МГУС
Інститут туризму і гостинності
Реферат з історії Росії
Тема: «Правління Катерини II»
Виконала:
студентка гр. Т1-2
Лукина Е.А.
Перевірив:
Князьков С.Е.
Москва
2000
ЗМІСТ
1. Дитинство і юність майбутньої імператриці.
2. Сходження на престол і початок царювання.
3. Турбота про благо країни і народу.
4. Освічений абсолютизм Катерини II.
5. Законодавча діяльність.
6. Запобігання "збідніння" дворянства. Вільне економічне товариство.
7. Генеральне межування 1765
8. Адміністративно-територіальний поділ і місцеве управління.
9. Жалуваних грамоти.
10. Зовнішня політика
11. Культура і освіта.
12. Остаточний відмову імператриці від мрій юності.
13. Література.
Дитинство і юність майбутньої імператриці.
Катерина II, до шлюбу принцеса Софія Августина Фредеріка Ангальт-Цербстська, народилася 21.04 (02.05) 1729 р. в німецькому приморському місті Штеттіна, померла 06 (17) .11.1796 р. у Царському селі (м. Пушкін). Вроджена Софія Фредеріка Августа Анхальт-Цербстська походила з бідного німецького князівського роду.
Її батько принц Християн Августин Ангальт-Цербська перебував на прусської службі і був комендантом, а потім губернатором Штеттіна; мати - принцеса Йоганна Єлизавета - походила з старовинного Гольштейн-Готторпского герцогського будинку.
Батьки дівчинки не були щасливі у шлюбі і нерідко проводили час порізно. Батько разом з армією їхав воювати проти Швеції та Франції на землях Нідерландів, Північної Німеччини та Італії. Мати вирушала в гості до численної впливової рідні, іноді разом з дочкою.
Коли Софії було вже десять років, її познайомили з хлопчиком на ім'я Петро Ульріх. Мати розповіла їй, що Петро Ульріх претендент на престоли Росії та Швеції, володар спадкових прав на Шлезвіг-Гольштейн, доводиться їй троюрідним братом.
Минуло кілька років, і мати знову заговорила з нею про дивну хлопчика на ім'я Петро Ульріх. За цей час його тітка Єлизавета стала російською імператрицею. Вона викликала племінника до Росії і оголосила своїм спадкоємцем під ім'ям Петра Федоровича. Тепер юнакові підшукували наречену серед дочок і сестер європейських герцогів і принців. Вибір був великий, але запрошення прибути в Росію на оглядини отримала одна Софія Августина Фредеріка Ангальт-Цербстська.
У Петербурзі Софія постала перед імператрицею. Єлизавети Петрівни сподобалася принцеса Софія, але не сподобалася її мати, принцеса Йоганна. Тому перше вона розпорядилася «навчати в православній вірі» і навчати російській мові, а другий вислала з Росії за участь у політичних інтригах.
У 1745 р. відбулося весілля з Петром Федоровичем, напередодні якої вона прийняла православ'я і отримала нове ім'я. Відтепер Софію стали величати великою княгинею Катериною Олексіївною.
Дуже скоро юна Катерина зазнала мінливий характер імператриці, неврівноваженість чоловіка, зневагу і підступність оточуючих.
У ті роки Катерина багато читала. Спочатку вона захопилася модними романами, але її допитливий розум вимагав більшого. Вона звернулася до творів французьких просвітителів, праць істориків, дослідників природи, економістів, правознавців, філософів і філологів. Оволодівши російською мовою, вона читала літопису, стародавні зводи законів, життєписи великих князів, царів і отців Церкви.
У підсумку Катерина II засвоїла ідеї просвітителів про суспільне благо як вищої мети державного діяча, про необхідність виховання і освіти підданих, про верховенство законів у суспільстві.
У 1754 році у Катерина II народився син-спадкоємець Павло. Але дитину взяли від матері до апартаментів імператриці. Єлизавета вважала, що лише вона зможе виховати його розумно й гідно.
Сходження на престол і початок царювання.
У грудні 1761 померла імператриця Єлизавета Петрівна. На престол вступив Петро III.
Катерина II відрізнялася величезною працездатністю, силою волі, цілеспрямованістю, хоробрістю, хитрістю, лицемірством, необмеженим честолюбством і пихою, загалом, всіма рисами, що характеризують "сильну жінку". Вона могла пригнічувати свої емоції на догоду розвиненому раціоналізму. Їй був притаманний особливий талант завойовувати загальні симпатії.
Катерина II повільно, але вірно, просувалася до російського престолу, і, у підсумку, відняла владу в чоловіка. 28 червня 1762 в Росії був здійснений переворот на користь Катерини.
28.06.1762 від імені Катерина II був складений маніфест, що говорить про причини перевороту, про виниклу загрозу цілісності батьківщини. 29.06.1762 Петро III підписав маніфест про своє зречення. Нової імператриці з готовністю присягнули не тільки полиці гвардії, але і Сенат і Синод. Проте, серед противників Петра III були впливові люди, які вважали більш справедливим звести на трон малолітньої Павла, а Катерина II дозволити правити до повноліття сина. При цьому пропонувалося створити Імператорський рада, що обмежує владу імператриці. Це не входило в плани Катерина II Щоб змусити всіх визнати законність своєї влади вона вирішила якомога швидше коронуватися в Москві. Церемонія була здійснена 22.09.1762 в Успенському соборі Кремля. З такої нагоди народу було запропоновано багате частування. З перших днів царювання Катерина II хотіла бути популярною в самих широких масах народу, вона демонстративно відвідувала прощі, ходила на поклоніння до святих місць.
У перші роки царювання Катерина II напружено шукала шляху утвердження на троні, виявляючи при цьому крайню обачність. Вирішуючи долю фаворитів і фавориток попереднього царювання Катерина II проявила великодушність і поблажливість. Вона докладала усіх зусиль, щоб не відштовхнути як впливових, навчених життям сановників, що служили ще Єлизавети Петрівни, так і молодих своїх соратників, які рвалися до управління державою, не маючи досвіду і знань. У результаті багато хто дійсно талановиті та корисні державі люди залишилися на своїх колишніх посадах. Катерина II любила і вміла цінувати заслуги людей. Вона розуміла, що її похвали і нагороди змусять людей ще старанніше працювати.
Турбота про благо країни і народу.
Одразу після воцаріння Катерина II була помітна кипуча діяльність в державному організмі. При цьому у всіх відносинах висловлювалася особисту участь імператриці у вирішенні різноманітних питань.
З моменту сходження на престол і до коронації Катерина II брала участь в 15 засіданнях Сенату, і не без успіху. У 1763 році Сенат був реформований: він був розділений на шість департаментів зі строго визначеними функціями і під керівництвом генерал-прокурора, який призначається монархом, стала органом контролю за діяльністю державного апарату і вищою судовою інстанцією. Сенат позбувся своєї головної функції - законодавчої ініціативи, вона фактично перейшла до імператриці.
Смерть Івана Антоновича (05.07.1764) позбавила Катерина II від страху за майбутнє свого трону. Тепер її честолюбство могло бути задоволена реалізацією власних планів. Вона накопичила певний досвід управління, з'явилися задуми реалізувати нововведення. Катерина II належала до числа тих державних діячів, які мали намір не тільки царювати, але й керувати.
Катерина II добре розуміла місце Росії в тодішньому світі. Вона не сліпо копіювала європейські зразки, але була на рівні тодішнього світового політичного знання. Вона прагнула використати європейський досвід для реформування країни, де не було ні приватної власності, ні буржуазного громадянського суспільства, але, навпаки, було традиційно розвинене державне господарство, панувало кріпосне право.
Важко перерахувати все, що зробила Катерина II для користі і слави Росії. Ще проживаючи в Москві, після коронації, вона ознаменувала початок царювання великим і добрим ділом: заснувала так званий Виховний Дім. У цьому будинку знаходили притулок діти, залишені батьками. До цього часу кинуті діти або гинули від голоду та холоду, або зростали в злиднях і темряві. Тільки небагато потрапляли до добрих людей, які доводили їх до ладу. У виховній Будинку дітей не тільки годували, поїли, одягали, а й навчали. З "вдома" вони виходили вже самостійними людьми, здатними приносити користь собі і вітчизні. Незабаром такий же будинок був відкритий в Петербурзі.
Будучи за походженням німкенею, Катерина II розуміла, що імператриця повинна перш за все захищати інтереси Росії і не відступала від цього правила.
Катерина II як Государиня православного народу, завжди відзначалася побожністю і відданістю православ'я. У Польщі жило багато православних, які піддавалися гонінням з боку польської католицької церкви. Білорусія була під владою Польщі. Католики діяли не тільки методом переконання, а й грубою силою. Катерина II прийняла рішення допомогти православним, захистити їх від утисків, дати їм можливість жити спокійно. Справа про православних у Польщі та Білорусії було доручено князя Рєпніна. Після безлічі клопоту проблема була вирішена: православним жителям були надані ті ж права, якими користувалися католики.
Цікава історія з секуляризації, започаткованої Петром III. Спочатку Катерина II скасувала секуляризацію, а потім була створена Комісія, висловили одностайну думку про необхідність секуляризації. Указом від 26.02. 1764 монастирські, архієрейські і церковні вотчини з населяли їх селянами передавалися до Колегії економії. Всі повинності селян замінялися грошовим оброком із загальної суми якого) (1/3 передавалися на утримання церковних інституцій (монастирів та ін.)
Секуляризація мала важливі наслідки. Вона позбавила духовенство економічної потужності. Тепер монастирі, єпархії, рядові монахи повністю залежали від держави. Крім того, були полегшені умови життя селян, що раніше належали духовним поміщикам. Це пов'язано з заміною панщини оброком, що являло селянам більше самостійності і розвивало їх господарську ініціативу. Селяни сприйняли секуляризацію за благо і припинили непокору.
Катерина II був підтверджений указ Петра III про скасування Таємної розшукових справ канцелярії, яка, власне, вмирала сама собою. Однак орган такий залишився, Таємну канцелярію замінили Таємні експедиції при Сенаті у столиці і при сенатської конторі в Москві. Катерина II вивела Таємну експедицію з відання Сенату і підпорядкувала її генерал-прокурора.
Освічений абсолютизм Катерини II.
Час царювання Катерина II називають епохою освіченого абсолютизму. Сенс освіченого абсолютизму полягає в політиці слідування ідеям Просвітництва, що виражається в проведенні реформ, які знищували деякі найбільш застарілі феодальні інститути (а іноді робили крок у бік буржуазного розвитку). Думка про державу з освіченим монархом, здатним перетворити громадське життя на нових, розумних засадах, отримала в XVIII столітті широке поширення. Самі монархи в умовах розкладу феодалізму, визрівання капіталістичного устрою, поширення ідей Просвітництва змушені були стати на шлях реформ.
Розвиток і втілення почав освіченого абсолютизму в Росії набуло характеру цілісної державно-політичної реформи, в ході якої сформувався новий державний і правовий зовнішність абсолютної монархії. При цьому для соціально-правової політики було характерно станове розмежування: дворянство, міщанство і селянство. Внутрішня та зовнішня політика другої половини XVIII століття, підготовлена заходами попередніх царювання, відзначена важливими законодавчими актами, видатними військовими подіями і значними територіальними приєднання. Це пов'язано з діяльністю великих державних і військових діячів: А.Р. Воронцова, П.А. Румянцева, А.Г. Орлова, Г.А. Потьомкіна, А.А. Безбородько, А.В. Суворова, Ф.Ф. Ушакова та інших. Сама Катерина II активно брала участь у державному житті. Жага влади і слави була істотним мотивом її діяльності. Політика Катерини II за своєю класової спрямованості була дворянській. У 60-і роки Катерина II прикривала дворянську сутність своєї політики ліберальної фразою (що характерно для освіченого абсолютизму). Цю ж мету переслідували жваві зносини її з Вольтером і французькими енциклопедистами і щедрі грошові підношення ім.
Завдання "освіченого монарха" Катерина II уявляла собі так: "1. Треба просвіщати націю, якою повинен керувати. 2. Потрібно ввести добрий порядок в державі, підтримувати суспільство і змусити його виконувати закони. 3. Потрібно заснувати в державі гарну і точну поліцію. 4. Потрібно сприяти розквіту держави і зробити його рясним. 5. Потрібно зробити держава потужним на самому собі і вселяє повагу сусідів ". У реальному житті декларації імператриці часто розходилися зі справами.
Законодавча діяльність.
Незабаром після вступу на престол Катерина II виявила, що одним із суттєвих недоліків російського життя є застарілість законодавства: збірник законів (Соборне Укладення 1649 р.) був виданий при Олексія Михайловича, а життя з тих пір змінилася до невпізнання. Імператриця бачила необхідність великої роботи по зібранню та перегляду законів. Катерина II вирішила скласти новий Укладення. Вона читала багато творів іноземних вчених про державний устрій і суді. Своє увагу імператриця зосередила на новітніх творах з теорії права. Першим з них була праця французького просвітителя Ш. Л. Монтеск'є «Про дух законів». У ньому автор виклав теорію виникнення законів під впливом природних і соціальних умов. Закони повинні бути узгоджені з потребами країни, з поняттями і звичаями народу. Іншим джерелом був трактат «Про злочини і покарання» Ч. Беккаріа. Він виступав з рішучим протестом проти суворих норм середньовічного законодавства.
Спираючись на твори Монтеск'є і Беккаріа, Катерина II приступила до формулювання загальних принципів майбутнього зводу законів Російської імперії. Вони були видані під назвою "Наказ імператриці Катерини II, даний Комісії для складання проекту нового Уложення". Над "Наказом" Катерина II працювала більше двох років. В "наказі" вона говорить про державу, закони, покарання, провадженні суду, вихованні та інші питання. "Наказ" показував і знання справи, і любов до людей. Імператриця хотіла внести до законодавства більше м'якості і поваги до людини. "Наказ" був зустрінутий скрізь із захопленням. Зокрема, Катерина II вимагала пом'якшення покарань: "любов до батьківщини, сором і страх ганьбу суть кошти укротітельние і можуть утриматися безліч злочинів". Також вона зажадала скасувати покарання, що можуть спотворити людське тіло. Катерина II виступала проти застосування тортур. Вона вважала тортури шкідливою, так як слабкий може не витримати тортури і зізнатися в тому, чого не робив, а міцний, навіть здійснивши злочин, зможе перенести тортури і уникне покарання. Особливо великої обережності вона вимагала від суддів. "Краще виправдати 10 винних, ніж звинуватити одного невинного". Ще один мудрий вислів: "набагато краще попереджувати злочини, ніж їх карати". Але як це зробити? Треба, щоб люди шанували закони і прагнули до доброчесності. "Саме надійне, але і саме важке засіб зробити людей краще є приведення у досконалість виховання". Хочете попередити злочину - зробіть, щоб освіта поширювалася між людьми. Також Катерина II здавалося необхідне надати дворянству і міському стану самоврядування. Катерина II думала і про звільнення селян від кріпацтва. Але скасування кріпосного права не відбулася. В "наказі" йдеться про те, як поміщики повинні звертатися з селянами: не обтяжувати податками, стягувати такі податки, які не змушують селян йти з дому та інше. У той же час вона розповсюдила думки про те, що для блага держави селянам треба дати свободу.
Створення цієї Комісії було одним з найважливіших починань Катерина II. Згідно з маніфестом, опублікованими 14 грудня 1766, у Москві зібралися представники усіх станів (за винятком поміщицьких селян) для твору проекту нового Уложення. Комісія мала повідомити уряду про потреби та побажання населення, а потім виробити проекти нових, кращих законів.
Комісія була урочисто відкрита влітку 1767 самої?? Катерина II в Москві, в Грановитій Палаті. Було зібрано 567 депутатів: від дворянства (від кожного повіту), купецтва, державних селян, а також осілих інородців.
Комісія розділилася на 19 комітетів, які повинні були займатися різними галузями законодавства. Дирекційний - на чолі з генерал-прокурором і головою-маршалом керувала всій Комісією. Незабаром виявилося, що багато депутатів не розуміють того, для чого вони покликані, і хоча депутати ставилися до справи серйозно, роботи йшли дуже повільно. Бували випадки, що загальні збори, не закінчивши розгляд одного питання, переходило до іншого. Справа, доручену Комісії, було велике і складне, і придбати відповідні навички було не так легко. Катерина II перевела Комісію в Петербург, однак і в Петербурзі за рік Комісія не тільки не приступила до складання нового Уложення, але навіть не розробила жодного його відділу. Катерина II була цим незадоволена. Багато депутатів з дворян в 1768 році повинні були відправитися на війну з турками. Катерина II оголосила про закриття загальних зборів Комісії. Але окремі комітети продовжували роботу ще кілька років.
Можна сказати, що діяльність Комісії про Укладенні закінчилася провалом. Комісія піднесла Катерині II предметний урок про неможливість реалізації теоретичних побудов європейських філософів на російському грунті. Шанс, який історія давала Росії, не був і не міг бути реалізований. Розпуск Покладений Комісії став для Катерини II прощанням з ілюзіями в галузі внутрішньої політики.
Тим не менше, хоча Комісія не склала Уложення, але зате вона ознайомила Імператрицю з потребами країни. Користуючись працями комісії Катерина II видала багато важливих законів. Сама Катерина II писала, що вона "отримала світло і відомості про всю Імперії, з ким мати справу, і про кого піклуватися повинно". Тепер вона могла діяти цілком свідомо і виразно.
Запобігання "збідніння" дворянства. Вільне економічне товариство.
У 1765 році в інтересах дворянства було засновано Вільне економічне товариство. Одне з найстаріших у світі та першою в Росії економічне товариство (вільне - формально незалежна від урядових відомств) було засновано в Петербурзі великими землевласниками, прагнули в умовах зростання ринку і торгового землеробства раціоналізувати сільське господарство, підвищити продуктивність праці кріпака. Підстава ВЕО було одним з проявів політики освіченого абсолютизму. ВЕО розпочало діяльність оголошенням конкурсних завдань, виданням "Трудів ВЕО" (1766-1915, понад 280 томів) і додатків до них. Перший конкурс був оголошений з ініціативи самої імператриці в 1766 році: "У чому полягає власність хлібороба (селянина) в землі чи його, яку він обробляє, або в рухомість і яке він право на те й інше для користі загальнонародної мати винен?". З 160 відповідей російських та іноземних авторів найбільш прогресивним був твір правознавця А.Я. Полєнова, що критикував кріпацтво. Відповідь викликав невдоволення конкурсного комітету ВЕО і надрукований не був. До 1861 року було оголошено 243 конкурсні завдання соціально-економічного і науково-господарського характеру. Соціально-економічні питання стосувалися трьох проблем: 1) земельної власності і кріпосних відносин, 2) порівняльної вигідності панщини і оброку, 3) застосування найманої праці в сільському господарстві.
Діяльність ВЕО сприяла впровадженню нових сільськогосподарських культур, нових видів сільського господарства, розвитку економічних відносин.
В галузі промисловості і торгівлі Катерина II (указом 1767 і маніфестом 1775) проголосила принцип свободи підприємницької діяльності, що було вигідно в першу чергу дворянства: вона мала кріпаками трудовими ресурсами, мало дешеву сировину, отримувало субсидії від державних і станових кредитних установ. Дворянство, в тому числі і середня, стало на шлях кріпосницького підприємництва - стало зростати число вотчинних мануфактур. Зростання селянських мануфактур також виявився на руку дворянству, так як багато селян підприємці були кріпаками. Нарешті, догляд оброчних селян в місто на заробітки також був зручний поміщику, прагнув отримати більше готівки. Капіталістичних, тобто заснованих на найманій праці, підприємств було небагато, та й наймані робітники часто були особисто не вільними, а кріпаками на заробітках. Абсолютно переважаючими були форми промисловості, засновані на різних видах підневільної праці. На початку царювання Катерина II в Росії було 655 промислових підприємств, до кінця - 2294.
Генеральне межування.
У 1765 році отримало своє продовження Державне межування розпочате ще у 1754 році Єлизаветою Петрівною. Для впорядкування поміщицького землеволодіння було необхідно точно визначити межі земельних володінь окремих осіб, селянських общин, міст, церков та інших власників землі. Генеральне межування було викликано частими земельними суперечками. Перевірка старовинних власницьких прав викликала у дворянства запеклий опір, оскільки у власності поміщиків до середини XVIII століття перебували численні самовільно захоплені казенні землі. Генеральному межуванню передували створення 05.03. 1765 Комісії про генерального межування і потім видання Маніфесту 19.09. 1765 з доданими до нього "генеральними правилами". За маніфесту уряд подарував поміщикам величезний фонд земель, що нараховує близько 70 млн. десятин (близько 70 млн. га). Фактичні володіння поміщиків на 1765 рік маніфест оголошував узаконеними при відсутності спору за ним. (Число спорів про генерального межування мізерно - близько 10% всіх "дач"). У 1766 році на основі "генеральних правил" були видані інструкції для землемірів і межових губернських канцелярій і провінційних контор. У процесі генерального межування землі приписувалися не до власникам, а до міст і сіл. Інструкції докладно регламентували умови відведення земель різних категорій населення та установам. Складалися плани окремих земельних "дач" в масштабі 100 сажнів дюймі (1:8400), які потім зводилися в повітові генеральні плани в масштабі 1 верста в дюймі (1:42000). Специфіка генерального межування полягала в тому, що в основу конфігурації того чи іншого володіння були покладені кордону старовинних Писцовой "дач". Через це в рамках "дачі" нерідко перебували володіння декількох осіб або спільні володіння поміщика і державних селян. Генеральному межуванню супроводжувала розпродаж за дешевими цінами незайнятих казенних земель. Особливо великого розмаху це прийняло в південних чорноземних і степових районах на шкоду кочового і напівкочових населенню. Типовий феодальний характер генерального межування проявився у відношенні до міських земельних володінь і захопленням. За кожну забудовану сажень вигоном землі, закріпленої останніми Писцовой описами, місто сплачувало штрафи. Генеральне межування супроводжувалося грандіозним розкраданням земель однодворців, державних селян, ясачних народів і ін Генеральне межування було всеімперскім і обов'язковим для землевласників. Він супроводжувався вивченням господарського стану країни. Всі плани містили "економічні примітки" (про число душ, про оброк і панщину, про якість земель та лісів, про промисли і промислових підприємствах, про пам'ятних місцях тощо). Унікальна колекція планів і карт генерального межування включає близько 200 тисяч одиниць зберігання. До спеціальних планів додавалися польова записка землеміра, польовий журнал і межова книга. Підсумки генерального межування до Жовтневої революції залишалися основою цивільно-правових відносин у сфері земельного права в Росії.
Посилення кріпосницького гноблення і тривалі війни лягли важким тягарем на народні маси, і зростаюче селянський рух переріс у Селянську війну під проводом Є.І. Пугачова 1773-75 рр.. Придушення повстання визначило перехід Катерини II до політики відкритої реакції. Якщо в перші роки царювання Катерина II проводила ліберальну політику, то після Селянської війни було взято курс на посилення диктатури дворянства. На зміну періоду політичної романтики прийшов період політичного реалізму. Російсько-турецька війна (1768-76 рр..) Стала зручним приводом припинення внутрішніх перетворень, а Пугачовщина подіяла витвережували, що дало можливість виробити нову тактику. Починається "золотий вік" російського дворянства. Задоволення саме дворянських інтересів виходить для Катерини II на перший план.
Адміністративно-територіальний поділ і місцеве управління.
У 1775 році щоб легше було керувати державою Катерина II видала Установи для управління губерній, що зміцнив бюрократичний апарат влади на місцях і збільшивши кількість губерній до 50. На губернію - не більше 400 тисяч жителів. Кілька губерній становили намісництво. Губернатори і намісники обиралися самою Катериною II з російських вельмож. Вони діяли за її указам. Помічниками губернатора були віце-губернатор, два губернських радника і губернський прокурор. Це губернське правління і відало всіма справами. Державними доходами відала Казенна Палата (доходи і витрати скарбниці, казенне майно, відкупу, монополії і т.д.). Очолював Казенну палату віце-губернатор. Губернський прокурор відав усіма судовими установами. У містах вводилася посада городничого, що призначається урядом. Губернія ділилася на повіти. Багато хто великі села були звернені в повітові міста. У повіті влада належала обирається дворянським зборами капітан-справника. В кожному повітовому місті засновано суд. У губернському місті - вищий суд. Звинувачений міг принести скаргу і до Сенату. Щоб зручніше було вносити подати, у кожному повітовому місті було відкрито Казначейство.
Створена була система станового суду: для кожного стану (дворян, міщан, державних селян) свої особливі судові установи. У деяких з них вводився принцип виборних судових засідателів.
Центр тяжіння в управлінні переміщався на місця. Відпала необхідність у ряді колегій - вони були скасовані; залишилися Військова, Морська, Іноземна і Комерц-колегії.
Створена губернської реформою 1775 система місцевого управління збереглася до 1864 року, а введене нею адміністративно-територіальний поділ - до Жовтневої революції.
Жалуваних грамоти.
З метою оформлення станових привілеїв дворянства в 1785 році вийшла Жалувана грамота дворянству. "Грамота на права вольності і переваги благородного російського дворянства" представляла собою звід дворянських привілеїв, оформлений законодавчим актом Катерини II від 21.04. 1785 року. За Петра I дворянство несло довічну військову та іншу службу державі, але вже при Ганні Іоанівні виявилося можливим обмежити цю службу 25 роками. Дворяни отримали можливість починати службу не з рядового або простого матроса, а з офіцера, пройшовши дворянську військової школи. Петро III видав указ про вільність дворянства, що дає право служити чи не служити, але дію цього указу було припинено. Тепер же, підтверджувалася свобода дворян від обов'язкової служби. Повне звільнення дворянства мало сенс з кількох причин: 1) була достатня кількість підготовлених людей, обізнаних у різних справах військового і цивільного управління; 2) самі дворяни усвідомлювали необхідність служби державі і вважали за честь проливати кров за батьківщини, 3) коли дворяни були все життя відірвані від земель господарства приходили в занепад, що згубно позначалося на економіці країни. Тепер багато з них могли самі керувати своїми селянами. І ставлення до селян з боку господаря було куди краще, ніж ніж з боку випадкового керуючого. Пан був зацікавлений в тому, щоб його селяни не були зруйновані. Жалуваної грамотою дворянство визнавалося провідну станом у державі і звільнене від сплати податків, їх не можна було піддати тілесного покарання, судити міг тільки дворянський суд. Лише дворяни мали право володіти землею і кріпаками, вони також володіли надрами у своїх маєтках, могли займатися торгівлею і влаштовувати заводи, вдома їх були вільні від постою військ, маєтки не підлягали конфіскації. Дворянство отримало право на самоврядування, склало "дворянське суспільство", органом якого було дворянське зібрання, скликаються кожні три роки в губернії і повіті, обирає губернських та повітових проводирів дворянства, судових засідателів і капітан-справників, які очолювали повітову адміністрацію. Цією жалуваною грамотою дворянство закликалося до широкої участі в місцевому управлінні. При Катерині II дворяни займали посади місцевої виконавчої і судової влади. Жалувана грамота дворянству повинна була зміцнити становище дворянства і закріпити його привілеї. Сприяла більшої консолідації пануючого класу. Дія її було розповсюджено також на дворян Прибалтики, України, Білорусії і Дону. Жалувана грамота дворянства свідчила про прагнення російського абсолютизму зміцнити свою соціальну опору в обстановці загострення класових суперечностей. Дворянство перетворювалося на політично панівний стан у державі.
Поряд з Жалуваної грамотою дворянству 21.04. 1785 побачила світ Жалувана грамота містам. Цей законодавчий акт Катерина II засновував нові виборні міські установи, кілька розширюючи коло виборців. Городяни були поділені на шість розрядів з майнових та соціальними ознаками: "справжні міські обивателі" - власники нерухомості з дворян, чиновників, духовенства; купці трьох гільдій; ремісники, записані в цехи; іноземці та іногородні; "імениті громадяни"; "посадські", тобто всі інші громадяни, що годуються в місті промислом чи рукоділлям. Ці розряди з Жалуваної грамоті містах отримали основи самоврядування, у відомому сенсі аналогічні основам Жалуваної грамоти дворянству. Раз на три роки скликаються збори "Градського суспільства", до якого входили лише найбільш заможні городяни. Постійним міським установою була "загальна градської дума", що складається з міського голови та шести гласних. Судовими виборними установами в містах були магістрати. Проте привілеї городян на тлі дворянській вседозволеності виявилися невідчутними, органи міського самоврядування жорстко контролювалися царською адміністрацією - спроба закласти основи буржуазного стану не вдалася.
Крім Жалуваної грамоти дворянству і Жалуваної грамоти містах Катерина II розробляла і скаржитися грамоту селянству (вона адресувалася тільки до державних селян). "Сільське положення" було цілком закінченим проектом. Він не суперечив "Наказу". Однак цей проект не був втілений у життя.
Під весь час царювання Катерини II йде обговорення того, як полегшити долю кріпаків. Сама імператриця була супротивником кріпосного права. Вона, на початку царювання, мріяла звільнити селян від кріпацтва. Зробити цього вона не могла, по-перше, тому, що не зустріла співчуття серед багатьох наближених, а по-друге, тому, що погляди самої Катерини II змінилися після Пугачевського бунту.
Зовнішня політика.
Уряд Катерини II продовжив боротьбу за вихід Росії до Чорного моря. Однак у прагнення Росії не влаштовувало Францію та Туреччину. Перша бажала зосередити в своїх руках всю східну торгівлю. Друга вбачала для себе серйозну небезпеку в просуванні Росії на південь. Не залишилася осторонь і Англія, якою посилення в Причорномор'ї завадило б в досягненні власних інтересів на Балканах. Все це врешті-решт привело до двох тривалим й кровопролитних воєн Росії і Туреччини (1768-1774 рр.., 1787 -1791 рр..), З яких Росія вийшла переможницею. Российская империя приєднала до власних територій все Північне Причорномор'я. Кримське ханство, що отримало у 1774 р. політичну незалежність від Туреччини, в 1783 р. увійшло до складу Росії. У країнах, підвладних Османської імперії, були відкриті російські консульства, турецьке уряд гарантував свободу віросповідання християнської релігії у своїх володіннях. Але головне - Росія отримала вихід до Чорного моря і позбавилася від постійної загрози нападу кримців, за спиною яких стояла Туреччина.
Культура й освіта.
У захопленні науками?? витонченими мистецтвами виявлялася ще одна сторона багатогранної натури імператриці. Катерина II займалася колекціонуванням: купувала бібліотеки, графічні та нумізматичні зібрання, колекції живопису та скульптури. Серед відомих придбань Катерина II - бібліотеки Дідро і Вольтера, мальовничі збори таких меценатів, як Брюль в Дрездені і Кроза в Парижі, куди входили шедеври Рафаеля, Рембрандта, Пуассі, Ван Дейка, Рубенса та інших. Катериною II був заснований Ермітаж - багаті зібрання художніх колекцій при палаці.
Царювання Катерини II відзначено широкими просвітницькими перетвореннями. Турботами імператриці затверджуються інститути, кадетські корпусу та виховні будинки. Але головною заслугою Катерина II в цій області можна вважати перший досвід створення в Україні системи загальної початкової освіти, не обмеженого становими перешкодами (за винятком селян-кріпаків). Імператриця веліла відкривати училища всюди: в губернських містах виникають головні, а в повітових - малі народні училища. Головним помічником у цій справі був І.І. Бецко. У Катеринославі, Пензі, Чернігові та Пскові за сприяння громадськості передбачалося заснувати університети.
Охорона здоров'я теж привертало увагу Катерини. Примітно й те, що при Катерині II організація лікарської допомоги населенню покладалася на владі. Кожне місто зобов'язаний був мати лікарню і аптеку, де хворим пропонувалися не ті ліки, які дешевше, а ті, які призначав лікар.
Страшним лихом для жителів Росії залишалися епідемії віспи, і Катерина II власним прикладом поклала початок проведення вакцинації, яка потім по Указу стала обов'язковою.
Під час 1-й турецької війни в країні почалася епідемія чуми. Тільки в Москві за рік померло 50 тисяч людей. Неграмотний народ не дотримувався елементарних карантинних правил. Тоді в Москву були послані досвідчені начальники. Прийнято були суворі заходи. Зараза ослабла. Для потерпілого народу були зроблені полегшення: влаштували притулок для сиріт, дали роботу бідним, почали купувати до скарбниці вироби ремісників, що не мали покупців.
Остаточний відмову імператриці від мрій юності.
Наростання революційного руху в Європі і зростання передової громадської думки в Росії зумовили загострення реакційного курсу, направленого особисто Катериною II (розшукова канцелярія С. І. Шешковского), і особливо посилення ідеологічної боротьби: як замах на принцип самодержавства і монархії Катерина II розцінила книгу А.Н. Радищева "Подорож з Петербурга до Москви" (1790). Антикріпосницькі погляди автора не шокували імператрицю, але його антімонархізм і республіканізм здалися дуже небезпечними, особливо на тлі розпочатої у Франції революції. Радищев був охарактеризований як "бунтівник гірше Пугачова", засуджений спочатку до смертної кари, а потім "прощений" - на 10 років засланий до Ілімськ острог до Сибіру. Книга була конфіскована і знищена.
Важко однозначно оцінити підсумки царювання Катерини II. Багато її поч
