Покровське-Рубцова
Дві вулиці в Москві, які продовжували одна одну, носили
майже однакові назви - Покровка та Покровська, що служило причиною багатьох
непорозумінь Перша вулиця починалася у однойменних воріт Білого міста, йшла до
Земляного валу і називалася по церкві Покрови, що стояла біля початку її, а друга --
слідувала від перехрестя з Німецькою вулицею до річки Яузи і отримала назву також
з Покровської церкви, побудованої але далеко від першого, біля мосту через Яузу
Покровська вулиця (перейменована в 1918 р в Бакунінскую) колись була просто
незамощенной широкою дорогою від міста до Підгородному селу Рубцова (або
Рибцово), яке, як писав московський історик І М Снєгірьов, «здавна служило
в літні місяці привіллям для відпочинку і прохолоди для Государів
Російських ». Тут у них були дерев'яні хороми, оточені
численними будівлями, «як у запасливих поміщиків, у них було все
господарське будова і домашній побут житній, скотний і каплунскій двори,
ставки і садки з рибою, пріспешні, медостави, броварні, городи і плодові
сади, нарешті, липова лазня або мильня ». За переписним книг XVI ст селом
володів Протасій Васильович Юр'єв, троюрідний брат патріарха Філарета, потім
боярин Микита Романович Захар'їн, брат першої дружини царя Івана Грозного, пізніше
ж воно перейшло до «великої Стариці» Марфу, що була до насильницького постриження
дружиною Федора Микитовича, сина боярина Микити Романовича, що став патріархом
Філаретом.
Після споруди в селі церкви Покрова на початку XVII ст
воно стало називатися Покровським. Село любив цар Михайло Федорович і, як
кажуть, жив тут перший час після обрання на царський трон. Після народження
дочки в 1627 році він збудував у селі церкву св. Ірини.
У Покровське перевели селян з інших царських сіл
які обслуговували царський двір. Річка Гнилушка була подпружена, влаштували
ставок, пустили рибу, поставили млин, звели різні господарські будівлі,
розвели великий сад, в якому вперше в Москві з'явилися махрові троянди, вивезені
з садів голштінського герцога купцем Петром Марселісом. Їх висадив царський
доктор Віндімінус Сібіліст, який за указом Михайла Федоровича «будував»
Покровський сад. За свої праці він був щедро нагороджений отримав срібний кубок,
10 аршин атласу червень та 10 аршин камки червоною, і до всього цього на додачу
сорок соболів.
Син царя Михайла Олексій бував у селі не часто і
користувався будовами тут, ймовірно, тільки як тимчасової зупинкою, коли
полював у цих місцях - багато листи його до стольнику і «московським ловчими»
Опанасу Матюшкина мають приписку «в нашому великого государя селі Покровському в
наших царських хоромах »- там він мав« столове страва ».
У Покровському в молодості жила дочка Петра I Єлизавета.
Віддалена від двору Анною Іванівна, вона збудувала в садибі новомодний палац,
вдавалася тут безтурботним звеселянням, влаштовуючи свята з друзями,
змушуючи танцювати на них Покровських селян. Московський історик, письменник І
До Кондратьєв пише, що, «будучи від природи веселої вдачі, княжна
брала участь тут у святкових танцях, складених з Покровських дівчат і
молодиць, одягаючись в їх гарний костюм у кольоровій атласний сарафан і кокошник,
або в парчеві Кіку з дробніцамі з перлів і з позументом, або просто по
дівочі, вплітаючи в трубчасту косу свою Ярославську стрічку. З тих пір, треба
думати, і співали пісню
«У селі, селі Покровському,
Серед вулиці великий,
Розгулялася, расплясалась
Красна дівчина душа ».
Хоча після сходження на престол Єлизавета Петрівна не
забувала люб'язне її серцю Покровське, вона наказала архітектора Бартоломео
Растреллі зробити палац ще більш пишним - але все-таки вже не так часто буває
там. Село затихає, однак іноді ще тут влаштовувалися свята: на
каруселях і гойдалках розважалися відвідувачі, а з величезною, довжиною майже 400
метрів катального гори скочувалися сани або коляски. Ця гора була навмисно
зроблена до приїзду Катерини II в 1763 р., але і в свою відсутність вона дозволяла
«Кататца літом і зимою дворянства і купецтва і всякого чину людем, крім підлих».
Відвідувачів чекали також «шинку і в ньому страва, чай, чека-лад, каву, горілка
Гданськ і французька, виноградне питво, полпіво і меди ».
Приблизно з другої половини XVIII ст. село стає
звичайним передмістям міста, а потім і частиною його, в якій починається
інтенсивне будівництво фабрик і заводів.
На Покровській вулиці не було особливо цікавих
історичних і архітектурних пам'яток - тим більше це можна сказати після
того, як вона останнім часом була грунтовно очищена від старих будівель і
цілими кварталами забудована новими.
На початку Покровської вулиці за кутовим будинком (№ 2), про
якому більш докладно сказано в розділі «Німецька слобода», поряд з ним під тим
же номером стоїть одноповерховий, пишно прикрашений особняк, в основі якого
ампірний, послепожарной будівлі, будинок з мезоніном купця Петра Калашникова.
Лісоторговця брати Іван і Георгій Рахманова придбали в 1895 р. весь ділянку і
в наступному році стали перебудовувати старий особняк - зламали мезонін,
збільшили будинок прибудовами праворуч і ліворуч і зробили новий фасад по проекту
архітектора І. Г. Кондратенко. У невеликому аттику поміщена буква «К», перший
літера прізвища братів, зображена для більшої ваги в латинському зображенні.
Ще один маєток - радом - побудований архітектором П. В. Харко в 1902 р. для
купця І. А. Калініна.
У будинку № 14, придбаному в 1898 р. відомої
благодійниця В. А. Морозової, було засноване нею ремісниче
училище, передане у 1903 р. місту, в ньому протягом п'яти років навчалися
столярній і слюсарній справі; навчання було безкоштовним, як і проживання в
гуртожитках. Далі, на перехресті з Гаврикова провулком, нашу увагу
звертає мальовничий двоповерховий будинок (№ 24) з високим дахом, пофарбованої «в
шахів », і великими прорізами для крамниць на першому поверсі. Це ті самі «палати
Щербакова », через які розгорілася запекла боротьба ревнителів і захисників
нашого спадщини з руйнівниками і нігілістами, задумавшись прокласти
транспортну магістраль через старовинний московський район, повний історичних і
архітектурних пам'яток. Як раз на трасі магістралі, на розі з Гаврикова
провулком стояло зовні зовсім непримітне будинок, в якому під штукатуркою
ховалися справжні купецькі палати, майже не перебудовувати з часу
їх побудови, коли у 1773 р. первогільдейскій московський купець Данила Щербаков
подав прохання, в якому повідомляв про своє бажання збудувати житлові палати з
склепіннями на два поверхи. Можна було б ще зрозуміти цих горе-проектувальників, якщо
б вони не знали, які скарби стоять на їх руйнівний шляху, але ще в 1978
м. мистецтвознавці та історики при плановому обстеженні району знайшли цей
пам'ятник і запропонували його на охорону, однак ... зручніше було зробити вигляд, що
ніхто нічого не знав, і палати були приречені. Тільки буквально героїчними
зусиллями громадськості їх вдалося врятувати, проте руйнівники встигли-таки
багато натворити в цих місцях - весь район перетворений або в пустирі, або в
збіговисько безликих споруд.
Від перехрестя з Гаврикова провулком (названим по
одному з домовласників) з лівого боку від Покровської вулиці видно будівлю
колишньої Хлібній біржі, побудованої в 1914 р. архітектором К. А. Дуліна (№ 9/1
на розі Переведеновского провулка, тепер у ньому театр «Модерн»), а праворуч від
вулиці - намет Покровської старообрядницької церкви архітектора І. Є. Бондаренко
(див. розділ «Німецька слобода»). "... найпомітнішим будівлею тут є
побудована старообрядцями в 1911 р. церква Покрова Пресвятої Богородиці,
мальовничий силует якої видно здалеку. Основний четверик увінчаний шлемовідной
головою, покритою золоченій колись черепицею, до четверик примикає шатрова
дзвіниця. У церкві знаходився бронзовий з позолотою іконостас з чудовими
іконами древнього письма XV-XVI ст. Автор проекту цього незвичайного будинку
архітектор Ілля Євграфович Бондаренко, один з талановитих представників епохи
модерну в Росії, перейнявся самим духом пішла Давньої Русі.
Зараз ця будівля поступово все більше і більше
руйнується - навіть незрівнянне мистецтво майстрів, що побудували церкву, не
витримує змагання з невблаганним часом та байдужістю людей. І як могло
спасти на думку проектувальників, а владі схвалити будівництво ще одного сірого
бетонного чудовиська зовсім поряд з Покровської церквою? "
"... з збирання давньоруської живопису для нових
старообрядницьких церков почав і С.П. Рябушинський: він прикрасив, наприклад,
стародавніми іконами храм Покровське-Успенської старообрядницької громади, побудований
в 1911 р. в Гаврикова провулку в Москві (каталог давньоруського живопису
Третьяковській галереї за 1963 р.). Дату його закриття можна побічно вивести з
того ж каталогу Третьяковської галереї, де повідомляється, що "деісусний чин
цього храму в 1931 р. вступив до ГТГ "Відповідно до опису, нині в ГТГ, крім
чину новгородської школи першої половини XV в. з 9 ікон, зберігається також ікону
"Різдво Христове" другої половини XVI ст. новгородської школи,
що надійшла з церкви Покровське-Успенської старообрядницької громади в Гаврикова
провулку спочатку до фонду Московського відділу Народної Освіти, а
звідти вже в 1933 р. - у ДТГ.
З 1966 р. приміщення храму займав будинок фізкультури
товариства "Спартак". Хрести збиті, позолота з куполів стерлася. Дзвони
дзвіниці закладені, дзвони зникли. Усередині все переобладнано. Фігурні
ворота по провулку зламані, та збереглася чавунна решітка і огорожа. будинок
дало тріщину. І незважаючи на все це, воно робить надзвичайно мальовниче
враження. З початку 1980-ч років. район навколо Німецького ринку і Бакунінской
вулиці - колишній "Кукуй" - діяльно руйнується. Тут мали намір
продовжити так зване "третє кільце" - автодорогу всередині Москви,
проходить приблизно за старим Камер-Колежскому валу. Через це виникла
загроза зносу (!) церкви Покровське-Успенської громади, поза сумнівом видатного
архітектурного пам'ятника.
У 1990 р. усередині храму був все той же "зал
фізичної культури ", але тепер вже належить Мосгорсовету ВДфСО
профспілок. будівля церкви поставлено на державну охорону рішенням
Президії Московської Ради від 30.07.1992 р. № 84.
У 1995 р. храм знаходиться в процесі повернення
споконвічним власникам. Не відомо, чи вціліли під штукатуркою розпису майстерні
Я.А. Богатенка "
Звідси можна пройти на Ірининську вулицю, початок
якої вже зникло серед нових бетонних коробок житлових будинків, а друга частина
до перехрестя з Великою Поштової вулицею ще залишилася. З 1922 р. ця вулиця
називається ім'ям Фрідріха Енгельса (очевидно тому, що за радянських часів
неподалік розташована Стара Басманна була названа ім'ям його друга Карла
Маркса). Старе назва була зобов'язана церкви св. Ірини, будівля якої знаходиться
між двох провулків-2-м і 3-м Ірининську. Вперше дерев'яна церква була
збудована ще царем Михайлом Федоровичем, а сучасне (Ірининська вул., 38)
стало будуватися в кінці XVIII ст.: в 1794 р. зведені трапезна і дзвіниця, в
1800 власне сама церква; перебудова була і в кінці XIX століття, коли в
1891 вівтарі прибудов висунули на одну лінію з головним.
Церква довгий час була закрита - в 30-х рр.. в ній
знаходився «клуб Ворошиловського стрільця», тепер же в ній проводяться релігійні
служби.
На початку вулиці стоїть значний будинок (№ 32),
прикрашене пілястрами, балконами з балясинами, фронтоном і ошатними білими
оздобленням вікон. Це надбудовані будівля богадільні Євангелічного
піклування про бідних, яке спочатку було утворено в 1847 р. Воно
намагалося піклуватися про незаможних і впали в бідність членів євангелічних
московських громад. У 1854 р. на добровільні пожертвування купили будинок на
Німецькій вулиці і відкрили там богадільню, а сюди, на Ірининську вулицю, її
перевели в 1897 р., коли за проектом архітектора Федора Івановича Роде
вибудували спеціальне для неї будинок. Тепер в ньому знаходиться
науково-дослідний проектний інститут.
На Ірининській вулиці в невеликому дерев'яному будиночку
чиновника Московської управи благочиння Миколи Федоровича Бакшеєва 12 грудня
1862 народився чудовий майстер пейзажу художник Василь Бакшеев.
Повернемося на Велику Покровську (Бакунінскую) вулицю.
За нею йде лінія радянських житлових будинків, у деяких місцях переривалася
старими, другої половини XIX ст., будівлями. У будинках № 72 та 74, декорованих
в стилі модерн, містилася гудзиках фабрика купця Бенно Бернгардовіча
Ронталера. Будинок № 72 збудований у 1872 р. і перебудований у 1907 р. архітектором А.
А. Назаровим, а № 74 був побудований спочатку між 1833 і 1847 р., і в 1904
р. він був вбудований у новий архітектором Л. І. Лозовським. Далі - двоповерхові
будинку, з яких зберігся і дерев'яний (на кам'яному першому поверсі) під № 82.
Ще одна фабрика - цього разу металевих виробів - знаходилася в будинку під
№ 92, збудованому для «товариства братів Золотарьовим» інженером А. Н.
Кардо-Сисоєва в 1910 р. Будинок № 94, у декорації якого використані деталі
романської архітектури, був побудований у 1902 р. молодим архітектором І. С.
Кузнєцовим для Покровської громади сестер милосердя.
У неохайному конгломераті будов (№ 100) за
Ніколо-Покровським (Рабфаковскім) провулком не відразу можна вгадати церковне
будинок, настільки воно знівечене за роки, що минули з передачі церкви св.
Миколи Чудотворця, що в Покровському, для, як було сказано в постанові
Мосради в грудні 1931 р., «установки хлебомашін».
Спочатку в селі Рубцова була одна ця Нікольська
церква. Кам'яне її будинок з великим, видним здалеку куполом, увінчаним
головком на тонкій шиї, замінив старе дерев'яне в 1766 р. У 1889-1895 рр.
трапезну збільшили, бокові вівтарі храмів - апостолів Петра і Павла та
мучениці Ірини (пізніше Покровський) - висунули на одну лінію з головним.
У парафії цієї церкви жила родина Олександра Суворова --
у них, за словами біографів, був дерев'яний будинок майже навпроти Микільської
церкви. Про ранні роки знаменитого полководця відомо небагато, і навіть рік його
народження точно не визначений і не ясно, де саме тоді жили його батьки.
Єдині документальні свідчення про проживання сім'ї Суворовим в цих
місцях містяться в сповідні відомостях Микільської церкви. У 1741 р. було
записано, що у власному будинку в приході її живуть «лейб-гвардії
Преображенського полку поручик Василей Іванович Суворов 35 років, дружина ево Евдокея
Федосєєва 30 років, син їх Олександр 12 років ». У відомостях за інші роки також
зустрічаються записи про суворовської сім'ї: так, у 1751 р. в парафії Микільської
церкви разом з В. І. Суворовим в його будинку живуть «діти ево Олександр 22 років,
Марія 9 років і Ганна 8 років ». Це єдині знайдені до цих пір документальні
відомості про ранні роки життя О. В. Суворова в Москві, і в суперечці дослідників
про встановлення місця його народження вони відіграють важливу роль.
Можливо, про дім батька Суворова говорилося в оголошенні,
вміщеному в 1762 р. в газеті «Московские ведомости», де містилося і його
короткий опис: «поблизу Німецької слободи, в Покровському селі, на річці Яузі ...
в тому дворі 7 покоїв з паперовими шпалерами, кухня, людських хат 2, 2 Анбар,
погріб, стайня о 8 стайні, каретний сарай, сад, в ньому два ставки з рибою ».
Навпаки Микільської церкви - будови Покровської
міщанської богадільні та Владичне-Покровської громади сестер милосердя.
Покровська богадільня, призначена для «людей похилого віку
і нездатних до праці міщан », була заснована в 1840 р. і являла собою одне
із самих великих установ такого роду в Москві (на початку XX ст. число
прізреваемих перевищувала 1000 чол.). Її кам'яні будівлі на Покровській вулиці (№
81) почали будуватися в кінці 1850-х-початку 1860-х рр.. Домова церква, апсиди
якій видно при вході на подвір'я, освячена 7 грудня 1858 в ім'я св. Олександра
Невського. При богадільні був дитячий притулок для сиріт міщанського походження,
«Заснований у пам'ять священного коронування» Миколи II та Олександри Федорівни,
і Олександро-Маріїнське училище, в якому сиротам, крім загальної початкової
освіти, давалися і навички різних ремесел. Для притулку та училища були
побудовані будівлі, фасади яких виходять на сусідній Переведеновскій провулок.
Його назва зобов'язана «Переведенцев», жителям міста, що втекли від чуми в 1771 р.
і не повернулися на свої старі місця, а переведеним сюди. На переломі
провулка стоїть будівля училища (№ 81/55) 1887, архітектор Н. М. Васильєв; тепер
тут Московський автомобільно-дорожній технікум), а поруч??? ошатне будова
притулку, побудоване в 1890 р. (архітектор В. Ф. Жігардловіч).
Поруч з богодільнею перебувала єпархіальна
Владичне-Покровська громада сестер милосердя. Історія її починається з того
часу, коли честолюбна настоятелька Серпуховського Владичного монастиря
Митрофанов, в миру баронеса Парасковія Розен, заснувала в кінці 1869
чернечу громаду сестер милосердя на околиці Москви. Такі громади ставили
собі за мету благодійну діяльність, допомога немічним, бідним та малозабезпеченим,
пристрій лікарень, притулків і шкіл. На все це потрібні гроші і чималі,
які зазвичай йшли від доброзичливців, які жертвували кошти грошима і
майном - землею, будівлями, речами. Ігуменя Митрофанов стала на
незаконний шлях добування коштів для своєї громади - вона підробляла векселя,
вимагала гроші і врешті-решт потрапила під суд. У 1874 р. відбулося гучне
судова справа, прогриміло на всю Росію: її визнали винною та засудили до
посиланням у Єнісейської губернії, куди вона, правда, не доїхала і провела залишок
життя в різних монастирях Росії.
В Покровській громаді сестер милосердя перед
більшовицьким переворотом налічувалося 20 черниць і більше 200 сестер
милосердя. При громаді діяли кілька шкіл - шестіклассная загальноосвітня,
фельдшерська, шовківництва, а також дитячий притулок, приймальний спокій і аптека.
Сестри громади працювали в лікарнях, шпиталях, притулках, їх викликали в приватні
будинку, в час військових дій вони були на фронтах, працювали в санітарних
поїздах і польових шпиталях. Проіснувала громада до початку 1920-х рр.., А
потім її закрили і будівлі заселили звичайними мешканцями.
Будинки громади групувалися навколо церкви Покрова,
пам'ятника звільнення Москви від польсько-литовських інтервентів: «Навряд Бог зберіг
панує град Москву, поміччю ж Пречистої Богородиці, славного ея Покрова
тих Литовських людей отбіша ». Вона була побудована в 1619-1627 рр.., Але її будинок з
шлемовідной головою і гіркою кокошників на невисокому підкліть здається
побудованим значно раніше. Будівля церкви з трьох боків оточене аркової
галереєю-папертю, з півдня та з півночі примикають бокові храмики, також
завершені гірками кокошників і главками. Те, що ми бачимо зараз - багато в чому
праця реставраторів (архітектор А. В. Ох), які відновили втрачені частини,
розкрили справжню красу твори безіменних зодчих. Церковна
дзвіниця - непропорційно коротка, приземкувата, відноситься до середини
XVIII ст.
Лінія Московсько-Рязанської залізниці безцеремонно
розрізала володіння Покровської громади, пройшовши під самими вікнами її основного
будинки (вул. Гастелло,. № 44), розташованого в колишньому Покровському палаці.
Він має довгу і багато в чому ще не з'ясованих історію.
Відомо, що тут на березі великого ставка стояли дерев'яні хороми, призначені
для перебування царської родини. Так, в 1713 р. в них жила царівна Марія
Олексіївна, пізніше майбутня імператриця Єлизавета Петрівна разом з
родичами Скавронскімі і Гендрі-ковимі. Можливо, що в середині 1730-х р.
замість дерев'яних хором збудували кам'яні палати, які, як повідомлялося,
згоріли у великий московський пожежа в травні 1737; вони були перебудовані в
1742-1743 рр.. в ошатний бароковий палац за проектом архітектора М. Г. Земцова.
Палац достояв до 70-х рр.. XIX ст., Коли його при переході до Покровській громаді
надбудували другим поверхом і мезоніном і змінили фасад у дусі ошатною
архітектурної декорації XVII століття.
Навпроти палацу стояла дерев'яна Воскресенська
церква, з'єднуючись з палацом переходом і мостом над ставком. У 1790 р. Катерина
II скасувала церква, а начиння завітала до церкви села Нікольського поблизу
Пахри, але коли в общині сестер милосердя відновили храм, начиння передали
назад. Домова церква громади містилася на другому поверсі і була освячена у
ім'я свята Воскресіння Словущого 25 червня 1872
Праворуч від палацу в одну лінію з ним двоповерхова будівля
(№ 44, будівля 2), також належало громаді. По обидва боки від входу
поставлені дошки з наступними написами: «Заложен' 1901 7-го жовтня» і
«Відкрито 1902 27-го жовтня».
З правого боку від будівлі колишнього Покровського палацу
по червоній лінії вул. Гастелло (будинок № 42) варто червоноцегляні великий будинок
з декоративними деталями російської архітектури. Ця будівля лікарні імені
300-річчя дому Романових з будинковим храмом св. Михайла Кузнєцової, небесного
покровителя першого царя з Романівської династії, освячений 27 грудня 1913р.
Лікарня була влаштована на пожертви Троїце-Сергієвої лаври та «мешканців
Московської єпархії »і відкрита в присутності великої княгині Єлизавети Федорівни
і митрополита Макарія. Під час першої світової війни тут знаходився військовий
госпіталь, в якому працювали сестри громади Зараз це єдиний будинок
колишньої Покровської громади, яке зберегло свій медичний призначення --
там пологовий будинок.
Ще одна цікава будівля знаходиться на розі Попова
проїзду, № 2 (проїзд, ймовірно, називається на прізвище архітектора А. П. Попова,
побудував церкву в сусідній лікарні св. Володимира), в правій частині
якого збереглися підвали XVII ст. Другий поверх був надбудований наприкінці XVIII ст.
і тоді ж будинок отримав сучасний вигляд.
Список літератури
Для підготовки даної роботи були використані
матеріали з сайту http://lesebuecher.pisem.net
