Білява Венера (Марлен Дітріх)

Володимир Вахрамов

Марія Магдалена фон Лош народилася сто п'ять років тому в Берліні. У 20-х роках минулого століття вона вступила на сцену під прізвищем Дітріх. Незабаром було придумано і ім'я - Марлен. Початок її сходження на зірковий олімп пов'язано з ім'ям знаменитого режисера Джозефа фон Штернберга. Роль в його фільмі «Блакитний ангел» принесла Дітріх всесвітню популярність. У 1950-і роки Марлен почала виступати на естраді. Її успіх як співачки не поступався її славі актриси кіно.

У неї було безтурботне дитинство. Домашня освіта дозволило Марлен, окрім гарного літературного німецького, вивчити досконало англійська та французька. Заняття музикою та спортом допомогли розвинутися не тільки навичкам майбутньої акторській професії, але й формування зовнішнього вигляду спокусливою жінки, якою стане доросла Марлен. Проти волі батьків дівчина поступає на акторські курси, але до світового визнання пройдуть роки.

Вона рано вийде заміж за Рудольфа Зібера, народить дочку, буде працювати в театрі у самого Макса Рейнгарта, що ставило «Гамлета» в Московському художньому академічному театрі на запрошення Костянтина Сергійовича Станіславського.

Долгих вісім років Дітріх доведеться зніматися в ерундових фільмах, поки в 1930 році на екрани Європи та Америки не вийде картина «Блакитний ангел», яка принесе Марлен світову славу. Молода актриса отримає запрошення до Голлівуду.

Природно, Дітріх розуміла, що велика частка її успіху залежала від режисера Еріха фон Штенберга. Це він створив зірку Голлівуду Марлен Дітріх. Але й применшувати гідності актриси теж безглуздо. Був чудовий природний матеріал, який дозволив народитися зірку. Їх подальші фільми вже давно стали класикою екрану - «Марокко»,

«збезчещена», «Шанхайський експрес», «Білява Венера», «Червона імператриця», «Диявол - це жінка ». Кінематограф приніс Дітріх не тільки світову славу, але й надзвичайні гонорари. До початку Другої світової війни Марлен Дітріх стала вже живою легендою. Літаки в небі креслили її ім'я.

Ті, що прийшли в Німеччині до влади фашисти з усіх сил намагалися заманити Дітріх на німецькі кіностудії, обіцяючи їй в'їзд до Берліна на білому коні через Бранденбурзькі ворота, нечувані гонорари та всілякі блага.

Повертатися до Німеччини без фон Штенберга Дітріх не погоджувалася. А він був євреєм, і дороги в Берлін для нього не існувало. Шлях був один-Освенцим. Марлен в різкій формі відмовила вождям Третього рейху, які заочно засудили актрису до розстрілу.

Дітріх була не з лякливих. З початку війни допомагала інакомислячих тікати з Німеччини, створивши для цього фонду. Влаштовувала втікачів у Голлівуді, знаходила роботу, опікала. Мало того, брала участь у зборі військових позик, виступала з концертами і, зрозуміло, багато знімалася.

Саме тоді в житті Дітріх трапилася найбільша любов - вона зустріла Жана Габена. Габен рвався на фронт, до Європи. Марлен не могла його утримувати. Прощаючись, вони поклялися у вічній любові. Але Дітріх так і не стане madame Габен. Крім Рудольфа Зібера, у неї не буде іншого чоловіка.

А поки вона рвалася в охопленої війною Європи, щоб побачити свого улюбленого чоловіка.

Треба сказати, що наша героїня ніколи не відчувала браку чоловічої уваги. Список її коханців величезний. Це не тільки актори, режисери і письменники, а й політики, військові, бізнесмени. Але, мабуть, більше всього на світі вона любила себе, свою славу і своє місце в кіно. Вона хотіла потрапити на фронт. Продала свої особняки, коштовності, акції і внесла всі гроші у фонд оборони. І ось, надівши кітель майора армії США, вона прибула до воюючої Європу. Дізнавшись про це, німецьке командування видало указ про затримання утікачки, оголосивши величезну суму винагороди, що становило для неї вже смертельну небезпеку.

В Альпах вона відморозив ноги, що лікарі збиралися ампутувати. І це для актриси, ноги якої були її візитною карткою. А обморожені руки до самої смерті будуть злочинно червоніти. Ось тоді й з'являться в її гардеробі незліченні рукавички.

На фронтових дорогах вона зустріне Жана Габена Він як і раніше був готовий одружуватися на ній. Але Марлен в останній момент передумає.

Дев'ятого Травень 1945 Дітріх зустріла в Празі, з солдатами Радянської Армії. Багато газети обійшли знімки, де голлівудська зірка відображена з радянськими бійцями на «Т-34» з алюмінієвою кухлем в руці. Явно не молоко пила з нашими солдатами прославлена Марлен.

Повернувшись в США, Дітріх зрозуміла, що життя треба починати з нуля. Грошей їй ніхто не повернув. Цікавих ролей не було. А в Голлівуді з'явилися нові зірки. Так, навколо неї як і раніше багато друзів, але у кожного - своє життя. Саме в той час вона подружилася з Едіт Піаф, була свідком на весіллі «Паризького горобця». А потім несподівано для багатьох вона стала співачкою.

Її концертна програма «Шоу однієї жінки» має грандіозний успіх у всіх великих містах Америки. Потім Дітріх вирушає з гастролями по всіх континентах. Щоправда, в Німеччині її освистали. Німці, хоча не всі, не могли їй пробачити зради - в 1937 році Марлен прийняла американське громадянство. І все-таки вона переможе німецького глядача - змусить із захопленням слухати свої пісні. Але пізніше.

Гастрольні маршрути приведуть Дітріх в 1964 році в СРСР. Концерти в Москві та Ленінграді стануть сенсаційними. Марлен познайомиться з радянським письменником Костянтином Паустовським. Перед ним вона стане на коліна в Театрі естради.

Марлен Дітріх завжди живила самі добрі почуття до Росії, до її культури та російською людям. Адже в дитинстві її гувернерами були вихідці з нашої країни, які і прищепили їй любов до всього російського. Марлен обіцяє знову повернутися до Росії. На жаль, цього не сталося.

Кінематограф раптом знову згадав про Дітріх. Вона зіграє у двох чудових фільмах -- «Свідок звинувачення» та «Нюрнберзький процес», вразивши критиків і глядачів зрілим драматичним талантом. Але естрада повністю заволоділа актрисою. Великого повернення в кіно не відбулося. Вона знову стає вічною Мандрівниця.

В 1976 Дітріх поховає Жана Габена. Потім чоловіка-Рудольфа Зібера. На світ `являться четверо онуків ...

І тут почнеться смуга невдачі - нескінченні переломи, хвороби, які змусять її оселитися в Парижі. Як кавалеру ордена Почесного Легіону столична мерія оплачувала її проживання та визначила військову пенсію. Жила вона скромно, намагаючись зберегти таємницю великою і незрівнянної Марлен Дітріх - білявої Венери.

Останні десять років, аж до смерті, що сталася 6 травня 1991, Марлен Дітріх відмовлялася допускати в своє життя репортерів. Вони змогли проникнути у світ легендарної зірки тільки після її смерті. Перш за все вони побачили інвалідне крісло. Перенісши в 1979 році ще один складний перелом ноги, актриса вже не могла пересуватися самостійно і останні п'ять років не вставала з ліжка.

Свою квартиру вона перетворила на музей пам'яті. Стіни вітальні були обвішані фотографіями коханців і друзів: Габена, Хемінгуея, Ремарка, Баришнікова, «Бітлз», Нурієва, Моріса Шевальє ... Портрет де Голля стояв окремо - на телевізорі. Поруч були розкладені її бойові нагороди. Численні книжкові полки були вщерть забиті книгами її улюблених письменників. «Самотність? Нісенітниця! У суспільстві моїх книг ніколи я не сумую »,-заявила Марлен Максиміліану Шеллі, що зняв в 1983 році фільм з її участю.

Три країни змагалися за право поховати тіло однієї з найзнаменитіших жінок XX століття. Але вона заповіла поховати її поряд з матір'ю, на тихому кладовищі в Берліні.

На службі в паризькій церкви труну Марлен був задрапований французьким прапором. У аеропорт Орлі труну везли під американським прапором. А в Берліні покрили прапором возз'єднаній Німеччини. Велика Дітріх повернулася туди, звідки почалося її тріумфальне сходження до слави.

Список літератури

Селянська Русь № 41.2006