Метро в роки війни.

22 червня 1941 року почалася Велика Вітчизняна Війна.

В Цього ж дня за розпорядженням Наркомату шляхів сполучення, почалися першочергові роботи з мобілізаційним планам.

Командний склад і деякі працівники були переведені на казармений стан. На обладнаному командному пункті цілодобово чергували керівні працівники.

На деяких станціях метро розмістилися військові та державні установи. На станції "Кіровська" перебували відділи Генерального штабу Червоної Армії. Потяги там не зупинялися, перон відгородили від шляхів високої фанерною стіною.

Терміново почалися роботи з посилення окремих споруд, монтувалися пристрої герметизації і обладналися додаткові санітарно-технічні установки.

З перших же днів війни більше 30 відсотків працівників метрополітену пішли в діючу армію, винищувальні батальйони і народне ополчення. Багато хто з них, маючи на руках посвідчення про відстрочку від призову в Армії, ішли добровольцями. Буквально на другий день війни почалися роботи в майстернях метро, які могли хоч в якійсь мірі допомогти Kpacнoй Аpміі.

22 липня 1941 року в Москві вперше прозвучала справжня повітряна тривога: ворожа авіація здійснила наліт на радянську столицю. Маючи досвід при оголошення навчальних повітряних тривог, працівники метро успішно впоралися з завданням з укриття населення: на платформах станцій розмістилися жінки і діти, інваліди та особи похилого віку, для них були розставлені лежаки і ліжечка-розкладачки, були використані також шляхи, на яких поклали дерев'яні щити. Подбали і про питну воду, у вагонах, що стояли на станціях, обладнали медичні пункти.

Перший наліт гітлерівської авіації виявився особливо сильним. Він завдав ушкодження деяким об'єктів метрополітену.

Вранці 16 жовтня надійшов наказ Л.М. Кагановича "... Метрополітен закрити. Підготувати за три години пропозиції щодо його знищення, зруйнувати об'єкти будь-яким способом ...".

Днем наказ скасували, метро було розміновувати, і о 18 годині 45 хвилин почалося рух від "Сокольников" до "Парку культури".

Горьківської-Замоскворіцька лінія була відкрита тільки наступного ранку, тому що там уже встигли частково демонтувати ескалатори.

Коли загроза повітряного нападу стала повсякденною, Московський метрополітен був переведений на інший режим роботи: з 18 годин, не чекаючи сигналу "Повітряна тривога!", Припинявся рух поїздів і населення ховалося на нічний час.

Москвичі так звикли до цього режиму, що завчасно за годину-півтора у вестибюлів шикувалися черги людей з валізами та вузлами, з нетерпінням очікують, коли можна буде спуститися на станції і відпочити в безпечному місці. Тільки восени 1941 року Московський метрополітен надавав притулок півмільйону москвичів за добу. На станціях зуміли організувати продаж ввечері молока (у пляшечках) та білого хліба для дітей. Були змонтовані спеціальні фонтанчики з питною водою.

За час повітряних тривог в Московському метрополітені народилося 150 нових мешканців столиці.

Тут можна було отримати харчування, лікарську допомогу, були пересувні бібліотеки, демонструвалися кінокартини і пр. У період інтенсивних нальотів на Москву п'ятнадцять мільйонів чоловік знайшли в метрополітені надійне укриття від ворожих бомб. В умовах воєнного часу першорядне значення мала вентиляція в тунелях і на станціях. Від неї залежало фізичний стан десятків тисяч людей.

При повітряних нальотів на поверхні у вентиляційних кіосків виставлялися пости. Вони мали телефонний зв'язок з командним пунктом сантехніки. За повідомленням чергових вживалися заходи до гасіння пожеж, що виникали поблизу вентиляційних кіосків через скинутих "запальничок".

Однак як тільки реальна небезпека захоплення перестала загрожувати Столиці, роботи з будівництву метрополітену продовжилися.

1 Січень 1943 вступила в експлуатацію лінія від станції "Площа Свердлова "(нині" Театральна "до станції" Завод імені Сталіна "(нині" Автозаводська "), довжиною 6,2 км. На лінії так само побудовані станції "Новокузнецька" та "Павелецька".

18 січня 1944 відкритий ділянку від станції "Курська" до станції "Ізмайлівська" (зараз "Ізмайловський Парк") зі станціями "Бауманська", "Електрозаводська" і "Сталінська" (зараз "Семенівська"), довжиною 7,1 км.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://metro.molot.ru/