ЗМІСТ:

Введеніе._____________________________________________________c. 4.
Розділ 1. Податкова політика та її теоретичні основи. ________c. 9.
§ 1.1. Концептуальні підходи побудови податкової політікі.___c. 9.
1.1.1. Поняття податку та економічна сутність оподаткування. _____________________________________________c. 9.
1.1.2. Опції налогов.__________________________________ c. 12.
1.1.3. Принципи податків. ________________________________c. 15.
§ 1.2. Сутність, цілі та принципи податкової політики. __________c. 18.
ГОЛОВА 2.Налоговая політика ПМР на сучасному етапі. Шляхи її вдосконалення. __________________________________________c. 22.
§ 2.1. Характерні особливості чинної податкової політики. Існуючі проблеми. ____________________________________c. 22.
§ 2.2. Об'єктивні передумови реформування податкової політики і основні напрямки реформи. ____________________________c. 33.
§ 2.3. Реформування структури податкової системи "еволюційним шляхом". ______________________________________________________c. 40.
2.3.1. Податок на прибуток. _________________________________c. 40.
2.3.2. Прибутковий податок. _________________________________c. 46.
2.3.3. Податок на додану вартість. ____________________c. 48.
2.3.4. Акцизи. ___________________________________________c. 50.
2.3.5. Земельний податок. Податок на майно юридичних осіб. Податок на майно фізичних осіб. __________________________c. 52.
2.3.6. Податки, пов'язані з ЗЕД. Митні збори. ____c. 54.
2.3.7. Перспективні податки. ____________________________c. 57.
§ 2.4. Реформування місцевих податкових систем. ______________c. 61.
§ 2.5. Реформування податкового адміністрування. __________c. 62.
§ 2.6. Правові засади реформування. Податковий кодекс. _____c. 67.
Висновок. ______________________________________________c. 70.
Список використаної літератури. ________________________c. 74.
Додаток. ______________________________________________c. 80.


ВСТУП.
Проблема економічного зростання - центральний пункт економічної теорії і практики. Саме з ним зв'язуються показники розвитку виробництва і його ефективності, можливості підвищення матеріального рівня і якості життя населення, і тим самим усього суспільства і держави в цілому.
Практична діяльність урядів по здійсненню економічної політики, в кінцевому рахунку, також спрямована на її вирішення. Бюджетно-податкова політика є ключовою ланкою економічної політики держави і являє собою інструмент регламентування макроекономічних пропорцій, визначених спроможністю республіки по збору доходів і ефективним управлінням витратами. В умовах ринкової економіки будь-яка держава широко використовує податкову політику в якості визначеного регулятора впливу на негативні явища ринку.
Так, податкам приділяється важливе місце серед економічних важелів, за допомогою яких держава впливає на ринкову економіку. Застосування податків є одним з економічних методів керування і забезпечення взаємозв'язку загальнодержавних інтересів із комерційними інтересами підприємців, підприємств незалежно від відомчої підпорядкованості, форм власності та організаційно-правової форми підприємства. За допомогою податків визначаються взаємовідносини платників податків з бюджетами всіх рівнів а також з банками, вищестоящими організаціями та іншими суб'єктами податкових відносин.
При переході до ринкових відносин істотно змінюється роль податкової політики в регулюванні суспільного виробництва і розподілу національного доходу: зростає роль і значення податків як регулятора ринкової економіки в заохоченні і розвитку пріоритетних галузей народного господарства, наукомістких виробництв а також у ліквідації збиткових підприємств. Разом з тим, формування податкової політики в ПМР ускладнюється наслідками командно-адміністративної системи управління придністровської економіки, недостатністю досвіду у використанні податкової системи для розвитку народного господарства.
У той же час, податкова система здатна деякою мірою до саморегуляції - автоматичне збільшення податкових надходжень, скорочення державних витрат у період підйому, і навпаки, зменшення податкових надходжень і збільшення державних витрат у період спаду за рахунок існування стабілізаторів.
Розглянемо наступну ситуацію. Для ослаблення виробничого бума необхідний бюджетний надлишок, тобто перевищення прибуткової частини державного бюджету над видатковою. З іншого боку, щоб подолати спад, бажаний дефіцитний бюджет. Існують два шляхи для досягнення поставлених цілей, один із яких досягається за допомогою регулювання податкових надходжень. Так у першому випадку вихід у збільшенні податків, у другому ж, навпаки, в їх зниження.
Отже, припустимо, що в країні спостерігається незначний спад виробництва, а уряд ще не встигло прийняти відповідні заходи. Тоді скорочення доходів громадян, а також господарюючих суб'єктів незмінно призведе до зниження податкових надходжень, однак те, що потрібно для стабілізації економіки. Таким чином, правильно функціонуюча податкова система в стані автоматично регулювати економіку. Дійсно, при підйомі зі збільшенням доходів громадян також зростуть і податки.
Крім податкового існує ще ряд вбудованих стабілізаторів, що у своїй сукупності врівноважують економічну систему країни.
Однак, незважаючи на безумовно корисні спроможності податкової системи до стабілізації, регулювання економіки не можна здійснювати винятково за допомогою вбудованих стабілізаторів, проведення дискреційною політики видається необхідним (під дискреційною політикою розуміється свідоме маніпулювання податками і урядовими витратами з метою зміни реального обсягу національного виробництва і зайнятості, контролем над інфляцією та прискоренням економічного зростання.
Таким чином, податкова політика, обумовлена економічною політикою і має свої власні принципи, може бути ефективним макроекономічним інструментом впливу не тільки на бюджетні процеси, але й на весь комплекс економічних проблем.
У той же час безсистемна, непродумана податкова політика, що переслідує лише фіскальні цілі, спроможна призвести держава до ситуації "податкової пастки", коли сплачувати податки буде вже не з чого, і тим самим до краху всієї фінансової системи держави.
У зв'язку з цим, мета даної роботи - розгляд податкових аспектів економічного зростання ПМР з точки зору як традиційних, так і нетрадиційних підходів, а також аналіз головних на поточний момент напрямів податкової політики. Центральне місце в роботі займають суто практичні питання податкової політики, які разом з тим впритул виходять на ті чи інші теоретичні положення.
Так, у першому розділі "Теоретичні основи побудови податкової політики" перш за все мною були розглянуті концептуальні підходи до побудови податкової політики, а саме: поняття податку та економічна сутність оподаткування, функції оподаткування, у розумному співвідношенні яких закладена ефективність застосовуваної податкової політики, і принципи, визначають роль податкової системи, і тим самим основоположні при розробці податкової політики.
Лише потім, на основі вищевикладеного, була розглянута сутність податкової політики, її цілі і завдання.
У другому розділі "Податкова політика на сучасному етапі. Шляхи її вдосконалення "була зроблена спроба розібратися в чинній податковій політиці, виділити її основні напрями і шляхи реформування. А саме:
§ 2.1. "Характерні особливості чинної податкової політики ПМР, існуючі проблеми" - була здійснена спроба розібратися в недоліках і нерозумному паритеті сьогоднішньої податкової політики: проблема непосильного податкового тягаря (надмірне податкове навантаження), приховування доходів і ухилення від сплати податків, недосконалість чинного податкового законодавства, а також історичні аспекти, що визначають національну специфіку, проблема легалізації "тіньової економіки", неотработанность механізму пільг, надмірних фінансових та штрафних санкцій, паритет прямих і непрямих податків, податків з юридичних і фізичних осіб.
§ 2.2. "Об'єктивні передумови реформування податкової політики і основні напрямки реформи". існуючі проблеми були розглянуті в іншому ракурсі, а саме з точки зору недоліків існуючої податкової системи. Були запропоновані два варіанти розвитку подій: перший - "еволюційний" - удосконалення діючої податкової системи (що докладніше було розглянуто в § 2.3. "Реформування структури податкової системи" еволюційним шляхом ""), другий - альтернативний - створення принципово нової податкової системи (він був торкнуться в § 2.3.7. "Перспективні податки").
Далі мною були розглянуті питання реформування місцевих податкових систем та вдосконалення Державної Податкової Служби (§ 2.4. "Реформування місцевих податкових систем", § 2.5. "Реформування податкового адміністратірованія"). Що, як я вважаю, у сукупності з вищезазначеним, буде сприяти більшій ефективності реалізації податкової політики.
А правове оформлення існуючих питань і можливих нововведень (§ 2.6. "Правові основи реформування. Податковий кодекс".) Повинне виключити низку існуючих проблем податкової політики і можливо створити принципово нову податкову систему.
У висновку запропоновані висновки за виконану роботу.
Від продуманої, послідовної і раціональної податкової політики значною мірою залежить добробут всього суспільства, багатство всієї держави.

Розділ 1. Теоретичні основи побудови
ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ.

§ 1.1. Концептуальні підходи до побудови податкової політики.

"По суті, питання про податки є питання про державу".
П'єр Жозеф Прудон (1809-1865 р.р.) [№ 13, с.74].

1.1.1. Поняття податку та економічна сутність оподаткування.

Виникнення оподатковування було викликано появою держави і державного апарату, які створили і використовували фіскальні механізми для фінансування своїх витрат. Однак податок - це в першу чергу найважливіша фінансово-економічна категорія.
Вартість усіх матеріальних благ, створених суспільством за певний період (звичайно за рік) і призначена для задоволення сукупних суспільних потреб в економіці, носить найменування сукупного (валового) суспільного продукту (СВП). У свою чергу, СВП у вартісній формі складається з вартості спожитих засобів виробництва (с), виплаченої заробітної плати (v) і прибули (m). Знову створена вартість (v + m) представляє національний доход (НД). У своєму русі СВП і НД проходять чотири стадії: виробництво, розподіл, обмін і споживання.
Проте об'єктивна необхідність мобілізації частини СВП для казни виникає тільки на стадії розподілу. Оскільки саме на цій стадії виявляється частка (пропорція) виробників і інших суб'єктів суспільства в СВП. Крім того, необхідно зазначити, що процеси первинного розподілу СВП здійснюються без участі держави, оскільки увесь виробничо-розподільний процес у принципі неможливо здійснити інакше, ніж відшкодовуючи вартість витрачених засобів виробництва (c), виплачуючи заробітну плату (v) і одержуючи прибуток (m) .
У той же час держава, що виникла як надбудовних форма управління суспільством на відповідній стадії розвитку цивілізації, об'єктивно зажадало матеріальної основи для свого існування, джерелом чого могла виступити тільки сфера матеріального виробництва. Саме з виникненням держави починається формування системи перерозподільних відносин, яка з розвитком товарно-грошових відносин виступила у грошовій (фінансовій) формі.
Основним методом перерозподілу СВП стало пряме вилучення державою визначеної частини СВП у свою користь для формування централізованих фінансових ресурсів (бюджету), що і складає фінансово-економічну сутність оподатковування. Це перерозподіл здійснюється з НД, що виступає єдиним джерелом податкових платежів незалежно від їхнього об'єкта.
Перерозподіл частини СВП на користь держави здійснюється між двома учасниками суспільного виробництва: від робітників (із "c") у формі прибуткового і інших податків, а від господарюючих суб'єктів (з "m") у формі ПДВ, податку на прибуток та ін [№ 13, с.74].
Характерною особливістю сучасного етапу є те, велика частка національного доходу формується в сфері обігу.
Тепер детальніше зупинимося на понятті "податок". Так, податки в реальному податковому механізмі - безповоротна, безеквівалентная і термінова форма примусового стягнення з платників податків відповідно до діючого податкового законодавства частини їхнього прибутку з метою задоволення суспільно необхідних потреб. Поряд із податками в структурі податкової системи в конкретному просторі і в часі певне місце займають мита і збори. Їх не слід ототожнювати з поняттям "податок", так: мито - це відповідна обов'язкова плата за вчинення державними та іншими органами юрисдикції дій в інтересах заявника; збір - платіж, що встановлюється в межах податкового законодавства органами місцевого самоврядування і зараховується до місцевого бюджету [№ 54 , c.74].
Податок як комплексне економіко-правове явище являє собою сукупність визначених взаємодіючих складових (елементів), кожне з яких має самостійне юридичне значення.
Виділення самостійних елементів, обумовлено особливою важливістю відносин, які зачіпають матеріальні інтереси платників податків.
Першим елементом податку виступає податково-правова форма, тобто загальне правило поводження в податковій сфері, встановлене у визначеному порядку і санкціоноване компетентним державним органом. Саме податкова норма регулює виникнення і реалізацію податкових зобов'язань. Без податкової норми обов'язок сплачувати податок не може вважатися "законно встановленої" і не тягне для учасників податкової сфери ніяких наслідків.
Об'єкт оподаткування - це юридичний факт або сукупність юридичних фактів (юридичний склад), з яким пов'язане виникнення обов'язку платника податків сплатити податок, іншими словами, це - предмет, на який падає податок: прибуток, земля, майно, капітал тощо.
Для встановлення бази оподаткування, необхідно знати масштаб оподаткування - це одиниця, що кладеться в основу виміру податку (наприклад, у земельному податку - площа), тобто визначена законом фізична характеристика або параметр виміру об'єкта оподаткування.
У той же час, одиниця оподаткування - частина об'єкта оподаткування, прийнята за основу при численні конкретної податкової суми (у сучасному трактуванні це оподатковуваний база).
Платник - особа або господарство, які виконують покладені на нього податкові зобов'язання в силу володіння їм об'єктом оподатковування.
Норма оподатковування - частка доходу, що стягується через податки з оподатковуваних об'єктів.
Податкова ставка - розмір податку з одиниці оподаткування.
При обчисленні податку, що підлягає внеску до бюджету, необхідно враховувати податкові пільги - зменшення податкового тягаря аж до нульового. Податкова санкція - збільшення податкового тягаря при встановленні факту порушення податкового законодавства.
Законом може встановлюватися і термін сплати податку, на протязі якого платник податків зобов'язаний фактично внести податок до бюджету.
Для упорядкування процедури внесення податку в бюджет установлюється порядок сплати податку, що представляє собою нормативно встановлені засоби і процедури внесення податку до бюджету.
Одержувачем податку є бюджет або позабюджетний фонд. [№ 13, с. 74].

1.1.2. Функції податків.
Податки як вартісна категорія мають свої відмітні ознаки і функції, які виявляють їх соціально-економічну сутність та призначення. Так, функція податку - це прояв його сутності в дії, спосіб вираження його властивостей, показує яким чином реалізується суспільне призначення даної економічної категорії, як інструмента вартісного розподілу і перерозподілу доходів [№ 22, с.74]. У зв'язку з цим можна відзначити що, незважаючи на все різноманіття думок, розвиток податкової сис?? прийоми історично визначило три основних функції: фіскальну, контрольну і розподільчу. Які взаємозалежні і взаємозалежні, оскільки жодна з них не може розвиватися на шкоду іншій.
При цьому основна функція податків - фіскальна по забезпеченню наповнюваності скарбниці (від латинського слова fiscus - державна скарбниця).
Фіскальна функція - основна, характерна споконвічно для всіх держав. З її допомогою утворюються державні грошові фонди, тобто матеріальні умови для функціонування держави. Саме ця функція забезпечує реальну можливість перерозподілу частини вартості національного доходу на користь найменш забезпечених соціальних прошарків суспільства.
Держава, встановлюючи податки, прагне насамперед забезпечити собі необхідну матеріальну базу для здійснення покладених на нього завдань. Так, у період становлення буржуазного суспільства податки в основному мали фіскальну функцію. Однак світовий досвід свідчить про те, що функції податків змінюються в міру розвитку держави.
Інша функція податків, як економічної категорії, полягає в тому, що з'являється можливість кількісного відображення податкових надходжень і їхнього зіставлення з потребами держави у фінансових ресурсах. Завдяки контрольній функції оцінюється ефективність податкового механізму, забезпечується контроль за рухом фінансових ресурсів, виявляється необхідність внесення змін у податкову систему і бюджетну політику. Контрольна функція податково-фінансових відносин виявляється лише в умовах дії розподільної функції. Таким чином, обидві функції в органічній єдності визначають ефективність податково-фінансових відносин і бюджетної політики.
Розподільна функція податків володіє поруч властивостей, що характеризують багатогранність її ролі у відтворювальному процесі. Це перш за все те, що споконвічно розподільна функція податків носила чисто фіскальний характер. Але з тих пір як держава вважало за необхідне брати активну участь в організації господарського життя в країні, у функції з'явилася регулює властивість, що здійснюється через податковий механізм.
Стимулююча підфункції податків реалізується через системи пільг, винятків, преференцій (переваг), ув'язаних льготообразующімі ознаками об'єкта оподаткування. Вона проявляється в зміні об'єктів обкладання, зменшенні оподатковуваної бази, зниженні податкової ставки й ін так, Законом ПМР "Про основи податкової системи в ПМР" передбачені наступні види пільг:
* Неоподатковуваний мінімум об'єкта податку;
* Вилучення з обкладення визначених елементів об'єкта податку;
* Звільнення від сплати податків окремих категорій платників;
* Зниження податкових ставок;
* Цільові податкові пільги, включаючи податкові кредити;
* Інші податкові пільги.
Преференції встановлені у вигляді інвестиційного податкового кредиту і цільової податкової пільги для фінансування інвестиційних та інноваційних витрат. Податковий кредит, як і будь-який кредит, надається на умовах зворотності і платності, оформляється договором між підприємством і відповідним податковим органом.
Підфункції відтворювального призначення несуть у собі платежі за користування природними ресурсами, податки, що стягуються у дорожні фонди, на відтворення мінерально-сировинної бази. Ці податки мають чітку галузеву приналежність, диференційовані по джерелах оподаткування [№ 54, с.74].

1.1.3. Принципи оподаткування.
Принципи (від латинського principium - основа, першооснова) - це основні і керівні ідеї, ведучі положення, що визначають початку чого-небудь. Стосовно до оподатковування принципами варто вважати базові ідеї і положення, що існують у податковій сфері.
Однак, з огляду на багатоаспектність змісту податків, їх комплексний характер і неоднозначну природу, необхідно відзначити, що кожній сфері податкових відносин відповідає своя система принципів.
Так, можна умовно виділити три такі системи:
* Економічні принципи оподаткування;
* Юридичні принципи оподатковування (принципи податкового права);
* Організаційні принципи податкової системи.
Крім того, в рамках кожної із зазначених систем необхідно виділяти як загальні принципи оподаткування, притаманні всій системі оподатковування в цілому, так і приватні принципи оподаткування, які відповідають тільки деяким розділам і положенням оподатковування, наприклад, принципи застосування відповідальності за порушення податкового законодавства, принципи обчислення і сплати податку на прибуток, принципи стягування податків із нерезидентів і так далі.
Економічні принципи оподатковування являють собою сутнісні, базисні положення, що стосуються доцільності й оцінки податків як економічного явища. Вперше вони були сформульовані в 1776 році Адамом Смітом у роботі "Дослідження про природу і причини багатства народів". Адам Сміт виділив 5 принципів оподатковування, названих пізніше "Декларацією прав платника":
1) принцип господарської незалежності і свободи платника податків, засновані на праві приватної власності; як вважав А. Сміт, всі інші принципи займають підлегле даному принципу положення;
2) принцип справедливості, що полягає в рівній обов'язки громадян платити податки пропорційно до своїх доходів: "... відповідно їх доходу, яким вони користуються під заступництвом і захистом держави; "
3) принцип визначеності, з якого випливає, що сума, спосіб, час платежу повинні бути заздалегідь відомі платнику податків;
4) принцип зручності, відповідно до якого податок має стягуватися у такий час і в такий спосіб, що представляють найбільші зручності для платника;
5) принцип економії, відповідно до якого витрати щодо стягування податків повинні бути менше, ніж самі податкові надходження;
Принципи, запропоновані А. Смітом, зберегли свою актуальність і понині. Однак, за більш ніж 200-літній розвиток суспільства система принципів А. Сміта зазнала певних змін. Видається, що в даний час реально втілені на практиці чотири наступних економічних принципи оподатковування:
1. принцип справедливості;
2. принцип пропорційності;
3. принцип максимального врахування інтересів і можливостей платників податків;
4. принцип економічності (ефективності).
Принцип пропорційності полягає в співвідношенні наповнюваності бюджету і несприятливих для платника податків наслідків оподатковування. Сутність інших принципів відповідає сутності однойменних принципів, запропонованих А. Смітом.
Під правовими принципами розуміються керівні положення права, вихідні напрямки, його основні засади, що визначають суть усієї системи, галузі або інституту права [№ 13, с.74].
Правові принципи організації системи оподаткування, що використовуються в міжнародній практиці, можна сформулювати наступним чином:
1. Юридична рівність перед законом всіх господарюючих суб'єктів і громадян. Податковий нейтралітет.
2. Податкові преференції підлягають обов'язковому затвердженню в законі.
3. Гарантування стабільності і послідовності податкової політики.
4. Податкова прозорість (компанія не може приховувати прибутки акціонерів і служити їм податковим притулком).
5. Заборона зворотної сили податкового закону (дія податків у часі).
6. Функціонування інституту відповідальності грунтується на презумпції винності платника податків за умови гнучкого податкового впливу на порушників податкових законів.
7. Орієнтація переважно на прогресивні форми оподаткування.
8. Антідіскреціонность рішень податкових адміністрацій.
9. Відповідність розподіляються податкових надходжень по ланках бюджетної системи з величиною витрат, щорічно затверджується поточним фінансовим законодавством.
10. Пріоритет фінансових суспільно необхідних цілей [№ 54, с.74].
До організаційних принципів податкової системи відносяться положення, відповідно до яких здійснюється її побудова і структурна взаємодія:
1. принцип єдності;
2. принцип рухливості;
3. принцип стабільності;
4. принцип множинності податків;
5. принцип вичерпного переліку податків. [№ 13, с.74]

§ 1.2. Сутність цілі та принципи податкової політики.
Податкова політика являє собою комплекс заходів в області податкового регулювання здійснюваних державою. Чи є ключовою ланкою економічної політики і являє собою інструмент регламентування макроекономічних пропорцій.
Як, специфічна область людської діяльності, податкова політика відноситься до категорії надбудови. Між нею та економічним базисом суспільства існує тісний взаємозв'язок. З одного боку, податкова політика породжується економічними відносинами, суспільство не вільне у виробленні і проведенні політики, остання обумовлена економікою. З іншого боку, виникаючи і розвиваючись на основі економічного базису, податкова політика, як складова частина фінансової політики, володіє певною самостійністю: у неї специфічні закони і логіка розвитку. У силу цього вона може чинити зворотний вплив на економіку, стан фінансів. Цей вплив може бути по-різному: в одних випадках за допомогою проведення політичних заходів створюються сприятливі умови для розвитку економіки, в інших - воно гальмується.
Науковий підхід до вироблення податкової політики припускає її відповідність закономірностям суспільного розвитку, постійний облік висновків фінансової теорії. Порушення цієї вимоги призводить до великих втрат у народному господарстві. Вся історія нашої держави підтверджує це.
Формування податкової політики і створення податкової системи відбувається одночасно з розвитком паралельних блоків реформи - змінами у системі власності, ціноутворення, реформування банківської сфери, грошово-кредитної політики і т.п. Тому в будь-який конкретний часовий проміжок кожен наступний крок на шляху створення системи оподаткування багато в чому визначається прийняттям конкретних рішень по інших напрямках реформи.
При цьому на вибір конкретного варіанта рішення в області податкової політики впливають наступні фактори: загальна економічна ситуація в країні, що характеризується темпами росту (падіння) виробництва; рівень інфляції; кредитно-грошова політика держави; відповідність між сферою виробництва, що знаходиться під державним контролем, і приватизованим сектором.
Розробляючи податкову політику, мабуть корисно звернутися до досвіду країн з розвинутою ринковою економікою. У теорії і практики податкового регулювання розвинутих країн Заходу податкова політика в післявоєнні роки будувалася відповідно до кейнсіанської концепції функціональних фінансів. Відповідно до цієї концепції величина витрат і норма оподаткування підпорядковані потребам регулювання сукупного суспільного попиту, який повинен утримуватися на рівні, що забезпечує повне використання трудових ресурсів і капіталу при збереженні стабільності цін (при цьому бюджетна рівновага приноситься в жертву рівновазі економічній). Починаючи ж з 80-х років, у зв'язку зі зниженням частки державного сектора в економіці розвинутих країн і зменшенням економічної ролі держави (скороченням її прямого втручання в економіку в основному через зниження державних видатків) податкова політика поряд з виконанням регулюючих функцій стала засобом забезпечення бездефіцитності бюджету . В умовах розвинутої економіки ця мета досягається за допомогою не посилення податкового тягаря, що лягає на виробників і фізичних осіб, а розширення податкової бази і скорочення державних видатків на тлі широкомасштабного і цілеспрямованого зниження податків.
Перехід придністровської економіки на ринкові засади передбачає формування принципово іншої, ніж це було в умовах адміністративно - командної системи, податкової політики. Це, однак, зовсім не означає необхідності механічного запозичення її західних моделей, ефективних тільки в умовах розвинутого ринку. Ближче до нас россійская модель, але, знову ж таки, необхідно враховувати придністровську специфіку. Теоретична база і значний практичний досвід країн Заходу в галузі побудови і використання податкових систем повинні бути переосмислені і адаптовані до наших умов. Причому з врахуванням як сьогоднішнього рівня розвитку і кризового стану економіки, так і тих завдань, які треба вирішувати, і в чималому ступені за допомогою податкової політики.
Якщо конкретизувати цілі адекватною для ПМР податкової політики, то перш за все необхідно відзначити, що головна мета податкової політики полягає не в наповненні казни будь-яку ціну, а полягає у стимулюванні підприємницької та інвестиційної діяльності.
Надмірний податковий прес призводить лише до ще більшого спаду виробництва, відходу від сплати податків і розквіту "тіньової економіки". Оптимальний рівень податкового вилучення припускає таке сукупне тягар на юридичних і фізичних осіб, при якому податки не роблять пригноблюючого впливу на підприємницьку та інвестиційну діяльність, а також на життєвий рівень населення, одночасно забезпечуючи в необхідному обсязі надходження до бюджету. При цьому бюджетні обмеження повинні бути, з одного боку досить жорсткими і універсальними, щоб не допустити підтримки (за допомогою зайвої диференціації) неконкурентне здатних підприємств і галузей, що закріплює існуючу нераціональну структуру виробництва. З іншого боку, необхідно використовувати податкові методи як важіль, який впливає на економічну поведінку суб'єктів господарювання та стимулюючого їх виробничу та інвестиційну діяльність.
Таким чином, в основі формування податкової політики лежать дві взаємно увезення методологічні посилки:
* Використання податкових платежів для формування доходної частини бюджетів різних рівнів і вирішення фіскальних завдань держави;
* Використання податкового інструменту в якості непрямого методу регулювання економічної діяльності.

Практична діяльність щодо здійснення даних задач, в кінцевому рахунку, спрямована на вирішення основної проблеми країни - забезпечення економічного росту.

Розділ 2. ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА ПМР НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ. ШЛЯХИ її вдосконалення.

§ 2.1. Характерні особливості чинної податкової політики.
Існуючі проблеми.

З часу появи податків проблема сполучення інтересів держави і прав платника податків стоїть на першому місці "Між цими двома кордонами оподаткування - потребами держави та майнової здатністю громадян і обертаються всі податкові питання"
Н. Н. Янжула. [№ 55, с.74]
"... Держава, володіючи правом відчужувати на свою користь за допомогою податків певну частку майна приватних осіб, має керуватися у своїй податковій політиці певними естетичними та економічними засадами, інакше, обтяжуючи населення несправедливими і непосильними поборами, воно підривало б самий сенс і розумне підставу свого існування ".
C. Ю. Вітте. [№ 20, с.74]

Основним фінансовим ресурсом держави є податки: ефективне управління якими можна вважати основою державного управління загалом. І якщо визнати, що держава існує для забезпечення добробуту її громадян, то державна влада може вибрати одну з двох стратегічних ліній: або стягувати високі податки і приймати на себе високу відповідальність за добробут її громадян, або стягувати низькі податки, маючи на увазі, що громадяни самі повинні піклуватися про свій добробут, не сподіваючись на підтримку держави. Різні держави по різному будують свою фінансову систему.
Так одні вважають за можливе вилучати у вигляді податків (включаючи всі види податків і обов'язкових платежів, у тому числі і внески по соцстраху) до 50% всіх доходів суспільства виходячи з концепції більш високої ефективності застосування фінансових коштів під контролем державних структур, ніж у руках приватних осіб . Інші не поділяють цієї віриі обмежують свої податкові апетити всього лише 25-30%% від ВВП.
Серед перших в основному багаті країни, з рівнем середньодушових валових доходів 25-30 тис. дол. і податкові вилучення становлять у них досить значні суми: в Данії-17 тис. дол. на душу населення (частка податків у ВВП-51%), у Швейцарії-близько 15 тис. дол. на душу населення (частка податків у ВВП-33%), в Норвегії-14 тис. дол. на душу населення (частка податків у ВВП-42%), у Німеччині, Франції, Бельгії, Фінляндії - у діапазоні 11-12 тис. дол. на душу населення (частка податків у ВВП відповідно-40%, 45%, 46.5%, 47%).
У країнах, що займають останні місця за рівнем середніх доходів на душу, розміри податкових вилучень утримуються на істотно більш низькому рівні: у Південній Кореї-лише 2,5 тис. дол. припадає на душу населення (частка податків у ВВП-22%), в Туреччині-приблизно 600 дол. на душу населення (частка податків у ВВП-22%), в Мексиці-менш 500 дол. (частка податків у ВВП-16%) [№ 28, с.74].
ПМР за рівнем середніх доходів на душу потрапляє в останню категорію, але за рівнем податкових вилучень тягнеться за високорозвинутими країнами. При цьому, питома вага доходів до ВВП з року в рік зростає. Так, у 1997 році доходи республіканського бюджету складали 15,5% до ВВП, у 1998 році-23,6% до ВВП, у 1999 році-31,9%, де частка податків відповідно 14,5%, 19.8%, 24.3% . Це пояснюється високим рівнем податкового навантаження на суб'єктів господарювання (Додаток № 8), а також скороченням рівня виробництва і, як наслідок, падінням обсягів ВВП-у 1,6 рази в порівнянні до 1997 року.
ТАБЛИЦЯ № 1.
Рік ВВП (млн.у.д.е.) Частка
Податків до ВВП,% Спец. бюдж. фондів до ВВП,% Залучені кошти до ВВП,% Всього до ВВП,%
1997 447.6 14.5 0.98 15.5
1998 331.6 19.8 3.8 23.6
1999 281.0 24.3 3.6 4 31.9
 Фактично податкове навантаження республіканського бюджету на одного працюючого в середньому по республіці в 1999 році склала 362,4 у.д.е. (проти 212,6 у.д.е. в 1996 році, 328,2 у.д.е. в 1997 році, 425,9 у.д.е. в 1998 році) (Додаток № 8). При низькій чисельності працюючих у загальній чисельності населення (28,3%) співвідношення податкового навантаження до доходу одного працюючого склало 3,5. Для порівняння: даний показник у РФ по 1998 року дорівнює 2,54, в РМ-3, 57 (Додаток № 7).
Таким чином, здійснювана Урядом ПМР податкова політика характеризується прагненням насамперед за рахунок посилення податкового тягаря підприємств і населення вирішити проблему наповнення бюджету. Однак, такі заходи можуть принести успіх тільки в дуже обмеженому тимчасовому проміжку (і лише в умовах розвиненого ринку). У цілому ж подібна спрямованість податкової стратегії представляється неперспективною. У цих умовах високий рівень оподаткування неминуче викликає в підприємців прагнення перекласти вагу податкового тягаря на кінцевого споживача, включивши всю суму податків у ціну товару. У результаті ціна виробника (яка включає в себе його витрати, податки і мінімальний прибуток, що залишилася після сплати податків) нерідко перевищує ту, яку готовий заплатити за його продукцію покупець. Зниження ж продажної ціни ставить виробника на банкрутства. У результаті ми маємо падіння виробництва, повно