Зміст

Вступ 3

1. Види банків та їх основні функції. 5

2. Комерційні банки в кредитно-грошовій політиці. 8

3. Комерційні банки. 10

4. Банківська система України. 14

4.1. Кредитні відносини банків і підприємств. 14

4.2. Розрахункові операції банків. 17

5. Ринок цінних паперів. 20

5.1. Сучасні тенденції в функціонуванні ринку цінних паперів. 22

5.2. Економічний зміст цінних паперів. 25

Висновки 33

Список використаної літератури. 36

Вступ

Після того як в древні часи почали використовувати при купівлі-продажузолото, стало очевидним, що як покупцям, так і продавцям незручно танебезпечно перевозити, важити та провіряти на чистоту золото. Тому впрактику ввійшло правило віддавати золото на зберігання ювелірам, які малипідвали, або спеціальні місця, які були готові за певну плату надати їх.
Отримавши золотий вклад, ювеліри видавали квитанцію. Невдовзі товари почалиобмінювати на квитанції ювелірів, і квитанції перетворились в ранню формупаперових грошей. Але ювеліри, побачивши, що люди готові приймати квитанціїв якості паперових грошей, почали видавати квитанції під неіснуючий золотийзапас. Так зародилася банківська система (система часткових резервів).

В такій системі банки можуть створювати гроші. Хоча золото зараз невикористовується для підтримки грошової пропозиції, банківське кредитуваннясьогодні обмежується кількістю резервів, які банк вважає за необхідне абозобов'язується в юридичному порядку утримувати.

Банки, які діють на основі часткових резервів вразливі передбанківською панікою або "напливу" вимог. Убеспечення від "напливу" вимог вбанку - основна причина жорсткого контролю банківської системи.

Банківська справа - це специфічна підприємницька діяльність. Банки --це кредитно-фінансові установи, головне призначення яких акумулюватитимчасово вільні грошові кошти підприємств, населення та бюджетних установі надавати їх у кредит своїм кліємтам та обслуговувати грошовий обіг.

Банки існували у середні віки в Італії (слово banko з італійськоїозначає "лавка", "конторка", за якою працювали міняйлі грошей). Сучаснібанки набули поширення у всьому світі. Вони є переважно акціонернимитовариствами. Їх власний капітал служить основою для здійснення фінансовихоперацій, але основним джерелом кредитів є кошти клієнтів, що зберігаютьсяна рахунках у банках. З того часу, як банки почали роздавати кредитипереважно за рахунок коштів вкладників, розвинулося банківськепідприємництво. Безпосередньою метою їх діяльності є отримання прибутку відсвоїх операцій, основним джерелом якого є банківський процент. Першоосновоюпроцента є додатковий продукт, створений у виробництві, а на поверхніприбуток банків виступає переважно як різниця між сумою процентів,отриманих банком за надані кредити і виплачених по внесках клієнтів. Рольбанків виявляється в їх функціях.

Банківська система України знаходиться в стані формування та пошукуоптимальних форм праці. в Україні існує система комерційних банків, якаконтролюється центральним банком країни - Національним Банком. Комерційнібанки України працюють з фізичними та юридичними особами, надають кредити,проводять операції на фінановіх ринках, та ринках цінних паперів,виступають посередниками при розрахунках між підприємствами та державами.
Стабільність банківської системи України визначає стабільність та ріст НЕтільки кредитно-фінансової системи, але й економіки вцілому.

Саме тому ця робота є актуальною. Я намагатимусь висвітлити основнітенденції розвитку банківської системи України, показати переваги танедоліки існуючої кредитно-фінансової системи та основні види діяльностікомерційних банків. Основним методами аналізу діяльнсті роботи комерційнихбанків України є: статистичний, індуктівно-логічний. При написанні роботивткорістовувалась періодика, наукові роботи українських та зарубіжнихекономістів, підручники.

1. Види банків та їх основні функції.

Комерційні банки виконують певні економічні функції по забеспеченнюкредитної політики та грошового обігу. До основних функцій банків належать: кредитування підприємств, держави, приватних осіб та операції зцінними паперами; регулювання грошового обігу; залучення тимчасово вільних грошових коштів, нагромадження іперетворення їх у позичковий капітал; здійснення грошових розрахунків та платежів у господарстві; випуск кредитних засобів обігу (депозитно-чекова емісія); консультації і надання економічної та фінансової інформації.

Особливо важлива функція банків - їхня здатність «робити гроші »,інакше кажучи - розширювати кредитні ресурси народного господарства. Банкиназивають «фабриками кредиту». Справа у тому, що кредит відбиває рухпозичкового капіталу (Г - Г "), який відокремлюється від кругообігупромислового капіталу (Т'-Г ') і набуває самостійного руху. Надаючи позичкупід боргові зобов'язання своїх клієнтів (забезпечені товаро-матеріальнимицінностями, які не є грішми) банк зараховує її на рахунок позичальників ітим створює можливість надходження в обіг нових сум грошей. Якщо коженокремий банк може видати позичку, що перевищує розмір обов'язкового резерву
(наприклад, при вкладі 100 дол.: 100-20 = 80), то вся банківська система наоснові вкладу 100 дол. може видати позичок на суму у кілька разів більшу
(за принципом мультиплікатора), оскільки позички, отримані в одному банку,у ході народногосподарського кругообігу ресурсів потрапляють в інший банк увигляді вкладів і знову виступають джерелом надання кредитів. Отже, дужеважлива роль кожного окремого банку, а ще важливіша - всієї банківськоїсистеми.

За сучасних умов спостерігається два протилежні процеси --універсалізація банків і поряд з нею їх спеціалізація. В їх основі лежатьконцентрація виробництва (і відповідно банківського обслуговування) тапаралельне утворення малих, спеціалізованих підприємств.

Банки можна поділити на: а) центральні емісійні; б) комерційні депозитні; в) інвестиційні; г) ощадні; д) банки спеціального призначення (наприклад, іпотечні,зовнішньоторговельні, страхові, пенсійні фонди).

У сукупності всі види банків складають кредитну систему яквзаємозв'язок фінансово-кредитних установ. Для неї за сучасних умовхарактерні концентрація та злиття з промисловим капіталом, а такожІнтернаціоналізація та створення міжнародних банківських систем. Кредитнасистема характеризується конкуренцією як між різними видами банків та іншихкредитних установ, так і між банками одного виду (наприклад, комерційними),що позитивно впливає на кредитне і розрахункове обслуговування господарств.

Серцевиною кредитної системи є центральні (національні) банки. Вониабо з самого початку виникали як державні, або були націоналізовані,переважно після кризи 30-х років чи після другої світової війни. У СШАфедеральна система банків і у Швейцарії національні банки формально неналежать державі. Проте вони строго дотримуються інструкцій державнихорганів щодо регулювання грошового обігу. Національні банки у сувереннихдержавах, що утворилися на базі колишнього СРСР, створюються післяпроголошення їх незалежності на базі Державного банку колишнього СРСР. [7]

Функції центральних (національних) банків істотно відрізняються відфункцій комерційних (чи спеціалізованих). Основні з них такі: 1) емісіякредитних грошей та вилучення грошей з обігу; 2) Акумуляція та збереженнякасових резервів інших кредитних установ; 3) збереження офіційних золото -валютних резервів; 4) надання кредитів і виконання розрахункових операційдля урядових органів; 5) здійснення розрахунків і перевідних операцій длякомерційних банків; 6) грошово-кредитне регулювання економіки; 7) контрольза діяльністю кредитних установ; 8) надання ліцензій на операції іззарубіжною валютою; 9) обслуговування державного боргу країни.

Отже, центральні емісійні банки у більшості країн виконують рольемісійного, відповідального за грошове господарство, і кредитного центру, атакож роль касира держави і «банку банків». Вони є «кредиторами» останньоїінстанції, тобто до них комерційні банки звертаються по допомогу у томувипадку, коли вичерпані всі інші способи мобілізації кредитних ресурсів. Зпідприємствами та фірмами центральний банк в операції не вступає.

2. Комерційні банки в кредитно-грошовій політиці.

Основна форма надання центральним банком кредитів комерційним банкам --скуповування у них цінних паперів та переоблік (дисконт) векселів, виданихпідприємствами і прийнятими на облік (для забезпечення кредиту)комерційними банками. При цьому центральний банк регулює процентну ставку.

Грошово-кредитна політика центральних банків - це сукупність заходів,спрямованих на зміну грошової маси в обігу, обсягів кредиту й емісії, абона їх обмеження - залежно від стану економіки. Емісія здійснюється, колипотрібно подолати спад в економіці, а її обмеження - під час промисловогопіднесення, щоб не допускати «перегріву» економіки.

Мета грошово-кредитної політики центрального банку, - створитисприятливі умови для зайнятості робочої сили, стримування інфляції,регулювання темпів економічного зростання та збалансованості народногогосподарства і платіжного фонду.

Серед методів грошово-кредитної політики важливе місце посідаєдисконтна політика, пов'язана з купівлею векселів. Це найстаріший методкредитного регулювання. Зниження дисконтної ставки центрального банкустимулює комерційні банки розширювати кредитування підприємств, апідвищення - навпаки. Продаж цінних паперів центральним банком означаєзменшення сум на резервних рахунках і звуження кредитування комерційнимибанками своїх клієнтів.

Грошово-кредитна політика центральних банків не позбавленасуперечностей. Адже коли для підвищення ділової активності банк піднімаєдисконтну ставку, щоб сприяти припливу грошового капіталу з-за кордону, топодорожчання кредиту гальмує зростання виробництва і пожвавленнявнутрішньої ділової активності.

Центральний банк впливає на процес кредитування у народномугосподарстві також шляхом відкриття спеціальних резервних рахунківкомерційних банків, на яких вони зобов'язані розміщати депозити (вклади).
Розміри останніх (у%) залежать від того, які вклади своїх клієнтівмобілізував комерційний банк. Ці депозити є резервом для розширеннякредитування, якщо цього потребує кон'юнктура розвитку народногогосподарства, і страховим фондом для комерційних банків від банкрутства.

Центральний банк не може бути конкурентом комерційних банків. Йогоголовна мета - забезпечувати стабільність грошового обігу та регулюватикредитні відносини. Заслуговує на увагу досвід взаємозв'язку з комерційнимибанками у Великобританії. Банк Англії ставиться до своїх банків з турботою,але й вимогливо. Його керуючий кожного тижня зустрічається з президентамирізних кредитних, промислових і торговельних асоціацій. Отже, центральнібанки застосовують і адміністративні санкції (різні обмеження) докомерційних банків, але впливають на їх кредитну політику переважноекономічними методами - через процентні ставки та регулювання грошовогообігу.

3. Комерційні банки.

Комерційні банки є основою-кредитної системи. Вони утворюються якакціонерні товариства або на пайових засадах і є кредитними установамиуніверсального характеру. Їх часто називають «фінансовими універмагамі» або
«Супермаркетами кредиту». Вони пов'язані з усіма сферами та фазамивідтворення. Характерна риса комерційних банків - повна самостійністьпідприємств у сфері торгівлі позичковим капіталом. Вони не обмеженіцентралізовано виданими інструкціями з кредитування та проведення ін шихоперацій, проводять кредитну політику на свій страх і ризик, що сприяєоперативному впливу банків на економіку. Однак це не означає, що комерційнібанки діють безконтрольно. Зокрема, у США комерційні банки належать донайбільш контрольованої сфери підприємницької діяльності. Основою такогоконтролю є спеціальне законодавство й антимонопольні закони. Щоб обмежитистворення великої кількості «слабких» банків, які можуть легко банкрутуватиі викликати «ланцюгову реакцію банкрутств» серед своїх клієнтів, державивстановлюють до сить високі квоти на їх статутний капітал. Крім того,центральний банк визначає для комерційних банків розмір обов'язковихрезервів, які у більшості випадків зберігаються у центральному банку,розмір граничного ризику на одного позичальника (встановлюється певнийвідсоток від загальної суми власних коштів банку). Так забезпечуєтьсяліквідність комерційного банку, тобто його здатність у кожен певний моментзадовольнити вимоги вкладників на готівку. Уряд, центральний банк істрахові компанії (за допомогою спеціального страхування) гарантують, щокомерційні банки забезпечать збереження коштів своїх клієнтів. [10]

Кошти комерційних банків складаються з власних, залучених іімітованіх. Власні - це акціонерний капітал, мобілізований шляхом продажуакцій на ринку цінних паперів, і резервний капітал, що утворюється звідрахувань від поточного прибутку. Резервний капітал призначений дляпокриття непередбачених збитків та втрат від падіння курсів цінних паперів.
Крім того, у комерційних банках є рахунок нерозподіленого прибутку, якийзгодом буде або розподілений серед акціонерів у формі дивідендів, абозарахований у резерв.

Основні ресурси комерційного банку - це залучені кошти, депозити
(вклади) клієнтів. Клієнти вносять свої кошти у вигляді депозитів до вимогиабо строкових. Останні часто оформляються у вигляді сертифікатів. Зокрема,у США вони випускаються вартістю від 100 тис.. дол. і більше. [2]

емітовані фонди як джерело ресурсів комерційного банку утворюються приакцепті (згоді) банку на оплату грошових документів та при авалі - гарантіїплатежу, який застосовує банк у випадку банкрутства платника. Акцептованіта авальні суми у віглялі вимоги до платника і є ресурсом комерційногобанку для кредитування.

Кредитні операції комерційних банків поділяються залежно від їхзабезпечення, строку, на який видані позички (коротко-, середньо-ідовгострокові), а також від методу стягнення процента (при видачі, припогашенні позички або рівними частками). Позички поділяються також залежновід категорії позичальників: на поповнення оборотного капіталу;представникам фондової біржі для біржових операцій; на кінцевеспоживання - споживчий кредит під заставу житлового фонду, на придбаннятоварів у кредит, сільськогосподарські позички, іпотечні (накапіталовкладення) і короткострокові на тимчасові потреби.

Фондові операції банків - це різні операції з цінними паперами,придбання цінних паперів для банків, первинне розміщення випущених ціннихпаперів, вторинний обіг цінних паперів (купівля та продаж за дорученнямклієнтів), розміщення державних позик та операцій з облігаціями.

Комерційно-посередницькі операції - це операції, за допомогою якихбанк за дорученням своїх клієнтів отримує гроші. Це насамперед інкасовіоперації. На інкасо приймаються чеки, векселі, цінні папери, іноземнавалюта. Найбільш поширені інкасові операції чеками та акцепти банку. Широкопрактикується інкасування облігацій державних позик. Набули також поширеннярозрахунки акредитивами - грошовими і товарними та Перевідні операції.

Поширені також довірчі операції - тимчасове управління майномприватних осіб, управління капіталом, збереженням цінностей у сейфах банку.
Для підприємств банк може виступати гарантом по позиках, випущенихпідприємством, агентом з реєстрації акцій, керуючим пенсійним фондомкорпорації. Довірчі операції створюють солідну основу для контрольнихфункцій банку.

Лізингові операції за сучасних умов набули особливого поширення.
Лізинг означає придбання банками машин та устаткування для надання їх воренду. За умов НТР це дуже вигідно для фірм: зменшує ризик втрат відморального зношування техніки. Це один з аспектів переплетення кредитнихі торговельних операцій.

Взаємовигідні для банків і їх клієнтів факторінгові операції --своєрідна форма кредитування оборотного капіталу, дієвий спосіб прискоренняйого обігу. Підприємство-постачальник передає банку вимогу на оплатувідправлених товарів, які банк негайно оплачує, утримуючи певний відсоток
(фактично кредитує постачальника), а сам далі має справу з платником,отримуючи суми, що підляга ють оплаті.

Крім комерційних універсальних банків, діють багато спеціалізованихбанків та небанківських кредитних організацій. Серед них - інвестиційнібанки, що проводять довгострокове кредитування та фінансуваннякапіталовкладень у різних галузях, переважно за рахунок кредитівкомерційних банків. Ощадні банки акумулюють, як правило, відносно дрібнівклади, які разом утворюють джерела кредитування виробництва та торгівлі.
Позичковий-ощадні асоціації акумулюють капітал за допомогою реалізаціїсертифікатів, що рівнозначні довгостроковим вкладам.

У кредитних спілках капітал утворюється за рахунок пайових внесків
(через акції), а використовується для короткострокових позик членамасоціації.

Страхові компанії - специфічні кредитні інститути. Мобілізовані задопомогою продажу страхових полісів кошти вони використовують для наданнядовгострокових кредитів підприємствам і державам. Проводиться такожстрахування кредитів.

Пенсійні фонди створювані для виплати ненсій за рахунок коштівдержави, підприємств і самих працюючих, також використовуються як кредитніресурси переважно шляхом купівлі цінних паперів, акцій і облігацій.

Інвестиційні компанії, отримавши кошти від реалізації своїх акційдрібним власникам, вкладають їх в акції різних компаній. Отже, підприємствамають істотну підтримку кредитними ресурсами як від комерційних банків, такі від небанківських кредитних організацій, а конкуренція між різнимикредитними установами позитивно впливає на діяльність підприємств.

4. Банківська система України.

Істотні зміни у відносинах між банками та підприємствами вноситькредитна реформа 1990-1991 рр.., згідно з якою сформувалася двохрівневабанківська система: на першому рівні - Центральний банк, що обслуговуєшироку мережу кредитних установ, на другому - комерційні, як правило,акціонерні банки, які обслуговують підриємства незалежно від формвласності. За таких умов відносини між підприємствами та банкамипереносяться з адміністративної в економічну «площину». Банк і підприємствостають взаємно зацікавленими партнерами.

4.1. Кредитні відносини банків і підприємств.

Банки надають кредити підприємствам незалежно від форми власності, якіперебувають на господарському рахунку, мають самостійний баланс і власніоборотні кошти.

За сучасних умов центр ваги у кредитних стосунках банків і підприємствпереноситься з об'єктів на суб'єкти кредитування.

При утворенні різних банків підприємство має право кредитувати утому банку, який його більше влаштовує оперативністю обслуговування, рівнемпроцентної ставки тощо.

Відносини між підприємствами та відділеннями банку з питанькредитування регулюються кредитним договором, який укладається між нимипереважно на рік, але при регулярних стосунках може бути укладений і натривалий строк, а в окремих випадках, при тимчасовій потребі у кредитнихресурсах - на строк менше року. Конкретний зміст договору і перелік умоввизначається за згодою сторін. При цьому одне із завдань банку --підтримувати ініціативу та самостійність підприємств, не допускатидріб'язкового втручання у виробничу діяльність підприємства. Водночас банкретельно вивчає фінансовий стан підприємств, стан оборотних коштів,інвестиційні плани і можливості, організацію роботи щодо підвищенняфондовіддачі та рентабельності - виконує свого роду аудиторські функції напрохання клієнта.

Кредити надаються підприємствам на виробничі та соціальні цілівідповідно до принципів кредитування: забезпеченості, цільового характеру,терміновості, поворотності та платіжності. Забезпеченням поворотностікредиту служать застава товаро-матеріальних цінностей або продукція в міруїї випуску, а також гарантії банків, інших кредитних установ, страховіполіси.

Крім банківського кредиту, що його надають підприємствам комерційнібанки, широко практикується комерційний кредит, який, з одного боку,істотно зменшує потребу в банківському кредиті, а з іншого - служить йогозабезпеченням на основі обліку векселів. За деякими даними 2/3 кредитногообігу здійснюється у вигляді комерційного кредиту. Суть його полягає втому, що одне підприємство надає кредит іншому з оформленням його векселем.
Найчастіше такий кредит супроводжує поставку товарів. [2]

Вексель часто використовується для розрахунків з іншими підприємствамишляхом індосамента - передатного напису. Це істотно зменшує потребу угрошовій масі і має антіінфляційне значення. Японія у 50-ті рокиперейшла на емісію під комерційні векселі, що сприяло стабілізації цін.

У колишньому СРСР комерційний кредит був ліквідований у ході кредитноїреформи 1930 р.., оскільки він не відповідав тотальному державному контролюза умов адміністративно-командної системи. За сучасних умов демократизаціїгосподарського життя і переходу до змішаної економіки (регульованихринкових відносин) відновлюється комерційний кредит і швидко зростаєкількість різних комерційних банків, що утворюються як товариства зобмеженою відповідальністю або як акціонерні товариства. Їх засновникамивиступають інші банки і різні державні та корпоративні підприємства.
Приватні капітали для заснування банків поки що використовуються мало. [9]

Найбільшим серед комерційних банків в Україні є акціонернийагропромбанк «Україна», створений на базі державного спеціалізованого
Агропромбанку. За обсягом статутного капіталу та прибутків це один знайбільших банків на території колишнього СРСР. На початок 1992 р.. в ньомувже було понад 5 тис.. акціонерів.

У кожному адміністративному районі України є відділення Укрощадбанку,до складу яких входять Ощадкаси. Це один з найбільших банків України, якиймає найрозгалуженішу мережу. [2,9]

Комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки на своїкредити та комісійні винагороди за послуги.

Національний банк регулює процентні ставки за кредит не прямимдиктатом, а рівнем процента за кредитні ресурси, які він передаєкомерційним банкам. У період промислового піднесення і особливо за умовекономічної кризи різко зростає попит на кредитні ресурси, а отже,підвищується процентна ставка. Найбільше впливає на її зростання інфляція.
Щоб хоч дещо компенсувати та зменшити ризик знецінення грошей, наданих укредит, банки підвищують процентну ставку до 100-200% і навіть вище. Саметакий рівень ставки склався в Україні на початку 1993 р.., хоча занормальних умов процентна ставка становить 5-10%. [4]

Конкуренція між комерційними банками - явище позитивне, але наявністьбагатьох дрібних банків веде до розпорошення кредитних ресурсів і загрожує
«Ланцюгова реакцією» банкрутств дрібних банків, а разом з ними і дрібнихпідприємств. Тому Центральний банк піднімає межу мінімального розмірустатутного фонду комерційних банків при їх перереєстрації.

Конкуренція між комерційними банками за клієнтів є впливовим факторомрозвитку банківської справи, але у розвинутій ринковій економіці її незалишають без «пильного ока» центрального (національного) банку: контрольза законністю діяльності комерційних банків, коригування кредитної політикиза допомогою облікової процентної ставки та нормування резервів. В Україні
На ціональній банк настільки слабкий, 'що він не має ніякого впливу накомерційні банки, не надає їм інструктівної та контрольної допомоги, ірозвиток банківського кредиту має стихійний характер з усіма йогонегативними наслідками, а комерційний кредит підмінюється бартером. Досі невпроваджено вексельних розрахунків. Це породжує недові ру вкладників добанків і недостатню мобілізацію кредит них ресурсів. Навпаки, Національнийбанк фактично без поворотне кредитуючи бюджетний дефіцит (з дозволу
Верховної Ради), провокує підвищення процентних ставок у комерційнихбанках, що ставить у скрутне становище підприємства, особливо малі,пригнічує ділову активність, без якої неможливий вихід з економічної кризи,і стримує подолання інфляції. Отже, зміцнення позицій Національного банкуяк основного регулюючого грошову і кредитну політику центру - невід'ємнаскладова економічного відродження України.

4.2. Розрахункові операції банків.

Підприємства розраховую ються між собою безготівкове через установибанку, в яких вони мають розрахункові рахунки. Розрахунки проводять затакими правилами:

1) платежі здійснюються, як правило, після відванта женнятовароматеріальніх цінностей або виконання робіт

2) за дорученням платника;

3) за рахунок власних коштів платника або в окремих випадках зарахунок кредиту банку;

4) сума спочатку списується з рахунку платника, а потім зараховуєтьсяна рахунок постачальника. Виняток становлять розрахунки чеками у межахокремої держави

При різноманітності підприємницької діяльності під приємств за умовпланомірно-ринкових відносин організа ція розрахунків виходить з принципувільного вибору підприємствами форм розрахунків і закріплення їх удоговорах та невтручання банку у договірні відносини підпри ємств. Такийпідхід поширюється на всі підприємства юридичні та фізичні особи --незалежно від форми влас ності Кошти з рахунку підприємств списуються зарозпорядженням власника рахунку, при чому черговість плат «1 жів визначаєкарівнік підприємства, якщо інше н ° перед бачене законом.

Безготівкові розрахунки здійснюються у таких формах платіжнідоручення, чеки, акредитиви, вимоги-доручення, векселів

За обставин масової заборгованості (при порушенні нормального потокутоварів та грошей) уряд і Національний банк України організовують масовівзаємні заліки. Але цей елемент адміністративного втручання у роботу банківі підприємств виправданий лише в екстремальній ситуації Такий же характермає розпорядження про лише поперед ню оплату товарів, зокремахлібопродуктів, води, електро та теплоенергії та ряду послуг, зокрематранспортних.

За домовленістю платник і постачальник можуть про вести між собоювзаємне зарахування заборгованості без посередництва. Найчастішепрактикуються розрахункі платіжними дорученнями платника банкові проПерерахо вування певної суми з його рахунку. Лише платник пови ненвирішувати, чи перераховувати кошти за товари послуги. Це підвищуєвідповідальність постачальника зг виконання договору поставок і посилюєекономічну неза лежність підприємств.

За домовленістю між підприємствами доручення можуть бути строковими
(наприклад, авансом, або після відвантаження товару, або часткові платежіпри великих угодах), дострокові або відстрочені - без шкоди для фінансовогостану сторін.

Розрахунки акредитивами застосовуються як гарантіє оплати товарів абопослуг. За дорученням платника банк в якому він обслуговується, переводитикошти у банк, який обслуговує постачальника наперед, а при виконанні умоїакредитиву (наприклад, поставки товару) кошти відразу перераховуютьсяпостачальнику. Акредитив призначається для розрахунків лише з однимпостачальником.

Розрахунки вимогами-дорученнями застосовуються для оплати виконанихробіт і наданих послуг, поставленої зі договором продукції. Вимогу виписуєпостачальник чі виконавець робіт і безпосередньо вручає її платникові
Платник на цьому ж документі виписує доручення пр (повну або частковуоплату і здає у банк, який його обслуговує.

Якщо є підстави для відмови від оплати, то платник їх повідомляєпостачальникові теж безпосередньо. У договір між підприємствамипередбачається відповідальність платника за несвоєчасну оплату вимог -доручень. Ця формі набуває все більшого поширення. Отже, розрахунки, щезастосовуються між підприємствами, спрямовані на усунення автоматизму урозрахунках та підвищення відпові дальності за виконання договорів.

Банки забезпечують обіг ресурсів між підприємствами акумулюючи їх водних точках господарського механізму і спрямовуючи в інші. При цьомустимулюють ефективна господарювання

5. Ринок цінних паперів.

Приватизація й акціонування приватної власності, розвитокпідприємництва та кредитних інститутів приводять до поглиблення розвиткугрошових і кредитних відносин. Виникає особливий сектор господарювання,який пов'язаний з обігом цінних паперів - фінансовий ринок.

Фінансовий ринок потребує не лише правового регулювання обігу ціннихпаперів, а й створення організації, яка забезпечувала б цей обіг. Такоюорганізацією є фондова біржа. Фондова біржа - це організований і регулярнофункціонуючий ринок для купівлі та продажу цінних паперів, обов'язковийелемент регулювання ринку цінних паперів.

Фінансовий ринок умовно можна поділити на дві частини: ринокбанківських позичок і ринок цінних паперів. Ринок цінних паперів доповнюєсистему банківського кредиту та взаємодіє з нею. Комерційний банк рідковидає позички на тривалий час (більше року). Цінні папери дають змогуотримати кошти на довгий період (на десятиріччя-облігації) чи у безстроковекористування (акції).

Завдання ринку цінних паперів полягає у тому, щоб забезпечити більшповне та швидке переливання заощаджень за ціною, яка влаштовує обидвісторони. Для цього потрібні біржі та діючі на ринку цінних паперівпосередники.

Біржа - це організований ринок цінних паперів, який функціонує напідставі офіційно зареєстрованих правил ведення торгівлі, де угоди пророзміщення та купівлю-продаж цінних паперів здійснюються обмеженоюкількістю біржових посередників. Емітентами (емітент - організація чипідприємство, що випускає в обіг гроші або цінні папери) на ринку ціннихпаперів виступають приватні національні, державні національні, приватні тадержавні іноземні організації.

Усі цінні папери, які обертаються на ринку, можна поділити на тригрупи: акції, облігації та спеціальні цінні папери. Щодо надійностіінвестицій та стабільності припливу доходу найбільш якісними вважаютьсядержавні облігації, особливо короткострокові скарбнічі векселі. Потім ідутьприватні облігації й акції крупних компаній, які регулярно виплачуютьдивіденди. Найменш надійними в акції, що випускаються тільки що створеними,невідомими фірмами.

Розглядаючи сучасну інстітуціональну структуру ринків цінних паперів,слід виділити чотири категорії учасників операцій: комерційні банки;інвестиційні (торговельні) банки; власне біржові фірми та кредитно -фінансові організації, які об'єднані під назвою «інституціональніінвестори »(страхові компанії, пенсійні та інвестиційні фонди).

У різних країнах співвідношення сил між ними різне. Воно залежить відрівня розвитку ринків та від юридичних відмінностей у законодавствах. Так,у державах, де комерційні банки мають право здійснювати операції із всімавидами цінних паперів, наприклад у ФРН, інвестиційні банки не відіграютьзначної ролі.

Кошти, що мобілізуються пенсійними фондами, страховими компаніями таіншими організаціями, надходять на ринок цінних паперів, де вонивикористовуються у тому числі й інвестиційними банками чи біржовімі фірмами
(біржовою фірмою називають брокерська фірму, яка купила місце на біржі)переважно для придбання акцій, облігацій чи інших фондових цінностей. Удеяких випадках ці кошти передаються на управління у комерційні банки,спільні інвестиційні фірми. Частина вільних грошових надходжень населенняпотрапляє відразу на ринок цінних паперів, коли власник коштів віддає своїрозпорядження біржовій фірмі щодо кожної операції.

Залежно від значення, яке має ринок цінних паперів в економіці, йогоможна поділити на два види: первинний і вторинний. Первинний - це ринок, наякому розміщуються вперше випущені папери. Тут відбуваються мобілізаціягрошових коштів акціонерними товариствами та запозичення їх державою.
Первинний ринок включає інвестиційні та комерційні банки, через якіакціонерні товариства і держава здійснюють розміщення своїх паперів.

Вторинний ринок - це ринок, на якому продаються і купуються випущеніраніше цінні папери. Тут відбувається зміна власника цих паперів. З поглядуорганізації вторинний ринок поділяється на централізований ідецентралізованій. Формою централізованого ринку цінних паперів є фондовабіржа, на якій постійно обертаються цінні папери, але не всі, а лише ті щодопущенні до обігу біржовімі комітетами.

Децентралізованій - це ринок, на якому обертаються як допущені, так інедопущені до обігу на фондових біржах цінні папери. Цей ринок складаєтьсяіз значної кількості брокерсько-дилерських фірм, розкиданих по всійтериторії, які здійснюють між собою зв'язки за допомогою телефонно -телеграфної мережі та пошти. До них належать і комерційні банки, оскількибагато з них займаютьс?? аналогічними операціями з цінними паперами.

5.1. Сучасні тенденції в функціонуванні ринку цінних паперів.

Для сучасних ринків цінних паперів характерним є досить великий обсягугод, які укладаються поза біржею, і це становить позабіржовій обіг. Цезумовлене існуючою у багатьох країнах системою високих фінансових комісій йобмежувальних практикою прийняття акцій до котування, високою вартістюпослуг біржі, необхідністю сплачувати комісію та збори, монополізацієючленства біржі. Отже, сучасний ринок паперів складається з біржового обігуіз зареєстрованими і незареєстрованими на біржі цінними паперами, а такожпозабіржевого обігу. У свою чергу позабіржовій обіг ділиться наорганізований та неорганізований.

Організований обіг перебуває, як правило, під контролемсаморегульованіх органів, членами яких є посередники цих ринків. Убільшості країн провідну роль у здійсненні позабіржових операцій відіграютьбіржові брокери.

Позабіржовій та біржовий ринки певною мірою протистоять один одному,проте водночас взаємно доповнюють один одного. Таке протиріччя виникаєчерез те, що, виконуючи загальну функцію торгівлі та обігу цінних паперів,вони керуються специфічними методами їх відбору та реалізації. Позабіржовійобіг, як правило, охоплює лише нові випуски цінних паперів і головним чиномрозміщення облігацій торговельно-промислових корпорацій. Останні вступаютьу безпосередній контакт через інвестиційні банки, банкірські будинки зкредитно-фінансовими інститутами, які придбали ці цінні папери, навпаки, набіржі котуються старі випуски цінних паперів і переважно акції торговельно -промислових корпорацій. Якщо через позабіржовій обіг здійснюється восновному фінансування відтворювального процесу, то на біржі за допомогоюскуповування акцій відбувається контроль над корпораціями та фірмами, йдеформування контролю та його перерозподіл між різними фінансовими групами.
Біржа здійснює також відповідну частину фінансування в основному черездрібного та середнього вкладника.

Особливість біржі полягає в тому, що тут активніше діє індивідуальнийвкладник, хоча йде процес монополізації операцій кредитно-фінансовимиінститутами. Навпаки, на позабіржовому ринку діє колективний вкладник вособі крупних кредитно-фінансових інститутів, передусім комерційних банківі страхових компаній. Особливість позабір-жового ринку полягає й у тому, щочерез нього проходять нові випуски облігацій, які при їх наступній купівліта перекупівлі надходять на фондові біржі. Проте переважна частина новихоблігацій не повертається на біржу і перебуває у руках (активах) кредитно -фінансових інститутів.

Основні функції фондових бірж - це: мобілізація та концентраціятимчасово вільних грошових нагромадження та заощаджень шляхом продажу ціннихпаперів біржовімі посередниками на первинному і вторинному ринках;кредитування та фінансування держави і приватного сектора шляхом придбанняїхніх цінних паперів на первинному ринку, а також біржових спекулянтів іфінансов