РОСТОВСЬКА ДЕРЖАВНА ЕКОНОМІЧНА АКАДЕМІЯ

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА ФІНАНСОВОГО ПРАВА ТА ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ

ФІНАНСОВО-правових санкцій

Курсова робота

студента III курсу

денного відділення 634 гр

Соломахін М.В.

Науковий керівник -

старший викладач

Рукавишникова І.В.

Дата здачі курсової роботи:

Дата захисту:

Оцінка:

Ростов-на-Дону

1998

ПЛАН.

Фінансово-правова санкція.
1. Фінансово-правова санкція як вид юридичної відповідальності.
2. Механізм застосування фінансово-правових санкцій.
3. Судове оскарження неправомірність застосування фінансово -правових санкцій.
4. Фінансово-правові санкції, що застосовуються в адміністративному порядку.

Фінансово-правові санкції.

Жоден американець у своєму житті

не може уникнути двох речей:

смерті і .... податків.

Сучасна держава є державою податковим.
Воно встановлює податки і прагне забезпечити їх збір, використовуючи при цьомувідповідну систему контролю. Але сучасна держава має бутиодночасно і правовою державою. Якщо встановлені правові нормиігноруються або виконуються неналежним чином, то держава має правозастосувати до порушників заходи примусу.

Протягом десятиліть у США ефективно працюємашина, ім'я якої --- податкова система. До відповідальності за несплатуподатків можуть залучати навіть «хрещених батьків». Але Росія --- це не
Америка. Тут діють свої закони (як правові, так і життєві).
Хочеться вірити, що коли-небудь у Росії буде налагоджена система, непоступається в ефективності податкових систем провідних світових держав.

Фінансові санкції

У російському законодавстві з'явився термін «фінансовавідповідальність »(« заходи фінансової відповідальності »). Вона виражається врізних формах грошових стягнень, серед яких важливе місце займаютьфінансові санкції.

Фінансово-правові санкції - це застосування уповноваженими нате державними органами та їх посадовими особами до платників податків
(юридичним і фізичним особам) за здійснення податкового правопорушення увстановленому адміністративними і фінансово-правовими нормами порядку заходівдержавного примусу, що виражаються в грошовій формі і що перераховуютьсядо бюджету, з метою забезпечення суспільних і державних фінансовихінтересів, відшкодування недоотриманих бюджетом і позабюджетними фондамигрошових надходжень, а також покарання порушників. Таким чином,застосування фінансових санкцій тягне для винних у здійсненні податковихпорушень наступ обтяжливих наслідків майнового іморального характеру.

Відповідно до чинного законодавства, що регулюєподаткові правовідносини, дотримання порядку сплати податків забезпечуєтьсязастосуванням фінансової, адміністративної, кримінальної та дисциплінарноївідповідальності. До практики арбітражних судів мають відношення тількипитання застосування так званої фінансової відповідальності.

На жаль, порядок застосування фінансової відповідальності взаконодавстві належним чином не врегульоване, і це породжує напрактиці цілий ряд питань. Перший стосується правової природи фінансовоївідповідальності. Як відомо, відповідальність поділяється на види запредмету та методу регулювання. Фінансова відповідальність виділена взаконодавстві як самостійна і має ряд специфічнихособливостей, але з предмета та методу регулювання вона єрізновидом адміністративної. До питань застосування фінансовоївідповідальності можна віднести і питання, пов'язані з дією закону підчасу. Відповідно до ст. 54 Конституції Російської Федерації закон,встановлює або обтяжуючий відповідальність, зворотної сили не має.
Отже, при застосуванні фінансової відповідальності за порушенняподаткового законодавства необхідно керуватися законодавчимактом, який визначає підстави її застосування на момент вчиненняправопорушення. Правда, може виникнути питання про зворотну силу закону.
Встановлено, що, якщо після вчинення правопорушення відповідальність занього усунена або пом'якшена, то застосовується новий закон.

Платник податків, який порушив податкове законодавство,встановлених Законом [1] випадках несе фінансову відповідальність у вигляді:
1) стягнення всієї суми прихованого або заниженого доходу (прибутку) абосуми податку за інший прихований чи неврахований об'єкт оподаткування таштрафу в розмірі тієї ж суми, а при повторному порушенні - відповідноїсуми і штрафу в двократному розмірі цієї суми. При встановленні судомфакту умисного приховування або заниження доходу (прибутку) вироком аборішенням суду за позовом податкового органу або прокурора може бути стягнуто вфедеральний бюджет штраф у п'ятикратному розмірі прихованої або заниженою сумдоходу (прибутку);
2) штрафу в розмірі 10% від належних до сплати сум податку за останнійзвітний квартал, що безпосередньо передує перевірці, на кожному зтаких видів порушень:
. відсутність обліку об'єктів оподаткування;
. ведення обліку об'єкта оподаткування з порушенням встановленого порядку, що спричинило за собою приховування або заниження доходу за період не менше ніж на 5% від належної до сплати суми податку за останній звітний квартал;
- Неподання або несвоєчасне подання до податкового органу документів, необхідних для обчислення,а також для сплати податку;
3) стягнення пені з платника податків у разі затримки сплати податку врозмірі 0,7% несплаченої суми податку за кожний день прострочення платежу,починаючи з встановленого терміну сплати виявленої затриманої суми податку,якщо законом не передбачено інші розміри пені. Стягнення пені, на думкузаконодавця, не звільняє платника податків від інших видіввідповідальності. Пеня - вид фінансової відповідальності. Вона може бутитакож стягнута з платника податків - юридичної особи в безспірномупорядку. Пеня нараховується тільки на виявлені затримані суми податків,починаючи з встановленого терміну сплати. При стягненні недоїмки в судовомупорядку нарахування пені припиняється з дня винесення судом рішення провилучення майна недоїмників (про звернення стягнення на суми,належні недоїмників від інших осіб);
4) інших санкцій, передбачених законодавчими актами: ст. 13 Закону
Російської Федерації «Про основи податкової системи в Російській Федерації»

До юридичним і фізичним особам, звільненим від сплати податку,види відповідальності, передбачені ст. 13 Закону «Про основи податковоїсистеми в Російській Федерації »з цього податку, не застосовуються.
Додатково нараховані суми податків за результатами рахункових перевіроксплачуються в термін, коли вони мали бути сплачені при правильномуобчисленні податку в періоді, що перевіряється. Якщо суми податків нараховуються врезультаті камеральних перевірок, то пеня нараховується після закінчення 10 --денного терміну з дня, встановленого для подання звітності вподатковий орган. У разі збігу строку сплати з вихідним (святковим)днем, пеня нараховується починаючи з другого робочого дня після вихідного
(святкового) дня.

Днем сплати вважається:
- День внесення грошових коштів у відповідний банк (інша фінансово -кредитна установа) при сплаті готівкою;
- День внесення грошових коштів на пошту чи в банк (інша фінансово -кредитна установа) при переказі грошей поштою або через банк (іншефінансово-кредитна установа);
- День списання банком (фінансово-кредитною установою) платежу з рахункуплатника незалежно від часу зарахування сум на відповідний рахунокпри перерахуванні сум платежу з рахунку платника в банку (іншій кредитнійустанові).

При виявленні прихованих від оподаткування доходівпідприємств, організацій та фізичних осіб, які займаються підприємницькоюдіяльністю податкові органи застосовували заходи фінансової відповідальності врозмірі, що перевищує в три рази розміри штрафів, встановлених п. 1 ст. 13
Закону «Про основи податкової системи в Російській федерації». Приховуваннядоходів та їх заниження з точки зору юридичного складу податковогоправопорушення є різними поняттями: у першому випадку очевиднийумисел платника податків, а по друге він може бути відсутнім або бутинедостатньо чітко вираженим. На практиці заниження доходів частішевідбувається з необережності платників податків (наприклад, в результатінеправильного віднесення витрат на собівартість продукції). Однак, яквідомо, необережність також представляє собою форму провини. Тому вданому випадку можна говорити про відповідальність платника податків зазаниження доходу.

Як приклади фінансових санкцій можна навести також:
--- стягнення у федеральний бюджет з банків та інших кредитних установотриманого доходу при затримці виконання доручень платників податків наперерахування податків до бюджету та використання неперерахованих сум податківу якості кредитних ресурсів (ч. 3 ст. 15 Закону «Про основи податковоїсистеми в Російській Федерації »;
--- накладення штрафу в розмірі 10% суми податку, що підлягає стягненню, напідприємства, установи та організації при порушенні встановленого порядкуперерахування прибуткового податку з фізичних осіб (ст. 22 Закону «Проприбутковий податок з фізичних осіб »).

Заходи фінансової відповідальності застосовуються при недотриманніумов роботи з готівкою, а також недотримання порядку веденнякасових операцій у Російській Федерації підприємствами, установами,організаціями та фізичними особами, які здійснюють підприємницькудіяльність без створення юридичної особи:
- За здійснення розрахунків готівкою з іншимипідприємствами, установами і організаціями понад встановлені граничнісум - штраф у двократному розмірі суми виробленого платежу;
- За неоприбуткування (неповне оприбуткування) у касу грошовоїготівки-штраф у трикратному розмірі неоприбуткованою суми;
- За недотримання чинного порядку зберігання вільних грошових коштів,а також за накопичення в касах готівкових грошей понад встановлених лімітів --штраф у трикратному розмірі виявленої понадлімітної касової готівки.

Суб'єктами фінансової відповідальності можуть бути юридичні особи (удеяких випадках - і їхні філії), громадяни-підприємці, а такожфізичні особи, які є платниками податків, за яких застосовуютьсяміри відповідальності відповідно до законодавчих актів,регулюють порядок їх сплати.

Порядок застосування фінансових санкцій.

Податкове законодавство встановлює порядок і строкизастосування фінансових санкцій. Для юридичних осіб передбачено безперечнийпорядок стягнення недоїмок з податків та інших обов'язкових платежах, атакож сум штрафів та інших санкцій, передбачених законодавством. Зфізичних осіб стягнення цих сум провадиться в судовому порядку. Разомз тим має вважатися правовою аксіомою, що безспірне стягненнязаборгованості за зобов'язаннями власників перед державою, у томучислі по платежах до бюджету, допускається лише у випадках, передбаченихзаконодавчими актами Російської Федерації.

Дуже важливим на практиці є питання про з'ясування всіхобставин скоєння податкового правопорушення. При кваліфікаціїдії платника податків, при розгляді справи про податковийправопорушення і прийняття рішення у справі податковим органам необхіднокеруватися встановленими традиційними принципами юридичноїпроцесу (наприклад, об'єктивна істина, повнота дослідження матеріалів ідокументів, врахування всіх обставин справи, дотримання правил оцінкизібраних у справі доказів).

Стягнення недоїмки з юридичних і фізичних осіб звертається наотримані ними доходи, а в разі відсутності таких - на майно цихосіб. На майно стягнення звертається в позасудовому порядку черезсудових виконавців народних судів за місцем знаходження майна. Прицьому важливо враховувати вимоги, які передбачені Положенням простягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів. У випадку,коли безперечний порядок списання застосовується до сум, які не повиннібути стягнуті в такому порядку, ці кошти підлягають поверненню власникабез оцінки обставин, які стали підставою для здійсненого списаннякоштів.

Безперечний порядок списання коштів застосовується догромадян-підприємців. Громадяни-підприємці мають спеціальнудозвіл на заняття підприємницькою діяльністю, хоча і не маютьвідокремленим майном, яке використовується для здійснення підприємницькоїдіяльності. Однак за своїм статусом вони залишаються фізичними особами.
Тому стягнення з них зазначених сум повинно здійснюватися в порядку,передбаченому для фізичних осіб, тобто в судовому порядку. УВідповідно до ст. 22 і 29 Арбітражного процесуального кодексу Російської
Федерації спори про стягнення з громадян-підприємців недоїмок ізастосування фінансових санкцій за порушення податкового законодавствапідвідомчі арбітражним судам.

У разі відсутності у громадян-підприємців розрахункового рахункуабо грошових коштів на ньому виконання наказу арбітражного суду простягнення з нього відповідних сум провадиться в порядку,передбаченому ГК РФ: судовий виконавець надсилає боржникові пропозицію продобровільне виконання рішення у термін до п'яти днів, а після закінчення даногостроку - примусово виконує рішення.

Заходами примусового виконання рішення є:
1) звернення стягнення на майно боржника шляхом накладення арешту іпродажу майна;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та іншіджерела доходів боржника;
3) звернення стягнення на грошові суми і майно боржника,що знаходяться в інших осіб;
4) вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів,зазначених у рішенні суду.

Останнім часом у взаємовідносинах між платниками податків іподатковими органами спостерігається тенденція посилення повноважень останніх постягненню недоїмок і застосування штрафних санкцій.
Одним із прикладів можна назвати надання податковим інспекціям прав назвернення стягнення на дебіторську заборгованість платників податків. Доплатникам податків можуть застосовуватися заходи безспірного стягнення недоїмкипо платежах до бюджету у вигляді звернення стягнення на суми, що належатьнедоїмників від його дебіторів.

Державна податкова служба, Міністерство фінансів і
Центральний банк Російської Федерації затвердили 1 березня 1994 «Порядокстягнення недоїмки по платежах до бюджету у вигляді звернення стягнень насуми, що належать недоїмників від його дебіторів ». Згідно з цимнормативного акту кожне підприємство, установа, організація незалежно відформ власності повинні вести облік простроченої дебіторської заборгованостіі складати щоквартально перелік підприємств-дебіторів із зазначенням сумидебіторської заборгованості, в тому числі й простроченої. Підприємство -недоїмників представляє в податковий орган за місцем його реєстрації:
1) перелік підприємств-дебіторів, підписаний керівником підприємстваі головним бухгалтером;
2) заяву на стягнення платежів до бюджету з дебітора (дебіторів) насуму недоїмки, але що не перевищує суму простроченої дебіторськоїзаборгованості;
3) акт вивірки суми простроченої дебіторської заборгованості або іншоїдокумент, що замінює акт, підписаний керівником і головним бухгалтеромяк підприємства недоїмників, так і підприємства-дебітора.

Після перевірки податковими органами здатності підприємства-дебіторапровести розрахунки по платежах до бюджету підприємства-недоїмників в рахунокпростроченої дебіторської заборгованості податкова інспекція виписуєінкасове доручення (розпорядження) на безспірне стягнення сум,належних недоїмників за його платежах до бюджету від його дебітора врозмірі, що не перевищує суми недоїмки по платежах до бюджету, нарахованихштрафів і пені за несвоєчасне перерахування платежів до бюджетунедоїмників.

У разі відмови підприємства-недоїмників подати до податковогооргану заяву на стягнення платежів до бюджету з дебітора (дебіторів) насуму недоїмки платникаговий органу за місцем знаходження підприємства-недоїмниківмає право на власний розсуд встановити наявність простроченоїдебіторської заборгованості на підприємстві-недоїмників і провести списаннякоштів з підприємства-дебітора у безспірному порядку, повідомивши про цепідприємство-недоїмників.

Закон використовує поняття «податки» для позначення не тількиподатків як таких, але і зборів, мита та інших обов'язкових платежів.
Тому фінансова відповідальність може застосовуватися при наявностівідповідних підстав щодо всіх податків, зборів, мита та іншихобов'язкових платежів, які включені законодавством до податковоїсистему Росії.
У безспірному порядку підлягає стягненню штраф, що накладаються органамифедерального казначейства на банки чи інші фінансово-кредитні установиу випадках несвоєчасного зарахування ними коштів, що надійшли в дохідфедерального бюджету. Органи казначейства можуть вносити в Центральний банк
Російської Федерації подання про позбавлення відповідних банків та іншихфінансово-кредитних установ ліцензій на здійснення банківських операцій.

Стягнення сум санкцій здійснюється органами податкової служби Росіїу триденний строк за поданням органів казначейства. Суми санкційзараховуються відповідно в доход федерального бюджету або вдержавні (федеральні) позабюджетні фонди. Стягнення сум санкційздійснюється органами Державної податкової служби Російської
Федерації у триденний строк за поданням органів казначейства.

Застосування як санкції стягнення суми прихованої
(заниженої) прибутку (доходу) не означає сплати платником податків податкуз вказаної суми. Сплата податку з цієї суми можлива тільки після їївключення в бухгалтерську звітність як прибуток минулих років іобкладення податком за відповідною ставкою.

Чинне податкове законодавство встановлює і термінидавності застосування заходів фінансової відповідальності. Термін давності запретензіям, що пред'являються до фізичних осіб зі стягнення податків вбюджет, становить три роки. Безперечний порядок стягнення недоїмок поподатках з юридичних осіб може бути застосований протягом шести років з моментуосвіти недоїмки.

Надання відповідно до законодавства Російської
Федерації фінансовими органами відстрочок і розстрочок платежів до бюджетупровадиться в межах поточного року і на строк не більше шести місяців.
Відстрочення та розстрочення платежів з податків у федеральний бюджет можутьнадаватися тільки при наявності підтвердження про раніше наданихпільги з податкових платежів у нижчестоящі бюджети.

Вкрай цікавим є питання про безперечність стягненняштрафів і недоїмок з юридичних осіб.

Конституційний суд РФ прийшов до висновку, що ст. 35 Конституції РФ
(частини 2 і 3) поширюється на юридичних осіб в тій мірі, в якійце право за своєю природою може бути до них застосувати. Нагадаємо, щозазначені конституційні норми поміщені в розділі, присвяченому правам ісвобод громадянина. Сама ж норма говорить: «Ніхто не може бути позбавленийсвого майна інакше як за рішенням суду. Примусове відчуженнямайна для державних потреб може бути зроблено тільки приумови попереднього і рівноцінного відшкодування ». У ході судовогозасідання можливість і допустимість застосування ст. 35 Конституції доюридичним особам обговорювалися досить довго і дуже докладно. Аргументи накористь того, що дану норму слід поширювати на будь-якихвласників, можна викласти, доводячи за принципом від зворотного.
Конституція Російської Федерації не згадує поняття «юридична особа»спеціально і окремо від фізичних осіб. Якщо, керуючись цим,вважати, що права і свободи юридичних осіб не підлягають конституційноїзахисту, то доведеться припустити, що в правовому полі нашої державиіснують деякі сегменти, які не підпадають під конституційнерегулювання, а це буде порушувати вказівка Конституції РФ про те, що вонадіє на всій території РФ і є найвищим по юридичній силі актом
(ст. 4).
У цьому сенсі цілком зрозумілий висновок суду про те, що застосування до громадянбезспірного порядку стягнення належних платежів до бюджету порушувало бїх конституційні права. У тій же мірі це порушує права юридичнихосіб.

Конституційний Суд зробив висновок про те, що стягнення сумиприхованого податку та різних видів штрафів носить каральний характер іє покаранням за податкове правопорушення. При незгодіплатника податків з цим штрафом, а мова йде, по суті, про подвійнештраф, він не може стягуватися у безспірному порядку. Це положення,закріплене в постанові КС РФ, має величезну цінність.
Конституційний Суд цілком справедливо зазначив різну правову природусум, що стягуються з платника податків у випадках виявлення недоїмки.

Найчастіше ці суми становлять: а) недоїмки, тобто платіж, що підлягає сплаті платником податку; б) пеня, що нараховується на цю суму недоїмки за ставкою 0, 3% за кожен деньпрострочення; в) сума прихованого від оподаткування доходу, на основі якогорозраховується недоїмка; г) штраф у розмірі прихованого доходу.

Неважко помітити, що у випадку податкових правопорушень державав особі її органів застосовує кілька видів майнової відповідальностіза одне правопорушення. А якщо ще згадати, що, крім майновоївідповідальності юридичних осіб, мова може одночасно йти і проадміністративної або навіть кримінальної відповідальності фізичних осіб, тоскладу податкового правопорушення буде дуже складно конструювати іобгрунтовувати.

У цьому сенсі висновок про неконституційність безспірного стягненняштрафів та інших такого роду сум дуже цінний. По-перше, цим висновком можнаскористатися для оскарження конституційності стягнення інших штрафів ввипадку безспірного списання. По-друге, це положення єосновоположним для оцінки правової природи стягнення інших сум. Алеспочатку невелике обгрунтування зробленого висновку.

У податковому законодавстві передбачається безспірнестягнення як сум недоїмок, так і штрафів та інших фінансових санкцій. Прицьому законодавець не звернув уваги на різну правову природустягуються сум. Справа в тому, що недоїмка є сумою, яку зобов'язанийсплатити платник податків у силу сформованого правовідносини. Це як боргпідприємця або іншої особи, яка зобов'язана платити податки. Стягуються жштрафи та фінансові санкції - це вже не грошовий борг, а міра юридичноївідповідальності, що застосовується від імені держави. Відповідно до загальнихправилами і принципами господарського обороту, що розвиваютьконституційні норми про право на судовий захист і юридичну допомогу (ст.
46 і 48 Конституції Росії), для застосування заходів юридичноївідповідальності, тим більше що впливають на майнову сферу,необхідно аналізувати наявність підстав покладання відповідальності.
Такий аналіз може відбуватися тільки в процесі здійснення правосуддя,яке покликане встановити не тільки факт неплатежу, але й наявність іншихпідстав відповідальності: протиправної поведінки, заподіяного збитку,причинного зв'язку, вини платника податків. Саме на підставі аналізуцих обставин можна винести рішення про можливість покладаннявідповідальності та її обсязі.

У зв'язку з цим потребує обговорення близький до аналізованого висновок проконституційності стягнення пені як компенсації втрат державноїскарбниці в результаті недоотримання податкових сум. Важко зрозуміти і викластилогіку, в силу якої приймається до уваги тільки одну властивістьстягується, пені, її правова природа. Відомо, що терміном «пеня»позначається один з видів фінансової відповідальності, на що вказуютьпрактично всі фахівці з фінансового та податкового права. У цьомусенсі пеня за своєю правовою природою зовсім однакова з стягуютьсяштрафами та іншими заходами майнової відповідальності.

Зрозуміло, пеня, як і будь-яка інша міра майновоївідповідальності, виконує поряд з каральної і компенсує функцію.
Вона компенсує ті збитки у вигляді упущеної вигоди, що могло ботримати держава, якби податок було сплачено вчасно. Але держава некомерційне юридична особа і податки сплачуються не для здійсненняпідприємницької діяльності. Тому визнати пеню з правовоїрежиму, яка дорівнює сумі боргу, неможливо ні з яких позицій - ні з публічно -правових, ні з приватно-правових. У такого визнання є тількиекономічне обгрунтування, яке складається в тому, що реально стягуються сумив більшій своїй частині якраз і складаються з цієї пені, особливо якщонедоїмки виявляються і стягуються по віддалених періодів. Саме цимаргументом (вартістю безспірного стягнення) в більшій своїй частинікористувалися представники державних служб в ході судовогорозгляду. Та ще посилаючись при цьому на те, що податки - це ті доходидержави, які спрямовуються на виплату пенсій і допомог. На совістіавторів цих доводів залишається їх коректність, особливо якщо врахувати, що вжовтні 1996 року Державна Дума відхилила проект закону про звіт завикористання коштів державного бюджету в 1993 - 1994 роках. У ційзв'язку виникає цілком коректний питання: чи варто витрачати стільки сил назбір податків, які йдуть невідомо куди і за використання якихдержава не в силах відзвітувати? На це питання Конституційний Суд недав, та й не міг дати відповіді. Очевидно, платникам податків потрібно знайтивідповідь самим.

Оскарження дій (актів) податкових органів та їх посадових осіб про застосування заходів фінансової відповідальності.

Порядку оскарження рішень податкових інспекцій та їх посадових осібпро застосування заходів фінансової відповідальності є альтернативним:платник податків може звернутися за захистом своїх прав та інтересів увищестоящу податкову інспекцію (ст. 14 Закону Російської Федерації «Про
Державну податкову службу Російської Федерації ») або до суду. УВідповідно до ст. 14 названого Закону скарги підприємств будь-якоїорганізаційно-правової форми на дії посадових осіб державнихподаткових інспекцій подаються в ті державні податкові інспекції,яким вони безпосередньо підпорядковані. Скарги розглядаються і рішення заним приймаються не пізніше одного місяця з дня надходження скарги. Цірішення можуть бути оскаржені протягом одного місяця у вищідержавні податкові органи. У разі незгоди підприємства зрішенням керівництва Державної податкової служби Російської Федераціївона може бути оскаржена цим підприємством у Вищий Арбітражний Суд
Російської Федерації.

Фізичні особи можуть звертатися до суду відповідно до Закону
Російської Федерації «Про оскарження до суду дій і рішень, які порушуютьправа і свободи громадян »від 27 квітня 1993
Арбітражного суду підвідомчі справи з економічних спорах, вЗокрема:
1) про визнання акта податкової інспекції недійсним. Актом податковоїінспекції визнається акт рахункової перевірки в сукупності з рішеннямначальника державної податкової інспекції або його заступника прозастосування фінансових санкцій. Якщо таке рішення відсутня, суперечка непідлягає розгляду арбітражним судом. Рішення про застосування фінансовихсанкцій повинно мати письмову форму. Тому таким актом буде, наприклад,підпис на платіжній вимозі на безперечне списання грошових коштів;
2) про повернення з бюджету грошових коштів, списаних податковими інспекціямиу безспірному (безакцептному) порядку з порушенням вимог закону абоіншого нормативно-правового акта;
3) про визнання не підлягає виконанню виконавчого або іншогодокумента, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному)порядку (ст. 22 АПК РФ).

У випадках, коли це передбачено федеральним законом, необхіднодотримуватися спочатку претензійної порядок врегулювання спору.

Вимоги про визнання недійсними актів податкових інспекційможуть заявлятися в наступних випадках:
1) коли акт податкової інспекції вже складений, винесено рішення прозастосування фінансових санкцій, але грошові суми ще не стягнуті;
2) коли позивач хоче зменшити розмір державного мита на випадок,якщо йому відмовлять у задоволенні позовних вимог і, відповідно, вінїї втратить. При задоволенні такої вимоги арбітражний суд можеобмежитися визнанням акту податкової інспекції недійсним, арішення про повернення грошових коштів не виносити. При визнання актанедійсним податкова інспекція має повернути списані по ньомусуми, а також припинити стягнення, якщо частина сум ще не списана. Якщовона цього не робить, то підприємство має право знову звернутися до арбітражногосуду з вимогою про повернення грошових сум.

Вимоги про повернення грошових сум, списаних податковимиінспекціями в безспірному порядку, можуть заявлятися в наступних випадках:
1) коли податкова інспекція відмовляється повернути списані суми за вжевизнаному недійсним акту;
2) у разі списання грошових коштів по акту рахункової перевірки;
3) коли акту податкової інспекції взагалі немає (наприклад, при списаннісум, нарахованих в результаті камеральної перевірки). У даному випадкує тільки платіжну вимогу на безспірне списання коштів, якеактом державного чи іншого органу не є.

Практика показує, що встановлений порядок оскарженнянезаконних дій державних податкових органів часто не забезпечуєреального захисту прав і законних інтересів підприємств.

Арбітражний процесуальний кодекс Російської Федерації (ст. 22)називає серед категорій спорів, підвідомчих арбітражного суду, що суперечкипро повернення з бюджету грошових коштів, списаних у вигляді економічних
(фінансових) санкцій і на інших підставах державними податковимиінспекціями та іншими контролюючими органами у безспірному порядку зпорушенням вимог законодавства. Вибір і застосування відповідногоспособу захисту залежать від багатьох факторів, у тому числі від підходіварбітражних судів до вирішення спорів за участю податкових органів. У зв'язкуз цим арбітражно-судовою практикою вироблені наступні положення:

1. Оскарження дій посадових осіб податкових інспекцій зпринципом підпорядкованості не позбавляє підприємство права на захист своїхмайнових інтересів у судовому порядку.

2. Стягнення сум, отриманих підприємством у результаті вчиненнянестатутною угоди, а також будь-яких інших сум, які не є недоїмкою поподатку або фінансовою санкцією, не може проводитися податковимиінспекціями в безспірному порядку.

3. Платник податку не звільняється від відповідальності за порушенняподаткового законодавства і в тому випадку, якщо це порушення сталося зчерез недбалість, недосвідченість або лічильної помилки відповіднихпрацівників.

4. Повторним визнається порушення податкового законодавства,вчинене однією і тією ж особою протягом року після накладення стягнення за перше порушення. Відповідно до ст. 13 Закону «Про основиподаткової системи в Російській Федерації »з платника податків, повторнопорушив податкове законодавство, передбачений цією статтеюштраф стягується в подвійному розмірі.

5. Пеня за прострочення сплати обов'язкових платежів до бюджету нараховуєтьсятільки на суму недоїмки.

Названі способи захисту майнових прав підприємств віднезаконних дій державних податкових інспекцій, а саме:вимоги про повернення з бюджету незаконно списаних сум або про визнаннянедійсними актів про застосування до підприємства економічних
(фінансових) санкцій - можуть бути використані для захисту своїхмайнових прав від незаконних дій і інших контролюючих органів,яким надано право застосовувати до підприємств такі санкції,списуються у безспірному порядку.

Судовий нагляд за законністю адміністративного примусуявляє собою вид державного контролю. У літературі зкримінального і цивільного процесів в поняття «судовий нагляд»вкладається інший зміст. Щоб уникнути плутанини слід уточнити, що мовайде про судовий нагляд за адміністративною діяльністю. Його специфікаполягає в тму, що перевірка законності дій здійснюється органомправосуддя тільки в ході розгляду конкретних кримінальних і цивільнихсправ в особливому, процесуальному порядку. Суди перевіряють законність дійорганів управління тільки при розгляді цивільних справ за скаргами
(позовами) і при розгляді кримінальних справ. Суд не може провести перевіркуактів управління за своєю ініціативою. Відмінність судового нагляду відконтролю, здійснюваного органами управління, полягає і в тому, що судперевіряє законність акта управління, а суб'єкти адміністративної владиперевіряють і законність, і доцільність дії. Суб'єкти контролюнаділені широкими можливостями для реагування на порушення законності, асуд вправі тільки скасувати чи змінити незаконний акт, стягнути збиток,винести окрему ухвалу чи порушити кримінальну справу. Нагляд єрізновидом контролю, він полягає в перевірці тільки законності дій.
Нагляд - це контроль у вузькому розумінні, його можна розуміти як контроль зазаконністю.

Законом закріплено право громадянина звертатися до суду зі скаргою,якщо він вважає, що «неправомірними діями органу державногоуправління або посадової особи ущемлені його права ». До актів, що підлягаютьсудовому оскарженню, належать колегіальні і одноособові дії, врезультаті яких громадянин незаконно позбавлений можливості повністю абочастково здійснити, право, яке надане йому законом чи іншимнормативним актом; або на громадянина незаконно покладено будь-якаобов'язок.

Коло підстав звернення громадянина до суду встановлений доситьширокий, тому що використаний заборонний тип регулювання відносин.
Можна оскаржити до суду будь-які акти, за винятком тих, судова скарга наякі спеціальними нормами не допускається. Встановлено ряд матеріальних іпроцесуальних обмежень загального права на оскарження адміністративнихактів до суду. По-перше, скарга може бути подана лише на дії органівдержавного управління та посадових осіб. Отже, за загальнимправилом до суду не можна оскаржити акти громадських органів, а також і тихдержавних органів, які не є управлінськими. По-друге, всудовому порядку не розглядаються скарги на незаконність нормативнихприписів. По-третє, суд розглядає тільки суперечки про законністьуправлінських дій, але не про їхню доцільність. Як правило, органидержавного управління мають свободу розсуду, можливістювибрати з ряду законних найбільш доцільний гарант. Якщо, використовуючидіскредіціонние свої повноваження, суб'єкт не вийшов за межі закону, топідстави для звернення до суду немає.

Серед процесуальних обмежень насамперед потрібно назватиобов'язковість попереднього адміністративного оскарження
(адміністративну преюдиція). Скарга до суду може бути подана лише післятого, як акт управління був оскаржений вищестоящому в порядку підлеглостіоргану чи посадовій особі. Необхідна умова