Авакум Петров

С.В. Перевезенцев

(1620 -1682)

Протопоп Авакум Петров - найбільший діяч раннього старообрядництва, письменник, публіцист, автор автобіографічного "Житія" та інших творів.

Особистість Авакума - найяскравіший приклад російської подвижництва. Все його життя було героїчним служінням ідеї. Він вірив, що світ може бути більш справедливим, що всі люди, незалежно від свого походження, в рівній мірі повинні користуватися благами життя.

Народився в селі Григорова під Нижнім Новгородом у родині священика. У 1638 р. одружився з чотирнадцятирічної Анастасії Марківні, яка на все життя стала його вірною супутницею і матір'ю восьми їхніх дітей. У 1642 р. був висвячений у диякони. У 1652 був зведений в протопопи, тобто старші священики. Наприкінці того ж року починає служити в Москві в Казанської соборі. У ці роки Авакум приймає участь у гуртку "ревнителів благочестя" або "боголюбцев", який очолював царський духівник Стефан Воніфатія. У цей же кружок входив нижегородський митрополит і майбутній патріарх Никон. Єдність поглядів протопопа Авакума і Никона в цей період підкреслює і той факт, що підпис Авакума стоїть під чолобитною царя з проханням призначити Никона патріархом. Але вже скоро шляхи їх розійшлися.

З початком у 1653 р. церковної реформи, протопоп Авакум опинився в числі самих її затятих супротивників. Незабаром він стає лідером руху "древле благочестя", об'єднали всіх, хто виступав за збереження старої віри. Восени 1653 р. він був заарештований і засланий до Тобольська, де він з сім'єю прожив до 1655 р. Від більше суворого покарання - розстриженими - його врятувало лише заступництво царя.

Ставши у 1652 році патріархом, вже в наступному, 1653 року, Никон зробив перші кроки по здійсненню церковної реформи. Протопоп Авакум опинився в числі самих затятих супротивників реформи, а незабаром взагалі стає лідером руху "Древле благочестя", які об'єднали всіх, хто виступав за збереження старої віри. Восени того ж року він був заарештований і засланий до Тобольська, де він з сім'єю прожив до 1655 р. Від більш суворого покарання - розстриженими - його врятувало лише заступництво царя. З 1656 по 1661 рр.. Авакум і його сім'я по Новому указу Никона включили до складу загону сибірського землепрохідцями Афанасія Пашкова і був змушений пройти разом з ним найважчий багаторічний шлях від Єнисейськ до гирла річки Нерчі. Непохитний протопоп продовжував свою активну проповеднічеськую діяльність і постійно вступав в конфлікти з церковними та світськими властями. Каратися - аж до ув'язнення в холодну вежу і биття батогом.

В початку 60-х років ставлення влади до засланих старообрядцям ненадовго змінилося - відправивши в опалу Никона, государ вирішив повернути деяких з них в Москву. Повернення Авакума тривало три роки (1661-1664). У травні 1664 Авакум опинився в Москві. Цар зустрів колишніх засланців ласкаво. Авакум знайомиться з Єпіфаній Славинецький і Симеон Полоцький, веде з ними богословські суперечки. Однак, побачивши, що Олексій Михайлович, відлучивши від себе Никона, не збирається скасовувати реформи, він знову повстав за стару віру. У підсумку, у серпні 1664 його з родиною засилають на північ у Пустозерск.

До Пустозерска вони доїхати не встигли, їх затримали Печорському місті Мезені. 1 Березень 1666 Авакум був повернутий до Москви на церковний собор. На засіданнях собору він вів бурхливу полеміку, але рішення собору були суворі - Авакума і його соратників расстріглі і проголосили анафему, багатьом урізали мови. Анафему наклали і на старі обряди. Наприкінці 1667 Авакум і чотирьох його сподвижників (священика Никифора, священика Лазаря, диякона Федора і ченця Єпіфанія) знову заслали в Пустозерск, де ув'язнили в земляну в'язницю. З земляний в'язниці Авакум продовжував розсилати численні послання своїм прихильникам, захисникам старої віри, підбадьорював їх і підтримував. На початку 80-х рр.. почалися нові гоніння на старообрядців. 14 квітня 1682 протопоп Авакум разом з трьома своїм соузникам був страчений спаленням в зрубі.

Авакум - Автор понад 80-ти літературних та публіцистичних творів. "Книга бесід ", написана в 1669-1675 рр.., містить 10 бесід про суть розбіжностей між старообрядцями і прихильниками церковної реформи. "Книга тлумачень" (1673-1676 рр..) містить тлумачення на різні біблійні тексти. "Книга викривань, або Євангеліє вічне "(1679 р.) - результат догматичного спору Авакума з дияконом Федором по ряду богословських питань. Перу Авакум також належать різноманітні послання і чолобитні. Найбільш значне його твір - "Житіє протопопа Авакума, їм самим написане ", яке вважається видатним пам'ятником літератури XVII ст. Всі ці твір пройняті однією головною ідеєю - захистом старої віри.

Аналіз творів протопопа Авакума дозволяє зробити висновок, що суперечки з приводу обрядової сторони життя Російської Православної Церкви, були лише засобом вираження більш глибинних протиріч. Головне протиріччя - старообрядці і прихильники церковної реформи по-різному бачили цілі та шляхи подальшого розвитку Росії.

А.С. Оливної, у своєму дослідженні публіцистики старообрядництва, запропонувала використовувати два образи, співвіднесених один з одним за принципом антитези: "Чужа земля" і "свою батьківщину". Здається, що ці образи, як ніякі інші, добре підходять для позначення зазначеного нами глибинного суперечності, як його розумів сам протопоп Авакум.

"Ніконіанская" Русь - це і є "чужа земля" або, інакше "земля варварів", отрінувшая все традиційне і стале. Тут панує "озлоблення багато", мешкають "вороги благочестя ", а проводом сам" сатана ". Для більш образного вираження, Авакум зображує цю країну у вигляді дрімучого лісу, з якого біжать, "Витікають" праведники. Більше того, "чужу землю" він порівнює з величезною темницею, де безперестанку "ллється кров мученицька", і навіть з могилою: "Воістину і на волі люди ті в нинішній час рівні з похованими. У всіх кінцях землі ох і ридання, і плач, і жалість ".

Центральної фігурою, головним винуватцем перетворення Росії на "чужу землю" виявляється цар Олексій Михайлович. Патріарх Никон - це спокусника царя, а потім лише виконавець його волі. Сам же Олексій Михайлович - тиран, "мучитель і гонитель", що підкоряє собі людей "насильством і владою": "А ти, ніконіян, ніж похвалишся? - Запитує Авакум царя, - Скажи-ТКО? Антихристом своїм нагим хіба так вогнем, та сокирою, та шибениці ". Викриваючи самовладдя государя, Авакум часто використовує свого роду "езопову мова". Не називаючи його імені, він уподібнює Олексія Михайловича найбільш жорстоким біблійним царям - Саула, Навуходоносора про те, Максіміяну, Уззійї.

Однак необхідно мати на увазі, що Авакум, та й усі старообрядці, не викривали принцип самодержавного правління як такої. Більше того, всі вони виходили з ідеї божественного походження царської влади, а самого царя розглядали як істинного Помазаника Божого. І не випадково в суперечках царя і патріарха Никона про право "царства" і "священства", Авакум завжди і послідовно займав бік царя. Та й щодо самого царя Авакум довгий час зберігав надію, що він одумається і повернеться до старої віри.

Проблема полягала в іншому - в істинності царя. Зрадив старі обряди цар - це зрадник правдивої віри і, отже, він втрачає право бути царем.

Різко зросле вплив західноєвропейської культури ( "німецькі Поступ", "польські звичаї "," латинства ") робить" Никонівський "Русь остаточно" чужий землею ". Введення нових церковних обрядів розглядалося Авакумом як наступ католицтва на православ'я. Навіть освоєння іноземних мов викликає неприязнь Авакума, бо мешканці "чужої землі" в цьому випадку стають чужими власного народу: "Умеешь многи мови говорити: так што в тому прибутку? З цим століттям залишиться тут ... кірьелесіон-от Ах, так Еллен говорять, плюнь на них ", - докоряє Авакум государя. І вигукує: "Ох, ох, бідна Русь, чого-то тобі захотілося німецьких вчинків і звичаїв! "

Ще більше неприйняття Авакума викликає запозичення з Заходу "зовнішньої мудрості" -- світської науки. Вже говорилося, що основне протиріччя в даному випадку лежало в різних системах мислення старообрядців і "латинства". Якщо останні намагалися прищепити на російському грунті раціоналістичне думки з його опорою на знання, то перші захищали традиційний для давньоруської свідомості принцип релігійно-містичного осягнення Божих таємниць. Зовсім не випадково протопоп Авакум постійно посилається на авторитет Діонісія Ареопагіта, а також на святоотецьких літературу, в якій, як відомо, науково-раціональне знання послідовно заперечувалося. Услід за батьками церкви Авакум бачить у "Гелленських філософів" язичників, а в більш сучасних західноєвропейських вчених авторитети - єретиків. Так, він стверджував, що "ритор і філософ не може бути християнин ", що" ні на праг церковний ритор і філософ гідний ВНДТІ ". А сам же з гордістю стверджує: "Аз есмь ні ритор, ні філософ, дідаскалства і логофетства неіскусен, простец чоловік і зело виконаний невідання ". Отже, неприйняття "західної" вченості у будь-якому її вигляді - це принципова позиція Авакума.

Не сумісними з "чистою вірою" Авакум вважає навчання Сократа, Платона, Протагора, Діагор Мілісійского. "Нинішніх філософів", під якими Авакум, очевидно, розумів "латинства", він називає "песьімі синами". А тих батьків, які віддають дітей навчатися філософії, риторики і діалектики, він звинувачує в тому, що вони прирікають дітей на "вічну погибель".

В підсумку, образ "чужої землі" зв'язується Авакумом безпосередньо з Антихристом, цим "ворогом людським", символом Світового Зла.

Взагалі, старообрядці створили власну теорію про Антихриста, бо відмова від старої віри вони сприймали виключно як диявольське діяння, що наближає настання кінця світу. Втім, це питання вирішувалося ними по-різному. Так, чернець Єфрем Потьомкін учив, що антихрист уже з'явився і є ніхто інший, як патріарх. У "Житії інока Корнілія" антихристом названий сам цар.

І все-таки більшість ранніх вчителів старообрядництва вважали, що царство антихриста ще не настав, а цар і патріарх - це лише його предтечі. У трактуванні протопопа Авакума, Никон і цар Олексій Михайлович також безпосередні попередники антихриста - "військо антихристові", "слуги антихристові". У одному з своїх творів Авакум малює яскравий образ антихриста, який став йому уві сні у вигляді "голого людини", "вогнем дихає, з рота, з ніздрів та з вух полум'я смердюче виходить ". За спиною ж антихриста - "цар наш піде і влади з безліччю народу ". Отже, "чужа земля" - це місце, де вже панують предтечі антихриста.

Образ "Отечества", на відміну від образу "чужої землі", на думку А.С. Оливної, більш розпливчасті і ілюзорний: "То він виникає як мрія про справедливу державу, то зводиться до замкнутого братству "вірних", то й зовсім асоціюється з райським блаженством ".

Звичайно ж, "своє отєчєство" в трактуванні всіх ідеологів раннього старообрядництва і в розумінні протопопа Авакума, зокрема, асоціюється з минулим, з тією Росією, яка була єдиною в світі берегинею істинної православної віри. Саме завдяки своїй вірі Росія посіла визначне місце в світі і була "Сподоблена Благодаті". В цьому відношення особливо важливою для старообрядців була ідея Росії, як "Третього Риму", всіх у світі перевершує своїм благочестям, а російський цар вважався єдиним у всьому Всесвіті істинним християнським царем. Ця Русь і мислилася Авакумом в якості своєрідного ідеалу.

Цікаво, що одним із символів істинної Русі протопоп Авакум бачив "невинні" книги, надруковані "словенською" мовою. Взагалі "старі" книги, які влада насильно вилучала з повсякденного вжитку, стають вже в ранній період старообрядництва єдиною сполучною ланкою між невеликим числом "вірних" і Минулого істинної Росією. До речі, подібне побожне ставлення до "старих" книг зберігалося в старообрядницької середовищі і згодом.

Ще однією важливою характеристикою "своєї батьківщини" у творчості Авакума стає ідея рівності. Це рівність визначено вже самим пристроєм Всесвіту, тому в "своїй вітчизні", де всім "однаково світить" сонце все рівні перед Богом: "Якщо багатому вклоняєшся в пояс, то жебраку вклонися в землю ". Більше того, Авакум стверджує, що "менші" нарівні з "Великими" мають право вирішувати ті питання, від яких залежить і доля окремих людей, і доля "батьківщини" в цілому.

Втім, подібне "отечество" могло існувати тільки як ідеал, тому в умовах конкретно-історичних подій другої половини XVII століття, справжнім, справжнім "Своєю батьківщиною" визнається старообрядницька громада. Багато послання Авакума присвячені "вірним" - тим, хто обрав шлях подвижництва в ім'я "старої віри". Розмірковуючи про принципи існування "вірних", протопоп Авакум, перш за все, закликає їх усвідомити себе монолітним союзом. Цементуючим цей союз умовою є моральні підвалини громади-"батьківщини". А як приклади справжнього "Старовєра" під пером Авакума виникають образи його сподвижників. Особливо в цьому відношенні яскравий образ боярині Феодосії Морозової. До речі, і самого Авакума в старообрядницької літературі постійно ставили в приклад, як істинного православної людини, борця за віру. "Сильний Христового воєвода противу сатаніна полку ", - так називає його один із старообрядницьких" Сказання ".

Ще А.Н. Робінсон зазначив, що "Думка про обраності, особливий шлях, яким їм слід йти - шляхи страждання і мучеництва про власну "святості", властива всім пустозерскім в'язням ". На думку А.С. Оливної, вже в ранній старообрядницької літературі виникає образ пророка-бійця, подвиги якого під ім'я правою віри порівнюються з подвигами біблійних пророків.

Цікавий ще один момент. Пророк-боєць, виконавець пророчою і апостольської місії на Руській землі, безпосередньо був пов'язаний зі світом дива. Вже говорилося про деякі видіннях Авакума. Але Авакум розгортає ці сюжети і в іншій площині -- він сам стає героєм видінь, явлені іншим людям. Так, в одному з послань він розповідає, то в той час коли його "стригли на Москві" і "лаяли в соборній тієї церкви ", образ його у супроводі тріумфуючих ангелів з'явився учням у далекому засланні. Таким чином, вже в ранньому старообрядництві формується ідея прижиттєвої святості старообрядців, як мучеників за віру. Ця ідея була близька дуже багатьом діячам старообрядництва. Не випадково багато з них, так само як Авакум, ще за життя написали власні Житія, які, як відомо, завжди створювалися в Росії з прицілом на визнання героя Житія святим.

І, нарешті, ще одне прочитання сенсу "своєї батьківщини" - образ, свого роду, раю. Під пером Авакума мрія про такий "своїй вітчизні" набуває рис прекрасної країни, повної світла і пахощів. Перш за все, це мати-пустеля, де "жорстоке житіє Христа ради" терпіли давні праведники і куди, "втік від спокус", біжать сучасники. Незважаючи на всі труднощі, які доводиться зазнавати праведників, відчуття святковості НЕ залишає Авакума. Тут панує "радість душевну": монастирі, "яко крин процветоша ", а праведники" сподіванням майбутніх благ веселяться ". Самі жителі пустелі порівнюються з співаючими птахами і, перш за все, з райського птахом Сиріна: "Святі отці ... з розчуленням і зі сльозами пісню Богу співають ".

Між іншим, варто звернути увагу на дане зіставлення: пустеля - рай. Образ "Раю" нерідко присутній у творах Авакума. І це не випадково. Захоплений жадобою "життя вічного", протопоп закликає своїх прихильників не боятися і терпіти множинні борошна в земному житті. У нагороду він обіцяє справжні райські кущі. При цьому християнські поняття і символи набувають у нього матеріалізоване вираз. Так рай в поданні Авакума наповнений цілком матеріальними благами: "житла і піл стоять", а в палаті - "стоять столи, а на них настелити біло. І страви з борошна (тобто з їжею) коштують ...".

Тому ми можемо сказати, що на світогляд Авакума що значно впливає зробило народне розуміння християнства. Навіть сам стиль творів протопопа побудований на перемеженія богословських понять з народними, іноді дуже міцними, виразами.

І характер Авакума був також пристрасний і суперечливий. Він абсолютно не брав своїх супротивників, буквально ненавидів їх, погрожував їм самими страшними карами. І в той же час в посланнях до соратників перед нами зовсім інша людина -- добрий, ніжний, віддає всього себе турботі про ближніх своїх.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.portal-slovo.ru/