ВСТУП
Нам немає числа. Даремно думкою жадібної
Ти думи вічної наздоганяє тінь ...
А. Фет
Величний спокій всипаного зірками нічного неба завждисправляв глибоке враження на людину. Такий «мирний» образ
Всесвіту, що виникає в уяві людини, пояснюється не тількивідносної стислістю людського життя і всієї історії людства, алеі тим, що відомості про найбільш швидкоплинних, вибухових процесах,що відбуваються буквально миттєво навіть за людськими уявленнями, частішеза все приносять нам електромагнітні випромінювання таких видів, якінеможливо спостерігати оком і за допомогою звичайних наземних телескопів. Теоріяеволюції зірок, гігантських газових хмар і інших небесних тіл показаланеминучість катастрофічно швидких змін на певних етапах їхжиття. У результаті сформувалася складна, часом суперечлива і вчому ще неясна до кінця картина бурхливих, різко нестаціонарних явищ у
Всесвіту.
Не всі зірки проходять «спокійний» шлях свого розвитку (еволюцію
«Нормальною» зірки), тобто від моменту її зародження у вигляді згусткустискуваної газопилової туманності до глибокої «старості» - надщільногохолодного «чорного» карлика. Деякі на заключному етапі своєїеволюції вибухають, спалахуючи могутнім космічним феєрверком. У такихвипадках говорять про спалах «наднової» зірки. Світність наднової можедорівнювати 500 мільйонам сонць.
Від «наднових» зірок слід відрізняти «звичайні» нові зірки.
Потужність спалаху в цих зірок в тисячі разів менше, ніж у найновіших.
Спалахують нові зірки порівняно часто (у нашій Галактиці - близько 100спалахів на рік). Для нових зірок характерна повторюваність спалахів, якіне призводять до істотної зміни структури зірок. Навпаки, спалахнаднової - це радикальна зміна, і навіть часткове руйнуванняструктури зірки.
Поки нам ще не відомі катастрофи, за своїми масштабами більшеграндіозні, ніж спалаху наднових. (Хоча, останнім часом, по -Мабуть, виявлені дивні об'єкти - вибухають ядра галактик,явище незрівнянно більш грандіозне, ніж спалаху наднових.) За які -небудь кілька діб спалахнула зірка збільшує свою світність всотні мільйонів разів. Буває так, що протягом короткого часу одназірка випромінює світла більше, ніж мільярди зірок тієї галактики, в якійстався спалах.
Природно, що колосальний космічний вибух призводить до загибелісамої зірки і катастрофічних наслідків в її найближчих околицях.
Однак сам факт космічного вибуху, швидше за все, є закономірним, ане випадковим в рамках збереження та перерозподілу енергетичногобалансу галактик.
спалаху наднової У нашій Галактиці
На відміну від спалахів «звичайних» нових зірок, це явищеналежить до числа досить рідкісних. У нашій Галактиці близько 100 млрд.звезд.
За наявними оцінками, щорічно народжується приблизно 1 - 10 нових зірок.
Наднові ж спалахують в середньому раз - два на століття. Тому такіспалаху зрідка спостерігаються в інших галактиках. Якщо триматисистематично «під наглядом» кілька сотень галактик, то можна з великоювірогідністю стверджувати, що протягом одного року хоча б в одній з такихгалактик спалахне наднова зірка. Зараз щорічно відкривають близько 20 -
30 позагалактичних найновіших. Повне їх число сягає майже 600.
Проте історія зберегла досить значне число хронік інавіть наукових трактатів, що містять опис спалахів найновіших в нашій
Галактиці. Так, наприклад, зберігся ряд китайських хронік, у якихрозповідається про появу на небі в липні 1054 «зірки-гості» всузір'ї Тельця. Ця зірка була настільки яскрава, що її бачили навіть удень;за своїм блиску вона перевершувала Венеру - найяскравіше світило неба після
Сонця і Місяця. Кілька місяців зірка було видно неозброєним оком, апотім поступово згасла.
З 1054 р. в нашій Галактиці було відмічено ще два спалахи наднових:одну з них спостерігав у 1572 р. датський астроном Тихо Браге, іншу - в 1604м. Іоганн Кеплер. Потім настала пауза тривалістю в три століття. Тимне менше наднові можна виявити навіть після того, як вони згасли, - поїх впливу на навколишнє середовище і міжзоряну по залишках, що зберігаєтьсяпісля вибуху.
ТУМАНОВ
Крабоподібна туманність
Через сім із половиною століть після вибуху наднової в 1054 р.французький астроном Шарль Мессе, складаючи знаменитий каталогтуманностей, під N 1 помістив об'єкт незвичайної форми. Згодом цейоб'єкт отримав назву «Крабоподібна туманність». Цей об'єкт неможливоспостерігати неозброєним оком. Його фотографія була отримана шляхомтривалого експонування фотопластинки на одній з найдосконалішихастрономічних обсерваторій.
Волокниста структура яскравого об'єкта зовні дещо нагадуєкраба, чому він і отримав назву Крабоподібної туманності. Для астрономівтака структура служить ознакою деякої бурхливої активності в центріоб'єкта. Ознаки активності стають ще більш явними після детальногодослідження туманності. Так, наприклад, вимірювання швидкості що світитьсяречовини туманності показали, що воно віддаляється від центру об'єкта зішвидкістю близько 1000 км/с і більше. А при подальших дослідженнях в радіо -і рентгенівському діапазонах виявилося, що Крабоподібна туманністьвипускає також радіохвилі, рентгенівське й гамма-випромінювання. Вважають, щоцей чудовий об'єкт являє собою залишок вибуху зірки,того, що відбулося багато століть тому, а саме в липні 1054
Подальші спостереження показали, що Крабоподібна туманність повільнорозширюється, як би «розповзаючись» по небу. Так як відстань до цієїтуманності одно 2000 пк, то помітне збільшення її розмірів на небіозначає, що швидкість розльоту що утворюють її газів досягає 1500 км/с,тобто більш ніж у 100 разів перевершує швидкості штучних супутників
Землі. Тим часом швидкість руху звичайних газових туманностей в Галактицірідко перевищує 20-30 км/с. Тільки гігантських масштабів вибух міг повідомититакій великій масі газу таку високу швидкість. З спостерігається швидкостіраспливанія Крабоподібної туманності випливає, що приблизно 900 роківтому вся туманність була зосереджена в дуже малому обсязі і що цятуманність не що інше, як залишок грандіозної космічної катастрофи --спалаху наднової.
Як відрізнити туманності - залишки спалахів наднових зірок --від звичайних туманностей
У 1949 р. було виявлено, що Крабоподібна туманність єпотужним джерелом радіовипромінювання. Незабаром вдалося пояснити природу цьогоявища: випромінюють сверхенергічние електрони, які рухаються в магнітних полях,що знаходяться в цій туманності. Та ж причина пояснює загальне радіовипромінювання
Галактики. Таким чином, при спалаху наднової якимось чиномутворюється величезна кількість частинок надвисоких енергій - космічнихпроменів. У міру розширення і розсіювання туманності укладені в нійкосмічні промені виходять в міжзоряний простір. Якщо врахувати, як частоспалахують найновіші зірки в Галактиці, то що утворюються при цих спалахахкосмічних променів виявляється достатньо для заповнення ними всієї Галактикиз спостерігається щільністю.
Таким чином, вперше з усією очевидністю вдалося довести, щоспалаху наднових зірок є одним з основних джерел поповнення
Галактики космічними променями; крім того, вони збагачують міжзоряну середуважкими елементами. Це має величезне значення для еволюції зірок і всієї
Галактики в цілому.
Крабоподібна туманність володіє ще однією дивовижною особливістю.
Її оптичне випромінювання, принаймні на 95%, має «синхротрон»природу (обумовлено також сверхенергічнимі електронами). На основі новоїтеорії оптичного випромінювання Крабоподібної туманності вдалося передбачити,що це випромінювання має бути поляризованим. Спостереження вчених повністюпідтвердили цей висновок теорії. В даний час синхротроном оптичневипромінювання виявлено ще в кількох об'єктів, переважнорадіогалактик.
У 1963 р. за допомогою ракети з встановленими на ній приладами вдалосявиявити досить потужне рентгенівське випромінювання від Крабоподібноїтуманності. У 1964 р. під час покриття цієї туманності Місяцем вдалосяпоказати, що це джерело рентгенівського випромінювання протязі.
Отже, рентгенівське випромінювання випускає не зірка, що колисьспалахнула як наднова, а сама туманність. Було доведено, щорентгенівське випромінювання Крабоподібної туманності має також синхротронприроду.
Рентгенівське випромінювання повністю поглинається земною атмосферою таможе спостерігатися лише за допомогою апаратури, встановленої на ракетах ісупутниках. Особливо цінні результати були отримані на спеціалізованомусупутнику «Ейнштейн», запущеному на відзначення сторіччя з дня народженнявеликого вченого.
Подальші спостереження показали, що всі без винятку туманності --залишки спалахів наднових зірок - виявляються більш або менш потужнимиджерелами радіовипромінювання, що має ту ж природу, що і у Крабоподібноїтуманності.
Туманність у сузір'ї Кассіопеї
Особливо потужним джерелом радіовипромінювання є туманність, що знаходитьсяу сузір'ї Кассіопеї. На метрових хвилях потік радіовипромінювання від неї у 10разів перевищує потік від Крабоподібної туманності, хоча вона далі останньої. Уоптичних променях ця швидко розширюється туманність дуже слабка. Якзараз доведено, туманність в Кассіопеї - залишок спалаху наднової,що мала місце близько 300 років тому. Не зовсім зрозуміло, чому спалахнулазірку тоді не помітили. Адже рівень розвитку астрономії в Європі бувтодідосить високий.
Джерелом радіовипромінювання, правда, раз на 10 менш потужним, ніж
Крабоподібна туманність, є туманність IC 443 і волокнистітуманності в сузір'ї Лебедя.
Велика туманність в сузір'ї Оріона
Це один з багатьох районів у Всесвіті, де, як вважають, у нашчас відбувається активний процес зіркоутворення. Туманність розташованана відстані близько 1500 Хаббл-тип від нас. Вона містить велику кількістьпротозірок. У протозірок внутрішня температура ще недостатньо висока,щоб викликати термоядерні реакції. Існуючої там температури, однак,цілком достатньо, щоб протозірок досить інтенсивно випромінювали енергію,в основному в інфрачервоній області електромагнітного спектра. У туманності
Оріона виявлено чимало джерел інфрачервоного випромінювання; це служитьпідтвердженням того, що зірки народжуються там і зараз.
ДВА ТИПУ наднових
До цих пір мова йшла переважно про туманностях, що утворюються приспалахи наднових зірок. Що ж можна сказати про самі спалахуютьзорях? Як уже згадувалося, дані спостережень відносяться до найновіших,спалахуючим в інших зоряних системах. У нашій Галактиці остання такаспалах спостерігався в 1604 р. Цю зірку спостерігав Кеплер. Тоді ще не буввинайдений телескоп, а спектральний аналіз - це найпотужніший методастрономічних досліджень - став застосовуватися тільки через два зполовиною століття.
За спостереженнями спалахів в інших галактиках вдалося встановити, щонаднові бувають двох типів. Наднові I типу - це досить старізірки з масою, лише трохи перевершує сонячну. Такі надновіспалахують в еліптичних галактиках, а також у спіральних зорянихсистемах. Потужність випромінювання у таких найновіших особливо велика, хоча масивикинутих газових оболонок не перевищують кількох десятих маси Сонця.
Так звані наднові II типу спалахують в спіральнихгалактиках. Вони ніколи не спалахують в еліптичних зоряних системах.
Наднові цього типу, як прийнято думати, масивні молоді зірки. Самез цієї причини вони, як правило, спостерігаються в спіральних гілках, де щепродовжує йти процес зіркоутворення. Не виключено, що якщо невелика, то принаймні значна частина гарячих масивних зірокспектрального класу Про закінчує своє існування спалахом наднової цьоготипу.
Причина вибуху ЗІРОК
Існує кілька гіпотез про причини вибухів зірок, які спостерігаються якнаднові. Однак загальновизнаної теорії, що грунтується на відомихфактах і що може передбачити нові явища, поки немає. Можна, однак, несумніватися, що така теорія буде створена в самому найближчому часі. ЗаЙмовірно, причиною вибуху є катастрофічно швидкевиділення потенційної енергії тяжіння при «спаді» внутрішніх шарівзірки до її центру.
Еволюція зірок
Чому вибухають зірки? Кожна чи зірка вибухає? Щоявляють собою осколки вибухнула зірки? Що залишається після вибуху?
На всі ці питання не можна відповісти, не маючи уявлення про структуру іеволюції зірок. Вибух - це свідчення порушення внутрішньої рівновагизірки, і, щоб зрозуміти, чому і коли це порушення відбувається,необхідно перш за все знати, як взагалі підтримується рівновага взірках.
Власне гравітаційне поле масивних об'єктів змушує їхстискуватися. І якщо внутрішній тиск недостатньо для того, щобперешкодити стиснення, то масивні об'єкти коллапсую. Той факт, що
Сонце зберігає незмінними свої розміри, свідчить про існуваннявсередині його сильного тиску.
Відповідно до сучасних уявлень, зірки утворюються при стисненніміжзоряного газово-пилової хмари. У міру стиснення хмара поступоводробиться на безліч дрібних частин. Кожна частина продовжує скорочуватисядалі і при цьому нагрівається, особливо в середині. Цю ранню стадію життязірок досліджував японський астроном Ч. Хаяші. Коли температура в центрізірки стає досить високою, починаються реакції термоядерногосинтезу - зірка, як то кажуть, вступає в пору своєї зрілості.
Проте існує одна проблема, що стосується початкової стадіїутворення зірок. Вирішення цієї проблеми пов'язано з найновішими.
Як тільки зірка починає «працювати» як ядерний реактор,якісна картина її еволюції коротко зводиться до наступного. Спочаткузавдяки реакцій ядерного синтезу водень перетворюється на гелій. У цьомупроцесі вивільняється енергія, яка перешкоджає стиску зірки піддією власного тяжіння. Поки реакції ядерного синтезутривають, зірка, як кажуть, знаходиться на головній послідовності.
Стадія головної послідовності - найдовша в життя зірки,причому її тривалість залежить від маси зірки. Чим більше маса, тимменше час перебування на головній послідовності, тому що в масивнихзірках водень вигоряє швидше.
Коли вичерпаються запаси водню, особливо в ядрі зірки, ядропочинає стискатися, тому що після припинення ядерних реакцій зірка втрачаєздатність протистояти потягу. Однак, стискуючись, ядро розігріваєтьсяще більше, і в результаті підвищення температури починається наступний циклядерних реакцій. У цих реакціях гелій перетворюється на вуглець, потімвуглець перетворюється на кисень і неон. На кожному щаблі цієї серіїреакцій утворюються все більш масивні атомні ядра. Кожне атомне ядропоглинає додатково по одному ядру атома гелію, при цьому його зарядзростає на 2, а масове число на 4. Як тільки ядра чергового типуперетворюються в більш масивні ядра наступного типу, синтез припиняється.
Це веде до ослаблення протидії силам тяжіння, які зновупочинають стискати ядро зірки, ще більше підвищуючи його температуру. Колитемпература досить зростає, починаються ядерні реакції наступногоциклу. І, поки вони тривають, подальший стиск зіркипризупиняється. Ці реакції переводять атомні ядра ще на однусходинку вище, додаючи їм по одному ядру атома гелію. При достатньовисоких температурах можуть зливатися і більш масивні ядра. Так ітриває цей багатоступеневий процес включення - виключення ядернихреакцій.
Що відбувається із зіркою, поки тривають ядерні реакції?
Це залежить від того, яка маса зірки. У загальному випадку ядро зіркивсе більше стискається і нагрівається, у той час як зовнішня оболонкарозширюється і охолоджується. Таким чином, зовнішній спостерігач бачить, щорозмір зірки збільшується, в її колір стає червонуватим (наслідокохолодження оболонки). Такі зірки називають червоними гігантами. (Якщотемпература на поверхні Сонця близько 5500 `С, то поверхневатемпература з?? їзди-гіганта може знижуватися до 3500 `С. Тому наше Сонцемає жовтуватий колір, а колір зірок-гігантів наближається до червоного.)
Це як раз той самий момент у житті зірки, коли вона готоваперетворитися на наднову, якщо тільки маса її досить велика.
Граничний розмір. Катастрофа.
Втім, є граничний розмір атомного ядра, вище якогоядерні реакції синтезу стають енергетично невигідними. Цей межалежить в області ядер, близьких до ядра заліза (масове число 56), в такзваної групи заліза, куди входять залізо, кобальт і нікель. Подальшеприєднання частинок до ядра заліза вже не може призвести до виділенняенергії. До цього моменту температура ядра досягає близько 10 млрд.градусов
Цельсія, і зірка опиняється в катастрофічному стані. Гравітації,яка до цих пір регулювала рівновагу гарячої зірки, це вже не підсилу. У зірку розвиваються нестійкості, внаслідок яких зовнішняоболонка може бути скинуто. Ця катастрофа спостерігається як спалахнаднової зірки.
Вибух зірки
Ударна хвиля розганяє речовина оболонки до швидкостей, що перевищуютьпараболічну швидкість (швидкість звільнення), тому оболонкавідривається від зірки і скидається в міжзоряний простір. Саме так, зрештою, і відбувається вибух зірки.
Для зовнішнього спостерігача, як це і було при вибуху наднової 1054р., вибух проявляється в різкому зростанні світності зірки, а потім упоступовому, більш тривалому її згасання. У піку світностінаднова за потужністю випромінювання може зрівнятися з цілою галактикою,що містить до 100 млрд. звичайних зірок!
Продукти вибуху та його наслідки
Продуктами такого вибуху є атомні ядра (синтезовані взірку), електрони, нейтрино і випромінювання. Ядра атомів утворюють потокикосмічних променів, які поширюються в нашій Галактиці на величезнівідстані.
Для нас, жителів Землі, було б справжньою катастрофою, якби вибухнаднової стався на відстані, скажімо, 100 світлових років. Породженіцим вибухом космічні промені високих енергій натворили б страшних бід уземній атмосфері. Вони могли б, наприклад, зруйнувати весь захисний шарозону і тим самим відкрити все живе на Землі ультрафіолетового випромінювання
Сонця. На щастя, вибух наднової - досить рідкісне явище. Імовірністьвибуху наднової у наших околицях не далі 100 світлових років протягом
1000 років дорівнює всього лише однієї мільйонної.
Зривається чи при спалаху наднової вся зірка цілком?
Пульсари
Є підстави вважати, що центральне ядро зірки при вибуху можевціліти. Але якщо це так, то в якому вигляді воно зберігається? Несподіванеекспериментальне відкриття, зроблене в 1968 р., дало досить переконливийвідповідь на це питання.
Дж.Белл, аспірантка Кавендішської лабораторії Кембриджськогоуніверситету, проводила за допомогою великого радіотелескопа вимірумерехтінь радіоджерела, викликаних розсіюванням радіохвиль на неоднорідностяхміжпланетної середовища. Крім випромінювання очікуваного виду вона зареєструвалатакож інше, абсолютно незвичайне імпульсне випромінювання. Воно викликалоздивування з двох причин. Випромінювання було строго періодично, та його періодбув дуже короткий. Той факт, що період проходження імпульсів можна буловказати з точністю до сьомого десяткового знака, говорив про вражаючурегулярності виявленого випромінювання. Дивувало і настільки мало значенняперіоду, тому що в той час ще не були відомі астрономічні об'єкти,здатні випромінювати з такою швидкими змінами.
Це незвичайне імпульсне випромінювання було досліджено. Аналіз показав,що імпульси не могли бути іспущени з якою-небудь планети, що обертаєтьсянавколо зірки. Так була похована хвилююча гіпотеза про те, що сигналипосилала нам якась розвинена цивілізація. Замість цього радіоастрономи прийшлидо висновку, що імпульси народжуються в компактному астрономічному джерелі,який був названий ПУЛЬСАР.
Хоча перші пульсар, відомий нині як об'єкт СР-1919 (СР означає
«Кембриджський каталог пульсарів»), був відкритий випадково, характеристики йоговипромінювання виявилися настільки незвичайними, що це спонукало радіоастрономіївсього світу шукати нові пульсари. Пошуки виявилися успішними. Великехвилювання викликало відкриття пульсара в Крабоподібної туманності, бо цевідкриття, мабуть, повинно було дати відповідь на старе питання про залишок вибухунаднової.
На сьогодні виявлено більше 300 пульсарів, і астрономи успішнорозгадали таємницю суворо регулярних, короткоперіодичні імпульсів випромінюванняцих дивних об'єктів.
Пульсар - нейтронна зірка, що виникає при вибуху наднової.
Дані про загальному числі пульсарів і часу їх життя означають, що всередньому на століття народжуються 2-3 пульсара - це приблизно збігається зчастотою спалахів найновіших в Галактиці. Всі ці дані узгоджуються зуявленням про те, що пульсар - нейтронна зірка, яка виникає привибуху наднової. Про те ж свідчить наявність пульсара в Крабоподібноїтуманності; ще один пульсар було виявлено поблизу залишку вибуху надновоїу сузір'ї Вітрил.
Проте не слід думати, що зв'язок між пульсарами інадновими встановлена абсолютно надійно. Для астронома, який довіряєтільки міцно встановленою спостережною фактами, подібний результат нездається переконливим.
наднових І ПРОЦЕС зореутворення
Встановлено, що всі зірки живуть свого довгого і своєрідною життям.
Принаймні, кожна з них колись народилася і колись має померти.
Хоча спалах наднової у відомому сенсі відзначає собою «СМЕРТЬ»зірки, вона надає згодом великий вплив на утворення зірокнаступного покоління, може стимулювати утворення зірки здовколишнього газової хмари. Хімічний склад Сонячної системисвідчить про те, що своїм народженням вона могла бути зобов'язана вибухунаднової. Стикаючись з хмарою міжзоряного газу, ударні хвилі від такихвибухів можуть сприяти початку стиснення. Не виключено, що Сонце іпланети сконденсувалася з стискуваної газової хмари. Таким чином,зоряні катастрофи можуть грати і творчу, а не тількируйнівну роль.
З точки зору теорії зіркоутворення в цьому процесі цікаво те,що ударна хвиля, пов'язана з розлітаються від наднової речовиною, що можестворити те саме початкове стиснення міжзоряного хмари, якепризводить надалі до розвитку процесу зореутворення. Ця ідеянещодавно отримала підтвердження при спостереженнях залишку вибуху наднової,яку пов'язують з областю R1 Великого Пса. По діаметру оболонки ішвидкості її розширення вирахували вік залишку наднової: він виявивсярівним 800 тис. років. Схоже, що зірки в околиці цієї оболонкизнаходяться на дуже ранній стадії свого розвитку - вони ще не вступили наголовну послідовність (тобто їх внутрішні термоядерні «реактори» щене долучилися). За оцінками вчених, вік цих зірок не перевищує 300тис. років. Серед відомих зірок вони відносяться до числа самих молодих! Такимчином, є вагомі підстави пов'язати освіта цих зірок зрозширюється оболонкою наднової. Як показують оцінки, початковийпоштовх, що привів оболонку в рух, повинен був володіти гігантськоїенергією, яка могла виділитися тільки при вибуху наднової.
Припущення про наднової підтверджується ще і тим, що поміченаодна зірка, яка з великою швидкістю йде з даної області. Їїшвидкість значно перевершує швидкості всіх інших зірок у цій галузі.
Цілком імовірно, що це і є та сама зірка, яка викинула оболонкупід час вибуху наднової. Спрямований вибух повинен породжувати віддачу,подібно до того, як після пострілу виникає віддача у знаряддя Видимийшвидкість зірки узгоджується з гіпотезою.
Метеорит Альєнде
У 1969 р. в районі мексиканської села Пуебліто де Альєнде впавметеорит. Нині він відомий як метеорит Альєнде. Цей скромний шматочокречовини нашої Сонячної системи виявився дивним чином пов'язаним знаднової. Суть справи в ізотопних аномалії. (Ізотопами цієї хімічноїелемента називають атоми, ядра яких містять одне і те ж задане числопротонів, але різну кількість нейтронів.) ізотопні аномалії означають відмінністьу відносному змісті різних ізотопів в речовини метеорита і всередньому ізотопного складу речовини, який спостерігається в Сонячній системі.
вибухаючи, наднова викидає в навколишній міжзорянийпростір речовина своєї оболонки (водень, гелій, вуглець, кисень ...).
На якийсь час навколишнє середовище виявляється забрудненої цимидомішками. Проте врешті-решт домішки розсіюються, перемішуючись звеликою кількістю міжзоряної речовини. Отже, якщо зіркиутворюються в тій області, де вибухнула наднова, через багато часупісля вибуху, то їх ізотопний склад повинен бути єдиним. Якщо ж зіркиутворюються незабаром після вибуху наднової, то «забруднення» середовищанаднової і має проявитися в неоднорідності хімічного складу зірок
(а також планет, комет, метеоритів і т.п.).
ізотопні аномалії метеорита Альєнде цілком однозначно вказують навибух наднової. І той факт, що ми спостерігаємо ці неоднорідності складуречовини Сонячної системи на прикладі складу метеорита Альєнде, дужепереконливо говорить про те, що Сонячна система почала формуватисянезабаром після близького вибуху наднової.
ВИСНОВОК
На цьому ми закінчуємо обговорення вибухів зірок і супутніх їмявищ. І оболонка, що скидаються в навколишній простір, ізберігається при вибуху наднової ядро зірки пов'язані з цілою низкоюцікавих явищ. Серед них можна назвати: стимулювання процесузореутворення; викид в міжзоряну середу речовини, що пройшов ланцюгперетворень в ході термоядерних реакцій в зірках; освіта нейтроннихзірок і, можливо, чорних дір; освіта пульсарів, космічних променів ітощо
Попереду ще з'ясувати чимало питань про взаємодію з надновоїнавколишнім середовищем, і немає сумніву, що як теоретичні, так іекспериментальні дослідження в цій області принесуть багаті результати.
Всесвіт - одвічна загадка буття. Принадна таємниця назавжди. Бо немаєкінця у пізнання. Є лише безперервне подолання границь невідомого. Алеяк тільки зроблений цей крок - відкриваються нові горизонти. А за ними - новітаємниці. Так було, так буде. Особливо в пізнанні Космосу - нескінченного,вічного, невичерпного.
Використана література:
В. Н. Дьомін "Таємниці Всесвіту". Изд-во "Віче", М.1998
Дж.Нарлікар "Шалена Всесвіт". Изд-во "Світ". М.1985
І. С. Шкловський "Всесвіт. Життя. Розум ". Изд-во "Наука". М.1987
ЗМІСТ
ВСТУП ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... 3
спалаху наднової У нашій Галактиці ... ... ... ... 4
тумані ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... 4
Крабоподібна туманність ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... 4
Як відрізнити туманності - залишки спалахів наднових зірок - від звичайних туманностей ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 5
Туманність у сузір'ї Кассіопеї ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 6
Велика туманність в сузір'ї Оріона ... ... ... ... ... ... ... ... .. 6
ДВА ТИПУ наднових ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... 6
Причина вибуху ЗІРОК ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 7
Еволюція зірок ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 7
Що відбувається із зіркою, поки тривають ядерні реакції ... ... 8
Граничний розмір. Катастрофа ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 8
Вибух зірки ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 8
Продукти вибуху і його наслідки ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 9
Зривається чи при спалаху наднової вся зірка цілком?
Пульсари ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .. 9
наднових І ПРОЦЕС зореутворення ... ... ... 10
Метеорит Альєнде ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... 11
ВИСНОВОК ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... 11
