Передумови виникнення та розвитку податків

Податки - дуже складна і надзвичайно впливова на всі економічні явищата процеси фінансова категорія. Можна без перебільшення сказати, що, зодного боку, податки - це фінансове підгрунтя існування держави, мірило їїможливостей у світовому економічному просторі щодо розвитку науки, освіти,культури, гарантування економічної безпеки, зростання суспільного добробутународу.

Із другого боку, податки - це знаряддя перерозподілу доходівюридичних і фізичних осіб у державі. Їх мобілізація й використання зачіпаєінтереси не тільки кожного підприємця чи громадянина, а й цілих верствнаселення і соціальних груп, між якими точиться жорстока боротьба за формий методи розподілу та перерозподілу, які в історії цивілізації спричинялисоціальні потрясіння та війни. На сьогодні податки - це найефективнішийінструмент впливу на суспільне виробництво, його динаміку і структуру, нарозвиток науки і техніки, масштаби соціальних гарантій населенню.

Податки - це обов'язковий елемент економічної системи державинезалежно від того, яку модель економічного розвитку вона вибирає, якіполітичні сили перебувають при владі. Відсутність податків паралізуєфінансову систему держави в цілому, робить її недієздатною і в кінцевомупідсумку - позбавленою будь-якого сенсу.

Об'єктивною реальністю є те, що за наявних економічних умовпідприємницькі структури та громадяни повинні віддавати частку своїхдоходів на загальнодержавні суспільні потреби, а натомість одержувати віддержави безплатні блага та послуги.

Досконалість форм і методів передачі цих коштів свідчить про рівеньрозвитку держави, її економічних і правових інститутів. Створенняподаткової системи - це не тільки практична, а й велика наукова проблема.
Вона потребує глибокого аналізу господарського життя в державі, доходівнаселення і підприємницьких структур, бюджету сім'ї. Лише за такимиматеріалами можна дійти висновку щодо доцільності введення того чи іншогоподатку, спрогнозувати його вплив на економічні та соціальні процеси.

Історія цивілізації свідчить, що в різні періоди розвитку суспільствавводились різноманітні податки - на землю, майно, прибуток, цінні папери,спадщину та дарування, додану вартість, заробітну плату, акцизи, збори йвідрахування, на автомобілі, коней, собак, продуктивну худобу та птицю,бджіл, подушні податки і податки на неодружених чоловіків, податки набороду, вікна, двері тощо.

Найбільшого розквіту податки сягають за умов розвинутої ринковоїекономіки. Вони стають об'єктивним елементом фінансових відносин міждержавою та юридичними й фізичними особами. Формується завершена модельподаткової системи кожної держави. Вона включає методи й об'єктиоподаткування, ставки податків, строки їх сплати, контроль за витрачанням.

Змінюються не тільки види і форми стягнення до бюджету певних сумкоштів, а й саме ставлення до податків. Вони стають ефективним знаряддямвтілення державної політики з питань економіки та соціального розвитку. Задопомогою податків здійснюється перерозподіл валового внутрішнього продуктув територіальному та галузевому аспектах, а також між різними соціальнимигрупами. Цей перерозподіл згладжує вади ринкового саморегулювання, створюєдодаткові стимули для ділової та інвестиційної активності, мотивації допраці, підтримання рівня зайнятості.

Проте не слід забувати, що податки є ще й дуже небезпечнимінструментом у розпорядженні держави. Адже без наукової концепціїподаткової політики вони можуть гальмувати економічний розвиток держави.
Концепція податкової політики держави повинна містити обгрунтовані висновкищодо впливу оподаткування на результати господарської діяльностіпідприємств та організацій, обсяг, напрямки й характер інвестицій, розмір іструктуру фонду споживання, галузеву й територіальну структуру економіки.

Податкові системи економічно розвинутих країн спираються на детальнорозроблену теорію податків. Її творцями є видатні представники економічноїнауки: Адам Сміт, Давид Рікардо, Джон Кейнс, Поль Самуельсон, Кнут Віксель,
Йозеф Шумпетер, Джеймс Бюкенен та багато інших. Пошук шляхів удосконаленняподаткових систем триває.

На перший погляд, питання можна вирішити дуже просто. Треба лишепостійно стежити за тим, аби дотримувалася рівновага між величиноюсплаченого податку та величиною отриманих від уряду благ і послуг, а такожстворювалися відповідні правові відносини між державою і платникомподатків. Проте історія свідчить, що держава ніколи не погоджується на таківідносини не тільки в кожному конкретному випадку, а й загалом, незалежновід того, які політичні сили перебувають при владі. Усвідомлення ознакисправедливості щодо податків змінюється залежно від зміни поняття просутність завдання держави, а також про системи формування й розподілудоходів. Більшість демократичних сил, яка приходить нині до влади вцивілізованих державах світу, стає на реальне підгрунтя і спрямовуєполітику податкових систем на благо свого народу. Практика підтверджує, щов більшості європейських країн податки успішно виконують роль економічногознаряддя соціальної справедливості та активізації господарського життя.

Якщо проаналізувати практику побудови податкових систем у багатьохкраїнах Західної Європи й ознайомитися з науковими розробками вчених -економістів від Петті та Сміта до сьогодення, то головні принципиподаткової системи можна сформулювати так:
- сума сплаченого податку завжди має дорівнювати вартості отримуваних від держави благ і послуг; усі податки повинні бути точно визначені щодо ставки податку, строку сплати; платники податків мають бути поінформовані урядом, куди використано кожну копійку сплачених ними податків; нові податки повинні вводитися лише для покриття відповідних витрат, а не для ліквідації дефіциту;
- об'єктом оподаткування може бути лише дохід, а не його джерело й розмір витрат; податок має бути пропорційним доходові; Прогресія оподаткування, залежно від зростання доходу, не повинна перевищувати розумного оптимуму, що дорівнює третині доходу;
- умови оподаткування мають бути простими й зрозумілими платникові; податок слід стягувати в зручний для платника час і прийнятним для нього методом; при цьому слід ураховувати дешевизну стягування податків.

За додержання цих принципів між урядами країн і платниками податківведеться жорстока боротьба. Проте в західних демократичних системахприсутні сильні групи представників соціального спрямування, які завждивпроваджують розумні основи оподаткування і домагаються удосконаленнясистеми в цілому. Ось чому дуже важливого значення набуває прийняттяподаткових кодексів, в яких законодавчо закріплюється рівномірністьоподаткування, захист платника від свавілля податкових служб, дотриманняподаткової таємниці. Усе більшого визнання і підтвердження набуває думкапро те, що висока частка податків у валовому внутрішньому продукті - ценебезпека для економічного зростання.

Економічна сутність податків та їхнє призначення

За економічною сутністю податки є обов'язковими платежами, щовилучаються державою з доходів юридичних чи фізичних осіб до відповідногобюджету для фінансування витрат держави передбачених її конституцією таіншими законодавчими актами. Це одна із форм вирівнювання доходів юридичнихі фізичних осіб з метою досягнення соціальної справедливості й економічногорозвитку. Вилучаючи частину доходів підприємців і громадян, державагарантує їх ефективніше використання для задоволення потреб суспільства вцілому і досягнення на цій основі зростання його добробуту. На першийпогляд, податки виражають односторонні відносини держави з підприємцями танаселенням під час їх сплати. Однак це лише поверховий підхід до вивченняцих явищ і процесів. На ділі податки дають змогу мати зворотний зв'язок ізплатниками завдяки фінансуванню відповідних витрат. Цьому процесовіприділяється велика увага з боку фінансової науки, і в ньому виявляєтьсяекономічна сутність функцій держави та її реалізація.

За наявних умов недостатньо розглядати податки загалом. У кожнійдержаві є багато податків і зборів, що забезпечують мобілізацію коштів в їїрозпорядження. Вся сукупність податків, зборів, відрахувань і платежів вдержаві становить її податкову систему. Податкова система кожної державимає свою структуру, тобто класифікацію податків залежно від різних ознак.
Структура податкової системи визначається, здебільшого, рівнем економічногорозвитку держави, а також політичними силами, що перебувають при владі.

У класичному плані всі податки поділяються на державні й місцеві,прямі й опосередковані (непрямі), податки з юридичних і податки з фізичнихосіб, натуральні й грошові, звичайні і надзвичайні. Податки, які надходятьдо державного бюджету, називаються державними. Вони встановлюються законамидержави або декретами уряду. Місцеві податки та збори теж встановлюютьсязаконами держави, але місцеві органи влади мають повні права щодообкладання цими податками. Вони можуть диференціювати ставки податків умежах ставки, визначеної законом, надавати додаткових пільг окремимплатникам, змінювати строки сплати.

Залежно від об'єкта оподаткування, податки поділяються на прямі інепрямі або опосередковані. Коли об'єктом оподаткування є прибуток, земля,капітал або дохід юридичної чи фізичної особи, то це податок прямий, вінзалежить від величини певної власності. Прикладом цього можуть бути податкина прибуток підприємств, доходи громадян, на землю, майно тощо.

При непрямому оподаткуванні об'єктом є не дохід, а витрата. Податок,вірніше його величина, включається в ціну товару і сплачується при купівлітовару. Величина цього податку не пов'язана з доходами платника. Томунепрямі податки вважаються найнесправедлівішімі, фіскальними, хоча і маютьпевні переваги. Найхарактернішими прикладами непрямого оподаткування єподаток на додану вартість, акцизний збір, мито.

На ранніх етапах розвитку суспільства податки мали натуральну форму.
Вона може застосовуватися і за надзвичайних умов - під час війни, в періодкризи в економіці, коли в країні функціонує нестабільна національна грошоваодиниця. Певного часу можуть вводитись надзвичайні податки, що зумовлюютьсявійною або стихійним лихом. Прикладом можуть бути воєнні податки абовідрахування до Фонду Чорнобиля.

При введенні податки наділяються певними функціями або призначенням.
Кожний податок виконує передусім фіскальну функцію, тобто забезпечуєнадходження коштів до бюджету. Однак таке спрощене усвідомлення роліподатків не має достатніх підстав, бо запровадження будь-якого податкупотребує чіткого визначення об'єкта чи суб'єкта оподаткування, строківсплати, переліку пільг, що надаються при оподаткуванні тощо.

При визначенні цих параметрів податку закладається його стимулюючийвплив на економічні процеси, що цей податок зумовлюють. Тому є всі підставистверджувати, що податки виконують стимулюючу функцію. Майже не буваєподатків, які б цих функцій не виконували. Все залежить від того, якийзакладено механізм їхньої реалізації. Надмірне перевантаження податкупільговим оподаткуванням із метою стимулювання тих чи інших видіввиробництв або споживання товарів, виконання робіт, надання послуг часто,замість стимулювання, призводить до протилежного - до зростання тінізаціїекономіки.

Надання податкам стимулюючих функцій - досить складне та векономічному сенсі відповідальне завдання. Воно потребує глибоких науковихдосліджень і всебічного обгрунтування. Суть питання в тому, що стимулюючіфункції можуть бути закладені завдяки зміні або диференціації ставокподатків, або ж повному звільненню від їх сплати. У цьому разі здійснюєтьсяперерозподіл валового внутрішнього продукту через фінансову систему відодних суб'єктів оподаткування на користь інших.

Отже, цей перерозподіл має не лише економічний, а й соціальнийхарактер. Він може призвести до порушень важливих економічних пропорцій увиробництві та споживанні матеріальних благ і послуг. Усе це пов'язано зправами та свободами людини, її економічним і соціальним становищем. Якпідтверджує світовий досвід, надання податкам стімуляційніх і регуляційніхфункцій потребує тривалого опрацювання порядку їх обчислення, сплати,надання пільг. Фіскальна й стімуляційна роль податків стає зрозумілішою прирозгляді порядку обчислення й сплати деяких видів податків.
Найхарактернішим щодо цього є податок на прибуток підприємницьких структур.
Він запроваджений у всіх країнах і є одним із найдавніших платежів.

Якщо розглянути основні принципи оподаткування прибутку, то, звичайно,в окремих країнах є відмінності, але спільним є те, що податок сплачуєтьсяза результатами фінансового року відповідно до поданої декларації. Прибутоквизначається як різниця між валовими доходами та валовими витратами.

Валові доходи є зведеним показником. Вони включають доходи відреалізації товарів і послуг, фінансових операцій, одержані рентні платежіта роялті, доходи, одержані за рахунок приросту капіталу (від реалізаціїцінних паперів), інші доходи.

До валових витрат відносять заробітну плату робітників і службовців,витрати на ремонт обладнання та будівель, витрати на придбання сировини,комплектуючих деталей, електроенергії та інше, витрати на науково-дослідніроботи, сплачені рентні платежі та роялті, проценти за кредит, внески дорізних фондів, включно з добровільними внесками, виплати до пенсійного тафонду соціального страхування, амортизаційні відрахування, інші витрати.

У багатьох країнах порядок визначення валових доходів і валових витратвикористовується як стімуляційній і регуляційній фактор. Так, у США дочисла валових витрат включаються спеціальні витрати, до яких належать сумиодержаних дивідендів та інші. У Швеції з валового доходу вираховуютьсяпенсії колишнім робітникам, премії страховим компаніям за пенсії робітникампідприємства, відрахування у фонди трудящих. У більшості країн із валовогодоходу вираховуються податки, сплачені органам місцевого самоврядування,оплата послуг юристів, економістів-радників, які запрошуються, внескидобродійним товариствам, пожертвування закладам освіти, лікарням, будинкамінвалідів та престарілих, церковним парафіям, науково-дослідним установам,університетам тощо.

Нині чинний порядок оподаткування прибутку підприємств дає значніпідстави для застосування стімуляційніх функцій податку на всіх етапахподаткового процесу. Найактивніше ці можливості використовуються привизначенні прибутку, що підлягає оподаткуванню.

Із прибутку підприємства перед оподаткуванням вираховуються штрафи,грошові компенсації засновникам, витрати на проїзд власників фірм, суми,пов'язані з амортізаційнімі пільгами тощо. У деяких випадках прибуток дляоподаткування може збільшуватися. Так, у Великобританії до оподаткованогоприбутку додаються витрати з утримання штатів компаній або закордоннихклієнтів.

У багатьох країнах податок сплачується за єдиною ставкою, але єприклади, коли прибуток поділяється на дві частини. Одна з них - цеприбуток, що розподіляється серед засновників, інша - це прибуток, що нерозподіляється. За заниженою ставкою оподатковується прибуток, щорозподіляється. Впровадження нарізного оподаткування прибутку, на думкузаконодавців, усуває подвійне оподаткування. Так, у ФРН нерозподільнійприбуток оподатковується за ставкою 55 відсотків, а прибуток, щорозподіляється, - за ставкою 30 відсотків. Такий підхід стимулює дозбільшення доходів акціонерів.

Досить широкого застосування набула амортизаційна пільга, тобтонадання права прискореної амортизації. Амортизаційні пільги стали важливимзасобом державного регулювання науково-технічного прогресу, впровадженнянових технологій, оновлення основного капіталу. Надаючи права прискореноїамортизації за тими чи іншими видами основних фондів, держава тимчасововтрачає доходи, проте у підприємства накопичуються ресурси для модернізаціїта технічного переоснащення виробництва, що у кінцевому підсумку забезпечуєйого розширення, збільшення прибутків і, відповідно, доходів бюджету.

У деяких країнах, насамперед, у ФРН, набула поширення практиказвільнення від оподаткування прибутку, який відраховується до резервнихфондів. Законом про акціонерні товариства у ФРН правлінням на власнийрозсуд дозволяється формувати резервні фонди для покриття непередбачуванихвитрат і збитків, фінансових зобов'язань. Прибуток, що спрямовується дорезервних фондів, звільняється від оподаткування. Як стверджуютьспеціалісти, висока конкурентоспроможність корпорацій ФРН на світовихринках пояснюється значними пільгами і, зокрема, формуванням резервнихнеоподатковуваних фондів.

Слід звернути увагу на такий стімуляційній фактор, як податковікредити. Суть їх полягає в тому, що корпорації, які сплачують податок наприбуток, мають право залишати в своєму розпорядженні частину податку тавикористовувати його на фінансування певних економічних і соціальнихзавдань, визначених законодавством, тобто податкові кредити набуваютьцільового характеру. Як правило, податкові кредити мають інвестиційнеспрямування, а також стимулювання зайнятості.

Характерним є той факт, що в більшості країн ставка податку наприбуток корпорацій диференціюється залежно від галузі економіки (легкапромисловість, машинобудування, хімічна промисловість).

Податок на додану вартість (ПДВ). Податком обкладається споживаннятоварів і послуг. Це одна з найхарактерніших форм непрямого оподаткування.
Величина ПДВ залежить не від величини доходу платника, а від обсягу йогоспоживання. Непрямі податки з'явилися наприкінці XVIII століття, колирозвиток податкових форм відбувався одночасно в двох напрямках - непрямогой опосередкованого оподаткування.

Непряме оподаткування одразу ж було піддано ніщівній критиці, вонотрактувалося як податки на бідних. Особливе занепокоєння непрямі податкивикликали серед марксистів, соціалістів та представників інших соціал -демократичних течій. Проте розвиток фіскальної практики, а також теоріїоподаткування підтвердив, що непряме оподаткування виникло й розвивалося якявище об'єктивне, зумовлене розвитком суспільного життя, оскількизабезпечити постійно зростаючі державні видатки лише за рахунок прямихподатків стало неможливим.

Об'єктивну необхідність оподаткування обгрунтували в своїх працяхкращі представники економічної теорії та фінансової науки - Д. Мілль,
А. Маршалла, А. Пігу, М. Фрідмен, І. Фішер та інші. Тут слід зазначити, щонепрямі податки мають низку істотних переваг і насамперед у забезпеченнідоходів бюджету. Непрямі податки сплачує багато платників за місцемстворення нової вартості, ці податки різняться простотою обрахування;широка база оподаткування сприяє зростанню доходів бюджету, вилученнюподатку на всіх етапах руху товарів, сприяє рівномірному розподіловіподаткового тягаря між усіма суб'єктами підприємницької діяльності;застосування нульової ставки на експортні товари сприяє збільшенню обсягуекспорту та підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних товарів насвітовому ринку.

Усі ці переваги непрямого оподаткування сприяли тому, що розвитокусієї системи оподаткування здійснюється як оптимальне співвідношенняпрямих і непрямих податків залежно від економічних умов розвитку кожноїдержави.

Податок на додану вартість за своєю суттю є універсальним акцизом,його починали застосовувати як податок з обороту. Проте податок з оборотуможе успішно функціонувати при тоталітарній системі, коли державацентралізовано встановлює ціни всі товари. За умов ринку спрацьовуєкумулятивний ефект, тобто на кожній стадії руху товарів нараховуєтьсяподаток.

Усе це зумовило пошук нових варіантів непрямого оподаткування і в 70 -
80 роках ХХ століття було обгрунтовано доцільність оподаткування лишедоданої вартості. Така система оподаткування зберігає переваги податку зобороту щодо оподаткування всіх етапів руху товарів, але водночас усуваєйого головну ваду - кумулятивний (каскадний) ефект.

Об'єктом оподаткування ПДВ є додана вартість, тобто вартість, створенана даному конкретному етапі руху товару. За економічною суттю, доданоювартістю є частина валового внутрішнього продукту, створеного (виробленого)певною господарською одиницею.

Суб'єктами податку на додану вартість є фізичні та юридичні особи, якізаймаються підприємницькою діяльністю у сфері виробництва, торгівлі тапослуг. Фактично платником ПДВ є споживач незалежно від того, чи цеюридична, чи фізична особа.

На сьогодні податок на додану вартість набув широкого застосування.
Він є важливою складовою податкових систем у понад 40 країнах світу, в томучислі в 17 європейських країнах. Ставки податку встановлюються у відсотках,які коливаються від 12% у Люксембурзі та Іспанії, до 22% у Данії і 25% в
Ірландії. Кількість ставок досить різна від однієї (в Данії) до семи (у
Франції). Найнижча ставка - 2,1% у Франції на продовольчі товари, і найвища
- 33,3% щодо товарів, які є предметами розкоші.

Розрахунок величини податку на додану вартість до сплати здійснюєтьсядекількома способами. За одним із них ставка податку множиться на величинизаробітної плати й прибутку. Це прямий статистичний метод. За іншим методомставка множиться на валовий дохід і одержаний результат зменшується на сумуподатку, обрахованого множенням величини ставки на витрати. Цей методназивають непрямим або методом податкового кредиту. Він був прийнятийкраїнами ЄС і має широке застосування в оподаткуванні.

Слід окремо сказати про пільги з податку на додану вартість. Вонизастосовуються в двох формах - шляхом запровадження нульової ставки йзвільнення від оподаткування продажу деяких видів товарів та послуг.
Нульова ставка надає право продавцеві оподатковуваного товару чи послуги наповну компенсацію тих сум податку, які включались у підрахунок матеріальнихпоставок і вартісних надходжень.

На думку багатьох зарубіжних вчених, податок на додану вартість, засвоєю суттю, є еволюцією і досить успішною в непрямому оподаткуванні. Віндемонструє переваги успішнішого, ніж за допомогою інших податків,розв'язання проблем галузевого й територіального розміщення фінансовихресурсів, уникнення подвійного оподаткування, зменшення кількостіподаткових пільг. Цей податок кореспондує положення фінансової науки про
"Податковий нейтралітет" як умову щодо стимулювання господарства, а такожприйняття рішень на рівні підприємств. ПДВ має внутрішній "вбудований"механізм взаємної перевірки платниками податкових зобов'язань. На відмінувід податку з обороту за брутто - ціною в будь-якій ланці (виробництво,оптова чи роздрібна торгівля) - ПДВ не заохочує вертикальної інтеграціїкомпаній. Він не завдає дискримінації платникам залежно від їхньої ролі тамісця в господарському процесі. ПДВ нейтральний щодо переміщення товарів іпослуг, розміщення ресурсів. ПДВ значно впливає на рівень цін, але йогоможна повернути й проти інфляційних процесів, оскільки ПДВ дає змогуавтоматично вилучити кон'юнктурний прибуток, породжений інфляцією, й тимкарає ті підприємства, які невиправдано завищують ціни.

У науковій літературі тривають дискусії з приводу застосування пільгпри оподаткуванні податком на додану вартість. У більшості країн світу інадто в країнах ЄС пільги поширюються на такі товари й послуги: продуктихарчування, ліки та медичне обслуговування, витрати на освіту, купівлю танайм житла, одяг, книги й газети, розваги та спорт, музеї, державнийрозпродаж товарів і послуг, фінансові послуги, державні товари, витрати намистецтво. Нині пільги при оподаткуванні ПДВ запроваджуються у 26 країнахсвіту, які залучили ПДВ до своїх податкових систем, приблизно за 200позиціями, з них лише близько 30 нульових ставок.

Легко помітити, що перелік пільгових благ продиктований бажаннямдосягти соціальної справедливості. Проте в фінансовій літературі постійнотриває полеміка щодо визначення оптимального складу товарів і послуг, якіможна назвати товарами й послугами широкого споживання.

За законами держав Спільного ринку - це послуги пошти, лікарень,установ освіти й культури, некомерційні радіо і телебачення, які такожпретендують на пільги. Деякі проблеми виникають при оподаткуванні малогобізнесу. Це пов'язано, в основному, з відсутністю достовірнихбухгалтерських даних для вирахування податку. Для подолання цих труднощів
Європейським співтовариством для малого бізнесу широко застосовуєтьсянеоподатковуваний мінімум.

Маються певні труднощі при застосуванні ПДВ у сільському господарстві,надто щодо фермерства. У 1958 р. частина країн Європи домовилась шляхомпідписання відповідного договору про неоподаткування ПДВ оборотів ізреалізації продукції фермерськими господарствами.

Слід зазначити, що у західних державах пошана до фермерства маєфіскальний вимір. Він проявляється у максимальному звільненні відоподаткування та від офіційної звітності перед державою. Це, звичайно, нестосується великих вісокотоварніх господарств. Проте можна стверджувати, щовсюди аграрний бізнес, як правило, користується пільговим оподаткуванням.

Загалом, є підстави дійти висновку, що досвід застосування ПДВ українах Європи засвідчив його життєздатність і успішне функціонування вринкових системах. Водночас очевидним є те, що найперша проблемазапровадження ПДВ - це підготовка суспільної думки, освітня робота зплатниками та професійна перепідготовка персоналу податкових органів. Такізаходи конче необхідні, бо суспільство не очікує нічого доброго від жодногонового податку. Не дивно, якщо політики сприймуть ПДВ як шори для ринковихсил і фактор небажаного розростання державного сектора. Платниківхвилюватимуть незнайомі вимоги фіску, а все населення сприйматиме ПДВ яксигнал до загального підвищення цін. Тож необхідна повна гласність щодонамірів про внесення змін до податкової системи та роз'яснювальна кампанія,аби забезпечити свідоме ставлення та перебороти побоювання щодозапровадження ПДВ.

У деяких країнах до агітаційно-роз'яснювальної роботи із впровадженнябудь-якого податку долучались приватні фірми, і це давало позитивнийрезультат. Впровадження ПДВ в Україні й досі потребує вирішення питань,пов'язаних з обліком та реєстрацією платників, визначенням критеріївоподаткування окремих видів товарів, робіт та послуг, засобів виробництвапродукції за договірними цінами та проданих у кредит.

Одним із видів непрямого оподаткування є специфічні акцизи, які єнайактивнішими інструментами державного регулювання кількісних параметрівспоживання певного переліку товарів, тютюнових та горілчаних виробів,контролювання доходів монополістів при виробництві деяких товарів, захистувласних виробників та перерозподілу доходів споживачів при купівліпредметів розкоші (ювелірні вироби, дорогі автомобілі).

Специфічні акцизи в більшості країн мають назву "акцизного збору".
Вони включаються в ціну товару й оплачуються покупцями, виробниками абоімпортерами товарів. Податок нараховується один раз на точно визначеномузаконом етапі руху товарів від виробництва до споживання.

Ставки акцизного збору, як правило, встановлюються у відсотках дооптової ціни товару. Водночас останніми роками спостерігається певнанезручність щодо обчислення акцизу та неточності при визначенні величиниподатку. Тому все більшого поширення набуває метод впровадження ставок утвердих сумах з одиниці товару. Це дає змогу ефективніше впливати на процесвиробництва та реалізацію підакцизних товарів.

Світовий досвід застосування в оподаткуванні специфічних акцизівпідтверджує, що треба дуже обережно підходити до визначення ставок акцизнихзборів. Високі ставки зумовлюють зростання тіньового обороту, ухилення відоподаткування та появу великої кількості неякісної фальсифікованоїпродукції. Боротьба з цим явищем не дає позитивних результатів і, щонайголовніше, потребує великих затрат із боку держави, які інодіперевищують доходи від акцизного збору.

Є підстави стверджувати, що впровадження акцизного збору потребуєпродуманих загальнодержавних заходів із контролю за виробництвом таімпортом підакцизних товарів, встановлення державної монополії навиробництво деяких із них, підвищення відповідальності за ухилення відоподаткування. Водночас треба зазначити, що в більшості країн світу післяпроведення податкових реформ у 70-80 роках ХХ століття частка специфічнихакцизів у доходах бюджету зменшилася.

Це зумовлено тим, що стали поширюватися універсальні акцизи,збільшилася база оподаткування щодо особистого прибуткового податку, вподаткових надходженнях швидкими темпами зростала частка податків насоціальне страхування. Загалом, специфічні акцизи ще довговикористовуватимуться в податкових системах.

Пряме особисте оподаткування. Зростання матеріального добробутунаселення в другій половині ХХ століття в більшості країн світу дало змогузробити особисте оподаткування масовим. На сьогодні майже 80 відсотківнадходжень від прибуткового податку з громадян припадає на населення зтрудовими доходами, основу яких становить заробітна плата. Протягомостанніх 40 років є чіткою тенденція до зростання частки особистогоприбуткового податку в доходах бюджетів усіх країн Європейського союзу.
Особистий прибутковий податок становить від 5 до 27 відсотків від ВВП українах із розвинутою ринковою економікою.

Питома вага особистого прибуткового податку в заробітній платіробітників і службовців економічно розвинутих країн становить від 2відсотків в Японії до 36 відсотків у Данії та Швеції. Причому є доситьстійкою тенденція до зростання питомої ваги податку в заробітній платі зізбільшенням обсягів ВВП на душу населення.

У фінансовій літературі тривалий час дискутували питання про те, щовисокі податки із заробітної плати зменшують економічну зацікавленість узбільшенні заробітку. Це підтверджують численні опитування, проведенізарубіжними науковими центрами. Так, у Великобританії та ФРН більшістьплатників податку вважає за краще не збільшувати свій робочий день длядодаткового заробітку при зростанні податкової ставки понад 30 відсотків.

Усе це дало підставу, з огляду на Кейнсіанські постулати,стверджувати, що особисте прибуткове оподаткування стало гальмом дляекономічного розвитку. Під такими гаслами й здійснювалися податкові реформи
70-80-х років у більшості європейських країн і в США. Організаційно ціреформи мали за мету універсалізацію і спрощення податкових систем,створення умов для обмеження ухилення від сплати податків, упорядкування йзначне скорочення податкових пільг.

З точки зору макроекономіки податкові реформи були спрямовані назменшення обсягів перерозподілу фінансових ресурсів за допомогою податковоїсистеми, збільшення особистих нагромадження громадян і використання їхніхзаощаджень для економічного зростання.

Реформування прибуткового податку, який сплачують громадяни, проходилоз використанням положень неокласичних концепцій, адже уряди більшості країнмали на меті нейтралізувати вплив податку на розвиток економіки. Це булапротидія тому, що останніми десятиліттями обсяги особистого оподаткуваннязбільшувалися як за рахунок збільшення кількості платників, так і завдякипідвищенню податкових ставок. Це зумовило застосування різноманітних пільг,як правило, до платників податків з високими доходами, що спотворювалирегуляційні функції держави, негативно позначалося на споживанні.

Тому при проведенні податкових реформ спостерігається чітка тенденціящодо скорочення граничних ставок особистого прибуткового оподаткування.
Найбільших показників досягнуто в США, де загальне скорочення штатних імісцевих податків становить 22 процентних пункти, у Великобританії - 20,
Японії - 23, Австралії - 11. Найвищі ставки особистого прибуткового податку
- У Швеції й Данії. Додамо, що на сьогодні у США податки в середньомустановлять 25 відсотків від доходу сім'ї.

У наукових колах Заходу не припиняються дискусії щодо доцільностіпринципом прогресівності оподаткування. Нині податкові системи країн Європиз розвинутою ринковою економікою будуються на відносно невеликій прогресіїв оподаткуванні. Однаковою мірою це стосується і США.

Велика Прогресія в оподаткуванні більшістю спеціалістів у цій сферівважається недоцільною і як такою, що негативно позначається на економічнійактивності. За останні десятиліття кількість ставок особистого прибутковогооподаткування скоротилася в країнах "великої сімки" майже вдвічі. Дужесуттєвим є зниження максимальної ставки. Так, у Великобританії воназнизилась з 83 до 40 відсотків у 1990 році, що, як стверджують фахівці,стало основною причиною інвестиційної активності. В Японії максимальнаставка була знижена із 70 до 50 відсотків, що теж було визнано японськимивченими податковою революцією.

Загалом, можна дійти висновку, що розвиток особистого прибутковогооподаткування йде шляхом його лібералізації, стимулювання особистихзаощаджень і споживання.

Податки на соціальне страхування. У другій половині ХХ століттяз'явився і став швидкими темпами розвиватися новий вид податків - так званіцільові податки для фінансування системи соціального страхування. Цепов'язано насамперед з тим, що в країнах з ринковою економікою підвищиласьсоціальна спрямованість їхнього розвитку, стало приділятися більше увагисоціальним гарантіям населенню з метою побудови моделі економікисуспільного добробуту.

На сьогодні так звані податки соціальної спрямованості мають доситьвисоку питому вагу в ВВП і в загальній сумі податкових надходжень добюджетів держави. У країнах Західної Європи в 1997 році вони становили від
11,5 до 14,2 відсотка від ВВП і від 25 до 30,1 відсотка від загальної сумиподаткових надходжень до бюджетів.

Звичайно, в деяких країнах податки на соціальне страхування невеликі
(Данія, Фінляндія) - 1-3 відсотка від ВВП. У цих країнах фінансуваннявитрат на соціальне страхування, тобто виплата пенсій і допомоги,здійснюється за рахунок загальних податкових надходжень. Тому в цих країнахі ставки податків дещо вищі. Тенденція до зростання цільового оподаткуванняє досить переконливою. У наукових колах Заходу аргументовано дійшливисновку про те, що зростання обсягів виробництва валового внутрішньогопродукту в країнах із ринковою економікою дає змогу збільшити витрати насоціальне страхування і значно підвищити добробут населення. Розвитоксоціального страхування сприяє підвищенню продуктивності праці та створюєфінансові передумови щодо підвищення життєвого рівня народу, економічногозростання в державі.

Слід зазначити, що податок на соціальне страхування сплачуютьпідприємці та працездатне населення. Причому підприємці вносять понад 60відсотків від загальної суми, що надходить до бюджету. У заробітній платіпрацюючих податок на соціальне страхування в країнах ЄС становить понад 12відсотків. Це досить суттєве податкове навантаження на доходи працюючих ітому постійно точиться боротьба за зменшення податкового тягаря. Вчені -фінансисти здійснюють пошук гнучкішого й справедлівішого оподаткування.
Вносяться пропозиції з введення неоподатковуваного мінімуму, надання пільгпри оподаткуванні тощо.

Деякі вчені Західної Європи пропонують зовсім скасувати податок насоціальне страхування, збільшивши ставки наявних податків. Основний їхнійаргумент полягає в тому, що податок на соціальне страхування збільшуєвартість робочої сили, що спричиняє безробіття, а безробіття потребуєдодаткових коштів на виплату допомоги.

Широко дискутується також ідея створення системи фінансуваннясоціального страхування, яка б стимулювала зайнятість. Тут основнимаргументом є теза