УКООПСПІЛКА
Полтавський університет споживчої кооперації УКРАЇНИ
Кафедра менеджменту
Реферат на тему:
"Сучасний стан науково-технічної сфери в Україні "
Виконала:
Студентка групи МЗД-31
Шапошнікова Т.В.
Полтава-2003 р..
У сучасних умовах глобалізації економічного життя розвинуті країни, денаука виконує роль головного економіко-відтворювального фактора,забезпечують свій розвиток за рахунок вдосконалення існуючих технологій,техніки та використання принципово нових наукових досягнень. Міжнароднийтехнологічний та науковий обмін, трансфер інтелектуального потенціалу --одна з ознак нашого часу.
Зрозуміло, що Україна стане процвітаючою державою тільки тоді, коливона зможе комплексно і ефективно освоїти в своїх інтересах території таресурси, якими володіє. Але зробити це неможливо без тісної економічної ітехнологічної співпраці з розвинутими країнами. Тому стратегічною метою для
України повинно бути її входження до міжнародних науково-технічних потоків,які дозволять модернізувати вітчизняне виробництво, забезпечитиконкурентоспроможність основних галузей промисловості.
охарактеризуємо стан науково-технічної сфери в Україні. За 1998 рікнауково-технічними організаціями України було створено 268 зразків новоїтехніки, або 5,3 зразків на 1 млн. населення (в Росії відповідний показниксклав 6,8 зразків на 1 млн. населення). Розрахунки свідчать, що за останніроки їхня кількість щорічно зменшується в середньому майже на 20%. Середстворених зразків нової техніки переважало електротехнічне, хімічне,компресорна, нафтопромислового та нафтогазопереробної устаткування,автомобілі, технологічне устаткування для харчової промисловості.
Хоча в останні роки було створено менше зразків нової техніки ніж упопередні, питома вага прийнятих до опанування об'єктів нової технікизагальною кількістю була в середньому на 6,6% вищою. Оцінка технічногорівня створених зразків свідчить, що їх переважна частина не відповідаєсучасним вимогам. Так, частка зразків, при створенні яких використовувалисяпринципово нові технічні рішення, в останні роки не перевищувала 7% (у
Росії цей показник минулого року склав 44,1%). У результаті лише 7 (2,6%)із загальної кількості створених минулого року зразків нової техніки засвоїми техніко-економічними характеристиками перевищили кращі світовіаналоги. Суттєво, що технічний рівень кожного третього зразку не визначавсячерез відсутність на підприємствах інформації про кращі світові аналоги. Узв'язку з цим без урахування кращих світових аналогів було створено 60%зразків устаткування для чорної та кольорової металургії, харчовоїпромисловості, понад 30% - апаратури та устаткування засобів зв'язку,електротехнічного устаткування, землерийна машин та устаткування культурно -побутового призначення. Таке становище спричинене насамперед тим, що напочатку 90-х років з набуттям підприємствами та організаціями господарськоїнезалежності (згідно із Законом України Про підприємства в Україні)останні з метою економії стали ліквідовувати патентно-ліцензійні структури.
Упродовж останніх років спостерігається процес скорочення чисельностівинахідників, авторів промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій
- Їх кількість постійно зменшується, що, безумовно, негативно впливає напроцес створення нової техніки. Так, у 1998 році вона складала 47,2 тис..чоловік або 85,8% від рівня 1996 р.. Через брак необхідної інфраструктури таумов для плідної діяльності, "інноваторі", у західному розумінні, в Україніпо суті так і не з'явилися, а винахідники працюють здебільшого "на знос",на декваліфікацію і на "витік мізків".
Структура науково-технічних робіт (НТР) за своєю номенклатурою тапитомою вагою складових в останні роки практично не відрізняється і всередньому складає:
. науково-дослідні роботи (39,6 %);
. проектно-конструкторські і технологічні роботи (35,2 %);
. виготовлення дослідних зразків виробів (15,7 %);
. науково-технічні послуги (6,5 %);
. проектні роботи для будівництва (6,5 %).
Фінансування НТР 1998 року здійснювалося з наступних джерел:
. кошти держбюджету (28,8% від загального обсягу фінансування);
. кошти замовників НТР (62,2 %);
. власні кошти організацій, що виконували НТР (3,1 %);
. кошти Держіннофонду (1,9 %);
. кошти інших джерел (4,0 %).
Порівняння показника чисельності спеціалістів, які працюють у науково -технічній сфері України, з розрахунку на 10000 зайнятих в економіці держави
(у 1997 р. - 84 чол.) з відповідним показником ряду європейських країн і
Росії вказує на те, що Україна поступається останній (143 чол.), А такожтаким країнам, як Німеччина (125 чол.), Франція (122 чол.), Великобританія
(97 чол.), Бельгія (95 чол.). Але за цим показником Україна поки щознаходиться попереду таких країн, як Австрія (67 чол.) та Італія (60 чол .).
Україна впевнено посідає перше місце у світі за густиною кадровогонауково-технічного потенціалу, значно випереджаючи Японію, Ізраїль, Росію і
США. У той же час за рівнем продуктивності національної економіки Україназаймає тільки 82-ге місце у світі, програючи Японії у 10,8 рази; Ізраїлю --у 7,8; Росії - у 1,9; США - у 13,2 рази. Такий вражаючий розрив між наявнимресурсом одного з головних факторів економічного росту та рівнемнаціональної продуктивності є характерним для всіх постсоціалістичнихкраїн. Так, відповідно за показниками, що порівнюються, ці країни займаютьмісця: Росія - 4 та 59; Болгарія - 5 та 61; Білорусь - 10 та 52; Естонія -
11 та 50; Словенія - 13 та 26; Словаччина - 22 та 36; Румунія - 28 та 58;
Польща - 35 та 46; Угорщина - 33 та 39.
скористаємося статистичними даними щодо фінансування науково-технічноїсфери у державному секторі окремих країн OECD (Організація економічногоспівробітництва та розвитку) та фактичними даними Держкомстату України за
1997 рік. Статистика OECD репрезентує економіку розвинутих країн світу івважається найбільш достовірною для міжнародних порівнянь. Для цілейстатистичного аналізу були вибрані держави, що є представниками різних запродуктивністю національної економіки груп країн OECD і також можутьрозглядатися як аналоги України за своїм природним і ресурсним потенціалом
(чисельність населення, територія, географічне положення). Дані дляміжнародного порівняльного аналізу показників витрат на НДПКР у державномусекторі вибраних країн OECD та України представлені у таблиці.
Міжнародні порівняння показників витрат на НДПКР у державному секторівибраних країн OECD і Європейського Союзу та академічного сектору України
(1997 р.)
| Країна, регіон | Витрати на НДПКР | Дослідники, що | Витрати на НДПКР у |
| | У державному | виконують НДПКР у | державному секторі |
| | Секторі (за ПКС), | державному секторі | на 1 дослідника (за |
| | Млн. дол. |, Тис.. осіб | ПКС), тис.. дол. |
| Канада | 1457,42 | 7,5 | 194,3 |
| Франція | 5603,37 | 25,9 | 216,3 |
| Німеччина | 5498,05 | 36,3 | 151,5 |
| Греція | 174,40 | 1,9 | 91,8 |
| Італія | 2841,01 | 13,1 | 216,9 |
| Японія | 6917,53 | 29,9 | 231,4 |
| Іспанія | 913,00 | 7,7 | 118,6 |
| Туреччина | 145,04 | 1,8 | 80,6 |
| Великобританія | 2977,63 | 14,0 | 212,7 |
| Європейський | 20529,72 | 117,8 | 174,3 |
| Союз | | | |
| Україна | 305,48 | 34,9 | 8,8 |
| (академічний | | | |
| сектор) | | | |
З таблиці добре видно, який значний розрив із розвинутими країнами мимаємо щодо відносних обсягів фінансування державного сектору науково -технічної сфери. Так, рівень витрат на НДПКР у академічному секторі Українина одного дослідника складає тільки 5% середньоєвропейського рівня. Навітьякщо ми розглянемо наших сусідів - Туреччину та Грецію, що історичновідіграють для нас роль аналогів у міжнародних порівняннях, але у науково -технічній сфері Європи погоди не роблять, ми чітко побачимо катастрофічнонеконкурентний режим фінансування української науки. Названі дві країнивитрачають коштів на фінансування одного дослідника приблизно у десятьразів більше, ніж Україна. Виникає риторичне запитання: Про якийінноваційний вектор економічного розвитку може йти мова при збереженнітакого стану речей?
В українській науково-технічній сфері утворилася ситуація зачарованогокола: великий ресурс не може бути адекватно профінансований, що у своючергу спричиняє низьку його економічну ефективність, що, далі, спричиняєбрак коштів для фінансування. В цих умовах урядом вибрана дивна тактикафінансової політики щодо підтримки науково-технічної сфери - вибіркове інерегулярне виділення коштів тільки на заробітну плату, та ще й у розмірах,які не забезпечують елементарних потреб науковців. Ясно, що ця практикастворює ілюзію фінансування науки, а реально виконує функцію допомоги побезробіттю.
То ж Звернімо увагу на те, що в умовах відкритого науково-технічногопростору необхідні соціально-економічні витрати на проведення успішних
НДПКР уніфікуються між країнами. Українські вчені, як і їх колеги зпрактично всіх куточків світу, за тими ж самими цінами купують обладнання,матеріали, прилади та інформацію, сплачують реєстраційні внески,транспортні тарифи та кошти за помешкання і харчування при участі вміжнародних наукових конференціях, семінарах, школах, програмах стажування.
До того ж їм всім треба мати відносну матеріальну незалежність длявирішення стандартних побутових проблем і родинних зобов'язань з тим, щобвони могли повністю віддаватісь улюбленій справі і реалізувати свої талантиі здібності.
Виходячи з цього, зрозумілим є висновок, що відносні витрати на одногоефективного дослідника не можуть в Україні так сильно відрізнятися відсередньоєвропейськіх, як це фактично склалося. Тим паче, що і наукраїнському ринку сьогодні більшість товарів та послуг вже давнореалізуються за світовими цінами. Провал у політиці фінансування науки і,зокрема, заробітної плати вчених, який допущений низкою урядів, у жодномуразі не може вважатися природним і повинен бути ліквідованім якнайшвидше.
Сьогодні понад 90% продукції, яка виробляється в Україні, не маєсучасного науково-технічного забезпечення, що позначається наконкурентоспроможності і рентабельності більшості вітчизняних товарів.
Фінансовий стан більшості виробництв не дозволяє їм впроваджувати новітехнології, утримувати висококваліфікованих фахівців. За експертнимиоцінками через недовикористання сучасних досягнень науки і технології увиробництві Україна втрачає щорічно 10 млрд. доларів США.
Досвід роботи технопарків, малих науково-впроваджувальна фірм, іншихінноваційних підприємств свідчить про значні можливості нових інноваційнихструктур у вирішенні проблем впровадження.
Стратегією економічного та соціального розвитку України на 2000 - 2004роки передбачено, що визначальним пріоритетом державної політики має статиструктурна перебудова промисловості, розвиток інноваційної моделіекономічного зростання, утвердження України як високотехнологічної держави.
Обраний стратегічний курс на інноваційний розвиток грунтується наструктурній перебудові економічних галузей, технологічному оновленнюпромисловості, широкому використанні досягнень науки і техніки. Наявнийнауково-технологічний потенціал ще здатний забезпечити економічний прогрес
України.
Це обумовлено тим, що Україна на початку ринкових перетворень малазначні можливості для розвитку своєї економіки, зокрема в науково -технологічній сфері. Було створено науково-технічний потенціал, який забагатьма характеристиками відповідав рівню розвинених країн світу. Зокремих наукових напрямів, наприклад, з матеріалознавства, теоретичноїфізики, математики, зварювального виробництва, біотехнологій Україна ізараз зберігає провідні позиції у світі.
Протягом останніх років на державному рівні здійснено низку важливихзаходів у напрямі поліпшення державної науково-технічної політики.
Верховною Радою схвалена нова Концепція науково-технологічного таінноваційного розвитку України.
Пріоритетами при розробці стратегії та політики розвитку наукомісткихтехнологій в Україні сьогодні є:
- концентрація ресурсів на проведенні фундаментальних і прикладнихдосліджень за напрямами, з яких Україна має значний науковий, технологічнийта виробничий потенціал;
- запровадження програмно-цільового підходу до фінансування усіхсекторів наукової сфери;
- впровадження ринкових механізмів підтримки нових технологій,розширення участі малого й середнього бізнесу в науково-технологічномурозвитку;
- приведення системи правового захисту інтелектуальної власності увідповідність з міжнародними нормами та введення інтелектуальної власностіу господарський обіг;
- розвиток і впровадження сучасних інформаційних технологій.
Інноваційний розвиток передбачає перенесення акценту з традиційнихнауково-технічних рішень на використання принципово нових прогресивнихтехнологій, а також перехід до випуску високотехнологічної продукції,здійснення нових організаційних форм діяльності, таких як технопарки,бізнес-інкубатори, проведення політики ресурсо-та енергозбереження.
