Процес управління та його основні стадії

Менеджмент

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РЕГІ ім. СТЕПАНА Дем'янчук

[email protected]

Курсова робота з дисципліни "Менеджмент" на тему:

Процес управління та його основні стадії

Виконала:

Перевірив:

РІВНЕ - 2004

З М І С Т

Вступ
.................................................. ..........................< br>.............. 3

1. Сутність і зміст процесу управління ................................ 4

1. Сутність і зміст процесу управління ......................... 4

2. Характеристика процесного підходу до процесу управління
.................................................. ................ 9

2. Характеристика сутності та змісту процесу управління.12

1. Зміст процесу управління

........................................ .12

2. Технологія процесу управління ................................. 14

3. Операції та процедури процесу управління .............. 19
Висновки
.................................................. ..........................< br>....... 26
Література
.................................................. ..........................< br>..... 27

Вступ

Необхідність в управлінській діяльності виникла фактично на першихетапах становлення людського суспільства. Первісні люди змушені були якосьбудувати свою діяльність. Так, під час полювання, пошуку рослинної їжівиникала необхідність створити групи мисливців, шукачів плодів тощо. Томувиникала потреба в перших, поки що примітивних, управлінських функціях
(розробка плану полювання на мамонта, розміщення мисливців при полюванні нахижаків, розбирання туші і т.д.). Але ця управлінська діяльністьздійснювалась непослідовно (кожний раз мала різний характер) та непродуманих
(не застосовувались єдині принципи та підходи, не враховувалисьзакономірності та попередній досвід). Тому не можна говорити про те, щонаука про менеджмент зародилась ще у первісні часи. Навіть з розвиткомлюдського суспільства (рабовласницьких лад, феодалізм тощо) певнихобгрунтованих підходів та механізмів не було створено. Давньоруський князьчи французький король, як правило, управляли своїм князівством
(королівством), приймаючи суперечливі та невіважені рішення. Чи не робилосьспроб вивчити закономірності управлінського процесу, узагальнити набутийдосвід.

З подальшим розвитком виробничо-господарської діяльності людей врешті -решт виникли певні організаційні форми (майстерні, господарства поміщиків,примітивні підприємства тощо). Однак у кожному випадку застосовувались своїособливі підходи в управлінні, які не базувалися на узагальнення,принципових положеннях, виявлених тенденціях.

Потреба в науці про менеджмент виникла в кінці XIX - на поч. XX ст. іпов'язана з появою великого машинного виробництва. Саме в цей періодформуються великі підприємства, на яких працюють десятки, сотні і навітьтисячі людей. Постають проблеми планування їх діяльності, організуванняробочих місць, створення ефективної системи формування зацікавленостіпрацівників в результатах роботи, розробки технологічних процесів,проведення точного обліку з метою забезпечення контролю тощо. Саме розвитокмашинного виробництва поставив перед економістами та технологами питанняпро необхідність дослідження закономірностей в управлінні людьми, виявленнятенденцій розвитку виробничо-господарської діяльності під дієюуправлінського впливу розробки стандартних положень, інструкцій тощо. Так,в цей період з'явились перші наукові дослідження у сфері управління.

1. Сутність і зміст процесу управління.

"Процес управління", або "організаційна структура управління" - однез ключових понять менеджменту, тісно зв'язане з метою, функціями, процесомуправління, роботою менеджерів і розподілом між ними повноважень. У рамкахцієї структури протікає весь управлінський процес (рух потоків інформації іприйняття управлінських рішень), в якому беруть участь менеджери всіхрівнів, категорій і професійної спеціалізації. Структуру процесу управлінняможна порівняти з каркасом будинку управлінської системи, побудованим длятого, щоб всі що протікають в ній процеси здійснювались вчасно і якісно.
Звідси та увага, що керівники організацій приділяють принципам і засобампобудови структур управління, вибору їхніх типів і віглядів, вивченнютенденцій зміни і оцінкам відповідності завдань організацій.

Під процесом управління розуміється упорядкована сукупність тривкавзаємопов'язаних елементів, що забезпечують функціонування і розвитокорганізації як єдиного цілого. Процес управління визначається також якформа розподілу і кооперації управлінської діяльності, в рамках якоїздійснюється процес управління по відповідних функціях, направлених нарішення поставлених задач і досягнення наміченої мети. З цих позиційструктура управління представляється в вигляді системи оптимальногорозподілу функціональних обов'язків, прав і відповідальності, порядку іформ взаємодії між її складовими органами, що входять в управління іпрацюючими в них людьми.

Ключовими поняттями процесу управління є елементи, зв'язки
(відношення), рівні і повноваження. Елементами процесу управління можутьбути як окремі робітники (керівники, фахівці, що служать), так і служби абооргани апарату управління, в яких та або інша кількість фахівців, щовиконають певні функціональні обов'язки. Є два направлення спеціалізаціїелементів процесу управління: а) в залежності від складу структурних підрозділів організаціївічленяються ланки структури управління, які здійснюють маркетинг,менеджмент виробництва, науково-технічного прогресу і т.п.; б) виходячи з характеру загальних функцій, що виконуються в процесіуправління, формуються органи, що займаються плануванням, що організовуютьвиробництво, працю і управління, контролюючи всі процеси в організації.

Відношення між елементами процесу управління підтримуються завдякизв'язкам, що прийнято поділяти на горизонтальні і вертикальні. Перші носятьхарактер погодження і є однорівневімі. Другі - це відношенняпідпорядкування. Необхідність в них виникає при ієрархічності побудовисистеми управління, та є за наявності різноманітних рівнів управління, накожному з яких переслідується своя мета.

При дворівневій структурі створюються верхні ланки управління
(керівництво організацією в цілому) і нижні ланки (менеджери, безпосередньокеруючі роботою виконавців). При трьох і більше рівнях в процесі управлінняформується так званий середній шар, що в свою чергу може складатися здекількох рівнів.

В структурі управління організацією розрізняються лінійні іфункціональні зв'язки. Перші суть відношення з приводу прийняття іреалізації управлінських рішень і рухи інформації між так званими лінійнимикерівниками, які являються особами, що повністю відповідають за діяльністьорганізації або її структурних підрозділів. Функціональні зв'язкиспрягаються з тими або іншими функціями менеджменту. Відповідновикористовується таке поняття, як повноваження: лінійного персоналу,штабного персоналу і функціональні. Повноваження лінійних керівників дадутьправо вирішувати всі питання розвитку довірених їм організацій іпідрозділів, а також віддавати розпорядження, обов'язкові для виконанняіншими членами організації (підрозділів). Повноваження штабного персоналуобмежуються правом планувати, рекомендувати, радити або допомагати, але ненаказувати іншим членам організації виконувати їхні розпорядження. Якщотому або іншому робітнику управлінського апарату надається право прийматирішення і вчиняти дії, звичайно що виконуються лінійними менеджерами, вінодержує так звані функціональні повноваження.

Між всіма названими вище що складають процес управління існуютьскладні відношення взаємозалежності: зміни в кожній з них (скажемо, числаелементів і рівнів, кількість і характер зв'язків і повноважень робітників)викликають необхідність перегляду всіх інших. Так, якщо керівництвоморганізації прийняте рішення про вступ в процес управління нового органу,наприклад, відділу маркетингу (функції якого раніше ніхто не виконував),потрібно водночас дати відповідь на наступні питання: які задачі будевирішувати новий відділ? Кому він буде безпосередньо підпорядкований? Щооргани і підрозділи організації будуть доводити до нього необхіднуінформацію? На яких ієрархічних рівнях буде виявлена нова служба? Якимиповноваженнями наділяються робітники нового відділу? Що форми зв'язківповинні бути встановлені між новим відділом і іншими відділами?

Збільшення кількості елементів і рівнів в процесі управління неминучепризводить до багатократного зростання числа і складності зв'язків, щовиникають в процесі прийняття управлінських рішень; слідством цього нерідкоє уповільнення процесу управління, що в сучасних умовах тотожно погіршеннюякості функціонування менеджменту організацій.

До структури управління подається безліч вимог, що відбивають їїключове значення для менеджменту. Вони враховуються в принципах формуванняпроцесу управління, розробці яких було присвячено чимало робіт вітчизнянихавторів в дореформений період. Головні з цих принципів можуть бутисформульовані наступним чином:

1. Організаційна структура управління повинна передусім відбиватимету і завдання організації, а отже, бути підлеглій виробництву і йогопотребам.

2. Слід передбачити оптимальний розподіл праці між органамиуправління і окремими робітниками, що забезпечує творчий характер роботи інормальне навантаження, а також належну спеціалізацію.

3. Формування процесу управління потрібно зв'язувати з визначеннямповноважень і відповідальності кожного робітника і органу управління, зівстановленням системи вертикальних і горизонтальних зв'язків між ними.

4. Між функціями і обов'язками, з одного боку, і повноваженнями івідповідальністю з іншого, необхідно підтримувати відповідальність,порушення якого призводить до дисфункції системи управління в цілому.

5. Організаційна структура управління повинна бути адекватноюсоціально-культурним умовам організації, що виявляє істотний вплив нарішення відносно рівня централізації і деталізації, розподілу повноважень івідповідальності, міри самостійності і масштабів контролю керівників іменеджерів. Практично це означає, що спроби сліпо копіювати структурууправління, що успішно функціонують в інших соціально-культурних умовах, негарантують бажаного результату.

Реалізація цих принципів означає необхідність врахування приформуванні (або перебудові) структури управління безлічі різноманітнихчинників, які впливають на процес управління.

Головний чинник, "що задає" можливі контури і параметри процесууправління, - сама організація. Відомо, що організації розрізняються побагатьох критеріях. Різноманітність організацій в Україні передбачає великукількість підходів до побудови управлінських структур. Ці підходирізноманітні в комерційних організаціях і некомерційних, великих, середніхі малих, що знаходяться на різних стадіях життєвого циклу, де є різнийрівень розподілу і спеціалізації праці, автоматизації, ієрархічних і
"плоских", кооперування і так далі. Очевидно, що структура управліннявеликими підприємствами більш складна у порівнянні з тієї, що потрібнаневеликій фірмі, де всі функції менеджменту зосереджуються в руках одного --двох членів організації (звичайно керівника і бухгалтера), де відповіднонемає необхідності проектувати формальні структурні параметри. По мірізростання організації, а значить, і обсягу управлінських робіт,розвивається розподіл праці і формуються спеціалізовані ланки (наприклад,по управлінню персоналом, виробництвом, фінансами, іноваціямі і т.п.),злагоджена робота яких вимагає координації і контролю. Побудова формальноїструктури управління, в якій чітко визначені ролі, зв'язки, повноваження ірівні, стає імперативом.

Слід звернути увагу на поєднання процесу управління з фазамижиттєвого циклу організації, про що, нажаль, нерідко забувають проектанти іфахівці, вирішуючи задачу вдосконалення управлінських структур. На стадіїзародження організації управління нерідко здійснюється самим підприємцем.
На стадії зростання відбувається функціональний розподіл праці менеджерів.
На стадії зрілості в структурі управління найчастіше реалізується тенденціядо децентралізації. На стадії спаду звичайно розробляються міри повдосконаленню управлінської структури у відповідності з потребами ітенденціями у зміні виробництва. Нарешті, на стадії припинення існуванняорганізації структура управління або повністю руйнується (якщо фірмаліквідується), або відбувається її реорганізація (бо скоро дану фірмупрієднує до себе інша компанія, що прістосовує структуру управління до тієїфази життєвого циклу, в якій вона знаходиться).

На формування процесу управління впливають зміни організаційних форм,в яких функціонують підприємства. Так, при входженні фірми в склад якогосьзгуртування, скажемо, асоціації, концерну і т.п., відбувається перерозподілуправлінських функцій (частина функцій, природно, централізується), томуміняється і структура управління фірми. Але, навіть, якщо підприємствозалишається самостійним і незалежним, але стає частиною організаційноїмережі, що об'єднує на тимчасовій основі ряд взаємопов'язаних підприємств
(найчастіше для використання сприятливої ситуації), йому потрібно вносити всвою управлінську структуру ряд змін. Це зв'язане з необхідністюпідсиленням функцій координації і адаптації до систем менеджменту іншихкомпаній, що входять в мережу.

Важливий чинник формування управлінських структур - рівень розвиткуна підприємстві інформаційної технології. Загальна тенденція додецентралізації "електронного інтелекту", що веде до зростання числаперсональних комп'ютерів при одночасному розширенні використання на рівніпідприємства локальних мереж, веде до ліквідації або скорочення обсягуробіт по ряду функцій на середньому і низовому рівнях. Це відноситьсяпередусім до координації роботи підлеглих ланок, передачі інформації,узагальнення результатів діяльності окремих співробітників. Прямимрезультатом використання локальних мереж може бути розширення сфериконтролю керівників при скороченні числа рівнів управління на підприємстві.

У цьому контексті слід відзначити, що сучасний розвиток інформаційнихсистем призводить до формування нового типу підприємств, що в західнійлітературі отримали назву "віртуальних" компаній (організацій). Під нимирозуміють сукупності незалежних (найчастіше невеликих за розмірами)підприємств, що є немов би вузлами на інформаційній мережі, що забезпечуєїх тісну взаємодію. Єдність і ціленаправленість в роботі цих фірмдосягаються завдяки гнучкому електронному зв'язку на базі інформаційноїтехнології, що пронизує буквально всі сфери їхньої діяльності. Тому кордониміж цими організаціями, стають "прозорими", і кожна з них може розглядатисяпредставником компанії в цілому.

1.2. Характеристика процесного підходу до процесу управління.

Ця концепція, що означає великий поворот в управлінській думці.

Управління розглядається як процес, тому що робота з досягнення цілейза допомогою інших - це не яка-небудь одноразова дія, а серія безупинний,взаємозалежних дій. Ці дії, кожна з яких сама по собі є процесом, дужеважливі для успіху організації. Їх називають управлінськими функціями.

Кожна управлінська функція теж являє собою процес, тому що такожскладається із серії взаємозалежних дій. Процес управління є загальноюсумою усіх функцій.

Процес управління складається з чотирьох взаємозалежних функцій:планування, організації, мотивації і контролю.

1.Планування.

Функція планування припускає рішення про те, якими повинні бути ціліорганізації і що повинні робити члени організації, щоб досягти цих цілей.
По своїй суті, функція планування відповідає на три наступних основнихпитання:

1.Де ми знаходимося в даний час? Керівники повинні оцінювати сильні іслабкі сторони організації в таких областях як фінанси, маркетинг,виробництво, трудові ресурси, наукові дослідження і розробки.

2.Куді ми хочемо рухатися? Оцінюючи можливості і погрози внавколишнім середовищі, такі як конкуренція, клієнти, закони, політичніфактори, економічні умови, технологія, постачання, керівництво визначає,яким повинні бути цілі організації і що може перешкодити організаціїдосягти цих цілей.

3.Як ми збираємося зробити це? Керівники повинні вирішити як загалом,так і конкретно, що повинні робити члени організації, щоб досягти виконанняцілей організації.

Планування - це один зі способів, за допомогою якого керівництвозабезпечує єдиний напрямок зусиль усіх членів організації до досягнення їїзагальних цілей.

Планування в організації не являє собою окремої події в силу двохістотних причин. По-перше, хоча деякі організації припиняють існуванняпісля досягнення цілі, заради якої вони спочатку створювалися, багато хтопрагнуть продовжити існування як можна довше. Тому вони заново визначаютьчи змінюють свої цілі.

Друга причина, по якій планування повинне здійснюватися безупинно --це постійна невизначеність майбутнього. У силу змін у навколишнімсередовищі або помилок у судженнях, події можуть розвертатися не так, як цепередбачало керівництво при виробленні планів. Тому плани необхіднопереглядати, щоб вони узгоджувалися з реальністю.

2.Організація.

Організовувати - значить створити деяку структуру. Існує багатоелементів, які необхідно структурувати, щоб організація могла виконуватисвої плани і тим самим досягати своєї мети. Одним з цих елементів є робота,конкретні завдання організації.

Оскільки в організації роботу виконують люди, іншим важливим аспектомфункції організації є визначення, хто саме повинен виконувати кожнеконкретне завдання з великої кількості таких завдань, що існують у рамкахорганізації, включаючи і роботу з управління.

3.Мотівація.

Керівник завжди повинен пам'ятати, що навіть прекрасно складені планиі найсучасніша структура організації не мають ніякого смислу, якщо хтось невиконує фактичну роботу організації. І завдання функції мотивації полягає втому, щоб члени організації виконували роботу відповідно до делегованих їмобов'язками і погоджуючись із планом.

Керівники довідалися, що мотивація, тобто створення внутрішньогоспонукання до дій, є результатом складної сукупності потреб, які постійнозмінюються. В даний час ми розуміємо, що для того, щоб мотивувати своїхпрацівників ефективно, керівнику варто визначити, які ж насправді потреби,і забезпечити спосіб для працівників задовольняти ці потреби через гарнуроботу.

4.Контроль.

Контроль - це процес забезпечення того, що організація дійсно досягаєсвоїх цілей. Існує три аспекти управлінського контролю. Установленнястандартів - це точне визначення цілей, що повинні бути досягнуті впозначений відрізок часу. Воно грунтується на планах, розроблених у процесіпланування. Другий аспект - це вимір того, що було в дійсності досягнуто завизначений період, і порівняння досягнутого з очікуваними результатами.
Третя фаза, де підприємницькі дії, якщо це необхідно, піддаються корекціїсерйозних відхилень від первісного плану.

Чотири функції управління мають дві загальні характеристики: усі вонивимагають прийняття рішень, і для усіх необхідна комунікація, обмінінформацією, щоб одержати інформацію для ухвалення правильного рішення ізробити це рішення зрозумілим для інших членів організації.

2. Характеристика сутності та змісту процесу управління.

1. Зміст процесу управління.

Процес управління - діяльність об'єднаних у визначену системусуб'єктів управління, спрямована на досягнення цілей фірми шляхомреалізації певних функцій з використанням методів управління.

Як правило, процеси управління фірмою дуже різноманітні, багатогранніі мають складну структуру (складаються з великого числа стадій і фаз). Узагальному значенні процес управління складається з загальних функційуправління, що поєднуються в цикли управління (рис.1).

Рис. 23. Цикл управління.

Рішення - центральний момент усього процесу управління. Можнасказати, що суттю професії менеджера є прийняття рішень.

У широкому значенні це поняття включає і підготовку рішення
(планування), у вузькому значенні це вибір альтернативи. У рамкахперспективного планування приймаються основні рішення (що робити?), потім упроцесі поточного планування, організації, мотивації, координації,регулювання, змін планів - рішення у вузькому значенні (як робити?), хочатака границя є умовною.

На практиці проблема рішення специфічна тиском термінів, недолікомкваліфікації або ж інформації для рішення, ненадійністю методів, схильністюменеджерів до рутини, розбіжностями між особами, що приймають рішення. Усівиди рішень, прийнятих у процесі управління, можна класифікувати почисленних ознаках:

- по об'єкту рішення (орієнтовані на цілі чи засоби, основні структурні або ситуаційні);

- надійності вихідної інформації (на основі надійної інформації, ризикові і ненадійні) ;

- термінам дії наслідків (довго-, середньо-, короткострокові);

- зв'язку з ієрархією планування (стратегічні, тактичні, оперативні);

- частоті повторюваності (випадкові, повторювані, рутинні);

- виробничому охоплення (для усієї фірми, вузькоспеціалізовані);

- числу рішень у процесі їхнього прийняття (статичні, динамічні, одне - і багатоступінчасті);

- особи, які приймають рішення (одноособові, групові, з боку менеджерів, з боку виконавців);

- обліку зміни даних (тверді, гнучкі);

- незалежності (автономні, що доповнюють один одного);

- складності (прості і складні).

Найбільш типові рішення, прийняті менеджерами фірм, можнакласифікувати в такий спосіб:

- ситуаційні, рутинні, відомчі рішення;

- рішення середньої складності (поточні уточнення галузі діяльності, рішення під стресом і при тиску термінів, рішення у виняткових випадках) ;

- інноваційні і визначальні рішення.

1 Технологія процесу управління.

Управління персоналом - життєво обумовлена стратегічна функція, якапротягом 20 століття сформувалася в самостійну структуру в ході еволюціїрізноманітних форм управління.

Як виявилося, основною мірою прогресу і розвитку діяльності є людиназ її потребами, мотиваціями і конкретними інтересами.

Управління персоналом, як соціальна функція, таким чином сталаоб'єктивним продовженням людської потреби і здатності до самозбереження,але вже на більш високому рівні - рівні людських організацій.

У зв'язку з цим змінюються відносини між керівниками організацій, міжкерівником і підлеглими, між усіма працівниками усередині організації.
Змінюється відношення і до персоналу організації, тому що соціальнаспрямованість економічних реформ повертає їх обличчям до людини, персоналуорганізації.

Управління персоналом зосереджено на робітниках та службовцях, якізнаходяться в організаційному середовищі фірми.

Воно в цілому стосується керівників нижчої, середньої і вищої ланокуправління.

Великі, середні і малі фірми ясно усвідомлюють: для того, щоброзвиватися, процвітати, зберігати здоров'я людей і стабільність колективу,вони повинні оптимізувати віддачу від вкладень будь-яких ресурсів, будь торесурси фінансові, матеріальні або людські.

Управління людськими ресурсами - це діяльність, виконувана напідприємствах, що сприяє найбільш ефективному використанню робітників таслужбовців для досягнення організаційних і особистих цілей.

Політика управління персоналом - загальне керівництво в прийняттірішень по найважливіших напрямках у галузі управління персоналом.

Технологія управління персоналом - специфічний напрямок діяльностівідділу по управлінню персоналом: докладно пояснювати людям їхні службовіобов'язки і як будувати свою діяльність.

Ефективність роботи управлінського апарату значно підвищується, коликерівництво фірми піклується про людей; у результаті підвищується їхжиттєвий тонус і психологічний клімат у колективі. Підкреслимо три моменти,що відносяться до управління персоналом:

1) управління персоналом є діяльнісно-орієнтованим і спрямованим в основному на практичні дії, ніж на різного роду канцелярські дії або правила, хоча в ряді моментів виконання необхідних інструкцій і правил є визначальним при виконанні підлеглими своїх обов'язків; наприклад, виконання технічними службами своїх завдань по будівництву або обслуговуванню мереж електропостачання в діючих електроустановках, коли невиконання або нечітке виконання інструкцій може призвести до збитку або навіть загрожувати життю підлеглого персоналу (конкретного виконавця); < p> 2) управління персоналом є індивідуально орієнтованим, коли коженпрацівник повинен розглядатися як особистість і йому пропонується виконанняробіт (наскільки це можливо), що відповідають його індивідуальним бажанням.
Тут мається на увазі, що працівник одні обов'язки може виконувати з
«Душею», дуже грамотно і з найбільшою користю для фірми, ніж, можливо, іншіпрацівники, а інші обов'язки - тільки чітко по інструкції. І тут,найчастіше, дуже ефектний прийом управління, коли працівник, який навітьвідмінно виконує свої обов'язки, через певний час (3-4 роки - з досвідуіноземного менеджменту) переходить на іншу роботу в межах його компетенціїз його бажання, що дає новий імпульс при виконанні нових обов'язків;

3) управління персоналом є перспективно орієнтованим.

Ефективне управління персоналом повинне допомагати фірмі через їїзабезпечення компетентними і зацікавленими в результатах своєї праціпрацівниками. Звідси, - людський фактор повинен постійно враховуватися як утактичних (короткострокових), так і довгострокових стратегіях фірми.

В умовах ринкової економіки виживання є дуже важливим завданням будь -якої господарської і комерційної фірми (підприємства, організації).

Управління персоналом - діяльність, покликана бути важливою гарантієютого, що підприємство буде працювати ефективно.

організаційну ефективність або її недолік можна визначати,розглядаючи такі критерії і показники, як: задоволеність працівника,кількість гострих конфліктів, скарг і т.д. У фірмі повинні враховуватисяусі виникаючі як позитивні, так і негативні моменти і по кожному з нихпісля аналізу повинні прийматися відповідні рішення. У більшостіорганізацій ефективність управління вимірюється балансом такиххарактеристик як: досягнення поставлених цілей, ефективне використанняможливостей персоналу, приплив і збереження висококваліфікованих ізацікавлених службовців. І це результат правильної ефективної роботи зорганізації управління.

Керівники, що успішно ведуть справу, усвідомлюють, що людські ресурсизаслуговують на увагу, тому що вони є важливим чинником при прийняттістратегічних управлінських рішень, що визначають майбутнє фірми.

Для успішної роботи фірми, потрібно три найважливіших елементи:завдання і стратегія (її виконання), організаційна структура й управлінняперсоналом.

Люди обмежують або збільшують силу і слабість фірми, усі поточнізміни в роботі фірми часто зв'язані зі змінами в сфері людських ресурсів,таких, як зміни в угодах, освіті, відношенні службовців до своєї роботи.

Функція управління персоналом у цьому випадку полягає в тому, щобвживати заходів по цих змінах.

Одна з проблем вищого управління в галузі стратегічного планування,планування, що стосується людей, полягає в тому, що всі ресурси можнаоцінити в грошовому вираженні, а людські ресурси «не переводяться нагроші ».

Завдання полягає в сполученні оцінки фінансових, матеріальних ілюдських ресурсів фірми, що зважується або відділом по управліннюперсоналом, або окремими керівниками (у більш дрібних фірмах).

Цілі управління персоналом:

1) забезпечення організації добре підготовленими і зацікавленими

(мотіваційнімі) працівниками;

2) доведення до кожного працівника намірів (планів) відділу по управлінню персоналом;

3) активне використання кваліфікації, практичного досвіду, майстерності і працездатності співробітників.

Цілі управління персоналом можна досягти, якщо спиратися на кожногопрацівника, при цьому з кожним працівником повинна проводитися кропіткаробота.

Комплексний підхід до управління персоналом вимагає інтеграціїосновних функцій і таких напрямків, як:

1) організаційно-кадрової функції;

2) навчально-виховної функції;

3) соціально-економічної функції;

4) дослідно-проектної функції;

5) психолого-педагогічної функції;

6) інформаційно-аналітичної функції.

Перераховані функції є елементами діагностичної моделі функціонуванняуправління персоналом.

Отже, управління персоналом містить у собі:

1) допомогу фірмі в досягненні її цілей;

2) ефективне використання майстерності і можливостей працівників;

3) забезпечення фірми висококваліфікованими і зацікавленими службовцями;

4) прагнення до найбільш повного задоволення службовців своєю роботою;

5) розвитку і підтримці на високому рівні якості життя, що робить бажаною роботу в цій фірмі;

6) допомога в створенні гарного морально-психологічного клімату;

7) управління ростом кар'єри і взаємній вигоді працівника і фірми.

Складовими елементами процесу управління є призначена (підібранасамостійно) група фахівців, ціллю діяльності якої є підвищення виробничої,творчої віддачі й активності персоналу, розробка і реалізація програмирозвитку кадрів організації.

В організації розробляється стратегія управління людськими ресурсами:визначаються перспективні орієнтири використання персоналу, йоговідновлення й удосконалювання, розвиток мотивації.

У системі управління персоналом виділяють чотири групи факторів:
1. Техніко-технологічні:

1.1. зміна структури і форм зайнятості, диференціація персоналу іформування «внутрішнього ринку праці»;

2. безупинне підвищення кваліфікації і перепідготовка персоналу;
2. Особистісні:

1. перегляд принципів зайнятості, гнучкі, індивідуальні форми роботи;

2. орієнтація системи стимулювання на підприємництво, участь в управлінських рішеннях;
2. Економічні і соціально-політичні

1. акумулювання передового досвіду управління кадрами;

2. створення нових форм конструктивного співробітництва працівників, профспілок і адміністрації компаній;
3. Розвиток теорії управління:

1. підвищення аналітичної обгрунтованості рішень по використанню трудових ресурсів;

4.2. розуміння ролі особистості в забезпеченні ефективної роботиорганізації.

5 Операції та процедури процесу управління.

На рисунку 2 зображена схема групування операцій процесу управління.

Рис. 2. Групування основних операцій процесу управління.

Кожна з операцій, представлених у даній схемі має певний склад дій,формування і здійснення яких забезпечує операційне функціонування процесууправління. У нижче наведеній таблиці міститься склад кожної з операцій атакож умови їх успішного виконання.

Таблиця 1.

Зміст операцій процесу управління та умови їх успішного виконання

Прийняття колективних рішень - одна з найбільш важливих процедурпроцесу управління. На відміну від процедури визначення результуючихекспертних оцінок вона припускає не тільки розрахунок результатуколективної експертизи, але і використання спеціальних методів відкритогообговорення альтернативних варіантів рішень, додаткового обміну інформацієюміж особами, що приймають особисту участь у процесі прийняття рішень,узгодження протилежних точок зору, пошуку компромісу і т.д.

Ще однією важливою відмінністю обговорюваних процедур є те, щорішення, прийняті колективно остаточні, у той час як результуючі експертніоцінки служать лише необхідною базою для прийняття управлінських рішень.

У процесі ухвалення колективного рішення може бути запитанадодаткова експертна інформація від фахівців, що приймали участь упідготовці й обгрунтуванні альтернативних варіантів рішень.

Процес і процедура прийняття рішень.

Для того щоб прийняти управлінське рішення, кожен менеджер повинендобре розбиратися не тільки в понятійному апараті, але і доситькваліфіковано при цьому застосовувати на практиці:

. методологію управлінського рішення;

. методи розробки управлінських рішень;

. організацію розробки управлінського рішення;

. оцінку якості управлінських рішень.

Спробуємо коротко розглянути інструментарій і понятійний апаратменеджера.

Методологія управлінського рішення являє собою логічну організаціюдіяльності по розробці управлінського рішення, що включає формулювання метиуправління, вибір методів розробки рішень, критеріїв оцінки варіантів,складання логічних схем виконання операцій.

Методи розробки управлінських рішень містять у собі способи і прийомивиконання операцій, необхідних у розробці управлінських рішень. До нихвідносяться способи аналізу, обробки інформації, вибору варіантів дій і ін.

Організація розробки управлінського рішення припускає упорядкуваннядіяльності окремих підрозділів і окремих працівників у процесі розробкирішення. Організація здійснюється за допомогою регламентів, нормативів,організаційних вимог, інструкцій, відповідальності.

Технологія розробки управлінського рішення - варіант послідовностіоперацій розробки рішення, обраний за критеріями раціональності їхньогоздійснення, використання спеціальної техніки, кваліфікації персоналу,конкретних умов виконання роботи.

Якість управлінського рішення - сукупність властивостей, який володієуправлінське рішення, що відповідають тією чи іншою мірою потребамуспішного вирішення проблеми. Наприклад, своєчасність, адресність,конкретність.

Об'єкт ухвалення управлінського рішення - багатогранна діяльністьпідприємства незалежно від його форми власності. Зокрема, об'єктомухвалення рішення є наступні види діяльності:

. технічний розвиток;

. організація основного і допоміжного виробництва;

. маркетингова діяльність;

. економічний і фінансовий розвиток;

. організація заробітної плати і преміювання;

. соціальний розвиток;

. управління;

. бухгалтерська діяльність;

. кадрове забезпечення;

. інші види діяльності.

Рішення - результат вибору з безлічі варіантів, альтернатив і являєсобою керівництво до дії на основі