Опера Ріхарда Вагнера "Тангейзер" (Tannhauser)

Опера в трьох діях; лібрето автора по сазі XIII століття.

Перша постановка: Дрезден, 1845 рік.

Діючі особи:

Герман, ландграф Тюрингське (бас), Тангейзер (тенор), Вольфрам фон Ешенбах (баритон), Вальтер фон дер Фогельвейде (тенор), Бітерольф (бас), Єлизавета, племінниця ландграф (сопрано), Венера (сопрано), Молодий пастух (сопрано).

Лицарі, графи, дами, пажі, пілігрими, сирени і німфи.

Дія відбувається в Тюрінгії і Вартбург в XIII столітті

Дія перше. Картина перша.

Всередині "Венерин печери", поблизу Ейзенаха. На розкішному ложі при столі Венера, а перед нею на колінах співак Тангейзер з похиленою на її груди головою. Навколо них в страсний танці кружляють німфи і вакханки. Хор сирен на березі озера оспівує захоплення кохання, блаженство солодких обіймів і пекучих поцілунків. Поступово туман огортає гору, шалена танець вакханок затихає, і групи танцюючих у солодкому знемозі розташовуються віддалік і губляться в густих хмарах. Тангейзер і Венера залишаються одні. Тангейзер як би пробуджується від сну і розповідає Венері про своїх мріях: йому ввижався дзвін дзвонів на батьківщині, який він так давно не чув. Ці звуки знову пробудили в ньому тугу по дорогій вітчизні і нестримне бажання вирушити на батьківщину, щоб побачити знову, після довгих років розлуки, рідні землю, небо, та зірки. Венера з сумним докором запитує його, невже він переситився своїм блаженством, і її любов більше не радує його. Вона вмовляє його забути про все земне і віддатися однієї ніжної пристрасті і просить заспівати їй одну з тих пісень, за які вона так міцно покохала його. Тангейзер рвучко бере арфу і співає про божественну красі Венери, про свою пристрасної любові до неї, що дала йому стільки блаженних хвилин. На закінчення він просить богиню відпустити його додому, кажучи, що спогади кличуть його на батьківщину і він прагне знову відчути земні страждання. Венера засмучена його піснею. Вона називає його невдячною зрадником і заявляє, що не відпустить його. Тангейзер заперечує, що він благословляє любов, якою вона його ощасливила, але він не в силах більше залишатися, він прагне свободи, вільної діяльності та боротьби. Венера в сильному порушення говорить йому, що він вільний, вона його не тримає, і він може піти назад до холодним, черствим людям, але що він там не знайде порятунку і з змученої душею, обманутий у своїх гордих надіях, знову повернеться до неї. Тангейзер прощається з нею і, виходячи, каже, що він ніколи вже більше не повернеться до ній. Венера проклинає його і весь рід людський. Вона намагається ще раз утримати його, пророкуючи йому, що люди відмовлять йому в прощення. Але Тангейзер залишається непохитний. Чарівний грот зникає.

Картина друга.

Долина, оточена лісом, в околицях Вартбурга. Осторонь каплиця. Пастух сидить на обриві з сопілкою в руках і наспівує пісеньку про весну. Входить Тангейзер і оглядається. До каплиці наближається група пілігримів, які співають молитви. Тангейзер, приголомшений та молитви, опускається на коліна і молиться перед каплицею. Пілігрими видаляються, а Тангейзер все ще залишається зануреним в молитву і покаяння. Лунають звуки мисливських рогів, і незабаром з'являється тюрингське ландргаф Герман з почтом, що повертається з полювання; один з почту, Вольфрам фон Ешенбах, на свій подив впізнає в молиться лицарі співака Тангейзера, свого друга, який давно зник без вісті. У відповідь на розпитування Вольфрама Тангейзер розповідає, що він довго мандрував в чужих краях, але ніде не знайшов собі спокою. Вольфрам і інші лицарі просять його залишитися з ними і знов зажити з ними в дружбу. Тангейзер відкидає пропозицію, бо не сподівається знайти серед них себе розради. Вольфрам нагадує йому про його кохану Єлизавету; це ім'я викликає в Тангейзер захоплене почуття радості. Вольфрам повідомляє Тангейзер, що Єлизавета з тих пір, як він пішов від них, не може забути його і його пісень і не слухає пісень інших лицарів. Тангейзер радісно обіймає всіх і, заради Єлизавети, погоджується залишитися з ними і забути всі старі чвари. Ландграф і лицарі відводять знову повернутого одного в Вартбург, де Тангейзер обіцяє взяти участь в майбутньому змаганні співаків.

Дія друге.

Зала для співочих змагань у Вартбург. Входить племінниця ландграф Єлизавета радісному настрої з приводу того, що в цій залі знову почнуться змагання співаків, і вона почує пісні того, хто їй такий дорогий, кому вона слухала в чарівно захваті. З'являються Вольфрам і Тангейзер. Вольфрам зупиняється в глибині залу. Тангейзер підходить до Єлизавети і в захопленні опускається перед нею на коліна. Єлизавета соромливо, але радісно висловлює йому свою подяку за те, що він вернувся до них, і розпитує його, де він був і яким чином знову опинився тут. Тангейзер повторює те саме, що сказав лицарям, і додає, що чудо привело його знову зустрітися з нею після того, як він втратив уже всяку надію на повернення. Єлизавета зізнається, що радість і спокій зникли для неї з тих пір, як він залишив їх, і що у сні і наяву вона мріяла лише про нього одному. Її визнання наповнює щастям душу Тангейзера і валить у глибокий сум Вольфрама, який добровільно відрікається від усяких домагань на також улюблену їм Єлизавету. Тангейзер і Вольфрам видаляються. Входить ландграф. Бачачи свою племінницю радісною і веселою, він здогадується, що вона переживає і хто винуватець цієї зміни. У залу збираються гості, графи, рицарі з дамами, сідають по місцях на естраді близько балдахіна, під яким сідають ландграф та Єлизавета. Співаки займають місця на протилежній стороні. Ландграф задає їм тему - оспівати істота любові. Хто глибше вичерпає її, тому дасть нагороду сама Єлизавета; переможець не отримає відмови, чого б він не зажадав. За жеребом перший доводиться почати змагання вольфраму. Він розуміє істота любові в зречення і страждання в ім'я ідеалу і в своїй імпровізації порівнює любов з тим піднесеним і незворушним почуттям, яке він живить таємно до однієї зірку, сяючою йому з небес як джерело захоплення і втіхи. Лицарі і дами похвалою винагороджують співака. Тангейзер швидко піднімається з місця і в своїй пісні заперечує Вольфраму. На його думку, любов полягає в насолоді і пристрасті в ім'я природи. Тангейзера вічно спалює пристрасть, і вічно він буде вгамовувати її. Єлизавета жестом руки висловлює Тангейзер своє схвалення, тим часом як всі інші в збентеженні мовчать. Лицар Вальтер відповідає Тангейзер, що джерело любові є свята чеснота, а хто підходить до неї з грішної пристрастю, той опоганює її; тамувати в ній повинно не тіло, а душу. Лицарі і дами шумно схвалюють співака. Тангейзер з запальністю заперечує йому, кажучи, що любов Вальтера жалка, з побожним спокоєм можна співати лише те, що далеко від нас, - чудеса творіння, небо, та зірки, незрозумілі людям, кохання ж пов'язана з насолодою, і їм вона діє на наші почуття. У суперечку втручається співак Бітерольф, який заявляє, що за підвищену любов і честь жінки він, не замислюючись, вступив б у смертний бій, а за насолоди, що його обстоюють Тангейзер, не зробив би і меча з піхов. Присутні приєднуються до думки Бітерольфа, висловлюючи своє несхвалення Тангейзер. Тангейзер обзиває свого супротивника хвальком і в відповідь каже, що він також не оголив б меча за те, що Бітерольф називає істинної любов'ю. Лицарі в обуренні вимагають, щоб Тангейзер замовк. Бітерольф кидається до нього з мечем. Ландргаф утримує його. Вольфрам намагається припинити сварку. Але Тангейзер, що дав волю своєму почуттю, з натхненням співає гімн богині любові і краси і запрошує бажаючих зазнати істота любові в гроті божественної Венери. Вирвати з уст Тангейзера визнання вражає жахом благочестивих слухачів. Всі зриваються зі своїх місць, дами в боязко відразі відступають від нього. Ландграф і лицарі люто проклинають безбожник, готові вразити його мечами. Єлизавета з пронизливим криком кидається між ними. Всі зупиняються, здивовані її захистом. Єлизавета схвильовано говорить, що Тангейзер залучений пристрастю в жахливий гріх, але може покаятися; невже ж лицарі скинуть його шлях до порятунку? Вона пропонує їм взяти приклад з неї: визнання Тангейзера розбило її любов, тим часом вона прощає його і своїм заступництвом хоче повернути його знову до чистої віри. Слова Єлизавети справляють сильне враження на присутніх. Лицарі погоджуються з її пропозицією дати Тангейзер час на покаяння. Ландграф дозволяє Тангейзер відправитися в Рим вимолити у тата відпущення гріхів, попереджаючи його, що, якщо він прощення не отримає, то він не сміє більше ніколи повернутися в Вартбург. Єлизавета молить бога за успіх Тангейзера в Римі. Тангейзер, в ім'я любові до Єлизаветі, погоджується зробити паломництво у вічне місто. На віддалі чути спів пілігримів, що йдуть у Рим. Тангейзер поспішає приєднатися до них.

Дія третій.

Долина перед Вартбург. Пізня осінь. Єлизавета, яка знемагає від туги за Тангейзер, молиться біля хреста. З гори спускається Вольфрам і, помітивши Єлизавету, зупиняється. Він здогадується, що вона молиться за Тангейзера. Вона чекає тут, щоб побачити його серед повертаються назад з Риму пілігримів, часто що проходять через цю долину. Вольфрам бажає їй, щоб Бог почув її молитви і дав їй розраду. Здалека доноситься спів прочан. Пілігрими проходять неподалік від Єлизавети, але марно вона шукає серед них очима Тангейзера, його немає. У глибокому смутку вона звертається з благанням до бога швидше взяти її на небо, щоб там перед його престолом вимолити прощення гріхів Тангейзера. Помолившись, Єлизавета тихо йде. Мрійливий Вольфрам проводжає її поглядом, повним любові, потім, дивлячись на засмаглих в небі зірку, він натхненно порівнює свою любов до Єлизавети з любов'ю до недосяжною для смертних вечірньої зірку. В цей відбувається показ Тангейзер лахміття пілігрима з палицею в руках, змучений і втомлений. Тангейзер Вольфрама розповідає про свою подорож, болісно переживаючи знову все те, що з ним відбувалося. Вирушивши з волі Єлизавети в Рим, він надихався лише одним бажанням - покаятися заради неї. Багато поневірянь виніс він в дорозі і ще більше страждань завдавав він себе добровільно, щоб вірніше заслужити прощення: він заривався в сніг, нищив своє тіло, босоніж йдучи по гострому камінню. Нарешті він прийшов до Риму. Із гарячим надією він поспішив побачити тата. Тисячі людей були ощасливлені сповіщення їм татом прощенням; коли ж Тангейзер розтягнув, що перед ним ниць, сповідався у своєму злочині, і просив з пекучим каяттям про відпущення гріхів, тато відповість йому лютим прокляттям, сказавши, що, як жезл його не зробить ніколи пагонів, так і Тангейзер, приречений на вічні муки пекла, ніколи не досягне порятунку. Тангейзера як громом вразило прокляття, і він позбувся почуттів. Коли ж він прийшов до тями на площі, самотній, і почув здалеку долинав урочистий гімн прощених пілігримів, його серце переповнилося ненавистю, і з почуттям страшної люті він вирішив знову піти в притулок Венери, шлях до якому він тепер шукає, щоб там забути свої душевні муки і тривоги. Вольфрам умовляє його схаменутися. Але Тангейзер не слухає його і звертається до богині. У цю хвилину рожеве сяйво осяває місцевість перед ними, образи що кружляють у танці німф встають в Редеющие тумані; серед них показується, спочиваючи на розкішному ложі, Венера. Чарівним голосом закликає вона свого улюбленця Тангейзера до себе, прощаючи йому його зраду і обіцяючи йому знову божественні насолоди. Вольфрам намагається зупинити Тангейзера. Всю силу любові вкладає він у свою благання, але, побачивши, що йому не відірвати Тангейзера від зачарована його бачення, він вирішується нагадати йому про Єлизавету, кажучи, що ця свята жінка молиться за нього кожен день і своєю молитвою може його врятувати. Нагадування про Єлизаветі знову як громом вражає Тангейзера. Він раптом зупиняється, вражений похоронним співом хору що наближається. Венера з вигуком "О горе, горе мені! Він втрачений для мене!" зникає разом з усіма своїми німфами. Знову відкривається та сама долина, і похоронне хода, супроводжує відчинений гріб, повільно наближається до лицарів. У труні лежить раптово померла Єлизавета. Тангейзер, підтримуваний Вольфрамом, підходить до труни і зі словами: "О, помолись, свята, за мене!" падає мертвий на землю. Проходять кілька мандрівників, які повертаються з Риму. Вони співають хвалу богу за явлене диво: папський посох дав свіжі зелені паростки, що означає, що грішник прощений.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.belcanto.ru/