«Бог допомогти вам !..»

Вірш О. С. Пушкіна «19 жовтня 1827» і трактування його сенсу в музиці А. С. Даргомижського

Г. І. Ганзбург

1. Пушкіністіка, музикознавство та лібреттологія

Якщо переглянути збиралися роками на книжковій полиці праці музичної Пушкініана, ми побачимо, що до цієї галузі належать спеціально лише нечисленні книги та статті музикознавців, але зате - багато хто й багато творів композиторів. Є серед них такі, що те саме, віршів Пушкіна - музичні тексти нерукотворний художньої точності. У їх числі - найсильніші російські опери, починаючи від «Руслана і Людмили» М. Глінки і включаючи «Русалку» і «Кам'яного гостя» О. С. Даргомижського, «Бориса Годунова» М. П. Мусоргського, «Євгенія Онєгіна», «Мазепу», «Пікову даму» П. І. Чайковського, «Моцарта і Сальєрі», «Казку про царя Салтана» та «Золотого півника »Н.А.Рімского-Корсакова,« Алеко »і« Скупого лицаря »С. В. Рахманінова, «Жінку» І. Ф. Стравінського ... Все, що написано музикознавцями для кращого розуміння цих опер, а також романсів, кантат та творів інших жанрів, доторканним до пушкінського речі, - стосується одночасно і до пушкіністіке, і до музикознавства.

Пушкіністіка - Наука дуже специфічна, за своєю розгалуженості і строкатості не знає! аналогів. Прагненням до всеохватності і деякими іншими рисами вона схожа на богослов'я. Оскільки до її об'єкт вивчення - в поезії Пушкіна - як у священному тексті, вже друге століття нічого не міняється (і не буде мінятися), ця наука жива нескінченним розмаїттям тлумачень і динамічна завдяки несхожості інтерпретацій досліджуваного тексту. Те ж властиво деяким галузях музикознавства.

Згідно Гете, мета науки - зробити природу зрозумілої всім [1] [1]. Що стосується нашої теми це повинно звучати так: мета музикознавства - зробити музику зрозумілою всім, а мета пушкіністікі - зробити твори Пушкіна зрозумілими всім. Завдання кожної з цих наук багаторазово ускладнюється, коли їх об'єктом стає синтетичне твір, де літературний і музичний тексти діють спільно в складі єдиної композиції.

Пушкіністіка - Комплексна наука про Пушкіна (і не тільки наука, але досить широка специфічна сфера думки, де явлені у слові кращі розумові сили всіх племен, які знають по-російськи). Існує думку, що комплексність дозволяє адекватно вивчати зв'язку творчості поета з музичним мистецтвом. Можна почути навіть вираз «музична пушкіністіка », проти якого доводиться рішуче заперечувати, оскільки наука про Пушкіна не може бути музичної, скульптурної і т. п. Музичної буває Пушкініана (колекція все, що має відношення до Пушкіна), а пушкіністіка може бути музикознавчий. Така область знання існує і представлена численними публікаціями. Починалася музикознавчу пушкіністіка сторіччя тому, коли були надруковані праці М. М. Іванова «Пушкін в музиці» (СПб., 1899) і С. К. Булич «Пушкін і російська музика" (СПб., 1900). Згодом появілялісь все нові публікації, етапними стали книги: І. Ейгес «Музика в житті і творчості Пушкіна »(1937), В. Яковлев« Пушкін і музика »(1949), А. Глумов «Музичний світ Пушкіна» (1950).

Однак музикознавчу пушкіністіка ефективна лише до тих пір, поки дослідження стосується музики в житті Пушкіна і висловлювань Пушкіна про музичному мистецтві.

Але що станеться, коли вірші безпосередньо стикнуться з музикою? Может и нічого не відбутися (якщо їх органічне з'єднання не вдалося), а може статися щось таке, що принципово подібне термоядерного синтезу - з виходом енергії невідворотною проникаючої сили. Розуміння того, що саме відбувається з пушкінським текстом при з'єднанні його з мелодією та іншими елементами музичної тканини, вимагає застосування не філологічного і не музикознавчих, а спеціального аналітичного апарату, який має особлива наукова дисципліна - лібреттологія.

Що таке лібреттологія?

Лібреттологія - Наука про словесному компоненті музичного твору [2] [2] .

Основний термін цієї дисципліни - лібрето - трактується розширено. Лібрето (італ.: книжечка) традиційно прийнято розуміти як текст опери, оперети або сценарій балету. Рідше позначають цим терміном текст ораторії, у поодиноких випадках -- текст музичних творів інших жанрів. Наприклад, Т. Н. Ліванова з обережністю застосовувала цей термін по відношенню до Пассіона І. С. Баха (укладаючи при цьому слово «лібрето» в лапки) [3] [3]. Л. Г. Ковнацький той же термін вжила для позначення літературної основи вокального циклу. Вона пише: «Пірс [...] склав оригінальне« лібрето »вокального циклу на вірші і прислів'я Блейка »[4] [4].

Як бачимо, практика слововживання така, що первісний зміст терміна лібрето (словесний текст опери) має тенденцію до розширення. Таке розширення логічно виправдано, оскільки дозволяє позначати загальним терміном все вокальні тексти незалежно від жанру, відносячи їх, тим самим, до одного класу явищ. В подальшому викладі ми будемо мати на увазі під терміном лібрето - всякий літературний (словесний) текст, який у взаємодії з музикою утворює художнє ціле. Сюди відносяться словесні тексти опер, оперет, мюзиклів, ораторій, кантат, хорів, романсів, пісень, вокальних циклів, мелодекламації. Іншими словами, лібрето - вербальний компонент синтетичного літературно-музичного твору.

Виділення лібреттологіі в особливу дисципліну обумовлено тим, що між музикознавчих науками, з одного боку, і філологічними, з іншого, утворилася як би «Нічийна» зона: музикознавці вважають спеціальне вивчення проблем, пов'язаних з лібрето, компетенцією філологів, а філологи - компетенцією музикознавців. Ті й інші кидають на цю область «косі погляди» з боку то музикознавства, то літературознавства. І подібно до зображенню у краю об'єктиву, що спостерігається ними картина спотворюється. Якщо ж направити і сфокусувати науковий «об'єктив» прямо на цю галузь мистецтва, то побачене виявиться суттєво іншим.

В центрі уваги лібреттологіі - не слова, а не музика, а пограниччя між ними, зона прилягання, взаімосцепленія, взаємопроникнення. При такому підході дослідник займається одночасно і інтонацією, мелодією, гармонією, поліфонією (тобто всім тим, що вивчає музикознавство), і фонетикою, синтаксисом, віршів, строфікою (тобто багатьма з тих аспектів, які вивчає філологія).

Пушкінський текст у складі музичного твору будь-якого жанру має розглядатися як лібрето. Це означає, що в певних випадках пушкіністіка і лібреттологія є суміжними науками.

Як співвідносяться лібреттологія і пушкіністіка? За обсягом знань ці дисципліни порівнювати складно. Лібреттологія - наука молода, вона лише після 1976 стала набувати самостійний статус. Пушкіністіке - близько півтора століття, склалися спеціальні наукові інститути, відділи, кафедри, є безліч фахівців, видано тисячі книг і статей. Здавалося б, пушкіністіка старше і могутніше лібреттологіі. Але це не зовсім так. Взаємодія слова і музики стали вивчати задовго до народження О. С. Пушкіна, накопичено море літератури з цієї проблематики. З такої точки зору, що існувала довгий час de facto (до набуття самостійного статусу), лібреттологія набагато старші і потужніше пушкіністікі.

Вибір вивчаються лібреттологіей об'єктів не співпадає повністю ні з музикознавчих, ні з літературознавчим. Творчість кожного композитора цікавить лібреттологію в тій мірі, в якій музика цього композитора пов'язана зі словом. Центральні фігури для лібреттологіі - ті композитори, в чиєму спадщині синтетичні жанри складають ядро, а другорядні - ті, в чиєму доробку ці жанри утворюють периферію. Наприклад, Ф. Шуберт і Ф. Шопен - фігури в музичному процесі рівновеликі, але для лібреттологіі Шуберт - постать першої величини, а Шопен - не перший.

Так ж вибірково лібреттологія відноситься і до літераторів. Творчістю того чи іншого письменника лібреттологія цікавиться в тій мірі, в якій тексти цього письменника працюють (або можуть працювати) у складі синтетичних літературно-музичних творів. Зрозуміло, що поезія Пушкіна - один з найзначніших об'єктів уваги лібреттологіі.

Пушкіністіка дає лібреттологіі необхідний матеріал: знання, здобуті при аналізі пушкінських текстів. У свою чергу, лібреттологія може давати пушкіністіке такі знання про цих текстах і такі їх інтерпретації, які іншими методами не можуть бути отримані. Такий взаємообмін даними природно робить лібреттологію і пушкіністіку суміжними науками.

Існує і певна типологічна схожість між цими областями знання. Філологія - Комплекс наук, до числа яких входить пушкіністіка. Сама ж пушкіністіка -- комплексна наука, що оперує інструментарієм різних наук. Те ж саме можна сказати і про лібреттологіі: музикознавства як комплекс наук включає її до свого склад, сама ж лібреттологія - комплексна наука.

Предмет вивчення - сенс

Дослідження тексту з позицій лібреттологіі буває необхідним для розуміння смислової структури синтетичного літературно-музичного твору. Сенс - істинно лібреттологіческій об'єкт, оскільки виникає «на стику» слова і музики як їх загальний елемент. Словесний текст (лібретто) і музика - два змістотворних фактора, а сенс цілого створюється як результат їх складної взаємодії. У певних випадках власне музичний компонент твору не піддається розуміння окремо від осмислення вербального компонента. (В гранично категоричній формі цю істину сформулював Роберт Шуман: «Музичний звук є взагалі перевтілення слово ». [5] [5] В іншому висловленні він дав зрозуміти, що музика «як би перебувати між мовою і думкою» [6] [6].) Цим можна пояснити, чому іноді аналіз музичного компонента синтетичного твору наближає дослідника до усвідомлення сенсу словесно-поетичної складової.

Таким чином, ми в своїх міркуваннях підійшли до самого захоплюючого (і загадковому) моменту у взаємодії мистецтв: до таїнства виникнення сенсу «на стику» словесного і музичної творчості. Ця стаття присвячена дослідженню складного випадку взаємодії поезії і музики - у романсі А. С. Даргомижського «Бог допомогти вам! ..» На вірші О. С. Пушкіна.

2. Стихотворение А. С. Пушкіна "19 жовтня 1827 "

Відомо, що вірш складено до річниці заснування Царськосельського Ліцею і в авторському читанні на зборах ліцеїстів воно було сприйнято як спонтанна імпровізація. Е. А. Енгельгардт: «Пушкін [...] на ліцейського сходці [...] зробив експромт, який так милий, що я в прозової своїй пам'яті зберіг його [...]»[ 7] [7]. Проте, глибока продуманість композиції, витонченість форми і наявність різночитань між ранніми списками та остаточною редакцією говорять про ретельної підготовленості цього «експромту» і про тривале цілеспрямоване його вдосконалення. Звернімося до тексту.

Бог допомогти вам, друзі мої,

В турботи життя, царської служби

І на бенкетах розгульне дружби,

І в солодких таїнства любові!

Бог допомогти вам, друзі мої,

І у бурях, і в життєвому горі,

В чужині, в пустельному море,

І в похмурих проваллях землі!

Текст містить благословення і перелік ситуацій, в яких людині потрібна Божа допомогу. Перелік цей даний у строго систематизованому вигляді.

В перший строфі названі сприятливі ситуації в порядку наростання їх суб'єктивної значущості. Просування в кар'єрі ( «царська служба») краще і важливіше, ніж просто повсякденна рутина ( «турботи життя»), дружні бенкети на ціннісної шкалою вище кар'єри, а любов займає максимально високе становище.

Під другий строфі ситуації збудовані в порядку зростання їх несприятливого від'ємного значення: після абстрактно-невизначеного ( «бурі») - слід «Житейська горі», потім гірше - вигнання, ще гірше - самотність серед ворожих стихій і, нарешті, найгірше: «Похмурі провалля землі», що треба розуміти як могили, де, власне, і не залишається нічого іншого, як сподіватися на допомогу Бога.

концентричні структури змісту

смисловими парами, симетрично розташованими по обидва боки уявної центральній лінії (осі симетрії) є:

1) життєві турботи - житейські бурі;

2) просування по службі - житейська горе;

3) коло друзів - чужина;

4) любов - самотність;

і, нарешті, 5) «похмурі провалля землі» - єдиний смисловий елемент, що не що має протилежного (парного) поняття на позитивній половині шкали.

Поява п'яте, непарного елемента перевантажує негативну сторону шкали, як би зміщуючи центр ваги, робить смислову конструкцію асиметричною і перекидає її в семантично-невідомі «похмурі прірви» потойбічного світу, що виходять за межу раціонально-пізнається. (В кінці виникає те складне психологічне стан, або навіть свого роду відчуття, культивується в мистецтві романтиків, яке можна визначити як трепет у передчутті потойбічного. [8] [8])

Пушкін тут ухиляється від використання очікуваної опозиції "любов - смерть» і вибудовує принципово іншу опозицію. Логіка її в тому, що смерть протиставлена не одному якому-небудь етапу життєвого циклу, будь то «солодкі таїнства любові» або щось інше, а усього людського життя в цілому. Тому в семантичному плані перші сім строк (з яких два - 1-а та 4-а - містять формулу благословення, а решта п'ять - перелік життєвих колізій) - врівноважуються всього однієї останньої рядком, де висловлена надія на допомогу Бога після смерті. Навпаки, в композиційному плані (дві чотиривірші) і в фонетичному плані (співзвуччя 4-й і 8-й рядків) - існує суворе рівновагу, структурний відповідність між двома строфами, двома половинами вірші, як це буває в просторових мистецтвах при дотриманні принципу центральної симетрії (ідеальна правильність конструкції сприймається як «алмазна міцність» форми). Балансування між симетрією та асиметрією, гра звуковими і смисловими відтінками словесної тканини - породжують тут те властивість віршів, якому немає назви, і щоб її передати, нам залишається тільки скористатися виразом А. Ф. Лосєва, який сказав про переживання поезії Платоном: поезія - «легкий вітерець краси». [9] [9]

Тлумачення останнього рядка

Щодо сенсу заключній рядки вірша в літературі утвердилася трактування, приписують фразу «в похмурих проваллях землі» конкретний злободенно-політичний підтекст (як і всьому восьмивірш в цілому). Кожну сентенцію коментатори відносять до якогось одному з ліцеїстів, життєві обставини якого в 1827 році відповідали змісту тієї чи іншої рядки вірша. (Так, наприклад, як адресата 7-й рядки - «в пустельному море »-називають Ф. Ф. Матюшкина, що знаходився в той час у навколосвітній плавання [10] [10].) Особливо наполегливо багато авторів підкреслюють персональну адресованности останньої, 8-го рядка. Під похмурими прірвами землі прийнято розуміти сибірські рудники, в яких працювали засуджені на каторгу декабристи з числа ліцейських однокласників Пушкіна (такими називають І. І. Пущина і В. К. Кюхельбекера).

В цьому трактуванні пушкіноведи проявили гнітюче однодумність. Порівняємо, що пишуть про вірш «19 жовтня 1827» (і спеціально про його останньому рядку) різні автори.

Ю. Г. Оксман та М. А. Цявловскій: «[...] в останньому вірші маються на увазі ліцейські товариші Пушкіна, засуджені до каторжних робіт декабристи І. І. Пущин і В. К. Кюхельбекер »[11] [11]; І. І. Замотін: «У вірші« 19 Жовтень 1827 »[...] Пушкін, звертаючись з привітом до своїх товаришів по Ліцею, розкиданих по різних місцях і переживають неоднакову участь, згадує і декабристів його ліцейського випуску, що нудяться на каторзі в далекому Сибіру »[12] [12] ; Е. Е. Найдич: «Вірш Пушкіна« 19 жовтня 1827 »[...] в останній своїй рядку містить привіт його товаришам-декабристів, які перебували в сибірської засланні »[13] [13]; Б. мейл: «В написаному до ліцейського річниці вірші «19 жовтня 1827» згадуються друзі, знаходилися на каторзі - «в похмурих проваллях землі» »[14] [14]; В. Г. Костін: «В двух чотиривірші дана яскрава характеристика того положения, в якому знаходилися друзі по ліцею в роки реакції. Тут сказано і про ті, в долю яких нічого не змінилося: вони знаходилися у звичайних «турботи життя, царської служби », і про тих, які за свою революційну діяльність були жорстоко покарані, перебували в застінках і каторжних рудниках - «в похмурих проваллях землі ». До останніх належали декабристи Пущин і Кюхельбекер. »[15] [15]; Д. Благой: «[...] вірш« 19 Жовтень 1827 », що закінчується, в прямій перекличці з посланням до Сибіру, новим задушевним привітом тим друзів-декабристів, хто тужить «в похмурих проваллях землі »» [16] [16]; Я. Л. Левкович: «[...] до кожної рядку вірша може бути дана реальний коментар. «В краю чужому» (в первинному варіанті «в країні чужий») в цей час були Ломоносов і Горчаков, в «безлюдному море» - Матюшкина, який восени 1827 завершив кругосвітнє плавання на шлюпі «Лагідна», «в похмурих проваллях землі» - Пущин і Кюхельбекер »[17] [17]; І. Ю. Юр 'єва: «[...] цієї віршованої молитви за друзів-ліцеїстів, серед яких були і декабристи, заточені «в похмурих проваллях землі» ». [18] [18]

Однак те, що Пушкін був другом своїх друзів, ще не означає, що він як поет не міг мати задумів і ідей, не пов'язаних зі злобою дня. Художні наміри, філософські думки, релігійні почуття, нарешті, особливості поетичної техніки - не обов'язково погоджувати з життєвими обставинами декабристів або інших осіб з оточення Пушкіна. Як зауважив М. Ф. Мурьянов, «біографічні обставини виникнення тексту - це ще далеко не його пояснення »[19] [19].

В дійсності, Пушкін в цьому вірші перераховує не різні життєві шляхи його друзів-ліцеїстів, а світлі й темні фази, що складають повний цикл людського буття взагалі. Важливо зрозуміти, що у кожної з рядків цього тексту не різні адресати (як якби, наприклад, другий рядок присвячувалася успішному кар'єрист, четверта - щасливому закоханого, сьома - невдачливому мореплавцеві), а всі рядки разом відносяться до одного і того ж людині, який протягом свого життя по черзі пройде через усі ці стани, і саме останнє з них він переживе в хвилину смерті, віддаляючись в «похмурі пороху в ями ». При перерахуванні тут відбувається не «нанизування», а цілеспрямований розвиток. Всі названі у вірші фази послідовно змінюються в житті будь-якої людини (не обов'язково для цього бути декабристом), тому пушкінське благословення «Бог допомогти вам ...» може відноситися до кожного (у тому числі і до кожного з нас) як напутнє благословення на все життя до самої смерті і після ... [20] [20] Не тільки Пущин і Кюхельбекер, а кожен з нас, смертних, кожен, хто читає ці вірші (так само як і не читає їх), в неспинним ковзанні від однієї життєвої фази до іншої, закінчить тим, що відправиться під землю, як раніше пишномовно виражалися, в «країні мертвих», в «Підземне царство», тобто «в похмурі пороху в ями».

Звідки пішла традиція трактувати «похмурі провалля землі» як сибірські рудники? Поза сумнівом, вона сходить до фрази зі спогадів І. І. Пущина: "І в цю річницю в колі товаришів-друзів Пушкін згадав мене і Вільгельма, живцем похованих, яких вони не дораховує на ліцейського сходці »[21] [21]. Проте справедливість вимагає визнати, що ця думка Пущина не настільки прямолінійна, як наступні численні повторення її у пушкіноведов. І. І. Пущин якраз правильно відгадав вираз «похмурі провалля землі» як могили і сумно-іронічно оцінив тодішнє своє і Кюхельбекера становище як аналогічне гниття в могилах ( «живцем поховані»). Тобто, беручи останній рядок вірша на свій рахунок, Пущин прочитує текст метафорично, здійснює перенесення сенсу, тоді як вторять Пущино коментатори самим курйозним чином зрозуміли це його висловлювання не в переносному значенні, а в прямому. Гірше того, вони не врахували, що до часу створення вірша (тобто 19.10.1827 р.) ніхто з ліцеїстів ще не побував на сибірської каторги, а тим більше в підземних шахтах. І. І. Пущин в цей момент знаходиться в дорозі (відправлений з Шліссенбурга до Сибіру 8.10.1827 р. і прибуде в Читинський острог в січні 1828 р., а в Петровський завод у вересні 1830 [22] [22]); В. К. Кюхельбекер замість Сибіру відправлений в арештантські роти при Дінабургской фортеці, куди прибув 17.10.1827 р. [23] [23] Отже, ніякі підземні рудники (копальні, шахти etc.) не були тими реаліями, на які Пушкін міг би натякати, якщо під «похмурими урвищами землі» він мав на увазі б місця перебування ув'язнених, а не «країні мертвих».

(Зауважимо в дужках, що тенденція політизованою трактувати слова поета як нібито натяк на сибірських каторжан - за якимось дивним збігом - однаково характерна і для радянського літературознавства, і для пильних «компетентних органів »пушкінського часу. Я. К. Грот у своїх спогадах небагатослівно, проте цілком визначено, повідомляє зі слів П. А. Плетньова, що за фінальну рядок восьмивірш «Пушкіну були зроблені навіювання» [24] [24 ].)

Широка вселюдська спрямованість цього пушкінського звернення до друзів підкріплена силою трьох змістовних компонентів, за якими завжди пізнається поезія. Три властивості, три непідробні і невід'ємні особливості, які можуть служити ознаками справжньої поезії, суть

-- сугестивному (енергія вольового навіювання),

-- пророцтво (часткове відкриття таємниць майбутнього) і

-- благословення (випромінювання доброти крізь слово).

Ці три властивості можна порівняти з дорогоцінними рідкоземельними елементами, що в мікроскопічних кількостях вдається відшукати (якщо вдається) серед гір порожній породи (а в літературі - серед багатьох томів римованих і не римовані слів і фраз). Навіть однієї з цих властивостей вистачає, щоб дати вірша високу поетичну силу. І тут, у Пушкіна, ці три якості, кожного з яких було б достатньо для ідеального поетичного твору будь-яких, як завгодно величезних розмірів, з'явилися разом, зійшовшись на просторі восьмістрочной мініатюри.

Сенс пушкінського благословення універсальний, саме це в усі часи дає можливість (і провокує) тлумачити його злободенно. Так, будучи вимовлені в ХХ столітті, слова друга строфи пушкінського вірша «19 Жовтень 1827», звучали як відповідь на блоковскіе передсмертні рядка (якими приречений поет, «Ідучи в нічну млу», подумки звернувся до Пушкіна за благословенням - в віршах 1921 «Пушкінському Дому»).

Блок: Пушкін! Таємну свободу

Співали ми услід тобі!

Дай нам руку в негоду,

Допоможи в німий боротьбі!

Пушкін: Бог допомогти вам, друзі мої,

І у бурях, і в життєвому горі,

В чужині, в пустельному море,

І в похмурих проваллях землі!

3. Музична версія А. С. Даргомижського

Музичне рішення А. С. Даргомижського в його романсі на текст пушкінського «19 жовтня 1827 »(твір в Парижі в 1845 році) - неординарно і гідно спеціального уваги дослідників, у тому числі пушкіністів і лібреттологов.

Жанр і форма

В вірші названі дев'ять різних ситуацій, що послідовно змінюються в життя людини, однак вокальна мініатюра за короткий час свого звучання не може послідовно передати дев'ять контрастують станів (настроїв): для цього довелося б докорінно оновлювати характер викладу мало не в кожному такті, що абсолютно немислимо для музичних стилів і технік композиції, відомих до середини XIX століття. Щоб у музиці визначити і чітко розмежувати всі дев'ять елементів смислової конструкції пушкінського вірші, Даргомижського треба було б скласти багаточастинну кантату.

Схожа завдання вирішувалося, наприклад, І. С. Бахом в кантати «Магніфікат». З 10 рядків латинського Євангелія від Луки (1: 46-55), де Діва Марія славить Бога, перераховуючи його благі діяння, - Бах, розділивши третій рядок на два фрагменти, отримав 11-приватне лібрето. На що ввійшли в цей лібрето 11 євангельських сентенцій Бах написав відповідно 11 контрастують за настроєм музичних п'єс, що розрізняються складом виконавців і набором засобів музичної виразності (5 хорів, 5 арій та 1 дует) [25] [25].

Вирішуючи абсолютно аналогічне завдання, Даргомижський прийняв інше рішення: вмістити всі сентенції пушкінського вірші в одночастинна вокальну мініатюру. При цьому, маючи в якості лібрето симетричні строфи (два катрена), він змінив характер музичного викладу не в середині періоду, коли настає перехід до другої строфи, а в коді (останні 4 такти з 23-х), перенісши тим самим на фактурний рівень ту асиметрію, що властива віршованого тексту на семантичному рівні. У фортепіанному акомпанементі протягом 19 тактів звучить пульсуюче биття (гіпнотічно повторювані сухі уривчасті акорди staccato, рівними тривалим, як відлік рівномірно поточного часу, ніби «щогодини забирає частинку буття»; це - музичний еквівалент сугестивному пушкінського вірша), після чого наступні 4 такту дані в фактурі багатоголосої кантілени, на зразок молитовного хорового співу.

композиційними прийомами (розширивши або дописавши другу половину музичного періоду) Даргомижський створює асиметрію форми. Для цього перед кодою повторені 7-а і 8-а віршовані рядки, а в коді знову вимовляються початкові слова 1-й і 5-й строк ( «Бог допомогти вам»), що стали рефреном. Таким чином Даргомижський навмисно ухилившись від принципу центральної симетрії, (можна навіть сказати, подолавши «тиранію симетрії») пішов тут не формі вірша (симетричної), а структурі його змісту (асиметричною). При цьому, що вражаюче, Даргомижський, сам того не підозрюючи, повторив хід думки Пушкіна, який в одному з ранніх варіантів вірша (копія Хитрово [26] [26]) додав 9-й рядок, ідентичну 1-й і 5-й: «Бог допомогти вам, друзі мої» (в остаточному варіанті, як відомо, залишені тільки вісім рядків). Таким чином, рішення, знайдене композитором самостійно і незалежно, співпало з творчим наміром Пушкіна, який залишився нереалізованим в канонічному тексті восьмивірш.

Загальний настрій романсу

Чергування у вірші фраз, що означають щастя і нещастя, здавалося б, має спричинити за собою строкату мінливість тону (так підказує досвід первісного, поверхового сприйняття поетичного тексту, в ході якого похмурий настрій виникає тільки в другій строфі і досягає максимуму в кінці, а в початкових рядках ще немає і натяку на біди і смерть). Але можна думати і по-іншому, наприклад, припустити, що пушкінський текст відносно динаміки переживання дає дві взаємовиключні можливості: поступове затьмарене настрою від початку до кінця, що створило б гру полярних контрастів щастя і нещастя (патетика в классіцістском розумінні), або сталість романтично піднесеного сумного настрою, що передає абстраговані від деталей цілісне бачення людського життя як невідворотного руху до фатального, моторошно-грізного фіналу.

При повторному багаторазовому вслухання в вірш (і одночасно в свою внутрішню реакцію на нього) переконуєшся, що Пушкін з самого початку взяв тон, емоційно відповідний останньому рядку. Тобто протягом обох строф тон висловлювання залишається постійним. У вірші є наростаюче контрастування перераховуються життєвих колізій, проте немає відчутних змін в тоні висловлювання (у всякому разі, різких перепадів тону).

Безсумнівно, що саме так почув вірш Даргомижський, оскільки, пішовши від деталізації і привабливих для композитора контрастів настрої, він з перших тактів вловив і реалізував в інтонування пушкінський тон, який у вірші від початку до кінця (а не тільки в кінці) - сумно-урочистий (або урочисто-сумний). У музиці Даргомижського з самого початку використані темні, похмурі тони і характер інтонування у нього спочатку такий, яким повинен стати в останньому рядку.

Але що в цьому випадку музично втілити пушкінське протиставлення останньої рядка (тлумачать про смерть) всім попереднім рядкам?

Музичне тлумачення останнього рядка

Даргомижський виділяє 8-й рядок вірша специфічним способом: він гармонізует мелодію (такт 15) рідковживаних акордом особливої будови (альтерірованная Субдомінанта), семантичні можливості якого (стосовно стилю П. І. Чайковського) М. Туманіна визначила словами «акорд смерті» [27] [27] (формула цього акорду: sIV7 +1). За словами А. Оголевца, рух мелодії за звуками такого акорду породжує інтонацію «смертельних передчуттів, смерті взагалі» [28] [28]. На підставі настільки красномовного аккордоупотребленія можна впевнено стверджувати, що Даргомижський в 1845 році (тобто до появи у пресі політизованих тлумачень вірші) розумів пушкінські слова «в похмурих проваллях землі »саме як пов'язані з посмертної, потойбічної фазі людського буття.

***

При тому, що романс А. С. Даргомижського «Бог допомогти вам! ..» - одне з кращих перевтілень пушкінської поезії в музиці, він, як не дивно, залишається мало кому відомий. У радянські часи пильні «компетентні органи» насторожувало слово Бог в заголовку. Через це редактори, як правило, не вирішувалися передруковувати ноти окремим виданням і включати їх до збірки музичних творів на вірші Пушкіна. Знайти цей романс можна було лише в повному зборах вокальних творів Даргомижського - досить рідкісний виданні, не всім доступному. Відповідно й у виконавській практиці ця музика не мала (і не має поки що) належного поширення, її майже ніколи не почуєш в концерти співаків, не кажучи вже про звукозапису та радіо-ефірі. Про це романсі навіть не можна сказати забутий, оскільки він і не був ніколи популярним. Але шедевр Пушкіна - Даргомижського гідний кращої долі. Його майбутнє не тільки в збільшення числа публічних виконань. Важливіше інше. Дуже легка і зручна для читання фактура, доступна всім, хто знає ноти, робить цю музику ідеальної для самостійного домашнього музикування (= душевного самовдосконалення).

Ми друкуємо тут повний нотний текст цього романсу, що дає музично грамотним читачам всі можливості для того, щоб його полюбити. Останнє важливо (а для професійних дослідників і необхідно), оскільки «кожне істинно поетичний твір містить в собі незбагненну таємницю, яка не підлягає аналізу, але доступну почуттю і обійняти яку у всій ея глибині може один любов »[29] [29].

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.ussr.to/

[7] [7] Цит. по: Найдич Е.Е. Вірш «19октября 1827»// Літературний архів: Матеріали з історії літературного і громадського руху. Т. 3./Под ред. М. П. Алексєєва. - М.-Л., 1951 .- С. 17.

[8] [8] Подібне вираз вжив Р. Шуман, кажучи про враження від музики Бетховена. (Див.: Шуман Р. Про музику і музикантів: Збори статей. Т.II-А. - М., 1978. - С. 54.)

[9] [9] Лосев А.Ф. Історія античної естетики. [Т.3.]: Висока класика. - М., 1974. - С. 31.

[10] [10] Див Найдич Е.Е. Вірш «19октября 1827»// Літературний архів: Матеріали по історії літературного та громадського руху. Т. 3./Под ред. М. П. Алексєєва. - М.-Л., 1951 .- С. 18.; Левкович Я.Л. Ліцейські річниці// Вірші Пушкіна 1820-1830-х років: Історія створення та ідейно-художня проблематика. - Л., 1974.-С.86.

[11] [11] Коментар// А. С. Пушкін. Полное собрание сочинений в 9 томах. Т.2. М., 1935.-С. 526-527.

[12] [12] И. И. Замотін. А. С. Пушкин: Нарис життя і творчості. Мінськ, 1937 .- С. 121

[13] [13] Е. Е. Найдич. Вірш «19 жовтня 1827»// Літ. архів. Т.3. М.-Л., 1951 .- С. 13.

[14] [14] Б. мейла. Пушкін і його епоха. М., 1958 .- С. 381.

[15] [15] В. Г. Костін. Вірші Пушкіна, присвячені ліцеї роковин// Вчені записки. Т.36. Калінін, 1963.-С. 62-63.

[16] [16] Благой Д. Творчий шлях Пушкіна (1826-1830). - М., 1967. - С. 147.

[17] [17] Я. Л. Левкович. Ліцейські річниці// Вірші Пушкіна 1820-1830-х років: Історія створення та ідейно-художня проблематика. Л., 1974 .- С. 86.

[18] [18] И. Ю. Юр'єва. Пушкін і християнство. - М., 1999. - С. 15.

[19] [19] М. Ф. Мурьянов. Пушкінські епітафії. М., 1995 .- С. 56.

[20] [20] И. Ю. Юр'єва ставить останній рядок в паралель до вислову з Літургії св. Василя Великого. (Див.: Юр'єва І.Ю. Пушкін і християнство. - М., 1999. - С. 146.) Питання про те, спричинило Чи зазначене схожість виражений?? й в пушкінському вірші та Літургії також і смислове відповідність цих текстів, не вирішено і вимагає спеціального дослідження.

[21] [21] Пущин І.І. Записки про Пушкіна .- М.-Л., 1937 .- С. 96-97.

[22] [22] Див: Декабристи: Біографічний довідник. - М.: Наука, 1988. - С. 149.

[23] [23] Див: Там само. - С. 95-96.

[24] [24] Цит. по: Найдич Е.Е. Вірш «19октября 1827»// Літературний архів: Матеріали з історії літературного і громадського руху. Т. 3./Под ред. М. П. Алексєєва. - М.-Л., 1951 .- С. 18.