П л а н

I. Основні операції комерційних банків і ризики банківської діяльності.

1.1 Характеристика основних операцій комерційних банків.

1.2.Ріскі активних операцій комерційного банку.

1.3.Ріскі пасивних операцій комерційного банку.
II. Аналіз ризиків основних операцій комерційних банків.

2.1.Сістема показників аналізу ризиків основних операцій комерційних банків.

2.2.Аналіз портфеля ризиків.

2.3.Аналіз процентної маржі .
III. Шляхи зниження ризиків основних операцій комерційних банків.

3.1.Совершенствованіе структури кредитного портфеля.

3.2.Сбалансірованность активних і пасивних операцій.

3.3.Хеджірованіе процентного ризику.

1. Основні операції комерційних банків і ризики банківської діяльності.

прийнятий 20 березня 1991 року Закон України "Про банки і банківськудіяльність "визначив і закріпив порядок утворення

і основні принципи діяльності банків на Україні відповідно до
Декларацією про державний суверенітет України та Законом України «Проекономічну самостійність Української РСР ». Банківська система Україниє дворівневою і складається з Національного банку України такомерційних банків різних видів і форм власності. Відповідно до Закону
України, банки - це установи, функцією яких є кредитуваннясуб'єктів господарської діяльності, а також громадян за рахунок залученнягрошових коштів підприємств, установ, організацій, населення таінших кредитних ресурсів, виконання ними касово-розрахункового обслуговуваннянародного господарства, валютних та інших операцій, передбачених
Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Банки є юридичними особами та економічно - самостійні. Вонипроводять власну фінансову політику по відношенню до кожної конкретноїклієнтові, кінцевим результатом якої є отримання прибутку, якосновної мети в умовах ринкових відносин. Вони враховують перспективирозвитку даного позичальника і диференціюють режим фінансування взалежно від його кредитоспроможності. Економічна і правовавідповідальність за роботу банку з клієнтами повністю лежить на засновниківі пайовикам банку, а не на державі, як було раніше.

Банки не відповідають за зобов'язаннями держави і, навпаки, крімвипадків, коли сторони беруть на себе таку відповідальність. Витратикомерційних банків з обслуговування державного боргу, заборгованостіпо різниці в цінах, наданню пільгових державних кредитівздійснюється за рахунок держави.

1.1. Характеристика основних операцій комерційних банків.

Відповідно до статті 29 Закону України «Про банки і банківську діяльністькомерційні банки можуть здійснювати кредитні операції в межахкредитних ресурсів, які вони утворюють в процесі своєїдіяльності. Вони також при необхідності можуть на договірних засадахпозичати ресурси один у одного, залучати та розміщувати грошовікошти у формі депозитів, вкладів, а при нестачі коштів можутьотримувати кредити в Нацбанку України.

Виходячи зі змісту даної статті Закону можна визначити основніпринципи діяльності комерційних банків:

. Першим і основним принципом діяльності банку є можливість роботи в межах реально наявних ресурсів.
Це означає, що комерційний банк може здійснювати безготівкові платежі, надавати кредити та отримувати гроші готівкою в межах залишкукоштів на своїх кореспондентських рахунках. Це також означає, що банкповинен забезпечувати не тільки кількісну відповідність між своїмиресурсами і кредитними вкладеннями, але і домагатися відповідності характерубанківських активів специфіці мобілізованих їм ресурсів. Так, якщо банкзалучає кошти головним чином на короткі терміни, а вкладає їхпереважно в довгострокові позики, те його здатність без затримокрозплачуватися за своїми обов'язками (тобто ліквідність) виявляєтьсяпід загрозою.

Наявність в активах банку великої кількості позик з підвищеним ризикомвимагає від банку збільшення питомої ваги власних засобів у загальномуобсязі його ресурсів. Хоча обсяг активних операцій не може бути обмеженийадміністративними, вольовими методами, але для підтримки обов'язковихекономічних нормативів Нацбанку України відповідно до інструкції N 10 від
30.12.96 р. комерційні банки самі прагнуть знаходити нові формизбільшення своїх пасивів і сфери застосування своїх ресурсів.

Працювати в межах реально залучених ресурсів, забезпечуючи при цьомупідтримку своєї ліквідності, комерційний банк може, тільки володіючивисоким ступенем економічної свободи в поєднанні з повною економічноювідповідальністю за результати своєї діяльності.

. Другим найважливішим принципом, на якому базується діяльність комерційних банків, є повна економічна самостійність, яка передбачає свободу розпорядження власними коштами і залученими ресурсами, вільний вибір клієнтів і вкладників, розпорядження доходами, що залишаються після сплати податків.
Відповідно до діючого закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» всяприбуток банків, що залишається після сплати податків, розподіляється вВідповідно до рішення загальних зборів акціонерів. Воно встановлюєнорми і розміри відрахувань у різні фонди банку, а також розміридивідендів по акціях.

Економічна відповідальність комерційних банків не обмежується йогопоточними доходами, а поширюється і на його капітал. За своїмизобов'язаннями банк відповідає всіма належними йому коштами тамайном, на які може бути накладено стягнення. Весь ризик відсвоїх операцій комерційний банк бере на себе.

. Третій принцип полягає в тому, що взаємини комерційних банків зі своїми клієнтами будуються на основі ринкових відносин, що знаходить своє відображення в прагненні банку при наданні позики виходити з ринкових критеріїв прибутковості, ризику і ліквідності.

Орієнтація на «загальнодержавні інтереси »не сумісна з комерційним характером роботи банку і може обернуться для нього кризою ліквідності.

. Четвертий принцип роботи комерційних банків полягає в тому, що регулювання його діяльності здійснюється тільки непрямими економічними, а не адміністративними методами. Інструкція N 10

«Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків» від 30.12.96 року прийнята державою для посилення контрольних функцій Нацбанку за діяльністю комерційних банків, забезпечення їх фінансової надійності, захисту інтересів їх вкладників і акціонерів.

2.2.В ході своєї діяльності комерційні банки здійснюють ряд операцій, які забезпечують отримання прибутку. За своїм функціональним призначенням вони поділяються на активні і пасивні операції.

До активних операцій належать:

. надання кредитів і позик;

. придбання цінних паперів;

. вкладення коштів у комерційні проекти;

. лізингові, факторингові та інші операції; тобто операції, призначені для використання власних і залучених ресурсів для забезпечення своєї діяльності.
За своїм завданням активні операції можна підрозділити на операції,що мають на меті підтримку на тому чи іншому рівні ліквідність банку, іоперації, спрямовані на отримання прибутку.

Показник ліквідності поряд з мінімальним розміром статутного фонду,показником платоспроможності, максимальним розміром ризику на одногопозичальника, розміром обов'язкових резервів, що містяться в Нацбанку України,є одним з найважливіших обов'язкових нормативів діяльностікомерційних банків. Граничні значення даних нормативів вказані в
Інструкції N 10 від 31.12.97 р.

Термін «ліквідність» в перекладі з латинської в буквальному розумінні означає
«Рідкий, текучий». Коефіцієнт ліквідності характеризує здатність банкуперетворити свої активи в готівку кошти для задоволеннявимог вкладників і кредиторів банку.

Коефіцієнт загальної ліквідності

А - (активи)

H7 = --- * 100%

З - (зобов'язання)

До активів в даному випадку ставиться каса, кошти накореспондентському рахунку банку та в обов'язкових резервах, кошти,вкладені в цінні папери, дебіторську заборгованість та кредити.

До зобов'язань банку належать кошти на розрахункових, поточних,депозитних рахунках, кредиторська заборгованість, а також суми гарантій іпоручительств, виданих банком.

Значення його не повинно бути нижче 100%.

До вкладень, що мають основною метою підтримання ліквідності банку відносяться:

. готівка в касі банку;

. залишки на рахунках в Нацбаке;

. інвестиції в державні боргові зобов'язання;

. кошти на рахунках в інших банках;

. кредити, гарантовані урядом України;

. міжбанківські депозити в банках - резидентів;
Хоча перераховані вкладення і приносять банкам певний дохід, основноюоперацією що забезпечує отримання доходу є кредитування компаній іфірм.

При кількісному аналізі структури доходів банку у нормально працюєбанку питома вага доходів, одержуваних за кредитами, переважає надіншими доходами.

Наприклад:

Таблиця 1.

Статті доходів на 1.10.97. грн. %

1.Полученние% усього; 15980 72.18 в т.ч. по короткостроковий 11320 51.13 міжбанківські. операцій

2.Доходи і комісія з 4960 22.40 надано. послуг.

3.Другіе доходи. 1200 5.42

Разом доходів: 22140 100.00

Як видно з цього прикладу найбільшу питому вагу в структурідоходів мають отримані відсотки за кредитами - 72.18%, а рештадоходи не складають разом навіть половини цієї величини.

Активи банку за ступенем їх ліквідності можна розділити на три групи;

. Ліквідні кошти, що знаходяться в негайній готовності.
До них відноситься каса, кошти на коррахунку, першокласні векселя ідержавні цінні папери.

. Ліквідні засоби в розпорядженні банку, які можуть бути перетворені на грошові кошти. Це кредити та інші платежі на користь банку з термінами виконання в найближчі 30 днів.
. Неліквідні активи - це прострочені кредити і ненадійні борги, будівлі та споруди, що належать банку і відносяться до основних фондів.
На ліквідність банку впливає структура його активів: чим більше часткапершокласних ліквідних коштів у загальній сумі активів, тим вищеліквідність банку. Крім того, ліквідність залежить від ступеня ризикуокремих активних операцій: чим більше частка високоризикових активів, тимнижче його ліквідність.

Так, у сформованій практиці до надійних активів прийнято відносити наявнігрошові кошти, а до високоризикових довгострокові вкладення банків.

Ліквідність залежить також від структури пасивів банку.

Згідно з Інструкцією N 10 до пасивних операцій належатьоперації, за допомогою яких банки формують свої ресурси для проведенняактивних операцій. Суть пасивних операцій полягає в залученнірізних видів вкладів в межах депозитних і ощадних операцій,отриманні кредитів від інших банків, емісії різних цінних паперів, атакож проведення інших операцій, в результаті яких збільшуютьсягрошові кошти в пасиві. Пасивні операції характеризують джереланадходження коштів і природу фінансових зв'язків банку, оскільки вони взначною мірою визначають умови, форми та напрямки використаннябанківських ресурсів.
З точки зору джерел утворення пасиви банку можна розділити на двавеликі групи:

. власні кошти;
. залучені кошти.
Власні кошти комерційних банків складаються з основного;додаткового капіталу та відрахувань. При цьому сума додатковогокапіталу не повинна перевищувати суму основного капіталу.

До основного капіталу належать;

. статутний фонд;
. резервний фонд;
. фонди економічного стимулювання;
. валютні резерви;
. нерозподілений частину прибутку.

До додаткового капіталу належать;

. результати переоцінки;
. резерви страхування активних операцій;
. спеціальний фонд валютних ризиків;
. поточні доходи;
. фінансування капітальних вкладень, що здійснюється в банках.

До відрахувань належить:

. вкладення в акції акціонерних товариств;
. вкладення в акції підприємств;
. кошти, перераховані підприємствам, організаціям і установам для участі в їх господарської діяльності;
. дебітори і кредитори банку за господарськими операціями банку у національній валюті та ВКВ;

. сумнівна до повернення заборгованість по короткосрочсрочним і довготермінових кредитів.
Таким чином, власні кошти банку складаються з фондів банку,власних джерел фінансування капітальних вкладень, прибутку івласних коштів у розрахунках. Як свідчить практика діяльності банків на Україні, на 80% власні кошти банків сформовані зарахунок статутного фонду. Згідно з Інструкцією N 10 обов'язкових нормативомдля реєстрації комерційного банку на 1.01.98г. є мінімальнийрозмір статутного фонду в сумі еквівалентній 1 млн.

ЕКЮ.

Власні ресурси - це лише відправна точка для організації банківськогосправи та їх роль в більшій мірі зводиться до гарантування прибутковості тафінансової стійкості комерційного банку.

Проте основним джерелом ресурсів комерційного банку єзалучені кошти. Комерційний банк має можливість залучатигрошові кошти підприємств, організацій, установ і населення. Частиназалучених ресурсів він мобілізує за своєю ініціативою, для чого якпозичальник виходить на грошовий ринок. Для оперативного задоволення своїхпотреб в додаткових ресурсах комерційний банк звертається доіншим комерційним банкам, Національному банку або здійснюєемісію певних цінних паперів.

Іншу частину залучених ресурсів комерційний банк мобілізує за допомогоютого, що клієнти самі пропонують йому свої грошові кошти з метоюзабезпечення їх збереження і отримання доходу. Виходячи з вищевикладеногозалучені кошти можна класифікувати;

. кошти на розрахункових рахунках об'єктів господарювання;

. кошти держбюджету;

. розрахунки за придбані об'єкти приватизації;

. міжбанківський кредит;

. депозити і вкладення юридичних і фізичних осіб;

. операції з цінними паперами;

. фінансування капіталовкладень.
При формуванні залучених коштів банк повинен дуже обережнопідходити до різних джерел тому, що майже всі залученікошти є платними для банку і плата за їх використаннявідносяться на його витрати. Залучені кошти банків одночасноє його кредитними ресурсами, тому необхідно доцільнозалучати таку суму коштів, яку надалі можна було брозмістити в активи як кредитні вкладення. Значне ж перевищеннякредитних ресурсів (залучених ресурсів) над кредитними вкладеннями може призвести до збитковості кредитних операцій комерційного банку.

1.2. Ризики основних активних операцій комерційних банків.

Сучасний банківський ринок немислимий без ризику. Ризик присутній у будь-якийбанківської операції, тільки він може бути різних масштабів і по різному
«Пом'якшуватися» і компенсуватися. Тому для банківської діяльностіважливим є не уникнення ризику взагалі, а передбачення і зниження його домінімального рівня.

Таким чином, ризик можна визначити як загрозу того, що банк зазнаєвтрати, розмір яких є показником рівня ризикованостімайбутнього заходу і якості стратегії в області ризику.

У банківській діяльності існують наступні види ризику:

1. Кредитний ризик, пов'язаний з можливістю невиконання позичальникомсвоїх фінансових зобов'язань з повернення основного боргу та відсотків занього кредиторові. Для кожного виду кредитної угоди характерні своїпричини та фактори, що визначають ступінь ризику. Зокрема, кредитнийризик може виникнути при погіршенні фінансового стану позичальника,виникненні непередбачених ускладнень в його роботі, недостатньоюпрофесійної підготовленості банківського працівника, який прийняврішення про кредитування і інших обставин. Кредитний ризик повиненконтролюватися для підтримки його на належному рівні за умовидотримання вимог:

кредит видається тільки тим позичальникам, кредитоспроможність якихперевірена і є задовільною.

кредитний договір складають у такий спосібму, щоб виключити можливістьневиконання її умов.

постійний контроль сплати відсотків і погашення основної суми боргу.

2. Процентний ризик, пов'язаний з можливими коливаннями ринкових процентнихставок, тобто можливість втрати через перевищення відсоткових ставок,виплачуваних по залучених засобів над ставками за виданими кредитами, що безпосередньо позначиться на розмірі одержуваного прибутку.

3.Риночний ризик, пов'язаний з можливим знеціненням цінних паперів. Вінможе виникнути через коливання норми позичкового відсотка, зміниприбутковості і фінансового благополуччя компаній-емітенетов, а такожінфляційне знецінення грошей.

Вплив першого фактора визначається оберненою залежністю між ринковоювартістю цінних паперів і нормою позичкового відсотка (зростання процентних ставокведе до знецінення цінних паперів). Вплив другого чинника пов'язано зтією обставиною, що курс акції прямо залежить від дивідендів,виплачуваних по ній, розмір яких, у свою чергу, визначаєтьсяприбутком компанії - емітента.

Інфляційне знецінення грошей викликає падіння реальних доходів зацінних паперів з фіксованим доходом, що веде до збільшення їхпропозиції, а, отже, і до зниження їхньої ціни. Але в той же час,інфляція може сприяти підвищенню вартості акцій, оскількизвичайно паралельно знецінення грошей збільшується розмір дивідендів, щоведе до зростання попиту на акції.

5.Валютний ризик, пов'язаний з коливаннями курсів валют у результатіоперацій купівлі - продажу валюти, видачі валютних кредитів.

Існує декілька способів захисту від кредитного ризику;

. лімітування кредитів;

. диверсифікація кредитних вкладень;

. вивчення та оцінка кредитоспроможності позичальника;

. оперативність при стягненні боргу;

. страхування кредитних операцій;

. залучення достатнього забезпечення.
Лімітування кредитів - це спосіб встановлення сум граничноїзаборгованості по позиках конкретному позичальнику. Воно здійснюється шляхомвстановлення лімітів кредитування, які являють собою заздалегідьвстановлену граничну суму кредиту, яку позичальник має правоодержати в банку.

Диверсифікація позичок, як спосіб захисту від кредитного ризику, являєсобою розподіл виданих кредитів між різними юридичними тафізичними особами. При цьому, чим більшій кількості позичальників будепередано в тимчасове користування позичковий капітал комерційного банку, тим,за інших рівних умов, меншою буде ступінь ризику неповерненняборгу, оскільки ймовірність банкрутства багатьох позичальників значно нижча ймовірності банкрутства одного чи кількох позичальників. Для дотриманняцього принципу диверсифікації кредитів Нацбанк України встановивобов'язковий економічний норматив - Максимальний розмір ризику на одногопозичальника. Величина цього ризику не повинна перевищувати 25% власних коштівбанку.

Оперативність при стягненні боргу передбачає обов'язок банкупідтримувати з позичальником контакти протягом усього строку користуванняпозичкою. Банк повинен обов'язково стежити за станом справ у клієнта і вразі виникнення у нього проблемних ситуацій, які можуть призвести донесплати боргу, вжити відповідних попереджувальних заходів до захистусвоїх інтересів.

Страхування кредитних операцій, як спосіб захисту від кредитного ризику,означає, що банки повинні створювати страхові фонди, як на мікро-, такі на макро рівні, а також страхувати окремі високо ризикованікредитні угоди в спеціалізованих страхових організаціях.

Тому в процесі подальшої діяльності комерційного банкуформується резервний капітал. Він призначений для покриття можливихзбитків комерційного банку по проведеним їм активних операціях.
Наявність резервного капіталу забезпечує стійкість діяльностікомерційного банку, зміцнення його матеріальної і фінансової бази. Усвою чергу, це сприяє підвищенню гарантій виконання банком своїхзобов'язань перед кредиторами, зменшує вірогідність банкрутствакомерційного банку.

З цією метою Національний банк України 3.04.98 р прийняв Положення «Пропорядок формування та використання резерву для покриття можливихзбитків за кредитами комерційних банків ». Відповідно до даного Положеннярезерв формується для покриття можливих збитків, які виникають урезультаті його кредитної діяльності.

Комерційний банк зобов'язаний формувати резерв для відшкодування можливихзбитків по основному боргу (без% і комісій) за всіма виданими кредитамиу валюті України і у ВКВ, у тому числі і міжбанківських кредитів і врахованимивекселями, а також по операціях фінансового лізингу.

Комерційні банки, згідно ст.12.2.Закона України «Про оподаткуванняприбутку підприємств »починаючи з 1.07.97г. повинні обов'язково формувати:для стандартних кредитів - загальний резерв поквартально за рахунок прибутку,що залишається після оподаткування, які акумулюються на рахунку 5020 --загальні резерви. Для нестандартних кредитів - спеціального резерву за рахунокзбільшення валових витрат по групі рахунків 770 в розмірі передбаченомупп.12.2.3. і 22.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Кошти спеціального резерву акумулюються на балансових рахунках дляміжбанківських кредитах-1590, за операціями з клієнтами на рахунку 2400.

З метою нарахування резерву, комерційний банк здійснює класифікаціювиданих кредитів та оцінку кредитних ризиків з урахуванням;

. оцінки фінансового стану позичальника;

. погашення позичальником кредитної заборгованості по основному боргу та% по ній.
Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожнимкомерційним банком самостійно з урахуванням даного Положення тарекомендацій НБУ.

Потім на підставі класифікації кредитів комерційний банк створюєрезерв по кожній групі кредитів та встановленим нормам відрахувань.

ступінь ризику

. стандартні кредити 2%

. кредити під контролем 5%

. субстандартні кредити 20%

. сумнівні кредити 50%

. безнадійні кредити 100%

При визначенні розміру резерву сума заборгованості за групамизменшується на вартість гарантій та застави:

. гарантії уряду України;
. гарантії банків, зареєстрованих як юридичні особи, у країнах, віднесених до категорії А згідно з додатком 1.2 Положення про формування резервного фонду;

. грошові вклади і депозити позичальника, розташовані в банку, що надає позику;

. на вартість майна, оформленого під заставу.
Вартість майна позичальника оформленого під заставу, визначаєтьсякомерційним банком за реальною (ринковою ціною) з урахуванням складностіреалізації майна у випадку невиконання позичальником своїх зобов'язань.

При розрахунку розміру резерву береться не більше 50% балансової вартостімайна, яка не повинна перевищувати суму його реальної (ринкової)вартості.

Вартість майна, оформленого під заставу, повинна бути не меншерозміру його кредитної заборгованості з урахуванням плати за відсотками, а такожбути вільною від застави та інших зобов'язань позичальника перед іншимикредиторами.

Однак пріоритет при захисті від кредитного ризику повинен віддавати незалучення достатнього забезпечення, призначеного для покриттязбитків, а аналізу кредитоспроможності позичальника, спрямованого нанедопущення цих збитків, оскільки позика видається не в розрахунку на те, щодля її погашення доведеться продати активи, що служать забезпеченням, а на те,що вона буде повернута в відповідно до кредитного договору.

Використання резервів передбачено Положенням «Про по -рядок формування та використання можливих втрат по кредитахкомерційних банків, а також пп.12.3. Закону України про оподаткуванняприбутку підприємств »
Поряд зі створенням резервів, як способу захисту від кредитного ризику,комерційний банк може через страхові організації застрахувати ризикнеплатежу і ризик настання відповідальності позичальника за неповерненнякредиту.
У разі страхування ризику непогашення кредиту договір страхуванняукладається між страховиком та банком. У договорі передбачаєтьсярівень відповідальності страховика, який не повинен перевищувати 90%.
Страхова ж сума визначається як сума виданого позичальникові кредиту івідсотків за його використання. Страховий тариф встановлено у відсотках відстрахової суми і диференційований залежно від терміну наданнякредиту, суми та умов страхування, узгоджених між страховиком ібанком.

За цього страхування можливі два варіанти.

Перший, коли між банком і страховиком полягає загальний договір, згідно з яким банк передає на страхування ризики непогашення кредитів за всіма кредитними договорами. У цьому випадку застосовується усереднений знижений тариф з наступним перерахунком сум страхових платежів.
За другим варіантом на страхування вдаються окремі ризики. Він більшеприйнятний для страховика, бо дає можливість у кожному конкретному випадкуперевірити рівень ризику і визначити свою участь, аж до того, щовідмовитися від страхування.

Страхування ризику непогашення кредиту майже не знайшло розповсюдження на увазітого, що банки не хотіли виступати в ролі страхувальників і платити застраховку, хоча при цій формі договору інтереси банку захищені.

У разі страхування відповідальності позичальників за непогашення кредитівдоговір укладається між страховиком і позичальником. Порядок визначеннястрахової суми в договорі такий же, як і в попередньому. Страхові платежідиференційовані за термінами надання кредиту, суму і ризику. Приоформленні кредиту позичальник надає банку проект страхового поліса,який він оплачує після отримання кредиту і лише потім, страховийполіс вступає в силу.

Цей вид страхування набув широкого поширення. Однак, у зв'язку здією цілого ряду негативних чинників - політичної нестійкості,інфляції та податкової дискримінації, що викликали зростання непогашеноїзаборгованості за виданими кредитами, його не можна вважати ефективним. Такж, цей вид страхування не захищає інтереси банку, тому що всівідносини за договором страхування будуються між страховою компанією іпозичальником банку. У цьому випадку, якщо банк не підписував договір зістраховою компанією, то він не мав права ставити до неї претензії.

У багатьох випадках зі страхування відповідальності виникали тристороннідоговори, в яких брав участь, крім страховика і страхувальника, банк.
Такі договору мали для банку юридичну силу, як для однієї зі сторін.

Застосовуються й інші юридичні форми, наприклад, договір поступки банкустрахувальником права вимоги страхового відшкодування при настанністрахового випадку та ін

Деякі банки укладають зі страховими компаніями договори про спільнудіяльності по зниженню кредитних ризиків, в яких виконуютьпевну роботу в цьому напрямку, що є досить ефективним,тому що створюється загальна інформаційна база, перевіряється використаннякредиту та ін Банк при цьому бере на себе зобов'язання ефективноуправляти тимчасово вільними коштами страховика. Страховаж компанія зобов'язується страхувати і перестраховувати господарські ризикиклієнтів банку.

Страхування ризику несплати відсотків не знайшло широкогопоширення, тому що за вказаними вище договорами страхування,передбачалася, як правило, страхова сума, що включає сумукредиту та відсотків за користування ним.

Страхування відповідальності за невиконання умов контракту з'явилося вперехідний період і служило забезпеченням кредиту, що видається банком.договір укладався між страховиком та партнером позичальника банку законтрактом, на підставі якого видавався кредит. Іноді укладалисячотиристоронні договору, сторонами яких виступали банк, страховик,позичальник і його партнер по контракту.

Оскільки заставу є основною формою забезпечення кредиту, то страхуваннязастави є обов'язковим згідно Закону України «Про заставу» 1992 р.ст.10.

Для страхування майна, що виступає в якості застави, відрізноманітних ризиків, пов'язаних з його збереженням, псуванням ізнищенням залучаються організації та підприємства всіх формвласності, а також банки, якщо це передбачено за договоромзастави. Як правило, у цьому випадку майно знаходиться на збереженні вбанку, або банку передається право власності на це майно.

Страхування ризиків, пов'язаних з цінними паперами не знаходить у нас такогоширокого розповсюдження як особисте страхування або страхуваннямайнових ризиків.

У розвинених країнах страхування цінних паперів відноситься до фінансовихризиків. Майже всі види цінних паперів охоплює страхування
«Процентного ризику», який виражається в можливому падінні цінивнаслідок зростання норми відсотка. До вексельного страхування відноситьсястрахування ризиків зниження ставки, зниження норми купонного еквівалентадоходів, недоотримання доходів (втрат капіталу, ризику опротестуваннявекселі) та ін Ризики страхування акцій та облігацій - це ризики зниженнянорми доходу нижче певного рівня, ризики, пов'язані з достроковим їхпогашенням або продажем.

Цінні папери несуть на собі ймовірність виникнення чисто майновихризиків, тому вони є об'єктом майнового страхування зокремих умов, пов'язаних з їх зберіганням.

Т.ч. страхування кредиту є одним із засобів посилення комерційної тафінансової дисципліни при видачі кредиту та оцінки фінансовогостановища позичальника, а також завдяки розмаїтості методів і формстрахування дозволяє зменшити ризики, що виникають при видачі кредиту.

1.3. Ризики основних пассісвних операцій комерційних банків.

Комерційний банк, запозичуючи вільні кошти своїх клієнтів, відразу берена себе зобов'язання щодо забезпечення своєчасного повернення цих коштів.
Принципи надійності і ліквідності - необхідні умови існуваннякомерційного банку. Тому банк має створювати для себе резервліквідності і надійності від кожної одиниці притягнутих їм засобів.

Ризик ліквідності - це ризик того, що в банку може не виявитисядостатньо коштів для виконання своїх платіжних зобов'язаньу встановлені терміни.

Під час аналізу структури залучених коштів комерційних банків найбільшзначна частка припадає на кошти на розрахункових та поточних рахункахюридичних і фізичних осіб, а також на кошти з міжбанківськогокредиту.

В даний час більша частина операцій комерційних банків грунтуєтьсяна залучених ресурсах, що однак не знижує ролі власногокапіталу.

Для створення комерційного банку необхідний визначений власнийкапітал, що маючи чітко виражену правову основу і функціональнувизначеність, утворить фінансову базу розвитку банку. У порівнянні зіншими сферами підприємницької діяльності власний капіталкомерційних банків займає невелику питому вагу в сукупному капіталі.

Це пояснюється специфікою діяльності комерційного банку якзакладу, що здійснює мобілізацію вільних ресурсів на грошовомуринку і надання їх у борг.

Тому власний капітал у банківській діяльності має дещо іншепризначення, ніж в інших сферах підприємницької діяльності. Якщо уостанніх - це забезпечення платоспроможності і виконання більшостіоперативних функцій підприємств та організацій, то у комерційних банківвласний капітал служить перш за все для страхування інтересіввкладників (захисна функція капіталу) і в меншій мірі - фінансовогозабезпечення своєї оперативної діяльності.

Захисна функція власного капіталу банку включає страхування внесків ідепозитів, що гарантує інтереси кредиторів комерційного банку у випадкуйого ліквідації або банкрутства, а також функціонування банку навіть припрояві збитків по його поточній діяльності. Ці збитки, як правило,покриваються з поточної прибутку. Якщо ж її недостатньо, то для покриттянепередбачених витрат використовується частина власного капіталу.

Тому, якщо комерційний банк має достатній резервний капітал, вінтривалий час може вважатися надійним і платоспроможним, навіть припоявою збитків по поточній діяльності. Чим вище рівень розвитку вкраїні страхування вкладів, депозитів і позичкових операцій комерційнихбанків, тим менше вимоги до защітной функції власного капіталу іменшою може бути частка власного капіталу в активах комерційнихбанків. Разом з тим надмірне «захоплення« ліквідними активами, повневиключення з практики видачі ризикових кредитів призведе до зниженняприбутковості банку, погіршить якість обслуговування клієнтури, зменшитьрозміри виплат доходів по акціях і депозитами, що в остаточному підсумку загрожуєйому втратою позицій на грошовому ринку.

При визначенні достатності капіталу необхідно керуватисянаступними нормативами;

. мінімальним розміром статутного фонду (1 млн. ЕКЮ);
. платоспроможністю банку (не нижче 8%);
. достатністю капіталу (не нижче 4%)

К

Н4 =--- * 100%
ЗАде ЗА - загальні активи зменшені на освічені резерви.

Цей норматив показує ступінь захисту кредиторів і вкладників банку віднепередбачених збитків, яких може зазнати банк у процесі своєїдіяльності.

Кожен комерційний банк, приймаючи депозит, має певну його частинутримати як резерв ліквідності, з тим щоб мати можливість повимогу клієнтів виконати перед ними свої зобов'язання. Таким чином,сукупність мобілізованих в банку джерел грошових коштів не можебути цілком вільна для надання кредиту і здійснення іншихактивних операцій, що приносять дохід банку.

Попередження ризиків пасивних операцій комерційних і захист грошовихвнесків і депозитів клієнтів банку на Україні грунтується на виконаннінорм і вимог «Положення про порядок формування банківськоїсистемою України обов'язкових резервів ", затвердженого постановою
Правління Національного банку України від 26.12.1996 р. N 333.

Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» та з метоюзабезпечення ліквідності комерційних банків Національний банк Українирегулює діяльність комерційних банків за допомогою:

- зміни норм обов'язкових резервів, що містяться комерційними банкамив Нацбанку;

- зміни обсягу кредитів, що надаються Нацбанком комерційнимбанкам, а також процентних ставок по кредиту;

- проведення операцій з цінними паперами та з іноземною валютою.

Згідно з нормативними документами Нацбанк утворює резервний фонд кредитноїсистеми України, кошти в якому формуються за рахунок резервування вньому певної частки залучених комерційними банками коштівсторонніх підприємств і організацій, які використовуються в якостікредитних ресурсів. В основному до них відносяться тимчасово вільнікошти на розрахункових, поточних рахунках госпорганів, а також внесені підвнески і депозити підприємствами, організаціями та громадянами, крімзалучених коштів інших банків.

Фонд обов'язкових резервів створений для того, щоб при необхідностізабезпечити можливість комерційним банкам своєчасно виконати передклієнтами свої зобов'язання з повернення раніше залучених грошовихкоштів за рахунок того, що частина цих засобів депонується і невикористовується у якості кредитних ресурсів.

Нацба