Контроль за виконанням виробничої програми

Формування виробничої програми підприємства з випуску продукції пов'язане з вибором пріоритетів одних видів продукції перед іншими, нарощуванням обсягу випуску одних видів продукції або його скороченням, з оптимізацією загального обсягу випуску продукції по всій його номенклатурі з урахуванням вартісних ринкових оцінок, з вирішенням завдань концентрації виробництва або підвищенням рівня його спеціалізації.

Виробнича програма за своїм змістом відображає зазначені особливості регулювання виробництва через систему загальних і приватних показників, аналіз яких значень дозволяє здійснювати контроль за поточним станом і виконанням самої виробничої програми. Засобами контролю виробничої програми є планові і виконавські баланси по розділам програми, системи поточного виробничого обліку та звітності, системи оперативного управління виробництвом.

До загальними показниками контролю відносяться:

коефіцієнт напруженості виробничої програми;

рівень концентрації виробництва;

рівень спеціалізації виробництва.

Коефіцієнт напруженості виробничої програми має вигляд:

;,

де , - Планове і фактичне значення коефіцієнта напруженості виробничої програми; ВПЛ, ВФ - плановий і фактичний обсяг випуску продукції; Внорм - нормативний (номінальний) обсяг випуску продукції.

Приклад розрахунку - табл. 12.

Таблиця 12        

        

впл         

Внорм         

КнПл             

Продукти         

в натуральному вираженні, т         

у вартісному виразі, тис.   руб.         

в натуральному вираженні, т         

у вартісному виразі, тис.   руб.         

в натуральному вираженні, т         

у вартісному виразі, тис.   руб.             

А         

20 000         

6 000 000         

22 000         

6 600 000         

0,91         

0,91             

Б         

3 000         

1 200 000         

3 100         

1 240 000         

0,96         

0,97             

РАЗОМ за рік         

        

7 200 000         

        

7 840 000         

        

0.92     

Основними показниками рівня концентрації в промисловості є розміри підприємств, визначаються:

річним випуском продукції;

середньорічний чисельністю працюючих;

середньорічний вартістю основних фондів;

споживанням електроенергії за рік;

питомою вагою великих підприємств у випуску продукції всієї галуззю;

середнім розміром підприємства в галузі.

Для характеристики рівня концентрації виробництва в галузях, що виготовляють о д и н в і д продукції, використовуються натуральні показники. Наприклад, в електроенергетиці - середня величина встановленої потужності електростанцій (у кВт); річне вироблення електроенергії в розрахунку на одну електростанцію; питома вага виробленої великими й найбільшими електростанціями електроенергії у загальній кількості електроенергії, виробленої всіма станціями за рік.

В галузях, що виготовляють р а з н и е в і д и продукції, рівень концентрації може визначаться питомою вагою великих доменних печей в загальній виплавки сталі за рік, питомою вагою конверторів у загальній виплавки сталі за рік, питомою вагою потужних прокатних верстатів у загальному виробництві прокату.

В галузях промисловості, у яких виготовляється р а з н о о б р а з н а я продукція (машинобудування, хімічна, легка, харчова та інші галузі), рівень концентрації виробництва визначається у вартісних показниках. Наприклад, питомою вагою великих виробництв у загальному випуску продукції за рік по товарної (реалізованої) продукції в незмінних цінах.

В деяких галузях з м н о р о н о м е н к л а т у р н о й продукцією є виробництва, які виготовляють однорідну або ж взаємозамінну продукцію, рівень концентрації може визначатися також у натуральних чи умовно-натуральному вимірі. Наприклад, цукор-пісок - в тоннах, консерви - в умовних банках, мінеральні добрива - в умовних одиницях (у перерахунку на 100% поживних речовин), трактори - у штуках і за потужністю двигуна в кінських силах і т.п.

Середньорічна чисельність промислово-виробничого персоналу характеризує розмір підприємств показником кількості застосованої живої праці, але у зв'язку з науково-технічним прогресом, особливо механізацією та автоматизацією виробництва, кількість промислово-виробничого персоналу на окремих підприємствах значно скорочується і збільшується вартість промислово-виробничих фондів. Показник вартості промислово-виробничих фондів характеризує розмір підприємств з точки зору застосовуваного матеріалізованої праці. Кожен з цих показників має свої переваги й недоліки. Вони можуть використовуватися при аналізі окремих сторін процесу концентрації виробництва. Перший - за рівнем концентрації живого, друга - матеріалізованої праці. Кожна з них характеризує загальний потенціал підприємства з виробництва продукції.

Високий рівень концентрації не завжди відображає високу економічну ефективність виробництва. Між показниками концентрації виробництва і його економічними показниками немає прямого зв'язку. Якщо підприємства характеризуються тільки великими розмірами, а їх структура і масштаби випуску продукції не є оптимальними для даної галузі, то рівень концентрації не може служити показником ефективності виробництва.

При плануванні концентрації виробництва вказується необхідність зосередити виготовлення однорідної за конструктивно-технологічним ознаками продукції або виконання аналогічних робіт на підприємствах оптимальних розмірів.

При визначенні рівнів концентрації в промисловості враховується вплив внутрішньовиробничих і зовнішніх факторів.

Внутрішньовиробничі фактори визначаються оптимальними розмірами виробництва продукції та підприємств з точки зору максимального використання виробничих ресурсів.

До зовнішніх факторів відносяться транспорт, розміри сировинної бази, наявність або можливість залучення робочої сили, водні ресурси, кліматичні умови та т.п.

Істотне вплив на Внутрішньовиробничі і зовнішні фактори надає науково-технічний прогрес (вдосконалення виробничого апарату, організація виробництва та управління, заміна одних видів сировини іншими, заміна транспортних засобів іншими тощо).

Рівень концентрації виробництва і визначаються їм оптимальні розміри підприємств залежать від географічного розміщення промисловості і районування, споживання готової продукції (а часто сировини та палива), наявності трудових ресурсів у регіоні та ін факторів. Географія джерел сировини, палива і трудових ресурсів закономірно визначає економічно раціональні межі концентрації та оптимальні розміри виробництва.

Раціональна організація підприємств полегшується, якщо якась частина роботи перекладається на інші вузькоспеціалізовані виробництва, у тому числі і невеликі. З звільненням великих підприємств про невластивих їм функцій (виготовлення напівфабрикатів і деталей масового застосування, виконання ремонтних робіт) підвищується рівень їх спеціалізації і відповідно ефективність.

Збільшення розмірів підприємств іноді викликає додаткові витрати, які можуть призвести не до скорочення, а до збільшення витрат на виробництво.

В кожній галузі є свої оптимальні розміри виробництв, що забезпечують високі техніко-економічні показники.

Під оптимальними розмірами виробництва в промисловості слід розуміти такі, які забезпечують виконання укладених договорів та зобов'язань за виробництва продукції (виконання робіт) у встановлені терміни з мінімумом приведених витрат і максимально можливою ефективністю.

Малі та середні підприємства найкращим чином пристосовані до перебудови виробництва на нові види продукції, організацію додаткових робочих місць.

Спеціалізація в промисловості проявляється в зосередженні виробництва певної продукції, як правило однорідною, на одній з ділянок, цехів, підприємстві галузі. Розрізняють декілька видів спеціалізації: предметну, подетально, технологічну, стадійний, внутрішньовиробничих, галузеву, міжгалузеву.

В практиці аналізу і планування застосовуються наступні показники оцінки рівня спеціалізації виробництва:

кількість видів деталеоперацій, що виконуються на одному робочому місці (дільниці);

частка спеціалізованих ділянок (цехів) у складі підприємства;

частка основної (профільної) продукції в загальному випуску продукції цеху, підприємства, галузі;

частка серійної продукції в обсязі її випуску.

Вимірювання цих показників здійснюється в натуральних або вартісних одиницях.

При розробці виробничої програми, рівнів спеціалізації і концентрації виробництва може виявитися, що окремі виробництва (допоміжні або навіть основні) відстають від ведучих. У таких випадках розробляються організаційно-технічні заходи щодо ліквідації "вузьких місць": перерозподіл робіт між виконавцями, збільшення змінності роботи, впровадження наукової організації праці, перерозподіл устаткування між цехами, поглиблення спеціалізації і кооперування, поліпшення технічної оснащеності виробництва, модернізація та поповнення парку обладнання.

Для оцінки відповідності пропускної спроможності провідних цехів та інших ланок підприємства розраховують коефіцієнт спряженості потужностей (Ксоп):

де М1, М2 - потужності цехів (дільниць, груп устаткування), між якими визначається коефіцієнт спряженості; Ру - питома витрата продукції першим цеху для виробництва продукції другому цеху. Якщо Ксоп <1, то є "вузькі місця".

Приклад.

Цех № 1 випускає верстати. Його потужність - 1200 верстатів. Для випусків верстатів використовують лиття, яке випускає цех № 2. Потужність ливарного цеху - 1600 т лиття. Питома витрата лиття на один верстат - 1,4 т.

.

Ксоп менше одиниці, отже, ливарний цех є "вузьким" місцем.

Інтенсивність використання основних фондів підвищується також шляхом технічного вдосконалення знарядь праці та вдосконалення технології виробництва, шляхом ліквідації "вузьких місць" у виробничому процесі, скорочення строків досягнення проектної продуктивності техніки, удосконалення наукової організації праці, виробництва і управління, використання швидкісних методів роботи, підвищення кваліфікації і професійної майстерності робітників.

Розвиток техніки і пов'язана з цим інтенсифікація процесів не обмежені. Тому не обмежені і можливості підвищення інтенсивного використання основних фондів і виробничих потужностей.

Істотним напрямків підвищення ефективності використання виробничих потужностей є вдосконалення структури основних виробничих фондів. Оскільки збільшення випуску продукції досягається тільки у провідних цехах, то важливо підвищувати їх частку в загальній вартості основних фондів. Збільшення основних фондів допоміжного виробництва веде до зростання фондомісткості продукції, так як безпосереднього збільшення випуску продукції при цьому не відбувається. Але без пропорційного розвитку допоміжного виробництва основні цехи НЕ можуть функціонувати з повною віддачею. Тому встановлення оптимальної виробничої структури основних фондів на підприємстві - найважливіша напрям поліпшення їх використання.

Великий резерв підвищення фондовіддачі - швидке освоєння знову вводяться потужностей. З цією метою капітальні вкладення мають виділятися під запланований приріст продукції з урахуванням заходів щодо поліпшення використання діючих потужностей, а також їх технічного переозброєння та реконструкції.

Виходячи з цього варто було б випереджаючими темпами готувати і проводити загальнодержавну стратегію реконструкції народного господарства, створювати умови для інтенсивних інвестицій у виробництво, витримувати курс на динамічну структурну перебудову, швидко замінюючи віджилі технології, виробництва та комплекси новими, конкурентоспроможними, гнучкими, високоавтоматизованим.

До приватним показниками контролю виконання виробничої програми відносяться:

коефіцієнт використання виробничої потужності;

коефіцієнт завантаження обладнання;

продуктивність праці на одного працюючого;

частка продукції за категоріями її якості;

темпи зростання (зниження) випуску продукції за її видами;

фондовіддача основних засобів виробництва;

фондомісткість продукції;

фондоозброєність праці;

коефіцієнт змінності використання устаткування;

показники використання виробничих площ підприємства.

Важко переоцінити народногосподарське значення ефективного використання основних фондів і виробничих потужностей. Вирішення цього завдання означає збільшення виробництва необхідної суспільству продукції, підвищення віддачі створеного виробничого потенціалу і більш повне задоволення потреб населення, поліпшення балансу обладнання в країні, зниження собівартості продукції, зростання рентабельності виробництва, нагромаджень підприємства.

Більше повне використання основних фондів і виробничих потужностей призводить також до зменшення потреб у воді нових виробничих потужностей при зміну обсягу виробництва, а отже, на краще використання прибутку підприємства (збільшенню частки відрахувань від прибутку до фонду споживання, напрямку більшої частини фонду накопичення на механізацію та автоматизацію технологічних процесів і т.п.).

Поліпшення використання основних фондів означає також прискорення їх оборотності, що значною мірою сприяє вирішенню проблеми скорочення розриву в термінах фізичного та морального зносу, прискорення темпів відновлення основних фондів.

Ефективне використання основних фондів тісно пов'язане і з підвищенням якості продукції, що випускається продукції, тому що в умовах ринкової конкуренції швидше реалізується і користується попитом високоякісна продукція.

Успішне функціонування основних фондів і виробничих потужностей залежить від того, наскільки повно реалізуються екстенсивні та інтенсивні чинники поліпшення їх використання. Екстенсивне поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей припускає, що, з одного боку, буде збільшено час роботи діючого устаткування в календарний період, а з іншого, -- підвищено питому вагу діючого устаткування у складі всього устаткування, наявного на підприємстві.

Найважливішими напрямками збільшення часу роботи устаткування є:

скорочення і ліквідація внутрізмінних простоїв обладнання шляхом: підвищення якості ремонтного обслуговування обладнання, своєчасного забезпечення основного виробництва робочою силою, сировиною, матеріалами, паливом, напівфабрикатами;

скорочення цілоденних простоїв устаткування, підвищення коефіцієнта змінності його роботи.

Важливим шляхом підвищення ефективності використання основних фондів і виробничих потужностей є зменшення кількості зайвого обладнання та швидке залучення у виробництво не встановленого обладнання. Омертвляння великого кількості засобів праці знижує можливості приросту виробництва, веде до прямих втрат уречевленої праці внаслідок їх фізичного зносу, бо після тривалого зберігання обладнання часто приходить в непридатність. Інша ж обладнання при гарному фізичному стані виявляється морально застарілим і списується з фізично зношеним.

Хоча екстенсивний шлях поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей використаний поки не повністю, він має свою межу. Значно ширше можливості інтенсивного шляху. Інтенсивне поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей передбачає підвищення ступеня завантаження устаткування за одиницю часу. Підвищення інтенсивного завантаження обладнання може бути досягнута при модернізації діючих машин і механізмів, встановлення оптимального режиму їх роботи. Робота при оптимальному режимі технологічного процесу забезпечує збільшення випуску продукції без зміни складу основних фондів, без зростання чисельності працюючих і за зниження витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції.

Для визначення коефіцієнту використання виробничої потужності застосовують коефіцієнти: використання обладнання в часі (коефіцієнт екстенсивного навантаження Ке) і за інтенсивністю його роботи (коефіцієнт інтенсивного навантаження Ки).

Коефіцієнт екстенсивності характеризує відношення планованого (або фактичного) часу роботи обладнання до календарного часу планованого (або звітного) періоду. Коефіцієнт інтенсивного навантаження характеризує ступінь використання устаткування за одиницю робочого часу (годину, аппаратооборот), іншими словами, це відношення планованої (або фактичної) продуктивності за годину (або цикл) до продуктивності з технічного паспорту цього виду обладнання або до прогресивної нормі продуктивності машини, апарату, агрегату, установки.

Коефіцієнти використання виробничої потужності визначаються за всіма позиціями і номенклатуру продукції, прийнятої в розрахунку виробничої потужності.

Для розрахунку коефіцієнта використання виробничої потужності необхідно мати дані про запланований і фактичний випуск продукції, запланованої та фактичної середньої річної потужності.

Фактична потужність може відхилятися від планової з різних причин (неповна використання обладнання з-за простоїв тощо; недотримання термінів освоєння знову вводяться потужностей та ін.)

В загальному вигляді коефіцієнт використання виробничої потужності визначається наступним чином:

,

де КПЛ - планованому випуску продукції на одиницю потужності:

;

КФ - Фактичний випуск продукції на одиницю потужності:

.

Провівши деякі перетворення, можна отримати показники, важливі для аналізу використання виробничої потужності:

плановий коефіцієнт забезпеченості річного випуску продукції виробничими потужностями:

(пл/ВПЛ);

коефіцієнт перевищення (зниження) виробничої потужності проти планової:

(Ф/пл);

коефіцієнт використання фактичної потужності (КФ).

Це дозволяє побудувати модель, що визначає вплив використання виробничої потужності на зміну випуску продукції:

.

Зіставлення середньої річної вартості основного капіталу і середньої річної потужності дає показник, що називається фондомощностним коефіцієнтом, тобто

.

Фондомощностний коефіцієнт пов'язаний з показниками фондовіддачі і фондомісткості, а також коефіцієнтом використання виробничої потужності:

.

Фондомощностний коефіцієнт характеризує потребу в основному капіталі на одиницю середньої річної виробничої потужності. При цьому середня річна виробнича потужність повинна бути виражена у вартісних одиницях. Необхідно також враховувати чинник інфляції в розрахунку середньої річної вартості основного капіталу та середньої річної потужності при аналізі динаміки фондомощностного коефіцієнта.

Різниця між одиницею і Кісп показує коефіцієнт резерву (недовикористання) виробничої потужності:

R = 1 - Кісп

Річний фонд часу роботи обладнання встановлюють при розрахунку потужності в Відповідно до проектованим режимом експлуатації, що передбачає змінність роботи та періодичні зупинки апаратів на ремонт.

Найбільш обгрунтованим буде розрахунок по відношенню до річного календарного фонду часу -- 8760 год (365 (24).

При контролі виробничої програми слід враховувати план капітальних робіт, пов'язаних з введенням і освоєнням нових потужностей, терміни капітальних ремонтів обладнання, результатом яких має бути відновлення продуктивності апаратів, машин, агрегатів, установок.

Як правило, темп приросту виробничої потужності (