АПК України

Ботаніка та сільське гос-во

Міністерство освіти і науки України

Східноукраїнський національний університет

ім. В. Даля

фінансово-економічний факультет кафедра: економіки підприємства

Своеволін Ю.В.

Курсова робота

з дисципліни: розподіл виробничих сил

Тема: Агропромисловий комплекс України

Луганськ 2002

Міністерство освіти і науки України

Східноукраїнський національний університет ім. В. Даля

фінансово-економічний факультет кафедра: економіки підприємства

Курсова робота

з дисципліни: розподіл виробничих сил

Тема: Агропромисловий комплекс України

Луганськ 2002

Реферат

Текст: стор; 8 таблиць; малюнка; 15 джерел

У курсовій роботі розглядається географічна і економічнаорганізація і принципи історичного розвитку агропромислового комплексу
України. Описується структура господарств АПК в цілому та окремо по галузях,грунтові, водні та земельні особливості географії України, які надаютьбезпосередній вплив на розвиток агропромислового комплексу.
Також у курсовій роботі описується процес реформуванняагропромислового комплексу при переході від планової економіки до ринкової,та державне регулювання відносин між суб'єктами господарювання.

Агропромисловий комплекс, АПК, сільське господарство, розміщенняпродуктивних сил, земельні господарства, тваринництва,растеніеводчество, реформа АПК України, державне регулювання.

Зміст

Введення

1. АПК, структура, значення в системі продуктивних сил

2. Фактори формування продовольчого АПК

2.1. Агрокліматичні ресурси

2.2. Грунтові ресурси і земельний фонд

2.3. Водні ресурси

2.4. Рівень господарського освоєння території (транспорт, великі системи розселення, трудові ресурси)

2.5. Історичні особливості

3. Сільське господарство - основа АПК. Сучасний рівень розвитку і структура с/г виробництва

4. Спеціалізовані рослинницької-промислові комплекси

4.1. Зернопромишленний комплекс

5. Спеціалізовані тваринницько-промислові комплекси

6. Зміна пріоритетів розвитку с/х. Проблеми розвитку в умовах переходу до ринку

Висновок

Введення

На сучасному етапі економіка України, включаючи її агропромисловийкомплекс, знаходиться в стані глибокої кризи. Негативний вплив маютьструктурні, міжгалузеві диспропорції, що нагромадилися в народному господарствіпротягом десятиліть, що і привели до гострого дефіциту товаріввиробничого та невиробничого призначення, і особливоенергоносіїв. Криза посилюється розбалансованістю фінансово -кредитної системи, невідповідністю сформованих управлінських структурпотребам економічного розвитку.

За умови надзвичайно високої монополізації економіки галузіпереробної промисловості АПК виявилися дуже чуйними до різкихзмін соціально-економічної ситуації в Україні й у СНД.
Економічна криза багатосторонньо впливає на розвиток інвестиційногопроцесу в усьому АПК. З одного боку, необхідність здійсненняструктурної перебудови вимагає великих капітальних вкладень у такіключові виробництва, як машинобудування для переробних галузей
АПК, випуск засобів і матеріалів, включаючи необхіднеустаткування, біотехнології в агропромисловому виробництві. Економічнийпідйом цих господарських ділянок привів би до значної позитивноїланцюгової реакції у всьому агропромисловому комплексі. Але вітчизнянапромисловість не може забезпечити належного рівня розвитку відзначенихгалузей тільки за рахунок власних ресурсів. Цілий ряд засобіввиробництва взагалі не випускається в Україні. Наприклад, нове обладнаннядля переробки молока виробляється тільки в декількох країнах ідекількома великими корпораціями. Тому проблема імпорту товаріввиробничого призначення та іноземних інвестицій для розвитку АПКє надзвичайно актуальною для економіки України.

Відповідно до Закону України "Про іноземні інвестиції", до іноземнихінвестицій відносяться усі види цінностей, вкладених безпосередньоіноземними інвесторами ... в об'єкти підприємницької та інші видидіяльності з метою одержання прибутку (доходу) або досягнення соціальногоефекту ". До інвестицій відносяться валюта, у тому числі іноземна, валютніцінності, рухоме і нерухоме майно, акції, облігації та інші цінніпаперу, будь-які права інтелектуальної власності, що мають вартість,торгові знаки, ноу-хау, права на здійснення господарської діяльності,платні послуги, інші види інвестицій, які не заборонені законами
України.

Необхідно відзначити, що потреба АПК України у відзначених видахінвестицій неоднакова. Найбільшу цінність мають нові технологіїобладнання; ноу-хау, вільно конвертована іноземна валюта. З іншогобоку, можливості вкладення тих чи інших видів інвестицій часто різнів різних іноземних інвесторів в залежності від країни походження.
Тому проблему залучення закордонних капіталів в АПК Українидоцільно розглядати диференційовано щодо інвесторів з розвиненихкраїн, із країн на території колишнього СРСР, з інших країн.

Саме підприємці в розвинених країнах Європи й Америки володіютьнайціннішими дня АПК України зазначеними вище видами потенційнихінвестицій. У той же час вони вимагають і щодо вищих гарантій длявкладення своїх капіталів). Що стосується залучення інвестицій здержав на території колишнього СРСР, то, визнаючи їх нагальнупотреба, необхідно відзначити і певну специфіку, обумовленунеоднаковим рівнем розвитку ринкових відносин в капіталістичнихкраїнах і державах на території колишнього СРСР.

У процесі інвестування капіталу кожна з причетних до нього сторінмає свої пріоритети. Так, в результаті залучення іноземних інвестиційв переробну промисловість АПК України було б бажано досягти:

. впровадження передових технологій, які сприяли б досягненню високої і стійкої конкурентоспроможності продукції АПК на вітчизняному та світовому ринках;

. створення великої кількості нових, технологічно досконалих робочих місць, особливо в тих галузях АПК, де виробляються засоби виробництва для сільського господарства та переробної промисловості;

. вирішення ряду інших проблем, таких, як досягнення збалансованості державного бюджету, задоволення платоспроможного попиту, вирішення соціальних, екологічних проблем і т.д.

У той же час з доповіді Міністерства торгівлі США випливає, що доосновних перешкод на шляху американських інвестицій у країнах на територіїколишнього СРСР відносяться:

. нестабільність і невизначеність законодавчих актів, різкі і непередбачені зміни в податковій політиці;

. невизначеність у питаннях власності, особливо на природні ресурси;

. неконвертованість внутрішньої валюти;

. гострий дефіцит комерційної, юридичної і ринкової інформації і деякі інші проблеми.

Звичайно, на потенційних іноземних інвесторів разом із зазначенимивище лімітують факторами діють і визначені ринкові сили,примушують їх до пошуку нових сфер вкладення своїх капіталів. До основнихтаких причин відносяться: висока конкуренція на вже освоєних ринках абопошук в довгостроковій перспективі нових ринків; потреба в новихджерелах прибутку, зумовлена складним фінансово-економічнимстановищем чи фірми загальною стратегією її розвитку; деякі іншіфактори. Як свідчать, наприклад, результати опитування, проведеноговченими університету міста Падерборн (ФРН) у 1114 німецьких фірмах,підприємці найбільш зацікавлені в освоєнні нових ринків ізбільшенні обсягів продажів у колишніх соціалістичних країнах. У той же часпорівняно низька вартість робочої сили займала шосте місце середфакторів, що спонукують іноземних власників до вкладення капіталів,податкові пільги - восьме, а сприяння в рекламній діяльності - тількисімнадцятий.

Пріоритетні цілі потенційних іноземних інвесторів потрібно враховуватиорганам державного і господарського управління, українськимпідприємцям. З огляду на низький рівень ринкової культури вітчизнянихпідприємців, їх недостатню інформованість щодо ситуаціїна світових ринках товарів, робочої сили, грошей і капіталів, органидержавного управління на сучасному етапі повинні взяти на себелевову частку функцій інформаційного забезпечення, організаційної таправової підтримки українських виробників. Відсутність таких дійнеодмінно призведе до значних збитків вітчизняних підприємців,зменшить надходження засобів, включаючи іноземну валюту, до державногобюджет.

Тому на державному рівні для АПК України повинні бути чітковизначені пріоритетні галузі, виробництва, куди в першу чергу повиннізалучатися іноземні інвестиції. Одним з провідних критеріївдоцільності такого вибору повинна бути можливість досягнення ланцюговоїреакції господарської активності й економічного росту в усьомуагропромисловому комплексі як наслідок первинної ін'єкції капіталів. Узв'язку з цим, з огляду на вітчизняні потреби, а також світовий досвід,особливо досвід країн Східної Європи, для умов України можна запропонуватинаступні пріоритетні сфери-адресати для іноземних інвестицій з метоюзабезпечення динамічного розвитку переробних галузей АПК:

. виробництво технологічного обладнання для цукрової, олійно-жирової, хлібо-пекарной, борошномельно-круп'яної, м'ясо-молочної промисловості, тароупаковочного господарства, для випуску дитячого харчування;

. виробництво тари та упаковки;

. біотехнології в галузях переробної промисловості АПК;

. створення об'єктів соціальної інфраструктури.

Про доцільність відзначених пріоритетів свідчить хоча б тойфакт, що в Україні від несвоєчасного збору і вивозу, поганого збереження іпереробки цукрового буряка щорічно губиться до 600 - 800 тис.т. цукру.
Аналогічні приклади можна було б привести і по інших галузях івиробництвам. Звичайно, перерахування пріоритетів має попереднійхарактер. У залежності від нагромадження досвіду залучення іноземнихінвестицій його потрібно буде коректувати. Що стосується пільг у відзначенихсферах, то вони повинні надаватися тільки тоді, коли виробленапродукція по своїм технічним (технологічним) характеристиками непоступається найбільш поширеною на ринках розвинутих країн.
Доцільність таких дій обумовлена ще і необхідністюстимулювання випуску конкурентоспроможної продукції, з якою бвітчизняні виробники могли виходити на світовий ринок.

Світова практика показує, що процес освоєння фірмою іноземнихринків проходить три етапи: експорт, загальна підприємницька діяльність
(ліцензування, спільне володіння підприємствами і т.д.), прямеінвестування (створення виняткове власних підприємств). Найбільшперевірена іноземними фірмами стосовно українського ринку насьогоднішній день перша стадія - експорт продукції.

У зародковому стані знаходиться створення спільних підприємств. Так,на початок 1993 р. в системі Міністерства сільського господарства іпродовольства діяло 15 таких підприємств, які займалисявиробництвом сільськогосподарської та продовольчої продукції,пакувальних матеріалів. Частка іноземних партнерів у статутному фонді,проіндексована відповідно до подорожчання в 1993 р. основних іоборотних коштів, а також у перерахуванні в карбованці іноземної валюти за курсом
Національного банку України, становила лише близько 0,5 млрд. руб.

Крім того, кілька спільних підприємств займалися виробництвомпромислових товарів, що не належать до асортименту агропромисловоїпродукції. Але наявність таких об'єктів може позитивно впливати нафінансове положення агропромислових підприємств, використання в нихробочої сили. Найбільші розміри статутного фонду спільних підприємствналежали іноземним партнерам з Австрії, Швеції та Італії. Ще неотримали належного розвитку іноземні інвестиції у виробництво засобіввиробництва для сільського господарства і переробної промисловості АПК.

Що стосується створення підприємств, які повністю належали біноземним власникам, то дня цього останні повинні мати дня своїхкапіталів в Україні не тільки сприятливу правову і економічне середовище,але і бути добре обізнаними про ринок, що вони захочуть освоїти.
Тому з об'єктивних обставин не слід очікувати створення більшабо менш значного прошарку таких підприємств в АПК України раніше, ніжчерез чотири-п'ять років.

З іншого боку, для економічного росту АПК України було б,очевидно, більш доцільним не створення на нашій територіїзначної кількості підприємств, що цілком належать іноземнимвласникам, а імпорт через границю ліцензій і "ноу-хау" на передовутехніку і технології і створення на цій основі спільних підприємств. Прице значний економічний ефект може дати уніфікація засобіввиробництва щодо тих, що використовуються в розвинених країнах.
Наприклад, у переробній промисловості АПК цей прийом дозволив би, задеякими оцінками, удвічі скоротити капітальні вкладення в порівнянні ззасобами виробництва, створеними за індивідуальними проектами.

Залучення іноземних інвестицій, як свідчить світовапрактика, є засобом стимулювання конкуренції на внутрішньомуринку. Наприклад, уже на сучасному етапі є умови для створення зарахунок іноземних інвестицій більш конкурентного середовища на спеціалізованомуринку устаткування для хлібопекарської промисловості. Тут існуєпотенційна можливість залучення до України цілого ряду іноземнихфірм. Певну зацікавленість в українському ринку виявляють,наприклад, такі французькі фірми, як "АПВ Пава Еквіпмент", "К. Ш. І
Кросан Шов Інтернасіональ "," Ів Шарпентье Інтернасіональ ". Можливозалучення й аналогічних німецький фірм, наприклад, "Гюнтер Хейм Геретебау
ГмбХ "та ін

Для одержання вигод і прибутків від іноземних інвестицій українськимипідприємцями і державою в цілому необхідно не тільки ліквідуватиіснуючі в Україні перешкоди, про які згадувалося вище, але й прийнятидо уваги, що процес інвестування в умовах ринкової економікиорганічно пов'язаний з усім комплексом маркетингу. Тому для прийняттярішень про імпорт чи товарів створення підприємств з іноземним капіталомнеобхідно вирішити ряд питань, а саме: де, в Україні або за їїмежами, буде продаватися продукція, виготовлена завдяки чи імпортуна підприємствах з іноземним капіталом? Яка величина ймовірногоплатоспроможного попиту на цю продукцію? Які фактори сприяютьзалученню іноземних інвестицій в Україну? Які шляхи підвищенняконкурентоспроможності товарів, вироблених завдяки надходженнюіноземних інвестицій? Які заходи необхідно вжити щодо стимулюванняефективних для українського суспільства іноземних інвестицій?

1. АПК, структура, значення в системі продуктивних сил

Результатом розвитку агропромислової інтеграції (АПИ) - синтезусільського господарства і промисловості - є агропромисловий комплекс.

Агропромислова інтеграція - це органічне поєднання сільськогогосподарства та галузей промисловості, транспорту, торгівлі тощо, якіобслуговують сільське господарство, постачають ресурси і доводять йогопродукцію до споживача.

Агропромислова інтеграція розвивається вертикально і горизонтально.
Вертикальна інтеграція означає міжгалузеве кооперування підприємств івиробництв різних галузей, технологічно і організаційно пов'язанихміж собою. ?? на забезпечує єдність і безперервність виробничого ітехнологічного процесів, тобто оптимальне проходження товарної масивід виробництва сировини до випуску і доставки споживачеві готової продукції, атакож зумовлює зниження витрат, підвищення ефективності виробництвата якості продукції.

Горизонтальна інтеграція - це система взаємозв'язків міжпідприємствами однієї області. Вона забезпечує поглиблення спеціалізаціїокремих ланок єдиного технологічного процесу, зниження витратвиробництва.

В індустріально розвинених країнах вертикальна інтеграція характерна,головним чином, для фірм, зайнятих переробкою сільськогосподарськоїпродукції (консервні, молочні та цукрові заводи, м'ясокомбінати), а такожфірм, які ведуть матеріальне забезпечення виробників (наприклад,комбікормові заводи), які створюють власні сільськогосподарськіпідприємства; іноді інтегратором може бути фермерський кооператив.

Однак найбільш поширена (зокрема, у США) контрактнаформа агропромислової інтеграції, на засадах якої виробляютьприблизно 25% сільськогосподарської продукції. Контракти з фермерамиукладають промислові та торговельні компанії, кооперативи. Найбільшеконтрактація розвинена у виробництві і збуті продукції, яка швидкопсується, і продукції, що надходить на переробку.

Досвід контрактної форми агропромислової інтеграції є надзвичайноважливим для аграрного сектора України, де недостатньо розвинений ринокреалізації сільськогосподарської продукції і оптовий ринок засобіввиробництва.

Агропромислова інтеграція, зокрема в США, сформувалася на базігосподарської діяльності фірм агробізнесу в несільськогосподарської сфері.
Головні фірми агробізнесу - це великі науково-виробничіоб'єднання, які володіють значним трудовим, науковим та фінансовимкапіталом і є національними корпораціями.

Економічний могутність фірм агробізнесу зумовила їхню головну роль укоординації міжгосподарських і агропромислових зв'язків. Фірми агробізнесустали ініціаторами сучасного механізму контролю за технологією таорганізацією сільськогосподарського виробництва, вони визначають розвитоксільського господарства, перехід до промислово-торговим фірмамнесільськогосподарських сфер економіки.

Промислові фірми агробізнесу стають центрами, які визначаютьголовні напрями науково-технічного прогресу, забезпечуютькомплексність поставок і ефективне використання техніки в сільськомугосподарстві, гарантують не лише якість реалізованих коштіввиробництва, а й отримання відповідного корисного ефекту (приростуврожайності від добрив, насіння, приросту ваги худоби від комбікормів і т.п.). Фірмихарчової промисловості і торгівлі продовольчими товарами, стременомінімізувати сукупні витрати на виробництво, переробку і збутпродуктів харчування, стимулюють підвищення і диференціацію якіснихпоказників сільськогосподарської продукції, розширення її асортименту,раціональне розміщення, продуктову, технологічну та територіальнуспеціалізацію, ліквідацію або скорочення сезонності сільськогосподарськоговиробництва.

В результаті розвитку агропромислової інтеграції, об'єднання ізлиття порівняно самостійних ланок виробництва і переробкисільськогосподарської сировини, доставки її до споживача формуєтьсяагропромисловий комплекс (АПК). Він є складною виробничоїсистемою. Структуру АПК характеризують за сферами діяльності, інтеграціїспеціалізованих ланок і територіальності.

В АПК розрізняють три сфери діяльності:

. перше - виробництво засобів виробництва для всіх інших областей, пов'язаних із сільським господарством (тракторне машинобудування, виробництво сільгоспмашин, устаткування для тваринництва, легкої і харчової промисловості тощо);

. другий - сільське господарство: рослинництво і тваринництво;

. третій - переробка сільськогосподарської сировини (харчова, м'ясо-молочне, легка промисловість та ін.)

Щоб забезпечити взаємозв'язок, наприклад, між другим і третімсферами, тобто передачу сільськогосподарської сировини переробноїпромисловості, потрібно мати транспорт, систему зв'язку. Тому виділяютьчетверту сферу - виробничу інфраструктуру (транспорт, зв'язок). Крімтого, є ще соціальна інфраструктура, яку вважають п'яте сферою.

За інтеграцією спеціалізованих ланок в АПК виділяють окремікомплекси. Наприклад, у м'ясо-молочний комплекс з першої сфери входятьмашинобудування для тваринництва, комбікормові заводи тощо, з другого --кормовиробництво, з третього-м'ясомолочна промисловість.

Територіальний поділ передбачає виділення великих, середніх ідрібних складових частин, зокрема обласні, районні (регіональні)
АПК.

У високорозвинених країнах світу всі суб'єкти АПК - від фермера допереробника і торговця кінцевими продуктами - знаходяться в тіснійвзаємозв'язку, у них все сплановано до дрібниць (якість, кількістьтоварів, час їх доставки, переробки, реалізації). Так само своєчаснофермер отримує технічну та іншу допомогу з боку інших корпорацій.

В Україні з розвитком багатоукладної економіки великим переробнимпідприємствам більш важко організовувати заготівлю сільськогосподарськогоа кількість постачальників сировини істотно зростає у зв'язку із зниженнямрівня обсягів виробництва в колективних господарствах і створеннямфермерських господарств. Тому потрібно, щоб переробні підприємствапристосувалися до умов дрібнотоварного виробництва. Одним з можливихшляхів формування нових типів зв'язків між великими переробнимипідприємствами та дрібними сільськогосподарськими (у тому числі фермерськими іпідсобними господарствами населення) може бути виникнення новихпроміжних ланок, які будуть виконувати функції заготівлісільськогосподарської сировини.

З розвитком ринкових відносин серед інфраструктурних підрозділіввиникають підрозділи, які обслуговують сферу обігу матеріальних іфінансових ресурсів. Серед них одне з провідних місць займають кредитно -фінансові установи.

Сприяти розвитку АПК в Україні покликане прийняття
Верховною Радою цілого пакета законодавчих документів, нормативнихактів. Зокрема, це Закони «Про підприємство», «Про підприємництво», «Пропріоритетності розвитку села та агропромислового комплексу в народномугосподарстві України »,« Про селянське (фермерське) господарство »,« Земельнийкодексу України »,« Про кооперацію »та ін

З огляду на сучасне становище в сільському господарстві, більшістьвчених виділяють три головні етапи аграрної політики.

Перший етап - стабілізаційний. Його призначення - призупинити спадвиробництва в області. Орієнтовна тривалість - найближчі два -три роки. Для цього доведеться мобілізувати внутрішні і зовнішні інвестиції,задіяти стимули високопродуктивної роботи, розвиватипідприємництво в АПК.

Другий етап - відновлювальний. Його мета - доведення обсягівсільськогосподарського виробництва до рівня кінця 80-х - початку 90-х років, зпоступовим надходженням продукції на світовий ринок. Передбачають, щотривалість цього етапу буде охоплювати першого десятиліття XXI ст.

Третій етап - стратегічний. Він передбачає виведення сільськогогосподарства України на рівень найрозвиненіших сільськогосподарських країн,надійне закріплення її місця в світовому розподілі виробництва аграрноїпродукції і його широкого асортименту [10, с.11].

Результати господарювання підприємницьких сільськогосподарськихструктур, поки що, є досить низькими для розвитку АПК потрібні яквнутрішні, так і зовнішні інвестиції.

Проте можливості бюджетних інвестицій в аграрну сферу в Українінадзвичайно обмежені. Відповідно скорочення інвестицій (уособливо на розробку ефективних технологій, прогресивної техніки)збільшує залежність нашої країни від імпорту продуктів харчування,закріплює технологічне відставання від розвинених країн світу. Томуінвестиційна політика в Україні має бути єдиною системоюдержавного регулювання АПК разом з цінами, податками і кредитами,як у країнах з розвиненою ринковою економікою.

Надходження інвестиційних ресурсів з-за кордону обмеженінестабільністю економіки, відсутністю законодавчої бази і механізмуреалізації вже прийнятих законів, недостачею гарантій іноземним інвесторамна державному рівні, недосконалістю і частими змінамидіючої податкової системи та ін

Стимулом для іноземних інвесторів вкладати кошти в аграрнусферу України може бути, перш за все, більш високий рівень прибутку навкладений капітал, ніж у західних країнах, дешева робоча сила,практично неосвоєний ринок товарів і послуг, вкладання коштів урозвиток інфраструктури АПК, зокрема, у формування матеріально -технічної бази, перш за все виробництво мінітехнологій для переробкисільськогосподарської сировини та виготовлення сільськогосподарської продукціїмасового попиту.

Тільки досить високий рівень цивілізованості підприємницькихвідносин, поінформованість підприємців з основами веденняпідприємницької діяльності, створення юридичної бази для їїефективного розвитку дасть можливість вивести сільськогосподарськевиробництво країни на світовий рівень. Потрібно створювати інтегрованіоб'єднання підприємницьких структур, зокрема, асоціації, спілкипідприємців агропромислового напрямку, фінансово-промисловігрупи (ФПГ), інвестиційні фонди. Такі об'єднання забезпечать ефективнерозвиток сільських регіонів, дадуть можливість налагодити і впровадитиресурсозберігальні прогресивні технології, поставляти продукцію навнутрішні і зовнішні ринки, забезпечити високий рівень оплати працівниківсільськогосподарського сектору, бути рівноправними партнерами з іноземнимипідприємцями та інвесторами.

Становлення підприємництва в АПК буде супроводжуватися розвиткомпідприємницьких структур у сфері обслуговування потреб АПК, якезабезпечить зайнятість населення сільської місцевості. Для цього потрібнопідтримувати нові, прогресивні форми господарювання в сільськомугосподарстві, перш за все фермерство, реформувати організаційну структурууправління АПК, надати сільськогосподарським підприємствамкорпоративні права в підприємствах по переробці сільськогосподарськоїсировини. Для цього пропонують модель агропереробного суспільства,відносини в якому регулюють об'єднанням інтересів аграрнихвиробників та переробної сфери АПК. Ця модель передбачаєтаке: проведення нової емісії акцій для розміщення їх серед підприємств -постачальників; формування статутного фонду на рівні, достатньому длявиділення контрольного пакету акцій сільськогосподарськимтоваровиробникам, у тому числі з використанням особливого механізму оплатиакцій; застосування триступінчатої структури органів управління тамаксимальне розширення фінансово-господарської самостійностівиробничих підрозділів товариства; об'єднання практики щорічноївиплати дивідендів з наданням певних пільг власнимакціонерам щодо часткового перерозподілу кінцевого результату;створення сприятливих умов для придбання акцій постачальниками сировини іін

Необхідно також формування нової пофірменной (на відміну відгалузевої) організаційної структури АПК. Фірми агробізнесу, якбагатопрофільні комплекси, що об'єднують в собі виробництво, переробку тареалізацію сільськогосподарської продукції. Створення фірм агробізнесузабезпечить залучення довгострокових інвестицій і нових технологій в АПК
України, інтеграцію фінансово-комерційних структур в аграрну сферу наринкових засадах, конкурентоспроможність української сільськогосподарськоїпродукції на світовому ринку.

2. Фактори формування продовольчого АПК

Формування АПК і особливості його територіальної організації залежатьвід сукупної дії природно-і суспільно-географічних чинників.
Водночас кожен фактор зокрема впливає на формування АПК впевному напрямку.

Найбільший вплив на формування АПК України мають такі суспільно -географічні фактори: рівень господарського освоєння території, науково -технічний прогрес, потреби населення в продуктах харчування, характеррозселення і рівень забезпечення трудовими ресурсами.

Для формування АПК України велике значення мають природно -географічні фактори, особливо для розміщення і спеціалізаціїсільського господарства. Під впливом природних умов формуєтьсятериторіальна структура АПК України.

Серед природно-кліматичних факторів найважливіше значення маютьагрокліматичні, грунтові і водні ресурси.

2.1. Агрокліматичні ресурси

Агрокліматичні ресурси характеризують ступінь забезпеченнясільськогосподарських культур теплом і вологою. Для України характерназональність у розподілі тепла і вологи.

Агрокліматичні ресурси Полісся характеризуються середнім рівнемтеплозабезпечення й гарною вологозабезпеченістю. Суми температур понад
10 (становлять від 2300 (до 2600 (. Вегетаційний період збільшується зсходу на захід і триває відповідно 190-215 днів. Річна сумаопадів становить 550-750 мм. Кількість їх збільшується зі сходу назахід.

У Лісостепу агрокліматичні ресурси більш сприятливі длявирощування сільськогосподарських культур. Суми температур понад 10 (становлять від 2600 (до 2800 (, що дає можливість вирощувати основнітеплолюбні культури ранніх і пізніх строків дозрівання. Кількістьопадів коливається від 700 мм на заході до 450 мм на сході. Переважнаїх більшість випадає в теплий період року.

Степова зона характеризується високим ступенем теплозабезпечення.
Суми температур понад 10 (коливаються від 2900 (на півночі до 3600 (на півдні.
Середньорічна кількість опадів зменшується у цьому ж напрямку від 500мм до 300 мм. Недостатня вологозабезпеченість степової зони є одним зфакторів, які стримують розвиток сільського господарства.

Сільськогосподарська зона південного Криму характеризується субтропічнимкліматом середземноморського типу. Середньорічні температури становлять 11 (
- 130 (, а кількість опадів від 400 до 500 мм за рік. Опади переважають уосінньо-зимовий період. Тому літо тут сухе і жарке.

У гірських районах Карпат суми температур повітря понад 10 (неперевищують 1600 (- 1800 (. Період вегетації триває в середньому 136 днів. За ріквипадає від 800 до 1000 мм і більше опадів.

2.2. Грунтові ресурси і земельний фонд

Грунтові ресурси України дуже різноманітні. На її територіївиділяють Поліську, Лісостепову і Степову грунтові зони, а також
Карпатську і Кримську гірські області, з притаманною кожної з них грунтами.

На Поліссі найбільш поширені дерново-підзолисті і болотнігрунту, серед яких переважають торфо-болотні. Ці грунти здебільшогобідні на перегній. Для підвищення їх родючості в грунт обов'язково слідвносити органічні і мінеральні речовини, а також проводити розумнеосушення.

Грунтово-кліматичні ресурси Полісся підходять для вирощування озимоїжита, льону-довгунця, картоплі.

У Лісостепу України поширені різні типи чорноземних грунтів.
Крім цих грунтів, значні площі лучно-чорноземних і сірих лісовихгрунтів. Тут склалися найкращі умови для вирощування зернових культур, уособливості озимої пшениці, цукрових буряків, кукурудзи.

Грунтові ресурси Степу України досить однорідні та представлені,головним чином, чорноземами. Ці грунти мають найвище природнеродючість. Провідними культурами тут є озима пшениця, соняшник,баштанні та ефіроолійні культури. Наявність великої кількості тепласприяє розвитку виноградарства, а з розширенням мережі зрошеннястворюються умови для вирощування рису і овочів. У Степу, як і на Поліссіі в Лісостепу, добрі умови для скотарства, вівчарства таптахівництва.

У Карпатах грунтовий покрив змінюється як уширотному, так і ввертикальному напрямках. Найбільш придатними для сільського господарства є
Закарпатська низовина і Передкарпаття. У гірських районах землеробстворозвивається лише у вузьких долинах річок.

Для Закарпатської низовини характерні, головним чином, дерново -підзолисті і дерново-глеение грунту. Грунти Передкарпаття в основному дерново -среднеподзолістие і поверхностноглеение. У гірській зоні переважають бурілісові грунти.

У північних передгірських та гірських районах Карпат природні умовисприяють вирощуванню озимого жита, льону-довгунця і картоплі, а внизовинах і передгірських районах Закарпаття - озимої пшениці, кукурудзи,тютюну, овочів, винограду. Важливою галуззю сільського господарства єтваринництво, особливо скотарство, а в гірських районах ще йвівчарство, що зумовлено великими площами природних пасовищ --гірських долин.

Грунтовий покрив Криму має добре виявлену вертикальнузональність. У передгірській степовій зоні поширені чорноземи.
Лісостепова зона вкрита дерново-карбонатними грунтами. У гірській лісовійзоні поширені буроземи, у найнижчому поясі - коричневі грунти.
Основними галузями сільського господарства є садівництво, виноградарство,вирощування овочів, тютюну. Наявність гірських лук і пасовищ надаєсприяння розвитку скотарства і вівчарства.

2.3. Водні ресурси

Водні ресурси відіграють важливу роль у розвитку аграрно-промисловогокомплексу. Основними джерелами задоволення сучасних і перспективнихпотреб господарства України в прісній воді є водні ресурсиповерхневого стоку (річки, озера і водойми) і підземного стоку.

Україна має досить обмежені ресурси поверхневих вод. Загальнаводоспоживання в країні досягло 65% її середнього багаторічногоповерхневого стоку. Забезпеченість водними ресурсами місцевого стоку врозрахунку на одну людину становить 1000 м3 на рік. Найвищим є цейпоказник в Карпатах, на Поліссі та в західній частині Лісостепу, найменшим
- В Степу.

Найбільшим споживачем води в господарстві України є сільськегосподарство. Його частка становить більш ніж 2/3. Основний водоспоживачів --зрошуване землеробство. Особливо високий його питома вага в південнихобластях.

2.4. Рівень господарського освоєння території (транспорт, великі системи розселення, трудові ресурси)

Отже, природні умови і ресурси України в цілому сприятливі длярозвитку сільського господарства. Переважно рівнинний рельєф, достатнякількість тепла і вологи в період активної вегетації, великі площіродючих грунтів дають змогу вирощувати найрізноманітнішісільськогосподарські культури помірної зони і розвивати всі основнігалузі тваринництва.

Земельний фонд України характеризується високим ступенем освоєння.
Сільськогосподарські угіддя займають 42,4 млн. га, або 70% загальної земельноїплощі. Землі, які потребують освоєння, займають лише 2,5% її території.
У сільському господарстві з