Динаміка чисельності та ареалу чорного лелеки в Європі

В.Н. Грищенко

Канівський заповідник, м. Канів

Чорний лелека (Ciconia nigra), очевидно, ніколи не був численним видом, але ареал його досить великий. Він тягнеться широкою смугою від Піренеїв і Скандинавії до Примор'я і Північно-Східного Китаю, на південь доходить до Малої Азії, Перської затоки і Гімалаїв (Спангенберг, 1951; Cramp, 1977; Смогоржевській, 1979). Тенденція до скорочення чисельності почала проявлятися місцями ще в середні століття. Так, у Швейцарії цей вид гніздився за часів К. Гесснера, але потім зник. У середині минулого століття швидке падіння чисельності і звуження гніздового ареалу починає проявлятися в Німеччині. С 1840 чорний лелека перестав гніздитися в Вюртемберзі, з 1884 р. - у Рейнланд, з 1890 р. - у Баварії і Брауншвейгу (Bauer, 1952; Bauer, Glutz von Blotzheim, 1966). У середині XIX ст. він був ще звичайний в горах Гарца, але до 1900 р. зник там повністю (Heyder, 1968). У другій половині цього століття скорочення чисельності наголошується в Бранденбурзі, Нижньої Саксонії і в багатьох інших місцях (Boettcher-Streim, 1992). У Саксонії-Ангальт в 1876-1902 рр.. було відомо 20 гніздових ділянок. До 1920 р. їх число скоротилося до 5-11 (Dornbusch, 1994). Згодом вид там перестав гніздитися зовсім. У Польщі після 1850 чисельність чорного лелеки безперервно знижувалася до початку XX ст. Майже 70%, що залишилася, популяції мешкали на півночі і сході країни (Bednorz, 1974, Profus, 1993). Те ж сталося і в Чехії. Поширений раніше на всій її території чорний лелека до початку XX ст. зберігся тільки на півдні Моравії (Boettcher-Streim, 1992). У Болгарії чисельність безперервно знижувалася з середини минулого століття зростати початку вона лише протягом останніх 30 років (Nankinov, 1993).

В першого десятиліття XX ст. скорочення чисельності триває. На сході Гольштейну ще в 1909 р. було 11 гнізд, але після 1910 більшість їх птиці залишили (Bauer, Glutz von Blotzheim, 1966). У Нижній Саксонії на початку століття налічувалося близько 20 гнізд. До 1910 р. їх залишилося всього 10, а в 1929-1934 рр.. останні 3 пари гніздилися тільки в лісах люнебурзської пустирі (Makowski, 1974).

До 1930 західна межа ареалу проходила через Західну Угорщину, Словаччину, Сілезію, Бранденбург, Мекленбург (Bauer, Glutz von Blotzheim, 1966; Sackl, 1985).

Але десь на початку нашого століття наступив і перелом. Підйом чисельності почався перш за все у Східній Прусії (принаймні звідти надійшли перші достовірні дані). Кількість гнізд чорного лелеки зросла з 40 в 1914 р. до 140 в 1935 р. (Bauer, Glutz von Blotzheim, 1966). Постійне зростання чисельності відзначався в 1919-1939 рр.. у Польщі (Bednorz, 1974). Очевидно, ця територія -- колишня Східна Пруссія і Північно-Схід Польщі - і стала своєрідним епіцентром, з якого почалося відновлення популяції чорного лелеки по всій Європі. Зростання чисельності відзначався також у 1918-1933 рр.. в Латвії (Strazds, 1993b).

З 1930-х рр.. межа гніздового ареалу чорного лелеки починає просуватися на захід (мал.). У 1931 і 1938 рр.. були виявлені перші гнізда на сході Австрії (Sackl, 1993a, 1993b). З 1945 р. почалося повторне заселення Богемії і Моравії (Vondr