Опера Джузеппе Верді "Аїда" (Aida)

Г. Маркез

Опера на чотирьох діях; лібрето А. Гісланцоні.

Перша постановка: Каїр, театр опери, 24 грудня 1871 року.

Діючі особи: цар (бас), Амнеріс (меццо-сопрано), Аїда (сопрано), Радамес (тенор), Рамфіс (бас), Амонасро (баритон), гонець (тенор). Жерці, жриці, придворні, солдати, слуги, раби і полонені ефіопи, єгипетський народ.

Дія відбувається в Мемфісі і Фівах за часів панування фараонів.

Дія перше.

Царський палац в Мемфісі. Верховний жрець Рамфіс повідомляє молодому начальнику палацової варти Радамеса, що ефіопи загрожують єгиптянам війною. Радамес прагне стати на чолі військ ( "Se quel guerrier io fosso!"; "Ах, якщо б я був обраний! ") і скласти здобуту в боях славу до ніг своєї коханої, ефіопської рабині Аїди ( "Celeste Aida"; "Мила Аїда"). Амнеріс, дочка царя, закохана в Радамеса, в розмові з ним мучиться муками ревнощів (дует "Forse l'arcano amore"; "Таємницю підозрює"). Аїда теж схвильована: серце її розривається між тривогою за долю ефіопського народу і любов'ю до Радамес (Терцет "Vieni, o diletta"; "О, підійди до мене"). З'являється цар зі свитою, гонець повідомляє про те, що ведені царем Амонасро (батьком Аїди) ефіопи наближаються до Фівам. Цар призначає Радамеса ватажком війська ( "Su! del Nilo al sacro lido ";" До берегів священним Нілу "). Аїда в розпачі ( "Ritorna vincitor !..";" Вернись з перемогою до нас! "), Її страждання так сильно, що вона закликає смерть ( "I sacri nomi di padre ... d'amante ";" І я не смію відкрито, вільно ").

У храмі йде обряд посвячення Радамеса. Рамфіс вручає Радамеса священний меч ( "Nume, custode e vindice ";" Боги, перемогу дайте нам ").

Дія друге.

Рабині одягають Амнеріс, котороя чекає повернення переможця - Радамеса ( "Ah! Vieni, amor mio ";" Мій любий! Прийди "). Аїда приносить їй корону. Завдяки митецькому обману Амнеріс змушує Аїду видати її любов до Радамеса і обсипає рабиню погрозами (дует "Tu la sorte dell'armi"; "Amore, amore! ";" Твоїм братам зброю змінило "," Любов і радість ").

Площа в Фівах. Всі зустрічають переможців ( "Gloria all'Egitto, ad Iside"; "Слава Єгипту і богам!"). Радамес схиляється перед Амнеріс, і вона покладає на його голову корону. Цар запитує у полководця, чого він бажає. Радамес просить ввести полонених. Серед них - Амонасро, який попереджає Аїду, щоб вона не видавала його. Сказавши, що ефіопський цар загинув на полі лайки, Амонасро, а з ним всі інші бранці та раби просять у фараона пощади ( "Quest'assisa ch'io vesto"; "Бачиш ці одягу прості"). Цар звільняє полонених, залишивши, за порадою Рамфіса, Аїду і її батька в як заручників. Радамеса він віддає руку Амнеріс.

Дія третє.

Ніч на березі Нілу. З храму лунають гімни Ізіди ( "O tu che sei d'Osiride"; "Матір безсмертна богів"). Амнеріс готується до весілля з Радамеса. Аїда чекає його, щоб попрощатися назавжди ( "O cieli azzuri ";" Небо блакитне "). Раптово з'являється Амонасро: він здогадався про любов Радамеса і Аїди, вона повинна вивідати у єгиптянина секрет, який допоможе ефіопам перемогти ( "Riverdrai le foreste imbalsamate"; "Повернемося ми скоро в рідний край"). Аїда відмовляється, але батько загрожує їй. Радамес з ніжністю зустрічає Аїду ( "Pur ti riveggo, mia dolce Aida ";" Знову з тобою, дорога Гайда! "): Він обіцяє їй повернутися з черговою перемогою і попросити в царя її руки. Аїда пропонує бігти; Радамес коливається, але потім погоджується. Аїда запитує, яка дорога через кордон не охороняється, і Радамес відкриває їй таємницю: це саме та дорога, якою єгиптяни повинні обрушитися на ворога. У ту ж хвилину торжествуючий Амонасро виходить з укриття і називає себе (Терцет "Ma dimmi per qual via"; "Скажи мені, де йти нам"). Юнак тремтить від думки, що зрадив батьківщину. З храму виходять Амнеріс і Рамфіс. Аїда з батьком біжать, Радамес зраджує себе до рук жерця.

Дія четверте.

Царський палац. Амнеріс журиться про втечу Аїди і зраді Радамеса. Вона обіцяє коханому заступництво царя, якщо він відповість на її любов, але Радамес непохитний (дует "Gia i sacerdoti adunansi"; "Там зібралися всі жерці ").

У підземеллі палацу Радамеса виноситься вирок: він буде живцем похований у склепі храму. Амнеріс проклинає жерців.

У підземеллі храму Радамес очікує смерті і всі його думки - про Аїді. Раптово лунає стогін: це Аїда, яка таємно проникла в склеп, щоб розділити долю коханого. Радамес жахається від думки, що і вона повинна померти ( "Morir! Si pura e bella ";" Загинути в такі роки !.."), але Аїда втішає його ( "Vedi? di morte l'angelo"; "Бачиш, відкрилися небеса "). Їх прощання з життям зливається з молитвою Амнеріс.

Верді повертається до жанру "екзотичною" опери, вже наміченому їм частково в "Навуходоносора", "ломбардця", "Альзіре", "Корсар". Незважаючи на чужоземний колорит сюжету, то жорстокий, то томний, композитор не відчуває схильності до такого роду картин, що відволікає від щирого змісту драми. Він вважає за краще триматися середини, компенсувати зображення місцевого колориту (втім, дуже помірне) зображеннями, що представляють дійсно загальнолюдський інтерес. Так, він не малює оргії і жертвопринесення, як в "Самсона, Даліл ", але дає відчути монументальну і холодну силу гноблення. Верді не зображує неприборканих і надмірних пристрастей: він намагається чітко змалювати деякі предверістскіе ситуації, але фарби в них розподіляє вже як імпресіоніст - такий, наприклад, дует Аїди і Амонасро на березі Нілу. Треба володіти великим мистецтвом, щоб зіставити в цій сцені атмосферу ночі (найтоншої і прозорою, що спалахує вогнями і пронизаної звуками співів жерців) і декламацію Аїди, сумно звучить на тлі секвенцій і педалей в оркестрі після гучної і велемовно відповідь її батька.

Верді не відмовляється від ефектного використання контрасту, що приймає в "Аїді" форму зіткнення особистостей і мас. Однак ці контрасти досягаються економією гармонійних і мелодійних коштів, яка ще в більшою мірою відрізняє його зображення місцевого колориту, він сам знаходить градації за допомогою мінімальних змін, альтерацією у звичайних ладових звукоряду, м'яко схиляємося до хроматіке. Легкість мазків створює акустичний ефект екзотичної дали, казкової картини. Після різних жанрів - побутового, пригодницького, психологічного - Верді в "Аїді" переходить в область казки. Це область чистого, ясного світла, в якій все ж таки можливі міражі; це казка, яка виросла на грунті дійсності і тому недосконала, трагічна, без обов'язкового веселого кінця, спустилася зі своїх чарівних висот в глибини людської душі. Єгипет цивілізований, передовий, культурний (такий Радамес, хлопець-мрійник, цілісна натура), як скеля непідвладний часу, приховує мізерну касту жерців і такі постаті, як дивна, повинно бути, безплідна принцеса Амнеріс; Ефіопія, відстала і жорстока (про це говорить образ Амонасро), народжує саме ніжне і чисте істота у всій опері -- Аїду. Верді в рівній мірі розподіляє між єгиптянами і ефіопами своє прекрасне, свіже мелодійний натхнення (востаннє проявилося з такою силою). Просте, що легко запам'ятовується спів характерно для єгиптян, для їх церемоній, в тому числі і тоді, коли вони охоплені жорстоким поривом ( "Боги, перемогу дайте нам"). Більш складні вокальні епізоди, розвинені, що чергують декламацію - скажені або жалібні моління - з короткими, чисто співучим фрагментами, характерні для ефіопів (і переважно для царя Амонасро). У сценах зустрічі двох різних культур не дивно поява більш старих форми, таких, як кабалетта; коли ж стикаються представники однієї і тієї ж культури, складність їх відносин визначає вибір більш важких і різноманітних форм. Досить згадати дуети Радамеса і Амнеріс і Радамеса і Аїди, їх відмінності: хитромудрі випитиванія істини і спроби ухилитися від них, з одного боку. пристрасний запал, відзначений печаткою традицій, - з іншого.

Головна героїня, між тим, стоїть осібно; її виразна гамма - дуже чутлива і емоційна, і недарма вона героїня, вірніше, жертва всій казки. Скарги, гнівні протести, благання і мрії про рідну землю, нарешті, заключна арія в останній сцені характеризують цей високий образ (Амнеріс стає справжньою жінкою, лише коли сходить в ті ж глибини страждання, що і її бідна суперниця). Поруч з нею так важкі й безглузда пишні урочистості та нагороди, які породжують рабські почуття, хоча тріумф і описаний з шляхетністю і класичним пишнотою! В останньому дуеті у склепі Аїда співає "Прости, земля" дуже тихо, наче стримуючи сильний внутрішній порив арії: протест її Верді пом'якшує, щоб не заважати небесним брами відчинити, як це має бути навіть і в "нещасливої" казці.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.belcanto.ru/