Лохвицкая М.А.

Лохвицкая Мірра (Жибер Марія Олександрівна) 1869-1905.

Мірра Лохвицька народилася в Петербурзі в родині відомого адвоката, блискучого оратора, професора права. Рідна сестра Надії Теффі.

Отримала домашню освіту, потім навчалася в московському Олександрівському інституті. У 1892 р. вийшла заміж за архітектора Е. Е. Жибера; шлюб був багатодітним. Деякий час вони жили в Тіхвіне і Ярославлі, потім знову в Москві та Петербурзі.

Про розбіжності її життєвого вигляду і образу ліричної героїні -- "вакханки" - писав І. Бунін: "... велика домувальниця, по-східному ледача ". Ім'я М. Лохвицької на літературній карті російської поезії рубежу століть найближче стоїть до К. Бальмонт; їх зв'язували й особисті відносини ( "Ліонель" її віршів).

Бальмонт присвятив їй кращий свою збірку "Будемо як сонце" (1903).

Перша поетична збірка Лохвицької з'явився в 1896 р., за нього вона удостоїлася Пушкінської премії Академії наук; всього за життя вийшло п'ять випусків її "Віршів" (останній - в 1904 р.).

Популярність "російської Сафо" до кінця XIX ст. постійно зростала, відповідно з зміцнювали позиції модерністської естетики; критика знаходила в них вже "більше щирості, ніж нескромність". На тлі одноманітно-похмурою народницької ліри пристрасний - до екзальтації - голос поетеси звучав абсолютно особливо, окремо, як музичний соло.

В її ліриці взагалі панувала музична стихія, що підкоряє і розчиняються у своєму потоці віршовані ритми, словесні образи, теми. Втім, головна тема була одна: прославляння пристрасті, радості чуттєвої любові. У дев'ятисотий роки вона звернулася до драматичних форм, писала п'єси (скоріше для читання) на середньовічні сюжети, зазнала захоплення містикою, але і вічні біблійні історії притягували її.

Померла від туберкульозу, залишивши п'ятьох дітей, похована в Олександро-Невській лаврі. Посмертно продовжували виходити книги і додаватися шанувальники: Ел. Дмитрієва (майбутня Черубіна де Габріак) була закохана в "російську Кассандру", а Ігор Северянин називав Мірру Лохвицький своєї попередницею.

"Сплячий лебідь"

Земне життя моя - дзвінкий,

Невиразний шелест очерету.

Їм заколисати лебідь сплячий,

Моя тривожна душа.

Вдалині миготять квапливо

У пошуках жадібних кораблі.

Спокойной в зарості затоки,

Де дихає смуток, як гніт землі.

Але звук, з трепету народжений,

Скользнет в шурхіт очерету -

І здригнеться лебідь пробуджений,

Моя безсмертна душа.

І полине у світ свободи,

Де вторять хвилях зітхання бур,

Де в мінливі води

дивиться вічна блакить.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://russia.rin.ru/