Теоретичне обгрунтування інноваційного розвитку загальноосвітніх установ

Менеджмент

Міністерство освіти РФ

Управління освіти, науки і молоді Рязанської області

Рязанська Педагогічний коледж

Дипломна робота

Теоретичне обгрунтування ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ

УСТАНОВ

Спеціальність 0613
Желудкова Олексія Сергійовичагрупа 3У,юридичне відділення

Керівник

Мартинов О.П., к.і.н., доцент, зав. кафедрою методології управління та розвитку РІРО

Рязань 2004

ЗМІСТ
ВСТУП ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 3
Розділ 1. ІННОВАЦІЙНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ
ЯК НАУКА ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... 9 - 23
1.1 Освітній менеджмент - теоретична основа управлінняінноваційним розвитком .... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 9
1.2 Функціонування і розвиток ... ... .. ... ... ... ... ................ ... ... ... 13
1.3. Методи інноваційного менеджменту ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. ... 16
Розділ 2. Здійснення функцій управління інноваціями в МОУ
... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... 24 - 36
1. Планування як одна з основних функційуправління інноваційними перетвореннями ... ... ... ... ... ... .. 24
2.2 Мотивація як функція управління вінноваційному ОУ ... ... .. ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ..... 30
2.3 Контроль як функція необхідна для ефективного управлінняінноваційним розвитком ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... 34

Глава 3. досвід реалізації управління інноваціями в школах міста

Рязані ... ... ... ... 37 - 42

3.1 Здійснення планування в школі № 51 ... ... ... ... ... ... ... .. 37

3.2 Функції мотивації у школі № 51 ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... 38

3.3 Контрольна функція в школі № 51 ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 40
3.4 Реалізація методу програмно-цільового управління в школі № 48 міста Рязані ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 41висновок ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... 43
Список використаних джерел та літератури ... ... ... ... .... .... 45
Програми ... ... ... ... ... ... ... .. ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. ... ... .. ... 48

ВСТУП

В даний час всі більше зростає роль освітніх установзі вступом суспільства в постіндустріальну епоху розвитку, коли самимцінним товаром стане інформація. І особливо велику роль тут будутьграти школи, де і закладаються навички її отримання і переробки. Убільшою мірою саме від школи залежить, розкриється людина в майбутньому,чи знайде він своє місце в житті.

Академік Ю.К. Бабанський вказував на те, що приблизно 30 - 40%приросту національного доходу дає освіту. Відомо також, що 3,5%обдарованих людей забезпечує 95 - 97% національного доходу.

Завдання керівника школою в даному випадку - забезпечити необхідніумови для розвитку особистості дитини, створити у своїй школі атмосферу,сприяє максимальної самореалізації учнів.

Освітні установи є, таким чином, відображенняміснуючого суспільства - складного і багатогранного. І як соціальнийінститут вони навряд чи можуть бути істотно краще створив їхлюдської спільноти з тієї причини, що саме воно засновує і будуєшколу, розробляє програми і підручники, визначає цілі та функції,забезпечує фінансами, створює правовий простір.

Проте, школа повинна бути максимально наближена за рівнемінтелекту, технічному розвитку до навколишнього соціуму, брати наозброєння все краще і нове.

В останні роки все більше заявляє про себе нова галузь знання --педагогічна Інноватика - галузь науки, що вивчає інноваційні процесирозвитку школи, пов'язані зі створенням нової практики освіти.

У зв'язку з цим розвитком наростає складність як об'єктів управління імуніципальних освітніх установ у сфері інноватики:

. збільшується число зв'язків школи з іншими системами (культури, спорту, медицини), вони стають більш інтенсивними;

. школа отримує ряд нових соціально-освітніх функцій;

. зростає необхідність максимально враховувати освітні запити місцевого співтовариства, орієнтуватися на актуальні та перспективні потреби місцевого ринку праці, підтримувати і розвивати муніципальні історико-культурні традиції і т.д.;

. з'являються нові форми власності, змінюється компонентний склад і структура шкіл;

. тривають інноваційні процеси в освіті;

. з'являються нові функції у зв'язку з введенням федеральних і регіональних стандартів (атестація, акредитація).

Наше ж суспільство перебуває зараз у стані кризи, що почалася впочатку 90х років, коли змінилася політична ситуація в країні. Цепозначається і на освітній системі, адже разом із суспільствомзмінилося і діяльність освітніх установ:

V отримати більше можливостей для прояву ініціативи в порівнянні із старою системою, коли план навчання був єдиний для всієї країни;

V раніше школа була орієнтована на відтворення існуючих соціальних порядків, була менш сприйнятлива до нововведень;

V школа колишніх років націлювалась на формування особистості заданого типу, а не на розвиток унікальних можливостей, що зумовлювало досить авторитарну позицію вчителя.

Зараз школа стикається з такими труднощами, «що залишилися вспадок "від колишньої системи освіти і заважають нормальномуфункціонування та розвитку:

. незабезпеченість таких властивостей управління, як цілеспрямованість, системність, прогностичності і т.д.;

. неякісне виконання будь-якого або всіх управлінських дій (планування, організації, мотивації, контролю);

. недосконалість у визначенні функцій управління (утримання управління);

. структури школи недостатньо гнучкі і рухливі;

. побудований неоптимальний організаційний механізм управління;

. недостатність фінансування;

. недостатня кваліфікація управлінських кадрів;

. недостатнє виявлення й усвідомлення учасниками спільної діяльності освітніх потреб населення;

. відсутність продуманих моделей випускників;

. недолік інформаційного забезпечення;

. недолік науково-методичного, концептуального забезпечення управлінської діяльності, управлінської освіти, і т.д.

В.Н. Зайцев вказує також на ряд інших проблем, притаманних сучаснійсистемі освіти (Пріложеніе1).

Підсистема управління повинна орієнтуватися як на вирішення цих таінших проблем функціонування та розвитку школи, так і на вирішеннявласне управлінських проблем, що є засіб і умова рішенняпроблем школи загалом.

Таким чином, з даного «проблемного поля» стає очевиднаактуальність даної теми - для ефективного управління успішнимрозвитком шкіл, в тому числі і муніципальних освітніх установ,потрібний системний і науковий підхід.

До того ж це просто необхідно в даний момент. Як наукаосвітній менеджмент існує давно, є праці і росіяндослідників з даної галузі наукового знання, але всі ці розробки незастосовуються нинішніми директорами шкіл у повному обсязі, хоча того вимагаєситуація - керівників освітніми установами вчили бутивикладачами історії, літератури, але не менеджерами.

Об'єктом нашого дослідження є управління інноваційнимпроцесом в муніципальних школах.

Предметами дослідження виступають складові частини процесу управлінняінноваціями (цілепокладання, соорганізація, контроль, мотивація).

Метою дослідження є, таким чином, систематизація тапоглиблення існуючих теоретичних знань з управління інноваційнимиперетвореннями в муніципальних освітніх установах; аналізіснуючого досвіду шкіл міста Рязані.

Завдання ж, що стоять перед нами як перед дослідниками, наступні:аналіз ряду управлінських функцій, принципів, методів, яківикористовуються при управлінні інноваційним розвитком МОУ.

Для даної роботи були використані різні матеріали як по загальному,соціальною, так і за освітнім менеджменту. У числі останніхпраць хотілося б виділити дослідження М.М. Поташника і А.М. Моісеєва, наЗокрема їх книгу «Управління розвитком школи: посібник для керівниківосвітніх установ », що стала свого роду основою для подальшогосистемного вивчення освітніх установ як функціонують ірозвиваються соціальні структури іншими авторами. У даній книзі даєтьсядосить широкий огляд.

Під час підготовки даної роботи використовувалися наступні методи:

. аналізу та синтезу наявних розробок інших дослідників

(М. М. Поташника, А. М. Моісеєва, Т. І. Шамовой).

. теоретичний метод моделювання ситуацій, наприклад, порівняння та узагальнення зібраних даних з будь-якого питання, систематизація матеріалу, його синтез і аналіз.

Практична значимість даної роботи вбачається в можливості застосуванняїї директорами муніципальних загальноосвітніх шкіл, що переходять зрежиму стабільного позитивного функціонування на шляхцілеспрямованого інноваційного розвитку.

Розділ 1. ІННОВАЦІЙНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ ЯК НАУКА

1.1 Освітній менеджмент - теоретична основа управління інноваційним розвитком

Головна заслуга основоположників менеджменту Ф. Тейлора і А. Файоляполягає в тому, що вони довели: ефективно управляти людьми івиробництвом можна тільки науково. За заявою іншого класикаменеджменту Пітера Друкера: «Рідко, якщо взагалі коли-небудь, який-небудьновий основний інститут так швидко доводив свою необхідність ... якрозвивався менеджмент з початку нинішнього століття »[1].

Що ж таке менеджмент, і чи може він застосовуватися в освіті?

Термін« Менеджмент »трактується досить широко. В узагальненому виглядізміст підходів до визначення менеджменту можна представити так:менеджмент це:

. функція (вид діяльності);

. процес;

. орган або апарат управління;

. категорія людей (російська аналогія - керівництво);

. наука і мистецтво управління - система знань про управління, яка виникла в кінці XIX століття, а на початку ХХ століття остаточно сформувалася.

Схематично це можна показати у вигляді такої структурно-логічноїсхеми (Рис. 1)

Зараз і нижче під поняттям «менеджмент» буде розумітися наука проуправлінні, теорія і практика управління в соціальних організаціях, тобто ворганізаціях людей.

Одним з видів таких організацій є будь-який освітнійустанова, у тому числі і школа. У будь-якої соціальної організації людизбираються разом, щоб робити те, що порізно робити неможливо абонераціонально, вони ставлять перед собою цілі, вибирають засоби їх досягненняі отримують ті чи інші результати. Завдяки управлінню спільнадіяльність стає не стихійною і хаотичною, а цілеспрямованої іорганізованою. У загальному вигляді закономірності та принципи менеджменту придатнідля будь-якої соціальної організації.

Як тільки ми починаємо застосовувати ці закономірності в практиціуправління тим чи іншим об'єктом, то з-за специфіки об'єкта тут жевиникає і специфіка системи управління ім. Тому-то і виникли новіобласті наукового знання - «менеджмент в будівництві», «менеджмент вспорті "," менеджмент в освіті »і т.д. так що хоча менеджмент буввперше розроблено для бізнесу, але пізніше - і для інших сфердіяльності. У тому числі і для сфери освіти.

Звичайно, досвід комерційних організацій, безпосередньо не може бутивикористаний в галузі освіти, але загальні властивості управління, такі як:цілеспрямованість, системність, прогностичності, демократичність, а такожнеобхідність в цілях управління здійснювати одні й ті самі управлінськідії (планування, організація, керівництво, мотивація, контроль) табагато що інше є загальним для всіх соціальних організацій. [2]

Синонімом терміну «менеджмент» в ряді випадків може бути термін
«Управління». Існує таке визначення терміна «управління».

Управління - спосіб, технологія, методика, механізм здійсненняплану в часі, сукупність дій керівника для досягненнярезультатів. Процес управління може бути розглянутий як послідовневиконання функцій управління, як механізм прийняття управлінськихрішень.

Управління може бути розглянуто ще і як процес - спосіб,технологія, методика, механізм здійснення плану в часі, хідуправління, послідовна зміна станів, стадій, етапів розвитку,сукупність дій керівника для отримання поставлених результатів,досягнення цілей.

Приватним випадком управління в цілому є управління розвиткомшколи. У книзі «Управління розвитком сучасної школою (За редакцією
М. М. Поташника) ». - М., Нова школа, 1992, дано наступне визначенняуправління: «Цілеспрямована діяльність всіх суб'єктів, що забезпечуєстановлення, стабілізацію, оптимальне функціонування та обов'язковерозвиток школи ».

Під метою діяльності тут і далі ми маємо на увазі не просто образбажаного результату, а образ необхідного результату

V з фіксованим часом отримання;

V співвіднесеного з можливостями отримання;

V мотивуючого суб'єкта до його досягнення;

V операціонально певного (щоб можна було порівнювати ступінь його відповідності запрограмованим).

Виходячи з даного вище визначення управління розвитком школи слід,що розвиток - неодмінна умова оптимального управління, а якщо школавже стабільно функціонує, і можливості подальшого вдосконаленняшвидко вичерпуються, то стає очевидним, що немає ніякого іншогошляхи розвитку школи, окрім як через інноваційний процес (процесстворення й освоєння нововведень).

Таким чином, зі сказаного вище: розвиток школи - закономірне,доцільне, еволюційне, кероване позитивна зміна самої школиі її керуючої підсистеми, що приводить до досягнення якісно новихрезультатів; це перехід школи від колишнього стану до нового в ходіінноваційного процесу.

Управління інноваційними процесами ж - це керівництво ікоординація трудових, матеріальних та інших ресурсів протягом життєвогоциклу проекту шляхом застосування системи сучасних методів і технікиуправління для досягнення визначених у проекті результатів за складом іобсягом робіт, вартості, часу, якості проекту.

1.2 ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА РОЗВИТОК

У літературі з управління розвитком шкіл кажуть, що будь-яка школапроходить три етапи оновлення: становлення (створення нової школи і новогоколективу); функціонування (навчально-виховний процес організований наоснові традиційних програм); розвиток (колишній зміст набираєсуперечність з новими цілями, умовами, потребами) - Малюнок 2.

Далі необхідно визначитися зі значенням термінів «функціонування»і «розвиток».

Функціонування - процес, при якому не відбувається ніякихзмін, що можна виразити у формулюванні «сьогодні як вчора, і завтраяк сьогодні ».

Розвиток - процес закономірного зміни, переходу від одногостану в інший, більш досконале; перехід від старого якісногостану до нового, від простого до складного, від нижчого до вищого

Таким чином, процес розвитку - перехідний стан від одногоспособу функціонування до одного, і всякий розвиток можна представити якряд різних ступенів функціонування, пов'язаних один з одним такимчином, що один щабель є основою для іншої.

Але це все в ідеальному випадку.

На практиці ж ми завжди стикаємося з деякими варіаціями. Аджефункціонування в чистому вигляді ні в одній соціальної організації, а тимбільше - в школі, ми не можемо зустріти: змінюється нормативно-правовеполе, в якому працює освітня установа; досягнення науково -технічного прогресу неминуче впроваджуються в систему освіти;міняються, зрештою, якісні характеристики вчителів та учнів.
Виходить функціонування, але з будь-якими відмінностями від попередніхстанів.

Саме про такий процесі цілком справедливо заявляє Т.Н. Орлова всвоїй статті «Теоретичні основи становлення та розвитку сучаснихосвітніх установ »(« Завуч », № 6, 2000р., С.86):« Функціонуванняшколи - це теж розвиток, але для нього характерна більше випадковість,ніж закономірність у процесі циклічного відтворення функційшколи. При функціонуванні відсутня спрямованість змін, томувони не можуть накопичуватися. Процес позбавляється характерною для розвиткуєдиної внутрішньої взаємозалежної цільовоїлінії ».

Тобто, якщо вірно організовувати процес функціонування,акумулюючи всі приходять невеликі новації різного характеру, то можнадуже органічно привести школу в режим цілісного розвитку, компонентамиякого є:

. управління розвитком школи;

. впровадження нових і передових технологій освіти;

. готовність вчителів до інноваційної діяльності;

. зміст освіти;

. система виховання;

. організація навчально-виховного процесу;

. організація додаткової освіти.

Важливо пам'ятати, що управління стабільним режимом системи освітишколи орієнтоване на сьогодення, а управління розвитком - на майбутнє. Воноповинне забезпечувати адекватне розуміння потреб (як існуючих,так і потенційних) і можливість розвитку. (Таблиця 1. Дивиться також
Додаток 2).

Не слід плекати ілюзій, проте, вважаючи, що інновації - неодміннаумова - школа, що працює в стабільному режимі функціонування, можебагато років забезпечувати досить високі результати і не можна дорікати їй уте, що вона не освоює нове. Це можна засуджувати тільки тоді, коли їївипускники не реалізують своїх освітніх прав і потенціалу, відстають відвипускників інших шкіл, і якісним можна вважати освіта, якщопевні досягнення мають не тільки учні, але й викладачі якучасники освітнього процесу.

1.3. Методи інноваційного менеджменту

Інновація (від латинського in - в і novus - новий) в перекладі означає
«Оновлення, новинка, зміна». У науковий обіг було введено економістом
Й. Шумпертом. Сьогодні за ним стоять два поняття:

. нововведення - новий продукт, послуга, технологія, удосконалення у виробничо-господарської діяльності на ринку, у громадській діяльності;

. нововведення - процес впровадження нововведень в різних сферах життя суспільства і здійснення пов'язаних з цим змін (в чому і полягає головний сенс інновації).

Інновації сприяють розвитку технічної, господарської, соціальноїсистеми, досягнення нею оптимального стану. У той же час несподіванощо з'явилося нововведення може і негативно вплинути і на цей процес абопорушити нормальний хід поточної роботи. Інноваційний процес відображає всобі формування і розвиток змісту і організації нового.

Процес здійснення інноваційного менеджменту в школахпередбачає:

. розробку планів і програм інноваційної діяльності;

. спостереження за ходом розробки нової продукції та її впровадженням;

. розгляд проектів створення нових освітніх послуг;

. проведення єдиної інноваційної політики: координації діяльності в цій області у виробничих підрозділах;

. забезпечення фінансами і матеріальними ресурсами програм інноваційної діяльності;

. забезпечення інноваційної діяльності кваліфікованим персоналом;

. створення тимчасових цільових груп для комплексного вирішення інноваційних проблем - від ідеї до втілення її в життя. Під тимчасовими цільовими групами слід розуміти матричні структури, які стануть діяти паралельно з іншими структурами організації.

У сучасний період розвитку вітчизняної школи інноваційнізміни йдуть за наступними напрямками:

V формування нового змісту освіти;

V розробка і реалізація нових педагогічних технологій, методик, систем розвитку дітей і підлітків;

V створення нових видів навчальних закладів.

Демократизація внутрішкільного управління сприяла зниженнюрівня розпорядництва в організаційно-педагогічної діяльностікерівника на сучасному етапі, але разом з тим підвищився рівеньадміністративної відповідальності за інноваційні процеси.

Об'єктом майже будь-якого інноваційного процесу стає впливна дітей через освітній, виховний процеси. Завданнякерівників шкіл - звести відхилення від прогнозованого результату домінімуму. Тому кожен інноваційний процес у школі підлягаєобов'язковому управління.

Новий зміст освіти вимагає нових методик, нових форморганізації навчально-виховного процесу і, як наслідок, іншекадрове, науково-методичне, фінансове, нормативно-правове, тимчасовезабезпечення та інше управління. Це потрібно для підготовки нової моделівипускника, підготовленого для життя в суспільстві. У цьому є мета розвиткушколи. У доперебудовні часи від школи таких нововведень небуло потрібно.

У зв'язку з цією потребою протягом останніх десятилітьсформувалася нова наукова дисципліна - управління інноваційнимипроектами - розділ теорії управління соціально-економічними системами,вивчає методи, форми, засоби найбільш ефективного та раціональногоуправління нововведеннями.

Для запобігання недостатньої ефективності програм інноваційнихперетворень був розроблений так званий програмно-цільовий методуправління, що поєднує в єдину систему всі найважливіші аспектидіяльності школи, відмовляючись, таким чином, від вирішення лише локальнихпроблем

У даний момент цей метод отримав високе визнання. Йогогідність полягає в тому, що передбачає:

1. інтеграцію зусиль усіх суб'єктів управління

2. чітку операціонально фіксацію основних і проміжних результатів;

3. визначення повної структури дій, спрямованих на досягнення конкретних цілей і забезпечують для цього умов;

4. створення матричних структур, орієнтованих на реалізацію конкретних цілей і розвиток;

5. узгоджену опрацювання всіх видів ресурсів;
У складанні програм інноваційного розвитку слід уникати типовихпомилок:

V недостатньо чітке і системне уявлення адміністрацією школи

«проблемного поля»;

V відсутність концептуальних ідей щодо подолання зазначених проблем; < p> V відсутність структурованого «дерева цілей» освітньої установи як кінцевого результату роботи;

V відсутність у директора теоретичних знань як по предмету інноваційних змін, так і з управління ОУ в цілому;

V слабке уявлення тенденцій зміни в соціальному замовленні. [3]

З метою більш ефективного використання програмно-цільовогоуправління, про який йшла мова вище, рекомендується наступний алгоритм:

1. етап - прийняття управлінського рішення про програмно-цільовому управлінні. Головним змістом етапу є підготовка працівників до подолання психологічного бар'єру під час переходу системи в інший якісний стан. Дуже важливо, щоб головним ідеологом роботи став директор;

2. етап - організаційний (призначення керівника програми - це може бути заступник директора з науки, і керівників окремих підпрограм, затвердження вимог до майбутньої програми в частині її орієнтації на основні проблеми) (Пріложеніе3);

3. етап - аналіз «проблемного поля», ранжування виявлених неузгодженість між бажаним і дійсним, складання

«дерева цілей», на основі чого сформулювати стратегічні цілі з горизонтом планування на 5 років;

4 . етап - формування та узгодження загальних цілей і підпрограм

(політики школи), уточнення деталей програми, оцінка ресурсів, термінів, конкретних виконавців;

5. етап - основний: завершення комплексного аналізу потенціалу організації, соціального замовлення, завершення формулювання концепції і стратегії перекладу функціонуючої системи в режим її інноваційного розвитку, переклад всієї системи в режим інноваційного розвитку;

6. етап - аналіз складеного проекту програми, експертиза за чотирма основними параметрами: реальність заходів, їх важливість для досягнення цілей програми, терміни, ресурси.

При втіленні в життя зазначеного алгоритму слід пам'ятати продеяких законах управління соціальними структурами (принципи соціальногоуправління):

. Принцип правової захищеності управлінського рішення (керівник повинен знати чинне законодавство та приймати рішення тільки відповідно до чинних нормативно-правовими актами);

. Принцип оптимізації управління (принцип Оккама «Не примножуй сутність без необхідності »);

. Принцип найменшого впливу (розумне поєднання централізації і децентралізації управління, єдиноначальність);

. Принцип норми керованості (кількість безпосередньо підпорядкованих директору педагогів не повинна бути великою);

. Принцип делегування повноважень;

. Принцип відповідностей (виконувана робота повинна відповідати інтелектуальним і фізичним можливостям виконавців);

. Принцип першого керівника (при організації завдання контролю за ходом робіт повинен бути залишено за першим керівником);

. Принцип одноразового введення інформації (недопущення дублювання і повторів);

. Принцип нових задач (бачення перспектив);

. Принцип підвищення кваліфікації;

. Принцип автоматичного заміщення відсутнього;

. Принцип необхідної різноманітності (чим складніше система, тим більш різноманітні способи управління повинні застосовуватися);

. Принцип емерджентним (чим складніше система, тим більше цілі елементів відрізняються від системних цілей);

. Принцип зовнішнього доповнення (дії на систему з боку зовнішнього середовища створюють невизначеність адекватності стану системи адекватним вимогам);

. Принцип зворотного зв'язку.

Слід зазначити, що особливостями управління інноваційним розвитком є:

V Гнучкість управлінської структури та управлінських дій, адекватних змін в місцевому співтоваристві, в самій установі;

V Сукупність управлінських впливів, заснованих на системі взаємодії, координації та кооперації;

V Використання проблемно-орієнтованого аналізу стану для розвитку підсистем школи.

Розділ 2. Здійснення функцій управління інноваціями в МОУ

Спочатку серед функцій управління А. Файолем були виділенінаступні чотири: планування, соорганізація, мотивація і контроль. УНадалі дослідники розширили це коло і додали такіуправлінські функції як комунікативна функція, функція аналізу.
Називалися також функція цілепокладання та прогнозування.

У даній роботі будуть розглянуті наступні три, які вважаються основнимидля інших, які вважаються похідними: планування, мотивація,контроль.

2.1 Планування як одна з основних функцій управління інноваційними перетвореннями

А. Файоль розглядав планування як умова успішного управління,підкреслюючи, що складна і вкрай динамічна ситуація викликаєнеобхідність у детальному передбаченні, зокрема для того, щобзапобігти або пом'якшити коливання.

Він говорив також, що найкраща програма не в змозі передбачативсіх що можуть статися надзвичайних збігів обставин, але вона почастиїх враховує, готує то знаряддя, до якого треба буде вдатисяпри несподіваних обставин.

Оптимальне здійснення функції планування неможливо і безнаявності прогнозу, що дозволяє здійснити довгострокове планування.

Перелічимо основні послідовні дії по успішномуперебудови керуючої підсистеми:

V визначення або коригування місії, стратегії, політики, «дерева цілей», (Додаток 4) моделі організаційної структури, що забезпечує найкращі можливості для реалізації інноваційних перетворень;

V перерозподіл обов'язків між керівником та заступниками, способів кооперації та взаємозамінності фахівців, закріплення цього у відповідних нормативних документах;

V розробка нового складу типових управлінських процедур;

V визначення комплексу заходів щодо перетворення відносин між органами управління і його об'єктами: оформлення їх у вигляді програми інноваційного розвитку школи;

V організація перепідготовки і підвищення кваліфікації співробітників, орієнтованого на основі нового статусу, оновлених структур, змісту методів, стилю, технологій.

Основними етапами, безумовно, є перший і четвертий: щоб кудисьто прийти, потрібно знати, куди ти йдеш і на основі цього обрати вірнийшлях. Своє відображення цей процес може знайти і в іншій схемі (Додаток
5).

Але багато директорів допускають одну поширену помилку, наївновважаючи, ніби оптимальний план роботи вже гарантує оптимальнірезультати. Так, планування, цілепокладання - важлива ланка в ланцюжку, алеадже воно не одне!

Тепер запитаємо: а на основі чого можна створити вірний план?
Для того, щоб спрямувати рух вперед, правильно орієнтувати,керівник повинен мати чітке уявлення про те, як реорганізуватидіяльність школи. Про це так сказав У. Бенніс: «План будь-яких змін доорганізації завжди повинен базуватися на солідній концептуальної основі ».

Концепція (від лат. conceptio - розуміння, система) визначається
Радянським енциклопедичним словником як основний спосіб розуміння,основна точка зору, керівна ідея, провідний задум.

Першим і найбільш важливим джерелом ідей для складання Концепціїє потреби країни, регіону, міста (району) - соціальне замовлення навипускника.

Ще одне джерело - директивні і нормативні документи, які спонукаютьдо змін в обов'язковому порядку.

Третє джерело ідей - внутрішній потенціал організації.

Четвертий джерело - періодичні видання, наукові праці, книги зтеорії управління, що розвиваються освітніми установами, добре, що їхзараз предостатньо.

На основі отриманих пропозицій з перебудови освітньогоустанови та аналізу внутрішнього потенціалу школи визначається стратегіярозвитку:

. Стратегія локальних змін - паралельне поліпшення. Оновлення діяльності якихось окремих учасників житті школи. Ці зміни є незалежними і припускають досягнення приватних результатів, які в сукупності дозволяють школі зробити крок вперед;

. Стратегія модульних змін - кілька комплексних нововведень, які пов'язані між собою всередині одного модуля (початкова школа або викладання точних наук, наприклад), але не завжди ці зміни зв'язуються з іншими функціональними сферами;

. Стратегія системних змін - повна реконструкція школи.

Наприклад, створення комплексу «Дитячий садок - школа» або комплексу

«Школа - ВНЗ».

Зрозуміло, що зміни в школах найчастіше носять локальнийхарактер. Рідше - модульних змін. Лише невелика кількість шкілнаважується стати на шлях системних змін.

Хочеться також відзначити три варіанти системних змін:

V новаторство як засіб і результат роботи школи з науково-методичної темі буде зосереджена навколо експерименту, тим самим наближаючись до нововведення;

V розвиток експериментальної роботи зосереджена навколо методичної роботи. При такому підході адаптивна модель школи за скорочений термін переходить але інший рівень розвитку;

V змішаний - системоутворюючою зв'язком між роботою школи про експеримент та роботою з науково-методичної темі виступає впровадження досягнень педагогічної науки і передового досвіду.

Так у процесі плануванні можуть виникнути наступні протиріччя:

. між вимогами комплексного підходу до планування роботи школи та необхідністю конкретизувати спільні цілі стосовно до умов даної школи;

. між необхідністю здійснення взаємозв'язку між елементами плану і реалізованим в практиці поетапним вирішенням педагогічних завдань;

. між необхідністю раціонального розподілу в часі роботи школи і можливістю такого розподілу в даних конкретних умовах.

Ще одним протиріччям, що заважає сучасним керівникам шкілдосягати оптимальних результатів, є звичка починати роботу, несформулювавши для себе до?? Ітера кінцевого результату і віддаленихрезультатів управління, а оцінювати свою роботу за показниками процесу.

Після того, як створений план, його необхідно структурувати.
Структуризація інноваційного проекту являє собою деревоорієнтованих на продукт компонентів (кадри, роботи, послуги, інформація),а також це організація зв'язків і відносин між усіма елементами. Аджепроект перетворень виникає, існує і розвивається в певномуоточенні, яке називається зовнішнім середовищем. Склад елементів не залишаєтьсянезмінним у процесі реалізації та розвитку концепції або програмирозвитку освітньої установи, в ньому можуть з'являтися нові елементиабо ж виявилися непотрібними об'єкти з його складу можуть видалятися.

Між проектом і зовнішнім середовищем здійснюється зв'язок і переміщенняелементів, що беруть участь в роботі по його реалізації.

ШКОЛА - система, що складається з декількох підсистем, взаємно пов'язані
МІЖ СОБОЮ і навколишнього середовища (Додаток 6).

Зовнішнє середовище формується наступними групами факторів:

. Соціальна;

. Науково-технічними;

. Економічними;

. Політичними.

Інноваційний проект в силу специфіки галузі (освіта) тіснопов'язаний з науково-технічним забезпеченням, а саме досягнення в предметнійобласті проекту та привнесення ноу-хау. Інноваційна програма поєднуєзнання та досвід у реалізації певних ідей, при цьому формується зона їїдосягнення, в якій приймаються рішення з управління проектом, іспособствущіе реалізації персоналом своїх підпрограм.

Проект орієнтується на законодавчо-правові основи, що становитьправову зону проекту, на їх основі укладаються договори та інші правовідокументи. Наприклад, це можуть бути договору про співпрацю міжзагальноосвітнім закладом та дошкільним освітнім закладом.

За весь час, протягом якого застосовується технологія управлінняпроектами, був розроблений ряд методик і принципів, покликаних допомогтикерівникам проекту.

Для того, щоб упоратися з обмеженням за часом ВИКОРИСТОВУЮТЬ
Методи побудови і КОНТРОЛЬ календарного графіку робіт. ДЛЯ УПРАВЛІННЯ
Фінансові обмеження ВИКОРИСТОВУЮТЬ МЕТОДИ формування фінансового плану
(БЮДЖЕТУ) ПРОЕКТУ І, ПО МІРІ, виконання робіт, дотримання БЮДЖЕТУ
Відстежується, З ТИМ, ЩОБ НЕ ДАТИ ВИТРАТАМИ вийти з під контролю. Для
ВИКОНАННЯ РОБІТ потрібно їх Забезпечення ресурсами, І ІСНУЮТЬ
СПЕЦІАЛЬНІ МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ людських та матеріальних ресурсів.

2.2 мотивації як функції управління в ІННОВАЦІЙНОЇ ОУ

Взагалі, трудова мотивація - це процес стимулювання окремого виконавця або групи людей до діяльності, спрямований на досягнення цілей організації, до продуктивного виконання прийнятих рішень або намічених робіт. Виходячи з цього визначення випливає, що люди, слабо мотивовані на освоєння та впровадження нововведень підлягають переконань. Найбільш дієвим тут буде досягнення позитивні