Кадамосто
В
1454 Альзівізе зі своїм молодшим братом Антоніо залишив Венецію,
відправившись на пошуки пригоди і багатства Португалія поступово зміцнює
свої позиції на африканському узбережжі, будуючи укріплені поселення і плантації.
Португальські моряки пробиралися уздовж африканського берега все далі й далі
на південь. Скрізь, де могли, вони захоплювали тубільців, поклавши тим самим початок
рабовласницькому промислу. Так почалася колонізація чорного континенту. Сталі
відступати приховані страхи перед казковими чудовиськами і вигаданими
небезпеками, про які говорили стародавні перекази. Втім, здебільшого
португальці обмежувалися торгівлею в безпосередній близькості від берега.
Торгівля всередині материка знаходилася в руках єврейських купців, добиралися з
півночі на верблюдах через оази Сахари до найвіддаленіших районів Африки. Про
це свідчать ретельно виконані карти, складені євреями Майорки,
звідки виходили найкращі картографи тієї епохи. На цих картах, а деякі з них
сходять до 1375, показані Тімбукту, гори Атласу з караванними стежками і
поміщено грубе зображення володаря гвінейських негрів. В обмін на слонову
кістка, ебенове дерево, золото, шкури і рабів простодушним тубільцям давали
скляні кульки, дзеркальця, ножі, дзвіночки, яскраві тканини і т. д. У
віддалених, глибинних районах Африки ці предмети служать ходовим товаром і
понині. Великий інтерес представляє зберігся звіт про одне плаванні до
африканського узбережжя, зробленому в ті роки. Цей звіт венеціанського
авантюриста Альвізе Кадамосто (на венеціанському діалекті Альвізе та Мосто) про
подорожі, скоєних на службі у принца Генріха, і, можливо, перша з
європейців, що побачив острови Зеленого Мису. Кадамосто народився у Венеції
приблизно в 1426 році. Він не був професійним моряком, а був дворянином
торговцем і шукачем пригод. В 1445 році виїхав на Канді (Крит). П'ять років
по тому він став знатним лучником на великій галері в Олександрії, а ще пізніше
служив на фламандського галері. У 1454 році після того, як його батько був розорений
судовим процесом, Альвізе разом зі своїм молодшим братом Антоніо покинув
Венецію, вирушивши на пошуки пригод і багатства. На шляху з Венеції у
Фландрію їх корабель був випадково затриманий зустрічним вітром поблизу мису
Сан-Вісенті, звідки було недалеко до Ріпузери маєтку принца Генріха. Почувши,
що біля берега стоїть італійське судно, принц послав туди свого секретаря з
зразками африканських товарів. Товари порушили цікавість молодого Кадамосто,
і він запитав, чи не дозволить чи пан плисти туди тому, хто побажав би цього.
Коли
ж йому повідомили, що його послуги охоче приймуть, і розповіли про умови служби
поділ привезеного вантажу і т. д., він вирішив за свій рахунок спорядити каравел і
йти до африканського берега. Я був молодий, писав він, міг чудово переносити
труднощі, прагнув подивитися на світ і побачити те, що ще не бачив наш
народ, а також розраховував придбати почесті і багатство. Галера Кадамосто
подалася спочатку до Мадейрі і Канарських кістяком, а потім уздовж африканського
узбережжя причому Кадамосто постійно вів записи про вітрах, течіях, місцях
висадки та зустрічі з місцевими жителями. Його опису племен, які він
відвідав, досить цікаві і містять багато цінних відомостей. По всьому березі
поблизу мису Бланке велася дуже жвава торгівля рабами і віддавали десять або
п'ятнадцять рабів за одну з таких (Берберійські) коней, залежно від її
якостей. Араби вимінювали на людей також Гранадський і туніський шовк. У
результаті португальці щорічно вивозили з Аргин тисячі рабів. Кадамосто
розповідає і про жителів пустелі Туарега, про їх звичаї закривати свої обличчя та
дає їм таку характеристику: брехун, найзапекліші у світі злодії, дуже
схильні до зради ... У них чорне волосся, вони їх постійно змазують
риб'ячим жиром, так що волосся мають огидний запах, і це вважається
вишуканим ... Чим довше у жінки груди, тим вона вважається красивіше, тому
всі жінки, щоб їхні груди були довшими, у віці сімнадцяти-вісімнадцяти
років, коли грудей набувають форми, перев'язують їх мотузкою, сильно відтягуючи
вниз. Таким способом грудей витягуються, а так як жінки кожен день часто
смикають за мотузку, то ще більш подовжуються, так що у багатьох вони звішується
до пупка. І та жінка, у якої самі довгі грудей, пестить їх і пишається ними
як рідкісною річчю. Кадамосто розповідає і про німому торзі сіллю, який йшов
між купцями і чорношкірими; чорношкірі залишають купи солі і зникають, а
купці кладуть поруч із кожною купою солі золото. Якщо обидві сторони задоволені,
чорношкірі беруть золото, а купці сіль. Кадамосто спостерігав також і застосування
одного чудового засобу, який з тих пір, як про нього розповів
венеціанець, було забуте майже на шість століть і знову стало застосовуватися лише
в наші дні. Купці в Малі, поблизу мису Бланке, з його допомогою рятувалися від спеки. У
певні сезони, пише Кадамосто,-тут стоїть надзвичайно сильна спека. Від
цього кров загниває, так що, якщо б не ця сіль, вони б вмирали. Засіб,
яким вони користуються, полягає в наступному: вони беруть трохи солі,
розчиняють її в глечику, куди налито трохи води, і п'ють цей напій кожен
день.
Вони
кажуть, що в цьому їх порятунок. Пройшовши Зелений Мис, кораблі Кадамосто
досягли країни негритянського племені джадофо. Торгівля рабами тут процвітала,
невільників продавали і арабам і португальцям. Звичаї населення Кадамосто
описав детально і захоплююче. Ви повинні також знати, що в цих землях
чоловіки виконують багато жіночі роботи, як прядіння, прання і тому подібне
. Кадамосто висадився на берег і продав місцевому вождю кілька коней з
збруєю, отримавши за це сотню рабів. Як тільки той побачив мене, пише
Кадамосто, він подарував мені молоду дівчину, дванадцяти або тринадцяти років,
красиву, хоча вона і була надзвичайно чорна, і при тому сказав, що він дає її
мені для служіння в спальні. Я взяв її і відправив її на свій корабель. Потім
венеціанець розповідає про один випадок, що свідчить про велику майстерність
у плаванні, досягнутому неграми узбережжя. Сталося так, що Кадамосто треба
було послати кого-то з повідомленням на його корабель, що стояв на відстані трьох
миль від берега, а море хвилювалося, дув сильний вітер, біля берега були мілини та
банки і дуже потужну течію. Плисти зголосилися двоє. Один не зміг впоратися з
хвилями і повернувся назад; другий тримався стійко, протягом години боровся з
хвилями у піщаної банки, нарешті, переплив її, доставив повідомлення на корабель і
повернувся з відповіддю. Це здалося мені дивним, і я прийшов до переконання,
що, поза сумнівом, ці прибережні нефи найкращі плавці у всьому світі. У нагороду за
послугу негр отримав два копійчаних злитку олова. Подорожуючи вздовж узбережжя,
приязно зустрінутий тубільцями, серед яких були й номінальні магометани,
венеціанець з подивом спостерігав і різні звичаї, і порядок аудієнцій у царька,
і незвичайні страви, і пальмове вино, і заклинателів змій, і отруєне
зброю. Венеціанець любив ходити на базари, які влаштовують раз на два тижні,
змішуватися з натовпом і спостерігати, як там торгуються і ведуть обмін товарами бо
гроші не вживалися. Він розповідає і про те, як негри, і чоловіки і
жінки, підходили подивитися на мене, мов на диво ... Мій одяг дивувала їх
не менше, ніж біла шкіра ... деякі чіпали мене за плечі й за руки і терли
мене слиною, щоб дізнатися, чи не пофарбований я білою фарбою чи це дійсно
моє тіло, і, переконавшись, що це так, розкривали від подиву роти. Часом
Кадамосто запрошував на борт свого корабля негрів: це було для нього велике
розвага. Негри приходили в жах від арбалетів і від стрільби з Бомбардьє. А
коли він сказав їм, що одним пострілом можна вбити більше ста чоловік, вони були
повалені в подив і заявили, що це вигадка диявола.
Один
моряк заграв на волинці, прикрашеної стрічками, і вони вирішили, що це заспівало на
різні голоси жива істота. А коли їм показали, як влаштована волинка, вони
залишилися при переконанні, що її спорудив бог своїми власними руками, так
солодко вона звучить і на настільки різні голоси. Корабельне оснащення було не
доступно їх розумінню, і вони вважали, що намальовані на носі корабля очі
це реальні очі, щоб корабель здатний бачити, коли він іде по воді.
Цим простодушним людям чудової здавалася навіть горить свічка: до цих пір вони
знали лише вогонь багаття. Кадамосто показав їм, як робити свічки з бджолиного
воску, що вони, обравши мед, кидали. Коли Кадамосто запалив зроблену ним
самим свічку, захоплення тубільців було безмежне. Корабель Кадамосто продовжував
свій шлях, ніколи не випускаючи з уваги берег. Зустрілися інші племена,
ворожі та жорстокі, що не визнають ніякої влади. Описуючи ці береги,
Кадамосто говорить: На кожному нашому кораблі перебували негри перекладачі,
привезені з Португалії; вони були колись продані сенегальський вождями першим
португальцю, що потрапила в цю країну нефів. Ці раби були звернені в
християнство, добре знали іспанська мова, господарі, вручаючи їх нам, поставили
умова, що як плату за працю кожного з них ми віддамо їм одного з
невільників, яких привеземо, і що якщо який-небудь з цих перекладачів
доставить своєму господареві чотирьох рабів, то господар повинен відпустити його на
свободу. Однак коли одна з цих перекладачів, що відправився на сушу за
збором відомостей, був порубані на шматки короткими мечами тубільців, Кадамосто
прийшов до висновку, що він занадто заглибився в цю ворожу країну, наказав
підняти якоря і поспішно пішов на південь, до річки Гамбія. Піднявшись по цій
річці приблизно на чотири милі, кораблі наткнулися на сімнадцять човнів, в
яких було 150 воїнів, не більше, вони були дуже добре складені, надзвичайно
чорні, всі одягнені в білі паперові сорочки: кое на кого були маленькі білі
шапочки ... по обидва боки (шапочок) були білі крила, а в середині перо. На
носі кожного човна стояв негр з круглим, ймовірно, шкіряним щитом на руці. Негри
відразу пішли в наступ, послали в кораблі хмари стріл, але вогонь Бомбардьє скоро
перелякав їх і вніс в їх ряди замішання. Потім моряки почали стріляти в
них з арбалетів; перший розрядив свій арбалет незаконний син цього генуезького
дворянина (Антоньотто Узодімаро, супутник Кадамосто з африканського
підприємству). Він ударив супротивника в груди, і той миттєво впав мертвим в
човен. Хоча це спочатку навело страх на тубільців і змусило їх відступити, але
скоро вони відновили атаку.
Тим
не менше по милості Бога жоден християнин не був вражений, не дивлячись на те,
що ріка наповнилася мертвими і вмираючими неграми. Зрештою перекладачеві
вдалося домовитися, щоб один човен підійшов на відстань польоту стріли. І коли
перекладач запитав, чому було здійснено напад на кораблі, і пішов услід
відповідь: тому що вони отримали вести про наше прибуття ... тому що їм добре
відомо, що ми, християни, їмо людське м'ясо і купуємо негрів
виключно на поживу, і вони не хочуть нашої дружби ні на яких умовах і
хочуть перебити нас усіх до одного. І коли незабаром капітан захотів просунутися
вище по річці, команда вирішила, що з неї досить, матроси в один голос закричали,
що вони не згодні на це і що вони вже зробили в це плавання достатньо.
Командири зрозуміли, що ось-ось вибухне заколот, і відмовилися від своїх планів,
бо, як зауважує Кадамосто, моряки були люди дурні і вперті. І кораблі
пішли в зворотний шлях, тримаючи курс на Зелений Мис і, в ім'я Бога, на Іспанію.
На наступний рік (1456) венеціанець зі своїм генуезьким супутником знову
підготував два судна, з тим щоб відправитися і досліджувати річку Гамбії далі
і просунутися на південь вздовж узбережжя. Принц Генріх схвалив це підприємство і
навіть дав від себе повністю оснащену каравел. На цей раз Кадамосто більше
пощастило в його взаєминах з тубільцями, що жили на річці Гамбія, ніж у
перша його плавання. Однак він знайшов тут мало золота, моряки жорстоко страждали
від лихоманки, і, залишивши Гамбії, кораблі пішли до Ріу-Гранді. За винятком
островів Зеленого Мису Кадамосто не відкрив ніяких нових земель, але і в цей
плавання він побачив і описав у своєму звіті багато незвичайного. Це була людина
тверезого розуму, і його записки нагадують швидше щоденники дослідників XIX століття.
Він був сміливий і допитливий, він навіть пробував всяку незнайому їжу,
зустрічається йому, від дивовижних птахів до черепах, від незнайомої риби до
слонячого смаженого м'яса. Він описав і надзвичайні довгі тубільні весла з
круглими лопатями, і одяг тубільців, і татуювання у тубільних жінок, і
способи полювання на слонів. Він розповів про бегемота і гігантських кажанів і
про багатьох дивина, які йому довелося побачити. Він навіть зберігав солону
слонячу ногу і слоняче м'ясо, щоб привезти це на батьківщину. Ці речі я
підніс пізніше в Іспанії пану дон Henrich (sic), який прийняв їх як
чудовий подарунок, це був перший дар, отриманий ним з країни, відкритої
завдяки його енергії. Нарешті, коли кораблі досягли земель, де населення
вже не розуміло негрів-перекладачів і ті теж не могли зрозуміти тубільців,
Кадамосто вирішив зупинитися, повернув назад і дістався до Португалії без
особливих подальших пригод.
До
свого звіту Кадамосто доклав коротку розповідь про подорож, яке
зробив в Африку його португальська один, а ім'я цієї людини не названо, воно
невідомо і за іншими джерелами. Цей молодий чоловік плавав разом з Перу ді
Сінтра уздовж узбережжя до Сьєрра-Леоне і, повернувшись на батьківщину, розповів про
свої пригоди Кадамосто. Венеціанець записав спостереження свого друга вони
стосувалися бачених людей та їх звичаїв, згадуються між іншим знаки,
нанесені на обличчя і тіла розпеченим залізом. У цих людей вуха все в дірках, в
них вони носять багато маленьких золотих кілець, рядами, один до одного, нижня
частина носа у них проколоти посередині (через носову перегородку) і в ній
просмикнути золоте кільце, точно таким же чином, як протягують кільця нашим
буйвола, а коли вони хочуть їсти, то кільце вони відсувають в бік.
Мандрівник розповів, що близько Сьєрра-Леоне люди голі, що коли троє з
них прийшли на борт каравели, португальська капітан схопив одного й затримав.
Він зробив це, підкоряючись його величності королю. Згідно з наказом, капітани
повинні були силою або переконанням відвезти негра з будь-якої країни, населення
яку говорить на мові, незнайомому перекладачам. Нещасний відвідувач
каравели був вивезений до Португалії і представлений королю, який прийняв всі заходи
до того, щоб відшукати людину, яка розуміє мову невільника. Нарешті,
негритянка, рабиня одного ліссабонців, теж привезена з далекої країни,
зрозуміла його, але лише тоді, коли він заговорив не на своїй рідній мові, а на
іншому, відомому і йому і їй. Що сказав цей негр королю через цю жінку, я
не знаю, знаю лише, що він, серед усього іншого, що є на його батьківщині,
назвав живих однорогів. Король, протримавши його кілька місяців і багато
показав йому у своєму королівстві, дав йому одяг і вельми милостиво відправив на
каравел на батьківщину. Таким чином, розповідь закінчується щасливо. Кадамосто
виїхав з Португалії в 1463 році, через три роки після смерті принца Генріха.
Є підстави вважати, що подальша його життя склалося благополучно. Дім,
де він народився, до цих пір стоїть на Великому каналі у Венеції, біля мосту
Ріальто. На будинку є дошка з написом, що говорить: Тут народився Альвізе
да Када Мосто. Він відкрив острови Зеленого Мису. Він показав португальцям шлях у
Індію.
Список літератури
Для
підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://rgo.ru
