ЗМІСТ
1. Вступ 3
2. Сутність банківського аудиту 4
2.1. Мета і завдання банківського аудиту. Зовнішній та внутрішній аудит 4
2.2. Аудиторські ризики 8
2.3. Методи і прийоми банківського аудиту 10
3. Експрес-аудит 12
3.1. Основні цілі експрес-аудиту 12
3.2. Банківський баланс 13
3.3. Експрес-аналіз банківського балансу 18
4. Аудиторська перевірка 25
4.1. Основні етапи аудиторської перевірки 25
4.2. Аудиторський висновок 31
5. Висновок 34
6. Література 35



1. Введення
Входження економіки Росії в ринок - складний і суперечливий процес. У сучасних умовах, коли налагодженню економічних зв'язків між підприємствами часто перешкоджає відсутність довіри партнерів один до одного, особливо гостро проявляється потреба в достовірній економічній інформації, в якій зацікавлені всі без винятку учасники господарського обороту незалежно від форм власності.
Таким чином, з'явилася гостра необхідність проведення незалежного контролю всіх комерційних структур і особливо банків.
У результаті налагодження ринкових відносин, появою великих компаній і холдингів, розширенням сфер їх діяльності, інтернаціоналізацією бізнесу в цілому відбувається все більше і більше відділення безпосередніх власників (акціонерів компаній від власне управлінських структур компаній (директори, і інше наймане керівництво). При виконанні своїх обов'язків керівництво компаній, банків має періодично складати фінансові звіти про проведену роботу, достовірність яких перевіряється за допомогою зовнішніх незалежних експертів.
Контроль є одним з важливих елементів ринкової економіки, причому діють системи як державного, управлінського, так і незалежного контролю, що дозволяють забезпечити необхідною інформацією всі рівні управління.
Останнім часом стало розвиватися незалежне аудиторство - провідна форма зовнішнього фінансового контролю. Аудит - це незалежна перевірка фінансових звітів або що відноситься до них фінансової інформації об'єкта.
Якщо говорити про банківській справі, то воно знаходиться в процесі змін. Прагнучи підвищити економічну ефективність і поліпшити механізм розподілу ресурсів, уряд робить кроки в напрямку створення в економіці атмосфери відкритості, конкуренції і ринкової дисципліни. Банки, до цього жорстко регулювалися, отримали велику самостійність. Для того, щоб вижити і досягти процвітання, банкіри мають перетворитися на підприємців, що реагують і пристосовується до ринкової економіки. Це стає неможливим без посилення контролю за якістю банківських активів, доходів, процедур обліку й управлінського контролю.
Виходячи з цього, мета даної роботи: дати характеристику систем зовнішнього незалежного контролю. Показати зростаюче значення аудиту в діяльності банків, а також порівняти завдання вирішуються зовнішнім і внутрішнім аудитом.


2. Сутність банківського аудиту
2.1. Мета і завдання банківського аудиту. Зовнішній та внутрішній аудит
Аудит, означає незалежну експертизу і аналіз фінансової звітності підприємств, банків, організацій, установ та інших суб'єктів ринкових відносин.
Мета аудиту - встановлення реальності, повноти та достовірності наданої звітності, відповідність її чинному законодавству, а також вимогам, що пред'являються до бухгалтерського обліку та фінансової звітності.
Особи, які перевіряють стан фінансово-господарської діяльності компаній, фірм, установ та інших комерційних структур, називаються аудиторами. Аудитор може працювати самостійно або як представник аудиторської фірми.
Аудиторські перевірки банків найчастіше здійснюють спеціальні аудиторські фірми. Протягом аудиторської перевірки, крім свого основного завдання - складання аудиторського висновку, аудитори здійснюють також консультаційну діяльність (з питань комерційної діяльності, ведення бухгалтерського обліку, організації внутрішнього контролю, оподаткування та інших питань), яка приносить їм значну частину доходу. Непоодинокі випадки, коли банк або кредитна організація, співпрацює одразу з кількома аудиторами або аудиторськими фірмами. Фірма, яка є найбільш відомою і авторитетною "запевняє" всю офіційну звітність банку і складає аудиторський висновок. Інші ж фірми надають консультаційну допомогу і запрошуються для вирішення конкретних спеціалізованих завдань (найчастіше - це оптимізація оподаткування, аналіз витрат і прибутковості банку, перевірка окремих внутрішніх підрозділів банку).
У Росії процес формування мережі аудиторських фірм почався в 1987 р. У 1992 р. на з'їзді аудиторів (який проводився спільно з Конгресом ділових кіл) були присутні представники 180 російських аудиторських фірм. Звичайно, ринок аудиторських послуг перебуває лише в стадії зародження. Проте існували обставини, які значно стримували його розвиток: аудиторство не було закріплено законодавчо; аудиторські експертизи були обов'язкові лише для спільних підприємств і комерційних банків. У силу цього попит на аудиторські послуги був незначний.
У 1993 р. Був зроблений перший крок у напрямку створення законодавчої бази та організації аудиторської діяльності, Указом Президента Російської Федерації "Про аудиторську діяльність в Російській Федерації" (від 22 грудня 1993 р. № 2263) затверджено Тимчасові правила аудиторської діяльності в Російській Федерації, які визначили правові основи аудиту як незалежної позавідомчого фінансового контролю. В даний час проходити щорічну аудиторську перевірку зобов'язана більша частина економічних суб'єктів (зокрема отримувати аудиторський висновок, встановленої форми, і щорічно публікувати звітність, завірену аудиторською фірмою зобов'язані всі комерційні банки).
Через специфіку діяльності банків та інших кредитних установ Наказом Центрального Банк Росії від 18 березня 1996 р. N 02-71 було затверджено "Тимчасове положення про аудиторську діяльність в банківській системі Російської Федерації", яке роз'яснює особливості проведення і встановлює стандарти для проведення банківського аудиту .
Аудиторська перевірка може бути обов'язковою та ініціативною. При цьому обов'язкова перевірка проводиться у випадках, прямо встановлених актами законодавства Російської Федерації, а ініціативна - за рішенням економічного суб'єкта.
Найважливішою умовою розвитку цивілізованого ринку аудиторських послуг є відповідний рівень підготовки аудитора. Аудитор повинен володіти бездоганною репутацією та високою кваліфікацією. Згідно з вищезгаданим Указом всі фізичні особи, які займаються аудиторською діяльністю, зобов'язані пройти атестацію на право здійснення зазначеної діяльності.
У зв'язку з високою відповідальністю, яку бере на себе аудитор при складанні аудиторського висновку до атестації аудиторів пред'являються високі вимоги. Атестація проводиться на базі навчально-методичних центрів з навчання та перепідготовки аудиторів, які визначаються за погодженням з Комісією з аудиторської діяльності при Президенті Російської Федерації, за поданням Центрального банку Російської Федерації. Відомості про зазначені навчально-методичних центрах публікуються в центральних друкованих органах та місцевих друкованих органах тих регіонів, на територіях яких вони здійснюють свою діяльність. Атестацію проходять всі фізичні особи, які бажають займатися аудиторською діяльністю в сфері банківського аудиту самостійно або у складі аудиторської фірми.
До атестації допускаються особи, які мають економічну або юридичну (вищу або середню спеціальну) освіту, а також стаж роботи на постійній основі не менше трьох років з останніх п'яти в банківській системі в якості аудитора, спеціаліста аудиторської фірми, бухгалтера, економіста, ревізора, керівника підприємства , наукового працівника або викладача з економічного профілю.
Ліцензію для банківського аудиту видає Центральний банк РФ. Проведення аудиторської діяльності без атестації (починаючи з 1 жовтня 1994 р.) та отримання ліцензії (починаючи з 1 січня 1995 р.) забороняється.
Діяльність банків специфічна. Вони працюють перш за все з залученими коштами, включаючи кошти населення. Ця обставина викликає необхідність особливого контролю за діяльністю банків з боку держави в особі Банкго економічного суб'єкта, за рішенням суду або за позовом Арбітражного суду, пред'явленому органом, що видав ліцензію, з аудитора або аудиторської фірми можуть бути стягнуті: понесені збитки; витрати на проведення повторної перевірки; штраф у сумі, встановленої відповідним законодавством.
Зовнішній аудит взаємозалежний з внутрішнім аудитом. Перш за все оцінюється організація і дієвість внутрішнього контролю. При цьому встановлюються: ступінь об'єктивності внутрішнього аудиту; незалежність; компетентність; обсяг виконуваних функцій.
Аудитори вивчають всю діяльність перевіряється банку. Для об'єктивної оцінки необхідно перш за все розглянути стан активних і пасивних операцій, які повинні: носити справжній характер; бути правильно оцінені; бути правильно відображені в бухгалтерському звіті; відповідати вимогам законодавства з цих операцій.
2.2. Аудиторські ризики
Діяльність аудитора детально планується керівником аудиторської фірми. Розрізняють стратегічне планування і детальне планування.
Стратегічне планування передбачає визначення:
* Обсягу роботи на основі знання і досвіду;
* Визначення ризиків;
* Очікування клієнтів (фірм, банків).
Сукупна аудиторський знання і досвід дозволяють оцінити обсяг роботи аудитора та ступінь ризику аудитора при перевірці даного банку. Зазвичай у методичній літературі розрізняють наступні види ризиків:
1) ризик професійної здатності аудитора. Він визначається строгим підходом до вибору перевіряється фірми, з урахуванням її репутації (порядність, чесність фірми, ступінь ризику здійснюваних операцій даним банком). Беручись за перевірку тієї чи іншої фірми, аудиторська компанія перш за все звертає увагу на її репутацію. Таким чином, перевірка даної фірми не повинна завдати шкоди аудиторської компанії і її клієнтам;
2) ризик очікування клієнта - ризик не задовольнити висновками свого клієнта. У випадку, коли клієнт не задоволений аудиторською перевіркою, він може в подальшому відмовитися від послуг цієї аудиторської компанії;
3) аудиторський ризик - аудиторський висновок може бути хибним.
У сучасних нових умовах господарювання найбільш "небезпечними" для аудитора є ризики першої групи, хоча аудиторськими фірмами по теперішній час саме їм приділяється найменше уваги. Втрата репутації аудиторською фірмою неминуче призведе до втрати більшої частини клієнтів, як нових так і старих, крім того це може призвести до припинення ліцензії на право займатися аудиторською діяльністю. Тому для сучасної аудиторської фірми "боротьба за клієнта" має свою специфіку. На думку автора підписання договору на аудиторське обслуговування і появі нового клієнта у аудиторської фірми повинен передувати "експрес-аудит" (попереднє знайомство з потенційним клієнтом).
Аудиторські ризики підрозділяються на:
* Властиві ризики;
* Контрольні ризики;
* Ризик виявлення помилок.
Притаманні ризики - це ризики, властиві самому характеру діяльності банку або фірми. Робота банку характеризується великою кількістю операцій, що здійснюються протягом звітного періоду. Чим більше кількість операцій, тим більша можливість помилок. Тому важливо виявити суттєву помилку, яка призводить до зміни (спотворення) фінансових результатів. Помилка в 100 млн. руб. - Істотна чи ні? Вона істотна, наприклад, по відношенню до доходу банку рівному 1 млрд. руб. і не істотна по відношенню до 1 трлн. руб.
Наприклад дохід банку склав 50 000 млн. рублів, отже помилка складає менше половини відсотка від загальної величини доходу і може бути визнана несуттєвою. Однак якщо б дохід банку склав 50 млн. рублів, то така помилка докорінно змінює фінансову звітність, і банк з прибуткового може перейти в розряд збиткових.
Контрольні ризики. Бухгалтерський облік клієнта (банку) містить певні контрольні системи. При гарній контрольної системі контрольні ризики нижчі, при поганій - вище.
Наприклад, оборотно-сальдову відомість можна розглядати як одну з контрольних систем для визначення правильної розноски операцій банку по рахунках бухгалтерського обліку. Якщо правильно підраховані обороти, то залишки на кінець дня сходяться. Отже, всі операції відображені як за дебетом так і по кредиту рахунків.
Ризик виявлення помилок означає, що не всі помилки можна виявити певними аудиторськими прийомами. Якщо помилка не буде виявлена, то вона може позначитися в подальшій діяльності банку.
Таким чином, при стратегічному плануванні вивчається діюча система контролю у клієнта і визначається ризик виявлення помилок.
Якщо на цій стадії буде встановлено, що аудиторський ризик високий, аудиторська фірма робить висновок, що у даного клієнта при підтвердженні звіту чекає великий обсяг роботи.
2.3. Методи і прийоми банківського аудиту
Отже, аудитор визначив обсяг роботи і тепер приступає до вибору методів або прийомів перевірок.
Вибір методу перевірки визначається репутацією банку і можливим аудиторським задоволенням (тобто впевненістю в якості перевірки). При виборі методу перевірки розрізняють:
* Контрольні прийоми;
* Аналітичні прийоми;
* Детальне вивчення операцій.
До контрольним прийомів відносяться: якість контролю з боку керівництва банку; наявність комп'ютерних контрольних систем; фізичний контроль, тобто перевірка активів в натурі (грошові знаки, цінні папери і т. д.).
До аналітичним прийомів відносяться: розсилання листів клієнтам для підтвердження суми кредиту або залишку рахунку; вивчення, наприклад, темпів зростання або зниження операцій, доходів поточного та попереднього року.
Контрольні і аналітичні прийоми швидкі і менш трудомісткі, однак дають менше аудиторський задоволення. Детальне вивчення включає: перевірку бухгалтерських документів; фактичну перевірку операцій; перевірку бухгалтерського обліку; зіставлення записів в обліку з документами (а також записів в обліку, документи та фактичних даних за взаємно пов'язаних операціях); проведення зустрічних перевірок.
У процесі перевірки бухгалтерських документів встановлюється законність і правильність виконання операцій, перевіряється справжність документів, правильність містяться в них розрахунків, обгрунтованість бухгалтерських проводок. При цьому не виключається суцільна перевірка документів з найбільш складних і відповідальних операцій, за якими можливі зловживання. Наприклад, касові, валютні, депозитні, відсоткові, комісійні, гарантійні операції. Суцільну перевірку документів доцільно проводити за операціями, які не пов'язані з виконанням доручень клієнтів і тому ними не контролюються. До таких документів відносяться документи по внутрішньобанківських операцій по доходах і видатках банку, формування його статутного фонду. У всіх інших випадках доцільний вибірковий метод перевірки документів. При його використанні можна уникнути зниження вірогідності і спотворення реального стану справ, якщо робити правильний відбір документів.
Відбір документів робиться за відносно тривалий період часу, протягом якого можливі порушення могли повторюватися. Не рекомендується вибирати для перевірки документи за окремі дні будь-якого періоду.
Документи перевіряються як з точки зору законності відображених у них операцій, так і з точки зору правильності їх оформлення, тобто застосування встановлених форм бланків, правильного зазначення номерів рахунків платників і одержувачів грошей, дат операцій.
Особливо ретельно перевіряються видаткові касові документи. У порядку вибіркової перевірки доцільно звірити окремі екземпляри комплектів документів, що знаходяться в банку і у клієнтів. При цьому можливе виявлення випадків порушень та зловживань, використання фіктивних примірників доручень та їх копій. Для перевірки документів використовуються логічний аналіз, дослідження, спрямоване на виявлення внутрішніх суперечностей у самих документах, характеру платежів виходячи з реальних кредитних ресурсів банку. Для цього, зокрема, застосовуються і такі методи: взаємозв'язок документів, зустрічні перевірки.
Фактична перевірка проводиться з метою встановлення реальності, тобто дійсності вчинення, операцій. Вона проводиться за документами, бухгалтерському обліку банку, його пайовиків та клієнтів, у фінансових органах. Отримання та видача грошей і матеріальних цінностей встановлюється за допомогою опитування або за довідками юридичних і фізичних осіб. Фактичне виконання оплачених робіт, придбаних основних засобів та обладнання перевіряється шляхом огляду об'єкта в натурі, встановлення витрати матеріалів і грошей на заробітну плату. Спонсорів послуги також перевіряються в натурі з відповідних об'єктів. На обліку у клієнтів і банків-кореспондентів перевіряється, чи немає серед діючих рахунків фіктивних.
За допомогою звірки бухгалтерських записів з документами встановлюється їх обгрунтованість в бухгалтерському обліку.
Наприклад, реалізація документарних цінних паперів (акцій, облігацій) повинна бути врахована по позабалансових рахунках як витрата бланків цінних паперів. Вона відбивається і за балансовими рахунками, надходження готівки до каси, або як збільшення коштів на кореспондентському рахунку банку при безготівкових перерахувань. Прибутковий касовий ордер повинен відповідати сумі вартості цінних паперів, реалізованих за готівку.
Детальне вивчення операцій найбільш трудомістким, але дає найбільшу аудиторський задоволення.
Вибір того чи іншого прийому залежить від ступеня ризику, який визначається рівнем роботи даного банку.


3. Експрес-аудит
3.1. Основні цілі експрес-аудиту
Як вже зазначалося вище експрес-або попередній аудит має бути присутнім завжди, коли у аудиторської фірми з'являється новий клієнт. Як показує практика найбільш успішно і динамічно розвиваються ті, аудиторські фірми які стратегічним напрямком вважають придбання та обслуговування довгострокових, постійних клієнтів. У короткостроковій перспективі для аудиторської фірми важливіше втримати старих замовників, ніж залучення нових. Тут найбільш доречна робота за принципом - "старий друг - краще нових двох". Тому при залученні нового клієнта, необхідно до встановлення з ним офіційних відносин, а ще краще до початку переговорів, отримати якнайбільше інформації про нього і проаналізувати як вплине поява нового клієнта на вже сформовану клієнтуру аудиторської фірми.
Це особливо важливо при проведенні банківського аудиту. В даний час, в умовах становлення банківської системи і стрімкого наростання конкуренції в банківському середовищі, досить рідкісна ситуація, коли два великих банки або банки з різних "дружніх" груп обслуговувалися б в одній аудиторської компанії. Тому важливо зрозуміти чи не призведе поява нового банку до втрати великого банку чи групи банків.
При проведенні попереднього аудиту аудитор повинен отримати інформацію про клієнта з наступних питань:
* Засновники банку;
* Коло партнерів банку, з якими він найбільш активно працює;
* Відомості про керівників банку;
* Можливість видачі позитивного аудиторського висновку, тобто відсутність грубих порушень і зловживань у роботі банку.
Особливістю проведення експрес-аудиту є обмеженість у часі та недостатня кількість документів, з якими доводиться працювати. Тому для проведення експрес-аудиту залучаються найбільш підготовлені та досвідчені аудитори, які здатні за короткий час уявити стан справ у банку і виявити всі суттєві порушення у банку.
Далеко не завжди вдається до початку аудиторської перевірки виїхати безпосередньо на об'єкт перевірки, а тим більше отримати від клієнта необхідні первинні документи. Тому важливого значення набуває вміння аудитора аналізувати офіційну звітність банку, яку можливо отримати з друку, рекламних проспектів та інших джерел.
Найбільш інформативними і змістовними є баланси комерційного банку. У наступному розділі наведена приблизна методика з допомогою, яку можна використовувати при аналізі балансу для того, щоб відстежити основні тенденції розвитку комерційного банку.
3.2. Банківський баланс
Баланс комерційного банку - це бухгалтерський баланс, в якому відображається стан власних і залучених коштів банку та їх розміщення в кредитні та інші активні операції. За даними балансу здійснюється контроль за формуванням і розміщенням грошових ресурсів, станом кредитних, розрахункових, касових та інших банківських операцій, включаючи операції з цінними паперами.
Баланси комерційних банків є головною частиною їх звітності. Їх аналіз дозволяє контролювати ліквідність банку, удосконалювати управління банківською діяльністю. Керівництво банків, використовуючи звіти інших банків, знайомиться зі станом справ у них при встановленні кореспондентських відносин, наданні кредитів і т.д. Баланси банків будуються за уніфікованою формою. Ступінь деталізації операцій обмежена комерційною таємницею, характерною для практики комерційних банків, що працюють в умовах конкуренції. Одночасно повинна бути забезпечена вірогідність і наочність балансу, з тим, щоб не підірвати довіру клієнтів.
Банківські баланси відносяться до засобів комерційної інформації, вони відповідають її основним вимогам: оперативності, конкретності, солідності. Оперативність банківського балансу виявляється в його щоденному складанні. Банківський баланс є джерелом конкретної інформації про наявність коштів і платоспроможності, кредитних ресурсах та їх розміщення, надійності і стійкості самого банку. Банківський облік відповідає вимогам достовірності (солідності).
У процесі побудови банківських балансів використовуються принципи групування операцій за економічно однорідними ознаками і з знижується, як правило, ліквідністю статей по активу і зменшується ступенем запитання коштів по пасиву.
Рахунки номенклатури балансу банків поділяються на балансові і позабалансові. Балансові рахунки бувають активними, пасивними та активно-пасивними (тут і далі по тексту йдеться про старий плані рахунків). Кошти на пасивних рахунках є ресурсами банку для кредитування і проведення інших банківських операцій. Заборгованість на активних рахунках показує використання (напрямок) цих ресурсів. На пасивних рахунках відбиваються фонди банку, кошти підприємств і організацій, фізичних осіб, доходи державного бюджету, депозити, кошти в розрахунках, прибуток банку, кредиторська заборгованість, інші пасиви і залучені кошти, включаючи суми рефінансування, отримані від інших банків. На активних рахунках ураховуються готівка в касах банку, короткострокові та довгострокові кредити, витрати державного бюджету, витрати на капітальні вкладення, дебіторська заборгованість, інші активи та абстрактні засоби.
На позабалансових рахунках показується рух цінностей і документів, що надходять в установи банків на зберігання, інкасо або комісію. Сюди відносяться також знаки оплати державного збору, бланки суворої звітності, бланки акцій, акцій за дорученням, документи за акредитивом, інші документи та цінності.
Усі балансові рахунки поділяються на рахунки першого порядку - укрупнені, синтетичні рахунки, і рахунки другого порядку - деталізують, аналітичні рахунки.
Усі балансові рахунки комерційних банків згруповані за принципом економічно однорідного змісту і почасти ліквідності. Номенклатура позабалансових рахунків - чотиризначна, позабалансові рахунки згруповані в Х розділі.
У процесі аналізу балансу банку, особливо його ліквідності, важливе значення має визначення розміру власних коштів. Власні кошти банку визначаються як сума всіх його фондів (статутного, резервного, спеціального та ін), страхових резервів комерційного ризику, власних коштів, призначених для фінансування капітальних вкладень, прибутку банку, власних коштів в розрахунках. Таким чином, визначається сума власних коштів банку (брутто)
Поняття власних коштів (брутто) ширше поняття власних коштів (?? етто) за рахунок включення абстрактних (капіталізованих) коштів (наприклад, резерви в ЦП). Процеси іммобілізації знижують прибутковість і ліквідність банківських операцій. Тому повинні виявляти й усувати причини, що викликають подібну іммобілізацію.
Правильне визначення показника власних ресурсів банку відіграє провідну роль при аналізі ліквідності балансу банку, оскільки на основі цього показника встановлюються нормативи ліквідності, що використовуються Центральним Банком з метою контролю та регулювання діяльності комерційних банків.
При цьому слід мати на увазі, що власні кошти банку, що розглядаються в якості кредитних ресурсів, повинні включати в себе дебетове сальдо на кореспондентському рахунку, різниця між доходами і витратами банку (на внутрішньоквартальні дати), фонди економічного стимулювання і одночасно враховувати їх зменшення на суму здійснених банком операцій з купівлі цінних паперів, а також на розмір перевищення сум, перерахованих банком підприємствам-постачальникам з факторингових операцій, над сумами відшкодованих платниками коштів.
Характерними рисами балансів комерційних банків є відносно невелика питома вага власних коштів і переважання в пасиві короткострокових ресурсів. В умовах, коли законодавством передбачається певне співвідношення між власними і залученими ресурсами, комерційні банки, як правило, власні кошти утримують на мінімально допустимому рівні. При цьому основним джерелом покриття активних операцій виступають короткострокові ресурси. Питома вага капіталовкладень в активі комерційних банків невеликий.
При угруповання статей балансу з урахуванням ступеня ліквідності виділяють такі активи:
1) Касові активи (готівка, резерви в Центральному банку, кошти на кореспондентському рахунку в РКЦ), кошти в інших комерційних банках, цінні папери. Статті даного розділу відображають "первинні резерви" з точки зору ліквідності.
2) Вкладення коштів у цінні папери, комерційні векселі, державні цінні папери урядових організацій, місцевих органів влади і т.д. Частина цих активів може бути оперативно обернена в касову готівку з невеликим ризиком втрат і являє собою в цьому зв'язку "вторинні резерви". До цих активів відносяться короткострокові комерційні векселі, виписані першокласними кредитоспроможними позичальниками, які реалізуються на грошовому ринку (рефінансування), ГКО, ОГСЗ, ОГВВЗ. Цей розділ містить статті, пов'язані з мінімальним ризиком і наближаються до ліквідних активів - цінні папери, випущені на термін від одного року до п'яти років.
3) Кредити, видані підприємствам, організаціям, а також індивідуальним позичальникам (орендарям, селянським господарствам і т.д.), іншим комерційним банкам. Ці активи балансу належать до малоліквідними вкладень, тому що банки несуть ризики щодо їх своєчасного погашення та перетворення в першокласні ліквідні кошти.
4) До