Центросоюз РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ

Забайкальський ІНСТИТУТ ПІДПРИЄМНИЦТВА

СИБІРСЬКІ УНІВЕРСИТЕТУ СПОЖИВЧОЇ КООПЕРАЦІЇ

Кафедра бухгалтерського обліку і аудиту

Курсова робота < p> На тему: «Облік витрат і калькулювання собівартості продукції»

Виконавець:
Каліннікова Е.В.

Науковий керівник: Кібірева Е.А.

Чита 2003

План

Введення ______________________________________________________________ 3

1. Собівартість продукції: її склад та види _____________________________

4

2. Калькулювання собівартості продукції, його роль в управлінні виробництвом

________________________________________________________________ 7
3. Принципи калькулювання ___________________________________________ 9
4. Методи калькулювання ____________________________________________ 13

5. Практика: калькулювання собівартості _____________________________

21
Висновок ___________________________________________________________ 25
Література ___________________________________________________________ 26

Введення

В умовах переходу до ринкової економіки собівартість продукціїє найважливішим показником виробничо-господарської діяльностіпідприємств. Обчислення цього показника необхідно для: оцінки виконанняплану по даному показнику і його динаміки; визначення рентабельностівиробництва та окремих видів продукції; здійсненнявнутрішньовиробничого госпрозрахунку; виявлення резервів зниженнясобівартості продукції; обчислення національного доходу в масштабахкраїни; розрахунку економічної ефективності впровадження нової техніки,технології, організаційно-технічних заходів; обгрунтування рішень провиробництві нових видів продукції і зняття з виробництва застарілих. Увітчизняній практиці облік витрат на виробництво і калькулюваннясобівартості продукції є складовою частиною загальної єдиної системибухгалтерського обліку. Якщо раніше обліку витрат особливу увагу приділялилише на великих підприємствах, то зараз в умовах ринкової економіки,внаслідок посилення конкуренції, ускладнення виробничих процесів ценапрямок обліку стає все більш актуальним для малих і середніхпідприємств і організацій. Дедалі більшого значення для підприємства набуваєвирішення таких завдань як: інформаційне забезпечення процесу прийняттярішень; забезпечення бази для ціноутворення; контроль економічноїефективності діяльності підприємства; отримання даних про результатидіяльності; розрахунок вартісної оцінки для статей балансу та інші.

З цих позицій обрана тема курсової роботи актуальна.

Мета роботи: розглянути на прикладі конкретної організації порядокформування собівартості і метод, що дозволяє визначити собівартістьпродукції, а також розробити новий для можливого впровадження методкалькулювання.

Об'єктом дослідження обрано Читинський облспоживспілка, а самекондитерський цех, де і застосовується досліджуваний метод калькулюваннясобівартості. Період дослідження - січень 2003 року.

Методологічною основою написання курсової роботи є нормативнідокументи з ведення бухгалтерського обліку та звітності, навчальна літератураі дані Читинського облспоживспілки.

Собівартість продукції: її склад і види

Одним з найважливіших завдань управлінського обліку є калькулюваннясобівартості продукції. Собівартість продукції - це виражені вгрошовій формі витрати на її виробництво і реалізацію. Собівартістьпродукції (робіт, послуг) підприємства складається з витрат, пов'язаних звикористанням у процесі виробництва продукції (робіт, послуг) природнихресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудовихресурсів, а також інших витрат на її виробництво і реалізацію.

Собівартість продукції є якісним показником, в якомуконцентровано відбиваються результати господарської діяльностіорганізації, її досягнення і наявні резерви. Чим нижча собівартістьпродукції, тим більше економиться праця, краще використовуються основні фонди,матеріали, паливо, тим дешевше виробництво продукції обходитьсяпідприємству, так і всьому суспільству.

У собівартість продукції, зокрема, включаються:
1. Витрати праці, засобів і предметів праці на виробництво продукції на підприємстві. До них, зокрема, відносяться: витрати на підготовку і освоєння виробництва; витрати, безпосередньо пов'язані з процесом виробництва (робіт, послуг), які обумовлені технологією і організацією виробництва, включаючи витрати з контролю виробничих процесів і якості продукції, що випускається; витрати, пов'язані з винахідництва та раціоналізації; витрати з обслуговування виробничого процесу, забезпечення нормальних умов праці та техніки безпеки; витрати з управління виробництвом; витрати, пов'язані з набором робочої сили, підготовкою і перепідготовкою кадрів; відповідні відрахування та інші.
2. Витрати, пов'язані зі збутом продукції: упаковкою, зберіганням, навантаженням і транспортуванням (крім тих випадків, коли вони відшкодовуються покупцем понад ціни на продукцію); оплатою послуг транспортно-експедиційних та посередницьких організацій, комісійними зборами і винагородами, що сплачуються збутових та зовнішньоторговельних організаціям; витрати на рекламу, включаючи участь у виставках, ярмарках та інші.
3. Витрати, які безпосередньо не пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції на даному підприємстві, але їх відшкодування шляхом включення в собівартість продукції окремих підприємств необхідно в інтересах забезпечення простого відтворення (відрахування на покриття витрат по геолого-розвідувальних і геолого-пошукових роботах корисних копалин, на рекультивацію земель ; плата за деревину, що відпускається на пні, а також плата за воду).

Крім того, у собівартості продукції (робіт, послуг) відображаються такожвтрати від шлюбу, від простоїв з внутрішньовиробничих причин, нестачіматеріальних цінностей у виробництві і на складах в межах нормприродного убутку, допомоги у результаті втрати непрацездатності черезвиробничих травм, які виплачуються на підставі судових рішень.

Залежно від того, які витрати включаються до собівартостіпродукції, у вітчизняній літературі виділяють її такі види як:а) цехова - включає прямі витрати та загальновиробничі витрати;характеризує витрати цеху на виготовлення продукції;б) виробнича - складається із цехової собівартості і загальногосподарськихвитрат; характеризує витрати підприємства, пов'язані з випускомпродукції;в) повна собівартість - виробнича собівартість, збільшена насуму комерційних і збутових витрат. Цей показник інтегрує загальнівитрати підприємства, пов'язані як з виробництвом, так і з реалізаціїпродукції.

Відповідно до Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку:
. у виробничу собівартість повинні включатися лише виробничі витрати: прямі затрати праці, прямі матеріальні витрати та загальновиробничі витрати;
. повна собівартість включає виробничу собівартість, збутові і загальногосподарські (адміністративні) витрати.

Для обчислення собівартості окремих видів продукції витратиорганізації групують і враховують за статтями калькуляції. В основнихположеннях з планування, обліку і калькулювання собівартості продукціїна промислових підприємствах встановлена типова угруповання витрат постаттями калькуляції, яку можна представити в наступному вигляді:
1. «Сировина та матеріали».
2. «Зворотні відходи» (віднімаються).
3. «Покупні вироби, напівфабрикати і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій».
4. «Паливо та енергія на технологічні цілі».
5. «Заробітна плата виробничих робітників».
6. «Відрахування на соціальні потреби».
7. «Витрати на підготовку та освоєння виробництва».
8. «Загальновиробничі витрати».
9. «Загальногосподарські витрати».
10. «Втрати від браку».
11. «Інші виробничі витрати».
12. «Комерційні витрати».

Підсумок перших 11 статей утворює виробничу собівартість продукції,а підсумок всіх 12 - повну собівартість.

Міністерства (відомства) можуть вносити зміни в наведену типовуноменклатуру статей витрат на виробництво з урахуванням особливостей техніки,технології та організації виробництва.

Крім того, розрізняють індивідуальну і середньогалузеву собівартість.
Індивідуальна собівартість свідчить про витрати конкретногопідприємства з випуску продукції; середньогалузева - характеризує середніпо галузі витрати на виробництво даного виробу.

Також існують планова і фактична собівартість. У розрахункипланової собівартості включають максимально допустимі витрати підприємствана виготовлення продукції, передбачені планом на майбутній період.
Фактична ж характеризує розмір дійсно витрачених коштів навипущену продукцію.

Визначення собівартості виробництва одиниці продукції - одна зосновних облікових завдань. В основі рішення великого кола управлінськихзавдань лежить саме собівартість. Ефективність роботи організації багато вчому залежить від інформації про формування собівартості. Тому єпричини:
. витрати на виробництво продукції є базою для встановлення продажної ціни;
. інформація про собівартість лежить в основі прогнозування і управління виробництвом.

Управління собівартістю продукції підприємств - планомірний процесформування витрат на виробництво всієї продукції і собівартостіокремих виробів, контроль за виконанням завдань по зниженнюсобівартості продукції, виявлення резервів її зниження. Основнимиелементами системи управління собівартістю продукції єпрогнозування та планування, нормування витрат, облік ікалькулювання, аналіз і контроль за собівартістю. Всі вони функціонуютьв тісному взаємозв'язку один з одним.

Калькулювання собівартості продукції, роль калькулювання в управлінні виробництвом

У російській мові слово «калькуляція» (лат. calculatio - обчислення)з'явилося в другій половині XIX століття і означає числення собівартості.

Поява калькуляції пов'язане із зародженням мануфактурного виробництва.
Формування продуктивних сил суспільства, самого способу виробництвавдосконалювали прийоми і методи калькулювання. Найбільш стрімкерозвиток калькулювання як інструмент оцінки рентабельності товарів, якспосіб подолання конкуренції отримало в умовах промисловоговиробництва.

У сучасній економічній літературі калькулювання визначається яксистема економічних розрахунків собівартості одиниці окремих видівпродукції (робіт, послуг). У процесі калькулювання порівнюються витратина виробництво з кількістю випущеної продукції і визначаєтьсясобівартість одиниці продукції.

За видами продукції (робіт, послуг) витрати групують для обчислення їхсобівартості. У процесі калькулювання собівартості одиниці продукціївраховують всі витрати, пов'язані з виконанням одного замовлення абовиробництвом одиниці продукції будь-якого виду. Об'єкти калькуляції - цеокремі вироби, групи виробів, напівфабрикати, робота та послуги,собівартість яких визначається. Аналітичний облік витрат навиробництво ведеться, як правило, по об'єктах калькуляції. Дозволяєтьсявідкривати аналітичні рахунки не на кожен об'єкт, а на їх групу.
Визначення собівартості є основою для встановлення цін, єбазою для обчислення податків на збут, а також для поточної оцінкирезультатів діяльності підприємства.

Завдання калькулювання - визначити витрати, які припадають наодиницю продукції (послуг), призначених для реалізації, а також наодиницю продукції (послуг) для внутрішнього споживання.

Конкретні функції в процесі калькулювання витрат:
. визначення виробничої або заводської собівартості для оцінки запасів готової продукції або напівфабрикатів;
. визначення величини собівартості для встановлення та контролю цін;
. надання даних про собівартість продукції для оцінки результату діяльності підприємства і забезпечення процесу прийняття рішень керівництвом.

Кінцевим результатом калькулювання є складання калькуляцій.
Всі види калькуляції відображають витрати на виробництво і реалізацію одиниціконкретного виду продукції в розрізі калькуляційних статей.

Калькулювання дозволяє вивчити собівартість отриманих в процесівиробництва конкретних продуктів.

Калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) умовно можнарозділити на три етапи. На першому обчислюється собівартість усієївипущеної продукції в цілому, на другому - фактична собівартість закожному виду продукції, на третьому - собівартість одиниці продукції,виконаної роботи або наданої послуги. Насправді процескалькулювання є більш складним.

Калькулювання собівартості продукції є об'єктивно необхіднимпроцесом при управлінні виробництвом.

що функціонували раніше калькуляційні системи переслідували одну мету --оцінити запаси готової продукції та напівфабрикатів власноговиробництва, що необхідно для внутрішньовиробничих цілей і дляскладання зовнішньої звітності, а також для визначення прибутку. Тим неменше колишні системи калькулювання не містили інформації, придатноїдля вирішення багатьох управлінських рішень.

Сучасні системи калькуляції більш збалансовані. Міститься в них,інформація дозволяє не тільки вирішувати традиційні завдання, але йпрогнозувати економічні наслідки таких ситуацій як:
. доцільність подальшого випуску продукції;
. встановлення оптимальної ціни на продукцію;
. оптимізація асортименту продукції, що випускається;
. доцільність оновлення діючої технології та верстатного парку;
. оцінка якості роботи управлінського персоналу.

Сучасне калькулювання лежить в основі оцінки виконання прийнятогопідприємством або центром відповідальності плану. Воно необхідне для аналізупричин відхилень від планових завдань по собівартості. Дані фактичнихкалькуляцій використовуються для подальшого планування собівартості, дляобгрунтування економічної ефективності впровадження нової техніки, виборусучасних технологічних процесів, проведення заходів щодо підвищенняякості продукції, перевірки проектів будівництва та реконструкціїпідприємств. За результатами калькулювання можна прийняти рішення пропроведенні ремонту самостійно або з використанням послуг сторонніхорганізацій. Нарешті, калькулювання є основою трансфертногоціноутворення. Трансферна (внутрішня) ціна застосовується прикомерційних операціях між підрозділами одного і того ж підприємства.

Таким чином, виробничий облік і калькулювання єосновними елементами системи управління не тільки собівартістю продукції,але і виробництвом в цілому.

Принципи калькулювання собівартості продукції

Калькулювання може здійснюватися як в рамках облікової системи
(упорядкований регулярний процес), так і на вимогу (наприклад, збір ізміна витрат, пов'язаних із заміною обладнання). Звичайно, постійнекалькулювання - більш дороге, ніж проводиться час від часу, ірішення про те, наскільки деталізовані дані повинні надходити зсистеми виробничого обліку (між ним і калькулювання існуєтісний взаємозв'язок і взаємозалежність; сам виробничий облікпередбачає збір інформації про витрати підприємства (вона узагальнюється,групується за різними ознаками і аналізується), документальнеоформлення господарських операцій так чи інакше пов'язаних звиробничими витратами) на регулярній основі, приймається виходячи зскладання витрат і доходів.

Калькулювання на будь-якому підприємстві, незалежно від його видудіяльності, розміру та форми власності, організовується відповідно допевними принципами.
1. Науково обгрунтована класифікація витрат на виробництво.

Загальні правила формування, класифікації, оцінки та визнання витратпо звичайних видах діяльності встановлені Положенням по бухгалтерськомуобліку «Витрати організації» (ПБУ 10/99), затвердженого Наказом Мінфіну
Росії від 6 травня 1999 р. № 33н. Необхідно відзначити, що у звичайній обліковоїпрактиці витрати можна уявити кадо сукупність витрат, включених докомерційну (повну) собівартість проданої продукції, товарів (робіт,послуг).

Галузеві особливості обліку витрат на виробництво, а також питаннякалькулювання комерційної (повній) собівартості товарної продукціїрозглядаються в галузевих нормативних документах і застосовуються в тійчастині, в якій вони не суперечать нормативним і правовим актам (див.,наприклад, Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку витрат,що включаються у витрати обігу та виробництва, і фінансових результатів напідприємствах торгівлі та громадського харчування, затверджені Комітетом зторгівлі РФ за погодженням з Мінфіном Росії (Лист від 25 квітня 1995
№ 1-551/32-2); Типові методичні рекомендації з планування та облікусобівартості будівельних робіт (Лист Мінфіну Росії від 30 грудня 1993р № 161) та ін
2. Встановлення об'єктів обліку витрат, об'єктів калькулювання ікалькуляційних одиниць.

Об'єкти обліку витрат - це місця виникнення цих витрат: організаціяв цілому, виробництво, технологічні процеси, цехи, дільниці, агрегати,стадії, переділи, брігадокомплекти і т.п. На вибір об'єктів обліку витратістотно впливають особливості технологічних процесів, технічніпараметри продукції, що виготовляється, тип виробництва, організаційнаструктура організації і його виробничих підрозділів. Наприклад, ввугільної промисловості об'єкти обліку витрат - це види виробництв,структурні підрозділи, способи видобутку, виробничі процеси нашахтах, калькуляційні статті та економічні елементи витрат.

Крім цього регулювання витрат в системі управління спонукаєорганізації будь-якої галузі економіки виділяти (в оперативному обліку) вяк самостійних об'єктів обліку витрат ступінь використанняматеріальних і трудових ресурсів у виробничому процесі, окремі
(найбільш ємні) статті або елементи витрат з утримання машин імеханізмів, устаткування, приладів, будівель та споруд, бюджетів (кошторисів),витрат на управління.

Об'єкт калькулювання - вид (торговельне найменування) продукції. Однак убагатопрофільних виробництвах, що виробляють певні моделі тамодифікації, де виробництво може розвиватися тільки на базі уніфікаціїдеталей і вузлів, об'єктом калькуляції стає однорідна група виробів.
Тому номенклатура об'єктів калькуляції є прерогативоюорганізації. При формуванні номенклатури об'єктів обліку витрат і об'єктівкалькуляції необхідно враховувати вимоги відповідних галузевихінструкцій.

Об'єкти калькуляції мають пряму економічну зв'язок з калькуляційнимиодиницями, які, по суті, є одиницею вимірукалькуляційного об'єкта і відрізняються від останнього тим, що відображаютьспоживчі властивості продукту праці. В якості калькуляційних одиницьвикористовуються: o натуральні одиниці - штуки, метри, кіловат-години та ін; o умовно-натуральні одиниці (знеособлені, укрупнені) - 100 пар взуття певного виду; кубічний метр залізобетонних виробів; верстато-комплект та ін; o умовні (наведені ) одиниці - спирт 100%-й фортеці; сода каустична з вмістом 92%-го їдкого натру та ін; o вартісні одиниці - 1000 руб. автотракторних запасних частин, інструментів тощо; o одиниці робіт - одна тонна перевезеного вантажу; o одиниці часу - машино-година, машино-день тощо; o експлуатаційні одиниці - потужність, продуктивність, параметри продукції і т. п.

З усього комплексу калькуляційних одиниць для калькулюваннясобівартості продукції використовується один вимірник, якийрозглядається як основний.
3. Вибір методу розподілу непрямих витрат надзвичайно важливий дляправильного розрахунку собівартості одиниці продукції (робіт, послуг). Вінпроводиться підприємством самостійно, записується в облікову політику тає незмінним протягом усього фінансового року.
4. Розмежування витрат по періодах. При цьому необхідно керуватисяпринципом числення. Його суть полягає в тому, що операції відображаються вбухгалтерському обліку в момент їх здійснення і не погоджуються з грошовимипотоками. Доходи і витрати, отримані (понесені) у звітному періоді,вважаються витратами і доходами цього періоду незалежно від фактичногочасом надходження (або виплати) грошових коштів. Доходи і витрати, нещо відносяться до звітного періоду, не визнаються доходами (витратами)звітного періоду, навіть якщо гроші за ними надійшли або перераховані вданому періоді.
5. Роздільний облік по поточних витрат на виробництво продукції такапітальних вкладеннях. Даний принцип знайшов своє відображення у федеральномузаконі «Про бухгалтерський облік» № 129 від 21 листопада 1996 р. і в Положенні поведення бухгалтерського обліку та бухгалтерської звітності в РФ, затвердженогонаказом Мінфіну від 29 липня 1998 року № 34н
6. Вибір методу обліку витрат і калькулювання. Під методом обліку витрат навиробництво і калькулювання собівартості продукції розуміютьсукупність прийомів документування і відображення виробничих витрат,забезпечують визначення фактичної собівартості продукції, а такожвіднесення витрат на одиницю продукції. Іншими словами, це сукупністьспособів аналітичного обліку витрат на виробництво по калькуляційнихоб'єктам та прийомів вирахування калькуляційних одиниць. Існують різніметоди обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартостіпродукції. Їх застосування визначається особливостями виробничогопроцесу, характером виробленої продукції (послуг, послуг), їїскладом, способом обробки.

Загальноприйнятою класифікації методів обліку витрат і калькуляції поки неіснує. По об'єктах обліку витрат виділяються попроцессний, Попередільнийі Позамовний методи. З точки зору повноти враховуються витрат можливокалькулювання повної та неповної ( «усіченої») собівартості. УЗалежно від оперативності обліку і контролю витрат розрізняють метод облікуфактичної (історичної) собівартості та облік нормативних витрат.

Методи калькулювання

В останні роки внаслідок посилення конкуренції, ускладненнявиробничих процесів, необхідності пристосовуватися до постійномінливих реалій ринку все більш актуальним для підприємств стаєотримання інформації для ефективного управління ними. Так як фінансовийоблік практично не зачіпає Внутрішньовиробничі процеси, зростаєпотреба в управлінській інформації, основу якої складають дані,одержувані в процесі обліку, оцінки і контролю витрат та виручки, пов'язанихз процесом виробництва і реалізації продукції.

У зв'язку з цим велике значення набуває вибір того чи іншого методуобліку витрат і калькулювання собівартості продукції.

ПОПРОЦЕССНИЙ МЕТОД

Попроцессний метод найчастіше застосовується у видобувних галузяхпромисловості (вугільної, гірничорудної, газової, нафтової та ін) іенергетиці. В даний час найбільш повно попроцессний метод можнаохарактеризувати так: він застосовується на підприємствах з масовим характеромвиробництва одного або декількох видів продукції, коротким періодомтехнологічного процесу і відсутністю в більшості випадківнезавершеного виробництва. Це визначення вимагає незначнихуточнень. Поняття короткого періоду технологічного процесу, по-перше,занадто не визначено, а по-друге, не відповідає всім випадкамзастосування попроцессного методу калькулювання. Цей метод використовуєтьсядля калькулювання транспортної продукції: перевезень вантажів і пасажирів,переробки вантажів. Не всі види транспорту відрізняються короткочасністюперевізного процесу. Можливий тривалий процес і в деяких галузяхпромисловості. Важливий ознака, яка найбільш чітко вказує навідмінність попроцессного і Попередільний методів - відсутність у попроцессномметоді напівфабрикатів завершеного виробництва.

попроцессного Суть методу полягає в тому, що прямі і непрямівраховують витрати за статтями калькуляції на весь випуск продукції. У зв'язкуз цим середню собівартість одиниці продукції (робіт, послуг) визначаютьділенням суми всіх виробничих витрат за місяць (в цілому по підсумку ікожній статті) на кількість готової продукції за цей же період. На першійетапі здійснюється документування та облік витрат за елементами, потімвитрати розподіляються по процесах. Далі, визначають загальну величинувитрат на місяць, далі розподіляють витрати в залежності від характерувиробництва видів продукції. На завершальному етапі визначають собівартістьмісячного випуску з виробів. Однак при застосуванні попроцессного методудля контролю за собівартістю продукції неодмінною умовою єнаявність норм витрат матеріальних, трудових і фінансових ресурсів,нормативів використання засобів виробництва, організації обліку відхиленьфактичних витрат від цих норм і нормативів.

Попередільний метод

Попередільний калькулювання використовується в галузях промисловості зсерійним і потоковим виробництвом, коли однакові вироби проходять впевній послідовності через всі етапи виробництва. Як правило,це виробництва, де застосовуються фізико-хімічні та хімічні методипереробки сировини та процес отримання продуктів складається з кількохпослідовних технологічних стадій (галузі хімічної,нафтопереробної, цементної, металургійної, целюлозно-паперовій,бавовняної промисловості). У цих випадках об'єктом калькулюваннястає продукт кожного закінченого переділу, включно з таким переділи,в яких одночасно отримують декілька продуктів.

Попередільний Суть методу полягає в тому, що прямі витративідображають у поточному обліку не за видами продукції, а по переділів (стадіях)виробництва. Переділ - частина технологічного процесу (сукупністьтехнологічних операцій), що закінчується отриманням готовогонапівфабрикату, який може бути відправлений у наступний переділ абореалізований на сторону. У результаті на виході з останнього переділу маємоне напівфабрикат, а готовий продукт. Наприклад, текстильне виробництвоскладається з ряду переділів, основними з яких є прядіння,ткацтво, обробка. Вихідним же матеріалом є для ткацькоговиробництва бавовна-волокно, брудна і мита вовна, шовк-сирець та іншіматеріали.

Особливостями Попередільний метод обліку, що відрізняють його відпозаказного методу, є:а) узагальнення витрат по переділів, безвідносно до окремих замовленнях, щодозволяє калькулювати собівартість продукції кожного переділу;б) списання витрат за календарний період, а не за час виготовленнязамовлення;в) організація аналітичного обліку до синтетичного рахунку 20 «Основневиробництво »для кожного переділу;г) простота і дешевизна: немає карток обліку замовлень, відсутнянеобхідність розподіляти непрямі витрати між окремими замовленнями.

Позамовний метод

Позамовний метод обліку собівартості використовується при виготовленніунікального або виконується за спеціальним замовленням вироби. Упромисловості він застосовується, як правило, на підприємствах з одиничнимтипом організації виробництва. Найбільш типові заводи важкогомашинобудування, що створюють блюмінги, прокатні стани, екскаватори великихпотужностей, а також військово-промислового комплексу, де переважають процесиобробки і виробляється неповторним або рідко повторюється продукція.
Сферою застосування позаказного методу також є і дрібносерійніпромислові підприємства, підприємства з фізико-хімічними процесами.
Область застосування позаказного методу не обмежується промисловимвиробництвом. Він успішно використовується в будівництві, науково -дослідних інститутах, установах охорони здоров'я (наприклад,калькулюють собівартість операції кожного хворого), сфері послуг.

Сутність даного методу полягає в наступному: всі прямі витрати
(витрати основних матеріалів і заробітна плата основних виробничихробітників з нарахуваннями на неї) обліковується в розрізі встановлених статейкалькуляції за окремими виробничими замовленнями. Інші витративраховуються за місцями їх виникнення і включаються до собівартостіокремих замовлень з відповідності з встановленою базою (ставкою)розподілу. Об'єктом обліку витрат і об'єктом калькулювання єокремий виробниче замовлення, фактична собівартість якоговизначається після його виготовлення. При цьому під замовленням розуміється заявкаклієнта на певну кількість спеціально створених або виготовленихвиробів.

Незалежно від безлічі об'єктів обліку витрати можна досліджувати двомаметодами - фактичним і методом обліку нормативних витрат. Обидва методиспрямовані на виявлення і відображення в кінцевому рахунку фактичноїсобівартості продукції, але перша - шляхом безпосереднього обліку витрат,а друга - через відхилення від норм.

МЕТОД ОБЛІКУ фактичних витрат і калькулювання фактичної СОБІВАРТОСТІ

Облік фактичних витрат - метод послідовного накопичення даних профактично зроблених витратах без відображення в обліку даних про величинуїх за діючими нормами. Цей метод, як правило, є традиційним інайбільш поширеним на вітчизняних підприємствах. Облік фактичнихвитрат на виробництво будується на таких принципах, як повне ідокументально оформлене відображення первинних витрат на виробництво всистемі рахунків бухгалтерського обліку; облікова реєстрація їх у моментвиникнення в процесі виробництва; локалізація витрат за видамивиробництв, характеру витрат, місцями виникнення, об'єктами обліку іносіям витрат; віднесення фактично зроблених витрат на об'єкти їхобліку і калькулювання; порівняння фактичних показників з плановими.
Застосування цього методу дозволяє в кінцевому рахунку визначити фактичну
(або «історичну») собівартість.

Недоліки методу: виключення можливості оперативного контролю завикористанням ресурсів, виявлення та усунення причин перевитрати інедоліків в організації виробництва, порушень технологічнихпроцесів, вишукування і мобілізації внутрішньовиробничих резервів. Все цезумовлює обмеженість використання даного варіанту обліку дляприйняття управлінських рішень, здійснення оперативноговнутрішньогосподарського бухгалтерського контролю.

нормативного методу обліку витрат і калькулювання собівартості продукції

Нормативний метод обліку передбачає попереднє визначеннянормативних витрат по операціях, процесам, об'єктам з виявленням у ходівиробництва відхилень від нормативних витрат. Фактичні витративизначаються алгебраїчним складанням витрат по нормам і відхиленням відних. Цей метод характеризується тим, що на підприємстві по кожному видувироби складається попередня нормативна калькуляція, тобтокалькуляція собівартості, обчислена за діючими на початок місяцянормам витрати матеріалів і трудових витрат, яка використовується длявизначення фактичної собівартості продукції, оцінка шлюбу ввиробництві і розмірів незавершеного виробництва. Всі змінидіючих норм відображаються протягом місяця в нормативних калькуляціях.
Норма - заздалегідь встановлений числовий вираз результатів господарськоїдіяльності в умовах прогресивної технології та організаціївиробництва. Норми можуть змінюватися (як правило, знижуватися) у міруосвоєння виробництва та поліпшення використання матеріальних і трудовихресурсів.

Основні принципи нормативного методу обліку:
1. Попереднє складання нормативної калькуляції собівартості по кожному виробу на основі діючих на підприємстві норм і кошторисів.
2. Ведення протягом місяця обліку змін діючих норм (для коректування нормативної собівартості).
3. Облік фактичних витрат протягом місяця з підрозділом їх на витрати за нормами і відхилення від норм.
4. Встановлення та аналіз причин, а також умов появи відхилень від норм за місцями їх виникнення.
5. Визначення фактичної собівартості випущеної продукції як суми нормативної собівартості, відхилень від норм і змін норм.

Дотримання такого алгоритму обліку і розрахунків, хоча і є дужетрудомістким процесом, але при цьому, дозволяє отримати достовірнуінформацію про витрати, придатну для подальшого аналізу і контролю.
Можливі модифікації нормативного методу: повний і неповний (піднормування потрапляють лише прямі витрати і нормативна калькуляціяскладається тільки з ним) облік нормативних витрат.

СИСТЕМА «СТАНДАРТ-КОСТ» ЯК ПРОДОВЖЕННЯ законів і нормативних МЕТОДУ ОБЛІКУ ВИТРАТ

Назва «стандарт-кост» (Standard Costs) у широкому розумінні має на увазісобівартість встановлену заздалегідь (на противагу собівартості,дані про яку збираються). Сенс цієї системи полягає в тому, що воблік вноситься те, що має статися, а не те, що сталося, враховуєтьсяНЕ суще, а належне, і відособлено відображаються виникли відхилення.
Основне завдання - облік втрат і відхилень у прибутку підприємства.

В основі системи «Стандарт-кост» лежить попереднє нормуваннявитрат за елементами і статтями, складання нормативних калькуляцій наоснові діючих норм на окремі види виробів і їх складові частини,уточнення цих калькуляцій у міру зміни діючих норм, роздільнийоблік фактичних витрат за діючими нормами, за змінами норм і повідхилень по норм, можливість обчислення фактичної собівартостіпродукції шляхом алгебраїчного підсумовування нормативної собівартості іврахованих змін за місяць норм.

Основний постулат «Стандарт-кост» - фактичні показники витрат завждиперевищують нормативні, оскільки норма - це ставити завдання на майбутнє,допомагати здійснювати ці завдання, мінімальні витрати для даних умов,тобто насправді облік полягає у фіксації безлічі відхилень. Якщож відхилень не виникало або фактичні витрати менше нормативних, тоце означає, що була визначена не гранично низька норма витрат і її потрібноскорегувати. У системі «Стандарт-кост» неможливо перевиконати план.
Будь-які витрати в порівнянні з нормами призводять до перевитрати коштів, аналізяких є джерелом інформації про невикористаних ресурсахпідприємства, його потенціал і невиправданих витрат.

«Стандарт-кост» - система управлінського обліку, спрямована нарегулювання прямих витрат виробництва шляхом складання до початкувиробництва стандартних калькуляцій і обліку фактичних витрат звиділенням відхилень від стандартів. «Стандарт» - кількість необхіднихдля виробництва одиниці продукції (робіт, послуг) матеріальних і трудовихвитрат (можуть заздалегідь перелічені); «кост» - грошове вираженнявиробничих витрат на виготовлення одиниці продукції.

Характерні особливості:
1) основою виявлення відхилень від стандартів у процесі витрачання коштів є бухгалтерські записи на спеціальних рахунках, але не їх документування. Перед керуючим ставиться завдання не допускати відхилення;
2) не всі підприємства відображають у бухгалтерському обліку виявлені відхилення, а лише ті з них, які використовують поточні стандарти;
3) для відображення відхилень від стандартів виділяються спеціальні синтетичні рахунки.

«ДИРЕКТ-костинг» В системі управління