можливостей,які підтверджуються всіма складовими умов забезпечення функціонуванняпідприємства, створюють нормативне зумовлену виробничо-економічну програмуотримання максимально можливих для даних умов результатів. Цей процес узавершальній своїй стадії є функцією планування, яка вже охоплює всіскладові логістики виробництва.
61
• «Як *
Менеджмент: теорія та практика
РОЗДІЛ 2. Ухвалення рішень.
у менеджменті
2.1. Ухвалення рішень у система управління соціально-економічним розвитком
2.1.1. Класифікація підсистем управління
Розроблення системної класифікації дозволяє позбутися невизначеності в структурі проблеми, дає можливість розглядати процеси прийняття рішень у тісному взаємозв'язку з усіма іншими етапами всього складного процесу управління розвитком суспільного виробництва.
Систему управління класифікують за групами підсистем, що включають:
1. просторово-об'єктні підсистеми, які розглядають по-
об'єктно в цілому для народного господарства та його регіонів
як територіально-галузеві, а для окремих галузей суспільного ви
робництва - як послідовно взаємопов'язані виробничо-техно
логічні та ті, що характеризують власне процес суспільного ви
робництва на всіх його стадіях - народне господарство, регіони,
галузі, об'єднання, підприємства та організації, технологічні пе
реділі та цехи підприємств, ділянки та агрегати цехів;
2. соціально-економічні (результатно-ресурсні), або кібер
нетічні підсистеми, які охоплюють для кожного (чи будь-якого)
об'єкту суспільного виробництва (який у даному випадку розгля
дається як "чорна скриня") вхід до цього об'єкту ( "скрині") у ви
гляді кількісно обмежених вихідних виробничих потужностей Сс,
трудових V , матеріальних Сп та фінансових ресурсів та рівня їх
використання, а також вихід з об'єкта у вигляді готових резуль
татів, які забезпечують добробут та всебічний розвиток усіх < p> членів суспільства (наприклад, які характеризуються обсягами
виробництва Р0. якістю продукції та праці Рк, рівнем задоволено
ня конкретних потреб людини, суспільства Рп);
3. часові підсистеми, які характеризують динамічність розвит
ку суспільного виробництва та дозволяють здійснювати процеси уп
равління суспільством на будь-який період його розвитку, від реаль
ного масштабу часу безупинний технологічних циклів та оперативними-
. > a "е.
Q ї * ВУЛ
О.А. Подсолонконих проміжків (завершені технологічні операції та цикли, робочі зміни,доби, тижні протягом місяця) до поточних періодів (місяць, квартал, рік) таперспективних (п'ятиріччя, десять чи більше років);функціонально-методичні підсистеми, що вирішують
локальні завдання забезпечення функціонування провідних
функцій та методів управління - обліку та контролю, економіч
ного аналізу, планування, прийняття управлінських рішень, ор-
ганізаціїїх виконання та регулювання, господарського розрахун
ку та економічного стимулювання (основні етапи деяких з них
було наведено раніше);функціонально-ієрархічні підсистеми, що забезпечують
селекціювання інформації в процесі розвитку суспільного вироб
ництва та надання її кожній ланці системної ієрархії відповідно
до властивих цій ланці функцій управлінського персоналу;підсистеми забезпечення, які спеціалізуються на ство
Ренні проектних завдань технічних та робочих проектів усієї систе
ми управління та її окремих підсистем за перерахованими групами
(включаючи розроблення положень та інструкцій з усіх функцій
управління), систем економічної та матеріальної відповідальності
та зацікавленості, технічного, інформаційного та математичного
забезпечення обробки інформації, що циркулює в системі ;підсистема комплексного управління та локально-цільо
вого узгодження усіх підсистем, у яких на основі кінцевої мети
розвитку суспільства формулюються проміжні цілі, здійснюється
вибір критеріїв їх досягнення , методів узгодження всіх різно
рідних сторін розвитку суспільного виробництва та їх порівнян
ня в напрямку досягнення кінцевого комплексного критерію
ефективності управління розвитком суспільства.
Позитивне значення такої класифікації полягає в тому, що із системнихпозицій у складі підсистем управління нею охоплюються:
5. об'єкт управління в усій його складній структурі;
6. вихідні ресурси виробничо-технологічного процесу;
7. намічувані та очікувані результати діяльності об'єкту;
8. динамічність цієї діяльності;
9. склад методів та функцій управління нею;
10. ієрархічні рівні управління;
1. фундамент системи управління у формі всіх видів забез
печення її розроблення, функціонування та подальшого
розвитку (об'єкту як системи управління);
2. цільова орієнтація діяльності та розвитку об'єкту.
102
ка
Менеджмент: теорія та п рак ти 2.1.2. Класифікація управлінських рішень
Наведена класифікація підсистем управління дозволяє підкреслити, що прийняття рішень є самостійною підсистемою, що методично та інформаційно пов'язана з усіма іншими підсистемами управління. Отже, всі підсистеми управління та їхні складові мають бути відображені також і в класифікації управлінських рішень.
Вочевидь, класифікаційні угруповання з прийняття рішень будуть ідентичними наведеним угрупованням підсистем. При цьому пріоритет має бути надано останній з перерахованих груп класифікації, тобто перш за все повинна бути визначена цільова орієнтація системи.
Наведемо класифікацію управлінських рішень у загальному вигляді для системи управління суспільним виробництвом.
1. За цілями розвитку та критеріями ефективності управління системи:
1. кінцеві цілі комплексного розвитку та відповідні кри
терії;
2. проміжні цілі локальних завдань розвитку системи та
відповідні критерії;
3. рівень досягнення критеріїв за кінцевими та проміжні
ми цілями.
2. За об'єктами управлінського впливу:
1. народне господарство;
2. країна, регіон, область, місто, район;
3. галузь народного господарства;
4. об'єднання, підприємство, організація;
-технологічний переділ, служба, цех, ділянка, агрегат чи установка.
3. За вихідними елементами процесу праці у суспільному виробництві та за рівнем використання цих елементів:
3. трудові ресурси;
4. матеріальні ресурси;
5. виробничі потужності;
6. фінансові ресурси.
103
О.А. Подсолонко
4. За результатами суспільного виробництва:
4. обсяг та номенклатура (асортимент) засобів виробництва
та предметів споживання, різноманітних послуг, які ха
рактерізують рівень добробуту та всебічного розвитку
всіх членів суспільства;
5. якість праці та продукції, те, наскільки вони відповідають
світовим та перспективним стандартам;
6. ступінь задоволення потреб виробництва та членів сус
пільства у випущеній продукції чи наданих послугах
(ступінь досягнення можливого рівня добробуту та
всебічного розвитку всіх членів суспільства).
5.За часовим проміжком виникнення ситуації, що потребує уп
равлінського рішення, та за часом реалізації цього рішення:
7. реальний масштаб тривалості безупинний технологічних
процесів;
8. оперативні періоди (календарні - завершена техно
логічна операція чи цикл, робоча зміна, доба, тиждень,
декада, наростаючий період з початку місяця, місяць);
-поточні періоди (техніко-економічні - місяць, квартал, наростаючий підсумок з початку року, рік);
- перспективні періоди (п'ять, десять років чи більше).
6. За методами та функціями управління, через які проявляється
прийняте рішення в розвитку суспільного виробництва:
9. облік, контроль, звітність;
10. розроблення планів (балансові та опгімізаційні розрахунки);
11. господарський розрахунок; комерційні взаємовідносини;
12. економічне стимулювання;
13. організація виробництва та праці;
14. регулювання технологічних параметрів (усунення небажа
них відхилень).
7. За методами оброблення та надання інформації всім ланкам
системної ієрархії відповідно до функцій управлінського пер
соналу:
-виявлення відхилень показників розвитку об'єкту від рівня, що намічено проміжними та кінцевими цілями;
15. встановлення належності конкретній підсистемі управління;
16. виявлення причини, що призвела до відхилення;
104
Менеджмент: теорія та практика
1. визначення тенденцій відхилення та причини, що його
викликала;
2. розроблення нормативів, що реально враховують умови
функціонування виробництва за показниками та факто
рами відхилення;
,-розроблення та вдосконалення методів і моделей узгодив-«ження всіх сторін та елементів розвитку суспільного виробництва;
3. визначення конкретної величини рішення з усунення нега
тивних та закріплення позитивних відхилень;
4. стандартизація рішень.
За формою прояву та забезпечення прийнятого рішення:
- наказ, розпорядження про технологічні, організаційні,
адміністративні, заохочувальні заходи;
-положення, інструкція про проведення нових робіт чи вдосконалення існуючих;
5. планові завдання;
6. технічні завдання, технічні та робочі проекти подальшого
розвитку виробництва.
2.1.3. етзлі процесу прийняття управлінських рішень
Згідно з класифікацією управлінських рішень можна викласти системнийзміст процесу прийняття рішень, склад його основних етапів:
Уточнення цілей розвитку системи та її підсистем.
2. Уточнення критеріїв ефективності управління та розвитку си
стеми й її підсистем.
3. Виявлення ступеня досягнення критеріїв за кінцевими та
проміжними цілями розвитку.
4. Виявлення основних причин відхилень у досягненні цілей та ла
нок (рівнів) системної ієрархії, які впливають ці на відхилення.
5. Встановлення тенденцій та повторюваності причин, що вик
лікають відхилення.
6. Порівняння ситуацій, що виникли, та причин відхилень з на
бором стандартних ситуацій та причин, їх кількісно-якісних
оцінок з варіантами прийняття рішень за ними.
105
О.А. Подсолонко
7. Вибір варіанту управлінського рішення, яке відповідає ситу
ації, що виникла.
8. Прийняття рішення з усунення небажаних ситуацій та причин
відхилення і з закріплення позитивних змін у процесах
суспільного виробництва.
9. Забезпечення прийнятого рішення документами, що ор
ганізують його виконання у відповідній ланці управління.
10. Перевірка виконання прийнятого рішення та результатів йо
го впливу на досягнення проміжних та кінцевих цілей розвит
ку підсистем та системи в цілому.
Кожний з перерахованих етапів процесу прийняття управлінських рішеньмає власну специфіку, враховує взаємодію всіх підсистем управліннянаведеної класифікації, а також зміст усіх груп класифікації управлінськихрішень.
Змістом першого етапу є чітке з'ясування управлінським персоналомкожного рівня системної ієрархії спільної цілі розвитку системи та цілейкерованої цим персоналом підсистеми. В економічній літературі аналогічнийетап називають "з'ясування проблеми та визначення цілей рішення",визначення завдання (цілей), з'ясування проблеми та визначення цілі,
"попереднє формулювання завдання (проблеми), визначення цілей організації".
Як видно з перерахованих понять, йдеться про цілі не лише і не так проприйняття рішень, як про цілі розвитку організації, системи. З цим не можнане погодитись. Цілі прийняття рішень, безумовно, підпорядковуються цілямрозвитку системи.
Основна ціль розвитку суспільства не є статичною, вона постійнозмінюється за Форман та змістом. Така динамічність значно ускладнюєпроблему, вимагає постійного оновлення проміжних цілей, зв'язків між ними,порушує усталені закономірності, народжує нові. Все це разом призводить донеобхідності розглядати процес управління на всіх його етапах, невиключаючи й процес прийняття рішень як науковий, творчий процес. Прицьому, природно, цілі етапів підготування та прийняття управлінських рішеньпідпорядковуються цілям розвитку системи та її підсистем.
Другий етап процесу прийняття рішень, як і перший, є певною міроюпідготовчим, спільним не лише для прийняття рішень, а й для усіх наведенихраніше функціонально-методичних підсистем.
Динамічність цілей розвитку системи та її підсистем, їхнього змісту тазакономірностей зв'язків між ними, зазначені в пер-
106
Менеджмент: теорія та практика шому етапі, істотно впливають також на вибір критеріїв їх досягнення.
Звичайно, ці проблеми проявляються не оперативно, не одночасно на всіх рівнях системної ієрархії суспільного виробництва, а від кінцевих цілей до проміжних, послідовно за технологічними ланками галузей народного господарства, охоплюючи періоди від 2-3 до 5-Ю років.
Менший період стосується галузей народного господарства, які випускають предмети споживання, безпосередньо вирішують завдання, що випливають з головної цілі розвитку суспільства. Більший період охоплює переробні та видобувні галузі промисловості. При цьому аналіз дозволяє виявити наявність тенденції росту темпів оновлення потреб у міру наближення технологічних процесів від видобувних галузей промисловості до переробних та особливо до тих, що задовольняють потреби людини.
У зв'язку з цим при використанні одних і тих самих показників як базидля критеріїв ефективності управління та розвитку системи ї її підсистемнеобхідно для зазначених галузей народного господарства враховувати різницюв динаміці вдосконалювання виробництва. В першу чергу ця різниця знаходитьвідображення у показниках та критеріях оцінки процесів впровадження новоїтехніки, зокрема розроблення, освоєння та впровадження новихвисокоефективних технологічних процесів та видів продукції.
На основі зазначеної вище тенденції з'являється можливістьпрогнозування зміни потреб до продукції, що випускається, на 5-Ю років упереробних та видобувних галузях, якщо мати інформацію про тенденції потреблюдини в поточний та оперативний періоди часу. Все це відповідноздійснюється на основі техніко-еко-номічних показників та критеріївуправління, що на них базуються.
Таким чином, враховуючи динамічність цілей та змісту розвиткусуспільного виробництва, зсуви в часі та неоднаково тривалість часовихперіодів, протягом яких у різних галузях відбувається оновлення продукції,що випускається, послуг, що надаються, та потреб суспільства, уточненнякритеріїв ефективності та розвитку суспільного виробництва в усіх йоголанках стає нагальною потребою, необхідністю. Це питання тим більше єважливим для кожної з функціонально-методичних підсистем управління, одноюз яких є прийняття рішень, оскільки тут на основі системи техніко -економічних показників, критеріїв та обмежень забезпечується функціонуванняоб'єкту (системи) управління відповідно до об'єктивно діючих економічнихзаконів.
107v
О.А. Подсолонко
Третій етап, на відміну від двох попередніх, практично є вже початковиметапом процесу прийняття рішень. Саме з моменту оцінення ступеня досягненнякритеріїв ефективності управління та розвитку всіх систем та її просторово -об'єктних підсистем, з моменту виявлення відхилень фактичних значеньтехніко-економічних показників від запланованих, фіксується необхідністьприйняття рішень. Безумовно, тут виникає необхідність методичногообгрунтування меж кількісного відхилення показників, за підвищення яких ужевтручається управлінський персонал, відповідного прийняття рішень,залучення того чи іншого рівня системної ієрархії.
Вирішення завдання виявлення ступеня досягнення критеріїв як закінцевими, так і за проміжними цілями розвитку системи ускладненедінамічністю зміни змісту цих цілей. На кожному наступному етапі (часовомуперіоді) розвитку системи однакові з попередніми етапами кількіснірезультати характерізуватімуть неоднаковий ступінь досягнення критеріїврозвитку. Це відповідно впливатиме на прийняття управлінського рішення.
Четвертий етап практично вирішує проблему виявлення ситуацій, щопризвели до відхилень фактичного розвитку суспільного виробництва від того,що вимагається відповідно до завдань, що визначені поставленими цілямирозвитку суспільства. Пошук таких ситуацій, виявлення відхилень доцільнопроводити методом дедукції - від загального до часткового. Інакше кажучи,спочатку має бути встановлено факт наявності відхилення в досягненнізагальної цілі розвитку системи кожного рівня - від найвищого донайнижчого: народне господарство, галузь, підприємство.
Далі відхилення розчленовується за складовими. Тут велике значення маєвстановлення пріоритету відхилень, за якими необхідно оперативно прийнятирішення, здійснити управлінський вплив. Розглядаючи склад кількісно-якіснихпоказників, що характеризують розвиток суспільного виробництва в умовахгалузі, її підприємств, напевно, пріоритет варто надати сукупностіпоказників та критеріїв, які дозволяють судити про виконання чи невиконаннязамовлень споживачів (планів поставок відповідно до укладених договорів).
Лише на цій основі далі деталізують відхилення за причинами їх виникнення.
Наступним кроком активного пошуку причин відхилень комплексурозглянутих підсистем управління, очевидно, є аналіз якості випущеноїпродукції чи наданих послуг, те, наскільки вони
108
Менеджмент: теорія та практика відповідають державним, перспективним чи світовим стандартам. І лише після цього доцільно розглядати відхилення та їх причини з виконання планів з обсягу виробництва в номенклатурі продукції. В економічній практиці традиційно було прийнято, на відміну від наведеної, зворотну послідовність розгляду результатів діяльності підприємств, об'єднань, галузей; така послідовність існує й досі.
Відповідно ухвалення рішення підлягає цій послідовності, що в результаті не дозволяє забезпечити всій системі управління досягнення кінцевої цілі розвитку суспільства. Запропонована послідовність аналізу відхилень та орієнтації прийняття рішень на досягнення кінцевих народногосподарських результатів дозволяє усунути зазначене відхилення, недолік.
Окрім виявлення причин відхилень в одержанні кінцевих результатів з підвищення добробуту та всебічного розвитку кожного члена суспільства, виникає необхідність дослідження причин відхилень у досягненні умов їх отримання - забезпечення безупинного росту та вдосконалення виробництва.
Сюди належать відхилення показників рівня використання трудових та матеріальних ресурсів, виробничих потужностей та причини, що їх зумовили.
За умови кількісної обмеженості зазначених вихідних ресурсів безупинний ріст та вдосконалення виробництва можливі лише на основі зниження їх витрат, підвищення їх питомої віддачі. Відповідно управлінські рішення орієнтуються на досягнення цієї цілі.
Найважливішим завданням в процесі підготування рішень на основі виявленихпричин відхилень за всіма перерахованими результатами та вихідними умовамиїх отримання є розподіл ухвалення кожного рішення в часі та за рівнемсистемної ієрархії. Ці питання досить специфічні та складні; їх будерозглянуто нижче. На п'ятому рівні встановлюється, чи є випадковими чизакономірними причини, що призвели до відхилень у розвитку, які тенденціїїх зміни (вони згасають, прогресують чи мають маятниковий характер). Прицьому широко застосовують математичні методи дослідження. Цей етап фактичновизначає направленість рішення, що приймається з кожного відхилення, пошукстандартних рішень та вибір варіанта управлінського рішення.
Тут вирішується завдання класифікації управлінських ситуацій, причин,що їх породили та викликали відхилення, які було розглянуто в попередньомуетапі, рівнів системної ієрархії, для яких характерні ці ситуації, таваріанти управлінських рішень для кожної ситуації та кожного ієрархічногорівня. Слід зазначити, що
109
О.А. Подсолонкоцей етап постійно розвивається. Класифікації управлінських ситуацій,причин, що їх породжують, та варіантів управлінських рішень, що євластивими для кожної ситуації, розробляються на основі аналізу великихоб'ємів інформації про хід процесу розвитку суспільного виробництва, профактичний зміст основних етапів управління цим розвитком. Такий аналізпроводять для взаємопов'язаних систем різного рівня складності (наведенихраніше просторово-об'єктних підсистем). Зазначені класифікації доповнюютьсята оновлюються інформаційно відповідно до змісту розвитку суспільноговиробництва, що постійно змінюється, динаміки його цілей, природною длятаких умов появою диспропорцій, що породжують ситуацію та причини відхиленьу розвитку виробництва.
На шостому етапі на основі сформованої в попередніх п'яти етапахінформації порівнюють фактичні ситуації, що призвели до відхилення відпоставлених цілей розвитку системи та її підсистем, з контрольними,стандартними ситуаціями. Вивчають кількісні оцінки управлінських рішень застандартними ситуаціями, розглядають варіанти цих рішень. Необхідна дляцього інформація може бути оформлена структурно-графічно або таблично.
Безумовно, найперспективнішим є вирішення цього завдання за допомогоюсучасної обчислювальної техніки, еко-номіко-математичних методів.
На цьому етапі аналізують, які наслідки мали ті чи інші варіантиухвалених рішень, виявляють, наскільки кількісно-якісні оцінки цих рішеньвідповідають результатам їх реалізації за кожною порівнюваною ситуацією.
Поряд з підготуванням конкретних управлінських рішень з ситуацій, щоаналізуються, та причин, що їх породили, тут відбувається уточнення таоновлення масивів стандартних ситуацій та кількісно-якісних оцінок за ними,які використовуються при ухваленні рішень.
На сьомому етапі, на відміну від п'ятого та шостого, де вирішувалосязавдання не лише з підготування управлінських рішень, потрібних у процесіоперативного втручання до процесу розвитку суспільного виробництва, а йпоточного та перспективного забезпечення системи прийняття рішень,здійснюється оперативний вибір варіантів управлінських рішень.
Для кожної ситуації, за відхиленнями показників, що характеризують рівень суспільного виробництва, ступінь досягнення критеріїв управління з кінцевих та проміжних цілей, обгрунтовується вибір того чи іншого варіанту управлінського рішення.
110
Менеджмент: теорія та практика
При цьому перебирання варіантів для кожної ситуації відбувається в напрямку послідовного дотримання таких умов:
7. визначеність очікуваного впливу на кінцеві чи проміжні
результати розвитку;
8. визначеність впливу на рівень використання вихідних ре
сурсів та потужностей;
9. конкретність осіб чи колективів - виконавців рішення,
що приймається.
Восьмий етап є логічним завершенням сьомого етапу. Тут безпосередньо відбувається ухвалення управлінського рішення. Як було вже зазначено, ці рішення можуть стосуватися як позитивних, так і негативних відхилень.
Рішення можуть мати найрізноманітнішій характер, але всі вони впорядковують завдяки застосуванню використаного в дослідженні методу, який дозволив дати взаємопов'язані класифікації підсистем управління та управлінських рішень.
Разом з перерахованими в сьомому етапі умовами вибору варіантіврішення безпосереднє прийняття рішень стосується практично обов'язковоговідображення його змісту та очікуваних дій у двох провідних методахуправління - плануванні та стимулюванні. Тут треба нагадати про їх провіднуроль у системі управління.
Якщо?? важливо розглядати суть управлінського рішення, його ухвалення, неможна не звернути увагу на те, що воно практично за будь-якою з ситуаційвтілюється в одному з видів планів - оперативному (календарному), поточ
(техніко-еконо-мічному) чи перспективному. Інакше кажучи, ухваленняуправлінського рішення направлене на коректування чи розроблення якогось ізпланів розвитку суспільного виробництва.
Враховуючи те, що зазначені управлінські рішення часто приймаються вумовах, прийнятих до виконання поточних планів, що збалансовані за всімавидами ресурсів, щоб їх змінити, потрібне додаткове економічне стимулюваннявиконавців виробничого процесу або посилення їх відповідальності зазабезпечення досягнення потрібних параметрів розвитку виробництва. Томууправлінське рішення з одного боку оформлюється як нове планове завдання, аз іншого - воно має характеризувати, яку міру заохочення чивідповідальності нестиме виконавець цього процесу за його виконання чиневиконання. На цьому самому етапі вирішуються питання необхідностівдосконалювання нор-
111
О.А. Подсолонкоматівної бази планування, методів планування, стимулювання, господарськогорозрахунку та комерційних взаємовідносин.
На дев'ятому етапі ухвалені рішення закріплюють у відповіднихдокументах. Ці документи носять директивний характер планових завдань, щозатверджуються керівником системи, а також стимулюючи-санкціональнійхарактер господарських договорів. У них висвітлено перераховвані в сьомомуетапі умови.
Десятий, завершальний етап процесу ухвалення рішень грає рользворотного зв'язку як у цьому процесі, так і в усій системі управління. Зодного боку, тут здійснюється контроль виконання ухвалених рішеньвиконавцями процесів суспільного виробництва, а з іншого - контролюєтьсяступінь досягнення проміжних та кінцевих цілей розвитку під впливомухвалених рішень. Фактично на цьому етапі перевіряють, наскільки кількісно -якісні оцінки рішень, ухвалених з певних ситуацій, відповідають результатамїхнього впливу на розвиток суспільного виробництва. У випадкуневідповідності та якщо відхилення тривають у ході розвитку об'єкта, процеспідготування та ухвалення управлінського рішення повторюється з шостогоетапу.
Таким чином, ухвалення рішень у системі управління є важливим самостійним етапом. Забезпечення єдності етапів ухвалення рішення та решти етапів процесу управління розвитком суспільного виробництва потребує застосування типового підходу в дослідженні систем управління. Розроблення класифікації підсистем управління є основою класифікації управлінських рішень.
Етапи процесу ухвалення управлінських рішень системно охоплюють усі етапи процесу управління та базуються на змісті класифікацій підсистем управління та ухвалених рішень. Найважливіші методи управління - планування та стимулювання, що опосередковано відбивають у системі управління суспільним виробництвом дію об'єктивних економічних законів, які забезпечують досягнення кінцевої мети розвитку су
