Введення.

Становлення і швидкий розвиток фінансового ринку в Україні створюєнеобхідні передумови для широкомасштабного та ефективного викорис-таннямаркетингу і в такій сфері банківської діяльності, як операції з ціннимипаперами. В Україні склалася модель фінансового ринку, на якомуодночасно і з рівними правами присутні комерційні банки, що маютьвсі права на операції з цінними паперами, і небанківськіінвестіціонниеіінстітути.

В умовах ринку України система цілейбанківського інвестування в цінні папери виглядає наступним чином: збереження і приріст капіталу;придбання цінних паперів, які за умовами обігу можуть замінитиготівку; доступ черезпридбання цінних паперів до дефіцитним продукція і послуги, майновимі немайнових прав; розширення сфери впливу іперерозподілу власності; спекулятивна гра на коливанняхкурсів в умовах нестабільного ненаповнені ринку цінних паперів; похідні цілі (зондування ринку і т.д.)

1. Комерційні банки на ринку цінних паперів.

З розвитком українського ринку цінних паперів комерційні банкистають одними з найбільш активних його учасників. Це проявляється нетільки в емісійної активності банків у сфері випуску різних видівцінних паперів: акцій, депозитних і ощадних сертифікатів, векселів.
Банки здійснюють операції з купівлі-продажу цінних паперів на вторинномуфондовому ринку. Розгортається депозитарна, трансфертагентскаядіяльність банків, освоюються трастові операції. В українській практицібільшістю банків обрана модель універсального комерційного банку,що має великі портфелі акцій нефінансових установ, оточеногорізними небанківськими фінансовими інститутами і здійснює реальнийконтроль за їх діяльністю. Посиленню ролі комерційних банків наринку цінних паперів сприяє низка передумов. Перш за все,законодавство України допускає участь комерційних банків уздійсненні будь-яких видів операцій з цінними паперами. Далі, високадохідність традиційних банківських операцій дозволяє банкам відволікатизначні фінансові ресурси не лише на освоєння нових видівбанківських послуг, часто відрізняються меншою рентабельністю, а й нафінансування проектів, пов'язаних з формуванням інфраструктури фондовогоринку. Нарешті, сформований банками організаційно-технічний ікадровий персонал, широка мережа клієнтури роблять їх чи не найбільшдієздатними учасниками ринку цінних паперів.

Незважаючи на сприятливі умови, що сприяютьрозширенню роботи банків з цінними паперами, існує ряд проблемоб'єктивного і суб'єктивного характеру, що стримують інтерес банків додіяльності на фондовому ринку і розвитку сфери пов'язаних з ним послуг. До їхчисла відносять-ся проблеми ефективності та доцільності, діяльності вданій сфері, законодавчі проблеми, організаційно-технічні,психологічні.

2. Операції банку з різними видами цінних паперів.

Банки є одним з найбільш активних емітентів акцій - пайовихцінних паперів. Одні банки від самого початку створювалися у формі акціонернихтовариств, інші були акціоновані, перетворившись з пайовий форми.
Випуск пайових цінних паперів є більш привабливим у порівнянні зцінними паперами боргового характеру. Підвищенаемісійна ціна за акціями нового випуску є необхідним засобомемісійної захисту вкладень до статутного фонду акціонерів-власників акційпопередніх випусків. В умовах інфляції номінал звичайних акцій,який згідно з "Правилами випуску та реєстрації цінних паперівкомерційними банками на території України ", повинен бути єдиним у всіхвипусках, знецінюється і робить нерівнозначних участь у статутномукапіталі "старих" і "нових" акціонерів. Підвищена ціна розміщення,зорієнтована на ринковій курс акцій, не може відшкодувати власникамакцій перших випусків інфляційних втрат, пов'язаних зі знеціненнямноміналу. Динаміка курсу банківських акцій на фондовому ринку та вдовгостроковій, і в середньостроковій перспективі поки не компенсує темпівінфляції. Курси акцій найбільших комерційних банків за рідкісним виняткомне перевищували навіть двох номіналів.

Захистити інтересивласників акцій дозволяє щорічна переоцінка активів банку,капіталізується у власних засобах, а потім шляхом випуску акцій,розподіляються між старими акціонерами в статутному фонді банку. Участь устатутному фонді банку дає акціонерам (особливо великим) істотніпереваги при одержанні кредитів і корис-нії іншими банківськимипослугами. Тому для акціонерів набагато важливіша проблема збереженняконтролю за діяльністю банку, і вони оцінюють кожну нову емісіюсаме в цьому аспекті. Певнітруднощі виникають у зв'язку з необхідністю РЕГИСТ-рації емісії вцентральних банківських органах, оскільки будь-яке відвели-чення статутногокапіталу акціонерного банку слід зафіксувати як черговий випускакцій, що пов'язано з скрупульозною і ретельної його підготовкою дореєстрації та розміщення, досить тривалою процедурою його реєстраціївипуску та його підсумків, що займають іноді більше півроку. У той же часпроцедура реєстрації збільшення статутних капіталів значно спрощена.

У процесі емісій грошовікошти, що надходять на сплату акцій, блокуються на спеціальному рахунку в
Націоальном банку України. Акціонерний банк фактично позбавлений можливості їхвикористовувати у своїй діяльності до моменту реєстрації підсумків випуску.
Ці кошти починають працювати лише після закінчення періоду, відведеного нарозміщення акцій, коли вже встигають знецінитися. Хоча і тут може бутизнайдено вихід - наприклад, обмін акцій на інші цінні папери банку,попередній продаж опціонних контрактів.
Проблема контролю за капіталом частково знімається завдяки випускунеголосуючих (привілейованих) акцій. Чинне законодавство необмежує їх частку в статутному фонді. Фактично, в акціонерних банках,як і в інших акціонерних товариствах, зовнішній приріст статутного капіталуможе відбуватися виключно за рахунок випуску привілейованих акцій,якщо основні акціонери - власники голосуючих (звичайних) акцій боятьсяослаблення своїх позицій. На противагу пайовою ціннихпаперів перспективи розвитку ринку боргових зобов'язань представляютьсябільш сприятливими. Правда, у меншій мірі це відноситься до облігацій,ніж до депозитних і ощадних сертифікатів і векселями. Справа в тому, щовипуск облігацій законодавчо регламентований більш жорстко, ніж випускбанками інших боргових паперів. Емісія облігацій передбачає ті жпроцедурні та реєстраційні складності, що і випуск акцій.

Ринок же депозитних і ощаднихсертифікатів є досить масштабним і конкурентним. Хочапрактично не розвинуте вторинне звернення сертифікатів, але в рамкахпервинного розміщення вони користуються стійким попитом як надійна ціннапапір із середнім рівнем прибутковості, доступна для покупця і що володієхорошими заставними властивостями. При цьому її власники можуть змінюватися
(особливо якщо це сертифікати на пред'явника).
Незначні терміни і простота процедури реєстрації, можливість внесеннязмін і доповнень до проспект емісії, гнучкі умови продажу ізвернення, безлімітний термінів та обсягів емісії роблять сертифікати длябанків досить привабливою цінним папером і засобом додатковихкредитних ресурсів. У той же час сертифікати нездатні зіграти суттєву роль у вторинному обігу. Тут їх ринковийпотенціал невисокий. Вони не є засобом платежу за товари та послуги,що впливає на їх здатність в обігу, а необмеженість обсягіввипуску негативно впливає на їх привабливість якоб'єкта спекуляцій. Не випадково все більший інтересвикликає у банків вексельний обіг. Вже цілий ряд банків здійснюєвипуск векселів. Банківський вексель має всі властивості грошовогосертифіката. Незаперечна його перевага полягає в тому, що він можеслужити засобом розрахунків за товари. і послуги, причому значно більшеоперативним, ніж традиційні банківські інструменти безготівкових розрахунків.
Крім того, при зверненні безготівкових грошових коштів відбувається їхінфляційне знецінення. Тим часом за векселем за весь період йогозвернення нараховуються відсотки. Можливість використання векселів всистемі міжнародних розрахунків - ще одне їх перевага по відношенню досертифікатами, які можуть звертатися тільки на внутрішньому ринку.
Певним потенціалом з точки зору отримання доходів мають у своєму розпорядженніінвестиційні операції з цінними паперами невласно емісії,включають їх купівлю-продаж банками за свій рахунок. Дані операції можутьвиконувати декілька функцій: вони служать засобом формування дохіднихактивів, що володіють гарною ліквідністю. Однак цінні папери поступаються заприбутковості іншим істочнікамполученія прибутку (валютних, кредитнихопераціях). Ліквідність ж ринку цінних паперів надзвичайно низька.

Інше призначення операцій банків з ціннимипаперами - отримання спекулятивних прибутків. Цінова кон'юнктура ринкуцінних паперів (регіональні та тимчасові коливання курсу, різниця цінготівкових та безготівкових операцій і т.п.) сприятлива для здійсненняспекулятивних операцій. У цьому відношенні найбільші можливості попорівнянні з іншими цінними паперами володів приватизаційний чек.
Невід'ємною частиною операцій з купівлі-продажу цінних паперів єброкерські операції за дорученням клієнтів, які здійснюються на комісійнійоснові. У міру розвитку ринку вони будуть користуватися дедалі більшоюпопулярністю. Поки ж обсяг таких операцій обмежений через недовіруклієнтів до фондових цінностей. Крімвласного зберігання в паперовому та безпаперовому вигляді цінних паперів, веденняїх обліку, депозитарні послуги банку припускають нарахування, інкасуваннята виплату доходів власникам цінних паперів, прийом і передачу міждепозитарногоповідомлень про їх пересування у зв'язку зі зміною власника. Існуючасистема міжбанківських розрахунків не здатна забезпечити оперативністьздійснення цих функцій. Прискорення взаєморозрахунків учасників фондовогоринку, а в операціях з цінними паперами, ціни яких схильнікороткострокових коливань, це життєво важливо, можливе тільки на основізастосування комп'ютерної телекомунікаційного зв'язку.

Проблема створення сучасних комунікаційних систем вданий час дуже актуальна в Україні, проте її рішення вимагаєоб'єднання зусиль різних суб'єктів фондового ринку - банків, бірж,фінансових та інвестиційних компаній і фондів тощо, оскільки пов'язано звеликими капіталовкладеннями, узгодженням матеріально-технічної таінформаційної стратегії. Але реалізувати це на практиці надзвичайноскладно. Більшість що намітилися спільних проектів в даній області носятьпоки до певної міри декларативний характер. Мабуть, в умовахпереважання корпоративних інтересів окремих фондовим структурам важкознайти спільну мову. Банки в цьому процесі відіграють далеко не останню роль. Їмдомовитися найважче, оскільки проблеми фондового ринку поки неє для них першочерговими. У той же час розвиток фондового ринку,його інфраструктури багато в чому буде визначатися тим, наскільки активнобанки будуть залучені в цю діяльність.

3. Маркетинг операцій з управління портфелем цінних паперів.

В обстановці масової приватизації і акціонування підприємств,еволюції вітчизняного фондового ринку виникає нагальнанеобхідність забезпечення належної культури роботи з банківським портфелемцінних паперів. Вкладення в цінні папери, керовані як єдине ціле,розглядаються в якості портфеля цінних паперів. Управління портфелемцінних паперів (ЦП) - це планування, аналіз і регулювання складупортфеля, здійснення діяльності по його формуванню і підтримці зметою досягнення поставлених цілей при збереженні необхідного рівняліквідності портфеля та мінімізації витрат, пов'язаних з ним.

Поняття ліквідності портфеля ЦПрозглядається з двох позицій: як здатність швидкого перетворення всьогопортфеля ЦП або його частини в грошові кошти; як можливістьсвоєчасного погашення зобов'язань перед кредиторами, повернення їмзапозичених грошових ресурсів, за рахунок яких був сформований портфель
ЦП або його частину. Ризик портфеля - цепевний ступінь можливості, що настануть обставини, за якихінвестор понесе втрати, спричинені інвестиціями в портфель ЦП, а такожопераціями по залученню ресурсів для формування портфеля.

Портфелі цінних паперів можуть мати: односторонній цільовий характер, якщо перевага віддаєтьсяоднією з вищезазначених цілей;збалансований характер, якщо мається на увазі, що портфель акумулює
ЦП, придбані з урахуванням різних завдань, і в цілому його зміствідповідає балансу цілей, яких дотримується банк - власникпортфеля; безсистемний характер,якщо, як це часто буває на українському ринку, отримання цінних паперівздійснюється хаотично, без чітко вираженої цільової функції, і сампортфель носить розрізнений характер. Портфель інвестицій в ЦБ можеформуватися за рахунок ресурсів банку, а також коштів, акумульованих урезультаті випуску ним власних ЦП. У Рамхі портфеля можуть бути: акції
АТ; акції підприємств; акції трудового колективу; облігації підприємств;похідні ЦП (опціони, ф'ючерси і т.д.); комерційні папери (простіфінансові векселі на себе, що носять короткостроковий характер); середньо-тадовгострокові векселі; чеки. Практикуються різні типипортфеля в якості його узагальненої характеристики з позицій завдань, що стоятьперед портфелем або видів ЦП, що входять у портфель. Серед них: портфелі росту, орієнтовані на акції, що швидко ростутьна ринку в курсової вартості. Мета портфеля - приріст капіталуінвестора; портфелі доходу, орієнтовані на отримання високихпоточних доходів; портфеліризикованого капіталу - портфелі, що складаються переважно з ЦП зновустворених компаній або підприємств, які обрали стратегію прискореногорозширення бізнесу; збалансовані портфелі - частково складаються з
ЦБ, швидко ростуть в курсової вартості, а частково - з високоприбуткових
ЦБ. У такому портфелі можуть бути й високо ЦП;спеціалізовані портфелі - частково складаються з ЦП, швидко ростуть вкурсової вартості, а частково - з високоприбуткових ЦБ. У такому портфеліможуть бути й високо ЦП; спеціалізовані портфелі, уяких ЦБ об'єднані не за загальним цільовим, а за більш приватним критеріям
(вид ризику, вид ЦП, галузева або регіональна приналежність).

Можна запропонувати два варіанти організації управління банківськимпортфелем ЦП. Перший з них, коли банк - утримувач портфеля ЦП --самостійно здійснює управління портфелем. У цьому випадку створюєтьсяспеціалізоване структурний підрозділ, за яким закріплюєтьсяуправління портфелем, що включає в себе: визначення цілей і типу портфеля;розробку стратегії та поточної програми управління портфелем, оперативнепланування ЦП, в рамках заданих цілей, стратегії та короткострокових планів;реалізацію операцій, що відносяться до управління портфелем; аналіз і виявленнявиникаючих проблем; прийняття та практична реалізація коригувальнихрішень. В якості такого структурного підрозділуміг би виступати фондовий або інвестиційний відділ банку.

У другому випадку власник портфеля ЦП довіряє здійснюватиуправління портфелем своїх ЦП банку (передача керування на довірчихзасадах). Як об'єктитрасту можуть виступати: благодійні та громадські фонди;спеціалізовані фонди для персоналу підприємств (пенсійні фонди, фондиучасті персоналу в прибутках, ощадні фонди тощо); портфель ЦПпідприємства (включаючи випуск власних) і надлишок грошових коштів,який він має намір вкладати в ЦП; змішані портфелі юридичних осіб
(не тільки ЦБ, а й грошові кошти, валюта, інші активи);інвестиційні фонди. Для передачі управління портфелем ЦПна довірчих засадах зазвичай користуються договорами. За договором комісіїбанк-комісіонер зобов'язується за дорученням комітента за комісійнувинагороду здійснювати угоди?? т свого імені за рахунок комітента.

За договором доручення повірений зобов'язується вчинити від імені таза рахунок довірителя певні юридичні дії, отримуючи за цевідповідну винагороду. Конкретнапортфельна стратегія визначається: а) типом та цілямипортфеля; б) станом ринку, йогонаповненістю і ліквідністю, динамікою відсоткової ставки та курсовоївартості ЦП і т.д.; в) наявністю законодавчихпільг чи обмежень; г) загальноекономічними факторами
(стан господарства, рівень інфляції і т.д.); д) необхідністю підтримання належного рівняліквідності портфеля при мінімізації ризиків;е) типом стратегії (коротко-, середньо-, довгострокова).

Висновки.

Все більшу участь українських комерційних банків в операціях зцінними паперами з точки зору маркетингу ставить безліч питань. Одинз них - наскільки серйозними і ліквідними можна вважати ті цінні папери,які з'являються на українському фондовому ринку? В якій мірі за їх рахунокраціонально поповнювати портфель цінних паперів банку, чи можна такі цінніпапери використовувати як заставу при наданні кредитів і т.д.
Адже за цими документами є дуже багато сумнівів. Папери незабезпечені реальними цінностями або капіталом, по них не виплачуютьдивідендів, їх власники не внесені до реєстрів, не володіють ніякимиправами, ніякого впливу на діяльність компанії надати не можуть.
Тому діяльність банків по операціях з цінними паперами, перебуваючи настадії розвитку, в перспективі є досить прибутковою іефективною, яка заслуговує на увагу.

Список літератури.

1. Гроші, кредит, банки/Под ред. Г.І. Кравцової. - Мінськ, 1994.

2. Спіцин І.О., Спіцин Я.О. Маркетинг у банку. - М., 1993.

3. Усоскін В.М. Сучасний комерційний банк: управління іоперації. - М., 1994.

4. Уткін Е.А. Банківський маркетинг. - М., 1995.

Зміст.

Введення 1

1. Комерційні банки на ринку цінних паперів 2

2. Операції банку з різними видами цінних паперів 3

3. Маркетинг операцій з управління портфелем

цінних паперів 6

Висновки

8

Список літератури

9

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПОДІЛЛЯ

РЕФЕРАТ

ПО Банківський маркетинг

НА ТЕМУ:

"Маркетинг операцій

з цінними паперами"

Виконав: студент гр. ФК-41

Заморока Ю.М.

Перевірив:
Ковальчук С.В.

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ, 1997.