ЗМІСТ
Введення ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 4
Глава 1. Теоретичні аспекти оподаткування ... ... ... ... ... ... ... .. 7
1.1 Історія поняття «податок» ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 7
1.2 Види податків ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 9
1.3 Якісні переваги податків ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 13
Глава 2. Основні принципи побудови податкової системи в країнах з розвиненою ринковою економікою ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 16
2.1 Оподаткування в США ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 16
2.2 Оподаткування в країнах ЄС ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 21
Глава 3. Податкова система РФ та шляхи її реформування ... ... ... .. 33
3.1 Правове регулювання ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 33
3.2 Нестабільність податкової системи ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 40
3.3 Показники діяльності податкових органів ... ... ... ... ... ... ... ... 46
3.4 Реформування податкової системи ... .. ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 66
3.4.1 Принципові пропозиції МНС РФ ... ... ... ... ... ... ... ... ... 71
3.4.2 Посилення контролю ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 73
Висновок ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 79
Список Літератури ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 83

Введення

Праці Ф. Кене, А. Сміта, Д. Рікардо поклали початок формуванню класичної теорії оподаткування, що проголосила фундаментальні принципи оподаткування, реалізуючи які національні податкові системи здатні рухатися до оптимального варіанту.
Обгрунтування податків як одного з відтворювальних факторів міститься в роботах зарубіжних і російських економістів початку XVIII ст. Е. Сакса, ж.б. Сея та ін Пізніше цю ідею в Росії розвинули відомі налоговеди Н.І. Тургенєв, І.Х. Озеров, І.І. Янжула та ін
Будь-якій державі для виконання своїх функцій необхідні фонди грошових коштів. Джерелом цих фінансових ресурсів можуть бути тільки кошти, які уряд збирає зі своїх "підданих" у вигляді фізичних і юридичних осіб.
Скільки століть існує держава, стільки ж існують і податки і стільки ж економічна теорія шукає принципи оптимального оподаткування.
Підсумовуючи все вище сказане, не залишається сумнівів в інтересі даної теми і безумовної корисності цих даних для майбутніх спеціалістів у податковій сфері.
У своїй дипломній роботі я зробив спробу розібратися в чинній податковій системі Росії, виділити її основні протиріччя та шляхи її реформування. З метою більш детального розуміння перспектив реформування податкової системи були розглянуті податкові системи зарубіжних країн.
На Заході податкові питання давно вже займають почесне місце у фінансовому плануванні підприємств. В умовах високих податкових ставок неправильний або недостатній облік податкового фактора може призвести до досить несприятливих наслідків або навіть викликати банкрутство підприємства. З іншого боку, правильне використання передбачених податковим законодавством пільг і знижок може забезпечити не тільки збереження і отриманих фінансових накопичень, а й можливості фінансування розширення діяльності, нових інвестицій за рахунок економії на податках або навіть за рахунок повернення податкових платежів з казни.
Але при податковому плануванні не слід орієнтуватися тільки на розміри податкових ставок. Навпаки, розміри податкових ставок з точки зору оподаткування податкової діяльності мають другорядне значення. Інакше важко було б зрозуміти, чому в умовах повної свободи руху капіталів компанії продовжують діяти в країнах з рівнем корпораціонного податку в 4% -50% і не перебираються в "податкові гавані", де ставки цього податку 2-5% або він зовсім не застосовується .
Насправді і в країнах з нормальними (не зниженими) ставками податків компанії з добре поставленим податковим урядом платять податки за ефективною податковою ставкою не більше 20-25%. А ці ставки вже можна порівняти з рівнем оподаткування в країнах - "податкових гаванях". Тому вибір між країнами з нормальними податковими ставками і "податковими гаванями" далеко не завжди зумовлений на користь останніх; в багатьох ситуаціях і ті й інші грають на рівних.
Метою даної роботи є розкриття впливу тієї чи іншої системи оподаткування на стан економіки. Завдання, які сприяють досягненню даної мети, полягають у розгляді сутності, видів та функції податків, розкриття податкової системи і виявлення альтернативних напрямків розвитку Російської податкової системи через порівняльний аналіз податкової системи, що діє в Росії в даний час, з податковими системами інших країн. Об'єктом дослідження в роботі виступає податкова система. А предметом у цій роботі є взаємозв'язок податкової системи з функціонуванням економіки народного господарства в рамках концепції ділового циклу.


Глава 1. Теоретичні аспекти оподаткування
1.1 Історія поняття податок

Поняття "податок" сягає своїм корінням у глибину віків. У ньому укладений не тільки економічний, а й філософський зміст.
Податок - елемент суспільного буття. Перші згадки про податок можна знайти в філософських трактатах античних мислителів. На зорі людської цивілізації філософи трактували податок як суспільно необхідне і корисне явище, незважаючи на те, що відомі їм податкові форми були варварськими: військові трофеї, використання праці рабів, жертвопринесення і ін У міру суспільного розвитку податкові форми поступово змінювалися, наближаючись до їх сучасному змістом. Незмінним залишався глибинний зміст поняття "податок" - опосередковувати процес усуспільнення необхідної для суспільства частині індивідуальних доходів (багатств) (у сучасному розумінні це процес перерозподілу доходів через державну скарбницю).
Податкові форми взаємовідносин суспільства з державою носили різні назви. Німецькі вчені розглядали податки як підтримку, що надається державі її громадянами (staure - підтримка). В Англії податок до цих пір носить назву duty - борг (зобов'язання). Законодавство США визначає податок як "tax" (такса). Закон про оподаткування у Франції податкові відносини визначає як import (обов'язковий платіж). Примусовий характер податкової форми в російській практиці підкреслював термін "подати" (примусовий платіж).
Не заглиблюючись у генезис оподаткування можна виділити головні рубежі переходу податкових відносин з одного якісного стану в інший.
Аж до розколу світової спільноти на дві протиборчі податкові системи погляди вчених на податки шикувалися в логічну систему, відображаючи прогрес економіки і політики.
Праці Ф. Кене, А. Сміта, Д. Рікардо поклали початок класичній теорії оподаткування, реалізуючи які національні податкові системи здатні рухатися до оптимального варіанту. Це був неймовірний прогрес наукової думки, набагато випередив практику не тільки тих років, а й сучасний її стан. Цей період прийнято вважати початком розвитку справжньої науки про оподаткування як про економічну та правової категорії, що втілює своє об'єктивне зміст на практиці в конкретних формах.
Незважаючи на те, що їх податкові теорії мали суто прикладний характер, тобто вони обмежувалися вивченням способів мобілізації фінансових ресурсів для утримання держави, у них були враховані закономірності розвитку товарно-грошових відносин і міжнародні тенденції формування основ грошового господарювання. Аж до податкової реформи 1930 рекомендації цих російських учених використовувалися з вироблення заходів щодо зміцнення фінансового господарства країни.
В історії розвитку податкової науки визначальну роль відіграли два наукові течії: марксизм і неокласицизм, що увібрав ідеї А. Сміта і Д. Рікардо про податки. Класовий характер марксистського вчення про державу, природу вартості, сенс і цілі розподілу і був покладений в основу реформування виробничих відносин в СРСР. Радянський Союз, приступив до побудови соціалізму, відійшов від магістрального шляху податкових перетворень, за яким пішли США, Великобританія, Франція, Японія. Їх податкові системи будувалися відповідно до ідей А. Маршалла, Д.С. Мілля, Е. Селегмана та ін Радянські вчені М.М. Агарков, А.В. Бачурін, Г.Л. Рабінович та інші намагалися довести переваги відбуваються ідеологічних перетворень у системі виробничих відносин, трансформуючи їх економічний зміст у непритаманні їм адміністративні, ідеологічні форми.

1.2 Види податків.

Податки поділяються на різноманітні групи за багатьма ознаками. Вони класифікуються:
* Прямі і непрямі (по характеру податкового вилучення);
* Федеральні, регіональні, місцеві (по рівнях управління);
* Податки з юридичних і фізичних осіб (по суб'єктах оподаткування);
* Пропорційний, прогресивний і регресивний (в залежності, яку частку доходу платить платник податків з високим доходом);
* По цільовому призначенню податку (загальні, спеціальні).
Залежно від використання податки бувають загальні і специфічні (чи цільові). Загальні податки використовуються на фінансування видатків державного та місцевих бюджетів без закріплення за яким-небудь певним видом витрат.
Спеціальні податки мають цільове призначення (відрахування на соціальні потреби, відрахування в дорожні фонди, транспортний податок і т.д.).

Рис.1 Прогресивний, пропорційний і регресивний податки.
  Прогресивний податок

Пропорційний податок

Y

Регресивний податок

T - процентна частка доходу, виплачена у вигляді податків
Y - дохід
Податок називається пропорційним, прогресивним, або регресивним в залежності від того, яку частку доходу платить платник податків з високим доходом.
Податок вважається: прогресивним, якщо зі збільшенням доходу частка податку в загальному, доході зростає; пропорційним, якщо сума податку являє собою постійну частку доходу; і регресивним, якщо тягар податку щодо важче для сімей з низькими доходами, ніж для багатих сімей.
Регресивний податок характеризується справлянням більш високого відсотка з низьких доходів і меншого відсотка з високих доходів. Це такий податок, який зростає повільніше, ніж дохід.
Пропорційний податок, забирає однакову частину від будь-якого доходу (єдина ставка для доходів будь-якої величини).
Склад податків вітчизняної податкової системи можна класифікувати, об'єднавши групи податків за такими ознаками:
* Об'єкт оподаткування,
* Особливості ставки,
* Повнота прав відповідних бюджетів у використанні надходять податкових сум
* Та інші.
Існуючі податки в залежності від підходів до їхньої класифікації можна підрозділити на кілька видів: республіканські (загальнодержавні); прямі і непрямі; самостійні і додаткові; постійні (звичайні) податки і надзвичайні (тимчасові); основні і додаткові податки; податки на юридичні та фізичні особи і т.д. При цьому сказати, що сама широка класифікація по методу встановлення всі податки підрозділяє на групи. Це прямі і непрямі.
Прямі податки - податки, які безпосередньо пов'язані з результатом господарсько-фінансової діяльності, оборотом капіталу, збільшенням вартості майна, ростом рентної складової. Прямі податки прямо пропорційні платоспроможності.
Перевага прямих податків полягає в тому, що їх легше пристосувати до визначених умов - розміру родини, доходу, віку, і, в більш загальним змістом - платоспроможності. До числа прямих податків відносяться: прибутковий податок, податок на прибуток, ресурсні платежі, податки на майно, володіння і користування якими служать підставою для обкладання.
Прямі податки важко перенести на споживача. З них легше всього справа йде з податками на землю і на іншу нерухомість: вони включаються в орендну і квартирну плату, ціну сільськогосподарської продукції.
Непрямі податки - це податки, які є надбавкою до ціни чи визначаються в залежності від розміру доданої вартості, обороту чи продажів товарів, робіт, послуг.
Непрямі податки випливають з господарських актів і оборотів, фінансових операцій (податок на додану вартість - ПДВ, мито, податок на операції з цінними паперами та ін податки.).
Непрямі податки переносяться на кінцевого споживача в залежності від ступеня еластичності попиту на товари і послуги, оподатковувані цими податками. Чим менш еластичний попит, тим більша частина податку перекладається на споживача. Чим менш еластична пропозиція, тим менша частина податку перекладається на споживача, а велика сплачується за рахунок прибутку. У довгостроковому плані еластичність пропозиції зростає, і на споживача перекладається все більша частина непрямих податків.
Непрямі податки називають ще безумовними, тому що вони не пов'язані безпосередньо з доходом платника податків і стягуються поза залежністю від кінцевих результатів діяльності, отримання прибутку.
У випадку високої еластичності попиту збільшення непрямих податків може привести до скорочення споживання, а при високій еластичності пропозиції - до скорочення чистого прибутку, що викликає скорочення капіталовкладень або перелив капіталу в інші сфери діяльності. Прямі податки поширюються на стадії виробництва і реалізації продукції, а непрямі - більшою мірою регулюють процеси розподілу і споживання. Тому прийнято вважати, що прямі податки - це податки на доходи, а на непрямі витрати, що вони більшою мірою відносяться до стадії споживання в умовах рівноважної економіки.

1.3 Якісні переваги податків

Справляння податків є одним з економічних методів державного управління. Податкова політика найтіснішим чином пов'язана з проведенням цінової політики. За допомогою податків регулюється зовнішньоекономічна діяльність, рівень податкових надходжень впливає на залучення іноземних інвестицій, формується госпрозрахунковий дохід і прибуток підприємства.
Податки необхідні для здійснення державою покладених на неї функцій. Створення різних соціальних фондів та для проведення інших державних заходів, пов'язаних із забезпеченням життєдіяльності народного господарства.
Вводячи податки, збільшуючи або зменшуючи їх, уряд має можливість перешкоджати або сприяти певних видів і форм економічної діяльності або виробництва, продажу, споживання деяких товарів.
Податки допомагають заохочувати або стримувати визначені види діяльності, впливати на економічну активність підприємців, регулювати кількість грошей в обігу.
Податки як вартісна категорія мають свої відмітні ознаки і функції, які виявляють їх соціально-економічну сутність та призначення. Розвиток податкових систем історично визначили три основні його функції - фіскальну, стимулюючу і регулюючу.
Опції податку - це прояв його сутності в дії, спосіб вираження його властивостей. Функція показує, яким чином реалізується суспільне призначення даної економічної категорії як інструмента вартісного розподілу доходів. Звідси виникає головна розподільна функція податків, що виражає їх сутність як особливого централізованого (фіскального) інструмента розподільних відносин.
За допомогою фіскальної функції реалізується головне суспільне призначення податків - формування фінансових ресурсів держави, акумульованих у бюджетній системі та позабюджетних фондах і необхідних для здійснення власних функцій. Формування доходів державного бюджету на основі стабільного централізованого стягування податків, перетворює сама держава в найбільшого економічного суб'єкта.
Інша функція податків як економічної категорії полягає в тому, що з'являється можливість кількісного відображення податкових надходжень і їхнього зіставлення з потребами держави у фінансових ресурсах. Завдяки контрольній функції оцінюється ефективність податкового механізму, забезпечується контроль за рухом фінансових ресурсів, з'являється необхідність внесення змін у податкову систему і бюджетну політику. Здійснення контрольної функції податків, її повнота і глибина певною мірою залежать від податкової дисципліни. Суть її в тому, щоб платники податків (юридичні та фізичні особи) своєчасно і в повному обсязі сплачували встановлені з?? законодавство податки.
Ця функція податково-фінансових відносин виявляється лише в умовах дії розподільної функції.
Розподільна функція податків володіє поруч властивостей (регулюючий, стимулюючий, відтворювальні), що характеризують багатогранність її ролі у відтворювальному процесі.
Економічна функція податків полягає у впливі через податки на суспільне відтворення, тобто будь-які процеси в економіці країни, а також соціально-економічні процеси в суспільстві. Функції податків взаємозалежні. Зростання податкових надходжень до бюджету, тобто реалізація фіскальної функції, створює матеріальну можливість для здійснення економічної ролі держави, тобто економічної функції податків. У той же час, досягнута в результаті економічного регулювання прискорення розвитку і росту доходу виробництва дозволяє державі отримати більше коштів.
Це означає, що економічна функція податків сприяє здійсненню фіскальної, зміцнює її, а ефективне виконання розподільчої функції створює сприятливу соціально-економічну атмосферу для виконання інших функцій податків. І, нарешті, у випадку якщо державна система багаторівнева, податки повинні бути розділені за рівнями вилучення: федеральний, республіканський, муніципальний (місцевий). У раціонально побудованій системі оподаткування податки використовуються як інструмент економічної та структурної політики, рівень податкового тягаря встановлюється в залежності від конкретних завдань державного регулювання та особливої економічної ситуації.
Глава 2. Основні принципи побудови податкової системи в економіці з розвиненим ринком

2.1 Оподаткування в США

Перехід до ринкових відносин змушує нас звернути пильну увагу на розвиток податкової системи в зарубіжних країнах. Податкова система - найважливіший інструмент державної економічної політики і регулювання ринкових відносин. Податки стимулюють або, навпаки, обмежують розвиток окремих галузей, створюють передумови для зниження витрат виробництва та обігу приватних підприємств і фірм, підвищення їх конкурентоспроможності на світовому ринку. Державними і муніципальними органами здійснюється значна частина капітальних вкладень в економічну інфраструктуру - будівництво та утримання транспортних комунікацій, ліній зв'язку, систем промислового водопостачання, очисних споруд, підготовку земельних ділянок до промислової забудови та ін Ці вкладення не розраховані на одержання прибутку, але непрямим шляхом забезпечують підвищення її для приватного капіталу та відіграють роль одного з найважливіших чинників розвитку і регулювання економіки.
Розглянемо, якими методами центральні державні та муніципальні органи влади можуть впливати на економічний розвиток в умовах приватної власності. Тут краще за все спочатку звернутися до прикладу США. Державне регулювання економіки, причому аж до націоналізації підприємств, було активно почате в США ще президентом Ф. Рузвельтом після небувалого кризи 1929-1932 рр.., Коли безробіття досягла рівня 25%. У п'ятдесяті-шістдесяті роки федеральний уряд намагався включити в регулювання економіки міська влада, і основним інструментом для цього було і є понині фінансовий вплив.
Податкова політика західних країн, як правило, розрахована на залучення приватного капіталу. Стимулюючий вплив податкових пільг можна розглядати як форму непрямого субсидування підприємницької діяльності.
Говорячи про фінанси закордонних країн, варто мати на увазі, що вони не мають єдиної бюджетної системи, причому це стосується як федеративних, так і до унітарних держав. Фінанси великих регіонів - штатів, земель, департаментів, провінцій і місцевих органів керування (міст, графств, тауншипов, дистриктів) відособлені. Державний бюджет не є зведеним. Кожний орган керування веде своє фінансове господарство самостійно і незалежно від вищих органів. Таке положення досягається поділом джерел доходів.
В основі всіх доходів лежать податкові надходження. Податки, що дають найбільш великі суми йдуть, як правило, до бюджету держави. Зазвичай це прямі податки. Розглянемо як приклад структуру доходної частини федерального бюджету США на 1990 р. Обсяг доходів було заплановано в сумі 976 млрд. дол з перевищенням витратної частини над прибутковою в 150 млрд. дол

Структура доходів (у%) така:

Прибутковий податок на громадян 41
Відрахування на соціальне страхування 34
Податок на доходи корпорацій, фірм, підприємств 10
Акцизні збори 3
Позикові кошти 8
Інші доходи, включаючи податки на подарунки і заповіти і мита 4
Всього: 100

Як бачимо, найбільшою статтею доходів державного бюджету є прибутковий податок з населення. Він стягується диференційовано, але середня ставка становить 28%. Податок на страхування, другий за величиною дохідна стаття, сплачується як роботодавцем, так і самим найманим працівником. Податок на корпорації, підприємства, фірми займає лише третє місце. В даний час він сплачується за ставкою, що становить 34% чистого доходу. Позика, що дає 8% доходів федерального бюджету не рятує його від дефіциту.
Уявлення про динаміку доходів федерального бюджету США в 80-і роки дає наступна таблиця 1:

Таблиця 1
Доходи федерального бюджету США (млрд. дол)

Статті 1980 1982 1985 1987 1989
Прибутковий податок на громадян 244.1 297.7 334.5 392.6 425.2
Відрахування на соціальне страхування 157.9 201.5 265.2 303.3 363.9
Податок на доходи корпорацій, фірм, підприємств 64.6 49.2 61.3 83.9 107.0
Акцизні збори, в т. числі: 24.3 36.3 36.0 32.5 34.0
 - На алкоголь 5.6 5.4 5.6 6.0 5.6
 - На тютюн 2.4 2.5 4.8 4.8 4.5
 - На дороги 6.6 6.7 13.0 13.0 14.9
 - На аеропорти і повітряне сполучення 1.9 0.1 2.9 3.1 3.7
 - На непередбачений прибуток 6.9 18.4 6.3 - -
 - Різні 0.9 3.1 3.4 5.6 5.3
Податки на подарунки і заповіту 6.4 8.0 6.4 7.5 7.8
Мито 7.2 8.9 12.1 15.1 16.3
Інші доходи 12.7 16.2 18.5 19.3 21.4
Усього власних доходів 517.1 617.8 734.1 854.1 975.5

За даними таблиці 1 неважко, зокрема, простежити наслідки промислового спаду, що стався в 1982-1984 рр.. (різке зменшення надходження податків на доходи підприємств). До середини вісімдесятих років він був подоланий за допомогою фінансового впливу на пожвавлення економіки. Податки ж на громадян і в цей період залишалися високими, росли і відрахування на соціальне страхування.
Серед акцизних зборів найбільш високими темпами ростуть ті, що стосуються доріг та повітряного сполучення. Цікаво, що збір на алкогольні напої за 10 років не виріс зовсім.
Наведемо відразу і структуру (у%) витрат федерального бюджету за той ж 1990 р. Їх обсяг з урахуванням позикових коштів склав приблизно 1130 млрд. дол


Витрати на соціальне забезпечення 43
Витрати на військові потреби 26
Виплата позичок і відсотків по них 15
Субсидії штатам і містам 11
Інші федеральні витрати 5
Усього витрат 100

Окрему від федеральної податкову систему має кожний американський штат. Штати стягують прибутковий податок з корпорацій і з громадян. При цьому вирішувати питання обкладення часом буває непросто. Так, штат має право стягувати прибутковий податок з корпорації в тому випадку, якщо вона має на його території будівлі або службовців. Проте компанія може не мати на території даного штату ні того, ні іншого, але торгувати тут і таким чином отримувати прибуток, особливо при широкому поширенні торгівлі по каталогах. В даний час ставиться питання про оподатковування штатами компаній і в цьому випадку. Ставка податку по штатах коливається, але в середньому складає 5-8%.
Одним з основних джерел доходів штатів, яким вони діляться з містами, є податок з продажів. Звичайно їм не оподатковуються продовольчі товари (за винятком тих, що реалізуються ресторанами). У 1991-1992 фінансового року податок із продажів застосовується в 44 з 50 штатів США. Його ставка коливається, оскільки встановлюється урядами самих штатів. Найнижча вона в Колорадо і Вайомінгу - 3%, найбільш висока - у Каліфорнії - 7.25, Іллінойсі - 8, Нью-Йорку - 8.25%. Якщо говорити про розподіл цього податку, то, наприклад, в Іллінойсі воно таке: у бюджет штату - 6%, до бюджету великих міст, таких як Чикаго, Спрінгфілд, - 1%; що залишився 1% направляється на потреби департаменту швидкісного транспорту (залізниці ).
Таким чином, фінанси штатів базуються на прибутковий податок з громадян, прибутковий податок з корпорацій та податок з продажів.
Міста США мають свої податкові джерела. Головним із них можна назвати податок на майно. Наприклад, у Нью-Йорку він у даний час забезпечує 40% усіх доходів бюджету і стягується з власників приблизно 900 тис. будівель і споруд. При цьому комерційна та інша власність оподатковується податком по диференційованих ставках. Власник квартири сплачує менше, ніж власник що здається в найм житлового будинку або власник основних виробничих фондів. Орендар квартири не сплачує податок на майно, хоча його величина, звичайно, враховується при призначенні власником орендної плати. Особисте майно, яке використовується для власного споживання, даним податком не обкладається.

2.2 Оподаткування в країнах ЄС

Трохи інакше йде справа у Великобританії і Нідерландах. Там податок на нерухомість сплачує не тільки власник, але й орендар, хоча ставки, звичайно, різні.
Взагалі аналіз структури і ставок місцевих податків у західних країнах дозволяє розділити їх на три основні групи. Перша - це власні податки, що збираються тільки на даній території. Сюди відносяться прямі і непрямі податки. З прямих основними є майнові, промислові, поземельні, місцеві податки зі спадщини і дарувань. Непряме оподатковування дуже різноманітно. Воно представлено як універсальним акцизом, тобто загальним податком з продажу, так і специфічними акцизами.
Неможливість підтримувати ефективну конкуренцію на загальному ринку при зберігаються відмінності в стягуванні непрямих податків відзначалася в документах Комісії ЄС із кінця 60-х років. Податок на додану вартість (ПДВ) замінив цілу серію інших непрямих податків, регресивний характер яких лише камуфлювати зростання податкового тягаря.
Система оподаткування, що базується на ПДВ, дає можливість вилучати податки частинами, поступово. Під обкладення потрапляють усі продажі фірми, але податки, сплачені в результаті проміжних покупок, надалі відраховуються з загальної суми. Цей метод, відомий як "податковий кредит", вносить у податкову систему елемент саморегулювання, що покращує порядок вилучення податків. Головна перевага ПДВ у тому, що на кожній стадії виробництва можна обчислити суму сплаченого податку. Це дозволяє, наприклад, точно розраховувати податкові знижки на експорт і запобігати порушення при наданні експортних субсидій. Крім того, використання такої багаторівневої податкової шкали зменшує суму податку при виробництві товарів у рамках однієї фірмової структури (або асоціації підприємств) і тим самим стимулює вертикальну інтеграцію фірм.
З 1977 р. податок на додану вартість розраховується в ЄС по єдиній системі, хоча зберігається значна диференціація по кількості ставок і за їх рівнями. У Данії, наприклад, одна ставка відсотка, в Ірландії і Португалії - 4, а в Бельгії - цілих 7. Розмір же ПДВ варіюється від 38% на деякі предмети розкошу в Італії до 0% на товари першої необхідності у Великобританії та Ірландії (таблиця 2). Значно більший розрив існує в акцизи, особливо на вино і спиртні напої. Усе разом це дає досить значні відхилення цін на один і той же товар в різних країнах, веде до зловживань і обмеження конкуренції.
Виходячи з цього в Білій книзі (1987р.) КЕС запропонувала комплекс заходів для зближення податкових ставок ПДВ і акцизів країн-учасниць у рамках програми створення єдиного ринку. Базовий рівень ПДВ визначений у межах 14-20%; пільгові ставки (на продукти харчування, медикаменти, книги і т.п.) - 4-9%; підвищені ставки - на паливо, тютюн і алкоголь.
Таблиця 2
Ставки відсотка ПДВ у країнах ЄС
(станом на 31 грудня 1992 р.)

Стандартна Пільгова Підвищена ПДВ у% до ВВП
Бельгія 19 6 і 17 25 і 33 7,67
Данія [К1] 1 22 - - 9,68
Німеччина 14 7 - 6,34
Іспанія 12 6 33 4,50
Франція 18,6 5,5 і 7 33,3 9,19
Греція 18 6 36 5,00
Ірландія2 25 10 - 8,22
Італія 18 2 і 9 38 5,48
Люксембург 12 3 і 6 - 6,04
Нідерланди 20 6 - 6,83
Великобританія 15 - - 5,22
Португалія 16 8 30 4,75

У травні 1989 р. КЕС рекомендувала єдину ставку - 15%, надавши країнам ЄС право самим встановити графік її введення. Але ця міра викликала протидію, насамперед тих країн, чиї стандартні ставки нижче запропонованої.
Крім гармонізації непрямих податків на менш важливо вплив на діяльність приватного бізнесу робить і регулювання прямих податків, а саме податків на доходи від банківських вкладів і цінних паперів, а також на прибутку корпорацій (таблиця 3).
Таблиця 3
Основні ставки податків на корпорації в 1991 р.
(%)
Податки в держбюджет Місцеві податки Загальна ставка
Бельгія 39 - 39
Данія 38 - 38
Франція 42 і 343 - 42 і 34
Німеччина 50 і 36 15 57,5 і 45,6
Греція 464 - 46
Ірландія 405 - 40
Італія 36 16,2 47,83
Люксембург 33 9,09 39,39
Нідерланди 35 - 35
Португалія 36 3,6 39,6
Іспанія 35 1,5 35,34
Великобританія 336 - 33
Австрія 30 12,9 39
Швеція 30 - 30
Швейцарія 3,63 - 9,87 5,56 - 16,68 13,51 - 39,44
Друга група місцевих податків містить у собі надбавки до загальнодержавних податків, відраховуються у визначеному відсотку до місцевого бюджету. По фінансовій сутності ці надбавки відрізняються від місцевих податків тільки формою мобілізації фінансових ресурсів.
Третя група - податки на транспортні засоби, на видовища, на готелі, комунальні збори та інші. У Нью-Йорку, наприклад, податок у готелях складав у 1991 р. 19% від вартості проживання. Серед податків на споживання в США можна відзначити такі, як податок на реєстрацію автомашин, податок на паркування автомобіля (у Нью-Йорку він дорівнює 18,7% від ціни паркування), акциз на паливо, податок за користування автострадами. Останній ділиться між бюджетами штату і міст, і ставки його залежать від ваги автомобіля.
Нарешті, є група місцевих податків, які не носять фіскального характеру, а визначають політику місцевих органів управління. Це, перш за все, екологічні податки, спрямовані на захист природного навколишнього середовища. У Нью-Йорку є податок на очищення нафтових плям на водоймах. Є податок на корпорації, в результаті діяльності яких з'являються "відходи ризику". Спеціальним податком обкладаються компанії, що виробляють ємності для рідин без їхнього вторинного використання (маються на увазі консервні банки та інша тара, що йде після використання продукції у відходи).
Для всіх країн характерна перевага податків, які стягуються до центрального бюджету, та підпорядковане положення місцевих податків. Але в той же час розвиток урбанізації призводить до прискореного зростання доходів міських бюджетів. Тому місцеві податки підвищуються найбільш швидкими темпами. Так, за останні 30 років їх сума збільшилася у Великобританії і у Франції в п'ять, а в США - у вісім разів.
На відміну від державних, місцеві податки характеризуються, як правило, множинністю і регресивний. Їхні ставки не враховують доходів платників податків.
Так, у Японії діють муніципальні податки на власність, на підприємництво, на користування землею і водою, на купання в гарячих джерелах, на страхування здоров'я, на цілі міського планування, на продаж тютюну, на електрику, на газ і ряд інших.
У Франції стягується більш 50 різних видів місцевих податків, в Італії - понад 70, у Бельгії - близько 100. Сума їхніх надходжень у цих країнах складає від 30 до 60% доходів місцевих бюджетів, у США - 65%. Виняток складає Великобританія, де діє усього один місцевий податок - майновий; він стягується з власників або орендарів будь-якого нерухомого майна виробничого або невиробничого призначення. У це поняття входить також земля. До числа платників даного податку ставляться й особи, що знімають житло і виплачують квартирну плату. Податок збирається щорічно, але може вноситися і вроздріб Він цілком йде в місцеві бюджети і досить високий, щоб забезпечувати приблизно третину їх надходжень. Оцінка вартості нерухомого майна, як правило, виробляєся раз на 10 років і є основою розрахунку майнового податку. Вона являє собою передбачувану суму річного доходу від здачі даного майна в оренду. Величина податку встановлюється в пенсії з кожного фунта стерлінгів вартості майна. Розрахунок ставки оподаткування ведеться виходячи з потреб міста у фінансових ресурсах. Визначаються на наступний фінансовий рік витрати міста співвідносяться з загальною податковою вартістю майна, що знаходиться на його території. Наслідком такого порядку є значні коливання податкових ставок по містах і графствам Великобританії.
Аналогічне становище і в інших країнах. Так, податкові системи штатів у США різняться по видах податків, величині податкової бази, рівню деяких ставок і кількості податкових пільг. В одних штатах прийнята пропорційна ставка прибуткового податку, в інших - прогресивна. В одних штатах акцизами обкладаються всі роздрібні товари, в інших - тільки деякі. У шести ж штатах у 1991-1992 фінансовому році взагалі відсутній податок з продажу.
В Італії, Франції, Німеччини, деяких інших країнах важливе місце займає друга група місцевих податків, які стягуються в якості надбавок до загальнодержавних. Наприклад, в Італії це надбавки до поземельного та сільськогосподарському податкам. У Німеччині прибутковий податок (а він тут, як і в США, один з головних джерел прибутків) розподіляється так: по 42,5% у федеральний бюджет і в бюджет Землі та 15% - до місцевих бюджетів. Податок з корпорацій ділиться порівну (по 50%) між федеральним центром і Землею. Податок на підприємницьку діяльність стягується місцевими органами, але 50% надходжень перераховується до бюджетів Землі і федеральний. Податок з продажу також розподіляється по різних рівнів. Але в даному випадку пропорції можуть бути самими різними. Цей податок виступає як регулюючий, за його рахунок йде вирівнювання фінансового положення Земель при формуванні поточних бюджетів. Кожні 2-3 року фінансові органи федерального уряду і Земель проводять переговори про розподіл податку з продажів. У 1991 р. його ставка - 14%, але на окремі товари нижче (до 7%).
До речі, Німеччина одна з небагатьох країн, де застосовується не тільки вертикальне, але і горизонтальне вирівнювання прибутків регіонів. Високоприбуткові Землі (наприклад, Баварія, Вюртемберг, Північний Рейн-Вестфалія) перераховують частину своїх фінансових ресурсів менш розвиненим Земля - Шлезвіг-Гольштейн, Саксонії й іншим.
Значні особливості має фінансова система Нідерландів. Якщо в США є три більш-менш самостійних рівня податків, у Німеччині поряд із цим відбувається розщеплення основних податків на три рівня, то в Нідерландах місцеві податки явно грають другорядну роль. Основні податкові надходження зосереджені в бюджетах держави і Земель, що розподіляються потім у вигляді субсидій і субвенцій. Власні доходи у місцевих бюджетах, навіть у бюджетах великих міст, не перевищують 11-12%.
Покажемо це на приклад бюджету м. Гааги на 1990 р. Як він формує