Сочинський Державний Університет Туризму і Курортного Справи

Реферат:

На тему: Найважливіші особливості процесу розвитку АПК в Росії.

Виконав Голиков А.С.

Студент 3 курсу

Групи 20 ДМУ

СОЧІ 2003 г.

Зміст:

ВСТУП. < br> 1. АПК

1. Значення комплексу галузей

2. Структура АПК

3. Економічна оцінка сировинної бази АПК

4. Сучасна оцінка АПК

5. Умови переходу АПК до ринкових відносин

6. Науково-технічний прогрес в АПК

7. Розміщення АПК на території Росії

8. Економічні особливості АПК
2 Основні напрямки розвитку АПК в Росії
2.1Інвестіціонная ситуація в АПК Росії.

. Іноземні інвестиції як фактор розвитку АПК

. Цілі і завдання програми

. Розробки Напрям програми
2.2 Технологічна революція в АПК - стратегічна альтернатива для

Росії

Висновок

Додаток

Введення

Сільське господарство Росії виявилося відкинутим на три десятиліттятому через спотворення суті ринкових реформ. Під прапором переходу доринкових відносин Росія впритул підійшла до межі втратипродовольчої безпеки і безпосередній залежностіпродовольчого забезпечення від імпортних поставок.

Незважаючи на вживаються Урядом заходи, кардинальних зрушеньні в самому сільському господарстві, ні в його технічної забезпеченості все щене відбулося через безсистемність проведених заходів. Так,технічна оснащеність рослинницьких галузей знизилася в порівнянніз 1990 р. удвічі. В даний час Росія поступається за цим показникомрозвиненим країнам майже у 5 разів.

Перш за все, готівку парки машин не відповідає потребам АПКза кількістю. Наприклад, по тракторах потреба задовольняється приблизнона 43%; по зернозбиральних комбайнів - на 41%, картоплезбиральні - на 12%,льноуборочним - на 31%; по плугів - на 33%; по культиваторів - на 48%; побурякозбиральних машин - на 49%; по Косарка - на 51%; по жатка валових --на 26%; машин для внесення добрив - на 11%; оприскувачів - на 18%.
Крім цього, парки машин не відповідають потребам ні за структурою, ніпо технічному рівні: справних машин у парках станом на 01.05.02р. було від 38 до 77%. Близько 80% парку тракторів, 84% зернозбиральнихкомбайнів відслужили 10 років і більше. Таке ж становище склалося і поінших видів техніки.

Великі можливості ресурсозбереження, закладені у розвиткувторинного ринку техніки, у тому числі капітально відремонтованій, в
Росії використовуються вкрай слабко. Централізована ремонтна індустрія вкраїні практично ліквідована. За кордоном же (наприклад, у Німеччині,
Англії або США) на кожен новий трактор у господарство надходять від 1,5 до 3відремонтованих тракторів.

1.АГРОПРОМИШЛЕННИЙ КОМПЛЕКС

1.1 Значення комплексу галузей

Сільське господарство є однією з найважливіших галузей економікибудь-якої держави. Воно дає людині життєво необхідну продукцію:основні продукти харчування та сировина для вироблення предметів споживання.
Сільське господарство виробляє понад 12% валового суспільного продукту ібільше 15% національного доходу Росії, зосереджує 15,7%виробничих основних фондів. Вісімдесят галузей промисловостіпостачають свою продукцію сільського господарства, яке, у свою чергу,поставляє свою продукцію шістдесяти галузях промисловості.
Сільськогосподарське виробництво - центральна ланка агропромисловогокомплексу країни.

Агропромисловий комплекс Російської Федерації (АПК) включає галузі,мають тісні економічні та виробничі взаємозв'язки,спеціалізуються на виробництві сільськогосподарської продукції, їїпереробки та зберігання, а також забезпечують сільське господарство іпереробну промисловість засобами виробництва.

1.2 Структура агропромислового комплексу

У структурі АПК виділяють три сфери: перша - галузі, що виробляютьзасоби виробництва для сільського господарства, - тракторне ісільськогосподарське машинобудування, машинобудування для тваринництва такормовиробництва, виробництво меліоративної техніки, мінеральнихдобрив, сільське виробниче будівництво, комбікормова імікробіологічна промисловість, які обслуговують сільське господарствовиробництва та ін; другий - сільське господарство (землеробство ітваринництво) і лісове господарство; третє - галузі, переробнісільськогосподарську сировину, - харчова, галузі легкої промисловості,пов'язані з первинної обробки льону, вовни та ін, а також галузі,забезпечують заготівлю, зберігання, транспортування та реалізацію продукціїагропромислового комплексу.

Структура АПК Росії далека від досконалості. Сільське господарствоє в ньому головною ланкою: воно виробляє понад 48% обсягу продукції
АПК, має у своєму розпорядженні 68% виробничих основних фондів комплексу, в ньомузайнято майже 67% працюючих у виробничих галузях АПК. У розвинених жекраїнах у створенні кінцевого продукту основна роль належить третійсфері АПК (наприклад, у США на частку переробних і збутових галузейприпадає 73% виробленої продукції АПК, сільське господарство дає лише
13 %).

Збалансоване розвиток всіх сфер АПК - необхідна умова рішенняпроблеми забезпечення країни продовольством і сільськогосподарською сировиною.
В даний час слабкий розвиток переробних галузей АПК івиробничої інфраструктури комплексу призводять до величезних втратпродукції сільського господарства. Наприклад, втрати становлять 30% зібраногозерна, 40-45% картоплі й овочів. Потреба в обладнанні для галузейпромисловості, які переробляють сільськогосподарську сировину,задовольняється лише на 55-60%, ступінь зносу обладнання становить 76%.

Важлива проблема, яка перешкоджає нормальному, збалансованомурозвитку всього АПК - це нерозвиненість ринку засобів виробництва. Доостаннього часу в постачанні діяла система фондового розподілуресурсів, на зміну якій має прийти ринок. В умовах ринковихвідносин постачання необхідних матеріально-технічних засобівздійснюються по прямих зв'язків з виробниками, через оптовихпосередників, а також шляхом закупівлі через організовану ринковуінфраструктуру (товарні біржі, аукціони, ярмарки та ін.) Становлення ринкузасобів виробництва, підвищення якості продукції галузей перший сфери
АПК необхідно для створення високоефективного сільськогосподарськоговиробництва в Росії.

Сільське господарство - це зовсім особлива сфера виробництва, головнаособливість якого - наявність землі як основного засобувиробництва. Земля на відміну від інших засобів виробництва - не продуктпраці людини, її розміри не можуть бути збільшені; при правильному їївикористання в сільському господарстві земля не лише не втрачає своїх якостей,але навіть покращує їх, у той час як всі інші засоби виробництвапоступово старіють морально і фізично, замінюються іншими. Земля,будучи засобом виробництва, виступає і як засіб праці, і якпредмет праці.

1.3 Економічна оцінка сировинної бази агропромислового комплексу.

Росія має у своєму розпорядженні величезною площею земель - 1708 млн. га. Алезначна її частина припадає на тундру, тайгу, гірські масиви. Тільки
222 млн. га (13%) становлять сільськогосподарські угіддя, тобто землі,що використовуються в сільському господарстві. Частка ж найцінніших земель (ріллі) щеменше - 8% (132 млн. га). Однак у розрахунку на душу населення порівняноз іншими розвиненими країнами світу російські показники досить великі.

Значна частина сільськогосподарських угідь країнисхильна до впливу несприятливих факторів: перезволоження і заболочування
(45 млн. га), засолення (40 млн. га), водної та вітрової ерозії (50 млн.га), посухи (в окремі роки до 170 млн. га). Всього в захисті від нихпотребує 58% орних земель і 95% пасовищ. 32% зрошуваних земель Росії, незважаючина величезні вкладені в них кошти, мають потребу в реконструкції.

Росія не забезпечує себе зерном повністю. Основніпричини - низька врожайність і історично склалося перевага пшеницінад зернофуражних культурами. Це не відповідає вимогамтваринництва - основного споживача зерна (близько 50%). Сумарні втратизерна при збиранні врожаю досягають 30%. Таким чином, найпростіші розрахункипоказують, що, збираючи в середньому 100 млн. т. зерна на рік, Росія втрачає
30 млн. т. і згодовує худобі близько 50 млн. т. У 1993 році 11, 2 млн. т.зерна було куплено за кордоном. Очевидно, якщо виключити втрати, збільшившивиробництво кормового зерна, можна відмовитися від зернового імпорту.

1.4 Сучасна оцінка агропромислового комплексу.

У розвиток ринкових відносин у сільському господарстві великий внесоквнесло рішення Уряду Росії 1993 формувати державніресурси на контрактній основі за вільними цінами, скасувати обов'язковіпоставки. Формування державних продовольчих ресурсів дляутримання армії, державного резерву здійснюватиметься коштомдержавного бюджету, а державна підтримка сільгоспвиробників
- Тільки за рахунок позабюджетних джерел. Держава передбачає цілийряд пільг для сільгосппідприємств, які укладають з ним договору щодо постачання:надання бюджетних позик, дотація тваринницької продукції,компенсація вартості паливно-мастильних матеріалів і т.д. Можливо, такідоговору будуть укладатися на конкурсній основі.

Активно в АПК йде формування нових форм господарювання. В данийчас вони представлені селянськими господарствами, асоціаціями селянськихгосподарств, агрокооператівамі, агрокомбінату, агроконсорціумамі,агрофірмами. Вибір тієї чи іншої форми залежить від конкретних умовмісцевості, здійснюється на суто добровільній основі, а критеріємпереваги може бути лише економічна ефективність. У найближчіроки 3/4 продукції сільського господарства будуть виробляти великісільськогосподарські підприємства: асоціації селянських господарств,акціонерні підприємства, агрокооператіви, створені на основі колгоспів ірадгоспів. Селянські господарства дадуть приблизно 1% від загального виробництва,тому що навіть за умови серйозної підтримки державою (будівництводоріг, газифікація, підведення електроенергії, забезпечення технічногообслуговування, прийом продукції) їм необхідно довгострокове кредитування і неменше 3-5 років, щоб стати на ноги.

1.5 Умови переходу агропромислового комплексу до ринкових відносин.

Узагальнюючим результатом виробничої діяльності підприємстввиступає валова продукція сільського господарства. Вона являє собоюзагальна кількість виробленої за певний період сільськогосподарськоїпродукції. До складу валової продукції сільського господарства входить:
- основна продукція підприємства: зерно, картопля, овочі, цукрові буряки, молоко, м'ясо, вовна і ін
- приплід, приріст живої маси худоби та птиці
- вартість багаторічних насаджень та незавершеного виробництва
- побічна продукція, отримана одночасно з основною (солома, гній та ін.)

валову продукцію сільського господарства враховують як у натуральному,так і у вартісному вираженні. В натуральних показниках валова продукціярослинництва може бути представлена окремою культурою або групоюоднорідних культур (зернові культури, овочеві культури, кормові та інші), ав тваринництві - виробництвом окремих видів продукції (молоко, м'ясо,яйце і т.д.). Валова продукція в натуральному вираженні обчислюється вцентнерах, тоннах, штуках та ін

Виробництво валової продукції в натуральному вираженні в усіхкатегоріях господарств при переході до ринкових відносин значноскоротилося:

Найбільше зниження обсягів виробництва спостерігається по цукровомубуряку, зерну, а також продукції тваринництва.

У залежності від призначення валова продукція сільського господарстваділиться на дві частини:
- продукція, яка споживається безпосередньо в сільському господарстві на виробничі цілі
- продукція, яка використовується для реалізації.

Для внутрішньогосподарських потреб використовується насіння і посадковийматеріал, корми, молоко на випойку телят та інша продукція. Реальний внесоккожного підприємства і економічного району у виробництво валовогосуспільного продукту визначається за кінцевої продукції, призначеноїдля реалізації.

За напрямками використання валова продукція сільського господарствавідноситься як до виробництва засобів виробництва, так і виробництвапредметів споживання. Та частина продукції, що не надходить успоживання, а є сировина для промислової переробкивідноситься до засобів виробництва. Сюди включають також насіння, корми таінші продукції, які використовуються на виробничі цілі. Продукція, яканадходить у безпосереднє споживання без попередньої переробки,відноситься до предметів споживання.

1.6 Наукові-технічний прогрес в агропромисловому комплексі.

Здійснення науково-технічного прогресу в сільському господарствібазується на властивих йому економічних і біологічних законах.
Внаслідок цього науково-технічний прогрес в аграрному виробництві маєсвої особливості, які випливають із специфіки обробітку, збирання,зберігання, транспортування та переробки сільськогосподарської продукції.

Вирощування сільськогосподарських культур ведеться на родючихгрунтах, а отримання високих і стійких врожаїв досягається за рахунокраціональної обробки земельних ділянок, так і шляхом застосуванняорганічних і мінеральних ресурсів залежить від впровадження науковообгрунтованих сівозмін, нових технологій і високопродуктивноїтехніки.

Сільськогосподарські культури відрізняються біологічним складом,термінами вегетації і ступенем використання продукції в їжу без переробкиі після доопрацювання. У зв'язку з цим розвиток науково-технічного прогресуповинно здійснюватися в напрямку більш повного та кращого використаннябіологічних особливостей конкретного виду сільськогосподарських культур.
Особлива увага повинна приділятися на розвиток галузей і виробництв позберігання, переробки та реалізації продукції.

Багато видів сільськогосподарських культур є доситьтрудомісткими. Це в першу чергу стосується просапних і технічнимкультурам. На їх обробіток витрачається значно більше живогопраці, ніж при вирощуванні зернових культур. Так, при обробітку овочевихкультур витрати праці на 1 га посівів у 40-60 разів вище, ніж при виробництвізернових культур.

Прискорення науково-технічного прогресу є багатоповерхової,швидко псується і малотранспортабельною, що пов'язано з біохімічнимбудовою плодів, коренеплодів та інших видів культур і наявністю в їхскладі великої кількості води. У процесі збирання, заготівлі ітранспортування спостерігається значні втрати маси продукції, погіршенняїї товарного вигляду і споживчих властивостей. З огляду на це, науковідослідження повинні бути, спрямовані на розробку перспективних способівзберігання, застосування тари, транспортування і подальшої доробки продукції.

Розробка і впровадження нових машин і технологій в сільськомугосподарстві відкриває широкий шлях для ефективного використання трудових,матеріальних і фінансових ресурсів. Все це сприятимеподальшого нарощування обсягів виробництва сільськогосподарської продукціїта більш повного задоволення зростаючих потреб населення приобмеженому використанні ресурсів суспільства.

Уповільнення темпів науково-технічного прогресу в агропромисловомукомплексі на початку дев'яностих років обумовлено існуючими недолікамив організації інноваційного циклу в господарському механізмі.
Несприйнятливість виробництва до нововведень перешкоджає досягненнюсвітових стандартів в техніці і технології.

1.7 Розміщення агропромислового комплексу на території Росії.

Найважливішими природними факторами розміщення і спеціалізації сільськогогосподарства є наступні: якість грунтів; тривалість безморозногоперіоду, сума активних температур (забезпеченість теплом); сумарнасонячна радіація (забезпеченість світлом); умови зволоження, кількістьопадів; ймовірність повторюваності несприятливих метеорологічнихумов (посуха, заморозки, вітрова і водна ерозія); забезпеченістьводними ресурсами; топографічні умови місцевості та ін. Більшоюступеня природні фактори впливають на розміщення галузей рослинництва,причому не однаковою мірою, визначаючи ареали їх обробітку. Для рядукультур (переважно теплолюбних) ці ареали надзвичайно обмежені,наприклад, винограду, чаю, цитрусових та ін; для інших - набагато ширше
(ячменю, ярої пшениці, картоплі та ін.) На розміщення тваринництваприродні фактори роблять менш істотний вплив, проявляючисьчерез кормову базу. Найбільш залежною від природно-кліматичних умовє пасовищне тваринництво (деякі напрямки вівчарства,скотарства; оленярство, конярство та ін.) Тут можна виділити такіфактори, як наявність пасовищ, їх розміри, склад рослинності ітривалість періоду їх використання.

Для розміщення сільського господарства також надзвичайно важливі соціально -демографічні фактори. Населення є основним споживачемсільськогосподарської продукції, тому існують регіональні особливостіструктури споживання даної продукції. На спеціалізацію сільськогогосподарства впливає співвідношення між міським і сільським населенням. Крімтого, населення забезпечує відтворення трудових ресурсів для галузі.
Залежно від забезпеченості трудовими ресурсами (з урахуванням трудовихнавичок населення) розвивається те чи інше виробництвосільськогосподарської продукції, що характеризується неоднаковоютрудомісткістю. Найбільш трудомісткими вважаються виробництва: овочів,картоплі, цукрових буряків та інших технічних культур, деякі галузітваринництва. Використання спеціалізованих кваліфікованих кадрівсприяє зростанню продуктивності праці, зменшення затрат праці навиробництво даної продукції. Підвищена міграція населення в рядірегіонів в даний час обмежує виробництво трудомістких видівпродукції. Важливим фактором розміщення і спеціалізації є такожінтереси місцевого населення, які в минулому недостатньо враховувалися іякі в ряді випадків істотно обмежують можливість виробництва навивіз багатьох видів продукції, раніше визначає планові обсягамипоставок в загальносоюзний фонд.

1.8 Економічні особливості агропромислового комплексу.

До найбільш суттєвих економічних чинників розміщення іспеціалізації сільського господарства можна віднести:

1.Местоположеніе господарств по відношенню до ринків збуту та наявністьпереробних підприємств, ємностей для зберігання сировини і кінцевоїпродукції, наявність і стан транспортних засобів та шляхів сполучення.

Види сільськогосподарської продукції розрізняються своєютранспортабельністю. Це є основою створення приміських та сировиннихзон навколо великих міст і підприємств переробної промисловості.
Наявність великих населених пунктів створює високу щільність населення,визначає спеціалізацію сільськогосподарських підприємств на виробництвісвіжого молока, дієтичних яєць, картоплі, овочів та ін, тобтомалотранспортабельною продукції.

Характер і стан шляхів сполучення також надають прямий вплив.
Виробництво продукції, яку легко перевозити, можна концентрувати вмісцях, де воно найбільш ефективно. Можливість перевозити продукцію ввеликих обсягах також викликає здешевлення перевезень.

2.Уже створений виробничий потенціал сільського господарства:наявність меліорованих земель, поголів'я продуктивної худоби, спорудисільськогосподарського призначення, виробничі будівлі та ін

3.Площадь сільськогосподарських угідь, їх структура: розмір ріллі ісільгоспугідь на душу населення.

4.Економіческая ефективність сільськогосподарського виробництва,обумовлена системою показників, основними з яких є: вихідпродукції сільського господарства і валовий дохід на одиницю земельної площіі одиницю матеріальних і трудових витрат, прибутковість виробництва.
Слід зазначити, що на економічну ефективність впливаєсукупність усіх розглянутих факторів розміщення та спеціалізаціїсільського господарства.

5.Особенності і стабільність міжрегіональних зв'язків по продукціїсільського господарства. Можливість закупівель продукції сільського господарства, їхгарантованість створюють базу для розвитку в окремих регіонах тільки тихгалузей сільського господарства, для яких є найбільш сприятливіумови. Зрозуміло, при цьому враховуються витрати на закупівлінеобхідної сільгосппродукції, її транспортування в порівнянні з витратами наїї виробництво в даному регіоні.

6.Обеспеченность сільського господарства засобами виробництва,поставляються промисловістю. Відповідність рівня цін на цю промисловупродукцію рівнем цін на сільськогосподарську сировину і продукти йогопереробки.

7.Размери сільськогосподарських підприємств. Наприклад, дрібніселянські господарства обмежують можливості спеціалізації.

Існують і інші економічні чинники, найбільш істотним зяких є науково-технічний прогрес. Досягнення науки і технікидозволяють різко підвищити ефективність того чи іншого сільськогосподарськоговиробництва, розширити ареали виробництва, зняти жорсткі обмеження щодопитомою вагою певних культур у сівозміні і пр. У країнах зрозвиненою ринковою економікою виділяють такий фактор, як "держава",яке активно впливає на раціональне розміщення і спеціалізацію сільськогогосподарства, використовуючи різні економічні методи (кредитуваннясільськогосподарських підприємств з урахуванням проведеної регіональної політики,підтримка фермерських цін на сільськогосподарську продукцію, науковезабезпечення сільськогосподарського виробництва). Досвід цих країн можнавикористовувати і в Росії.

Сільське господарство Росії в 2002 році. Вдалося серйозно поліпшитиструктуру харчування населення: споживання м'яса зросло в цілому на 1 кг налюдини, або на 2%, молока - на 6 кг, або на 3%.

Озимий клин розширений на 12%. Крім того, "абсолютна більшістьгосподарств мають якісне насіння, що дозволить забезпечити плановий іспокійний посів у 2002 році ". На 6% збільшилася заготівля кормів длясільгосппідприємств.

Знижено темпи скорочення поголів'я худоби. У 2002 році вони складуть небільше 3%. Крім того, виробництво молока збільшилося на 1,5%, щовідзначається вперше за останні 8 років. Приріст поголів'я зафіксовано усвинарстві.

Питома вага збиткових підприємств у сільському господарстві країни в 2001році знизився до 45% в порівнянні з 53% у 2000 році (у 1998 році частказбиткових господарств досягала 88 %).

У минулому році підприємствам сільського господарства вдалося отримати 28млрд. рублів прибутку, а сукупний рівень рентабельностісільгоспвиробництва склав 12% проти 7% в 2000 році.

При цьому в харчовій промисловості зростання виробництва склав 8%. За 9місяців 2001 року підприємств цієї галузі отримали 36 млрд. рублівприбутку, що на 35% більше, ніж за аналогічний період 2000 року.

У цілому в сільському господарстві зростання виробництва досяг 5,5% і єпідстави вважати, що галузь вийде з кризи. До 1999 року в сільськомугосподарстві падіння виробництва становило 5,5% на рік.

Основною проблемою залишається реструктуризація кредиторськоїзаборгованості, що становить зараз 286 млрд. рублів по підприємствах АПК, зяких 180 млрд. рублів доводиться на прострочену заборгованість. Длявирішення цієї проблеми розроблені два заходи. У першу чергу, цереструктуризація боргів до бюджетів всіх рівнів і позабюджетні фонди, терміниякої продовжено до 1 квітня 2002 року. У минулому році можливістюреструктурувати свої борги вже скористалися 8,5 тис. господарств,заборгованість у яких становила 21 млрд. рублів.

У 2001 році уряд Росії змінило кредитну політику повідношенню до сільського господарства, надавши у шість разів більше пільговихкредитів, якими скористалися 8 тис. підприємств галузі. Загальна сумацих кредитів склала 17 млрд. рублів.

2. Основні напрямки розвитку АПК в Росії.

Можливі два шляхи збільшення виробництва сільськогосподарськоїпродукції - екстенсивний (тобто в результаті розширення посівних площ,зростання поголів'я худоби і т.п. без оновлення матеріально-технічної основи)та інтенсивний, який передбачає підвищення виходу продукції з одиниціплощі в результаті застосування більш ефективних засобів виробництва,використання досягнень НТП. Можливості екстенсивного розвитку вже майжевичерпані, тому інтенсифікація (тобто збільшення матеріальних і трудовихвитрат на одиницю земельної площі з метою підвищення виходусільськогосподарської продукції з кожного гектара, поліпшення її якості,зростання продуктивності праці, зниження собівартості одиниці продукції)є найбільш ефективним і єдино можливим способом розвиткувиробництва. Основними напрямами інтенсифікації є: комплекснамеханізація, хімізація сільського господарства, меліорація земель, підвищенняенергоозброєності праці в сільському господарстві, вдосконаленнявикористовуваних технологій виробництва. Інтенсифікація здійснюється на базіпоглиблення спеціалізації сільськогосподарського виробництва, подальшогорозвитку агропромислової інтеграції.

Необхідність здійснення земельної реформи викликана, з одногобоку, нераціонального використання земельного фонду. Багатосільськогосподарські підприємства не мають реальної можливості оброблятизакріплену за ними землю через нестачу трудових ресурсів, матеріально -технічної оснащеності. З іншого боку, не вистачає земель для виділенняфермерам і іншим, при створенні нових сільськогосподарським підприємствам наоснові нових форм господарювання, ділянок для ведення особистих підсобнихгосподарств, де землі можуть використовуватися ефективно. Проведення земельноїреформи націлене також на підвищення родючості земель і підтримкаекологічної рівноваги в сільському господарстві.

Земельна реформа базується на новій правовій основі, яка відбилася вгосподарстві "," Про плату за землю ", Земельному кодексі Росії. Йде створенняекономічного механізму регулювання земельних відносин та стимулюванняраціонального використання та охорони земель. Важливо врахувати принцип соціальносправедливого перерозподілу земель і створення рівних умов для всіхформ господарювання. Земельна реформа передбачає введення приватноївласності на земельні ділянки і формування земельного ринку.
Здійснюючи перехід до приватної власності на землю важливо, щоб земля нестала засобом наживи, спекуляції, тому вироблений механізмдержавного регулювання цим процесом. Він включає строго цільовевикористання земель, обмеження їх розмірів, тимчасове обмеження на їхпродаж і т.п. Нові схеми землеустрою розробляються на основібалансу наявності земель і потреби в них, на основі об'єктивної оцінкистану, розподілу земель і можливостей землекористувачівобробити їх.

На економіку сільськогосподарських підприємств чинить негативнийвплив посилюється з процесом роздержавлення монополізмпідприємств переробної промисловості, сфери агросервісу. У рамкахпроведеної аграрної реформи в протидія монополізму пропонуєтьсяпроводити акціонування цих підприємств із передачею контрольного пакетаакцій сільгоспвиробникам. Для цього доцільно з боку державичерез систему податкових пільг, пільгових кредитів фінансово та організаційнодопомагати сільгосппідприємствам у придбанні акцій.

Однією з найважливіших причин спаду в сільськогосподарському виробництвіє нееквівалентним обміну між сільським господарством та галузями,виробляють засоби виробництва для сільського господарства. Аграрнареформа передбачає здійснення заходів, що підтримують паритетність цін насільськогосподарську промислову Продукцію шляхом індексації, прямийкомпенсації підприємствам витрат, пов'язаних з підвищенням оптових цін наматеріально-технічні ресурси, і відміною всіх видів податків, крім податкуз землі.

Йде створення ринкової інфраструктури в агропромисловому комплексі.
Створюються і функціонують аграрні біржі, банки, торгові доми, торги таін, розробляються ефективні маркетингові інформаційні системизбору, зберігання і обробки інформації, системи страхуваннясільгосппідприємств.

Для успішного проведення аграрної реформи в першу чергу необхіднозабезпечити соціальні перетворення на селі (житлове будівництво,зведення об'єктів культури, охорони здоров'я, освіти, будівництводоріг, газифікацію, електрифікацію, зв'язок), тобто створити умови дляпереселення громадян в покинуті села, малонаселені регіони.

2.1.Інвестіціонная ситуація в агропромисловому комплексі Росії

У ході аграрної реформи істотно змінилася організаціяінвестиційного процесу в АПК. Ринково орієнтована система організаціїфінансування капітальних вкладень замінила планово-розподільнусистему. Були сформовані нові канали залучення та використанняфінансових ресурсів. Послідовно поліпшувалася нормативно-правова база нафедеральному та регіональному рівнях. Йшов збільшення обсягів прямихінвестицій з боку приватних інвесторів, російських і закордонних. Важливимрезультатом проведених перетворень став позитивний досвід, якийпридбали працівники АПК та фінансового сектору в організації фінансуваннярозвитку цього комплексу.

Разом з тим, в ході реформ відбулося різке падіння обсягівкапіталовкладень за рахунок усіх джерел фінансування. Через дефіцитфедерального і регіональних бюджетів знизився питома вага бюджетнихасигнувань у загальному обсязі фінансування капітальних вкладень. Масштабизалучених іноземних інвестицій не відповідають інвестиційним можливостямі потребам АПК.

Економічне становище більшості сільськогосподарськихвиробників не дозволяє фінансувати інвестиції з прибутку з огляду на їївідсутність або низьку рентабельність виробництва. Амортизаційнівідрахування активно використовуються не за призначенням і часто направляються нафінансування оборотних коштів.

Відбулося істотне зниження потенціалу агропромисловогокомплексу, рівень старіння основних виробничих фондів досягкритичних розмірів. Знизилася інтегральна ефективність виробництвасільськогосподарської сировини і продовольчих товарів. Зросло числозбиткових підприємств. Скоротилися обсяги виробництва сільськогосподарськоїпродукції, у тому числі життєво необхідних продуктів харчування. Істотнозбільшився імпорт продовольства, який перевищує поріг продовольчоїбезпеки країни.

Сукупність усіх цих чинників не дозволяє вітчизнянимвиробникам підвищувати технічний рівень виробництва, необхідний дляуспішної конкуренції з іноземними постачальниками аналогічної продукції наросійському продовольчому ринку.

В результаті фінансово-економічної кризи сформувалисяоб'єктивні передумови для реструктуризації ринку капіталів. Девальваціярубля і, як наслідок, різке подорожчання імпорту продовольства зробиливкладення у внутрішнє виробництво більш вигідними, ніж ввезення готовоїпродукції з-за кордону. Альтернативою втрати ринку для іноземних компанійв сучасних умовах стало їх участь у розвитку місцевого виробництва.

У Росії склалася сприятлива ситуація для припливу капіталу вагропромисловий комплекс. Багато іноземних фірми підтверджують не тількизбереження інтересу до вкладення капіталу в АПК, але і наміри до розширеннявиробництва в Росії.

Іноземні інвестиції як фактор розвитку АПК

Подолання дефіциту інвестиційних ресурсів для розвитку АПК Росіївимагає мобілізації усіх можливих джерел, як внутрішніх, так ізовнішніх. Їх зіставлення показує, що для активного використаннявнутрішніх джерел буде потрібен час, необхідний для відновленняфінансово-кредитної системи та можливостей державного бюджету.
Тому в найближчій перспективі особливу актуальність набуває залученняіноземних кредитів та інвестицій.

Концепція грунтується на планах Уряду Російської Федерації пропоступовий відхід від практики використання іноземних кредитів длязакуп?? і продовольчих товарів, про відновлення споживчого ринкуза рахунок товарів вітчизняних виробників, а також про надання пріоритетупрямих іноземних інвестицій.

Залучення прямих іноземних інвестицій в агропромисловий комплексє не тільки однією з важливих, але і складних завдань російськогодержави. Її рішення в найближчій і середньостроковій перспективі можливопри дотриманні ряду умов:

. "Прозорість" фінансової інфраструктури;

. наявність пакета інвестиційних проектів;

. згоду російських і закордонних партнерів на створення спільних підприємств (або підприємств з 100% іноземним капіталом) в усіх секторах агропромислового комплексу, в першу чергу, у сфері виробництва засобів виробництва;

. сприятливий інвестиційний клімат, перш за все відповідна законодавча база для залучення та ефективного використання іноземних інвестицій;

. державна підтримка.

Створення таких умов вимагає програмних методів організації роботина федеральному та регіональному рівнях. Це дозволить забезпечити єдністьорганізаційних і методичних підходів, як в процесі підготовкипрограми, так і в ході її реалізації.

Стратегія програми полягає в розумному поєднанні прямих інвестицій ікредитів. Прямі інвестиції повинні забезпечити вирішення стратегічних завданьрозвитку АПК. Вони реалізуються через капітальні вкладення в реконструкцію тамодернізацію діючих виробництв, а також у нові підприємства. Кредитинеобхідні для поповнення обігових коштів, необхідних при введеннівиробничих потужностей і організації виробництва на новійтехнологічній основі. На них повинні бути придбані сировину, матеріали,засоби захисту рослин, інші матеріально-технічні ресурси. Одним знапрямів використання кредитних ресурсів є оплата лізингусільськогосподарських машин, технологічного устаткування, породного худоби.

Фінансування закупівель засобів виробництва (сировини і матеріалів) наумовах кредиту може допомогти у вирішенні лише тактичних завдань розвитку
АПК. Стратегічно більш важливо обумовити закупівлі засобів виробництвазабезпеченням прямих інвестицій у сферу реального виробництва (наприклад, вспіввідношенні 1:2 або 1:3).

При цьому робота повинна будуватися таким чином, щоб зовнішнізапозичення не приводили до збільшення зовнішнього боргу Росії і необтяжували аграрну економіку.

Стратегічно важливо і необхідно забезпечити достатньо високий рівеньприпливу капіталу протягом тривалого періоду, не менше 5 років поспіль.

Концепція виходить з того, що залучені фінансові ресурси маютьбути пріоритетно спрямовані в стратегічно важливі сфери виробничоїдіяльності. До них можуть бути віднесені:

. точки економічного та технологічного зростання в аграрній сфері;

. ефективні моделі агропромислового виробництва;

. механізми тиражування створених моделей у формі СП, підприємств з 100% іноземним капіталом, чисто російських пр