Види кредитів комерційних банків

Банківська справа

План.
Вступ

І. Суть та значення кредитних операцій комерційних банків

1.1. Поняття про банківський кредит і принципи кредитування.

1.2. Джерела формування кредитних ресурсів комерційних банків.

ІІ. Класифікація та види кредитів комерційних банків.

III. Проблеми та перспективи застосування різноманітних видів кредиту в

Україні.

Висновки.

Використана література.

Вступ

"Основою успішного проведення всіх економічних реформ є добре функціонуючий устрій грошового обігу. Саме він дозволяє реалізувати взаємозв'язки між усіма учасниками і складовими частинами господарчого організму "граф Честерфілд XVIII ст.

Банки - це центри де в основному починається і завершується діловепартнерство. Від чіткої, розумної діяльності банків залежить здоров'яекономіки. Без розвинутої мержі банків, діючих саме на комерційній основі,прагнення до побудови реального і ефективного ринкового механізмузалишиться лише побажанням. А так як кредитування є однією з найголовнішихфункцій банків, то річ піде саме про цей вид їх діяльності, а точніше - провиди кредитів комерційних банків.

Наявність товарного виробництва і грошей об'єктивно зумовлює існуваннята функціонування кредиту. З розвитком товарного виробництва кредит стаєобов'язковим атрибутом господарювання. Кредит співдіє закріленнюгосподарсько-фінансовій діяльності підприємства, так як віш є необхідноюумовою кругообігу виробничіх фондів та фондів обертання в умовахрозширеного відтворення, дає можливість безперервно здійснювати процеобертання і, як наслідок, сприяє виробництву і реалізації продукції.
Виробництво продуктів як товарів означає, що в процесі відтвореннявідбувається відрив моменту відчуждення товару від одержання грошовогоеквівалента, відносно відокремлення руху грошової форми вартості відтоварної форми, виконання грішми функції засобу платежу і виникаютькредитні відносини. Якщо рух товарних потоків випереджає грошові, тодіспоживачі матеріальних цінностей на момент їх оплати не мають достатніхгрошових коштів, що може зупинити нормальний рух процесу відтворення. Колиж рух грошових потоків випереджає товарні, то в учасників виробничогопроцесу нагромаджуються тимчасово вільні грошові кошти. Виникаєсуперечність між безперервним вівільненням грошей у кругообігу обіговихкоштів і потребою у постійному використанні матеріальних і грошовихресурсів в інтересах прискорення процесу відтворення. Ця суперечність можебути усунена за допомогою кредиту, котрий дає можливість отримуватикредітоодержувачам грошові кошти, потрібні для оплати матеріальнихцінностей та послуг, або придбати їх з розстрочку платежу.

Отже, кредит є об'єктивною вартісною категорією, складовою частиноютоварно-грошових відносин, а його необхідність викликана існуванням товарно -грошових відносин.

Кредит відіграє важливу роль в економіці України, особливо у періодстановлення в ній ринкової інфраструктури та здійснення структурноїперебудови народного господарства. Він сприяє прискоренню роздержавленнявласності, допомагає швидкому перерозподілу грошових коштів, що даєможливість у стислі строки здійснити переорієнтацію виробництва іоздоровити економіку.

Перехiд до регульованого ринку - основне направлення подальшоговдосконалення економiчних вiдносин в нашiй країнi. Криза, що охопила нашукраїну, згубно вплинула на всi сфери економiчного життя. Падiннявиробництва, безробiття, Iнфляцiя - це далеко не всi явища, з якимидоводиться зiткатіся економiцi України. Щоб вийти iз кризи, доводитьсявирiшувати всi цi питання. I банкiвській системi вiдводиться в цьомувирішальна роль.

З прийняттям Закону України "Про банки та банкiвську дiяльнiсть" нашакраїна перейшла до двохрiвневої банкiвської системи, що розповсюджена вкраїнах з розвинутою ринковою економікою. I тому сьогоднi необхiднозвернутися до вивчення практики iноземної банкiвської справи.

Побудова нового банкiвського механiзму можлива лише шляхом вiдновленнявтрачених рацiонального принципiв функцiонування кредитних установ, щоприйнятi у цивiлiзованих свiтi i спираються на багатовiковій досвiдринкових фiнансових структур. Тому таке велике значення має вдумливо iпослiдовна вивчення iноземної практики, прійомiв i форм акумуляцiї грошовихресурсiв, кредитування i розрахункiв, якi є продуктом тривалого iсторичноговiдбору в жорстких умовах конкурентної боротьби, i якi продемонструвалисвою високу ефективнiсть.

Необхiдно вiдмiтіті, що в теперiшнiй час особливу актуальнiсть набуваєрозгляд i всебiчне вивчення питань, що стосуються класифiкацiї кредитiвкомерцiйних банкiв, аналiзу їх видової структури з метою бiльш ефективноговирiшення питаннь органiзацiї i управлiння своєю дiяльнiстю і найбiльшповного задоволення своїх iнтересiв i iнтересiв суспiльства, отриманняякомога бiльшого прибутку. Ефективне вкладення кредитних ресурсiв повинновплинути не тiльки на банкiвський прибуток, але й на економiчний станзаходiв, що кредитують, та на економiку всiєї країни.

Мета даної курсової роботи - характеристика видової структури кредитiвкомерцiйних банкiв, аналiз сучасного стану кредитування в Українi,пропозиції шляхiв реформування системи надання кредитiв комерцiйнимибанками фiзичним i юридичним особам.

Предметом дослiдження роботи є тi економiчнi вiдносини, що виникаютьмiж суб `єктами господарювання, населенням та комерцiйними банками з приводунадання кредитiв на принципах повернення, строковостi i платностi.

Об `єкт дослiдження - саме види кредитiв, що надають комерцiйнi банкисвоїм клiєнтам і які знаходять своє місце в кредитних портфелях банків
України.

Наприкiнцi роботи розглядаються проблеми, пов `язані з практикою наданнякомерційними банками України деяких видів кредитів, вказані заходи,впровадження яких допоможе вітчизняним банкам уникнути "небажаних" видівкредитів і підвищити частку кредитів, які сприяють зростанню прибутковостікредитної діяльності банків, покращують їх фінансовий стан.

І. Сутнiсть кредитних операцiй комерцiйних банкiв.

1.1. Поняття про банкiвський кредит i принципи кредитування.

До цього часу в економiчнi лiтературi немає єдиної думки щодовизначення сутi кредиту. Це пояснюється складнiстю економiчних вiдносин, щовиникають з приводу кредиту.

У свiтовi економiчнi науцi теорiя кредиту розвивалася за двомаосновними напрямками. Натуралiстічна Концепцiя трактувала кредит як засiбперерозподiлу iснуючих цiнностей. Її представники вважали, що кредит неможе створювати капiтал, вiн тiльки переносить його вiд кредитора допозичальника.

пасивну роль кредиту заперечують представники капiталотворчої теорiї.
Вони вважають, що кредит не тiльки переносить, але й утворює капiтал.

Основнi положення даної концепцiї: акумуляцiя вiльних коштiв яккредитних ресурсiв необов'язкова, банки можуть утворювати кредит задопомогою депозитно-чекової емiсiї. Кредит - це економiчнi вiдносини мiжюридичними та фiзичними особами i державами з приводу перерозподiлувартостi на засадах повернення i, як правило, з виплатою відсотка ".

За суб'єктами кредитної угоди та їх комбiнацiєю можна видiлитидекілька типiв кредитних вiдносин. Це кредитнi вiдносини мiж банками, зодного боку, та пiдприємствами, господарськими органiзацiями i товариствами
- З iншого, мiж банками i державою, кредитнi вiдносини мiж пiдприємствами,органiзацiями та товариствами, мiж банками та населенням, кредитнiвiдносини мiж пiдприємствами, органiзацiями, товариствами, з одного боку,та населенням - з iншого та iншi. У ринкових умовах господарювання основноюформою кредиту є банкiвський кредит, тобто кредит, що надаєтьсякомерцiйними банками рiзноманiтних типiв i видiв.

Надання грошових коштiв на строк пiд письмове зобов'язання клiєнта євузловою сферою дiяльностi комерцiйних банкiв. Кредитування клiєнтiвкомерцiйними банками є основним джерелом їх доходiв. За статистикоюкомерцiйнi банки отримують вiд кредитних операцiй вiд 60% до 90% свогодоходу [21, с. 6].

Банкiвськi операцiї повиннi орiєнтуватіся на Високi дохiд. За поручпозицiй, в тому числi за прібутковiстю, кредитнi операцiї можутьпретендувати на провiдних мiсце серед активних банкiвських операцiй.

Банкiвський кредит - це економiчнi вiдносини, в процесi яких банкинадають фiзичним або юридичним особам грошовi кошти з умовою їх повернення.
Цi вiдносини характеризуються рухом вартостi (позичкового капiталу) вiдбанку (кредитора) до позичальника (дебiтора) i в протилежному напрямку.
Економiчнi вiдносини мiж сторонами кредитної угоди виникають пiд часодержання позички, користування нею та її повернення.

Суб'єкт кредитної угоди - це учасник конкретних економiчнихвiдносин з приводу надання позики. До них вiдносяться кредитор,позичальник, гарант чи поручитель. Учасником (суб'єктом) кредитної угодиможуть виступати як фiзичнi, так i юридичнi особи, резиденти танерезиденти. У кредитних вiдносини завжди бере участь не менше нiж двiсторони: позичальник i кредитор. Кредитор та позичальник утворюють елементиструктури кредиту в тому випадку, якщо вони протистоять один одному якучасники кредитної угоди, яка вже вiдбулася.

Кредитором слiд вважати суб'єкт, що добровiльно надав кредитпозичальнику за певних умов. Кредитор у своїх iнтересах може визначатиумови користування позикою, дуже часто ризикуючи. У свою чергу позичальникє стороною кредитних вiдносин, яка отримала кредит та зобов'язана йогоповернути, сплативши кредитору вiдповiдну винагороду за його надання. Зцього виходить, що позичальник не є власником коштiв, що надаються упозику, а виступає їх тимчасовим користувачем.

Таким чином, економiчнi обов'язки позичальника розширюються: вiнповинен не тiльки забезпечити завершення обiгу позикових коштiв, але йвикористати запозіченi ресурси з метою отримання доходу, достатнього дляповного розрахунку з кредитором й виплати йому позичкового відсотку. Зцього виходить, що по вiдношення до кредитора позичальник знаходиться узалежно положеннi, тому що використовує не свiй капiтал, а капiталкредитора.

Суб'єктами кредитних вiдносин в сферi банкiвського кредиту виступаютьгосподарюючi органи, населення, держава i банки. Комерцiйнi банки можутьнадавати кредити усiм су'єктам господарської дiяльностi незалежно вiд їхгалузевої належностi, форм власностi, але тiльки у разi наявностi у нихреальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного поверненнякредиту та сплати вiдсоткiв (комiсiйніх) за користування кредитом.

В умовах ринкової економiки об'єктом кредитних вiдносин переважно єгрошi як загальний ресурс, за допомогою якого можна придбати всi iншiресурси - матерiальнi, технiчнi, трудовi, природнiй тощо. Мобiлiзованiбанками ресурси спрямовуються на три укрупненi об'єкти кредитування: наформування основних коштiв суб'єктiв господарювання та iншi Iнвестицiйнiцiлi, на формування їх оборотних коштiв та на спожівчi цiлi. Забороняєтьсянадання кредитiв на покриття збиткiв господарської дiяльностi позичальника,на формування та збiльшення статутного фонду комерцiйних банкiв та iншихгосподарських товариств, на придбання цiнних паперiв будь-яких пiдприємств.

Банкiвське кредитування фiзичних i юридичних осiб здiйснюється зажорсткими принципами кредитування. Останнi являють собою основу, головнийелемент системи кредитування, оскiльки вiдображають Сутнiсть i змiсткредиту, а також вимоги об "єктивних економiчних законiв, в тому числi i вгалузi кредитних вiдносин.

Банківська система кредитування, що склалася в Україні сьогодні, являєсобою кредитну систему, в який зберігліся окремі риси старої схеми івводяться принципово нові елементи, притаманні сучасному етапу розвиткуекономіки. При цьому перелік принципів банківського кредитування залишивсятаким самим, як і до перебудови, але зміст кожного з них набув суттєвихзмін.

Принципи кредитування можна роздiліті на двi групи:

1) загальноекономiчнi принципи, що вiдповiдають всiм економiчний категоріями (цiлеспрямованiсть, діференцiйованiсть);

2) принципи , що вiдображають Сутнiсть функцiї кредиту (строковiсть, забезпеченiсть, платнiсть).

У Положенні НБК "Про кердітування" перелічені принципи трактуються як умови, що передбачаються кредитним договором, порушення яких розглядається як недоліки кредитної діяльності.

Принцип цілеспрямованості.

Суть принципу цілеспрямованості або цільового використання кредитуполягає в тому, що він має видаватися лише на визначені цілі - назадоволення тимчасової потреби позичальника в додаткових коштах. У цьомувідмінність кредитування від фінансування, оскільки останньоє такоїконкретної мети не має. Якщо ж припустити, що позички покриватимутьсяпотреби, які не маєть тимчасового характеру, то позичені кошти неповернуться до кредитора і кредитування перетвориться на безповоротнєфінансування. На практиці цей принцип здійснюється шляхом надання кредитуна конкретні цілі (об'єкта) і знаходить відбиття у відповідному розділікредитного договору, що встановлює конкретну мету позики і дозволяєбанківськй здійснювати контроль за дотриманням цієї умови позичальником.

Порушення принципу цільового використання кредиту з боку позичальникаможе бути підставою для дострокового повернення кредиту або застосуванняштрафного позичкового відсотка. В умовах ринкової економіки зміст принципуцілеспрямованості дещо змінився - комерційні банки надаюь кредити на новихумовах у нетрадеційній формі. Якщо за централізованої адміністративно -командної системи господарювання мало місце кредитування сукупного об'єкта,що в ході банківської реформи привело до певної уніфікації використаннякредиту, то тепер поступово складається система багатоваріантногокредитування, коли підприємства і банки застосовують ту його форму, яка, наїх думку, є найдоцільнішою.

Принцип діференцiйованостi.

диференційованість кредиту - це принцип, який означає зважений підхідз боку комерційного банку до різних категорій потенційних позичальників.
Кредит має надаватися тим суб'єктам господарювання, які спроможні своєчаснойого повернути. Ще до недавнього часу застосування диференційованогопідходу при кредитуванні означало оцінку підприємств за рівнем виконанняними основних планових показників. Тепер диференційованість кредитуванняздійснюється на основі показників кредитоспроможності позичальника, якідають змогу оцінити фінансовий стан підприємства і бути впевненим уздатності і готовності позичальника повернути на дану позику в обумовленийдоговором строк. Ці якості потенційних позичальників визначаються шляхоманалізу їх балансів з точки зору забезпеченності господарства власнимиджерелами коштів, ліквідності, рівня рентабельності не тільки на датуоформлення кредитної угоди, але й у подальшій діяльності. Такий аналізоцінки кредитоспроможності позичальника, що здійснюються банками банкамизаздалегідь (до укладання кредитного договору), дозволяють певною міроюзнизити ризик несвоєчасного повернення позички.

Практична реалізація цього принципу залежить від особистих інтересівконкретного комерційного банку і загальної централізованої політикидержави. Суттєвою ознакою принципу діференційованості кредитування всучасних умовах є перехід від кредитування об'єкта до кредитуваннясуб'єкта.

Принцип строковості.

Принцип строковості повернення кредиту відображає необхідністьповернення отриманої від кредитора позик у визначений строк, обумовленийкредитною угодою.

У зв'язку з тим, що обіг коштів на кожному підприємстві індивідуальнийі залежить від багатьох факторів, здійснювати діловий контроль заповерненням кредиту можна лише за допомогою встановлених строків йогопогашення. Термін кредитування є граничним часом знаходження позичковихкоштів у господарстві позичальника і виражає ту міру за межою якоїкількісні зміни у часі перходять у якісні, якщо порушується строккористування позички. У цьому разі кредит втрачає своє дійсне призначення,що негативно позначається на стані грошового обігу в державі.

Принцип стрковості повернення кредиту знаходить соє практичне втілення упогашенні конкретної позички шляхом перерахунку відповідної суми коштів нарахунок кредиторки і забезпечує поновлення його кредитних ресурсів. В умовахцентралізованої планової економіки існувала позичка, яка не поверталася. Цяформа кредитування була поширена в аграрному секторі господарства, колидержавні кредитні установи надавали позички, повернення яких непередбачалося у зв'язку з?? різовім становищем позичальника і які за своєюсутністю були додатковою формою бюджетних асигнувань, що здійснювалисячерез державний банк і, безумовно, ускладнювали кредитний механізм.

У ринкових умовах господарювання принципу строковості поверненнякредиту надається особливе значення. Порушення його є для кредиторапідставою для застосування до позичальника економічних санкцій у виглядізбільшення відсотка за кредит, а при подальшій несплаті - пред'явленняфінансових вимог у судовому порядку. Крім того, додержання зазначеногопринципу необхідне для забезпечення ліквідності самих комерційних банків,організація діяльності яких не дозволяє вкладати залучені кредитні ресурсиу безнадійні договори. Від дотримання принципу строковості поверненнякредиту залежить нормальне забезпечення коштами суспільного відтворення і,відповідно, його обсягів і темпів зростання.

Принципи забезпеченності і платності.

З принципом строковості повернення кредиту пов'язані принципизабезпеченності і платності. Забезпеченість кредиту виражає необхідністьзабезпечення майнових інтересів кредитора при можливому порушенніпозичальником взятих на себе зобов'язань. Боргові зобов'язання, якізабезпечують повернення кредиту, оформляються разом з кредитним договором іє додатком до нього. Необхідно підкреслити, що в умовах планової економікицей принцип трактувався досить вузко - вважалося, що забезпеченністюкредиту є наднормативних оплачений залишок товарно-матеріальних цінностей.
Однак практичний досвід показує, що наявність такого матеріальногозабезпечення ще не дає впевненості у своєчасності повернення кредиту взв'язку з тим, що підприємство може мати матеріальні запаси, якіобертаються досить повільно. З точки зору світової банківської практикинадійнішими є заставне право, порука і гарантії, а також в цілому системастрахування.

Вибір форм юридичних зобов'язань (однієї чи кількох) забезпеченнякредиту передбачає ться сторонами кредитної уоді і обумовлюється вкредитному договорі. Це дає можливість банку зміцнити свою незалежність ітим самим знизити кредитний ризик, що є досить актуальним у періодзагальної економічної нестабільності.

Згідно з чинним законодавством України в практиці комерційних банківможе вікорістовуіатіся кілька видів забезпечення виконання зобов'язань укредитних відносинах. Це - застава, порука та гарантія, штраф (пеня),страхування. Без забезпечення кредит може надаватися лише у тих випадках,коли джерело погашення позики вісоконадійне. В інших випадках при виборівиду забезпечення по кожній конкретній кредитній угоді необхіднийекономічний та юридичний аналіз операції, стану і можливостей позичальника.

Зважаючи на світовий досвід банківської діяльості, слід зазначити, що в
Україні не застосовуються такі види забезпечення, як земля, іпотека,заставні (через відсутність чинного законодавства), за рахунок яких можнабуло б розширити структуру кредитів. Крім того, на сьогоднішній день існуєпроблема практичної реалізації принципу забезпеченності, що зумовленанедосконалістю правової бази. Це стосується відсутності єдиного реєструзаставленого майна та відпрацьованого механізму його реалізації у разівизнання клієнта неспроможним повернути позичку.

Принцип забезпеченності тісо пов'язана з принципом платності. Цейпринцип виражає необхідність прямого повернення позичальником отриманих відбанку кредитних ресурсів, але й оплати права на їх використання. Реалізаціяцього принципу здійснюється через механізм позичкового відсотка, ставка
(норма) якого визначається співвідношенням суми річного доходу, отриманогона позичковий капітал, та суми наданого кредиту, і за своєю економічноюсуттю являє собою ціну кредитних ресурсів. Банківський позичковий відсотоквиконує три основні функції: по-перше, економічна суть плати за кредитвідображає фактичний перерозподіл між кредитором і позичальником додатковоотриманого прибутку; по-друге, з його допомогою здійснюється регулюваннявиробництва і обігу шляхом розподілу позичкових капіталів на галузевому,міжгалузевому і міжнародному рівнях, і, по-третє, в процесі встановленнярозміру банківського відсотка здійснюється певною міроюантіінфляційнійзахист грошових нагромадження клієнта банку в період кризового стануекономіки держави.

Платність кредиту має стимулюючий вплив на комерційний розрахунокпідприємств, примушуючи їх збільшувати власні кошти і ефективновикористовувати позичені. Саме ця стимулююча функція в умовах плановоїекономіки не використовувалася достатньою мірою, оскільки значна частинакредитних ресурсів надавалася державними банками за порівняно низьку платуабо на безпроцентній основі. У свою чергу принцип платності кредитузабезпечує банку покриття його витрат і є однією з основних складовихприбутку.

Формування ціни на кредит принципово відрізняється від традеційногомеханізму ціноутворення, в основі якого - суспільно необхідні затрати праціна виробництво продукту. При встановленні процента за кредит комерційнібанки враховують цілий ряд факторів. Ці фактори умовно можна розділити надві групи - зовнішні, що не залежать від комерційного банку, і фактори, якібезпосередньпов'язані з його діяльністю і діяльністюпозічальнка (дів.таб № 1).

Як видно з переліку, на розмір позичкового процента впливає доситьбагато факторів, перед усім кон'юнктурного характеру, що потребує зваженогопідходу до управління кредитними ресурсами.
Необхідно наголосити, що процентна політика банків спрямована на поступовезниження дисконтної ставки, і це забезпечує стабільність національноївалюти, сприяє розвитку підприємництва за рахунок банківських кредитів.
Однак така ситуація має й іншу сторону - водночас із зниженням рівнясередньої процентної ставки за кредитами банків з метою підтриманнярентабельності змушені також зіеньшуваті рівень сплати по депозитах, що, всвою чергу, негативно впливає на можливість залучення коштів для формуваннякредитних ресурсів з метою подальших вкладень у народне господарство. Цейприклад свідчить, що реалізація принципу платності являє собою доситьскладний механізм не тільки кредитної політики окремого комерційного банку,але й загального грошово-кредитного ринку.

Таб. № 1 Фактори, які визначають розмір плати за кредит комерційного банку.

1.2. Джерела формування кредитних ресурсiв комерцiйних банкiв

Специфiка банкiвського закладу як одного з видiв комерцiйнихпiдприємств мiститься в тому, що переважна частина його ресурсiв формуєтьсяне за рахунок власних, а за рахунок позикових коштiв.

Пасив комерцiйних банкiв є основою для здiйснення ним активнихоперацiй і визначають масштаби їх розвитку. Одночасно структура i якiстьактивiв обумовлюють структуру пасівiв i рiзноманiтнiсть депозитнихiнструментiв.

До останнього часу вiтчізняна Банкiвська система мала певнусвоєрiднiсть, що зв'язана з монополiєю спочатку Держбанком, а потiмспецiалiзованих банкiв на кредитнi ресурси. Ця монополiя виражав увольовим розподiленнi клiєнтурі мiж банками, а вiдповiдно й закрiпленнякоштiв за тим чи iншим банком. Банки були не зацiкавленi у залученнiвiльних грошових коштiв на свої рахунки, оскiльки розмiри їх активнихоперацiй визначалися лiмiтамі кредитних вкладень, а не реально залученимина рахунки коштами.

В умовах використання на цiлi технiчного переоснащення, розширення,реконструкцiю виробництва, нового будiвництва переважно бюджетних коштiв, аНЕ довгострокових чи середньострокових кредитiв банкiв була вiдсутняпотреба в аккумуляцiї строкових вкладiв як джерела середньострокових iдовгострокових кредитних вкладень. Перехiд до дворiвневої банкiвськоїсистеми, створення економiчну самостiйних комерцiйних банкiв, переведеннягосподарства на принципи самофiнансування визначили проблему формуванняпасівiв як одну з найактуальнiшіх у роботi банкiв.

Банки сприяють перетворенню тимчасово вiльних грошових заощаджень упозиковий капiтал. На основi депозитних операцiй формується бiльша частинакредитних ресурсiв банкiв.

Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власнікошти банків, залишки на розрахункових та поточних (валютних) рахунках,залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитаннята строкові, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску ціннихпаперів.

Для оперативного залучення необхідних додаткових коштів комерційнібанки використовують можливості міжбанківського ринку ресурсів, на якомуздійснюється продаж грошових коштів, що були мобілізовані іншими кредитнимиустановами.

Цьому оперативному за способом залучення коштів джерелу притаманнийкороткостроковий характер. В банківський практиці міжбанківські кредитирідко виступають як джерело кредитних ресурсів, тому що вони дуже дорогі.
Міжбанківський кредит доцільно залучати, коли є необхідність прокредітуватідуже вигідну угоду чи важливого крупного клієнта.

Комерційні банки також з метою залучення додаткових кредитних ресурсівможуть випускати різноманітні види цінних паперів: акції, облігації, ощаднісертифікати.

Депозити - основне джерело формування банкiвських кредитних таiнвестицiйних ресурсiв. У сукупному капiталi комерцiйних банкiв деякихрозвинутих країн запозіченi кошти в 10-100 разiв перевищують власнийкапiтал.

Депозит вигiдно не тiльки вкладнику, але й банку. Велика кiлькiстьдепозітiв здатна створити банку позиковий капiтал, котрий вiн потiмрозмiстив на вигiдно умовах у будь-який галузi господарства. Рiзниця впроцентах за депозитами i процентах, що банк отримує вiд позичальникiвкапiтал, являється винагородою банку за проведену ним роботу по залученнювiльних грошових коштiв i розмiщення позикового капiталу. Прагнення банкiвзбiльшити обсяги цiєї винагороди обумовлює їх бажання розширити своюресурсну базу шляхом утворення "уявних вкладень", грунтом для появи якихявляються рахунки до запитання.

Пiд депозитом розумiють записи у банкiвських книгах, що свiдчать пронаявнiсть певних вимог клiєнтiв до банку, чи кошти клiєнтiв в банках уформi вкладiв за депозитними угодами i договорами.

В теперiшнiй час джерела коштiв, що розмiщуються у вклади, дужерiзноманiтнi. Це кошти на рахунках пiдприємств, рахунках заробiтної платиробiтникiв i службовцiв, рахунках державних установ i пiдприємств, якiтимчасово не використовуються, але повиннi знаходитися на рахунку. З точкизору банкiвської технiки вклади можна роздiліті на три групи: безстроковi
(до запитання), строковi та Ощаднi вклади.

Вклади до запитання являють собою кошти на поточних, розрахункових,бюджетних та iнших рахунках. За вкладами до запитання виплачується доситьнизький відсоток, а нерiдко за ними зовсiм не виплачується винагорода.
Депозити до запитання призначенi в першу чергу для здiйснення поточнихрозрахункiв. Щоденнне ведення платiжних операцiй пiдприємств в банкахпотребує великих витрат. Щоденне за рахунками пiдприємств робиться безлiчбухгалтерських проводок. Однак цi витрати банкiв в бiльшiй або меншiй мiрiкомпенсуються тим, що при загальному розглядi клiєнти, що володiютьрахунками до запитання, не в повнiй мiрi використовують грошовi кошти, щознаходяться на рахунках. Залишається так званий твердий залишок, якийвикористовується банком для своїх комерцiйних цiлей, тобто вiн може бутинаданий у позику з метою отримання прибутку. В середньому цей залишок євизначеною очiкуваною величиною. Вiн утворюється внаслiдок того, що багатоклiєнтiв банку регулярно знiмають кошти зi своїх поточних рахункiв iпоповнюють їх через кiлька днiв чи тіжднiв. Але бiльшiсть клiєнтiв дляоплати своїх зобов'язань не знімає всiєї суми вкладу. Навiть тодi, коликомпанiї щоденно використовують свої кошти, на рахунках залишаються певнiгрошовi залишки. Такий залишок коштiв може бути використаний для розширенняактивних операцiй i, отже, для отримання прибутку. Банк без особливихтруднощів може видавати за рахунок цих коштiв у певному обсязiкороткостроковi кредити, наприклад позики пiд векселі на 90, 120 днiв, чиконтокорентний кредит.

З точки зору управлiння банкiвського лiквiднiстю бiльш вигiдно длябанкiв є Поточнi та бюджетнi рахунки, рахунки по фiнансування капiтальноговкладень, рахунки спецiального призначення, оскiльки характер руху коштiвза ними (суми, строки, перiодичнiстю здiйснення) може бути наперед вiдомiбанку.

Вклади до запитання можуть бути розмiщенi на депозитнi чиконтокорентнi рахунки. У разi депозитного рахунуку клiєнт може зняти зрахунку тiльки суму фактичного залишку на ньому. Навпаки, наконтокорентного рахунку можливий як вiд'ємній, так й позитивний залишок.
Клiєнт в будь-який час може не тiльки отримати свiй вклад, але й отриматина певний строк кредит. За кредитове сальдо банк нараховує проценти накористь клiєнта, а за дебетове - стягує процент на свою користь як занаданою позикою. Причому процент на користь банку нараховується за бiльшвисокою ставкою. Контокорентній рахунок вiдкрівається надiйну клiєнтам,першокласним позічальнікам.Тобто контокорентні рахунки суб'єктамгосподарювання не відкриваються.

Певну подiбнiсть з контокорентнім рахунком має поточний рахунок зовердрафтом. Це рахунок, за яким на основi угоди мiж клiєнтом i банкомприпускається в певному розмiрi перевищення суми списання за рахунком надвеличиною залишкiв коштiв. Але при овердрафтi на вiдмiну вiд контокорентутакi запозичення вiдбуваються нерегулярно. Крiм того, договiр про овердрафтукладається кожний раз окремо, а наявнiсть поточного рахунку з овердрафтомне виключає вiдкриття клiєнту для проведення окремих операцiй додатководепозитних чи позикових рахункiв, в той час як на контокорентному рахункузосереджуються всi операцiї, що проводяться банком за вiдношення доклiєнта. Контокорентнi рахунки вiдкриваються юридичним особам, а рахунок зовердрафтом може бути вiдкритий i неюрідічнiй особi, а також фiзичнi дляпокриття тимчасових розрівiв у надходженнi й використання коштiв.

До депозітiв до запитання вiдносяться Кореспондентськi рахунки банкiв,що вiдкритi в НБУ чи банках-кореспондент з метою здiйснення платежiв тарозрахункiв в односторонньому порядку чи за дорученням один одного.
Кореспондентськi рахунки, вiдкритi в iнших банках-кореспондент,називаються ностро-рахунками, навпаки, Кореспондентськi рахунки, вiдкритiбанками-кореспондентами в данному банку, називаються лоро-рахунками. Якправило, при встановленнi кореспондентських вiдносин мiж банками сторонипередбачають можливiсть утворення овердрафту за цими рахунками. Утворенняна лоро-рахунку пасивного (кредитового) сальдо означає наявнiсть в оборотiбанку додаткових ресурсiв, залучених iз банку-кореспондента, а активного
(дебетового) сальдо - виникнення овердрафту, тобто надання банку -кореспонденту кредиту. Навпаки, за ностро-рахунком кредитовий залишокозначає залучення в оборот коштiв iншого банку, а дебетової - розмiщеннячастини своїх коштiв в цьому банку-кореспондентi. Таким чином, кредитовесальдо за рахунками ностро та лоро вiдображає в балансi банка ресурси, щонадiйшло в його користування вiд банкiв-кореспондентiв.

Основний недолiки депозітiв до запитання для банка - необхiднiсть матибiльш високий оперативний резерв для пiдтримки лiквiдностi (черезпотенцiйний можливiсть вилучення грошей з рахункiв до запитання. У бiльшостiкомерцiйних банкiв вклади до запитання займають найбiльш питому вагу вструктурi залучених коштiв. Це, як правило, саме дешеве джерело утвореннябанкiвських ресурсiв. У зв'язку з високою мобiльнiстю коштiв залишок нарахунках до запитання не постiйних. Можливiсть власника рахунку в будь-якиймомент вилучити кошти потребує наявностi в оборотi банку пiдвіщеої долiвісоколiквiдніх активiв (залишку коштiв в касi, на кореспондентськомурахунку та iнш.) за рахунок скорочення частки менш лiквiдніх активiв, якiприносять значнi доходи. Через цi причини за залишками на рахунках дозапитання банки виплачують власникам досить низький процент чи зовсiм ненараховують за ними нiякого доходу.

Відносно строкових вкладiв, то цi депозити, на вiдмiну вiд поточнихвкладiв, мають бiльш трівалi рядка. Як правило, вони приймаються на строкне менше одного мiсяця. Для вкладника перевага довгострокового вкладаннягрошей мiститься в отріманнi бiльш високих процентiв. Банк, зi свого боку,також може розраховувати на цi кошти бiльш тривалий час i вiдповiднозбiльшити доходи вiд процентiв. В основному строковi вклади невикористовуються для здiйснення платежiв, як це вiдбувається з коштами напоточних рахунках.

Строковi вклади подiляються на саме строковi вклади й строковi вкладиз попереднiм повiдомленням про їх вилучення. Саме строковi вкладиповертаються власнику у заздалегiдь визначений термiн, до цього моментувони "заблокованi", не можуть бути вілученi з банку i банк може повнiстюрозпоряджатися ними. Якщо сума, спочатку вкладена як строковий вклад, невилучається власником у встановленний термiн, то в майбутньому вiн можерозпоряджатися нею аналогiчних поточному рахунку. Як правило, по вкладах збiльшім строком зберiгання виплачують бiльш високий процент.

Якщо у випадку саме строкових вкладiв пiсля закiнчення договiрнустрокiв клiєнту автоматично надається право їх вилучення в будь-який знаступних днiв, то строковi вклади з попереднiм повiдомленням потребуютьнадходження в банк спецiальної заяви вкладника. Строк надання такої заявизазделегiдь обумовлюється i в залежностi вiд нього встановлюється величинапроцентiв за вкладом.

Строковi вклади займають промiжними положення мiж вкладами до запитання йощадними вкладами. Вони вiдрiзняють вiд ощадних депозітiв тим, що маютьвiдносно невеликий, чiтко обумовлений строк, хоча вiн і бiльше, нiж задепозитами до запитання. Крiм того, розмiр строкових вкладiв встановлюєтьсякруглими сумами. Той факт, що власник строкового вкладу може розпоряджатисяним тiльки пiсля проходження певного строку, не виключає, що клiєнт в разiнеобхiдностi може достроково отримати у банка свої кошти. В данiй ситуацiїбанк може, наприклад, надати клiєнту кредит, погашення якого вiдбудетьсяпiсля закiнчення термiну строкового кредиту. Банк може також повернутигрошову суму, що знаходиться на строковому рахунку, але при цьому значнознижуються проценти.

Рiзновідом строкових вкладiв є депозитнi сертифiкати. Сертифiкати - цеЦiннi папери, якi свiдчать, що їх власник внiс кошти в банк на визначенийстрок з нарахуванням певного відсотку. Вони подiляються на такi, якi можнапередавати iншим особам, i без права передавання. Сертифiкати з правомобiгу на вторинному ринку мають суттєвi переваги перед строковими вкладами,що