медоносна база бджільництва

На території нашої країни виростає медоносів і пильценосов понад тисячу видів, проте практичне значення для галузі мають два-три десятки з них. При цьому основну частину товарної продукції в кожній місцевості дають, як правило, всього лише кілька видів. До них звичайно ставляться медоноси, що займають великі площі і вирізняються найбільш високою нектаропродуктивність.

Таким чином, медоносних база включає в себе головні медоноси, які є основним джерелом отримання пасічний продукції, і другорядні, що забезпечують бджіл невеликим (підтримує) медозбором.

З сільськогосподарських (культурних) медоносів до числа головних відносять соняшник, гречку, гірчицю, еспарцет, бавовник, рапс, коріандр, буркун, плодово-ягідні насадження, а з дикорослих - липу, білу та жовту акації, різні види верби і клена, дягель, іван-чай (кипрей) та ін

Практика показує, що тільки за наявності хорошої природної або культурної медоносної рослинності можна успішно розвивати бджільництво й отримувати товарну продукцію високої якості. Со-утримування бджіл на місцях з бідної медоносної рослинністю, без проведення відповідних заходів щодо її поліпшенню і кочівель пасік позитивних результатів не дає.

З розширенням площ сільськогосподарських медоносних рослин і широким впровадженням культури землеробства в багатьох районах медоносна база бджільництва помітно змінилася. Замість тільки дикоростучої флори, включаючи і бур'яни польових культур, що служила в недалекому минулому одним з головних джерел збору нектару, медоносних база багатьох районів країни тепер представлена в основному польовими, плодовими, ягідними, овочевими та іншими культурами.

Співвідношення між групами дикорослих і культурних рослин у різних зонах країни різне.

Якщо у багатьох районах Далекого Сходу, Сибіру, Уралу переважають природні медоноси, то в районах Північного Кавказу, Поволжя, України та центральної полюси основну роль у виробництві меду відіграють сільськогосподарські рослини. У багатьох районах зазвичай зустрічаються обидві групи медоносів. Таке поєднання культурної і природної рослинної-ності дає добрі результати, тому що в цьому випадку створюється більш рясний і тривалий медозбір і вдається отримувати значна кількість пасічний продукції.

Виняткову цінність для бджільництва представляє різноманітність медоносних угідь: наявність лісів, садів, луків і полів з ростуть на них медоносами. Останні цвітуть майже безперервно без тривалих перерв у медозборі. У цьому випадку навесні цвітуть мати-й-мачуха, плодові дерева, ягідники, жовта акація, клени, верби, кульбаба, в літній період - польові сільськогосподарські медоносні культури, лугові трави, кипрей, дягель, малина, липа, а восени - верес, цикорій, пізні посіви медоносів, зябра, баштанні культури, леспедеца, Серпухов та ін

За тривалості життя медоносні рослини підрозділяють на однорічні, розвиток яких протікає протягом одного року (гречка, соняшник, гірчиця, баштанні культури та ін), дворічні - дягель, буркун, насінники овочевих культур і багаторічні культури - еспарцет, лугові трави, суниця, полуниця, конюшини, люцерна, плодові насадження, дерева і т. д.

Список літератури

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://ecohome.ru/