Видатні енергетики Росії: М.Г. Первухін
(1904-1978)
Гвоздецький В. Л.
До початку 30-х рр.. керівництво вітчизняної
енергетикою, включаючи і її наукову компоненту, здійснювалося представниками двох
соціальних груп: політизованих спеціалістів, залучених в революційну
діяльність, і енергетиків-технократів, так званих "спеців" або
"білих комірців". Найбільш яскравими фігурами у першій групі були
Г.М. Кржижановський, І.І. Радченко, Л.Б. Красін, Н.Г. Смидович, В.В. Старков, у
другий - А.В. Вінтер, Г.О. Графтіо, І.Г. Александров, Б.Є. Вєдєнєєв, Л.К.
Рамзін. І ті, й інші були випускниками найбільших столичних і зарубіжних
втузов, вихідцями, головним чином, з петербурзьких і московських кіл
технічної інтелігенції, представниками видатних рксскіх електро-, тепло -
і гідротехнічних шкіл.
Починаючи з кінця 1920-х рр.., відповідно до
послідовно реалізованими радянською владою класовими принципами кадрової
політики ряди дипломованих фахівців стали швидко поповнюватися
представниками робітничо-селянської інтелігенції. Як наслідок, змінюється і
соціально-станова структура енергетичної еліти країни. На зміну
політизованим фахівцям-інтелігентам ленінського призову та
деідеологізований "попутникам-технократи" приходять беззавітно
віддані комуністичним ідеалам і політичному керівництву країни молоді
випускники втузов, спрямовані на навчання за спецнабору, комсомольським
разнарядками або рабфаковскім путівками. Юнаки з робітничих околиць відразу
ставали керівниками виробництва.
Першою знаковою фігурою в ряді "пролетарських
командирів "енергетичної індустрії був К. П. Ловін," талановитий
самородок з революцією в голові і бурках на ногах ", як одного разу відрекомендував
його А. В. Вінтер. Пройшовши шлях від електромонтера Мосенерго до керівника
Главенергонаркомтяжпрома, Ловін буквально "згорів" в горнилі
індустріалізації і перших п'ятирічок, але при цьому його ім'я незаслужено залишилося
в тіні і не посіло гідного місця в анналах галузевої історії. Широку
популярність придбав його наступник на посаді начальника Главенерго М. Г.
Первухін, згодом один з найбільш великих і яскравих керівників радянської
промисловості.
Михайло Георгійович Первухін народився в 1904 р. в сім'ї
робітника-коваля в селищі Юрюзань Златоустовського повіту. З юних років був
активним комсомольцем, потім за партійною рекомендації Інститут народного
господарства ім. Г. В. Плеханова. У 1929 р. Первухін успішно закінчив навчання за
спеціальності "інженер-теплотехнік". Далі - робота на підприємствах
Москви, оборонному заводі в Сталінграді і швидкий службовий ріст: від старшого
інженера до директора Каширської ГРЕС (1936 р.), головний інженер, а потім --
керуючий Мосенерго (червень 1937 р.), начальник Главенерго Наркомтяжпрома
(вересень 1937 р.), заступник (січень 1938 р.), а потім перший заступник
(червень 1938 р.) керівника Наркомтяжпрома.
До кінця 1930-х рр.. енергетика Радянського Союзу, як і
важка промисловість в цілому, зробила потужний ривок у своєму розвитку. У 1935
р. галузь з найважливіших кількісними характеристиками - вироблення
електроенергії та встановлених потужностей - вийшла на друге місце в Європі і
третя у світі. За якісними показниками, таким як питома витрата палива
на відпущений кВт-год електроенергії, одиничні потужності обладнання і станцій,
параметри пари на ТЕС і т. д., радянська енергетика також увійшла в число світових
лідерів. Змінилася інфраструктура галузі. Розширились області електрифікації
народного господарства. Ускладнилися зв'язку з суміжниками, в першу чергу з
топліводобивающімі виробництвами. На енергетичні підприємства прийшли десятки
тисяч молодих спеціалістів та робітників. Все це породило нові й складні
проблеми. Однак статус Главенерго, яка хоч і мало значною автономністю
та незалежність, але все таки було адміністративної структурою НКТП, не
дозволяв вирішити ці проблеми.
Рівень розвитку галузі вимагав створення
незалежного відомства зі статусом наркомату, яке входило б
безпосередньо в структуру Раднаркому (з березня 1946 р. - Ради Міністрів).
Цю ідею став послідовно і наполегливо відстоювати М. Г. Первухін, який з
призначенням у вересні 1937 р. начальником Главенерго Наркомтяжпрома став
першою особою енергетичної галузі країни. Молодому і талановитому
керівнику знадобилося всього 16 місяців, щоб довести вищому керівництву
країни необхідність виведення головного енергетичного органу зі складу НКТП.
24 січня 1939 за особистою вказівкою І. В. Сталіна
був утворений Наркомат електростанцій і електропромисловості СРСР. Наркомом
нового відомства був призначений М. Г. Первухін. Йому було неповних 35 років. Як
згодом згадував сам Михайло Георгійович, освіта Наркомату
електростанцій і електропромисловості "принесло велику користь і дозволило
успішно вирішувати багато технічних і господарські питання, пов'язані з
розвитком енергетики ".
Запаморочлива кар'єра М. Г. Первухіна мимоволі
змушує задуматися про те, що відбувалося в країні, про людей, про час, про
ідеалах. Поза сумнівом, просуванню молодих фахівців сприяло те, що в
Наприкінці 1930-х рр.. країна позбулася ряду господарських керівників. Але з іншого
боку, час і вище керівництво СРСР дивно точно і безпомилково
відбирали кандидатів у спорожнілі керівні крісла. Саме тоді почали
складатися біографії найбільших радянських промисловців - "сталінських
наркомів ", які на своїх плечах винесли евакуацію і розгортання
виробництва в тилу, післявоєнну відбудову народного господарства,
індустріальний ривок 1950-1960-х рр.., що дозволив вивести Радянський Союз на
оборонний паритет із Заходом і запустити людину в космос.
На посаді наркома електростанцій і
електропромисловості М. Г. Первухін пропрацював рік і 4 місяці. У квітні 1940
р. він, за розпорядженням Й. В. Сталіна, призначається заступником голови
Ради народних комісарів В. М. Молотова. Одним з головних ділянок його роботи
в системі вищого керівництва народним господарством залишалася енергетика. Він
курирував розвиток галузі в останній передвоєнний рік і керував героїчної
кампанією з евакуації енергетичного потенціалу європейській частині країни на
Схід влітку і восени 1941 р. Особливим драматизмом була виконана акція з
виведення з ладу об'єктів галузі з тим, щоб позбавити противника можливості їх
використовувати. Трагічно яскравою сторінкою періоду початку війни став вибух
Дніпрогесу. Багато років по тому М. Г. Первухін так згадував про це: "До
початку серпня 1941 райони Дніпра опинилися в зоні військових дій. Встав
питання про евакуацію перлини радянської енергетики - Дніпровської
гідроелектростанції імені В. І. Леніна ... Верховним головнокомандуванням було дано
завдання радянським військам Південно-західного фронту зміцнитися на рубежі річки Дніпро
і затримати противника. З цією метою в крайньому випадку підірвати греблю
Дніпровської гідростанції, щоб ворожі війська не змогли з ходу перейти на
лівий берег річки і зайняти важливий промисловий центр.
Мені було доручено простежити за тим, щоб на
гідростанції все було підготовлено для вибуху, а сам вибух зроблений тоді, коли
наші відступаючі війська перейдуть на лівий берег Дніпра. Разом з працівниками
Наркомату електростанцій і Дніпроенерго я обговорив, як краще виконати це
важливе і важке, особливо для нас, енергетиків, завдання. Треба було влаштувати
такий вибух, щоб він перешкодив німецьким військам використовувати греблю для
перекидання своїх сил і техніки, а з іншого боку залишити можливість після
закінчення війни швидкого відновлення гідростанції. Було вирішено закласти
вибухівку у верхню потерну (тунель в тілі греблі, що з'єднує правий і
лівий береги). Місце закладання вибухівки відокремити з обох сторін мішками з
піском, щоб вибухова хвиля пішла в потрібному напрямку і зруйнувала тільки
кілька прольотів зливний частини греблі, а разом з нею - і мостовий перехід ...
Дніпрогес мав сильну військову охорону і зенітну
оборону. Напередодні фатального дня, коли довелося підірвати греблю, місто
Запоріжжя сильно бомбили німецькі літаки, але зенітна оборона не дозволила
противнику прицільно кидати бомби на електростанцію і греблю. Увечері цього
ж дня, після чергового повітряного нальоту, несподівано почався обстріл району
електростанції з мінометів. Це було зовсім несподівано, оскільки радянські
утримували війська противника ще за кілька десятків кілометрів на захід.
Виявилося, що під час відволікає бомбардування міста повітряний десант
противника висадився на острові Хортиця, приблизно за три кілометри від греблі.
Очевидно, командування німецьких військ хотіло зайняти Дніпрогес неушкодженим і
хотів це зробити за допомогою парашутистів ...
У другій половині дня, коли майже була закінчена
укладання вибухівки, прибув представник штабу фронту, який вручив
представників військового командування на Дніпрогесі телеграму
головнокомандуючого військами Південно-західного напряму маршала С. М. Будьонного,
уточнює термін вибуху. У ній було зазначено, що в разі небезпеки заняття
греблі німцями, вона повинна бути виведена з ладу.
Сутеніло, через потерну перейшли на лівий берег
бійці, так як зверху по греблі проходити було вже не можна, бо вона була під
сильним артилерійським вогнем супротивника.
Раптом обстріл припинився і настала гнітюча тиша,
яка при невідомості обстановки діяла на нерви наших людей гірше, ніж
обстріл ...
Настав момент, коли командир військової частини,
обороняється Дніпрогес, замкнув контакти акумуляторної батареї, глухий вибух
потряс греблю ... ... Вибухом було зруйновано кілька прольотів зливний частини
греблі. Під час вибуху загинули не тільки гітлерівці, що знаходилися на греблі, але,
і при швидкому підйомі води нижче електростанції, у дніпровських плавнях правого
берега, було затоплено чимало військ і озброєння супротивника, який готувався до
переправі на лівий берег ... З болем у серці і надією на швидке повернення до
берегів Дніпра йшли працівники електростанції пізно вночі на Схід ...
Протягом дня (Мова йде про 18 серпня 1941 - В. Г.)
я кілька разів по телефону перевіряв стан справ на Дніпрогесі. Увечері,
приблизно годин у п'ять, я зателефонував секретарю обкому. Він мені повідомив, що на
правому березі біля греблі з'явилися німецькі танки і греблю підірвали ... Пізно
вночі я був у ЦК і доповів Й. В. Сталіну, що гребля Дніпрогесу підірвана. Він
відповів, що вчасно зробили і тим самим зупинили просування німців на цьому
ділянці фронту ".
спресована в часі доля країни дивним
чином переплелася з біографією Первухіна. Щоб зрозуміти, скільки було зроблено
цією людиною, достатньо перерахувати галузі застосування його сил і таланту:
міністр хімічної промисловості, перший заступник Голови Ради
Міністрів СРСР, голова Госекономкоміссіі, міністр середнього
машинобудування, голова Держкомітету по зовнішньоекономічних зв'язках. Чи не
обійшли стороною М. Г. Первухіна і не продумані кадрові експерименти Н. С.
Хрущова. Побачивши у видатному господарника співчуваючого так званої
"антипартійної групі", перший секретар ЦК КПРС не знайшов нічого
кращого, як відправити Первухіна в лютому 1958 послом в НДР, де він
пропрацював до грудня 1962 р. На протязі всієї кар'єри М. Г. Первухіна
неодноразово повертали в область електроенергетики. З березня по грудень 1953
він працював на посаді міністра об'єднаного Міністерства електростанцій і
електропромисловості. З 1954 р. він як заступник голови Ради
Міністрів курирував цю галузь. Після повернення з НДР він очолив Відділ
енергетики і електрифікації Ради народного господарства СРСР. Коли в листопаді
1965 Первухіна перевели до Держплан СРСР на посаду керівника Відділу
територіального планування і розміщення продуктивних сил, пріоритетним
напрямком його діяльності знову стала електроенергетика.
Серед усіх ділянок роботи М. Г. Первухіна головним,
безсумнівно, є "атомний проект". Вклад найбільшого
господарника в розвиток обороноздатності країни великий. Його заслуги гідно
оцінені вищим керівництвом країни: у жовтні 1949 р. йому було присвоєно звання
Героя Соціалістичної праці.
Ім'я Михайла Георгійовича Первухіна займає одне з
перших місць у ряді блискучої плеяди господарських керівників Радянського
Союзу 1930-1960-х рр.. - Часу найвищого розквіту і могутності країни. Яскравий
життєвий шлях Михайла Георгійовича мало вивчений і чекає професійного і
об'єктивного дослідження.
Список літератури
Для підготовки даної роботи були використані
матеріали з сайту http://www.portal-slovo.ru/
