ЗМІСТ
ст.
Вступ ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .
1. Фінансовий ринок та його особливості ... ... ... ... ... ... ... ... ..
1.1 Поняття, сутність, класифікація інвестицій ... ... ... ... ... ....
1.2 Склад фінансового ринку та його об 'єкти інвестування ... ..
2. Фінансовий ринок України та його особливості ... ... ... ... ...
2.1. Державне регулювання інвестиційної діяльності в Україні ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ..
2.2. Інвестиційний ринок України та його учасники ... ... ... ... ... ...
2.3. Фондовий ринок України: фондові біржі, інструменти фондового ринку, інфраструктура ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ..
3. Флотація компаній ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ....
3.1. Поняття, сутність, ціль флотації ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ..
3.2. Регулятори фондового ринку ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ...
3.3. Методи флотації та фактори впливаючи на ціну акцій ... ...
3.4.Основні світові ринки акцій ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ....
4. Оцінка можливості флотації КВТВП "Київ" ... ... ... ... ... ... ... ..
Висновок
.................................................. ......... ... ... ... ... ... ... ... ....
Література ...................... ..................................... ... ... ... ... ... ... ...
...
ВСТУП
Однією з характеристик стану економічної системи в цілому є рівеньрозвитку фондового ринку. Оскільки це сприяє акумулювання капіталу дляінвестицій в виробничу і соціальну сфери, структурній перебудові економіки,позитивної динаміці соціальної структури суспільства, підвищенню достаткукожної людини шляхом володіння і вільного розпорядження цінними паперами,психологічної готовності населення до ринкових відносин.
В Україні ринок цінних паперів перебуває на стадії свого становлення.
З січня 1992 року працює Українська фондова біржа (УФБ) з Центральнимдепозитарієм цінних паперів, мережею філій та брокерських контор по всійтериторії України. З грудня 1993 року на біржі введена і дію системаелектронного обігу цінних паперів, яка не виключає можливості котируванняматеріалізованіх цінних паперів. Зростає кількість позабіржових фінансовихпосередників, торговців цінними паперами, інвестиційних фондів і компаній.
З кожним роком збільшується число емітентів, які зареєстрували випуск своїхцінних паперів у Міністерстві фінансів України, зростає загальний обсягїх емісій.
В квітні 1994 року Кабінет Міністрів України затвердив
"Концепцію функціонування і розвитку фондового ринку в Україні". Указом
Президента України від 25 травня 1994 року "Про електронний обіг ціннихпаперів і національний депозитарій "законодавчо закріплене переміщенняфінансових активів у де матеріалізований формі та створення всеукраїнського
Національного депозитарію на базі Центрального депозитарію цінних паперів
УФБ. В той же час подальший розвиток національного фондового ринкустримується рядом об'єктивних та суб'єктивних факторів.
найголовнішими серед них є:
- кризовий стан української економіки, високий рівень інфляції, відсутність твердої національної грошової одиниці;
- слабкість і недостатність державного регулювання національного ринку цінних паперів;
- відсутність гарантій по операціях з цінними паперами, недовіра населення та його психологічна непідготовленість до операцій на фондовому ринку.
З іншого боку вихід України із кризи, стабілізація економічногостановища, підвищення добробуту людей неможливі без розвиненого ринкуцінних паперів. А для цього необхідне здійснення ряду невідкладних заходів.
До першочергових тут можна віднести:
- здійснити випуск і обіг всеукраїнських та муніципальних цінних паперів, відновивши до них довіру з боку населення;
- вирішати на державному рівні комплекс питань, що довільного обігу в
Україні цінних паперів іноземних компаній, купівлі українських цінних паперів іноземними інвестіторамі;
- більш ефективно використовувати можливості структур, що працюють на національному ринку цінних паперів, насамперед Української фондової біржі з її інфраструктурою.
- Створити державні органи управління і контролю за функціонуванням ринку цінних паперів.
Здійснення цих та інших заходів дозволить прискорити формування в
Україні фондового ринку. Та щоб цей ринок мав цивілізований характер, бувадаптований до сучасних світових умов, необхідно врахувати набутийзарубіжний досвід, поширенні в світі тенденції, кращі зразки його розвитку.
В данній роботі показані передумови та особливості формування і розвиткуструктури інвестиційного ринку, розглянуто механізм функціонування йогонайважливіших сегментів. Спеціальна увага приділена біржовим технологіямінвестування. Показано місце бірж різних типів у сучасній ринковійінфраструктурі, детально розглянуто питання організації і функціонуванняфондових бірж, інструментарій проведення міжнародних операцій з ціннимипаперами. Можливість використання закордонного досвіду в сучаснихвітчизняних умовах визначило актуальність теми магістерської роботи.
1. Фінансовий ринок та його структура.
1.1. Поняття, сутність, класифікація інвестицій.
Економічна діяльність окремих господарюючих суб'єктів такраїни в цілому значною мірою характеризується обсягом здійснюванихінвестицій. Термін "інвестиції", "інвестування", "інвестиційний процес",інвестиційна діяльність "," інвестиційна політика "стали вживатися у нашійкраїні порівняно нещодавно. Тому поняття та сутність цих термінів унашій економіці все ще трактуються по різному. Термін "інвестиція"походять від латинського слова "invest", що означає вкладення коштів.
У більш широкій трактовці інвестицій являють собою вкладеннякапіталу з метою подальшого його збільшення.
За фінансовим визначенням, інвестиція - це всі види активів
(коштів), що вкладаються в господарчу діяльність з метою отримання доходу.
Економічне визначення інвестицій можна сформулювати таким чином:інвестиція - це видатки на створення, розширення, реконструкцію та технічнепереозброєння основного капіталу, а також на пов'язані з цим зміниоборотного капіталу оскільки зміни у товарно-матеріальних запасахздебільшого залежать від руху видатків на основний капітал.
Інвестиції в об'єкти підприємницької діяльності здійснюються в різнихформах. З метою обліку, аналізу та планування інвестиції класифікують зарізними ознаками. Класифікацію представлено в вигляді схеми.
Схема 1. Класифікація інвестицій за різними ознаками.
Під інвестиціями звичайно розуміються довгострокові вкладення капіталув підприємства різних галузей народного господарства, в інфраструктуру, всоціальні програми, в охорону навколишнього середовища. Інвестиціївідображають усі види майнових та інтелектуальних цінностей, яківкладаються в об'єкти підприємницького та інші види діяльності, врезультаті яких формується прибуток або досягається соціальний ефект.
Державні інвестиції можуть здійснюватись і з метою регулювання розвиткуекономіки.
Основними цінностями інвестицій є:
- рухоме та нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності);
- кошти, цільові банківські внески, кредити, акції та інші цінні папери;
- майнові права, похідні від авторського права - "ноу-хау", досвід та інші інтелектуальні цінності;
- право користування землею та іншими природними ресурсами, а також інші майнові права.
Виходячи з написаного вище ми вже знаємо, що за об'єктамиінвестиційної діяльності інвестиції поділяються на два класи: реальні тафінансові: (Останнім часом виділяють також інвестиції у людський капітал).
Реальні інвестиції забезпечують приріст дійсного (фізичного) капіталу.
Реальне інвестування означає організацію виробничого процесу, тобтостворення (придбання, будівництво та ін.) виробничих потужностей та наймуробочої сили.
Фінансове інвестування, на відміну від реального, не передбачаєобов'язкового створення повних виробничих потужностей та контролю за їхексплуатацією. Як правило, фінансовий інвестітор у сучасних умовах не береучасті в управлінні, дійсно реальними активами, покладаючись у цьому нафахівців - менеджерів. Існує також поняття "споживчі інвестиції". У деякихзарубіжних економічних джерелах цей термін застосовується для позначеннявкладень споживачів у товари тривалого користування або в нерухомість. Засуті, даний об'єкт вкладень споживачів не відповідає поняттю інвестиції, заскільки не передбачає одержання прибутку та зростання капіталу. Цевкладення доцільно розцінювати як форму заощаджень. Разом з тим, вкладенняв нерухомість можуть набувати й інвестиційних рис. Наприклад, при високихтемпах інфляції зростають і заощадження, тобто зростає грошова оцінканерухомості та товарів тривалого користування. Деякі такі вкладення можутьприносити прибуток за умови використання рухомого та нерухомого майна зкомерційною метою (здача квартири в оренду та ін .).
Відмінності між двома основними видами інвестицій - реальними тафінансовими - розкриваються тільки в процесі їх руху, в процесіінвестиційної діяльності.
У загальному випадку інвестиційна діяльність містить у собі такіетапи: формування нагромадження - вкладення ресурсів (інвестування) --одержання прибутку. Отримання достатнього прибутку та приросту капіталу єцільовою установкою інвесторів. Згідно з метою інвестиційної діяльності,фірма у ринкових умовах вирішує три типи інвестиційних завдань: по-перше,вибір інвестиційних проектів та розміщення капіталів згідно з обранимипроектами; по-друге, оптимізацію або безперервне коригування капітальноїструктури фірми шляхом залучення джерел зовнішнього фінансування (емісіяцінних паперів, кредити банків) та, по-третє формування нагромадження тарозподіл дивідендів, оптимізацію пропорцій між інвестиціями тадивідендами. Методи вирішення вказаних завдань і визначають усі показникипроцесу інвестування (основного етапу інвестиційної діяльності) кожноїконкретної фірми.
В основі інвестиційної діяльності лежать перетворення інвестицій, щопостійно повторюються: приріст нагромадження - витрати - прирісткапітального майна - прибуток - інвестиції (нагромадження). Постійневідтворення даного ланцюга таких перетворень являє собою кругообігінвестицій. Проте, в кругообігу виробничих (реальних) та фінансовихінвестицій існують особливості.
Кругообіг виробничих інвестицій, поділяючісь на окремі стадії,породжує кругообіг фінансових інвестицій. Кругообіг фінансових інвестиційвиявляє зворотній вплив на кругообіг реальних інвестицій. У кінцевомупідсумку це приводить до злиття, неподільності потоків виробничих тафінансових інвестицій за межами даного підприємства, на локальних танаціональних ринках капіталів. Для більшої ясності кругообіг інвестиційпокажемо у схематично вигляді на малюнку 1.
Отже, інвестиційна діяльність у сучасних умовах проходить переважно усфері обміну та виражається у формі купівлі-продажу товарів та послуг наринках інвестиційних товарів. Навіть за умови рівномірного розширеннякругообігу інвестицій, продукту та прибутку на даному підприємстві,тривалість кругообігу на різних підприємствах залишається різною. А різнатривалість кругообігу інвестицій на різних підприємствах, а такожнерівномірність кругообігів інвестицій, продукту та прибуток в межаходного, окремо взятого підприємства зумовлює необхідність поширенняінвестиційного процесу за межі підприємства, формування на базі одиничних,окремих кругообігів інвестицій єдиної інвестиційної системи. Створенняєдиної інвестиційної системи стає можливим у міру розвитку кредитноїсистеми та інститутів ринку цінних паперів (фондового ринку). Кредитнасистема акумулює всі грошові нагромадження країни. Тим самим усуваєтьсясуперечність між нагромадженням та інвестиціями, що виникає при організаціївиробничого процесу підприємцями. Це означає, що за браком власнихнагромадження індивідуальний або Інституційний інвестор може одержати убанку кредит на інвестиційні цілі. І в протилежній ситуації, тобто занаявності тимчасових нагромадження, що використовують інвестори можутьнадати їх в позику банкові на певний строк за визначену плат (депозитнийвідсоток). Таким чином, підвищується мобільність капіталів, зростаєшвидкість їх переміщення у сфери економіки з найвищою нормою прибутку.
Одночасно прискорюється процес вирівнювання норми прибутку внаціональному масштабі. Останнє дозволяє уніфікувати ціну позиковогокапіталу, як на грошових ринках, так і ринках капіталів.
Отже, формується суспільна оцінка граничної ефективностівикористання інвестиційних капіталів, ця оцінка - позиковий відсоток --служити індикатором інвестування у будь - якій сфері економіки, визначаєнижню межу, "поріг" прибутковості інвестиційних проектів. Така оцінказ'являється з розвитком акціонерних товариств, появою корпоративних ціннихпаперів. На відміну від "ціни" позикового капіталу, що відбиває суспільнонеобхідну норму винагороди за користування позикових ресурсами, тобтограничну норму ефективності використання даного капіталу, ринківінвестиційних товарів формується під впливом інших системоутворюючихфакторів. До таких факторів належить, перш за все, вплив НТП, ступіньмонополізації економіки, порядок регламентації операцій резидентів і т.ін.
Особливо вагомим фактором є вплив НТП: головним чином під впливом цьогофактора формується висока норма прибутковості на ринках "ноу-хау",ліцензій, патентів, обладнання, сировини.
Усі фінансові інвестиції оцінюються за прибутком, що приноситьсяними. З цієї точки зору, всі цінні папери однорідні, усі вони зрештоюявляють собою право на прибуток, незалежно від того в яку галузь або сферуекономіки посвідчують вони вкладення позикового капіталу. Капіталізованаоцінка прибутку, що приноситься цінними паперами і є, власне, ціна або курсданих паперів. Динаміка курсу цінних паперів відбиває, з одного боку, станта найближчі перспективи розвитку економіки в цілому (фаза циклу, рівеньінфляції, стан платіжного балансу, дефіцітність держбюджету і т. Ін., а зіншого боку - фінансовий стан конкретного підприємства - емітента данихцінних паперів. Таким чином, реалізується суспільний взаємозв'язок ринківкапіталів, ринків інвестиційних товарів та рух реальних активів впроцесі відтворення.
Звідси випливає, що замкнений кругообіг фінансових інвестицій у межаходного підприємства неможливий. Рух фінансових інвестицій - це відкритасистема стосовно конкретного товаровиробника. Розглядаючи рух фінансовихінвестицій у межах окремо взятого підприємства, тільки як частину їхсуспільного кругообігу можна відобразити цю частину кругообігу на малюнку
2. З малюнка видно, що приєднання конкретної компанії до фінансового ринку відбувається у двох основних випадках: по-перше, при потребі створення абокорегування капітальної структури в бік підвищення її ефективності шляхомемісії цінних паперів, головним чином акцій та облігацій; по-друге, приформуванні портфеля цінних паперів шляхом купівлі-продажу цінних паперівінших корпорацій. Зазначені дві форми зв'язків кожного підприємства зфінансовим ринком мають постійний характер. Це зумовлюється, перш за все,тим що емісія та розміщення власних цінних паперів серед визначеного колаінвесторів є основним джерелом зовнішнього фінансування, особливо у фазахспадання та кризи. Цінні папери за рядом своїх характеристик виявляютьсябільш гнучким інструментом фінансування, ніж традиційний банківськийкредит.
1.2. Склад фінансового ринку та його об'єкти інвестування.
Інвестиційна діяльність нерозривно пов'язана з ринком інвестицій таринком інвестиційних товарів. У найбільш вузькому розумінні підінвестиційним ринком розуміють ринок інвестиційних товарів (усіх видівбудівельних матеріалів та обладнання) та інвестиційних послуг (будівельно -монтажних робіт). У зарубіжній практиці інвестиційний ринокчасто ототожнюється з фондовим ринком, оскільки основними формамиінвестицій є інвестиції в цінні папери.
Ми будемо розглядати поняття інвестиційного ринку більшпоширено - як ринок об'єктів інвестування у всіх його формах. Виходячи зцього поняття інвестиційного ринку можна розглядати як сукупність окремихринків (об'єктів реального та фінансового інвестування), у складі якихможна виділити:
- ринок прямих капітальних вкладень;
- ринок об'єктів, що приватизуються;
- ринок нерухомості;
- ринок інших об'єктів реального інвестування;
- ринок цінних паперів (фондовий ринок);
- грошовий ринок.
Для більш яснішого розуміння представимо структуру інвестиційногоринку на малюнку 3.
Малюнок 3. Структура ін?? естіційного ринку.
Щодо фінансового ринку, то на сучасному етапі розвитку економіки вінзаймає особливе місце у фінансовому забезпеченні інвестиційного процесу.
Фінансовий ринок - це механізм перерозподілу капіталу між кредиторамита заставодавцем за допомогою посередників на основі попиту та пропозиціїна капітал. Фінансовий ринок є сукупністю кредитно-фінансових інститутів,що спрямовують потік грошових коштів від власників до заставодавців ітому. Головна функція фінансового ринку полягає у трансформації недіючихкоштів у позиковий капітал. Структуру цього ринку представимо на малюнку 4.
Малюнок 4. Структура фінансового ринку.
Під грошовим розуміється ринок короткострокових кредитних операції
(до одного року). У свою чергу грошовий ринок поділяється звичайно наобліковий, міжбанківський та валютний ринки.
До облікового ринку відносять той, на якому основними інструментами єказначейські та комерційні векселі, інші види короткострокових зобов'язань.
Таким чином на обліковому ринку обертається величезна масакороткострокових цінних паперів, головна характеристика яких - високаліквідність та мобільність.
Міжбанківський ринок - це частина ринку позикових капіталів, детимчасово вільні грошові ресурси кредитних установ залучаються тарозміщуються банками між собою, переважно у формі міжбанківських депозитівна короткі строки. Найбільш поширені строки депозитів - 1, 3 та 6 місяців,граничні строки - від 01 дня до 2 років (іноді 5 років). Коштиміжбанківського ринку використовуються банками не тільки длякороткострокових але й для середньо та довгострокових активних операцій,регулювання балансів, виконання вимог державних регулюючих органів.
Валютні ринки обслуговують міжнародний платіжний оборот, пов'язаний зісплатою грошових зобов'язань юридичних та фізичних осіб різних країн.
Специфіка міжнародних розрахунків полягає у відсутності загальноприйнятоюдля всіх країн платіжного засобу. Тому необхідною умовою розрахунків усфері зовнішньої торгівлі, послуг, інвестицій, міждержавних платежів єоблік однієї валюти на іншу у формі купівлі або продажу іноземної валютиплатником або покупцем. Валютні ринки - офіційні центри, де відбуваєтьсякупівля продаж валют на основі попиту та пропозиції.
Ринок цінних паперів (фондовий ринок) сьогодні швидко розширюється ворганізованій та неорганізованій формах. Розширення приватизацій великихдержавних підприємств і їх корпоратизація та акціонування будуть сприятийого подальшому розширенню.
Отже фінансовий ринок - це складна структура з багатьма учасниками --фінансовими посередниками, що оперують різноманітними фінансовимиінструментами та виконують широкий набір функцій з обслуговування тауправління не тільки інвестиційними, але й усіма економічними процесами.
Проте це ринок, на якому присутні продавці та покупці, є товар, щопродається та купується. Але товар цей особливий - гроші, надані укористування, на час, у формі позик під зобов'язання, або назавжди, підакції.
Що стосується взаємовідносин держави та фінансового ринку то вонибагатопланові. Держава може виступати кредитором та заставодавцем,встановлювати загальні правила функціонування ринку та здійснюватиповсякденний контроль за ним, проводити через ринок офіційну грошово -кредитну політику і навіть більш широкі економічні заходи. Фінансовийринок, в свою чергу, як сукупність операцій з купівлі-продажу ціннихпаперів урівноважує фінансовий попит та пропозицію.
Згідно з Законом України "Про цінні папери і фондову біржу" можутьвипускатися і обертатися такі види цінних паперів:
- акції;
- облігації внутрішніх республіканських та місцевих позик;
- облігації підприємств;
- казначейські зобов'язання республіки;
- ощадні сертифікати; < br> - сертифікати;
- векселі;
- приватизаційні папери.
Крім того, фінансовий ринок містить такі об'єкти, як опціони та ф'ючерси.
Акція - цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчуєдольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджуєчленство в акціонерному товаристві та право на участь в управленні ним, даєправо його власникові на одержання частини прибутку вигляді дівіденду, атакож участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.
Акції можуть бути іменними та на пред'явника, привілейованими тапростими. Обіг іменної акції фіксується у книзі реєстрації акцій, щоведеться товариством. Привілейовані акції дають власникові переважне правона одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майнаакціонерного товариства у разі його ліквідації. Власники привілейованихакцій не мають право брати участь в управлінні акціонерним товариством,якщо інше не передбачено його статутом. Привілейовані акції можутьвипускатися із фіксованим у процентах до їх номінальної вартості щорічновіплачуванім дівідендом. Виплата дивідендів проводиться у розмірі,зазначеному в акції, незалежно від розміру одержаного товариством прибуткуу відповідному році. Рішення про випуск акцій приймається засновникамиакціонерного товариства або загальними зборами акціонерів акціонерноготовариства, і оформляється протоколом.
класифікацію акції за різними ознаками представимо на схемі 2.
Схема 2. Класифікація акцій за ознаками.
Тривалість обігу акцій на фондовому ринку обумовлює різність цін наакції.
Ціна існує:
- номінальна;
- емісійна;
- ринкова.
Номінальна ціна визначається слідуючою формулою:
РН = Ук: К
Ук - статутний капітал акціонерного товариства;
К - кількість випущених акцій.
Номінальна ціна являється базою для визначення емісійної і ринковоїціни, а також розміру дівіденду. Ціна, за якою інвестори можуть придбатиакції називається ціною придбання. Якщо акція купується у емітента, тодіціна придбання являється емісійною ціною. Якщо купується акція на біржовомута небіржовому ринку, то ціна придбання являється ринковою ціною. Ринковаціна складається з урахуванням співвідношення попиту і пропозиції на акціївідповідного класу. Ціну пропозиції установлює продавець, ціну попитупокупець. Різниця між цими цінами утворює маржу (спред).
С = Рmin проп - Р max попиту
Рmin проп - ціна пропозиції мінімальна;
Рmax попиту - ціна попиту максимальна.
Ліквідність акції визначається такою формулою:
Рmin проп - Р max попиту
Р max попиту
Найбільш ліквідними являються акції, в яких дане відношення доходить до 3%
. Ринкова ціна акції, в розрахунку на 100 грошових одиниць номіналу,називається курсом акції.
Кр = Рр: Рн х 100%
Дохідність акції визначається двома факторами:
- отриманням частини розподіленого прибутку акціонерного товариства, тобто дівідендом.
- Можливості продажу акцій на фондовій біржі за ціною більше ніж ціна придбання.
дивіденд - це доля розподіленого прибутку акціонерного товариства, якаприпадає на одну акцію. Він може задаватися в відсотках чи в грошовиходиницях. Дівіденд в абсолютному виразі називається дівіденднім доходом, івизначається:
Уд = Ід - Р н
Ід - ставка дівіденда.
Відношення дівідендного доходу до ціни придбання акції визначають їїпоточну дохідність.
R = Ід: Р прид.
Дохідність характеризує скільки гривень доходу отримано акціонером на кожнуінвестовану гривню. Основним джерелом виплати дивідендів являється чистийприбуток акціонерного товариства, який зістається в його розпорядженніпісля сплати податків, процентів за банківський кредит, виплат пооблігаціям, прівілейованім акціям, відрахувань на розвиток виробництва,соціальний розвиток, заохочення, формування резервного фонду. Ринкова цінана акцію складається в результаті попиту і пропозиції певний клас акцій,але при цьому великий вплив на ринкову ціну робить стан економіки країни.
Економічний спад спонукає інвесторів вкладати гроші не в банк, а в реальнийтовар, в тому числі і в цінні папери. У такий період курси акційакціонерних товариств, випускаючих продукцію, підіймається і суттєвовідрізняються від номінальної ціни.
Облігація - цінний папір, який засвідчує внесення її власникомгрошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальнувартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатоюфіксованого відсотка, якщо інше не передбачено умовами випуску.
Класифікацію облігацій за різними ознаками відобразімо на схемі 3.
Схема 3. Класифікація облігацій за ознаками.
Орієнтиром для визначення доходу облігацій, так як і для акцій являєтьсяномінальна ціна паперу, фіксуюча на бланку:
Р нІ = З І: К І, де
ЗІ - сума позики, яка приходиться на всі боргові зобов'язання певногодостоїнства;
КІ - кількість емітованих паперів певного достоїнства.
Як правило Облігація випускається з високою номінальною ціною, і цимвідрізняється від акцій. Ціна первинного розміщення первиннихзобов'язань (емісійна ціна) може бути менше, більше або рівна цініномінальній. Якщо Ре> Рп, то ціна з премією. Якщо,
Ре <Рп, то ціна називається з дисконтом (чи зі знижкою). Ціна, за якоюОблігація продається на вторинному ринку цінних паперів, називаєтьсяринковою або курсовою.
Курс облігації:
К Р = РР: Р н х 100%
Інвестор купує боргове зобов'язання по ціні придбання: Р ем. та РРін., апокриває, як правило, за Рном. Дохідність облігації визначається двомафакторами:
- винагорода за представлений емітенту займу (купонні виплати);
- різницею між ціною покриття і придбання цінних паперів.
Купонні виплати проводять щорічно (іноді раз в квартал чи в півріччя) івизначають слідуючим чином:
І к = ік х Рн, де і до - купона щорічна% ставка;
Р н - номінальна ціна;
І к - поточний (купонний) доход по облігаціям в абсолютному виразі.
Ставка дохідності (ік) залежить від строку позики. Чим далі строк покриттяпозики, тим вище ставка дохідності із-за можливого обезцінювання грошей. Наоснові купонного річного доходу визначається поточна дохідність облігації: і к.д. = І к: Р прид = І к х Р н: Р прид.
Різниця між ціною покриття і придбання облігації визначає величинуприросту чи збитку капіталу за весь строк позики. Якщо покриттяпроводиться по номіналу, а Облігація куплена з дисконтом, то інвестор маєприріст капіталу.
? P = P н - Р д., де? Р> 0
Якщо Облігація куплена по ціні з премією, а покриття йде по номіналу, товласник отримає збиток:
? P = P н - Р прем., Де? Р <0
Якщо Облігація придбана по номіналу, то інвестор не має ні приросту нізбитку капіталу.
? P = P н - Р п, де? P = 0
Річний приріст (збиток) капіталу (? P річ) рівний:
? P річ =? P: п, де п-кількість років позики.
Для визначення ринкової ціни облігації необхідно керуватися основнимправилом інвестування: вкладання грошей в облігацію повинно забезпечити тойж дохід, що й розміщення капіталу в банк. і б х Р р = і к х Рн +? P річтоді виходячи з попереднього:
Р р = (і к х Рн +? P рч): і б.
Ощадний сертифікат - письмове Свідотство банку про депонування
(збереження + проценти, обговорені в умовах договору) грошових коштів, якесвідчить право вкладника на отримання по закінченню встановленого строкудепозиту і проценту по ньому.
Ощадні сертифікати видаються строкові або до запитання, іменні та напред'явника. Ощадні сертифікати відрізняються від облігацій тим, що вониявляються короткостроковими борговими зобов'язаннями. Випускаються на строквід 30 днів до року, як правило на 3, 6, 9, 12 місяців. При передачііменного сертифікату оформлюється на зворотній стороні документадвохстороній договір осіб - уступаючої свої права особи і особи, яканабуває ці права. Договір передачі права по іменному сертифікатуназивається цессією.
Вкладаючи гроші в ощадний сертифікат власник набуває такі права:
- на повернення боргу по закінченню позики;
- на доход, при покритті сертифікату, за наданий банку капітал;
- на дострокове вилучення вкладу, якщо це обговорено при емісії ощадного сертифікату;
- на передачу сертифікату іншій особі.
Ощадний сертифікат не може служити розрахунковим чи платіжним документом запродані товари та послуги.
Абсолютний розмір доходу по сертифікату може визначатися двома способами:
1. Якщо в умовах позики визначена річна% - на ставка:
І с = (іс х Рн х t): 12, деіс - річна процентна ставка по Ощадному сертифікату;
Рп - величина позики;t - строк позики в місяцях;
12 - місяців;
Іс - ставка за місяць.
2. Якщо сертифікат розміщений по дісконтній ціні, а покривається пономінальній, доход власника визначається різницею ціни покриття іпридбання.
І = Рпок - Рпрід.
Дохідність сертифікату визначається: ід. = Іс: Рпрід.
І - доход сертифікату;
Рпрід. - Ціна придбання.
При продажі сертифікату на вторинному ринку цінних паперів, ринковаціна визначається за принципом рівності доходів: інвестор, купуючи ощаднийсертифікат повинен отримати той доход, що й по іншим сертіфікатам того жсамого терміну, який лишився до покриття придбаного сертифікату. Припокритті купленого сертифікату його власник отримає збільшену вартістьцінного паперу.
S = pН + Іс, де
Іс - процентні гроші;
Рн - номінальна ціна.
Витрати покупця визначаються ринковою ціною покупки сертифікату, аотже кінцевий дохід покупця сертифікату рівний різниці між збільшеноювартістю і ринковою ціною.
ІПО = S - Рр = Рн + Іс-Рр
Витрати продавця - ціна придбання сертифіката (номінальна ціна).
Доходи продавця - ринкова ціна мінус номінальна ціна.
Іпрод = Рр - Р ном.
Доход продавця росте з збільшенням курсової ціни, але при цьому зменшуєтьсяприбуток покупця.
Сума доходів учасників угоди рівна загальним процентним виплатам посертіфікатам:
І сер пок + І сер пред. = (S - Рр) + (Рр - РПОМ) = S - Рном = Іс
Вексель - цінний папір, який свідчить, безумовне грошове зобов'язаннявекселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власникувекселя (векселетрімачу).
Векселя розрізняють по слідуючим ознаками:
1. по емітенту:
- держава (казначейськими векселями);
- юридичні і дієздатні фізичні особи (приватні векселі);
2. по обслуговуючим угодам:
- Фінансові угоди (звичайні векселі);
- товарні угоди (товарні векселі).
Якщо кордон за переміщення товару, тоді виписується податковий вексель.
3. по суб "єкту, який здійснює оплату.
Якщо оплачує векселедавач - виписується простий вексель, а якщо оплачуєтретя особа, то виписується переказний вексель (тратта).
За строком платежу за векселем розрізняють оплату:
1. при пред'явлені векселя;
2. в певний час з дня пред'явив;
3. в певний час з дня складання;
4. на визначений день.
Векселі використовуються в слідуючих напрямках:
1. За Оплата відвантаження продукції, виконані роботи і послуги;
2. Проведення заліку взаємної заборгованості з послідуючим оформленням її векселями;
3. Видача векселів при ввозі в Україну майна в якості зарубіжного інвестора і статутний фонд підприємства;
4. У зовнішньо - економічних операціях при оформленні операцій з давальницькою сировиною.
5. При пересіканні кордону України на суму податкового зобов'язання.
Розрахунок дохідності за векселем. Спосіб розрахунку за векселемзалежить від того, по який ціні розміщений вексель.
Перший спосіб розміщення.
Якщо фінансовий вексель розміщується з дисконтом, а покривається пономіналу, то абсолютний розмір доходу визначається різницею лишеномінальної і дисконтної ціни.
І = Рн - Р прид.
Тоді дохідність векселя за строк займу буде рівна. і = І: Рпрід х 100% = ((Рн-Рпрід): Рпрід)) х100%
Дохідність за рік буде: іріч = ((І: Р прид. Х (360: t)) х 100%, деt - число днів обороту векселя.
При продажі фінансового векселя на ринку цінних паперів до закінченнястроку торгового зобов'язання доход ділиться між продавцем і покупцем заформулою звичайних процентів.
І пок = (ір х t1 х Рп): 360 (365)ір - ринкова ставка на момент угоди по торговим зобов'язанням тої строковості, яка зісталася до покриття векселя.t1 - число днів від дати угоди до дати покриття.
Другий спосіб.
Якщо фінансовий вексель розміщений по номіналу, то абсолютний розмірдоходу по векселю визначається процентною ставкою.
І = (і х t х Р1): 360 (365)t - строк обороту векселя в днях.
При продажі векселя, який розміщений по номіналу-дисконтування, тобтовизначення сучасної ціни векселя, проводиться по збільшеній вартості.
S = Рн + І
Рр = S: (1 + (ір х t1): 360) (365) ір - ринкова ставка по борговим зобов'язанням тої строковості, яка зісталась до покриття векселя. t1 - строк до дати купівлі-продажу до дати погашення векселя.
Тримач векселя може зберігати торгове зобов'язання до дати покриттявекселя, а по?? ім пред'явити до оплати, однак якщо не достатньо грошовихкоштів, власник товарного векселя може продати документ банку й отримативексельну ціну за віліченням дисконту на користь банку і банківськогозбору. Ця операція називається обміном векселів. Сума, яка вилучаєтьсябанком із вексельної суми в вигляді премії за дострокове покриття векселяназивається дисконтом.
Величина дисконту визначається, як різниця між сумою вексельної і їїприведеною вартістю на момент обліку векселя.
Д. = S - Р
Д. = (S х fxt): 360 (365)
P = S x (1 - (fxt) 360)f - облікова ставка, яка задається самим банком;t - число днів до дати покриття векселя.
До обліку приймаються тільки векселя, які основані на товарних ікомерційних угодах.
казначейське зобов'язання - вид цінних паперів на пред'явника, щорозміщуються включно на добровільних засадах серед населення, засвідчуютьвнесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право наодержання фінансового доходу.
Випускають такі види казначейських зобов'язань:
- довгострокові - від 5 до 10 років;
- середньострокові - від 1 до 5 років;
- короткострокові - до одного року.
ф'ючерси і опціони відносяться до похідних цінних паперів, якіхарактеризують право їх власника на купівлю чи продаж якого не будь активу.
Ф'ючерс - зобов'язання на купівлю-продаж певного активу в майбутньомупо фіксованій ціні.
опціон - цінний папір, який характеризує право власника на купівлю -продаж активу по фіксованій ціні по проходженню певного відрізку часу.
ф'ючерсна контракт можна визначити, як угоду між двома сторонамиобмінятися стандартною кількістю встановленого продукту в встановлену датупо ціні, узгодженій сьогодні. Це визначення здається і є дуже подібним довизначення форварду, але існує декілька важливих відмінностей. Так, прироботі з форвардами покупець і продавець обговорюють дату, коли будутьздійснені поставка і оплата; а пріф'ючерсніх контрактах біржа визначаєдату кожного контракту. Єдиним елементом в ф'ючерсна контракті, якийвстановлюється шляхом переговорів є обговорення ціни. Щодо опціонів іф'ючерсів, то між ними лише існує дві суттєвих відмінності. А саме:
- за опціон платять гроші, тоді як за ф'ючерс не платять нічого;
- опціон не обов'язково виконувати. Виконання - це процедура, при якій покупець опціону придбає право.
II. Фінансовий ринок України та його особливості.
2.1.Державне регулювання інвестиційної діяльності в Україні.
Інвестиційна діяльність являє собою сукупність практичних дійюридичних осіб, держави та громадян щодо реалізації інвестицій. Нинішняправова система України складається з більше ніж 100 законів та іншихнормативних актів., що регулюють інвестиційну діяльність. Серед них сліднасамперед визначити Закон України "Про інвестиційнудіяльність ", Закон України" Про іноземні інвестиції ", Закон України" Продержавну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні ", Закон
України "Про цінні папери та фондову біржу", Закон України "Прогосподарські товариства ", Закон України
