| | ЗМІСТ | Стор. |
| | | 1 |
| | ВСТУП | 2 |
| 1. | ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ | 5 |
| 2. | ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАТ «КОЛОС» | 32 |
| | Білгородський ОБЛАСТІ Красненська РАЙОНУ. | |
| | 2.1.Общая характеристика господарства. | 32 |
| | 2.2.Рельеф. | 36 |
| | 2.3.Клімат. | 36 |
| | 2.4 Грунти | 37 |
| | 2.5 Економічний стан господарства | 38 |
| 3. | Аналіз сформованої СИСТЕМИ ЗЕМЛЕРОБСТВА ЗАТ «КОЛОС» | 41 |
| | Білгородський ОБЛАСТІ | |
| | Красненська РАЙОНУ | |
| | 3.1.Аналіз що склалася структура посівних площ і | 41 |
| | Системи сівозмін в ЗАТ «КОЛОС». | |
| | 3.2 Аналіз системи обробки грунту. | 43 |
| | 3.3 Аналіз система добрив. | 45 |
| | 3.4 Аналіз системи захисту рослин. | 45 |
| | 3.5 Аналіз технології обробітку основних культур в | 46 |
| | Господарстві. | |
| 4. | ПРОЕКТНА СИСТЕМА посівних площ і | 50 |
| | Сівозміна ЗАТ «КОЛОС» | |
| | 4.1 Проектна структура посівних площ ВАТ «КОЛОС» | 50 |
| | 4.2 Проектна система сівозмін ЗАТ «КОЛОС» | 52 |
| | 4.3 Проектна система обробітку грунту | 58 |
| | 4.4 Відтворення органічної речовини в проектних | 66 |
| | Сівозмінах. | |
| | 4.5 Проектна система застосування добрив | 67 |
| | 4.6 Система захисту рослин від шкідників, | 69 |
| | Хвороб та бур'янів для ЗАТ "КОЛОС" | |
| | | |
| 5. | ЕКОНОМІЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ | 71 |
| 6. | ОХОРОНА ПРАЦІ | 77 |
| 7. | ОХОРОНА НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА | 79 |
| | ВИСНОВКИ | |
| | СПИСОК | 85 |
| | ЛІТЕРАТУРИ ............................................... . | |
| | ДОДАТКИ | |

Введення.

Землеробство - галузі с.-г. виробництва, засновані на раціональномувикористанні землі з метою вирощування с.-г. культур. Рільництво,овочівництво, луговодство, лісівництво, вінаградоводство і т.д. єгалузями приватного землеробства. Землеробство-найдавніша, дуже складна сфералюдської діяльності, що виникла і формувалася тисячоліттями.
Появи нею стало найбільшою подією в розвитку цивілізації. Вонодозволило перейти від кочового і створити основу зовсім нового осілогоспособу життя та праці людини.

Теоретичними і практичними передумовами для перекладу сільськогогосподарства на шлях сталого і збалансованого розвитку в землеробствіповинні стати науково-обгрунтована стратегія інтенсифікації АПК, розробціз освоєння адаптивно-ландшафтних систем землеробства. Інтенсивні системиземлеробства є продуктивними системами. Вони розробляються на основінаукових досліджень і досягнень науково-технічного прогресу. Їхпрактичне освоєння в сучасному землеробстві буде здійснюватися зурахуванням найбільш раціональних, економічно та екологічно обгрунтованихтехнологій вирощування с/г культур, формування високо родючих грунтів.

У результаті перекладу землеробства на наукову основу йогоінтенсифікації, підвищилися стійкість і продуктивність рослинництва,забезпечується розширене відтворення родючості грунту і зростанняврожайності с/г культур. Однак при неправильному застосуванні засобівінтенсифікації землеробства (хімізації, меліорації, сучасних технологій, іін) часто при повному ігноруванні законів землеробства, законів природи ісуспільства в галузі землеробства виникають складні проблеми і протиріччя.

Недостатньо вивчені екологічна, економічна і технологічнасутність і причини негативних явищ у сільськогосподарськомувиробництві. Тому в основі сучасного наукового підходу має бутисистемний метод як неодмінна умова успішного розвитку землеробства.

На даному етапі розвитку с/г науково-технічний потенціал інакопичений практичний досвід повинні об'єднаються, і інтегруватися взональних системах землеробства.

При вирішенні проблем екологізації землеробства, адаптивної йогоінтенсифікації і особливо біологізації технологічних процесівнеобхідно переглянути роль і зміст елементів системи землеробства. Наперший план оптимізації агропромислового виробництва виходять завданняадаптації землеробства, тобто розробка та освоєння адаптивно-ландшафтнихсистем землеробства та їх елементів.

Основа будь-якої системи землеробства-сівозміну. Оцінку і роль його всучасному землеробстві проводять за такими критеріями: біологізаціїземлеробства, регулювання режиму органічної речовини грунту та елементівхарчування, підтримання задовільного структурного стану грунту,регулювання водного балансу агроценозів, запобігання ерозії тадефляції, регулювання фітосанітарного стану посівів і грунту.

Екологізація землеробства пов'язана з вдосконаленням системобробки грунту, їх мінімалізації та поглибленої диференціацією врізноманітних грунтово-кліматичних умовах.

При інтенсифікації землеробства посилюються екологічна ібіологічна оцінка ролі органічної речовини грунту та впливуконкретних агропріемов на біологізації грунту.

Розробка і освоєння грунтозахисного землеробства повинні включати всірізноманітність організації ландшафтів, спеціальних сівозмін, виборуоптимальної системи обробітку грунту в широкому діапазоні-від оранки донульової обробки через безліч варіантів безвідвальних, плоскорезних,мінімальних, відвальних обробок і їх комбінацій.

Досить актуальною залишається задача оптимізації прийомів захистурослин від бур'янів та інших шкідливих організмів. В даний часочевидно, що система захисту рослин повинна бути інтегрованою. Такадо економічно доцільного та екологічно нешкідливого рівня.

Обробка методологічних підходів та вирішення вище перерахованихзавдань і проблем, виходячи із принципів системності, альтернативності,енергозбереження, нормативності, відповідність сучасного землеробства новимвиробничих відносин в оптимальній системі природокористування,присвячений цей дипломний проект. [13,14]

1. Розвиток систем землеробства (огляд літератури).

1.1.Історія виникнення землеробства.

Землеробство - найдавніша і дуже складна сфера людськоїдіяльності, що виникла і сформувалася за тисячоліття. Появаземлеробства було найбільшою подією (етапом) в розвитку цивілізацій. Вонодозволило перейти від кочового і створити основу для абсолютно новогоосілого способу життя та праці людини. [16]

Основним континентом, який дав початок землеробства і більшостісучасних культурних рослин, він вважав Азію.

У нашій країні в Новий час початок зародження землеробстваналежить Київській Русі, Новгородського, Володимиро-Суздальського і
Московському князівствам.

Від початку зародження до наших днів землеробство разом з людствомпройшло кілька історичних етапів свого розвитку. Шлях цей бувтривалим і складним.

При первіснообщинному ладу землеробство базувалося нам'язової енергії людини, домашніх тварин і використанніприродних ресурсів. Продуктивні сили цього періоду були настількинизькими, що врожаї відібраних і окультурених людиною рослин маловідрізнялися від врожаїв їх диких родичів. До того ж перші хлібороби щене мали необхідного досвіду і знань. Під посіви використовувалися лишеневеликі ділянки оброблюваної землі, «відвойовані» під лісом або степів,а родючість грунту підтримувалося виключно за рахунок природнихресурсів. Дуже довго панували примітивні системи землеробства:вогнева, підсічно-вогнева, залежна, перелогова та інші, які давали малопродукції. У цей період природа панувала над людиною ічасто йому диктувала свої умови.

У період феодально-кріпосницьких відносин, з більш розвиненимипродуктивними силами, землеробство хоч і зробив крок уперед, алезалишалося ще примітивним. Щоправда, вже було відомо позитивний впливна врожай чергування культур у поєднанні з парою і унавожіванія грунту.
Проте виробництво зерна та іншої продукції, як і раніше грунтувалося намобілізації природної родючості грунту і примітивних знаряддях праці.
Технічний рівень землеробства в Росії в цей період був вкрай низьким.
Основними знаряддями обробки грунту були соха, козуля, дерев'яна борона, асіяли вручну. Існуючі економічні відносини сильно гальмувалирозвиток продуктивних сил; багато поміщики не були зацікавлені велементарної інтенсифікації і підвищення культури землеробства, Врожаїзернових не перевищували 0,3-0,5 т/га, неврожаї і голод повторювалися дужечасто.

З зародженням капіталізму в Росії пов'язано помітний розвитокземлеробства. Розширюється набір польових культур, добрив, удосконалюютьсяземлеробські знаряддя. Все більша кількість сільських господарів переходить напрогресивнішу плодосменную систему землеробства. Починає зароджуватисяаграрна наука. Проте залишки феодалізму і віджилі економічнівідносини сильно перешкоджали розвитку землеробства. В цілому воно залишалосявідсталим, екстенсивним, переважно із зерновим напрямком. [14]

Початок розвитку наукового землеробства в Росії, як і багатьох іншихнаук, поклали своїми працями М. В. Ломоносов (1711 - 1765), що відстоявматеріалістичний погляд на природу і, зокрема, на грунт, і йогосучасник А. Т. Болотов (1738 - 1833), якого по праву називають першимросійською агрономом.

Роботи М. В. Ломоносова і А. Т. Болотова та інших вчених тогочасу стали першими основою і імпульсом розвитку вітчизняногонаукового землеробства. [6]

У XIX ст. агрономічна наука отримала подальший розвиток у працяхцілої плеяди видатних російських вчених: А. В. Советова, Д. І. Менделєєва,
П. А. Костичева, В. В. Докучаєва, О. М. Енгель-Гардту, І. А. стьобуться, К. А.
Тімірязєва та багатьох інших.

А. В. Рад (1826-1901) визначав рівень культури землеробства ірозвитку сільського господарства розширенням польового травосеянія, якеспонукає вести господарство на науковій основі. Вчений переконливо показав,що посіви багаторічних трав на полях не тільки сприяють розвиткутваринництва, а й відновлюють і підвищують родючість грунту. У Росіїбагаторічні трави (конюшина, кострець, тимофіївку) та їх суміші стали висіватина полях набагато раніше, ніж у Західній Європі.

Велике значення для розвитку наукового землеробства належить
В. В. Докучаєву (1846-1903), творця науки про грунт. Він вперше встановив,що грунт - самостійне природне тіло і її формуванню сприяютьпроцеси взаємодії клімату, рельєфу, рослинного і тваринного світу,почвообразующіх порід і віку країни. В. В. Докучаєв дав першу у світінаукову класифікацію грунтів за їх походженням. Він багато уваги приділявпитань відновлення та підвищення родючості грунтів за допомогою організаціїполезахисних лісонасаджень, регулювання водного режиму та іншихприйомів.

У розвиток землеробської теорії і практики великий внесок зробив І.
А. стьобуться (1833-1923). Він зробив помітний вплив на розвиток науки,досвідченого справи, навчання кадрів. За результатами світового та вітчизняногодосвіду, численних досліджень і узагальнень автор обгрунтував економіку,організацію, технологію виробництва рослинницьких продуктів з урахуваннямбіологічних вимог культур і умов зовнішнього середовища.

Великий внесок у розвиток науки вніс К. А. Тімірязєв, його всесвітньовідомі роботи по фотосинтезу та фізіології рослин дозволили показатипотенційні можливості підвищення продуктивності с/г культур у землеробстві
. [14]

У 70-80-і роки були вироблені стратегічні і практичні основиінтенсифікації землеробства. У цей період було взято курс на інтенсифікаціюземлеробства на основі хімізації, меліорації, комплексної механізації,освоєння методів програмування врожаїв, впровадження інтенсивних технологійвирощування сільськогосподарських культур.

грунтозахисну система знаходить своє практичне вираження взональних системах землеробства і в ландшафтно-екологічному землеробстві.

Сучасне землеробство - це наука про найбільш раціональне,екологічно, економічно і технологічно обгрунтованому відтворенні ізбереженні - основа отримання використанні землі, формуваннівисокородючих, з оптимальними показниками для обробітку культурнихрослин грунтів. [13]

1.2 Сучасні системи землеробства.

Система землеробства - форма землеробства, що представляє комплексвзаємопов'язаних агротехнічних, меліоративних і організаційнихзаходів, що характеризуються інтенсивністю використання землі,способами відновлення та підвищення родючості грунту з метою отриманнявисоких і стійких врожаїв сільськогосподарських культур. [26]

У сучасних умовах у зв'язку зі зростанням завданнями іінтенсифікацією сільського господарства поняття системи землеробства значноускладнилося. Під сучасною системою землеробством розуміютьвисокопродуктивне, стійке, екологічно обгрунтовану і економічноефективне виробництво високоякісної продукції рослинництва прираціональне використання землі та відтворення грунтовогородючості. [25]

Сучасна система землеробства повинна забезпечувати захист грунту відводної ерозії і дефляції, успішне регулювання водного режиму,екологічну безпеку та охорону навколишнього середовища (водойм, лісів таін) від забруднення пестицидами і мінеральними добривами, створеннясприятливих умов для росту і розвитку сільськогосподарських культур,праці і життя людини. . [27]

Відмінною особливістю сучасної системи землеробства єагроландшафтний підхід до їх розробки і вдосконалення. Це означає,що вони повинні бути добре адаптовані до місцевих ландшафтів, відповідативимогам екологічної чистоти і створювати передумови для раціональноговикористання землі та підвищення грунтової родючості, одержання високих істійких врожаїв. [17]

адаптивно-ландшафтна система землеробства це система використанняземлі, спрямована на виробництво продукції з урахуванням економічних іматеріальних ресурсів і забезпечує стійкість агроландшафту івідтворення підвищеного родючості.

Відповідно до прийнятої в агрономії класифікацією в данийчас найбільшого поширення набули наступні системи землеробства [20]

Зернопаровая грунтозахисної системи землеробства виникла на базіпарової системи землеробства в умовах посушливих степів Північного Кавказу,
Поволжя, Зауралля, Західного Сибіру, Північного Казахстану. У структуріпосівних площ переважають зернові продовольчі (пшениця, жито) іфуражні (ячмінь, овес) культури. Важливу роль в стійкому виробництві тависокому вихід зерна відіграє наявність у сівозмінах цієї системи чистогопара (до 25% загальної площі ріллі).

Відтворення родючості грунту забезпечується застосуванняморганічних і мінеральних добрив у поєднанні з грунтозахисної системоюобробки грунту, смуговим розміщенням посівів і чистого пара, лаштунками, звлагонакопленіем і очищенням грунту від бур'янів в парових полях.

Зернопаропропашная грунтозахисної системи землеробства більшеінтенсивна, ніж зернопаровая, широко використовується в зерножівотноводческіхгосподарствах Центрально-Чорноземної зони, Північного Кавказу, Поволжя, Сибірута інших районів. У сівозмінах більша частина ріллі зайнята зерновими іпросапними культурами за наявності чистого пара. Така структура посівнихплощ гарантує високий вихід зерна, кормів та іншої продукції з 1 гаплощі ріллі.

При великому винесення поживних речовин відтворення родючостігрунту досягається високими дозами органічних і мінеральних добрив упоєднанні з грунтозахисні заходами проти водної ерозії.

Зернопропашная грунтозахисної системи землеробства як одна із самихінтенсивних характеризується переважанням в структурі посівних площтільки зернових і просапних культур і відсутністю чистого пара. Застосовуєтьсяв господарствах зерножівотноводческого напрямки в Центрально-Чорноземному,
Центральному, Волго-Вятському та інших районах, щодо меншепіддаються загрозі посух, ніж південні райони Росії.

Теорія відтворення родючості грунту забезпечується високими дозамиорганічних і мінеральних добрив на фоні раціональної системи обробкиу поєднанні з грунтозахисні заходами і застосуванням гербіцидів.

Зернотравяная, або поліпшена зернова грунтозахисну системаземлеробства, в сівозмінах якої не менше половини площі ріллі займаютьзернові культури, а іншу частину - багаторічні та однорічні трави; привідсутності чистих парів застосовують посіви проміжних культур.
Забезпечує середній вихід зерна і високий вихід соковитих і грубих трав'янихкормів з 1 га севооборотной площі. Застосовується в господарствахтваринницького напрямку лісової, лісостепової зон і в інших районах здостатньому зволоженні (450-700 мм опадів), при зрошенні та на схиловихземлях.

Відтворення родючості грунту забезпечується за рахунок посівівбагаторічних трав, внесення органічних і мінеральних добрив при високомурівні захисту грунту від ерозії і екологічну чистоту технології.

Плодосменная система землеробства-це система, при якій зерновікультури займають не більше половини севооборотной площі, а на рештічастини розміщують бобові й просапні культури. Застосовуються посівипроміжних культур. Забезпечується найбільший вихід рослинницькоїпродукції з 1 га ріллі у господарствах з багатогалузевою структурою в лісовій,лісостеповій зонах та на зрошуваних землях.

Відтворення родючості грунту забезпечується за рахунок високих дозорганічних і мінеральних добрив і оптимального чергування культур вплодосменном сівозміні в поєднанні з грунтозахисні заходами противодної ерозії.

Травопільна система землеробства-основа інтенсивного? неральних добрив і кальційсодержащіх меліорантів наврожайність сільськогосподарських культур і якість продукції. Вченимивідділу розроблені та впроваджені у виробництво енергозберігаючі,екологічно безпечні системи добрив, що забезпечують збереженняродючості та підвищення врожайності сільськогосподарських культур на 20-25%.
[]

Результати стаціонарного досвіду, закладеного в 1991 р., показали, щов сучасних умовах мінеральні добрива слід застосовувати в першучергу на менш родючих грунтах, де вони забезпечують максимальнізбільшення врожаю та окупність 1 кг лою. Перш за все, необхідно удобрюватиполя під найбільш чуйні і високорентабельні культури, такі якцукрові буряки, озима пшениця, кукурудза. Решта культури сівозмінидають збільшення врожаю від післядії добрив. Під них рекомендуєтьсявносити при посіві фосфорне добриво з розрахунку 10 кг д. у. на 1 га.
Добриво більшої площі малими дозами вигідніше, ніж меншої площівисокими дозами, оскільки окупність одиниці добрив закономірнознижується із зростанням доз їх внесення. На грунтах, незбалансованих повмісту фосфору і калію, особливо на тлі високої забезпеченості однимз них, значну окупність може дати внесення відсутнього елементу.

Результати досліджень свідчать, що внесеннякальційсодержащіх добрив дає прибавку врожаю навіть на недеградірованнихчорноземах. Внесення фосфогіпсу в дозі 3 т/га у взаємодії змінеральними добривами сприяє поліпшенню водно-фізичних властивостейгрунту, позитивно впливає на розвиток цінних в агрономічному відношеннігруп мікроорганізмів і їх біохімічну активність, сприяє посиленнюпроцесів гумусообразованія в грунті і підвищенню вмісту обмінногокальцію на 27-35%.

Для зниження дефіциту поживних речовин у грунті і підвищенняврожайності культур необхідно раціонально використовувати якдобрива місцеві органічні речовини: підстилковий і безпідстилковийгній, некормовую солому, дефекат, вапно, курячий послід. Все більшуактуальності набуває впровадження сидеральних парів. Згідно з даниминашого інституту, кращою сидеральних культур в умовах Воронезькоїобласті є озиме жито, з якою в грунт, без застосування мінеральнихдобрив, надходить 5,5 т/га сухої органічної речовини, а при внесенніпід жито N60 Р60 К60 - понад 8,5 т/га. Це сприяє формуваннювисокого потенційного родючості грунту, як і при внесенні 40т/га гною. У разі загибелі озимого жита як сидеральнихкультури можна використовувати гречку. [29]

За даними наукових установ на кожну тонну соломи необхідновносити 10 кг д. у. азотних добрив. Непоганий ефект дає також внесеннясоломи спільно з безпідстилковому гноєм. Доза безпідстилкового гною втакому випадку становить 30 т/га за умови вмісту в ній 0,2% азоту.
За дослідженнями додавання мінерального азоту до соломи сприяєзбільшення врожайності силосної кукурудзи на 6,5 т/га,