Податкова система

1.Вступ.

Податки є важливою ланкою фінансових відносин у суспільстві. Податкияк форма фінансових відносин виникли з появою держави. З розвитком товарно -грошових відносин оподаткування здійснюється в основному в грошовій формі.
Податки - це обов'язкові платежі, що їх встановлює держава для юридичних іфізичних осіб з метою формування централізованих фінансових ресурсів, якізабезпечують фінансування державних витрат.

Обов'язкові платежі перераховуються в бюджет держави, а також в іншіцільові державні фонди. Вони можуть здійснюватися в кількох формах:податки, плата за ресурси, цільові відрахування.

Суспільне призначення податків виявляється в тих функціях, які вонивиконують. Податки виконують дві основні функції - фіскальну тарегулювальна.

Система оподаткування - це продукт діяльності держави. Кожна державаформує свою систему оподаткування з урахуванням досвіду інших країн,власних національних особливостей, стану економіки, розвитку ринковихвідносин, необхідність вирішення конкретних економічних і соціальнихзавдань.

Становлення системи оподаткування в Україні почалося з прийняттям 25червня 1991р. Закону "Про систему оподаткування". У ньому були визначеніпринципи побудови і призначення системи оподаткування, перелік податків,зборів та обов'язкових платежів, платники та об'єкти оподаткування. Такимчином було закладено основи системи оподаткування, створено передумови дляїї наступного розвитку.

Ураховуючи зміни в податковій політиці держави, необхідністьподальшого вдосконалення оподаткування, 2 лютого 1994р. було прийнятодругий варіант Закону "Про систему оподаткування". Третій варіант цього
Закону Верховна Рада України прийняла 18 лютого 1997р.

В останньому варіанті Закону дається більш повне і чітке визначенняпринципів побудови системи оподаткування; поняття системи оподаткування,платників податків і зборів, об'єкта оподаткування; обов'язків, прав івідповідальності платників податків; видів податків, зборів і порядку їхзарахування до бюджету та державних цільових фондів.

2. Поняття і функції податків.

Податки є однією з найважливіших фінансових категорій. Історично ценайважливіша форма фінансових відносин між державою і членами суспільства.
Саме виникнення держави спричинило і появу платежів та внесків до державноїскарбниці для фінансового забезпечення використання державою її функції.
Спочатку ці внески провадиться у натуральній формі, а з розвиткомтоварно-грошових відносин відбувся поступовий перехід до грошової формиоподаткування.

Податки являють собою обов'язкові платежі юридичних і фізичних осібдо бюджету. За економічним змістом це фінансові відносини між державою іплатниками податків з метою створення загальнодержавного централізованогофонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій. Навідміну від фінансів у цілому ці взаємовідносини мають одностороннійхарактер - від платників до держави.

З позиції платника немає ніякої різниці, як називається той чи іншийплатіж і куди він потім зараховується. Так чи інакше для нього це все --витрати, що збільшують ціну товарів та послуг і покладаються спочатку навиробника, а потім на споживача. Скасування чи зменшення тих платежів, щовідносяться на собівартість, приведе до збільшення прибутку, а відтак, зодного боку, до розширення фінансових ресурсів платника, а з іншого - доможливостей зменшення ціни, бо потреби в прибутку визначаються більш - меншсталими пропорціями розширеного відтворення виробництва.

З позицій держави теж нема суттєвого значення, як називається той чиінший платіж, головне для неї - його повне і своєчасне надходження.
Віднесення цього платежу до певного централізованого фонду обмежує державутільки у використанні коштів - в одних випадках вони мають цільовепризначення, в інших - ні.

У фінансовій термінології застосовуються три терміни, що відображаютьплатежі держави - плата, відрахування, податок. Причому в окремих випадкахплата і відрахування виступають як тотожні податкам поняття.

Плата передбачає певну еквівалентність відносин платника з державою.
Розмір плати залежить від розміру ресурсів, що використовуються, анаходження плати державі визначається державною власністю на ці ресурси.
Якщо держава втратить право власності на них, то вона втратить і ці доходи.
Плата вноситься як за рахунок включення у собівартість, так і з прибутку,що визначається механізмом її стягнення.

Відрахування передбачають цільове призначення платежів. Воно можебути тільки частковим, тобто встановленим згідно з економічним змістомплатежів, або повним, коли витрачання коштів у повному обсязі проводитьсятільки за цільовим призначенням.

Відрахування відносяться здебільшого на витрати виробництва івключаються у собівартість. Окремі з них можуть перераховуватись ізприбутку, наприклад на дорожні роботи. Розміри відрахувань установлюютьсяна нормативній основі до джерела сплати чи відповідно до певного показника
(наприклад, відрахування на соціальне страхування, у фонд зайнятості, уфонд ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи - в процентах до фондузаробітної плати).

Податки встановлюються для утримання державних структур і дляфінансового забезпечення виконання ними функцій держави - управління,оборони, соціальної та економічної. Вони не мають ні елементів конкретногоеквівалентного обміну, ні конкретного цільового призначення. Однак якщо їхрозглядати в узагальненому вигляді, то ці прикмети плати і відрахуваньвидно досить чітко. Податок - це плата суспільства за виконання державою їїфункцій, це відрахування частини вартості валового національного продукту
(ВНП) на загальносуспільні потреби, без задоволення яких сучаснесуспільство існувати не може.

Таким чином, відмінності між платою, відрахуваннями і податками якформами платежів юридичних і фізичних осіб державі несуттєві. Вонистосуються тільки рівня конкретизації цільового призначення. Однак слідзазначити, що якщо плата і відрахування можуть сплачувати як державі, такі іншим юридичним та фізичним особам, то податки, це атрибут держави ітільки держави. Разом з тим очевидно, що розгляд форм платежів тільки заїхнім змістом не дає можливості чітко визначити коло податків. Тим більшещо іноді тотожні за змістом платежі можуть мати різну назву, наприклад
"Плата за воду" і "податок на воду", "плата за землю" і "земельнийподаток ".

Різниця між платежами, крім відмінностей за їхніми видами, полягає утому, в який централізований державний фонд вони зараховуються - в бюджетчи в цільовий фонд. Якщо виходити з термінології, яка існує в Україні, топодатки надходять тільки до бюджету, а в цільові фонди - лише плата івідрахування. Разом з тим у доходах бюджету є окремі види плати івідрахувань.

У доходах бюджету виділяється група так званих неподаткових платежів.
Відмінність між ними і податками, а також податковими платежами дуже простаі виходить із їхнього функціонального призначення. Податки й податковіплатежі із самого початку створюються як фіскальні інструменти формуваннядоходів бюджету. Неподаткові ж платежі такого призначення не мають. У нихможе бути досить різноманітна роль, ніяк не пов'язана з бюджетом.
Спрямування таких неподаткових платежів до бюджету визначається однимфактором - бюджет є основним централізованим фондом держави, а ці платежіне мають цільового призначення. Наприклад, доходи від реалізаціїконфіскованого майна мають юридичний, а не фінансовий зміст. Для них немаєособливого фонду, і тому вони надходять у бюджет. Неподаткові платежіпосідають практично невідчутне місце в доходах бюджету, їх можна тількипрогнозувати, але ніяк не планувати.

Суспільне призначення податків виявляється в тих функціях, які вонивиконують. У спеціальній літературі різні автори називають різні функціїподатків. Найбільш поширеним є погляд, що податки виконують дві основніфункції - фіскальну та регулювальна.

Фіскальна функція податків полягає в мобілізації коштів урозпорядження держави, формуванні централізованих фінансових ресурсів длявиконання державних функцій. Вона реалізується через розподіл частинивалового національного продукту.

Фіскальна функція є дуже важливою для характеристики податків, їхсуспільного призначення. Для здійснення цієї функції важливе значення маєпостійність і стабільність надходження коштів.

З підвищенням ролі держави зростає значення регулювальної функціїподатків. Ця функція реалізується через вплив податків на різні сторонидіяльності суб'єктів господарювання. Використання податків у цій функції єдостатньо складним процесом і залежить від правильного вирішення такихпитань.

1.Визначення об'єкта оподаткування. Згідно з чинним законодавствомоподатковуються валовий дохід, прибуток, вартість майна, сума заробітноїплати, вартість товарної продукції, обсяг реалізації та ін.

2. Визначення джерел сплати податків. Такими джерелами можуть бути:прибуток (при стягненні податків за землю, на транспортні засоби, наприбуток, на майно); собівартість (відрахування в цільові державні фонди,сплата місцевих податків і зборів): частина виручки від реалізаціїпродукції (сплата акцизного збору, податку на додану вартість, мита).

3. Установлення розміру ставок податків і методики їх розрахунку.
Ставки податків є дуже складною проблемою оподаткування. Вони істотновпливають на регулювальна функцію податків. Податкові ставки можуть бутиуніверсальними і диференційованими. Вони можуть встановлюватися в грошовомувираженні на одиницю оподаткування, а також у відсотках до об'єктаоподаткування. Відсоткові ставки оподаткування можуть бути: пропорційними
(не залежать від розміру об'єкта оподаткування), прогресивними (зростаютьзі збільшенням об'єкта оподаткування), регресивний (знижуються зізбільшенням об'єкта оподаткування).

4. Установлення термінів сплати податків. Для різних податків вонирізні і залежать від об'єкта оподаткування, розміру податків і джерелсплати. Для здійснення регулювальної функції податків важливе значення маєзапобігання іммобілізації оборотного капіталу підприємства для сплатиподатків.

5. Надання податкових пільг. Пільги істотно впливають нарегулювальна функцію податків і можуть надаватися окремими платникамиподатків щодо окремих об'єктів оподаткування.

6. Застосування штрафних санкцій за порушення податковогозаконодавства суб'єктами господарювання. Штрафні санкції застосовуються затаких порушень: неподання або несвоєчасне подання необхідних документів,форм звітності до податкової адміністрації; несплата в установлений термінподатків та інших обов'язкових платежів державі; приховування об'єктів відоподаткування, умисне заниження суми податку. При цьому регулювальнафункція податку залежатиме від розміру фінансових санкцій та джерела їхсплати.

У процесі реалізації регулювальної функції податків виявляється їївплив на такі показники фінансово-господарської діяльності підприємств:собівартість продукції, прибуток від реалізації, балансовий прибуток, обсягреалізації, виручка від реалізації, чистий прибуток, швидкість обертанняоборотних коштів, платоспроможність, фінансова стійкість, Іммобілізаціяоборотних коштів, обсяг отриманих кредитів.

3.Система оподаткування.

Система оподаткування - це продукт діяльності держави, її важливийатрибут. Кожна держава формує свою систему оподаткування з урахуваннямдосвіду інших країн, власних національних особливостей, стану економіки,розвитку ринкових відносин, необхідності вирішення конкретних економічних ісоціальних завдань.

Ураховуючи зміни в податковій політиці держави були прийняті іншіваріанти Закону "Про систему оподаткування". В останньому варіанті Законудається більш повне і чітке визначення принципів побудови системиоподаткування; поняття системи оподаткування, платників податків і зборів,об'єкта оподаткування; обов'язків, прав і відповідальності платниківподатків; видів податків, зборів і порядку їх зарахування до бюджету тадержавних цільових фондів.

Суб'єкт, або платник податку - це та фізична чи юридична особа, якабезпосередньо його сплачує. Деякі податки можуть стягуватися на різнихетапах виробництва і реалізації. Між платником і державою може знаходитисьуповноважена служба, яка утримує податок, перераховує його до бюджету інесе за це відповідальність. Реальним платником кожного податку є споживач.
Саме він сплачує вартість товарів і послуг.

Об'єкт оподаткування. Нормальна податкова робота можлива тільки причітко визначеному об'єкті оподаткування. В об'єкті оподаткуванняфокусуються суперечності фіскальної й регулюючої функції податків. Зодного, фіскального, боку, держава заінтересована в тому, щоб об'єктоподаткування був значним і постійно зростав. З іншого боку, кожнийплатник намагається сплачувати якомога менше податків, а відтак --зменшувати об'єкт оподаткування. Якщо таке зменшення збігається зінтересами суспільства, то регулююча функція реалізується, якщо ні, томожна констатувати наявність суперечностей у системі оподаткування. Вибіроб'єкта оподаткування повинен бути таким, щоб звести ці суперечності домінімуму.

Одиниця оподаткування - це одиниця виміру об'єкта оподаткування.
Існує фізичний і грошовий вимір. Фізичний вимір більш точний, грошовийопосередкований завжди певною мірою відносний, він може бути більш-меншточним тільки протягом незначного часу.

Джерело сплати податку - це дохід платника, з якого він сплачуєподаток.

Податкова ставка - це законодавчо встановлений розмір податку наодиницю оподаткування. Існують два підходи до встановлення податковихставок: універсальний і диференційований. При універсальному встановлюєтьсяєдина для всіх платників ставка, при диференційованому - декілька.
Диференціація ставок може відбуватися у двох напрямках. Перший - у розрізіплатників, коли для більшості платників виділяється основна ставка, а такожзнижені і підвищені ставки для окремих платників. Другий - у розрізі різниххарактеристик і оцінок об'єкта оподаткування. Мета встановлення як єдиних,так і диференційованих ставок одна - створення або однакових, або різнихумов оподаткування для всіх платників.

Податкова квота - це частка податку в доході платника. Вона може бутивизначена в абсолютному розмірі й у відносному виразі. Значення податковоїквоти полягає в тому, що вона характеризує рівень оподаткування.

Система оподаткування - це сукупність податків і зборів, тобтообов'язкових платежів у бюджети різних рівнів, а також у державні цільовіфонди.

Законом "Про систему оподаткування" визначено такі важливі принципиїї побудови:

- стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності;

- обов'язковість;

- рівнозначність і пропорційність;

- рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;

- соціальна справедливість;

- стабільність;

- економічна обгрунтованість;

- рівномірність сплати;

- компетентність;

- єдиний підхід;

- доступність.

На жаль, не всі з перелічених принципів реалізуються в сучаснійподатковій політиці, у практичній реалізації законодавчих актів щодоокремих податків.

У системі оподаткування можна виділити дві підсистеми: оподаткуванняюридичних осіб (підприємств) та оподаткування фізичних осіб.

Підприємства - суб'єкти господарювання сплачують загальнодержавні, атакож місцеві податки і збори. Загальнодержавні податки і збори включають:

- прямі податки (податок на прибуток, плата (податок) за землю, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на нерухоме майно (нерухомість));

- непрямі податки (податок на додану вартість (ПДВ), акцизний збір, мито);

- збори (на обов'язкове державне пенсійне страхування, на обов'язкове соціальне страхування; до державного інноваційного фонду; за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; за забруднення навколишнього середовища; рентні збори);

- відрахування на фінансування дорожнього господарства, державне мито, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності. < p> Місцеві податки і збори включають:

- два податки (комунальний податок і податок з реклами);

- різні збори (за право використання місцевої символіки, за паркування автотранспорту, за проїзд територією прикордонних областей транспортом, що прямує за кордон, за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг, за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей, за право проведення кіно-і телезйомок та ін .). < p> На рис.1. зображено підсистему оподаткування підприємств, на підставі
Закону України "Про систему оподаткування".

Аналіз системи оподаткування в Україні, її становлення і розвитку даєзмогу зробити висновок про серйозні недоліки, що їй притаманні. По-перше,це нестабільність податкової системи. Часті зміни в законодавчих актах щодоокремих податків негативно впливають на розвиток підприємницькоїдіяльності. По-друге, основним є фіскальне спрямування податкової системи,недостатня регулювальна функція основних податків. По-третє, система вцілому надто громіздка, розрахунки окремих податків невиправданоускладнені.

4. Форми оподаткування в Україні.

4.1. Пряме оподаткування підприємств.

А) Оподаткування прибутку.

Кінцевим результатом діяльності підприємств як суб'єктівгосподарювання є отриманий ними валовий дохід, що відображає зановостворену вартість. Валовий дохід визначається як різниця між виручкою відреалізації, матеріальними і прірівнянімі до них витратами.

Чистий дохід на рівні підприємства набирає форми прибутку і перебуваєпід впливом такого елемента валового доходу, як заробітна плата.
Співвідношення заробітної плати і прибутку у валовому доході залежить відформи власності.

Вибір об'єкта оподаткування (валового доходу чи прибутку) є достатньопринциповим і залежить від багатьох обставин. Використання для обчисленняподатку валового доходу чи прибутку в обох випадках має як позитивністорони, так і недоліки. При цьому необхідно враховувати особливостівизначення валового доходу і прибутку, виходячи з чинних законодавчих інормативних документів.

Об'єктом оподаткування здебільшого є прибуток підприємств. Досвід
України у створенні системи оподаткування прибутку (доходу) свідчить провідсутність чіткої державної концепції податкової політики. Протягомостанніх років неодноразово змінювався об'єкт оподаткування. Таканепослідовність у визначенні об'єкта оподаткування, часті суттєві зміниметодики його розрахунку створили значні труднощі для платників податків ісправляють негативний вплив на розвиток підприємницької діяльності взагалі.

Обчислення оподаткованого прибутку здійснюється виключенням із сумискоригованого валового доходу, валових витрат виробництва й обігу, а такожнарахованих амортизаційних відрахувань.

Визначаючи валовий дохід, ураховують:

- загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), а також від продажу цінних паперів (окрім операцій з їх первинного випуску й остаточного погашення);

- доходи від здійснення банківських операцій, страхових та інших операцій, пов'язаних з наданням фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами; < p> - доходи від спільної діяльності у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, відсотків, роялті, володіння борговими вимогами, від здійснення операцій лізингу (оренди);

- доходи, не враховані за обчислення валового доходу у попередніх періодах і виявлені у звітному періоді;

- доходи з інших джерел і від позареалізаційніх операцій.

У суму валового доходу, а отже і скоригованого валового доходу, невключаються суми акцизного збору та податку на додану вартість, отриманіпідприємством у складі ціни реалізації товару (робіт, послуг).

У Законі "Про оподаткування прибутку" дається перелік інших доходів,надходжень коштів до підприємств - платників податків, що не включаються довалового доходу, а отже, і до скоригованого валового доходу.

Слід звернути увагу, що датою збільшення валового доходу вважаєтьсядата, що припадає на податковий період, протягом якого першою сталасяподія:

- зарахування коштів покупця або замовника на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають реалізації (коли реалізація відбувається за готівку - дата її оприходування в касі платника податку);

- відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

За товарообмінних (бартерних) операцій датою збільшення валовогодоходу вважають дату:

- відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дату фактичного надання послуг платником податку;

- оприходування товарів, а для робіт (послуг) - дату оформлення документа , що засвідчує факт отримання результатів робіт (послуг) платником податку.

Для визначення сум оподаткованого прибутку важливе значення маєрозрахунок валових витрат виробництва та обігу.

До складу валових витрат виробництва та обігу слід включати:

Суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітногоперіоду і пов'язаних з підготовкою, організацією, веденням виробництва,реалізацією продукції (робіт, послуг) та охороною праці. Таким чином, увалові витрати будуть включені матеріальні витрати і витрати на оплатупраці. Слід звернути увагу, що включення у валові витрати вартостіматеріальних ресурсів пов'язане з їх придбанням, а не списанням навиробництво і реалізацію продукції.

Витрати на поточний і капітальний ремонт, реконструкцію, модернізацію,технічне переоснащення та інші види поліпшення основних фондів, у сумі, щоне перевищує 5% сукупної балансової вартості груп основних фондів напочаток звітного року.

Суми плати за землю, податку з власників транспортних засобів,внесених загальнодержавних зборів, а також місцевих податків і зборів.

Суми коштів або вартість майна, добровільно перерахованого
(переданого) в Державний бюджет України, територіальних громад чипереданого організаціям (не більше 4% оподаткованого прибутку попередньогозвітного періоду).

Суми коштів, унесених у страхові резерви (в порядку, передбаченому
Законом "Про оподаткування прибутку підприємств ").

Суми резервів, не включених до складу валових витрат минулих звітнихподаткових періодів у зв'язки з втратою або псуванням документів, чидопущенням помилок у розрахунках податкового зобов'язання, виявлених узвітному періоді.

Суми безнадійної заборгованості в разі, коли відповідні дії щодостягнення таких боргів не дали позитивного результату, а також сумизаборгованості, щодо яких минув термін позовної давності.

До складу валових витрат дозволяється включати також такі витратиплатників податку на прибуток (витрати подвійного призначення):

- на гарантійний ремонт (обслуговування) реалізованих товарів;

- на винахідництво та раціоналізацію господарських процесів;

-- на придбання науково - технічної літератури, передплату спеціалізованих періодичних видань, оплату участі в наукових семінарах з основної діяльності;

- на проведення перепродажних і рекламних заходів стосовно товарів

(робіт, послуг), що їх продає платник податку;

- на утримання та експлуатацію фондів природоохоронного призначення;

- на страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції, кредитних і комерційних ризиків; майна платника податку, страхування громадянської відповідальності, зв'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що входять до складу основних фондів, можливих екологічних і ядерних ризиків;

- на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, які видають державні органи на відповідні види діяльності;

- на забезпечення найманих робітників спеціальним одягом, взуттям тощо;

- на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах із платником податку;

- на експлуатацію об ' єктів соціальної інфраструктури, що знаходяться на балансі підприємства та утримувалися за рахунок платника податку до прийняття Закону "Про оподаткування прибутку підприємства"

(окрім капітальних витрат, що підлягають амортизації).

Вивчення валових витрат виробництва й обігу, особливостей їхформування дає змогу зробити висновки, що за складом і обсягом вониперевищують витрати, які підприємство включає в собівартість, що зменшуєсуму оподаткованого прибутку.

Зменшення оподаткованого прибутку також досягається внаслідокзбільшення суми амортизаційних відрахувань, які виключаються ізскоригованого валового доходу.

Ставки оподаткування прибутку. Основну ставку податку встановлено врозмірі 30% до об'єкта оподаткування. Крім того, передбачені й інші ставкиоподаткування. Так, за оподаткування страхової діяльності застосовуютьсятакі ставки:

- 3% валового доходу (крім доходу від страхування й перестрахування життя);

- 6% валового доходу за дострокового розторгнення договору про страхування життя; < p> - 15% валового доходу нерезидентів від перестрахування ризиків на території України.

У розмірі 50% від основної ставки оподатковується прибуток відреалізації інноваційного продукту, заявленого в інноваційних центрах.

Прибутки нерезидентів, що не здійснюють підприємницької діяльності в
Україні, але отримані з джерел на території України, оподатковується заставкою 15%.

Термін сплати податку на прибуток. Платники податку не пізніше 25числа місяця, що настає за звітним кварталом, подають податкову деклараціюпро оподаткований прибуток за звітний квартал, розраховану наростаючимпідсумком з початку звітного фінансового року. Податок сплачується до бюджетуне пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом.

За підсумками першого і другого місяця кварталу всі платники податку,крім нерезидентів і виробників сільськогосподарської продукції, сплачуютьавансові платежі. Розрахунок авансових платежів платники здійснюютьсамостійно без подання податкових декларацій.

Підприємства - виробники сільськогосподарської продукції подаютьподаткову декларацію про прибутки, розрахунок податку на прибуток ісплачують податок одночасно з поданням річного бухгалтерського звіту.

Нерезиденти обчислюють і сплачують податок на прибуток щоквартально.

Подання бухгалтерської звітності платниками податку на прибутокпередбачене за результатами їхньої діяльності за рік.

Якщо податкова адміністрація виявить приховування або невиправданезменшення сум податку на прибуток, платник сплачує: суму донарахованихподатку, штраф у розмірі 30% від донарахованої суми податку, пеню,обчислень виходячи зі 120% облікової ставки Національного банку України, щодіяла на час сплати, на повну суму недоїмки за весь термін.

Оподаткування дивідендів.

Законом "Про оподаткування прибутку підприємств" передбаченооподаткування дивідендів. На рис.2. зображено схему оподаткуваннядивідендів. Її аналіз і аналіз відповідних положень Закону дають змогудійти таких висновків:

1) платником податку на дивіденди є акціонерне підприємство (емітент корпоративних прав);

2) джерелом сплати податку на дивіденди є частина прибутку, яка спрямовується на їх виплату. Отже, на суму вказаного податку зменшується сума дивідендів, які отримають власники корпоративних прав (юридичні та фізичні особи);

3) виплата дивідендів у вигляді акцій звільняє емітента корпоративних прав від сплати податку на дивіденди;

4) підприємству - емітенту відшкодовується сума сплаченого податку на дивіденди через відповідне зменшення нарахованого податку на прибуток.

В) Платежі (податки) за ресурси.

Виробничо - господарська діяльність суб 'єктів господарювання пов'язаназ залученням значних матеріальних ресурсів. Ефективність їх використаннясправляє безпосередній вплив на результати фінансово-господарськоїдіяльності підприємств. В ефективному використанні цих ресурсівзаінтересоване й суспільство в цілому. З метою ефективного використанняресурсів, що знаходяться в розпорядженні або у власності суб'єктівгосподарювання, держава може встановлювати відповідні податкові платежі.

До платежів за ресурси, передбачених податковим законодавством Українидля суб'єктів господарювання, можна віднести: плату (податок) за землю;податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин імеханізмів; податок на нерухоме майно (нерухомість); збір за спеціальневикористання природних ресурсів (лісовий податок, плата за воду, плата закорисні копалини); збір за забруднення навколишнього природного середовища.

Вплив цих платежів на результати фінансово-господарської діяльностіпідприємств досягається через розподіл прибутку і формування собівартості.
Зменшення суми вказаних платежів збільшує обсяг чистого прибутку абоскорочує поточні витрати господарської діяльності, що в кінцевому підсумкутакож збільшує обсяг прибутку.

Плата (податок) за землю.

Плату за землю введено з метою формування ресурсів для фінансування:

- заходів щодо раціонального використання й охорони землі, підвищення родючості грунтів;

- відшкодування власникам землі і землекористувачам витрат, які пов'язані з веденням господарства на землях гіршої якості;

- розвитку інфраструктури населених пунктів.

Плата за землю надходить на рахунок місцевих бюджетів. Структурно --логічну схему податку на землю зображено на рис. 3.

Плата за землю стягується у вигляді земельного податку або орендноїплати і встановлюється залежно від грошової оцінки землі. Власники землісплачують земельний податок. За земельні ділянки, передані в оренду,стягується орендна плата.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, що перебуває у власностіабо користуванні (в тому числі й на умовах оренди). Платниками є власникиземлі та землекористувачі (в тому числі орендарі).

стягуючи плату за землю, дотримуються такого розмежування: землісільськогосподарського призначення; землі населених пунктів.

Плата за землю сільськогосподарського призначення. Ставки земельногоподатку встановлено з одного гектара сільськогосподарських угідь увідсотках від їхньої грошової оцінки.

Плата за землі населених пунктів. Ставки земельного податкувстановлено в розмірі 1% від грошової оцінки. Якщо грошової оцінкиземельної ділянки не проведено, то використовуються середні ставкиземельного податку. Ці ставки диференційовано залежно від кількостінаселення в населеному пункті: вони збільшуються зі збільшенням йогокількості.

Передбачено також застосування підвищення коефіцієнтів до встановленихставок у населених пунктах курортних зон Чорноморського узбережжя, гірськихі прігірськіх районах Карпат, в інших рекреаційних районах.

Джерела і порядок сплати земельного податку. Юридичні особи самостійнообчислюють суму земельного податку щорічно за станом на 1 січня і до 1лютого надають відповідні дані податковій адміністрації. Податокнараховується з дня виникнення права власності або права користування.

Щодо знов уведений земельних ділянок розрахунки податку здійснюютьсяпротягом місяця з дня виникнення права власності або користування ділянкою.

Якщо земельна ділянка, що на ній розміщено будівлю, перебуває успільній власності кількох юридичних осіб, земельний податок нараховуєтьсякожному з них, пропорційно до його частки власності на будівлю.

Розмір, умови і термін внесення орендної плати за землю встановлюєтьсяза згодою учасників договору оренди - орендодавця (власника) та орендоря.

Суб'єкти господарської діяльності сплачують земельний податок зарахунок їхного прибутку. Одночасно земельний податок включається до складувалових витрат. Отже, він зменшує суму оподаткованого прибутку, а відтак, іподатку на прибуток. Крім того, для підприємств, основною діяльністю яких євиробництво сільськогосподарської продукції, сума нарахованого податку наприбуток зменшується на суму податку на землю, що використовується всільськогосподарському обороті.

За несвоєчасну сплату земельного податку стягується штраф в розмірі
0,3% суми заборгованості за кожний день несплати. Розмір пені занесвоєчасне внесення орендної плати передбачається в договорі оренди: однаквона не повин?? а перевищувати розміру пені за несвоєчасну сплату податку наземлю.

Податок із власників транспортних засобів.

Кошти, що надходять від стягнення податку, спрямовуються нафінансування будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільнихшляхів загального користування; проведення природоохоронних заходів наводоймищах. Податок зараховується в бюджети місцевого самоврядування.
Структурно - логічну схему податку на транспортні засоби зображено на рис.
4.

Порядок обчислення і сплати податку на транспортні засоби регулюється
Законом України "Про податок із власників транспортних засобів та іншихсамохідних машин і механізмів ".

Платниками податку є підприємства, організації, установи (юридичніособи) - власнікі транспортних засобів та інших самохідних машин тамеханізмів.

Згідно із законодавством об'єктами оподаткування є автомобілі
(легкові, вантажні, спеціального призначення); колісні трактори; мотоцикли,яхти, судно парусні, човни моторні і катери. Не є об'єктами оподаткування:трактори на гусеничному ходу; машини та механізми для сільськогосподарськихробіт; автомобілі швидкої допомоги та пожежні; транспортні засоби (підйомніі самохідні, що використовуються на заводах, складах, у портах дляперевезення вантажів на короткі відстані).

Ставки податку визначені в розрахунку на рік; зі 100см.куб. потужностідвигуна, з 1 кВт потужності двигуна, з 1см довжини транспортного засобу.
Усі ставки податку встановлені в ЕКЮ за видами транспортних засобів ідиференційовані залежно від потужності двигуна, виду транспортного засобу,його призначення і використання.

Обчислення податку здійснюється виходячи з даних про кількістьтранспортних засобів за станом на 1 січня поточного року. Якщо транспортнізасоби отримані у другому півріччі, то податок сплачується в половинномурозмірі.

Податок сплачується перед реєстрацією, перереєстрацією або технічнимоглядом транспортних засобів за період до наступного технічного огляду.

Сплата податку здійснюється в валюті України, розраховується завалютним курсом Національного банку на перший день кварталу, в якомусплачується податок, і залишається незмінною до кінця кварталу.

Від сплати податку звільняються підприємства автомобільного транспортузагального користування (стосовно транспортних засобів, зайнятихперевезенням пасажирів, у тому разі, коли законодавчо встановлено тарифи наоплату проїзду). Сільськогосподарські підприємства - товаровиробникисплачують податок на трактори колісні, автобуси і спеціальні автомобілі дляперевезення людей (з кількістю місць менше десяти) у розмірі 50%.

У разі заниження податку стягується вся сума заниження і штраф удвократному розмірі від тієї ж суми. Сплата штрафів здійснюється за рахунокприбутку, що залишився у розпорядженні підприємства.

Сума податку на транспортні засоби включається до складу валовихвитрат платника, а отже, зменшує оподаткований прибуток і суму податку нанього. Джерелом сплати податку на трансп