ЦЕРКОВНА МУЗИКА

Музика християнської церкви.

Аж до 17 ст. церква залишалася гол. центром муз. професіоналізму; в рамках церк. культури були створені високі мистецтв, цінності, складалися мн. муз. жанри, розвивалися теорія музики, нотація, педагогіка. Для європ. культури важливий процес взаємодії церк. і світського позов-ва. Раннехріст. Ц. м. формувалася в тісному зв'язку з традиціями ряду культур Середземномор'я (іудейської, єгипетсько-сиро-палестинської, пізньоантичної). До синагогальним і храмового богослужіння сходить антифону і респонсоріальная псалмодії. Вплив Антич. гімнотворення відчутно в гімнах. Складалася і традиція читання співуче уривків з Біблії (літургіч. речитатив). Важливу роль у становленні осн. форм христ. богослужіння зіграли т. н. Агапіт, або вечері любові, на до-рие збиралися в пам'ять про Таємну вечерю. З них розвинулися пізніші форми літургії, всеношна. Поступово сформувалася цілісна система церк. богослужіння з його добовим (гл. служба - обідня), тижневим (з центр, недільним богослужінням), річним (з нерухомими і рухомими святами) циклами, або "колами". Раннехріст. спів був одноголосно. З часом участь жінок у громад, богослужбовому співі було заборонено; аж до кін. 1-го тис. не допускалося і використання муз. інструментів.

Поділ церкви на зап. католицьку і сх. православну офіційно закріплене "схизмою" 1054. У Зх. Європі виник ряд місцевих центрів католицизму зі своїми варіантами літургії: римська, міланська (амвросіанская), староіспанському (мозарабская), давньофранцузька (галліканская), кельтська (британсько-ірландська). Поступово всі регіональні традиції витіснив офіційний рим. хорал (див. григоріанський спів). Всі канонізує. співи ділилися на 2 великі групи, що належать месі і оффіцію. Створення нових наспівів тривало аж до Тридентського собору (1545-63), заборонив ряд піснеспівів, у т. ч. стежки та багато інших. секвенції. Стежки стали одним з джерел літургійної драми. Тексти та наспіви церк. служб містилися в спец. книгах (див. Антіфонарій, Градуал, а також Liber usualis).

До 9 ст. католіч. церк. спів був одноголосно. У 9-13 ст. виникли розл. форми багатоголосся - органум, дискант, гімел' та ін Однак аж до 15-16 ст. багатоголосся розумілося як обробка одногол. григоріанського мотиву. У практиці школи Нотр-Дам епохи Ars antiqua склалися осн. форми і жанри СР-вік. многогол. Ц. м. - • органум, мотет (не був суто церк. Жанром), Рондель, кондукт, клаузула, гокет. В епоху Ars nova з'явилися многогол. меса і ізорітміч. мотет (див. Ізорітмія; Філіп де Витри, Г. де Машо). Меса і мотет залишалися провідними жанрами в Ц. м. композиторів нідерландської школи (15-поч. 16 ст .).

2-а пол. 16-поч. 17 вв.-рубіжний період в історії Ц.М., особливо до-якого обумовлені діяльністю Тридентського собору. Уособленням суворого церк. стилю, класичні. зразком естетики римської школи (хор. спів а сарреІа, прозора поліфонія, опора на традиц. жанри) стало творчість Палестрини. Новий, конц. стиль склався в Венеції. У соборі Сан-Марко в 2-й пол. 16 в. звучали многохорние композиції з багатим инстр. сопр. А. Вілларта, К. де Роре, К. Меруло, А. і Дж. Габрієлі. На рубежі 16-17 ст. Ц. м. зазнала впливу зароджуваного оперного стилю: в церк. композиціях?-з'явилися генерал-бас (А. Банкьері, Л. Віадана), сольний аріозно-речитативно спів, зросла роль инстр. початку; була створена самостійно. інстр. лит-ра (перш за все органна). Вершина нової Ц. м. на поч. 17 в. - Произв. К. Монтеверді. У 18 - поч. 19 ст. з розвинувши 'тіем опери та симфонії відбувалися драматизація і сімфонізація церк. жанрів; нерідко произв. втрачали свою богослужбову функцію і ставали самостійно, конц. композиціями. Про-изв, в розл. церк. жанрах були створені композиторами віденської класичної школи. Особливо значні останні меси Й. Гайдна, Реквієм В. А. Моцарта, "Урочиста меса "Бетховена. До них примикають меси, Stabat mater ряд "Salve Regina" і ін церк. соч. Ф. Шуберта. Романтичний. трактування отримали церк. жанри в месі і Реквіємі Р. Шумана, Реквіємі і Ті Вент Берліоза. В кін. 18-19 ст. григоріанський хорал в церк. композиціях майже не використовувався. Реакцією на засилля оперно-конц. стилю стало рух за відновлення суворої поліфонія а сарреllа епохи Палестрини і рим. хоралу ( "Об'єднання св. Цецилії" у Німеччині, "схол канторум" у Франції). Ці тенденції виявилися в пізніх произв. Ф. Ліста, в т. ч. в його Реквіємі. У 20 в. до церк. жанрами зверталися І. Ф. Стравінський, П. Хіндеміт, Б. Бріттен, Ф. Пуленк, О. Мессіан, 3. Коду, К. Пендерецький, Д. Лігеті та ін

У результаті Реформації 16 ст. поряд з папської католіч. церквою виникли володіють автономією протестантські: кальвіністська, англіканська, лютеранська. Общинне спів кальвіністів обмежувалося псалмами. Кальвін опублікував франц. переклад Псалтиря з мелодіями Л. Буржуа і ін авторів; наиб. повно вони представлені в т. н. Генфской (Женевської) арфі 1562. Ці мелодії лягли в основу многогол. хор. обробок Л. Буржуа, К. Гудімеля, К. Ле Дружина, К. Жанекена (в 4-гол. Хоральній складі); в Нідерландах ці наспіви обробляли Клеменс-не-Папа, Т. Сузато, Я. П. Свелінка. Англіканська церква відокремилася від Риму за Генріха VIII (1534). Переклад Псалтиря на англ. мова здійснили Т. Стерн-холд і Дж. Хопкінс. Вони ж та деякі ін композитори були авторами і нових мелодій. У елізаветінськую епоху (2-га пол. 16 ст.) Дж. Булл, К. Тай, Т. Талліс, Т. Морлі, У. Берд створили багато-гол. обробки псалмів, родинні произв. Гудімеля і Ле Жена. У Англії з'явився і специфічно нац. церк. жанр - антем (Т. Морлі, У. Берд, О. Гібоні, Г. Перселл, Г. Ф. Гендель), але разом з тим створювалася музика в традиц. католіч. жанрах на лат. тексти (меса, мотет). Перші переклади з латинської на ньому. мова піснеспівів меси і оффіція належать Т. Мюнцера. М. Лютер запропонував новий порядок проведення служби; він відмовився від більшості служб годин, від офферторія і канону в месі, розширив общинне спів. У монастирях, Домскіх соборах, містах з лат. школами збереглася лат. літургія з заміною отд. розділів ньому. піснями громади. У невеликих містах була введена меса, що складається лише з нього. духовних піснеспівів (див. Протестантський хорал). У 16 - 17 ст. з'явилися многочисл. СБ-ки многогол. обробок хоралу (І. Вальтер, Л. Озіандер, Л. Зенфль, X. Л. Хаслер, М. Преторіус, І. Г. Шейн, С. Шейдт тощо - аж до І. С. Баха).

Протягом 16-17 ст. осн. жанром многогол. протестантської музики залишався мотет. У 18 ст. він поступився провідне місце кантаті. У країнах ньому. мови також набув поширення жанр "Пристрастей" (І. Бурк, Я. Галлус, Г. Шютц, Р. Кайзер, Г. Ф. Гендель, Г. Ф. Теле-ман, І. Маттезон, І. С. Бах). Нім. композитори 17-18 ст. зверталися і до католіч. церк. жанрами; така, напр., меса H-moll Баха - один з найбільших віх в історії Ц. м. У протестантському ритуалі 17-18 ст. особливо істот, роль належала органіст. Звучання органу (прелюдірованіе на хоральні теми) готує общинний хорал, передує і завершував службу; по ходу літургіч. дійства виконувалися розл. п'єси (прелюдії, фантазії, фуги, річеркари, токата). Нім. майстри 17 в. (С. Шейдт, Г. Бем, Д. Букстехуде, І. Пахельбель), спираючись на традиції орг. обробок григоріанського хоралу, створили свої форми композицій на хорал. У епоху Просвітництва церква втратила провідне значення в суспільстві, життя. У 19 ст. виник рух за відродження старих традицій Ц. м.; був виявлений ряд пам'ятників протестантської музики. Нім. протестантські пісні зібрані в изд. "Evangelisches Kirchengasangbuch" (Hаnnоvег - [u. а.], 1952).

На Русі Ц. м. набула поширення разом з прийняттям християнства по візант. зразком (див. Візантійська музика) в кін. 10 в. За системою жанрів і складу словесних текстів пісень рос. Ц. м. (як і візантійська) принципово відрізнялася від зх.-європейської і була виключно вокальною. Її співочих. жанри відображають складність і багатство візант. гімнографії: стихира, тропар, кондак, ікос, акафіст, канон, приспівки, антифон, славослів'я, величання, кінонік, гімн, аллілуарій, псалми та ін Б. ч. розспівів підпорядковувалася системі осмогласія.

знаменний розспів - основа др.-рус. Ц. м. -- панував протягом 11-17 ст. (нині зберігається у старообрядців). Час підйому др.-рус. співочих. культури-16 в. У Москві, Новгороді та ін містах велику роль стали грати співочих. школи, з'явилися нові розспіви - великий знаменний, шляховий розспів, демественний розспів, а також многогол. рядкове спів. Відомі імена распевщіков 16 ст.: Іван Ніс, Федір Селянин, Маркел Безбородий, І. Т. Козуб та. Ін У 17 ст. виникли нові авторські та місцеві розспіви - Усрльскій, Баскаков, Смоленський, Кирилівський, Опекалов, Київський розспів, Болгарська розспів. Грецький розспів. Розвитку хор. співу сприяли 2 хору - Государевих співочих дяків і патріарших співочих дяків (з 16 ст.), На основі к-яких згодом були утворені відповідно Прідв. співочих. капела в Петербурзі та Синодальний хор у Москві. З сер. 17 в. під впливом укр. і пол. культур поширилося многогол. партесні спів. Серед авторів: В. Титов, Ф. Редріков, Н. Бавикін, Н. Калашников. Класичне. тип рус. духовного концерту у 2-й пол. 18 в. був створений М. С. Березовським і Д. С. Бортнянським.

З поч. 19 в. центром духовної музики стала Прідв. співочих. капела, пізніше - також Синодальне уч-ще церк. співу. Композитори 19 ст. створили многочисл. духовні концерти, службові співи і обробки (гармонізації) др.-рус. розспівів (А. Ф. Львів, Н. І. Бахметов, П. М. Воротніков, Г. Я. Ломакін, П. І. Турчанінов, Н. М. По-Тулов, Г. Ф. Львівський). До Ц. м. зверталися також М. І. Глінка, М. А. Балакирев, Н. А. Римський-Корсаков, А. К. Лядов, А. С. Аренський. Новаторськими произв. стали "Літургія" і "Всеношна" Чайковського-перше в укр. Ц. м. монументальні цікліч. произв., відрізняються єдністю стилю. В кін. 19 - поч. 20 ст. у творчості А. Д. Кастальського, П. Г. Чеснокова, А. В. Нікольського, А. Т. Гречанінова, М. М. Іпполітова-Іванова, С. В. Панченко, В. І. Ребікова, Н. І. Черепнина проявилися нові принципи обробки старовинних розспівів. Їх соч. набули рис, близькі рус. нар. багатоголосся. Вершиною розвитку Ц. м. цього часу з'явилися "Літургія Іоанна Златоуста "і" Всеношна "Рахманінова.

Список літератури

Розумовський Д. В., Церк. спів у Росії, в. 1-3, М., 1867-69; його ж, Государеві півчі дяки XVII ст., М., 1881

Смоленський С., Азбука знаменного співу старця Олександра Мезенцев ..., Казань, 1888

Іванов-Борецький М., Нарис історії меси, М., 1910

Металів В. М., богослужбові співи рус. церкви в період домонгольський, ч. 1-2, М., 1912

Нікольський А., Короткий нарис церк. співу в період I-Х ст .. П., 1916

Преображенський А., Культова музика в Росії, Л., 1924

Біляєв В. М., Др.-рус. муз. писемність, М., 1962

Успенський Н. Д., Др.-рус. співочих. позов-во, М.., 1971

Бражников М. В., Др.-рус. теорія музики. Л., 1972

Друскін М., Пассіона і меси І. С. Баха, Л., 1976

Проблеми історії та теорії др.-рус. музики. Л., 1979

Гофман Е. Т. А., Старовинна і нова церк. музика, в кн.: Муз. естетика Німеччині XIX ст., т. 2, М., 1982

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.refcentr.ru/