Аді Ендре

Аді Ендре [Ady Endre, 1877-1919] - найбільший після Петефі представник угорської поезії. З боку батька він родом зі старої дворянської сім'ї, з боку матері - Нащадок протестантських пасторів.

За закінчення школи А. протягом кількох років співпрацював у провінційних газетах, писав вірші, але остаточно визначився тільки тоді, коли, за наполяганням друзів і здійснюючи свою заповітну мрію, відправився в Париж, де з невеликими перервами прожив до 1912.

Якщо в Угорщині він обтяжувався провінційної, ворожої всякому прогресу атмосферою, то в Парижі він у невідомих до того угорської поезії тонах висловлював своє хвороблива пристрасть до відсталою і далекою від капіталістичної культури батьківщині. Його перша збірка «Нові поезії» [1905] і цілий ряд що послідували збірників розкололи угорський літературний світ на два ворожі табори.

Революційне в той час виступ А. не обмежилася рамками літератури, воно глибоко зорано «мадярській новь», як називав А. відсталу угорську громадськість, яка на той час заворушилась під впливом розвилися в Угорщині капіталістичних відносин і радикальних ідей Заходу. Атаки молодих опозиціонерів на консерватизм весь час посилювалися, їх націоналістичні гасла мало-помалу привернули до себе радикальну частину буржуазії і навіть політично безправний робітничий клас.

Покоління А. виховалося в обстановці перевороту, і літературна творчість його мало вже свою особливу ідеологію. Нові досліди в області техніки стилю А. викликали не менше обурення, ніж те нове, що вони висловлювали; консервативні органи відчули, що новий рух на літературному фронті починає загрожувати їх політичним та громадським інтересам. Вони перейшли в наступ. Однак заперечувати обдарованість більшості молодих письменників, що групувалися навколо А., вони не могли. Тому контрнаступ консерваторів проводилося під виглядом боротьби з політичною небезпекою нової літератури.

А. таврували як «зрадника батьківщини» та ін У 1908 під ідейним керівництвом А. був заснований журнал «Захід». Навколо цього журналу згуртувалися тзв. «Західняки». Вхідні в цю групу письменники не мали єдиної ідеологічної платформи і мистецької програми, їх об'єднувала гол. обр. боротьба проти спільного ворога -- офіційного консерватизму - як у галузі політики, так і в галузі літератури, проти феодальних станів, що грали в політичному житті ще дуже велику роль. Головою руху був А. Його могутня в своєї суперечливості індивідуальність, його ворожа своєї власної породу і в той же час типово «мадярська» натура, насичена європейської занепадницького і разом з тим фанатизмом «сильного», наклала свій відбиток на всю літературну революцію. Він був типовим бунтарем і індивідуалістом, але його індивідуалізм ніяк не можна ототожнювати з вузькою замкнутістю й естетики егоцентризмом інших «західників». Характер віршів А. сильно нагадує поезію куруців (угорських повстанців XIII ст. проти Габсбургів). У свій час А. був близький до робітничого руху і друкував в органі соц.-дем. партії ряд своїх віршів, присвячених пролетаріату і майбутньої революції. Він також був пов'язаний із революційним студентством та молоддю; цей зв'язок демонструє ряд його дуже сильних бунтарських віршів, захоплюючих, як і всі поетичне творчість А., своїми сміливими образами, новими словотворення і оригінальній силою своєї ритміки. В останні роки А. зламала хвороба; війна 1914-1918 застала його вже у такому душевному та фізичному стані, що викликала в ньому вже тільки ослаблений пацифістський протест проти винищення його раси. Він помер напередодні пролетарської революції в Угорщині. Його літературна спадщина і кількісно дуже велика: близько 15 збірок віршів, багато повістей і не позбавлені значення публіцистичні статті. Він видав з своїми примітками революційні вірші Петефі. Багато його віршів переведено на німецька яз. (переклад Г. Мацнер, Е. Франьо і Г. Гергольд). Російські переклади см. у збірнику «Угорська революційна поезія», ред. І. Матейка, М., 1925.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://feb-web.ru/