Історія району Теплий Стан і селища Мосрентген

Ім'я нашого району, мабуть, одне з найбільш загадкових географічних назв Москви. Його носило в старовину колишня підмосковна село, точніше - група поселень із центром у селі Троїцьке.

На географічній карті 1763, що носить колоритне назву "Плань царствующаго Граду Москви з показанням лежащіхь мљсть на Трітцать верст в окрузі ", одному з кращих зразків вітчизняної картографії середини XVIII століття, картограф використовував рядкову, маленьку букву в слові "стани", оскільки в ту пору термін стан для нього був і зрозумілий, і уживаний в усному мовленні саме як загальне слово - в відміну від нас, сучасних москвичів ...

Слово теплий - всіма тлумачиться однаково - будинків, квартир, облаштований для зимового житла, опалювальний

За роз'ясненням слова Стан спробуємо звернутися до тлумачним словником Володимира Даля. Там воно має кілька значень.

Стан: місце, де мандрівники дорожні сталі, зупинилися для відпочинку, тимчасового перебування, і весь пристрій на місці, з возами, худобою, наметами або іншими угодами, і місце стоянки і весь пристрій. Воєнний, ратний стан, бівак, табір.

Стан в повіті, проживання, перебування станового пристава, і самий округ відомства його. Повіт ділиться на 2-3 стану, поліцейських ділянки.

Стан і становище, нині замінене чужим, спотвореним станція: селище, де міняли коней (поштових не було, а обивательських, пізніше Ямський), або хуторок на роздоріжжі, навмисне поставлена хатинка, для притулку, для роздиху і годування коней.

Таким чином, етимологи і топоніміст виводять кілька версій походження назви. Ось найпоширеніші з них:

Одна з гіпотез пов'язує виникнення назви сіл Верхні та Нижні Теплі Стани з ординським навалою. Через цей підмосковний край не раз прокочувалися хвилі спустошливих набігів татар і між Москвою і Золотою Ордою нишпорили ханські баскаки, які робили тут привал.

Довідник "Імена московських вулиць" пише: ... Є припущення, що ця назва пов'язане з далеким минулим: тут зимував у утеплених шатрах військо одного з татарських ханів, які йшли на Москву. За іншою версією, тут знаходилися селища "ординців", інакше "чісляков", або "ділю", - жили тут тяглих людей (тобто селян, обкладених тяглом - збором на користь держави), які обслуговували приїжджих послів Золотої Орди, на цьому місці посли зупинялися при в'їзді в столицю і при виїзді з неї ".

Переконливих документальних свідчень на користь цих версій в російських архівах не виявлено.

Тепер, що стосується ще одного значення слова стан, найменування адміністративно-територіальної одиниці в Російській державі ХIV-ХVI століть:

Серед сучасних московських географічних назв -- топонімів - лише один раз зустрічається слово "стан" у поєднанні Теплий Стан. Однак, три століття тому в Росії географічні назви - стани -- зустрічалися значно частіше.

Тоді терміном "стан" позначали мінімальну комірку адміністративно-територіального поділу. Вся територія країни поділялася на повіти (в XVII ст. їх було понад 200), а повіти ділились на стани і волості. За документами допетровській епохи поняття "стан" і "волость" рівноправні, але "стани" зустрічаються раз на два частіше. Площа стану XVII ст. (або волості) рази в три-чотири перевищувала розмір сучасного середнього району Москви.

У XVIII столітті на території сучасної Москви (у межах Московської кільцевої автомобільної дороги) їх було вісім (у назвах збережено своєрідність українській транскрипції XVII століття): В а с и л ь ц о в; Г о р е т о в; К о п о т е н с к о й; М а н а т ь и н, Б и к о в, К о р о в и н; Р а т у е в; С е т у н с к о й; З о с е н с к о й; Ч е р м н е в.

Судячи з того, що адміністративної територіальної одиниці з назвою Теплий стан серед них немає, дана до походження московського топоніма Теплий Стан, очевидно, відношення не має. Хоча, площа, займана Теплими станами наводить на думку про досить великої адміністративно-територіальної одиниці.

І, нарешті, третя гіпотеза, що здається найбільш правдоподібною:

За старих часів відстань від Москви до сіл Верхні та Нижні Теплі Стани становило по Калузької дорозі (в деяких джерелах вона називається Борівська або Стара Каширская) близько 17 кілометрів, тобто було одно одного кінного переходу. Отже, мандрівникам і їздцям тут треба було зупинитися, спішитися, нагодувати коней і дати їм відпочити. Таким чином, тут находідось останнє опалювальне притулок на виїзді з Москви до Калуги.

Є підстави вважати, що спочатку топонім Теплий Стан ставився не до села, селі, а до підмосковній заставі, побудованої на Калузької дорозі або до поштової станції, перший після виїзду з Москви в напрямку на Калугу і що існувала до середини XIX століття.

"Але ось і Теплий Стан, Де коминок жевріє,

Підняти огрядний стан Поспішають допомогти цариці ...".

Так писав про це підмосковному селі поет Семен Кірсанов в поемі "Калузьке шосе". За переказами, імператриця назвала Теплі стани дійсно теплими за наданий їй тут привітний прийом.

Відступаючи по Калузькому шосе з згорілої Москви, Наполеон зробив привал в Теплому Стане. Звідси був кинутий його останній погляд на непокори йому Москву, і на так і не піддається розгадки загадкову і сильну Росію.

Географія району

Теплий Cтан з висоти пташиного польоту

Ця земля завжди була багата на ярами, балками, листяними лісами в межиріччях і подекуди сосняком - в долинах і балках. На території району знаходиться найвище місце в Москві: Теплостанская височина, відріг Смоленсько-Московської височини досягає 253 метрів в районі садиби "Вузьке" та початку вулиці Теплий Стан. Що ж стосується рівня Москви-ріки, то Теплостанская височина перевищує його на 130 метрів.

Тут дуже зближені верхів'я відразу чотирьох щодо великих річок - Очаковкі (витоку Раменкі), Чертановкі, Бітці і Сосонки. Близько від цієї точки починаються також Самородінка, Коньконскій яр, Дубінкінская річка, Городня, Румяніевскій струмок, Сетунька і Сетунь. Звідси річки течуть у всі сторони. Сетунь спочатку тече на захід, потім повертає на північ і на схід, обходячи головний масив Теплостанской височини з заходу і півночі. Схоже ведуть себе Очаковка і Самородінка. Сосенка спочатку нaправляется на південний захід, потім починає обходити височина з півдня. Городня і Чертановка весь час течуть на схід. Зближені також верхів'я Раменкі, Чури і Котловкі. Вони стікають з високого Воронцовського пагорба. На головному пагорбі Воробйових гір (поблизу МДУ) беруть початок окропу, Кров'янка, Рогачевка, Онучін яр і ще два безіменних водотоку, що впадають в Раменку. Три перераховані точки (разом із ще двома менш вираженими) утворюють одну лінію - головний вододіл Теплостанской височини (пасмо пагорбів).

Ліси, яри, горби - все це залишилося, а назва села збереглося в назві нової вулиці, у найменуванні станції метро "Теплий Стан", всього живого масиву, що розкинувся на території між МКАД, Ленінським проспектом, вулицями Островітянова і Профспілкової і Теплостанской височини.

У планах сторічної давнини це місце позначалося як Теплі Стани, тому що існували три села - Верхні Теплі Стани - на неракових краю яру, Нижні Теплі Стани (на місці нинішньої села Мамирі, що знаходиться недалеко від Москви по Калузьке шосе), віднесені до сусіднього селу "Новгородського, Усков тож" (сучасному вузькому) і Починок Теплого Стану, колишні Висілки, що носила 2-е назву, - Ковалі, - на вершині крутого Кузнецького яру - надалі - Велике Голубине. Села оточували село Троїцьке, з церквою, "вотчінніковим двором" і хатами дворових людей. Калузька дорога проходила між селом Троїцьким з верхів'їв річки Сосонки і селом Голубине з верхів'їв річки Бітці (за старих часів її іменували трохи по-іншому - Абітца). До середини XIX ст. на території Теплого Стану розміщувалася першому від Москви поштова станція по Старій Калузької дорозі.

На початку 1970-х, коли прокладалося широке полотно нової московської магістралі, відтіснили у бік смужку Старого Калузького шосе, там, де закінчується Профспілкова вулиця, на лівій її стороні ще можна було застати залишки дворів старого Теплого Стану, жителі яких перебиралися через дорогу в нові дев'ятиповерхові будинки. Це все, що залишалося від колись галасливих сіл, поштової станції, заїжджого двору, трактирів, крамниць. Останні будівлі села були знесені в 1971-74 роках. Зараз тут споруджено критий водосховище, що забезпечує найсмачнішою в Москві питної водою Ясенів, Теплий Стан, Коньково та інші райони Південно-Західного адміністративного округу. Поруч збереглися залишки некогода розкішних яблуневих садів.

На перехрещення сучасних вулиці Профспілковій і МКАД розташовувалися Верхні Теплі Стани. Село Троїцьке лежало на околиці нинішнього селища Мосрентген.

Троїцька церква в селищі Мосрентген

Зараз у Троїцькому садибного будинку немає. Але там є церкву Святої Трійці, ланцюг ставків, збереглися залишки регулярного парку. Від маєтки залишилися головні свідки - дуби та липи. І тільки одноглавий церква Трійці переконує в тому, що колись тут були Теплі Стани. Цей храм з'явився більше трьохсот років тому - наприкінці XVII століття.

Це восьмерик на Четверіков, тобто нижня його частина в плані чотирикутний, а верхня - восьмикутна; зі сходу примикає напівкруглий вівтар, із заходу - невелика трапезна і дзвіниця, перший ярус якої зберігся до цих пір, а з півдня - великий знижений об'єм межі.

Будівництво розпочалося у 1686 році слуЖивими дворянами Стрешнєва, завершено у 1696 році наступним господарем - Автономія Івановим. У 1823 року, при господарюванні Івана Никифоровича Тютчева, батька великого російського поета, з чиїм ім'ям нерозривно пов'язана назва села, давню будівництво обновили, тоді на фасаді з'явилися деталі класичної архітектури, пілони. Тоді ж був добудований другий боковий вівтар.

У 1907 році Троїцька церква стає предметом спеціального вивчення істориків російського мистецтва Ф. Ф. Горностаєва і Н. В. Нікітіна. Акти комісії пропонують відновити втрачений бірюзовий фон на п'ятиярусний іконостас. Ікони з нього передаються для реставрації іконописцю П. М. Соколову, щодо якої зберігся навіть адресу квартири і майстерні, - Рогожская частину, будинок № 30, по вулиці Хіві. Але чи не найцікавішим відкриттям мистецтвознавців був факт, що царські двері Троїцької церкви, споруджені батьками Тютчева, представляли чи то повторення, чи пряму копію царських врат Казанського собору в Петербурзі, розписаних В. Л. Боровиковським. Не виключено, що Тютчева і самі звернулися із замовленням до прославленому російській живописцю - цікава подробиця в хроніці сім'ї поета, а може бути, і в творчості Боровиковського.

В радянські роки храм, як і багато інших був закритий. До його повернення Російської Православної Церкви в ньому знаходилися житлові приміщення, лабораторія інституту фізики Землі АН СРСР. Внутрішні приміщення храму сильно постраждали, фрески були втрачені. У 1992 році церква була повернено віруючим, відреставрована. Тоді ж була добудована триярусна шатрова дзвіниця, повністю оновлено внутрішнє оздоблення храму, над вхідними воротами збудовані арки, територія навколо храму упорядкована. Зараз являє собою цегляну, оштукатурену трьохчастну осьову церква з головним Троїцьким престолом, і добудованим правим Нікольським боковим вівтарем.

Первісне декоративне оздоблення в дусі московського бароко в основному втрачено, декор будинку витриманий у стилі ампір. Північний фасад церкви прикрашає пілястровий портик, над яким стіну прорізає велике напівкругле вікно.

Богослужіння в Троїцькій церкві відновилися 14 жовтня 1993 року. Знову храм був освячений 30 Червня 1996 єпископом Можайським Григорієм, вікарієм Московської єпархії. Після відкриття храму в ньому почалися ремонтні та відновлювальні роботи.

Перші власники

Вважається, що серед підмосковних князівських вотчин тутешні землі цінувалися дуже високо. Як розповідає історик цих місць барон Д. О. Шеппінг, володіння скласти протягом багатьох років шляхом численних покупок і обмінів сіл і пусток, Простежена їм за документами з XVII ст. Так, в 1627 р. села Говорово і Жукове на неракових яру, пустки Поповка, Дуракова, Руднево, Ощеріно і Бєляєво значилися за Філіпом Григоровичем Башмакова, а пустка Тімоніна в маєтку за князем Дмитром Оболенським.

Вигорілі і знелюднення в Смутні часи "пустку Возци, Теплий Стан тож і село Вузьке" в 1628 році (за архівними документами) були подаровані московським служилої дворянину Максиму Федоровичу Стрешнєва за участь в звільненні Москви від полків польського королевича Владислава. Максим Стрєшнєв - близький родич цариці Євдокії Лук'янівна Стрешнєва, дружини царя Михайла Федоровича Романова.

У переписний книзі 1646 Троїцьке згадана як село, "що була пустка Говорова". В селі стояв лише один двір поміщика. Говорово потім знову згадано як пустощі, а перепис застає "Жукове, Говорово тож", селом з одним двором, де жили 2 Бобильов. Частка "тож" говорить в даному випадку не про кількох селищах, як це може здатися на перший погляд, а про наявність кількох назв у селища, що, як правило, говорить про його солідному віці.

Частина земель, а саме Вузьке і Нижні Теплі стани Стрешнєва вдалося переписати на вотчину, інакше кажучи, в спадкове володіння, і вони залишалися у володінні його сім'ї аж до XVIII століття, поки не перейшло у володіння князів Голіциних, оскільки Б.В. Голіцин одружився на Е. И. Стрешнєва, а частина - село Говорова - власне Верхні Теплі Стани і Троїцьке - на початку XVII століття відійшло до Ф.Г. Башмакова, а згодом опинилася у володінні Федора Шакловітого - царського окольничого і глави Стрілецького наказу, фаворита і відомого прихильника царівни Софії Олексіївни, владної та крутий вдачею старшої сестри Петра, яка з под'ячих звела його в думного дворянина і окольничого і пору; чіла йому в 1682 році управління Стрілецький наказом. Шакловітий був опорою царівни на шляху до влади і став кращим її радником у міжнародних справах. У 1687 році Федір Шакловітий поряд з іншими нагородами отримав Теплостанскіе землі.

Шакловітий приймає сторону царівни Софії, стає її палким прихильником. Проте спроба Федора підняти стрільців проти Наришкіних і Петра I, виявляється невдалою. Знамените "Дело Шакловітого" закінчується стратою надміру завзятого помічника відлучений від влади опальної царівни.

Автоном Іванов

З кінця XVII століття Теплостанская земля, а точніше село Говорова (надалі - село Троїцьке з селом Верхні Теплі Стани) переходить у володіння Автонома Іванова, одного з тих старших думних дяків, які перейшли на бік молодого Петра і підписали відмова правительки від влади.

Автоном Іванов був сином парафіяльного московського священика. Ще за часів Софії він дослужився до однієї з вищих приказних посад Помісного наказу, який відав земельними володіннями, і на цій посаді отримав звання думного дяка. У боротьбі за владу між Софією і Петром Олексійовичем великодосвідчений наказним став на бік останнього, за що і була йому дана жалувана грамота на "вотчину злодія, зрадника і крестопреступніка Федька Шакловітого ". Так Теплі Стани знайшли нового господаря.

Петро доручив Автоном відати відразу трьома, виключно відповідальними наказами - Іноземскім, Рейтарська і Пушкарский, від діяльності яких залежало формування оновлюваної російської арміі.В 1705-1706 роках у Москві був створений з службових людей і рекрутів "драгунський полк думного дяка Автонома Івановича Іванова", незабаром перейменований в Азовський, яким командував хтось Павлов. Всі витрати по змістом, обмундирування та озброєння солдатів ніс Автоном. Полк відмінно бився під Полтавою, добре зарекомендував: себе в Прутському поході, що, безсумнівно, було заслугою і Іванова. Автоном Іванов залишив про себе пам'ять і на теплостанской землі. Як вотчинника Автоном в 1696 закінчує будівництво Троїцької церкви (звідси назва села), розпочатої ще попередниками Шакловітого - Стрешнєва, у 1686 році. Тим самим село разом з "двором вотчинника" і дворами службових людей перетворюється на с?? ло Троїцьке. Багатства Автонома Іванова, що вразили уяву автора біографічної замітки в енциклопедичному словнику Брокгауза і Ефрона, розсіялися чи не так само швидко, як з'явилися

Верхній Теплий Стан разом з двором на Ваганьково успадкував син Микола, одружений на Ганні Іванівні Тютчева. Микола Автономович рано помер, вдова поспішила знову вийти заміж, розділивши Іванівське спадок з п'ятьма дочками.

Салтичиха

Так власницею Верхніх Теплий Стан з селом Троїцьким стала вдова гвардії-ротмістра Дарина Миколаївна Салтикова - горезвісна Салтичиха. Овдовівши в двадцять п'ять років, вона до тридцяти двох років зуміла буквально загнати в труну 139 з 600, що належали їй кріпаків-головним чином, жінок і дівчат. Села Д. Н. Салтикової були й у Вологодській, і в Костромської губерніях, але всім своїх володінь вона вважала за краще "вотчинників двір" у селі Троїцькому. Головними її жертвами стали селяни Верхнього Теплого Стану. Це їх безіменні могили, нашвидкуруч викопані, ще поспішніше зариті, та була оточена стару Троїцьку церкву. Селяни зверталися на неї зі скаргами, але завдяки впливовому спорідненості і подарунків, усі закінчувалося покаранням і посиланням скаржників. Тільки влітку 1762 двом селянам, у яких Салтичиха вбила дружин, вдалося подати скаргу самої імператриці Катерині II.

Слідство у справі "мучительки і душегубіци "тривало шість років і завершилося оголошенням Дарії Салтикової смертного вироку.

Початковий смертний вирок ліберальна Катерина II, пишалася тим, що в Росії в її царювання немає страт, замінила поодиноким довічним ув'язненням у монастирі. Перед тим як відвезти Салтичиха в приготовлену для неї особливу підземну в'язницю під склепіннями церкви московського Іванівського монастиря (нинішня вулиця І. Е. Забєліна), злочинницю поставили на одну годину на ешафот з написом на грудях: "мучителька і душегубіца". Відтепер Дарина Салтикова-Іванова позбавлялася всього свого стану, дворянства, самого права називатися прізвищем батька або чоловіка і навіть вважатися жінкою.

У 1778 році Салтичиха перевели в катівня, прибудований до монастирської церкви і мав застувала зовні зеленої фіранкою вікно, через яке бажаючі могли дивитися на злочинницю.

Салтичиха просиділа у своєму катівні більше двадцяти років. Вона померла в 1801 році і похована в Донському монастирі разом з членами сім'ї Салтикових. Застенок ж її разом з церквою був розібраний у 1860 році.

Багато пізніше майбутній спадкоємець маєтку, Федір Іванович Тютчев згадував, як напередодні війни 1812 року, батько водив старших синів, Миколи і Федора до Іванівському монастирю, показуючи їм невелике, завішане рядниною віконце, за яким у підвалі понад двадцять років провела душегубіца Салтичиха.

Пристрасть Салтичиха.

У ході следвія у справі Салтичиха Верхні Теплі Стани з селом Троїцьким "за борги" пускають на розпродаж.

Власником став Іван Никифорович Тютчев, чоловік рідної сестри Салтичиха, брянський дворянин, почесний опікун Московського виховного будинку, дійсний статський радник і дбайливий господар набутих помістя. Після засудження Салтичиха він стає опікуном її синів Федора та Миколи, а при розпродажі майна сам виступає покупцем і стає власником села Троїцького і села Теплий стан. За час свого володіння маєтком він встигає і перебудувати "вотчинників дім ", і розбити регулярний з копання ставка парк, залишки якого вгадуються і в наші дні, і зібрати в Троїцькому безліч гостей, серед яких з'являється і кілька літераторів, пов'язаних з Тютчева спорідненістю.

Слідом за тим Верхній Теплий Стан і Троїцьке перейшли у володіння діда великого поета Федора Івановича Тютчева, секунд-майора Миколи Івановича Тютчева (1720-1797). Серед його прямих предків рейтарів часів царя Олексія Михайловича, сини рейтара - стольник Тимофій і стряпчий Данило, учасники Кримських походів, які продовжували службу і при Петрові I, дід секунд-майора Андрій Данилович, звільнений за Катерини I від військової служби "з призначенням у Військову колегію і до поліцейських справах".

Микола Андрійович Тютчев, рідний дід поета, удостоївся потрапити в історію не лише завдяки своєму великому онукові, до народження якого він навіть не дожив. У секунд-майора Тютчева були підстави розраховувати на вдячність сучасників і нащадків. Ще в капітанському чині цей офіцер став відомим своїм романом з Дар'єю Миколаївною Салтикової, що в самому початку 1750-х років звертає на нього прихильне увагу, загорілися до нього "любовної пристрасті", як писав потім у скарзі на ім'я влади невдалий майор. Вони були далекими родичами (матір Дарини - уроджена Тютчева), їх підмосковні маєтки були сусідами.

Одного разу, об'їжджаючи володіння, 25-річна вдова почула постріли у своєму лісі. Це її здивувало, тому що, знаючи її характер, сусіди не наважилися б на таке. Слуги кинулися ловити браконьєра. Ним виявився молодий дворянин, інженер Микола Тютчев. Капітан Тютчев займався межування земель і проводив топографічну зйомку місцевості на південь від Москви, по Великій Калузької дорозі.

Його забрали в садибу Салтичиха, якою він сподобався. Спочатку вона поставилася до нього, як до простого мужика, але коли спробувала розпускати руки, виведений з терпіння Тютчев ударом кулака збив її з ніг.

Після цього любов Салтичиха до Тютчеву стає ще міцнішою, але Тютчеву така подруга подобалася мало. Жінка богатирського додавання, з мужоподібні голосом, палким темпераментом, груба і садистські жорстка, Дарина виявилася неприйнятною навіть для шаленого Миколи Андрійовича, і він вирішив втекти з Теплого Стану. Салтичиха, передчуваючи втеча коханця, подвоїла пильність. При спробі втечі дід Тютчева був схоплений і кинутий до холодний сарай, з якого йому допомогла вибратися один з дворових дівок.

Ми не знаємо, як довго тривав цей "роман", але достеменно відомо, що перед Великим постом 1762 капітан покинув Дарину Миколаївну і посватався до її сусідки по маєтку, дівчині Пелагеї Панютино.

Дарина Салтикова, дізнавшись про суперницю, прийняла рішення вапна її. Вона спробувала підірвати московський будинок Панютине, який знаходився за Пречистенський воротами, у Земляного міста, для чого конюхом Салтикової Олексієм Савельєвим було куплено за її дорученням у головній конторі артилерії і фортифікації п'ять фунтів пороху та виконавців саморобний вибуховий пристрій, яке належало "подоткнуть під стріхою будинку", після чого будинок слід було підпалити, "щоб оний капітан Тютчев і з тою наречена в тому будинку згоріли ".

Після невдалої спроби вибуху Салтикова дізналася, що Панютина і Тютчев відправляються в Брянський повіт. Їхній шлях лежав по Великій Калузької дорозі, повз її маєтків. За Теплим Станом була влаштована засідка: нареченого і наречену чекали дворові Салтичиха, озброєні рушницями та киями. Добрі люди попередили капітана про небезпеку. Він не став покладатися на долю і вирішив шукати захисту у влади. Була подана чолобитну в судний наказ і дістану для забезпечення безпеки конвой "на чотирьох санях, з дубьем ".

Тютчева бігли із рідних місць, вночі, лісовими стежками, обдуривши виставлених Салтичиха навколо їх села посланців. Дорога втікачів лежала в маєтку нареченої Овстуг, де через півстоліття і народився Ф. І. Тютчев.

Тютчева

Все це сталося ранньою весною, а вже на початку літа над Дариною Салтикової почалося слідство, вона була заарештована, а маєток конфісковано.

А капітан Тютчев в квітні 1762 став чоловіком Пелагеї Денисівни Панютино. Був він чоловік небагатий: йому особисто належали всього 160 кріпосних душ, до того ж розкиданий у шести селах трьох різних повітів Ярославській і Тульської губерній. Його дружина Пелагея як придане отримала 20 душ кріпаків і батьківський будинок у селі Овстуге Брянського повіту Орловської губернії. Поряд з будинком була скромна церква та дзвіниця. Будинок оточував з усіх боків сад з віковими липами і густий бузком. Молодята оселилися в Овстуге і діяльно зайнялися господарством. Микола Андрійович був справним офіцером, обирався ватажком брянського дворянства, однак особливо його кар'єра не вдалася. Він дослужився лише до чину секунд-майора (по іншими відомостями, він вийшов у відставку в чині полковника), але його господарські успіхи з лишком компенсували службові невдачі. Тютчев і його дружина постійно купували землю і селян і успішно вели судові позови з сусідами з приводу спірних ділянок землі. Слід підкреслити, що до нас не дійшли свідоцтва ні про неабиякі агрономічних досягнення діда поета, ні про його інтенсивних торговельних оборотах або ризикованих спекуляціях. Зате добре збереглися купчі на нові земельні володіння, причому серед набутих Тютчева маєтків значаться і добре нам знайоме підмосковне село Троїцьке з селом Верхній Теплий Стан.

Через чверть століття Тютчева стали людьми вельми заможними і володіли 2717 кріпаками душами, причому на ім'я Миколи Андрійовича була куплена 1641 душа, а Пелагея Денисівна придбала 1074 душі. У Овстуге був побудований великий панський будинок і розбив регулярний парк зі ставками.

Один з найбільш відомих біографів поета - В.В. Кожинов, посилаючись на переказ овстугскіх селян, написав, що дід Федора Івановича "дозволяв собі дикі витівки. Він виряджався в отамана розбійників і з ватагою своїх також ряджених дворових грабував купців на що проходила поблизу Овстуга великій торговій дорозі ... ". Інший сучасний біограф - Чагін Г.В. оскаржив це твердження і вважав безглуздим саме переказ: "У такому випадку недалеко до твердження, що весь стан, нажите дідом поета, пахло награбованими грошима ... ". В усякому разі, релігійним благочестям секунд-майор Тютчев не відрізнявся, хоча і побудував у Овстуге не тільки панський будинок, але і кам'яну Успенську церкву (1776 р.), в яку згодом робив багаті вклади і не шкодував коштів на її прикрас. Йому, ймовірно, було за що вимолювати прощення у Господа.

Микола Андрійович мав велику родину - чотирьох синів і чотирьох дочок. Зовнішність його старшої дочки Анастасії зберіг для нас портрет роботи славетного живописця Рокотова; молодша донька, Надія, на схилі років була найближчим другом М. В. Гоголя. А старший син Іван, який народився в 1768 році, став батьком видатного творця світової поезії.

Володіння Тютчева настільки значні за кількістю належних їм душ, що в 1812 році вдова секунд-майора споряджає від Теплих Станом чотирьох ополченців. На той час онукові Пелагеї Денисівни Тютчева-Панютине, майбутньому поетові, було дев'ять років. Батьки поета-син Пелагеї Денисівни, гвардії поручик Іван Миколайович, з дружиною Катериною Львівна, уродженої Толстой, жили в старому родовому гнізді Овстуге.

Іван Миколайович Тютчев, немов за контрастом зі своїм "шаленим" батьком, як свідчать родинні перекази, "відрізнявся незвичайним добродушністю, м'якістю, рідко чистотою вдач і користувався загальною повагою ".

Федір Іванович Тютчев народився 23 листопада (5 грудня по новим стилем) 1803 року в селі Овстуг, де минули його дитинство, юність і перші роки юності. Федір був другою дитиною в сім'ї. Його брат Микола народився двома роками раніше, а в 1806 році народилася сестра поета Дарья. У Тютчева було ще троє синів - Сергій, Дмитро та Василь, але вони померли в ранньому віці. Поза сумнівом, дуже велику роль у становленні особистості поета зіграла пристрасна і витончена натура його матері Катерини Львівни, уродженої Толстой (таким чином, Ф. І. Тютчев був шестіюродним братом Лева Миколайовича Толстого). Під час навали французів Тютчева перебралися в підмосковний Троїцьке, а при настанні Наполеона на Москву змушені були виїхати у свої ярославські володіння. При відступі наполеонівських військ з Москви село Троїцьке і Теплі Стани були зруйновані і спалені. Маєток відновили, і батьки поета - гвардії поручик Іван Миколайович і Катерина Львівна Тютчева залишилися жити в Троїцькому. Майбутньому поетові виповнилося на той час дев'ять років.

Федір Іванович Тютчев

"... Душа готова, як Марія,

До ніг Христа навіки припасти. "

1855

До Москві і Підмосков'ю Федір Тютчев був прив'язаний набагато сильніше, ніж до своєї батьківщини - Овстугу, яку він відвідував лічені рази. "Місця немилість, хоч і рідні", - писав він про брянському маєток.

Юність його, студентські роки дуже тісно пов'язані з Москвою. Взимку він жив у чудовій міської садиби, у Вірменському провулку. Спорожніле після смерті бабки Троїцьке лежало всього за дванадцять верст від Калузької застави - перший поштова станція по Старій Каширської дорозі.

Весну і літо юний поет проводив в Теплому Стане, недалеко від Троїцької церкви, де він чудово відпочивав серед непомітною краси середньої смуги Росії.

Ці бідні сільця,

Ця бідна природа -

Край рідний довготерпіння,

Край ти російського народу! ..

Не зрозуміє і не помітить

Гордий погляд чужинцям

Що вчувається і таємно світить

У наготи твоєї смиренної.

Пригнічений ношею хрещеної,

Всю тебе, рідна земля,

У рабському вигляді Царю Небесний

Сходив, благословляючи.

Недарма Тютчева називають співцем природи. І звичайно, полюбив він її не в віталень Мюнхена і Парижа, не в сутінках туманних Петербурга і навіть не в патріархальної, повної квітучих садів Москві першу половини XIX століття.

С.Е. Раіч

Серед цікавих щоденникових записів вчителя Федора Тютчева, яким був С. Раіч, є й така: "... Пригадую я про тих солодких годинах, коли, бувало, весною і влітку, живучи в підмосковній, ми удвох з Ф. І. виходили з дому, запасалися Горацієм, Вергілієм або ким-небудь з вітчизняних письменників і, сівши в гаї, на горбку, заглиблювалися в читання ... "

Семен Єгорович Амфітеатров, який пізніше отримав широку популярність як журналіст і поет-перекладач під прізвищем Раіч, прекрасний учитель російської словесності, далеко не ординарний молода людина з 1813 року був вихователем поета, якому йшов тоді десятий рік життя. До вступу до домашні вчителі Семену Єгоровичу пророкували велике майбутнє на духовному поприщі. З роками міг Оаза протекцію і митрополит Київський Філарет, що доводиться йому рідним братом. Але ще з часів навчання в Сєвський духовної семінарії юнак пристрасно захопився поезією. А це захоплення майбутнього церковнослужителя доводилося ретельно приховувати.

Підмосковні село Троїцьке в Теплий Стан, де в занатіях поезією в обох пройшли весна та літо 1815 року, належало тоді його дідові, Миколі Андрійовичу, у той час богатевшему і скуповує землі. Але він по старій пам'яті не любив підмосковні, зате онук був у захваті від затишного будинку, гайки на пагорбі і прозорих копаних ставків, залишки яких збереглися до наших днів. Там, у Троїцькому, і народилося чимало юнацьких віршів Тютчева. Можна сказати, що тут відбулося становлення юного поета. Ця земля. Надихала поезію Тютчева. Тут, за його словами, розцвів "велике свято молодості чудний ".

До складу Повного зібрання творів поета входять нині 16 віршів, що відносяться до того, самому раннього періоду його творчості. Багато хто з них наповнені наслідуванням великим поетам, у тому числі Горація, якого юнак "по тринадцятому році ... переводив вже з чудовим успіхом ". В одному з цих віршів поет звертаючись до купався в розкоші вельможі, соромить його, що він не звертає уваги на голодних вдів і сиріт, і обіцяє йому за це найжорстокіші небесні й земні кари.

Погодін

У 1818 році князь Іван Дмитрович Трубецькой у вчителя до своїх дітей в село Знаменське запросив Михайла Петровича Погодіна (1800-1875), майбутнього історика, публіциста, письменника, який відразу ж влився в Знаменське суспільство і пізніше став особистим секретарем князя. Погодін тоді відчував потребу і підробляв, даючи приватні уроки в багатьох дворянських сім'ях. Не виключено, що послугами Погодіна, старанного в навчанні, користувався і Тютчев.

Троїцьке знаходилося в семи верстах від Знам'янського. Федір Іванович не раз бував у Знам'янській садибі. Його добре там знали. З ним постійно кокетувала гостя Трубецьких - Олександра Миколаївна Голіцина (під другий шлюб Левашова), "якої, як каже, не подобається Тютчев, але вона говорить з ним невпинно "(з щоденника Погодіна). У той же час і Погодін ходив і їздив в маєток до Тютчева, беручи з собою іноді й Княжа-своїх учениць. Залишки дороги, по якій друзі ходили один до одного, і зараз видно серед дубів?? сеневского лісу ...

Через багато років, вже після смерті Федора Івановича, в липні 1873 Михайлом Петровичем Погодіним в газеті "Московские відомості "було опубліковано один з найбільш ранніх словесних портретів юного поета: "Мені випала він в уяві, як в перший раз прийшов я до нього, університетського товариша, на побачення під час вакації, пішки з села Знам'янського під Москвою, на Серпухівський дорозі - в Троїцьке, на Калузької, де жив він у своєму сімействі ... Молоденький хлопчик з рум'янцем на всю щоку, в зелененьким сурдутику, лежить він, спершись на дивані, і читає книгу. Що це у вас? Віланда Агатодемон. "

Між студентами (Погодін був старший за курсом) склалися теплі, дружні стосунки, які підтримувалися ними протягом усієї життя. Потім вони зустрічалися не тільки Троїцькому і в Знам'янському, а й у університеті, і в Товаристві любителів російської словесності, і в московському будинку Тютчева. Для Тютчева це захоплення було тим більш сильним, що їх зближувала спільність поглядів.

Найчастіше в ту пору бачилися вони в Троїцькому. Живучи в Знам'янському, в 1820 році Погодін почав вести свій щоденник, якому ми завдячуємо сохраніеніем безлічі цікавих відомостей життя Тютчева, бо сам він ніколи щоденників не вів, вважаючи це заняття марною тратою часу. Вести щоденник Михайла Петровича просила жіноча частина Знам'янського суспільства, що він з успіхом виконував і вів його 54 роки. "Ходив у село до Тютчева, - відзначає він у щоденнику, - розмовляв з ним про літературу ... про бідність нашої в пустелях ... про перешкоди у нас до освіти ". Вони захоплювалися читанням. Більшість творів іноземних авторів читали в оригіналі, після чого жваво обговорювали прочитане. Таким чином дружба з Погодіним зробила великий вплив на зростаючий розум юного поета.

Л. Н. Толстой

Шанувальниками поета були Жуковський, Пушкін, Некрасов, Тургенєв, Л. Толстой, Фет, А. Майков, Достоєвський та інші письменники його кола.

Серед сучасників Тютчева, які належним чином оцінили вже його перша поетична збірка, був і Лев Миколайович Толстой. "... Що не час, пригадую цього величного і простого і такого глибоко теперішній-розумного старого ", - писав Толстой. Сам же Тютчев з захопленням відгукувався з приводу "Севастопольських оповідань" Толстого. "... Особливо він оцінив якийсь вираз солдатів, і ця чуйність до російського мови мене в ньому здивувала надзвичайно "- через багато років згадував Лев Миколайович.

Лев Миколайович після знайомства з Тютчева навіть почав доглядати за дочкою поета, Катериною, і Москва вже було початку повниться чутками про їхнє майбутнє весілля. Але молоді люди не знайшли спільної мови і поступово почалося взаємне охолодження.

Наприкінці 1880-х років Толстой, вкладати багато сил і душевної енергії у справу навчання сільських дітей грамоті, російської літературі, намагався скласти для дітей тютчевською збірник віршів, що носять елементи "своєрідності, краси, сили почуття, глибини". Толстой Тютчева ставив на перше місце з російських поетів після Пушкіна.

Біограф Тютчева - Аксак