Квитки з маркетингу

Менеджмент

Квитки з маркетингу

Білет 1.

Показники фінансової стійкості підприємства.

Джерела надходжень грошових коштів підприємства та основні напрямки їх використання.

Управління доходами та можливість їх додаткового зростання.

Критерії ефективності витрат.

Показники фінансової стійкості підприємства.

Завданням аналізу фінансової стійкості є оцінка величини і структури активів і пасивів. Це необхідно, щоб відповісти на питання: наскільки організація незалежна з фінансової точки зору, росте чи знижується рівень цієї незалежності і чи відповідає стан його активів і пасивів задачам її фінансово-господарської діяльності. Показники, які характеризують незалежність по кожному елементу активів і по майну в цілому, дають можливість виміряти, чи достатньо стійка аналізована організація в фінансовому відношенні

Джерела надходжень грошових коштів підприємства та основні напрямки їх використання.

(прямий метод розрахунки грошових потоків)

До поточної діяльності відноситься діяльність, пов'язана з виробництвом продукції, робіт, послуг.

До інвестиційної діяльності відносяться:

-капітальні витрати п/п (покупка обладнання, пайова участь у будівництві);

-виручка від реалізації основних фондів і майна п/п;

-довгострокові фінансові вкладення п/п (до 1 року).

До фінансової діяльності відносять:

-одержання і погашення кредитів;

-короткострокові фінансові вкладення;

-доходи, отримані у вигляді дивідендів,% у ц/б.

Поточна діяльність. Приплив. - Отримання Вчка за відвантажену прод-ю, оказ усл, викон роботи + аванси отримані від покупців або замовників. Відтік - всі грошові РСХ, к. пов'язані з пр-му та реал-ей прод-ії (опл рахунків поставщ-в, виплата зп, %% За кредит у перед-х облікової ставки тощо). Зіставлення дох і РСХ - приб або уб. Позитивне сальдо від тек д-ти дб дост-му, щоб хватідо на інвест і фін д-ть.

Інвестиційна діяльність. Приплив і відтік - всі зміни отраж-ся на соотв статтях I розділу пасиву балансу. Приплив - продаж ОС, цін бум, намаАкт. Відтік -- вкладення грошей в ОС і ін активи.

Фінансова діяльність. Приплив. - Збільшення КК, відвів добав кап-ла, отримання кредитів банків. Відтік. - Розумний-е КК, виплата Дівіді, погашення кредитів банку.

Притоки і відтоки ден ср-в, зв'я з тек д-ма - це зміна оборотного капіталу.

Прибуток, що залишається після сплати податків, використовується підприємством на такі цілі (можливо це теж підійде):

1. на фінансування НДДКР,

2. на витрати капітального характеру щодо поліпшення якості продукції, вдосконалення технології та організації виробництва,

3. на будівництво нових об'єктів, розширення, технічне переозброєння, реконструкцію діючого виробництва, придбання або модернізацію обладнання.

4. на приріст власних оборотних коштів,

5. на сплату відсотків по позиках банків в частині, що не підлягає віднесенню на с/с продукції,

6. на витрати, пов'язані з випуском і розповсюдженням акцій, облігацій та інших цінних паперів,

7. на інвестиції в АТ, статутні капітали інших підприємств,

8. на виплату всіх інших видів податку, що здійснюються з прибутку,

9. на витрати з утримання об'єктів соціально-культурної сфери,

10. на будівництво житла та ін об'єктів невиробничого призначення,

11. на витрати з відшкодування різниці в цінах на паливо і покупну теплоенергію, що реалізуються працівниками підприємства,

12.расходи по сплату штрафів і відшкодування збитку.

Управління доходами та можливість їх додаткового зростання.

Операційний важіль:

1. Валова маржа = виручка від реалізації - змінні витрати виробництва.

2. Коефіцієнт валової маржі = валова маржа/виручка від реалізації.

3. Поріг рентабельності (точки беззбитковості) = сума постійних витрат/коефіцієнт валової маржі.

4. Запас фінансової міцності:

а) у рублях = виручка від реалізації - поріг рентабельності;

б) у% до виручки від реалізації = поріг рентабельності в рублях/виручка від реалізації.

5. Прибуток = запас фінансової міцності 'коефіцієнт валової маржі.

6. Сила впливу операційного важеля = валова маржа/прибуток.

Поріг рентабельності (точка беззбитковості) - така ситуація, при якій п/п не несе збитків, але й не має прибутку. При цьому кількість продажів, які перебувають нижче точки беззбитковості тягнуть за собою збитки, продажу знаходяться вище точки беззбитковості приносять прибуток. Чим вище поріг рентабельності, тим важче його переступити підприємству. П/п з низьким порогом рентабельності легше переживають падіння попиту на продукцію і, як результат, зниження ціни реалізації.

Запас фінансової міцності показує перевищення фактичної виручки від реалізації над порогом рентабельності. Чим більше ця величина, тим більш фінансово стійким є п/п.

Дія операційного важеля виявляється в тому, що будь-яка зміна виручки від реалізації завжди тягне за собою більш сильна зміна прибули. Цей ефект обумовлений різним ступенем впливу динаміки постійних та змінних витрат на формування фінансових результатів діяльності п/п при зміні обсягів виробництва. Чим більше рівень постійних витрат, тим більше сила впливу операційного важеля. Вказуючи на темпи падіння прибутку з кожного зниження виторгу, сила впливу операційного важеля свідчить про рівні підприємницького ризику даного п/п.

Для п/п, що мають на балансі велику кількість неефективно використовуваних основних фондів, висока сила впливу операційного важеля становить значну небезпеку. Вона полягає в тому, що в цьому випадку кожен відсоток зниження виручки від реалізації призводить до різкого падіння прибутку і досить швидким входженням підприємством в зону збитків. У таких умовах скорочується число варіантів вибору продуктивних управлінських рішень.

Фінансовий важіль

Ефект фінансового важеля - приріст чистої рентабельності власних коштів, що отримується в результаті використання позикових джерел (європейський підхід).

Ефект фінансового важеля - збільшення чистого прибутку на одну акцію (американський підхід).

Ефект фінансового важеля залежить від:

- різниці між економічною рентабельністю (ЕР) і відсотками за кредит (D);

- структури пасивів (відношення позикових коштів до власного капіталу), k;

- ставки податку на прибуток (Т).

Ефект фінансового важеля (ЭФР) визначається так:

ЭФР = (1-Т) (ЕР-D) k.

При цьому вираз (1-Т) (ЕР-D) називається диференціалом, а k - плечем фінансового важеля.

ЭФР дозволяє визначити:

1) чи слід нарощувати позикові кошти і на яких умовах;

2) яка величина ризику може бути допустима при зміні ставки відсотка за кредит і податку;

3) який ризик падіння дивідендів і курсу ц/б для інвестора.

Як правило, не розглядаються окремо ефекти фінансового та операційного важеля. Загальний важіль по п/п виражається їх твором.

На ухвалення рішення про структуру капіталу впливають наступні фактори:

1) обсяг продажів і прибутку;

2) рівень процентних ставок;

3) аналіз руху грошових коштів п/п;

4) порівняльний аналіз п/п даній галузі;

5) позиції кредиторів (потенційне згоду на кредитування);

6) ціна капіталу (з точки зору ціни капіталу у кожного п/п оптимальна структура своя: немає єдиної оптимальної структури. Оптимальна структура визначається досягненням рівноваги між різними джерелами фінансування, при якому при мінімальних витратах на залучений капітал буде отримана максимальна прибуток);

7) зовнішні умови (стабільність економічної ситуації).

Критерії ефективності витрат.

Говорячи про ефективному управлінні витратами, необхідно говорити про виробництво конкурентоспроможної продукції з низькими витратами і цінами і про наявність інформації про ціни на ринку і т.п., виходячи з ринкової кон'юнктури та вартості окремих видів продукції.

Ефективне управління витратами - це в першу чергу створення системи бюджетів за окремими видами витрат для контролю за ними, що дозволяє забезпечити прийняття більш обгрунтованих управлінських рішень. Процес управління витратами починається звичайно з аналізу їх складу та структури за звітний період. Аналіз повинен мати етапи: горизонтальний аналіз як по витратах в цілому, так і за їх елементам. Це дозволяє виявити найбільш важливі статті витрат, які треба піддати більш ретельному контролю, тобто це витрати, які мають найбільш велику роль у складі собівартості. За цих витрат потрібно провести пофактіческій аналіз, щоб виявити, що вплинуло на їх зміни. Проводячи аналіз, кожну статтю необхідно оцінювати з точки зору її значущості та необхідності контролю за нею. Наприклад, накладні витрати. Аналізуються комплексні статті витрат, необхідно виявити в їх складі найбільш важливі елементи і можливості управління ними.

Управління витратами вимагає класифікацію витрат у залежності від змін обсягу виробництва. Ця класифікація досягається за рахунок введення на підприємстві управлінського обліку. За іншою класифікацією витрати поділяються за фактом їх віднесення на певний вид продукції.

Для управління витратами важливий вибір методу калькулювання собівартості продукції:

1). Direct-costing. Метод калькулювання собівартості, при якому всі витрати поділяються на постійні і змінні. Постійні відносяться на реалізовану продукцію.

2). Абзортіен-костинг. Це метод, коли всі витрати розподіляються між реалізованої продукцією і залишками продукції на складах.

Основна відмінність цих методів - в порядку розподілу постійних витрат між калькуляційними періодами. У нас використовується другий метод, тобто метод змішує витрати з виробництва конкретного виду продукції і витрати по виробництва в цілому. Використання його дозволяє розподілити витрати, пов'язані з реалізацією продукції, тільки побічно. Тут ми не можемо керувати витратами, тому що незрозуміло, які витрати відносяться до даного виду продукції.

Оскільки перший метод грунтується на обліку конкретно зроблених витрат, він дає можливість проведення подальшого аналізу беззбитковості підприємства; можливість визначити прибуток, який буде приносити кожна додатково вироблена одиниця продукції, що дає можливість більш гнучкого ціноутворення на підприємстві і зменшити можливість затоварення продукцією. Але ця система можлива тільки, якщо підприємство веде управлінський облік.

Знання структури витрат підприємства, поділ їх на постійні і змінні дозволяє застосовувати ринкові підходи при ціноутворенні на підприємстві. Існує 2 підходи:

а) традиційний або витратний підхід. Тобто до загальної суми витрат додається певна норма прибутку або% R

б) ринковий підхід (ціни визначаються на ринку). Тут норма прибутку залежить від інтенсіф-ци діяльності підприємства (за рахунок збільшення обсягу продажів - зменшення витрат).

Тобто розподіл витрат на постійні і змінні дозволяє визначити той рівень витрат, без якого підприємство не може існувати. Для правильного обліку ринкового фактора необхідно в ціні на реалізаційну продукцію встановити частку вкладу на покриття. Вклад на п-і - сума постійних витрат і прибутку підприємства (різниця між В і змінними витратами).

Підприємство буде прагнути до того, щоб внесок на покриття д.б.н. як мінімум дорівнює постійним витрат підприємства, і виробництво кожної додаткової одиниці продукції буде підприємству вже приносити певний прибуток.

Таким чином, запас фінансової міцності виникає тільки тоді, коли підприємство починає пр-ції виробляти більше, ніж потрібно для покриття постійних витрат.

Є методика для оптимізації прибутку підприємства. При прийнятті рішень, націлених на збільшення прибутку підприємства, м.б. застосована методика граничного аналізу, яка базується на зіставленні передбачуваних величин граничного доходу та граничних витрат. Граничний дохід - приріст на 1 приросту кількості виробленого продукту. Граничні витрати - приріст витрат на виробництво, що припадає на 1 приросту продукції.

Отримання максимального прибутку досягається при рівності граничного доходу та граничних витрат. Це можливо тільки при знаходженні динамічної рівноваги між попитом і пропозицією, а також знаходженні рівноважної ціни та відповідного обсягу продажів.

Квиток 2.

Варіанти ринкової стратегії підприємства.

Управління ринковою прибутковістю і можливі сфери діяльності підприємства.

Обов'язки фінансового менеджера.

Цінова політика підприємства: цілі та завдання.

Варіанти ринкової стратегії підприємства.

Система управління фінансами підприємства може бути представлена у вигляді стратегії і тактики. Стратегія (ДФП) складається у виборі і управлінні структурою капіталу підприємства, проведення інвестиційної та дивідендної політики. Тактика (КФП), її основа полягає в забезпеченні короткострокового поточного фінансового успіху на основі оптимізації грошового обороту підприємства.

КФП і ДФП повинні так чи інакше проводитися з урахуванням ситуації на рівні державних кредитно-фінансових інститутів. Особлива увага - вересень-грудень (розробка бюджету).

Спонукальні мотиви - прагнення завоювати велику сферу впливу. Це досягається як правило шляхом купівлі різних ц/б. При цьому слід мати на увазі, що основна мета, яка переслідується - участь в управлінні як можна більшого числа комерційних організацій та п/п.

Інвестування капіталу при цьому можливо:

- в конкуруючі фірми;

- в п/п -- постачальники;

- у приватизовані об'єкти незавершеного виробництва і в різні форми бізнесу.

Але в кожному конкретному випадку фінансовий менеджер повинен зіставити обсяги інвестицій з тією вигодою, яку фірма отримає від вкладення капіталу з урахуванням альтернативних варіантів і факторів ризику. Слід пам'ятати, що фінансовий менеджмент орієнтується на диверсифікацію фінансових вкладень.

Диверсифікація -- стратегічна орієнтація на створення багатопрофільного виробництва або портфеля ц/б. Диверсифікація відноситься до області стратегічного фінансового менеджменту.

У ході розробки стратегії розвитку п/п або фірми можуть скластися різні ситуації:

- може бути скорочення фірми;

- може доведеться взагалі згортати виробництво, а в окремих випадках і припиняти діяльність п/п відбувається частіше за все в тому разі, коли доходи на вкладений капітал не покривають виробничих витрат. Згортання виробництва найбільш переважно здійснювати поетапно з поступовим переходом капіталу в нові сфери бізнесу.

Різке припинення діяльності в одній сфері і підключення до нових сфер діяльності має ряд переваг у порівнянні з поетапним згортанням:

- до мінімуму зводиться період зниження рентабельності;

- фінансові ресурси включаються в нову сферу діяльності, що дає, як правило, більш високий дохід.

- поступове переключення капіталу передбачає модернізацію та переоснащення виробництва, націлене на випуск нової продукції. При цьому в оборот залучаються додаткові фінансові ресурси, які накопичувалися підприємством для цілей розширеного виробництва.

Управління ринковою прибутковістю і можливі сфери діяльності підприємства.

Операційний важіль:

1. Валова маржа = виручка від реалізації - змінні витрати виробництва.

2. Коефіцієнт валової маржі = валова маржа/виручка від реалізації.

3. Поріг рентабельності (точки беззбитковості) = сума постійних витрат/коефіцієнт валової маржі.

4. Запас фінансової міцності:

а) у рублях = виручка від реалізації - поріг рентабельності;

б) у% до виручки від реалізації = поріг рентабельності в рублях/виручка від реалізації.

5. Прибуток = запас фінансової міцності 'коефіцієнт валової маржі.

6. Сила впливу операційного важеля = валова маржа/прибуток.

Поріг рентабельності (точка беззбитковості) - така ситуація, при якій п/п не несе збитків, але й не має прибутку. При цьому ко?? ічество продажів, що знаходяться нижче точки беззбитковості тягнуть за собою збитки, продажу знаходяться вище точки беззбитковості приносять прибуток. Чим вище поріг рентабельності, тим важче його переступити підприємству. П/п з низьким порогом рентабельності легше переживають падіння попиту на продукцію і, як результат, зниження ціни реалізації.

Фінансовий важіль

Ефект фінансового важеля - збільшення чистого прибутку на одну акцію (американський підхід).

Ефект фінансового важеля залежить від:

- різниці між економічною рентабельністю (ЕР) і відсотками за кредит (D);

- структури пасивів (відношення позикових коштів до власного капіталу), k;

- ставки податку на прибуток (Т).

Ефект фінансового важеля (ЭФР) визначається так:

ЭФР = (1-Т) (ЕР-D) k.

При цьому вираз (1-Т) (ЕР-D) називається диференціалом, а k - плечем фінансового важеля.

ЭФР дозволяє визначити:

1) чи слід нарощувати позикові кошти і на яких умовах;

2) яка величина ризику може бути допустима при зміні ставки відсотка за кредит і податку;

3) який ризик падіння дивідендів і курсу ц/б для інвестора.

На ухвалення рішення про структуру капіталу впливають наступні фактори:

1) обсяг продажів і прибутку;

2) рівень процентних ставок;

3) аналіз руху грошових коштів п/п;

4) порівняльний аналіз п/п даній галузі;

5) позиції кредиторів (потенційне згоду на кредитування);

7) зовнішні умови (стабільність економічної ситуації).

Обов'язки фінансового менеджера.

ФМр на підприємстві:

фахівець-фінансист,

спеціаліст, керуючий фінансовими потоками коштів,

професіонал, що входить в керівництво фірми

Опції ФМра:

взаємини з банками,

управління готівкою,

залучення джерел фінансування,

кредитна політика (управління дебіторською заборгованістю),

виплати дивідендів,

страхування,

управління цільовими програмами (пенсійними, інвестиційними ...),

нагляд і загальне керівництво бухгалтерськими функціями.

Основне завдання фінансового менеджера полягає в забезпеченні найбільш ефективних потоків фінансових ресурсів між фінансовим ринком та підприємством. Фінансовий менеджер є сполучною ланкою і підтримує кругообіг грошових коштів.

інвестування коштів у виробництво

отримання грошових коштів від результатів господарської діяльності

повернення грошових коштів на фінансовий ринок у вигляді плати за мобілізовані ресурси

здатність реінвестування грошових коштів у виробництво

сплата податків

напрям що залишилися грошових коштів у виробництво

Обов'язки фінансового менеджера:

керівництво і організація фінансової роботи на підприємстві

періодична відповідальність перед власниками

розробка планів

розробка інвестицій, розрахунок альтернативних варіантів, вибір оптимальних з урахуванням ризику

розробка нормативів

визначення обсягу надходжень і витрат грошових коштів підприємства

визначення кредиторських відносин підприємства

організація звітності (бухгалтерської та фінансової) та її надання.

Цінова політика підприємства: цілі та завдання.

Вибираючи цінову політику, підприємство змушене враховувати общеценовую ситуацію, що склалася в країні. ФМр, визначаючи цінову політику, повинен мати чітке уявлення про системі цін у країні, так як за окремими позиціями, найменувань продукції ціни дотуються з бюджету.

Ціна - грошова оболонка відносин міни, вартість - їх зміст. Практичне прояв дії системи цін виражається в актах купівлі-продажу, оплати ви полнению робіт

Оскільки визначення цінової політики - складний захід, необхідно розробити таку цінову політику, яка дозволила б залучити додаткових споживачів продукції. Один з варіантів такої політики - надання системи знижок.

Проаналізувавши витрати підприємства, ціни на основі методики пред. аналізу підприємство розробляє відповідний прогноз (за яких цінах який прибуток можна отримати). Максимізація прибутку на основі визначення оптимальної ціни заснована на лінійної залежності в функції попиту, тобто залежність ціни 1 продукції від кількості виробленого товару.

Алгоритм розрахунку оптимальних цін та обсягу продажів (тут необхідно):

Зібрати дані про прогноз обсягу продажів по різних регіонах і на їх основі провести статистичну обробку, виключивши нетипові показники, і підрахувати середнє значення.

Методом інтерполяції визначається ціна для відповідного виду продукції. Ціна визначається на основі коефіцієнтів апроксимації і даних про обсяг продажів.

здійснення. угруповання змінної частини витрат для кожного виду продукції виробленого асортименту

Визначається оптимальний обсяг продажів і ціна для кожного продукту, яка дасть максимальний внесок на покриття.

Квиток 3.

Розподіл прибутку та дивідендна політика.

Види діяльності на підприємстві і структурування доходів.

Права та обов'язки керівника фінансової служби підприємства.

Взаємодії в системі «обсяг - витрати - прибуток».

Розподіл прибутку та дивідендна політика.

Весь прибуток, що залишається в розпорядженні п/п, поділяється на 2 частини. Перша збільшує майно п/п і бере участь у процесі накопичення. Друга характеризує частку прибутку, що використовується на споживання. При цьому не обов'язково весь прибуток, що направляється на нагромадження, використовувати повністю. Залишок прибутку, не використаної на збільшення майна, має важливе резервне значення і може бути використаний в наступні роки для покриття можливих збитків, фінансування різних витрат.

Нерозподілений прибуток в широкому сенсі як прибуток, використаний на нагромадження, і нерозподілений прибуток минулих років свідчать про фінансову стійкість підприємства, про наявність джерела для подальшого розвитку.

Ціна капіталу, формується за рахунок нерозподіленого прибутку, може бути визначена як дохідність, яку акціонери вимагають від звичайних акцій фірми. Чистий дохід фірми, що залишається після оподаткування та виплати дивідендів за привілейованих акціях, належить власникам звичайних акцій. Тримачі облігацій одержують від фірми відсотки, власники привілейованих акцій -- фіксований дивіденд; що залишився у фірми дохід належить власникам звичайних акцій і служить своєрідною рентою за користування акціонерним капіталом. Керуючий може або виплатити доходи як дивіденди, або реінвестувати їх на розвиток виробництва.

Види діяльності на підприємстві і структурування доходів.

До поточної діяльності відноситься діяльність, пов'язана з виробництвом продукції, робіт, послуг.

До інвестиційної діяльності відносяться:

-капітальні витрати п/п (покупка обладнання, пайова участь у будівництві);

-виручка від реалізації основних фондів і майна п/п;

-довгострокові фінансові вкладення п/п (до 1 року).

До фінансової діяльності відносять:

-одержання і погашення кредитів;

-короткострокові фінансові вкладення;

-доходи, отримані у вигляді дивідендів,% у ц/б.

Притоки і відтоки ден ср-в, зв'я з тек д-ма - це зміна оборотного капіталу.

Права та обов'язки керівника фінансової служби підприємства.

ФМр на підприємстві:

фахівець-фінансист,

спеціаліст, керуючий фінансовими потоками коштів,

професіонал, що входить в керівництво фірми.

Мета діяльності Фмра:

максимізація прибутку,

підтримка фінансової стійкості на базі досягнення платоспроможності і високої ліквідності

підвищення вартості компанії

найбільш повне задоволення суспільних потреб

інвестування коштів у виробництво

отримання грошових коштів від результатів господарської діяльності

повернення грошових коштів на фінансовий ринок у вигляді плати за мобілізовані ресурси

здатність реінвестування грошових коштів у виробництво

сплата податків

напрям що залишилися грошових коштів у виробництво

Опції Фмра (Большаков):

взаємини з банками,

управління готівкою,

залучення джерел фінансування,

кредитна політика (управління дебіторською заборгованістю),

виплати дивідендів,

страхування,

управління цільовими програмами (пенсійними, інвестиційними ...),

нагляд і загальне керівництво бухгалтерськими функціями.

Обов'язки фінансового менеджера (Кузіна):

керівництво і організація фінансової роботи на підприємстві

періодична відповідальність перед власниками

розробка планів

розробка інвестицій, розрахунок альтернативних варіантів, вибір оптимальних з урахуванням ризику

розробка нормативів

визначення обсягу надходжень і витрат грошових коштів підприємства

визначення кредиторських відносин підприємства

організація звітності (бухгалтерської та фінансової) та її надання.

Принципи організації роботи фінансової служби:

1) розумна достатність працівників фінансових служб

2) несмешеніе оперативної фінансової роботи та інвестиційної діяльності

3) принцип розділення функцій і спеціалізації (вишукування нових фінансових інструментів, ротація кадрів, забезпечення автотранспортом)

Елементи системи управління фінансами підприємства:

наявність спеціальних підрозділів з управління фінансами та штатом працівників

технічне оснащення

планово-прогнозна діяльність, активізуються прийняття рішень і формалізується їх величини і баланси

повноваження і відповідальність начальників фінансових відділів

Взаємодії в системі «обсяг - витрати - прибуток».

1. Валова маржа = виручка від реалізації - змінні витрати виробництва.

2. Коефіцієнт валової маржі = валова маржа/виручка від реалізації.

3. Поріг рентабельності (точки беззбитковості) = сума постійних витрат/коефіцієнт валової маржі.

4. Запас фінансової міцності:

а) у рублях = виручка від реалізації - поріг рентабельності;

б) у% до виручки від реалізації = поріг рентабельності в рублях/виручка від реалізації.

5. Прибуток = запас фінансової міцності 'коефіцієнт валової маржі.

6. Сила впливу операційного важеля = валова маржа/прибуток.

Квиток 4.

Фінансовий менеджмент: об'єкти управління.

Фактори, що визначають дивідендну політику.

Поняття фінансової стійкості підприємства.

Потреба підприємства в обігових коштах і вибір джерел її покриття.

Фінансовий менеджмент: об'єкти управління.

ФМ - процес системного фінансового управління, формування, розподілу, перерозподілу та використання фінансових ресурсів господарюючого суб'єкта, спрямований на оптимізацію обороту його грошових коштів і здійснюється за допомогою проведення фінансової політики підприємства.

Головна мета ФМ -- збільшення вартості власного капіталу, а значить, і зростання капіталу акціонерів, що припадає на їхні частки, зафіксований на даний звітний момент часу. Для цього необхідно 1) грамотне фінансове управління, 2) система фінансового управління, 3) ефективне витрачання коштів, 4) фінансова політика в короткостроковому та довгостроковому планах, 5) забезпечення легкого доступу до додаткових фінансових ресурсів.

Це в загальному вигляді предмет ФМ.

Об'єкти ФМ - сфери управління:

управління оборотні і необоротні активи,

управління фінансовими активами,

управління структурой капіталу,

управління прийняттям інвестиційних рішень,

управлінням формуванням власними і позиковими джерелами фінансування,

управління ризиками на основі аналізу та мінімізації.

Фактори, що визначають дивідендну політику.

При розробці дивідендної політики слід враховувати законодавство країни. У РФ - Закон «ПРО АТ» (основні положення по дивідендної політики). Підприємство має обрати оптимальну дивідендну політику підприємства, яка визначається:

інвестиційними можливостями підприємства. Головний фактор рівня дивідендних виплат - число привабливих інвестиційних проектів, які доступні для підприємства. Чим більше це число, тим нижче буде рівень дивідендів.

ціною позикового капіталу (у порівнянні з ціною власного капіталу). Необхідно передбачити можливість реінвестування прибутку у виробництво фірми