Марат - видатний діяч французької буржуазної революції кінця XVIII ст., Вчений і публіцист. Народився у Швейцарії, в місті Будрі в сім'ї викладача іноземних мов. У молодості вивчав нові й стародавні мови, твори античних письменників. У 16 років Марат залишив батьківський будинок, жив у Франції, Голландії, Ірландії й Англії, вивчав медицину, фізику і філософію. У 1773 році опублікував двотомний працю по фізіології "Філософський досвід про людину", за яким пішов ряд інших наукових праць. У 1775 році шотландський університет надав Марату звання доктора медицини. Діжонська і Руанська академії присудили Марату премію за роботи з фізики. У 1774 році вийшов у світ (в Англії) памфлет Марата "Ланцюга рабства" - видатне політичний добуток, спрямований проти абсолютизму й англійської парламентської системи і висуває ідеї збройного повстання і збройної диктатури. З 1776 року Марат проживав в Парижі, займався медичною практикою.
1780 - політико-юридичний трактат "Плани кримінального законодавства".
З початку революції у Франції кінця XVIII ст. На захист широких народних мас.
Вересень 1789 - початок видання газет "Друг народу".
1790 - Марат увійшов до складу Клубу кордельеров.
Переслідуваний за свою революційну діяльність жив важким життям повною небезпеки, потреби та поневірянь. З зв'язку з посилилися проявом реакційності Установчих зборів і контрреволюційними задумами дворян Марат виступив з вимогою організації громадянської війни проти ворогів революції. Після спроби Людовіка XVI до втечі з революційного Парижа Марат виступав з вимогою позбавлення влади короля і арешту міністрів. Після розстрілу на Марсовому полі республіканської демонстрації (17 липня 1791 року) друкарня, в якій друкувався "Друг народу", була розгромлена і сам Марат, хворий і змучений, був змушений до повалення монархії переховуватися від переслідувань контрреволюційних елементів. Невтомно домагаючись поглиблення революції, він виступав проти розв'язання війни з іншими державами, яку в своїх класово-партійних інтересах пропагували жирондисти. Відразу ж після повалення монархії (10 серпня 1792 року) Марат був обраний до комітету спостереження, виділений революційної Комуни Парижа. Комітет схвалив революційний терор народних мас, звернених у вересні 1792 року проти ворогів Республіканської Франції. Обраний депутатом конвенту від Парижа Марат спільно з Робесп'єром та іншими якобінцями повів запеклу і непримиренну боротьбу проти жирондистів. Як і інші якобінці Марат спочатку не підтримував вимог "скажений" про встановлення максимуму, пропонуючи боротися зі спекулянтами лише шляхом революційного терору; але, домагаючись подальшого поглиблення революції, він був одним з перших якобінців, зрозуміли необхідність здійснення ряду вимог "скажений" і тимчасового блоку з ними для спільної боротьби за ліквідацію панування жирондистів. 12 квітня 1793 жирондисти вдалося добитися постанови Конвенту про арешт Марата у зв'язку з його виступами проти жірондістовскіх ватажків і про віддання його суду Революційного трибуналу. Однак народні маси перешкодили арешту свого трибуна, а Революційний трибунал, перед яким Марат добровільно з'явився 23 квітня, не знайшов у його діях складу злочину. Марат був виправданий Революційним трибуналом і з тріумфом відведений назад у Конвент. Марат належав до числа головних натхненників революційних виступів мас 31 травня-2 червня, що призвели до падіння Жиронда і встановленню якобінської диктатури.
У перші тижні якобінської диктатури важко хворий Марат закликав до енергійної боротьбі проти ворогів революції і висловлював рішуче невдоволення політичним курсом Дантона, що намагався знайти шляхи примирення з жирондисти. 13 липня 1793 життя полум'яного революціонера трагічно обірвалася: його кинджалом убила Шарлотта Корде, пов'язана з жирондисти.
Матеріал взято з Великої Радянської Енциклопедії.
